ТОП 10:

Це вільний вияв досконалості, що включає до себе “безкорисливий інтерес” як наголошував І. Кант.



Користь – це благо яке стверджується у царині практичних інтересів і практичних дій.

Істина є узагальненням каноном смислотворення скрізь, де здійснюються людиною пізнавальні зусилля. Це правильний образ пізнаваного, а разом і правильна позиція щодо пізнання конкретного об’єкта та життєвої ситуації загалом.

Людина становлює свої відносини з світом і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об’єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до розуміння суб’єктивної реальності існування інших людей і соціальних спільностей, орієнтуватись на цінність правди. Характерно що відмінність між розумінням і пізнанням в тому, що пізнання формулює знання про об’єкти, а розуміння припускає співпереживання, входження у внутрішній світ, в цінності іншого суб’єкта. Існує думка, що істинне – у вигляді матеріалістичного світогляду, життєвої і художньої правди, соціальної і природничонаукової теорії – або взагалі не має жодного ставлення до моральності, або ж діє на неї негативно.

Всі релігійно налаштовані люди вважають, що відмовившись від віри в душі, людство впаде в моральний песимізм.

Зникнуть відмінності між добром і злом, правдою і неправдою, зникнуть взаємні людські прив’язаності, і людьми опанує моральний параліч. Тут прагнення довести, нібито без релігії не існує моралі, нібито матеріалістичний світогляд вимагає моральні обов’язки і високі моральні збудження . Але чи так це? Хіба історія не свідчить про те, як, пориваючи з вірою в Бога, люди не втрачали своїх моральних достоїнств.

Навпаки. Істина – це певна властивість людського знання. Все людське пізнання, всі науки спрямовані на її досягнення. Тільки істинне знання служить людяні могутнім знаряддя перетворення дійсності. В протилежність істинні помилка, омана становлять невірне, ілюзорне, перекручено-фантастичне відображення об’єкта в свідомості людини того, що називаються абсолютного істинного. Єдність істини та її розуміння дозволять створювати ідеальні проекти і програми, основані на знанні об’єктивної реальності і відповідних цінностей суб’єкта. Це ідеальне створення майбутнього, цінність творчості, що реалізувалася.

Правда являє собою істину в її соціально-історичному бутті. Це істина в поєднанні з справедливістю.

Добро це моральне благо. Це граничний вияв усіх моральних цінностей – честі, гідності, обов’язку тощо.

Святість являє собою форму ствердження блага, яка викликає безумовну пошану і довіру. Це безпосереднє з самозасвідчення блага – чи то в особистому способі життя, чи шляхом надання надзвичайної цінності якимсь предметом або цінностям ситуаційного характеру. Тоді маємо справу зі святими. Ними можуть бути релігійні реліквії, предмети культури, або такі ідеальні-реальні предмети, як, наприклад Батьківщина, сім’я тощо.

Свобода як цінність витлумачується найперше як благо, здійснюване через безпосередню самореалізацію людини. Хоча, як це зазначалося раніше, зміст свободи цим далеко не вичерпується. На свідчення про те, що свобода є цінністю й поза індивідуальним виміром людського буття, наведемо вислів Петра Олександровича Кропоткіна (1842-1921 рр.) - теоретика анархізму, одного з найвизначніших апостолів ідеї свободи наприкінці XIX сторіччя. “Свобода, - писав він, - це єдиний засіб проти незручностей, які випливають із крайностей самої свободи”.

Свобода.

В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному. Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н.е., вважав, що не будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова померти. Народившись майже п'ять століть згодом, римський стоїк Епіктет вважав вільною тільки таку особу, яка бажає лише те, то може отримати. В XVII ст. англійський філософ Джон Локк назвав вільною людину, що уміє управляти своїми пристрастями. Визначали свободу і як добровільні підпорядкування необхідності, і як можливість нікому не підкорятися, інші свободу ставили в залежність від умов, що доз­воляють або не дозволяють задовольняти бажання. Але інші вважа­ли свободу безумовним становищем духу людини, що не залежить від зовнішніх умов. В XVIII ст. французький просвітитель Лені Дідро вважав уявлення про вільну волю ілюзією людини, що почу­ває себе причиною власних вчинків, але не усвідомлює себе резуль­татом обставин. Але, мабуть, розповсюдженим в історії людської думки є міркування, що вільний той, хто не підвладний волі інших людей. Більшість філософів XIX і XX стст. вважають свободу безсумнівним добром у житті кожної людини, і, на думку французького філософа Жана-Поля Сартра, свобода - це трагічний талан людини. Але справді, поняття свобода виникло в історії людської думки як результат усвідомлення ролі і можливостей людини, як визна­чення свідомої вольової активності людини в особистому суспіль­ному житті.

Звичайно роль свідомо-вольової активності людини розглядають з допомогою співвіднесення понять свободи і необхідності. Поняття необхідність вводиться для з'ясування тієї об'єктивності визначення поведінки людини, що в тій або іншій формі присутня в кожній з конкретних життєвих ситуацій. В домарксистській філософії проблема свободи дуже часто приймала вид дилеми: або поведінка людини визначена зовнішніми у ставленні до неї свідомості причинами, або людина підкоряється вільній волі. Складними, прямими і опосередкованими впливами фактори середовища стають не тільки змістом самого вибору, але й внутрішніми рисами характеру людини. Однак, виник­нувши і сформувавшись під впливом факторів, що не залежать віл людини, свідомість і воля її стають діючими і важливими ланками в ланцюзі подій. В процесі розвитку людства вплив волі і свідомості діючої людини збільшується, її можливість передбачати і уявляти со­бі наслідки своїх лій дедалі більше впливає і на життя суспільства, і на життя самої людини. Свобода є необхідність. Об'єктивна необхідність – кордон людської свободи, в межах якої визначена її реальність, знання об'єктивної необхідності - її умова. Протилежність свободи і заборон, з якими зустрічається людина, здається безсумнівною. І справді. Якщо кожна людина усвідомить значення моральних пра­вил для своїй особистого індивідуального життя, то моральні прави­ла, норми можуть стати перед нею як система заборон, що різко скоро­чує її свободу. Кожна заповідь – не убий, не говори неправди, не завидуй тощо, може бути усвідомлена, як своєрідне викреслювання одного з можливих варіантів її поведінки. Реальність же людської свободи найчастіше ставиться в залежність віл числа варіантів, з яких людина вибирає, і природним здасться висновок: моральна заборона скорочує свободу людини. Воля людини виявляється найважливішою умовою, яка здатна збільшити або зменшити людську свободу.

Істина.

Людина встановлює свої відносини з світом і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до розуміння суб'єк­тивної реальності існування інших людей і соціальних спільностей, орієнтуватися на цінність правди. Характерно, що відмінність між розумінням і пізнанням в тому, що пізнання формулює знання про об'єкт, а розуміння припускає співпереживання, входження у внут­рішній світ, в цінності іншого суб'єкта. Існує думка, що істина – у вигляді матеріалістичного світогляду, життєвої і художньої правди, соціальної і природничонаукової теорії - або взагалі не має жодного ставлення до моральності, або ж діє на неї негативно. Всі релігійно налаштовані люди вважають, що, відмовившись від віри в Бога і безсмертя душі, людство впадає в моральний песимізм. Зникнуть відмінності між доб­ром і злом, правдою і неправдою, зникнуть взаємні людські прив'яза­ності, і людьми опанує моральний параліч. Тут – прагнення довести, нібито без релігії немає моралі, нібито матеріалістичний світогляд виключає моральні обов'язки і високі моральні збудження. Але чи так це? Хіба історія не свідчить про те, як, пориваючи з вірою в Бога, люди не втрачали своїх моральних достоїнств. Навпаки. Істина – це певна властивість людського знання. Все людське пізнання, всі науки спрямовані на її досягнення. Тільки істинне знання служить людині могутнім знаряддям перетворення дійсності. В протилежність істині, помилка, омана становлять невірне, ілюзорне, перекручено-фантастичне відображення об'єкта в свідомості людини того, що називається абсолютною істиною. Знання, яке в основному хоча й вірно відобра­жає дійсність, однак відрізняється неповнотою, незавершеністю, нази­вається відносною істиною. Єдність істини та її розуміння дозволяють створювати ідеальні проекти і програми, основані на знанні об'єктив­ної реальності і відповідних цінностей суб'єктів. Це ідеальне створен­ня майбутнього, цінність творчості, що реалізувалася.

Природно, основні цінності в житті людини і суспільства: істина, користь розуміння, красота, добро, творчість, мудрість, правда, свя­тість, а також свобода, справедливість, причетність.

Співпричетність – це прилученість людини до якогось цілого, визнавана за благо. З першого погляду, співпричетність суперечить свободи, бо вимагає відмови від певних прав на індивідуальну самореалізацію. Але якщо така відмова здійснюється добровільно, у цьому немає поразки для свободи. Згадаймо: адже самообмеження є істотним виявом свободи. До речі, той самий Петро Кропоткін найбільше уславився своєю етикою співробітництва й солідарності.

Творчість стверджує цінність нового. Це визнавана за благо зверненість буття в майбутнє.

Традиція, навпаки, стверджує цінність усталеного. Це визнавана за благо минуле, засвідчене в своїй достотності колективним досвідом людей.

Незважаючи на те, що всі перелічені цінності укорінені в людському досвіді, вони все ж вимагають від людей певних зусиль для їх підтримання й поширення. Іншими словами, вони потребують свого постійного обґрунтування. Головні способи обґрунтування цінностей такі: 1) міфологічний; 2) релігійно-містичний (одкровення); 3) раціонально-логічний (пояснення й доведення); 4) емоційно-образний; 5) життєво-практичний (особистий зразок, демонстрація цінностей на особистому прикладі). Всі вони є водночас і способами передачі, трансляції цінностей – від генерації до генерації, від однієї групи або спільноти до іншої. Й усі вони так чи так присутні в сучасній культурі й застосовуються у відповідних ситуація.

Найзагальнішим способом практичного втілення цінностей у людському бутті є обернення їх на норми. Зміст кожної цінності може бути – й за певних умов дійсно буває – вираженим у формі вимог і приписів. Уявлення про добро можна висловити імперативно: “Будь добрим, не чини зла”. Зміст поняття істини можна викласти так: “Наші знання мусять відповідати дійсності”. Й так у принципі з кожною цінністю. Через це точніше говорити не про ціннісні системи як такі, а про нормативно – ціннісні системи. Саме так – у формі поєднання ціннісного й нормативного – здійснюється й знаходить свій остаточний вияв смислова структура людського буття.

Сучасна ситуація у світі, яка характеризується установленням цивілізації нового типу, виводить на перший план саме регулятивно-інтегруючу функцію цінностей. Дедалі ясніше усвідомлюється й необхідність їх оновлення. Один з керівників німецької соціал-демократії Лафонтен у своїй книзі “Суспільство майбутнього” прямо наголошує на тому, що сьогодні “потрібні зміни в нормативній структурі, тобто в системі цінностей, яка дозволяє або забороняє ті чи дії в нашому суспільстві”. А його політичний суперник християнський демократ Інглехарт підтримує його в цьому в книзі з красномовною назвою “Ціннісні зміни в західному суспільстві”.

Іншою формою практичного буття цінностей є символи. Це певні знакові комплекси (графічні, звукові або у формі дій), які безпосередньо-чуттєво передають зміст тих чи тих цінностей. Не будемо на цьому спинятися, позаяк суперечки з приводу державної символіки України зробили очевидним для кожного, що певні зображення або навіть просто сполучення кольорів символізують певні цінності та історичний досвід, який за ним стоїть.

Найближчим для людини способом утілення цінностей є їхнє ствердження через життя й діяльність особистостей, котрі виступають для інших зразками. Макс Шелер узагалі вважав цю форму втілення цінностей головною. На його думку, кожна людина є уособленням структури життєвих прагнень якоїсь групи або навіть доби. А серед них він виокремлював три рівні: 1) люди святості; 2) генії науки, моралі, мистецтва, законодавства; 3) герої.

Але справді універсальним механізмом ствердження людських цінностей є культура. Вона включає і всі перелічені, й ще не зазначені тут форми й способи закріплення, передачі, обґрунтування й утілення людських цінностей. А цінності через те складають смисловий каркас культури. Культура дає цінностям понадситуаційний вихід у буття й тим самим відкриває для них можливість творити нові ситуації й нові події.

Коротко підсумуємо сказане. Цінності виконують у людському бутті кілька функцій. Вони виступають як: 1) форми утримання й закріплення споріднених смислів; 2) “поля взаємності”, ґрунт для поєднання індивідуальних людських світів; 3) підвалини, засади для розгортання певного світу; 4) “мотиви мотивів”, смислове обґрунтування цілей діяльності; 5) життєві та історичні орієнтири; 6) певні зразки, канони смислотворення. Пов’язаність цінностей з життєвими смислами, а через них з буттям здійснюється завдяки активності сумління, яка й виявляє остаточно єдність свідомого й неусвідомлюваного в межах свідомості. З іншого боку – від світу – пов’язаність цінностей з буттям здійснюється завдяки культурі. У такий спосіб людське буття повертається до себе, а разом з тим і зберігає свою відкритість, свою готовність до смислового самозростання.

Майбутнє і проблеми глобального моделювання.

Передбачення як багатопланова проблема містить у собі до­слідження теоретико-пізнавальної компоненти, що пов'язана з вивченням законів матеріального світу, і сферу практичного застосування. Практичний бік передбачення проявляється в одержанні соціальних прогнозів щодо різних сфер життєдіяль­ності суспільства.

Науковий підхід до аналізу прогнозування передбачає ви­ділення методологічної ролі ключових понять, передусім таких, як «передбачення», «прогнозування», «минуле», «теперішні», «майбутнє». У перших двох зафіксована спроможність людини передбачити істотне в речах та процесах ще до того, як це буде з'ясовано у досліді, на практиці. Поняття «передбачення» є ро­довим для всіх наведених понять. Передбачення характеризує спроможність суб'єкта пізнання до відображення, що випере­джає дійсність. Специфіка пізнання явищ, які існують, але досі не зареєстровані, та явищ майбутнього виражається у понятті «провіщення».

Слід окремо наголосити на тому, що коли йдеться про со­ціальне передбачення, то мається на увазі насамперед пізнан­ня майбутнього. Окрім того, для фіксації цієї специфіки у су­спільствознавстві використовується поняття «прогнозування». Підсумок прогнозування відбиває поняття «прогноз».

«Прогнозування» — процес отримання знань про майбутнє лише на ґрунті спеціальних наукових методів. На відміну від нього, «передбачення» і «провіщення» можуть бути віднесені і до набуття знань про майбутнє не тільки на основі наукових методів. В умовах науково-технічного прогресу прогнозування стає складовою частиною того чи іншого виду діяльності.

Методи прогнозування можна умовно об'єднати у кілька основних груп.

Екстраполяційні методи спираються на емпірично фіксовані закони, тобто на усталені низки явищ, що повторю­ються. У зв'язку з цим треба зауважити, що емпіричне знання не може бути отримане і, певна річ, застосоване для одержан­ня прогностичного висновку поза рамками певної теорії або бодай її фрагментів. З позиції прогнозування використання будь-якого теоретичного закону є можливим лише за умови усвідомлення реалій, які сприяють втіленню його, інакше кажу­чи,— за наявності об'єктивних даних. Існує відмінність між тео­ретичним та емпіричним знанням, а це дає змогу використову­вати її як критерій класифікації методів прогнозування.

У прогнозуванні (як і у науковому пізнанні) велику роль відіграє інтуїція, під якою розуміється спроможність вгадува­ти ціле до того, як будуть отримані всі частини цього цілого; здатність охоплювати в уяві найтиповіше, що є істотним ще до одержання результатів дослідження його.

Найпростіший метод прогнозування — екстраполяція; вона ґрунтується на інтуїтивній впевненості у тому, що напрям, тен­денція розвитку будуть постійними протягом прогнозованого періоду.

Аналізуючи метод екстраполяції, слід враховувати, що екстраполяція відображає стабільність і повторюваність явищ та процесів, елементи її присутні у всіх інших методах прогнозу­вання. Той факт, що певна частина дослідників переоцінює роль і значення методу екстраполяції, пояснюється притаман­ною емпіричному позитивізму гіпертрофією індукції як методу пізнання. Хибним прогностичний висновок буде лише тоді, коли метод екстраполяції як інструмент прогностики неправильно застосовується, тобто коли відсутні інтуїтивна і логічна оцінки розміру часового інтервалу, в якому діє тенденція.

Методи моделювання та аналогії. Основу їх становлять емпіричне і теоретичне знання. Відносини аналогії (уподібнення) між моделлю та оригіналом встановлюються за допомогою гіпотези, що має ту чи іншу міру вірогідності. Модельні методи прогнозування характеризуються різноманітністю форм. Можна виділити два основних методи моделювання со­ціальних процесів:

модельний дослід (заснований на аналізі дослідження роз­витку обмеженої соціальної системи);

інформаційне (комп'ютерне) моделювання.

Історична аналогія має обмежену пристосованість до соціального передбачення. І це зрозуміло, адже майбутньо­му супутні інші історичні умови.

Логічні методи прогнозуванню є надзвичайно різноманітними. Має сенс виділення двох основних методів мо­делювання соціальних процесів:

«визначення теоретично можливих меж» розвитку якісно визначених систем;

сценарії (системні уявлення) можливого майбутнього.

Прогнозування, що ґрунтується на припу­щеннях експертів, чи експертна оцінка перспек­тив реального історичного процесу. До цієї групи, як правило, відносять:

індивідуальне інтуїтивне прогнозування;

консенсус (вироблення експертами спільної точки зору з певного питання щодо майбутнього);

«мозкову атаку», або «брейнстормінг» (засіб вирішення проблем і спосіб прогнозування, особливо, коли виникає потре­ба перебирання можливих ситуацій у майбутньому). Суть мето­ду полягає в тому, що висуваються будь-які, хай і «дивовиж­ні» ідеї щодо проблеми; ці ідеї розвиваються, можна запропо­нувати власні, але критикувати їх не дозволяється.

метод Дельфі ґрунтується на послідовному опитуванні екс­пертів, під час якого кожного з них знайомлять з думкою ін­ших; як наслідок ряду циклів — з'ясовується переважаюча думка;

Соціальні прогнози бувають різними: пошуковими, нормативними, аналітичними та застерігаючими. Якщо, напри­клад, пошуковий прогноз виходить з можливостей, які існують об’єктивно, то нормативний прогноз має за основу потреби, прагнення, ціннісні орієнтації суб'єкта.

Аналітичні прогнози, отримані за допомогою мето­дів логічного прогнозування, характеризуються високою досто­вірністю і дають докладну картину майбутнього у його необхід­них та істотних відносинах. Можна прогнозувати не тільки розвиток певної галузі народного господарства або роду діяль­ності, а й розвиток усього світового співтовариства. Першу гло­бальну модель світового розвитку (системного опису демогра­фії, світового виробництва і вичерпування природних ресурсів) запропонував Дж. Форестер. Вона ґрунтується на спрощеній екстраполяції п'яти факторів: зростання народо­населення, індустріалізації, забруднення навколишнього середо­вища, виробництва продуктів харчування, видобутку природних ресурсів.

Вихід у світ книги Дж. Форестера «Світова динаміка» збіг­ся: з початком роботи Римського клубу, що об'єднав адвокатів, бізнесменів, представників гуманітарної інтелігенції, заінтере­сованих у дослідженні проблем глобального розвитку. Римський клуб запропонував виконати контрактні досліди групі учнів Дж. Форестера. Ця група підготувала у 1972 р. Римському клу­бові першу доповідь, що являла собою деталізовану модель Форестера. У доповіді здійснено спробу щодо введення до цієї моделі численних статистичних даних та перевірки її адекват­ності.

Основний висновок, якого дійшла група, такий: за сучасних темпів економічного і демографічного розвитку реальністю XXI ст. стане вичерпання природних ресурсів та масова заги­бель людей, забруднення навколишнього середовища тощо. Щоб не допустити цього, слід вжити заходів щодо обмеження зростання чисельності населення і подальшого розвитку еконо­міки у світовому масштабі.

На думку доктора Д. Медоуза (керівника дослідної групи), викликають занепокоєння такі тенденції світового розвитку, як прискорення темпів індустріалізації, швидкий приріст населен­ня, вичерпання невідновних ресурсів, збільшення зон недостат­нього харчування, погіршення навколишнього середовища.

Саме ці п'ять елементів прийняті як основні у дослідженні Медоуза і його співробітників. Перед групою дослідників було поставлено завдання з'ясувати зв'язок, по-перше, між зростанням чисельності населення та індустріалізацією; а по-друге, між динамікою споживання природних ресурсів і виробництвом про­дуктів харчування.

Населення. У моделі Д. Медоуза сучасні йому тенденції зро­стання населення екстраполюються на прийдешні десятиріччя. На основі їх формулюється ряд висновків:

1) не існує можли­востей для вирівнювання кривої зростання населення на 2000 р.;

2) більшість вірогідних батьків 2000 р. вже народилися;

3) мож­на очікувати, що через ЗО років населення планети буде дорів­нювати 7 млрд чол. Інакше кажучи, якщо знижувати рівень смертності так успішно, як раніше, і не намагатися знизити плодовитість, то у 2030 р. чисельність людей у світі зросте по­рівняно з 1970 р. вчетверо.

Виробництво. За основу було прийнято положення, що зро­стання виробництва випереджає зростання населення. Але таке припущення невірне, бо воно ґрунтується на гіпотезі, згідно з якою промислова продукція світу рівно розподіляється поміж усіх землян. Насправді ж значна частина промислової продук­ції припадає на промислове розвинуті країни, в яких темпи зростання населення завжди є низькими.

Розрахунки доводять, що у процесі економічного зростання розрив між багатими та бідними державами світу неухильно збільшується.

Виробництво продуктів харчування. Третина населення світу (50—60 відсотків населення країн, що розвиваються) зазнає недоїдання. І хоч загальне сільськогосподарське виробництво у світі зростає, виробництво продуктів харчування на душу насе­лення у країнах, що розвиваються, ледь зберігається на сучас­ному, досить низькому рівні. Можливість збільшення виробни­цтва харчових продуктів врешті-решт залежить від наявності невідтворюваних ресурсів. За умов збереження сучасних тем­пів споживання природних ресурсів і подальшого Їх зростання, вважає Д. Медоуз, абсолютна більшість невідтворюваних ресурсів через сто років стане надто дорогими.

На перший погляд здається, що перша доповідь Римському клубові органічно вписана у канву звичайних футурологічних творів, бо предмет дослідження — майбутнє нашої цивілізації. Але це не так. Даний проект має особливість, яка зумовлена специфічним підходом до усвідомлення майбутнього, що й ста­ло вихідним пунктом для виникнення нового напряму науко­вих досліджень — глобального моделювання. Розкрити цю спе­цифіку допомагають результати досліджень і висновки групи Масачусетського технологічного інституту.

Чи витримає біосфера Занепокоєність з приведу впливу ви­робничої діяльності на природне середовище стрімко зростає в останні два десятиріччя. Спроби кількісного виміру його за­лишаються вкрай недосконалими. Оскільки забруднення навко­лишнього середовища перебуває у складній залежності від чи­сельності наведення, індустріалізації та специфічних техноло­гічних процесів, важко дати точну оцінку, наскільки швидко підіймається експоненціальна крива загального забруднення. Втім можна навести таке міркування. Якщо у 2000 р. у світі буде 7 млрд. чол., а валовий національний продукт на душу населення буде таким, як сьогодні у США, то загальне забруд­нення навколишнього середовища принаймні у 10 разів пере­більшить сучасний рівень.

Чи зможуть природні системи витримати це — поки невідо­мо. Скоріш усього, припустиму межу буде досягнуто у глобаль­ному масштабі при експоненціальному зростанні населення і забруднень. Із сказаного можна зробити такі висновки.

1. Якщо сучасні риси індустріалізації, стала тенденція зро­стання населення світу, забруднення навколишнього середови­ща, виробництво харчових продуктів і вичерпання ресурсів за­лишаться незмінними, то зростання їх на нашій планеті досягне своєї межі вже у наступному столітті. Найбільш ймовірним наслідком цього стане раптове і невпинне падіння чисельності населення та обсягу промислового виробництва.

2. Існує можливість домогтися екологічної та економічної усталеності, Стан глобальної рівноваги можна спроектувати таким чином, що будуть задоволені основні матеріальні потре­би кожної людини на Землі, вона матиме можливість реалізу­вати свій індивідуальний потенціал.

3. Якщо люди Світу вважатимуть за доцільне вирішення проблем, яке пропонувалося у пункті 2, то чим швидше вони рухатимуться у відповідному напрямі, тим більше шансів вони матимуть на успіх.

«Модель світу» доктора Д. Медоуза.

Модель 1 («Стандартний тип»). Висхідні посилання. Перед­бачається, що не відбудеться докорінних змін у фізичних, еко­номічних або соціальних взаємозв'язках, які історично визна­чали розвиток світової системи у період з 1900 до 1970 р.

Прогнозований розвилок світової системи. Обсяг випуску продовольчих та промислових товарів, а також чисельність на­селення зростатимуть експоненціально до того моменту, доки вичерпання ресурсів не призведе до уповільнення зростання промисловості. Після цього населення ще певний час буде збіль­шуватися за. інерцією, і разом з тим триватиме забруднення навколишнього середовища. Врешті зростання населення змен­шиться вдвоє внаслідок збільшення коефіцієнта смертності, що буде обумовлено невистачанням харчів та медичного обслуго­вування.

Модель 2. Висхідні посилання. Передбачається, що «необме­жені» джерела ядерної енергії дадуть можливість подвоїти на­явні природні ресурси і здійснити широку програму із вторин­ного використання ресурсів та заміни їх.

Прогнозований розвиток світової системи. Оскільки ресур­си вичерпуються не так швидко, індустріалізація може досяг­ти більш високого рівня, ніж у реалізації моделі «стандарт­ного типу». Проте значна кількість великих підприємств за­бруднюватиме навколишнє середовище дуже інтенсивно, що призведе до збільшення коефіцієнта смертності і зменшення кількості продовольства. На кінець відповідного періоду ресур­си значно вичерпаються, незважаючи на подвоєння колишніх запасів.

Модель 3. Висхідні посилання. Природні ресурси вичерпані і 75 % з них використовуються вдруге. Виділення забрудню­ючих речовин у 4 рази менше, ніж у 1970 р. Урожайність з оди­ниці земельної площі подвоєно. Ефективні заходи контролю на­роджуваності доступні усьому населенню світу.

Прогнозований розвиток світової системи. Виявляється можливим (хоч і тимчасово) забезпечити стабільну чисельність населення за умови середнього світового доходу на душу на­селення, що майже дорівнює доходові населення США. Проте, зрештою, хоча зростання промисловості зменшиться вдвоє, а коефіцієнт смертності внаслідок вичерпання ресурсів збіль­шиться, забруднення нагромаджуватимуться, а виробництво продовольства скорочуватиметься.

Модель 4. Висхідні посилання. Після 1975 р. кількість на­селення підтримується на постійному рівні завдяки вирівню­ванню коефіцієнтів народжуваності і смертності. Зростання ка­піталу обмежено вимогою, згідно якої капіталовкладення мають дорівнювати амортизації. Здійснюється певна технологічна по­літика, яка містить у собі вторинне використання ресурсів і застосування для контролю забрудненості нового обладнання. Значно більше уваги приділяється виробництву продовольства і наданню послуг, ніж виробництву промислової продукції.

Прогнозований розвиток світової системи. Рівень промисло­вої продукції на душу населення буде втроє більшим, ніж се­редній світовий рівень 1970р.

Модель 5. Висхідні посилання. Здійснюються такі ж самі за­ходи щодо обмеження росту і стабілізації, що і у моделі 4, але починаючи не з 1975 р., а з 2000 р. Прогнозований роз­виток світової системи. Стану рівноваги не досягти. Чисель­ність населення і промисловий капітал досягнуть такого високого рівня, що нестача продовольства відчуватиметься раніше 2100 р.

Теоретики Римського клубу вважають, що дослідження гло­бальних проблем має ґрунтуватися на системних уявленнях про світ. На думку президента Римського клубу А.Печчеї, об'єкт дослідження може бути представлений як система і розгляну­тий з позиції системного підходу, що дасть змогу краще, повні­ше і глибше розкрити природу глобальних проблем . Спираю­чись на системний метод, Римський клуб робить спробу дослі­дити цілісну сукупність глобальних проблем сучасності.

До загальнозначущих проблем сучасності, на думку Рим­ського клубу, належать бідність, злиденність мільйонів людей, з одного боку, і розкоші та багатство певної кількості, з друго­го. З інших негативних проявів слід назвати голод, безробіття, вичерпання природних ресурсів, погіршання стану навколиш­нього середовища, прагнення до нестримного економічного зро­стання, збільшення народонаселення, урбанізацію і зростання злочинності у містах, відчуження молоді і девальвацію мо­ральних цінностей, соціальну несправедливість та анархію у галузі освіти, політичну корупцію і бюрократизацію апарату управління, інфляцію, валютну та інші кризи, які відчутно впливають на всі сторони життя сучасної людини.

У світоглядному плані у першій доповіді Римському клубо­ві було порушено дві важливі проблеми. Перша проблема: чи існує край зростання, що його обумовлено рамками самої при­роди (вичерпуваність невідтворюваних ресурсів, обмеженість земельної площі, придатної для сільськогосподарського обро­бітку, межі фізичного пристосування людей до забруднення навколишнього середовища), на які людина повинна зважати у своїй практичній діяльності, чи то є псевдопроблема, яка не заслуговує на серйозну увагу? Група Д. Медоуза виходить з того, що фізичні межі зростання не лише існують, а й вима­гають радикального перегляду уявлень, що побутують, про суто споживацьке ставлення людини до природи.

З першою тісно пов'язана друга проблема: оскільки інду­стріальне суспільство у своєму подальшому розвитку, спрямо­ваному на економічне зростання, все більше пасуватиме до ре­альних меж зростання, вихід за які багатий на найсерйозніші наслідки, слід з'ясувати можливі альтернативи цьому й обра­ти з них таку, яка б сприяла виживанню людства і розгортан­ню творчих потенцій усіх людей на Землі.

Група Медоуза пропонує таке вирішення глобальних проб­лем: можлива альтернатива пов'язана із стабілізацією зростання капіталу народонаселення забезпеченням на цій основі стану динамітної «глобальної рівноваги» як кожного ре­гіону, так і світу загалом.

М. Месарович і Е. Пестель підготували другу доповідь Рим­ському клубові — «Людство біля поворотного пункту». В ній було зроблено спробу відобразити своєрідність соціалістичних країн. У зв'язку з цим весь світ було поділено на десять регіо­нів. Ієрархічна система моделей базувалася на ґрунті виділен­ня трьох рівнів: причинного, який містив би у собі екологічні та економічні процеси, упорядковуючого і соціального, який би враховував норми, цінності і цілі суспільства. Автори доповіді розробили також систему підмоделей, спільну для усіх десяти регіонів, до якої як елементи входили б підмоделі економіки, енергетики, нафтової кризи, продовольчих проблем, демографії.

Заслуга Месаровича та Пестеля полягає не у створенні ни­ми чергової стратегії виживання на основі концепції органіч­ного зростання, однобічність і недостатність якої є очевидними, а у створенні нового класу імітаційних моделей, що ґрунтують­ся на загальній теорії систем, у розробці оригінальної методи­ки оцінки ймовірних сценаріїв майбутнього. Доповідь «Людство біля поворотного пункту» високо оцінили фахівці, і вона без сумніву мала значний вплив на подальший розвиток глобаль­ного моделювання.

Модифікації подібних моделей широко застосовуються у прогнозуванні різних аспектів глобального розвитку.

Висновок.

Розглядаючи цінності, як мотиваційно-спрямовуючі аспекти життєдіяльності людини можна зробити наступні висновки. Так, зокрема, ціннісні орієнтири людського буття формуються, змінюються та утворюються з історичним розвитком в цілому. Не до порівняння ціннісні орієнтири людини, що жила в далекому минулому, скажемо людини первіснообщинного ладу, та сучасної людини. Як не до порівняння ціннісні орієнтири людей, які знаходяться у різнополярних в соціально-економічному плані груп суспільства. Власне такі розбіжності у цінностях сформовані як історичними аспектами так і економічними, політичними, культурними рівнями в яких проходило становлення тієї чи іншої людини, та суспільства в цілому.

Та чи інша сторона людської діяльності для людини має різні ціннісні значення, тобто різну ступінь оцінювання. Специфіку цінностей, що становлять основу життєдіяльності, можна пояснити давньою байкою. Подорожній запитує у трьох робітників, які возять цеглу: “Що ви робите?” Один відповідає: “Цеглу вожу”, другий: “На хліб заробляю”, а третій: “Собор будую”. Дії одинакові, а ціннісні орієнтації – різні.

В цій давній байці як найкраще зображено, що і у людей однієї і тієї ж соціальної групи навіть при виконанні однакових дій ціннісні орієнтації можуть бути різними. Та навіть одна і та ж людина у різних життєвих ситуаціях до однієї і тієї ж цінності ставиться по-різному, що ж тоді говорити про суспільство в цілому, досить тільки оглянутись на два, півтора десятиліття назад. Проте цінності не тільки змінюються в часі але і формуються, утворюються і змінюються від цінностей однієї людини до загальноціннісних аспектів суспільства.

Так у людському бутті найбільш важливу роль відіграють базові цінності, до яких відносяться благо, добро, свобода, справедливість, істина, життя, здоров’я, краса, співпричетність, святість. На таких базових цінностях виховується людина, але орієнтуючись на них формується і суспільство в цілому. Орієнтуючись на цінності сучасного суспільства, аналізують різні соціальні групи вчені будують сміливі прогностичні плани на майбутнє. Такі прогнози модулюють ціннісні орієнтації суспільства в майбутньому. Користуючись такими моделями, суспільство іде по шляху тої чи іншої моделі.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.226.244.70 (0.02 с.)