І Психологічні властивості людини

ПАМ ’ ЯТЬ являє собою комплекс процесів, що відбуваються в центральній нервовій системі і забезпечують нагромадження, зберігання та пригадування або актуалізацію того, що збереглося. За загальним визначенням пам ’ ять – це психофізіологічний процес збереження та відтворення інформації.

Відокремлюють: довготривала (використовується для запам’ятовування на довгий час відомостей, пов’язаних з професією і необхідних у побуті) і короткочасна (служить для запам’ятовування на короткий час (запис лекцій)).

Оперативна пам’ять займає проміжний стан. Розрахована на збереження матеріалу під час раніше заданого терміну. Пригадування здійснюється у вигляді відтворення й впізнавання. Відтворення відбувається за відсутності запам’ятовуваного матеріалу, а впізнавання – при його повторному пред’явленні в нових умовах. Кількаразове повторення відкладає інформацію в пам’яті. Довільна (логічна) пам’ять характеризується наявністю спеціального завдання: запам’ятати для того, щоб потім відтворити.

Залежно від того, що людина запам’ятовує, виділяють різні види пам ’ яті:

Ø Рухова пам’ять лежить в основі навчання рухам, вироблення побутових, спортивних і трудових навичок, навичок письма.

Ø Образна пам’ять допомагає запам’ятати й відтворити в уяві обличчя людей, картини природи, запахи, звуки та мелодії.

Ø Емоційна пам’ять зберігає пережиті людиною почуття, це співчуття іншій людині. Запам’ятовуванню сприяють біологічно активні речовини, які виділяються під час емоційного збудження.

Ø Словесна пам’ять полягає у запам’ятовуванні, збереженні й відтворенні прочитаного, почутого або сказаного.

Ø Слухова пам’ять дає змогу контролювати роботу механізмів і машин, сприймати аварійні звукові сигнали.

Ø Зорова пам’ять забезпечує запам’ятовування технологічних операцій, які вимагають особливої уваги.

Обсяг пам ’ яті – це кількість інформації, яка може бути відтворена безпосередньо після одноразового пред’явлення. Точність відтворення – ступінь відповідності сприйнятого матеріалу відтвореному. Забування –закономірний процес, який оберігає пам’ять, від надлишкової, непотрібної інформації, звільняє місце для сприйняття нової, необхідної; забування – це втрата здатності пригадати. На запам’ятовування та згадування інформації значно впливають емоції.

На продуктивність пам’яті впливають: суб’єктивні причини – природна здатність сприймати та запам’ятовувати інформацію, метод запам’ятовування, попередній досвід, установка, зацікавлення, емоції, стан організму та об’єктивні причини – характер матеріалу (логічність, зв’язність, зрозумілість, наочність, римованість) та кількість матеріалу і зовнішні умови.

Існують ефективні методи тренування пам ’ яті:

1. Що ґрунтуються на регуляції уваги.

2. Передбачають удосконалення сприйняття матеріалу.

3. Базуються на керуванні уявою.

4. Базуються на розвитку у людини здібностей осмислювати та структурувати запам’ятовування матеріалу.

5. Базуються на активному використанні у процесах запам’ятовування та пригадування спеціальних прийомів та дій.

МИСЛЕННЯ – це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Мислення – процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними. Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій; це здатність людини правильно й швидко виносити судження і приймати рішення.

Розумові дії та операції. Мислення (розумові операції) складається з таких процесів:

1. Порівняння визначає подібні й відмінні ознаки, властивості певних об’єктів.

2. Аналіз – мислене розчленування об’єктів свідомості, виділення окремих їхніх частин, елементів, ознак і властивостей.

3. Синтез – мислене об’єднання окремих частин, ознак і властивостей об’єктів у єдине ціле.

4. Абстрагування – мислене відокремлення одних ознак і властивостей від інших і від предметів, яким вони притаманні.

5. Пізнання являє собою рух думки від конкретного до абстрактного і знову до конкретного.

6. Конкретизація – це перехід від абстрактного до конкретного.

7. Узагальнення – розкриття загальних властивостей і відношень, що існують у реальній дійсності.

Різновиди мислення:

Ø технічне – спрямоване на розв’язання різних технічних задач;

Ø наукове – спрямоване на розв’язання теоретичних, наукових задач;

Ø художнє – виявляється у виконанні завдань художнього зображення особливостей дійсності, зокрема, людей, їхнього життя, суспільних і виробничих відносин.

Індивідуальні відмінності в мисленні людей характеризується:

1. Глибиною мислення – вмінням людини проникнути в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх, основ, всебічно з’ясовувати їх зв’язки з іншими явищами об’єктивної реальності, передбачати хід подій;

2. Поверховістю мислення – протилежна глибині мислення. Це вдоволення частковим з’ясуванням зв’язків тих чи інших явищ, недостатня диференціація зрозумілого і незрозумілого, доведеного і недоведеного;

3. Послідовністю мислення – уміння людини дотримуватися його логічних правил, не суперечити собі у своїх міркуваннях, доводити і обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб думки випливали одна з одної, не відхилялися від теми міркування; дотримуватися певного плану у викладі думок, контролювати їх хід;

4. Самостійністю мислення – уміння людини ставити нові проблеми, знаходити нові підходи до їх розв’язання, виявляти ініціативу в розв’язанні тих завдань, котрі постають у повсякденному житті;

5. Критичністю мислення – здатність переглядати погляди, теорії, що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у суперечність з новими даними науки і практики;

6. Гнучкістю мислення – вміння змінювати спосіб розв’язання проблеми, знаходити нові шляхи її розв’язання, бути вільним від шаблону в з’ясуванні питань, беручи при цьому до уваги конкретні обставини, за яких відбуваються ті чи інші явища, події;

7. Інертністю мислення, що вимірюється часом, протягом котрого різні люди впорюються з одними і тими ж пізнавальними завданнями, правильно і обґрунтовано їх розв’язуючи.

Види мислення: наочне, діюче, пов’язане з практичною діяльністю; образне, при якому предмети безпосередньо не сприймаються, а уявляються в пам’яті; абстрактне, коли вивчаються загальні поняття й закономірності.

УВАГА – це концентрація свідомості на певному об’єкті чи діяльності з одночасним відвертанням від усього іншого, її фізіологічною основою є осередок оптимального збудження певної ділянки кори великих півкуль головного мозку.

Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доти, поки вони діють (сильний звук, світло тощо).

Активна – свідома увага, яка вимагає вольового зусилля і завжди спрямована на сприйняття об’єктів і явищ із наперед поставленою метою. Активна увага швидше втомлює людину.

Обсяг уваги – кількість об’єктів, котрі можуть бути сприйняті одночасно й досить чітко. Звичайно, людина охоплює поглядом 6...8 об’єктів, при виконанні певної роботи – 2...3 об’єкта. Обсяг уваги пов’язаний з розподілом уваги.

Розподіл уваги – це здатність людини зосередити увагу на декількох об’єктах чи одночасно виконувати дві і більше дій.

Швидкість переключення уваги – здатність швидко змінювати об’єкти, на які спрямована увага, швидкість переходу від одного виду діяльності до іншого, що вдосконалюється в процесі професійної діяльності і підвищує надійність робітників у критичній ситуації. Для безпеки праці велике значення має обачність, тобто здатність бачити те, що необхідно у дану мить.

Основа обачності – розподіл і переключення уваги, що забезпечує своєчасне визначення можливості ускладнення ситуації і правильну послідовність дій, що запобігають аварійним ситуаціям.

Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об’єкта: із збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає повнішим і чіткішим.

Стійкість уваги – утримання необхідної інтенсивності уваги протягом тривалого часу, що залежить від ступеня тренованості людини.

Неуважність – протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на ступені:

Ø слабкість і нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;

Ø надмірна інтенсивність і трудність переключення уваги як результат зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах під впливом надмірних особистих переживань;

Ø слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобливому стані чи після вживання алкоголю, характеризується слабкою концентрацією і ще більш слабким переключенням.

Правила тренування уваги:

Ø уважно виконувати роботу завжди і в будь-якій ситуації;

Ø зосереджувати увагу в будь-який момент на певному предметі чи діяльності;

Ø ставитись із зацікавленням до предмета чи роботи, що підвищує увагу;

Ø чітка організація праці і здоровий психологічний клімат у колективі;

Ø дисциплінованість, рішучість і наполегливість;

Ø постійні вольові зусилля.

ПОТРЕБИ. За Е.Маслоу (США) існує п’ятьосновних рівнів потреб людини:

1. фізіологічні;

2. потреба безпеки;

3. потреба спілкування;

4. потреба прихильності, любові та поваги;

5. потреба самовираження, тобто реалізації здібностей.

Потреби поділяються на:

Ø Біологічні – покликані забезпечити індивідуальне та видове існування людини (плюс потреби економії сил, які спонукають людину шукати простий, легкий шлях реалізації й досягненні своєї мети).

Ø Соціальні – бажання належати до певної соціальної групи і посідати в ній певне становище, користуватися прихильністю оточуючих, бути об’єктом їхньої уваги та любові. Це потреба відстоювати свої права, виконувати свої обов’язки по відношенню до інших членів суспільства.

Ø Ідеальні – потреби пізнання навколишнього світу і його окремих частин та своєї місії в ньому; пізнання сенсу й призначення свого існування на Землі.

Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди діяльності: виробничу (матеріальну), духовну, соціально-політичну.

ЗДІБНОСТІ – це істотні психічні властивості особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.

Розрізняють здібності:

1. Загальні здібності притаманні багатьом людям і, завдячуючи їм, одна і та ж людина може успішно оволодіти різними видами діяльності;

2. Спеціальні здібності – це властивості особистості, які дають змогу досягти вершин у певній вузькій діяльності (спорт, мистецтво, наука тощо):

Ø талант – видатні здібності в одній або кількох галузях діяльності, що виявляється у творчому розв’язанні завдань.

Ø геніальність – найвищий ступінь розвитку здібностей. Генії залишають глибокий слід у житті суспільства, відкривають нові етапи розвитку науки, техніки, мистецтва.

Ø задатки – природні можливості розвитку здібностей кожної людини. Задатки є потенцією розвитку здібностей і мають багатозначний характер. Здібності – це реалізовані задатки.

Ø обдарованість визначається індивідуальною своєрідністю задатків кожної людини, тобто здатністю людини до розвитку її здібностей.

КОМУНІКАБЕЛЬНИЙ – здатний, схильний до контактування (з’єднання), налагодження контактів і зв’язків. Найважливіший ефект людської діяльності – праця, пізнання, спілкування. Спілкування в найрізноманітніших його проявах – основний компонент комунікативних здібностей і містить к омплекс компонентів, серед яких домінують три основні:

Ø комунікабельність – здатність отримувати задоволення від процесу комунікації;

Ø соціальна спорідненість – бажання перебувати в суспільстві, серед інших людей

Ø альтруїстські тенденції – прагнення безкорисливо робити добро людям.

Риси комунікабельності: допитливість породжує увагу, спостережливість, пам’ять на все, що стосується оточуючих.

Комунікабельна людина:

Ø не є надзвичайно компанійською, але неперевершена у спілкуванні;

Ø дуже спокійна, її супутні риси: відкритість сприйняття, легкість переключення уваги, невимушеність у поведінці, деякий авантюризм, душевний спокій;

Ø сприймає ваш погляд як погляд старого знайомого. У контакті, у саморегуляції-висока чутливість до змін. Реакція швидка й точна. Уловлює найтонші інтонації у бесіді. Бесіда йде гладко й приємно. Супутні риси: тактовність, кмітливість, дотепність, артистизм;

Ø прекрасний оповідач, імітатор, володіє багатством жестів та інтонацій, легко перевтілюється;

Ø на фоні добродушності не позбавлена агресивності, як необхідного у людських стосунках підтексту сили;

Ø притаманні відкритість, відсутність забобонів, неприйняття будь-яких інших думок і поглядів;

Ø ставиться до людей доброзичливе. Без симпатії не може виникнути зацікавлення. Випромінювання доброзичливості повертається симпатією.

Причини поганої комунікації. Це недостатнє розуміння важливості спілкування. Деякі керівники вважають, що підлеглі повинні виконувати їх вимоги без зайвих запитань і їм не обов’язково знати про загальний стан справ. Тоді підлеглі шукають відповідь, там, де інформація не завжди достовірна, не довіряють таким керівникам. 20...30% інформації від адміністрації надходить до робітників, а до керівників – не більше 10% запитів робітників.

Неправильна установка свідомості. Установка свідомості – це ставлення людини до оточуючих, яке базується на досвіді життя. Дефекти установки свідомості виражаються в стереотипах мислення, упередженості уявлень, неправильних стосунках, нехтуванні фактами.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ – наявність певних знань і повноважень у вирішенні якоїсь справи, повноважність і повноправність у розв’язанні певної проблеми. Право вирішувати і право діяти – наслідок повноти знань, досвідченості, активності. Це глибинний взаємозв’язок між знанням і правом вирішувати. Компетентність – запорука підвищення в посаді; компетентність повинна винагороджуватись.

Самодостатність – повна зайнятість службовими обов’язками без турбот за кінцевий результат, хоч в ідеалі людина оцінюється за кінцевим результатом її праці. Бюрократія вимагає від працівника підтримки статус-кво й збереження законів ієрархії.

Незамінні некомпетентні. Декого не висувають на більш високі посади, вважаючи їх незамінними на теперішній посаді. Коли рівень некомпетентності збігається з рівнем незамінності, виникає аномалія – незамінним некомпетентний працівник. Існує ряд причин, за котрими люди прагнуть досягти рівня своєї некомпетентності. В концепції Е. Маслоу «Причини руху до некомпетентності», американського психолога, доводиться, що в природі людини закладено просуватися вперед і вище. Людина має набір потреб, які шикуються в ієрархічний ряд. Задовольнивши первинні потреби підтримання життя, на першому плані постає потреба безпеки; потім виникають соціальні потреби, потреби утвердження престижу або свого «Я», потреба самореалізації. Особисті потреби – це потреби визнання й престижу, самоутвердження та успіху. Соціальні потреби пов’язані з визначенням свого стану щодо інших людей, не прагнення піднятися якнайвище – природна потреба людини.

Агресивність і суперництво. Агресивність – це і шляхетний пошук людського схвалення, і насильницькі дії, які здійснюються заради утвердження панування. Суперництво без правил – це бійка й війна, бо ресурс агресивності людини, цей демон зла та насильства, безмежний. Проте агресивність і суперництво – не обов’язкові риси людської природи.

Неврологічний підхід. Неврологи донедавна людський мозок уявляли у вигляді комп’ютера із сірої вогкої маси, розділеної на дві рівні частини – ліву і праву півкулі зі своїми особливими функціями (ліва керує мовою, права – зоровою образною уявою). Робота лівої півкулі – це свого роду лінійне, логічне, дедуктивне мислення. Права півкуля охоплює всю картину. Урівноваженість обох півкуль забезпечує здатність логічно мислити, організовувати послідовно свою діяльність, скласти інструкцію і виконувати іншу справу, яка залежить від лівої півкулі. Людина з більш розвиненою правою половиною мозку охоплює всю картину й узагальнює її творчою думкою. З більш розвиненою лівою півкулею – на основі аналізу виводить правила та закономірності, але і не отримує цілісної уяви про суть справи. Однак вона визначає норми й стандарти для суспільства.

Рефлекси заохочення – прагнення досягти задуманого послідовно формується й стає умовним рефлексом.

Компетентність і управлінський персонал.

Керувати – це бачити стан колективу.

Управляти – стежити за ходом подій.

Оцінка чи вимір остаточного результату – єдиний науковий спосіб визначити компетентність. До успіху прагнуть усі люди. Іноді – це прагнення успіху стає нав’язливим, зовнішні прояви ними цінуються більше, ніж успіх. Піднятись до рівня компетентності – велике досягнення. Досягнувши рівня некомпетентності, людина може стати могутньою. Могутність – це сила, яка дозволяє знеособити людину.

ХАРАКТЕР – сукупність найбільш стійких психічних рис особистості, які виявляються у її вчинках та діях. Це «сплав» вроджених і набутих рис поведінки, вирішальну роль в якому відіграє виховання й навчання. Характер у першу чергу, залежить від виховання і в меншій мірі – від індивідуальності. Стійкі психічні властивості людини, чи риси її характеру, дають змогу певним чином передбачити поведінку людини у різних життєвих ситуаціях.

Групи рис характеру людей:

1. Обережність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм (ставлення людей до суспільних явищ і подій);

2. Ставлення людини до людей; товариськість чи замкнутість, довірливість чи підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість чи брехливість тощо;

3. Ставлення людини до праці: лінощі чи працездатність, недбальство чи акуратність, безвідповідальність чи сумлінність;

4. Ставлення до себе: висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванство, самокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.

ТЕМПЕРАМЕНТ – індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється через силу, швидкість, напруженість та урівноваженість перебігу психічних процесів індивіда, яскравість та стійкість його емоцій та настроїв.

Типи нервової системи: сильний неврівноважений; сильний урівноважений рухомий; сильний урівноважений інертний; слабкий.

Типи особистості:

1. Флегматичний темперамент є найбільш поміркованим. Почуття оволодівають людиною повільно й повільно розвиваються. Флегматик холоднокровний, Не поспішає швидко розв’язувати проблеми. Повільний, статичний, солідний, терплячий і наполегливий; не дратується, не скаржиться, але і байдужий до інших; надійний; неохоче втручається в суть проблеми. Непомірковані темпераменти – жовчний, сангвінічний і меланхолійний

2. Холерик (жовчний темперамент) сильний, енергійний та наполегливий під впливом пристрасті, яка швидко спалахує. У нього безмежне честолюбство, ревнощі, мстивість, гординя під гнітючим впливом пристрасті. Мало міркує і швидко діє; завжди вважає себе правим; важко визнає свої помилки. Пристрасть захоплює його і може призвести до загибелі власної, або до загибелі інших.

3. Сангвінік прагне насолоди, почуття легко збуджуються, але вони нетривалі. Захоплюється всім приємним, симпатизує іншим, товариський; проте непостійний, на нього не можна розраховувати у відповідальну хвилину. Легко сердиться і легко кається. Щедрий на обіцянки і легко забуває про обіцяне. Довірливий і легковірний. Любить створювати проекти, про які відразу ж забуває. Поблажливий до себе та інших. Легко заспокоюється, Ласкавий, доброзичливий, товариський, нездатний до егоїстичних розрахунків.

4. Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік. Частіше переважають неприємні почуття. Задоволення виявляється рідко, страждання іншого завойовують його симпатії. Він боязкий, нерішучий, недовірливий. Упадає у відчай через перешкоди в житті, позбавляється енергії і стає нездатним подолати труднощі.