Проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності.

Небезпека для життя людини може виникнути як в надзвичайних ситуаціях, так і у звичайних умовах середовища буття. При цьому життєдіяльність може бути не тільки частково порушена, а й повністю зупинена. Такий стан висуває вирішення проблеми забезпечення БЖД у різних ситуаціях. Умовно можна поділити їх на дві групи:

І. Забезпечення БЖД у нормальних умовах середовища буття за напрямками:

Ø Охорона здоров’я – визначення форм, методів і засобів профілактики, лікування, реабілітації, а також організації відпочинку людини. Результатом рішення цієї проблеми є збереження здоров’я та працездатності людини, подовження її життя. Створена система охорони здоров’я з мережею поліклінік, лікарень, реабілітаційних кабінетів, профілакторіїв, науково-дослідних інститутів тощо.

Ø Охорона та захист кордонів – розробка правової основи, визначення сил, засобів та способів охорони та захисту кордонів території проживання певних об’єднань людей.

Ø Охорона прав людини та громадського порядку – визначення правової основи, необхідної структури організації, сил і засобів для забезпечення вільної й безпечної життєдіяльності людей. Права людини, зафіксовані в законах держави, визначають соціальний рівень її життєдіяльності. Проблема вийшла за межі країни на міжнародний рівень, вирішується Міжнародною організацією праці.

Ø Охорона праці – створення безпечних, комфортних умов для трудової діяльності людини. Складність вирішення цього питання полягає у великій вартості необхідних заходів для охорони праці.

Ø Захист навколишнього середовища – визначення сил, засобів і методів збереження чи поновлення параметрів навколишнього середовища (червона, зелена книги, національні парки, сезони полювання, ін.). В результаті негативних наслідків діяльності людини, конкретні параметри навколишнього середовища вже змінилися чи продовжують змінюватися настільки, що являють загрозу для життєдіяльності людини. Природно підтримати або привести ці параметри до нормальних не можливо. Ця проблема вирішується світовим товариством, за участю міжнародних екологічних організацій.

ІІ. Забезпечення БЖД у надзвичайних ситуаціях.

1. Захист населення у надзвичайних ситуаціях – визначення принципів, комплексу заходів, способів захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

2. Запобігання або зниження наслідків надзвичайних ситуацій – визначення комплексу заходів по підвищенню стійкості роботи об’єктів у надзвичайних ситуаціях.

Методологічні основи бжд в системі освіти ___2___ТЕМА

В основі гуманістичної орієнтованої БЖД лежать особливого типу відношення співпраці, співтворчості, поваги, уваги, щирості, справжності. Особливим є перехід у розумінні безпеки від рекомендацій як діяти в умовах, що загрожують життю, до надання знань як діяти, щоб запобігти можливості появи таких умов. Це обумовлює визначення освітянської системи БЖД (так званої «педагогіки безпеки»), в основі якої лежить принцип формування світогляду про безпеку особисту та безпеку оточуючих крізь «призму» вимог до взаємовідношень існуючого суспільства та особистості. Систематизація різних галузей людинознавства з метою всебічного вивчення, формування, розвитку та виховання особистості з урахуванням її індивідуальних особливостей передбачає спирання на антропологічний підхід у педагогіці.

З точки зору К.Д. Ушинського, антропологічний принцип потребує визнання цілісності людини, неподільності її духовної та тілесної природи, поєднання розумового й морального виховання з вихованням фізичним і забезпеченням здоров’я. В освітянському процесі цей принцип реалізується за допомогою пізнання навколишнього середовища через усвідомлення людини як предмета виховання, дослідження її відношень із собою, оточуючими її людьми, суспільством, природою, вивчення й створення культурних цінностей. Антропологічне обумовлена освітянська система БЖД надає можливість для синтезу наук, що складають її ядро: педагогіка й філософія із методологією знань про людину, психологія, фізіологія, гігієна, ергономіка, теорія та методика фізичного виховання тощо, і тим самим дозволяє здійснити системну інтерпретацію природного, суспільного й особистісного світів, різноманітність зв’язків.

 

Однією з центральних теоретико-методологічних основ «педагогіки безпеки» є системний підхід. Його методологічна цінність полягає в тому, що він «містить і у розгорнутій формі виражає вимоги нового, у порівнянні з попереднім, підходу до об’єкта вивчення». Як відомо, будь-якій організації притаманний ієрархічний порядок. Він містить у собі різні рівні організації, причому кожний такий рівень убирає нижчестоящий як частину в ціле, а сам, у свою чергу, входить у якості елемента в систему більш високого порядку. У даному випадку принцип системності актуальний не тільки для оздоровлення соціального мікрооточення навчального закладу, але й у самої освітянської діяльності: дозволяє враховувати механізм самоорганізації й створення ієрархічних структур. Але найбільш важливим представляється залучання учасника педагогічного процесу до усвідомлення й слідуванню законам самоорганізації у системах природи, у тому числі й організму людини, що неминуче веде до гармонізації особистості й розвитку її творчого потенціалу. «Педагогіка безпеки», що здійснює системний принцип щодо суб’єктів розвитку, інтегрує людські знання й орієнтує на духовно-моральне становлення особистості, гуманізований стиль мислення й формування природних потреб індивіда. Добитися цього можна лише в умовах відкритої освітянської системи.

У відповідності до сінергетичної теорії систем, провідними принципами діяльності систем відкритого типу є самоорганізація, саморозвиток, саморегуляція за рахунок постійного й активного впливу цих систем із зовнішнім середовищем та іншими системами. Тому стратегічною орієнтацією «педагогіки безпеки» є цілісне охоплення основних об’єктивних і суб’єктивних факторів, поєднаних в одиничній соціологічній системі (системно-екологічний підхід Г.А. Ковальова): дитина – сім’я – освітянський заклад (дошкільне навчання – школа – вищий навчальний заклад) – суспільство.

Складовим компонентом функціонування розглянутої системи є мета, що припускає наперед визначений результат. Організація життєдіяльності навчально-виховного процесу спрямована на індивідуально-типологічні особливості учнів і вчителів, максимальний розвиток особистісних властивостей. А злагоджена взаємодія підсистем усередині самої системи забезпечується за рахунок педагогічного управління. Воно включає урахування основних, взаємопов’язаних один з одним параметрів: фізичне (матеріальне) оточення, зокрема, навчальний заклад, обладнання, дизайн, меблі, що відповідають гігієнічним нормам і створюють сприятливу психологічну обстановку; освітянські параметри, що вбирають гнучкість варіативних програм (у тому числі й програми безперервної освіти з питань БЖД), освітянські технології; педагогічна майстерність, високу ступінь інтеграції гуманізації учбового матеріалу, режиму навчання, відмову від репродуктивності й авторитаризму на користь співпраці суб’єктів навчально-виховного процесу, більшої самостійності, відповідальності й креативності учнів.

Одною з умов рішення задач «педагогіки безпеки» є міцна аксіологічна база системи освіти з орієнтацією на духовно-моральний і психологічний компоненти здоров’я. Саме «духовна криза, що відображає переоцінку цінностей, переорієнтацію від ідей утопічного комунізму до «реалій» ринкового прагматизму, є основною причиною виродження нації». На противагу цьому слід спиратися на загальнолюдські й національні цінності, що перевірені століттями. Разом із тим, затвердження пріоритетності духовно-морального компонента здоров’я людини, зведення її у статус своєрідного «індикатора нормальності» ціннісних орієнтацій суспільства й особистості, дозволяє й інноваційним установам уникнути відомих перекосів і дискретизації цінностей, на основі яких вони базуються. Так, інтелектуалізованність освіти може привести до перенавантажень учнів, до однорідності їхнього розвитку; спортивно-оздоровчий або культурно-розважальний акцент у діяльності применшує роль інтелекту як головного фактора здоров’я й відчуття безпеки, а захопленість національною ідеєю в створюваних національних школах, таїть у собі небезпеку націоналізму, замкнутості на національних цінностях. З іншого боку, проникнення релігійних тенденцій в освітянське середовище таїть нетерпимість до інших конфесій, залежність від ортодоксальних істин. Отже, в умовах великої кількості філософських підходів до освіти, необхідна гармонія і направленість на духовно-моральний аспект життя, що не дозволить перетворити гуманістичну цінність на її агресивний антипод.

Культурологічний підхід дозволяє розглядати людину в системі суспільних цінностей, тобто культури, де вона є об’єктом культурних впливів і суб’єктом, творцем цінностей. Цей підхід до обґрунтування освітянської системи БЖД здійснюється у контексті філософського розуміння культури як сукупності духовних і матеріальних цінностей, як специфічного способу людської діяльності і як процес творчої самореалізації суттєвих сил особистості. У процесі її діяльності оновлюються цінності, змінюються якісні й кількісні характеристики культури. Наочно це видно у відношенні до пануючої антилюдської культури, що веде до появи нових небезпечних явищ у житті та в предметній діяльності, до бездуховності в популяції й, як наслідок, до зниження рівня БЖД.

Отже, БЖД людини слід розглядати як невід’ємну частину її культурного розвитку і як показник істинності культури, в якій живе індивід. Особистісно-творчій аспект цього підходу визначає мету освітянської системи БЖД – цілісне формування й розвиток особистості, її творчих удатностей. Важливою умовою досягнення цієї мети є сформованість культури БЖД особистості, під якою слід розуміти якісну, систематичну, динамічну освіту особистості, що характеризується певним рівнем фізичного, психологічного, духовно-морального розвитку й освіти, усвідомленням способів досягнення цього рівня і проявом у різноманітних формах предметної діяльності й життєдіяльності.

Однак, опанування учителем і учнем культурою БЖД й розвиток за допомогою неї потребує відповідної діяльності людини, яка має «особистісний смисл». Діяльність особистості є тим механізмом, який дозволяє здійснити соціальний процес – здатність морально обумовленого творення в умовах сучасного соціально-природного середовища, що все більш ускладнюється й утруднюється. Цим пояснюється принципова важливість реалізації діяльнісного підходу як ведучої лінії освітянської системи БЖД. Головним і найбільш складним у здійсненні діяльнісного підходу є урахування й перебудова мотиваційної сфери особистості учасника педагогічного процесу, формування у нього світогляду про безпечну життєдіяльність, установок до виникнення потреби у здоров’ї, та здоровому і безпечному способі життя.