Саме ці види діяльності в найбільшій мірі пов’язані з поняттям практики.

Духовна діяльність в свою чергу передбачає:

Усвідомлення

Знання (як продукт мислиннєвої діяльності людини, що передбачає відтворення в мовній формі закономірних зв’язків навколишнього для людини світу. Знання тісно пов’язані з практичною діяльністю людини);

Мислення (як здатність відображати за допомогою понять сутність предметів і процесів навколишнього світу, та як вища форма пізнання);

Створення понять, ідей (утворення понять передбачає перш за все утворення особливої логічної форми за допомогою якої будуються інші форми мислення, за допомогою понять пізнається сутність явищ, процесів, узагальнюються їх суттєві сторони та ознаки. Ідея, являє собою вищу форму пізнання зовнішнього світу, в якій не тільки відображається об’єкт, але й наявна спрямованість на перетворення об‘єкта.).

Духовно-практичний різновид діяльності передбачає створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво).

Як видно, всі види людськоі діяльності тісно пов’язані між собою i є великою мірою взаємообумовлюючими. Практична діяльність зумовлює напрямок мислення та зміст знань людини. Очевидним є і зворотній вплив.

При дослідженні людської діяльності в її структурі виділяють:

Операції,спрямовані на вирішення певних завдань;

Дії, спрямовані до конкретної мети;

Власне діяльність, що пов’язана з мотивами або сенсами. [2:328]

Становище людини в світі, як істоти діяльнісної, можна передати умовно як перeбування на перехресті двох безконечностей: з одного боку їй належить нескінченність Космосу, Всесвіту, а з іншого – нескінченність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність в іншу. На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, виходячи в людську історію, де приховані сили та властивості природи набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Людина водночас прилучена до кінцевого та безкінечного, часткового та тотального, тобто людина існує на перехресті одвічних світових, або буттєвих альтернатив: духу і тіла; неба і землі; одиночності та всезагальності; ницості та величі; свободи та необхідності.

Такі дії людини, які постають спрямованими саме на поєднання альтернатив людського буття, як правило називають життєвими вчинками. Тому вчинки – це не будь-які завгодно дії, а лише ті, які вводять людину у ситуацію кардинального життєвого вибору, у саме осереддя людського життями, постаючи його своєрідними вузловими пунктами. Вчинки людини постають своєрідними атомами, основою людської діяльності, оскільки спрямовують її дії на найперші життєві сенси.

Окремо слід виділити і таку специфічну форму людської діяльності, як самодіяльність. Людина, завдяки свідомості, здатна саму діяльність зробити спеціфічним предметом своєї ж діяльності, змінювати її, розвивати, вдосконалювати. Самодіяльність передбачає спрямування активності людини на її власний розвиток та вдосконалення. У цьoму сенсі, метою людини може бути вдосконалення у певних видах діяльності заради них самих, а не задля якогось прагматичного результату. Звідси випливає людська потреба в самовираженні через певні види діяльності прагматичного результату [2:326].

 

3.Екзістенціали людського буття та сутнісні сили людини

Розуміння діяльності, як основи власне людського способу буття дає змогу окреслити екзістенціали людського буття. Термін “екзистенціал ” походить від слова “екзистенція”, що його у філософії ХХ століття вживають для позначення цілісної специфіки людського існування. З цього погляду термін “екзистенціал ” означає:

те, поза чим немає людини як людини;

те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття.

Далі розглянем основні екзістенціали та їх характеристики:

не пряме, безпосереднє, тобто природне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності; крім того цей екзістенціал позначають іноді як відпадання, відлучення людини від цілісного буття, як закинутість у світ, саме тому, що людина опиняється на певній дистанції від прямих реакцій на дійсність та від прямого впливу на неї;

трансцендентування (дослівно перекладається як вихід за межі) – залучення людини ні до чого остаточно і на назавжди, своєрідний перехід від одних форм прилучення до інших, нескінченність людини яка переходить в подальший екзестенціал.

Свобода або незапрограмованість, наявність вибору типу дій та поведінки;

Індивідуація: у природних процесах будь-які явища завжди вплетені в певні системи взаємодій і не мають власного автономного статусу буття; у людському ж бутті навпаки – на перший план виходить людська індивідуальність, унікальність та неповторність; в цьому випадку багатство форм індивідуальності стає умовою розмаїтості людства взагалі;

Принципова своєрідність початку буття: завдяки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює себе частиною людства;

Перебування (буття) “ на межі”; цей екзістенціал людського буття ніби інтегрує всі інші, бо фіксує проблематичність, неузасадженість, але водночас і рухливість, динамізм та діалогізм людського існування [2:327].

Екзістенціали відображають різнобічно глибинний зв’язок діяльності людини та людського буття взагалі. Ця взаємопов’язаність характерна для всіх можливих взаємодій людини з оточуючим світом.

Життєвим завданням людини постає її самотворення, самоздійснення, самовираження через розвиток форм діяльності, соціальних відносин та ін. При тому, людина використовує свої якості, здібності, задатки. Л.Фейєрбах, відомий представник німецької класичної філософії, наполягаючи на тому, що людину слід розглядати всебічно, виділив такі її “сутнісні сили”: “Якими постають відмінні ознаки істинно людського в людині? Розум, воля та серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття.”

Під сутнісними силами людини, як звичайно, розуміються ті сили та здібності, спираючись на які, людина здатна стверджуватись у світі специфічно людським способом. У сучасному розумінні сутнісні сили виглядають дещо ширше, оскільки до названих Фейєрбахом додають ще й людську тілесність.

Людська тілесність постає досить унікальною, надзвичайно складною, такою, що концентрує в собі майже всі відомі нам космічно-природні якості: сaме через людську тілесність якості, властивості речовини постають у своїх яскравих проявах, так що ми маємо підстави стверджувати, що тільки в людському сприйнятті кольори починають набувати повноти спектральних проявів, запахи – належної варіативності, смаки – реакцій, та ін. Слід відзначити, що людська тілесність має надзвичайну практичність та дуже високий рівень саморегуляції.[2:329]

Людські почуття завжди предметно навантажені, та до певної міри інтелектуалізовані. Через це вони, по-перше, сягають найвищого рівня почуттів, таких як любов, самовідданість, ненависть, надія. Такого роду почуття, по-друге, здатні бути провідними чинниками, значно перевищуючими усякі інші, в тому числі інстинкт самoзбереження.

Людське розуміня людина підносить над всім сущим, дозволяючи судити про нього, оцінювати, подумки переробляти, проникати у глибинні закономірності світу, перебувати на дистанції по відношенню до всякої реальності.

Воля, воління наділяє людину унікальною у світі живого здатністю зосереджувати свої сили, енергію, задуми на певній меті, на певних діях, що можуть не мати безпосереднього вітального (життєвого) значення, а також можуть знаходитись на величезній часовій та просторовій відстані від людини.

Всі ці сили ніби виводять людину у перший ряд того всесвітнього процесу, де відбувається саморозкриття та самопродукування світових сил та нових сутностей. Через це сучасне розуміння людини дозволяє нам, належною мірою, оцінити давнє філософське твердження Протагора, що все на світі для людини та через людину. А звідси випливає, що ми не повинні ставитись до людини, як до “біомаси ”, що цінність людини не може бути обмежена, ні її соціальними функціями, ні, навіть, її думками, та ідеалами.

Висновки

Таким чином, людська діяльність є явищем складним та багатогранним. Можна виділити основні характиристики діяльності:

Людська діяльність має перетворювальний, а не пристосувальний характер; людина, створюючи культуру змінює природу;

Людська діяльність спрямована до певної мети (цілеспрямована), а тому вона надає своїм результам певних функцій та певного значення;

Людська діяльність предметна, тобто вона вилучає з природо-космічної цілісності властивості, якості, сили, характеристики речей та процесів, залучаючи їх до змісту діяльності та людського пізнання;

Людська діяльність антропомірна, тобто на її процесах, змісті, характеристиках лежить масштаб людини, її інтересів, потреб, знань; в цьому сенсі діяльність постає наче своєрідною візитною карткою, суттєвої ознаки людства певного рівня розвитку.

Людська діяльність соціально організована, тобто передбачає людські об єднання, спілкування, розподіл праці, обмін знаннями та навичками;

Людська діяльність свідома, тобто духовно зумовлена;

Людська діяльність лише тоді набуває завершеного вигляду, коли вона переростає у самодіяльність.

Самодіяльність є найвищим рівнем діяльності, вона спрямована на самовдосконалення людини. Людина в самодіяльності є не тільки суб‘єктом, але й об’‘єктом власної активності.

В радянській філософській літературі існувала тенденція звужувати аналіз людської діяльності до розгляду практики. На даному етапі прийнято розглядати діяльність людини в значно ширшому контексті, адже практика або практична діяльність являє собою лише частину людської діяльності. Необхідне чітке розмежування понять “практика” та “поведінка”. Діяльність є цілеспрямованою активністю, вона не обов язково спричинена безпосереднім впливом навколишнього світу. Поведінка хоча і може мати активні форми, проте вона завжди обмежена певною програмою. Програма поведінки зумовлена умовами природного або соціального середовища. Поведінка може мати і біологічне і соціальне підгрунття (тобто вона притаманна і тваринам), діяльність є суто людським явищем [5:67].

Для розуміння специфіки людської діяльності, як основи людського буття потрібні екзістенціали, які відображають через діяльність найістотніші необхідні сторони людського буття.

Діяльність людини нерозривно пов‘язана з її сутнісними рушійними силами. Роль сутнісних рушійних сил ще не досліджена повною мірою. Трактування людської діяльності продовжує змінюватись розвиватись, ця тема не є вичерпаною і потебує подальшої розробки.

 

Список використаних джерел

Філософія. Курс лекцій. /Бичко І.В. та ін./ К.,1991

Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій.-К., 2002

Григорьян Б.Т. Философия о сущности человека. - М.,1973

Гречко П.К. Практика человека. Опыт философско-методологического анализа.

Введение в философию./ под ред. И.Т. Фролова /. B 2-х томах. Т.2.М., 1989