Психологічне здоров’я особистості

 

Велике значення у психології і тих її галузях, які межують з медициною, має поняття психічного (психологічного) здоров’я. Індивідуальність людини настільки своєрідна і неповторна, а діапазон індивідуальних особливостей настільки широкий, що визначити, де закінчується норма і починається патологія, дуже складно. Між тим з визнанням людини психічно здоровою безпосередньо пов’язані її громадянські та юридичні права, свобода прийняття рішення, ступінь покарання за скоєні правопорушення, відсутність потреби в спеціальній допомозі та ін.

Питання психологічного здоров’я поставлено давно у зв’язку з розробленням питань здоров’я людини, його норм та відхилень, зокрема здоров’я психічного. Останнім часом це питання стає особливо актуальним з огляду на поширення різноманітних психотерапевтичних та психолого-педагогічних практик, а отже, й потреби критеріїв їхньої ефективності й запобігання їхнім-таки деструктивним впливам тощо.

У контексті розгляду проблеми управлінської діяльності, психології індивідуального життєздійснення проблема психологічного здоров’я особистості займає надзвичайно важливе місце.

Необхідно зауважити, що поняття «психологічне здоров’я», яке стали вживати у фаховій літера­турі, ще не набуло усталеного змісту і перебуває в стадії формування. Деякі автори вважать його невдалим, оскільки «психологічне» походить від «психологія», тому вони вважають, що в окремих випадках ведеться мова про моральне здоров’я.

І. В. Дубровіна виділяє поняття психічне здоров’я і психологічне здоров’я. Психічне здоров’я – стан внутрішнього комфорту, повноцінної психологічної діяльності людини, яка виражається в бадьорому настрої, хорошому самопочутті, її активності. Основою психічного здоров’я людини є повноцінний психічний розвиток на всіх етапах її життя. Психічне здоров’я є основою більш високого рівня здоров’я – психологічного.

Психологічне здоров’я характеризується високим рівнем особистісного розвитку, розумінням себе і інших, уявленням мети і сенсу життя, здатністю керувати своїм життям (особистісна саморегуляція), умінням правильно (адекватно) відноситися до інших людей, до себе, усвідомленням відповідальності за своє життя і свій розвиток.

Якщо поняття психічне здоров’я є конкретизацією (звуженням щодо сфери психіки) явища здоров’я загалом, то психологічне здоров’я не відповідає цій логіці. Цей термін виник у зв’язку з необхідністю диференціювати стани соматично і психічно здорової людини стосовно її становлення як цілісної особистості, рівня й змісту вищих рухових переживань і процесів смислоутворення. Як слушно зазначає І.В. Дубровіна, психологічне здоров’я найбільш евристично розуміти з погляду повноти і розмаїття розвитку особистості. Безумовно, здоров’я загалом і психічне зокрема є необхідними умовами психологічного здоров’я, але водночас останнє (тобто можливість повноцінно розвиватися) впливає на соматичну і психічну сфери людини. Зазначимо, що саме ця суперечлива єдність констатує, зокрема, весь психосоматичний напрям у сучасній медичній і психологічній науках.

Теоретико-методологічний аналіз проблеми психологічного здоров’я особистості показує, що психологічне здоров’я особистості можна визначити як таке функціонування психіки індивіда, яке забезпечує його гармонійну взаємодію з навколишнім світом (ефективність діяльності і поведінки індивіда, здійснення його особистісного розвитку тощо). Психологічне здоров’я особистості є одним з складових елементів здоров’я людини, яке поряд з фізичним здоров’ям (функціонуванням організму людини та окремих його підсистем) складає зміст здоров’я людини в цілому.

Стан оптимального психологічного здоров’я в гештальт-терапії називається зрілістю, для досягнення якої індивід має подолати прагнення дістати підтримку з навколишнього світу й знайти нові можливості підтримки в самому собі. Якщо людина не досягає зрілості, то вона більш схильна маніпулювати своїм оточенням для задоволення бажань, аніж брати на себе відповідальність за свої розчарування й намагатися задо­вольнити свої справжні потреби.

Стан здоров’я і психіка людини. Здоров’я у загальному плані можна розглядати як стан фізичного, психічного благополуччя, тому що лише здорова Людина здатна, як мінімум, адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. Оскільки ці проблеми становлять сукупність життєдіяльності людини, то є всі підстави відносити здоров’я до основних атрибутів особистості.

Здоров’я – поняття неоднозначне. Те, що одні вважають нормальним здоров’ям, інші можуть сприймати як нездоров’я. останнім часом деякі стани, які раніше розглядалися як хвороби, сьогодні класифікуються «прикордонними станами».

Поняття «хвороба», «здоров’я», «психічне здоров’я», «психологічне здоров’я» не можна вважати сьогодні концептуально визначеними і однозначними. Хворобу ми розуміємо як дію сукупності руйнівних процесів в організмі людини, наслідком чого є не лише погіршення фізичного самопочуття хворого, а й зміни його особистості, відхилення в емоційно-вольовій та мотиваційній сферах. З огляду на таку позицію, повернення до здоров’я передбачає усунення негативних наслідків хворобливих переживань, небажаних установок, невпевненості у власних силах, тривожності та інших хворобливих і граничних станів. Здоров’я можемо визначити як глобальний психічний стан особистості, для якого характерна динамічна гармонійність внутрішніх переживань і пов’язані з цим ефективність і успішність діяльності людини.

У психологічних словниках психічне здоров’я найчастіше визначають як «стан душевного благополуччя, для якого характерна відсутність хворобливих психічних виявів і який забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності». Це визначення психічного здоров’я цілком узгоджується з визначенням здоров’я, яке сформулювали експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я: «Здоров’я - стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад».

Загалом психічне здоров’я вивчає така наука, як психогігієна. Тому вчений X. Менг у статті «Психогігієна і всесвітній рік психічного здоров’я - вчора, сьогодні, завтра», яку він написав до міжнародного року психічного здоров’я за домовленістю між Всесвітньої організацією охорони здоров’я (ВООЗ) і Всесвітньою федерацією психічного здоров’я (ВФПЗ), визначає психогігієну як «науку та практику, яка спрямована на збереження психічного здоров’я кожної окремої людини і суспільства загалом».

Німецький дослідник К. Гехт розкриває її ширше: „Під психогігієною ми розуміємо профілактичну охорону психічного здоров’я людини шляхом створення оптимальних умов функціонування мозку і певного розвитку психічних властивостей особистості, шляхом покращення умов праці та життя, встановленню різноманітних міжособистісних стосунків, а також шляхом підвищення опору психіки людини шкідливим впливам навколишнього середовища».

Психічне здоров’я можна визначити як психічне благополуччя, яке характеризується відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну до умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні і психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.

Якщо психічне здоров’я взагалі розглядати як здатність особистості планувати і реалізувати свій життєвий шлях у макро- та мікросередовищах, то віднесення цієї властивості до атрибутів особистості важко заперечити.

На психічне здоров’я людей впливає велика сукупність чинників, їх можна класифікувати за різними ознаками.

Згідно даних вчених Київського інституту геронтології, на стан здоров’я впливає величезна кількість чинників, які можна поєднати у такі групи:

- спадковість (генозумовленість, близько 20 %);

- соціальним станом (екологія, харчуванням, умовами життя і праці), (близько 20 %; вплив техногенної діяльності людства має тенденцію до збільшення негативного впливу цього чинника);

- медицина (близько 10 %; спостерігається зниження впливу цього чинника);

- спосіб життя (як людина сама до себе ставиться) (близько 50 % впливу на здоров’я).

Отже, за всіх цих умов здоров’я має бути віднесеним до атрибутів особистості, оскільки саме ця властивість особистості є базовою як для її розвитку, так і для прояву у будь-якій сфері життя. Особливо цей прояв характерний для здоров’я психічного.

До основних критеріїв психічного здоров’я належать:

- відповідність суб’єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій;

- адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків;

- здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві цілі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

- адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;

- здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення;

- особистісний та соціальний оптимізм;

- задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;

- розуміння прекрасного, комічного й трагічного;

- відповідність суб’єктивних образів об’єктам, що їх відображають, а характеру реакції - зовнішнім подразникам;

- здебільшого стабільний позитивний настрій;

- відчуття щастя тощо.

За місцем розташування виокремлюють дві великі групи чинників що вливають на психологічне здоров’я - внутрішні і зовнішні чинники. Розглянемо зовнішні, до яких належать ті, що містяться поза особистістю, насамперед у середовищі, яке її оточує. У свою чергу їх поділяють на природні, планетарні та суспільні, які можна розкласти на цілу низку складових.

Реальне зовнішнє суспільне психічне середовище має багато кіл впливу: первинне (сім’я, шкільний клас, робоча бригада (група), мала фірма, група за інтересами, друзі тощо), вторинне (школа, село, місто, організація, велика фірма, партія та ін.), розширене (етнічна група, велика соціальна група, релігійна спільнота тощо), широке (ціле суспільство), глобальне (вся планета) Загалом до суспільних потрібно зарахувати економічні, соціальні, політичні, духовні, екологічні та інші чинники, кожен з яких можна розкласти на ще менші складові.

На думку українських вчених, до основних власне суспільних чинників, які визначають психічне здоров’я громадян, належать:

· соціальні політичні й конфлікти танестабільність;

· наявність роботи або безробіття;

· позиція і змістовна спрямованість засобів масової інформації (ЗМІ);

· певний соціально-психічний стан, у якому перебуває суспільство;

· соціальна бідність;

· тривала дія негативних емоцій;

· соціальна, емоційна і фізична депривація;

· соціальна справедливість чи несправедливість;

· правова захищеність чи незахищеність;

· соціальний оптимізм;

· співвідношення матеріальних і духовних потреб у суспільстві;

· релігія;

· соціальна деградація;

· соціально-психічна єдність суспільства тощо.

Психологічне здоров’я людини включає у свою структуру багато елементів, які можуть розглядатися як його структурні компоненти. Дані види можуть бути класифіковані за кількома основами:

а) за основними сферами психічної активності людини (пізнавальною, емоційною, практичною);

б) за спрямованістю активності людини (на себе, на інших людей).

Зазначені складові психічного здоров’я людини в реальному житті тісно пов’язані між собою.

Але, напевно, найбільш повно перелік критеріїв психічного здоров’я представлений в роботі Н.Д. Лакосиної та Г.К. Ушакова. В першу чергу автори відносять до них:

Ø причинну зумовленість психічних явищ, їх необхідність, впорядкованість;

Ø відповідну щодо віку людини, зрілість почуттів, постійності місця прожиття;

Ø максимальне наближення суб’єктивних образів відображеним об’єктам дійсності;

Ø гармонію між відображенням обставин дійсності і відношення людини до неї;

Ø відповідність реакцій (як фізичних, так і психічних) силі та частоті зовнішніх подразнень;

Ø критичний підхід до обставин життя;

Ø уміння самокерування поведінки у відповідності з нормами, прийнятими в різних колективах;

Ø адекватність реакцій на громадські обставини (соціальну оточення);

Ø почуття відповідальності за нащадків та близьких членів сім’ї;

Ø відчуття постійності та ідентичності переживань в однотипних обставинах;

Ø уміння змінювати спосіб поведінки в залежності від зміни життєвих ситуацій;

Ø самоутвердження в колективі (суспільстві) без утисків для решти його членів;

Ø уміння планувати та реалізовувати свій життєвий шлях.

Розглянемо тепер деякі погляди іноземних спеціалістів щодо оцінки психічного здоров’я. Так в рамках гуманістичного напрямку пропонувались, відповідно І.М. Гуревичу, наступні критерії позитивного психічного здоров’я:

Ø аттитюди до “Я”;

Ø ріст, розвиток та самоактуальність особистості;

Ø інтеграція особистості; автономія;

Ø адекватність сприйняття реальності; майстерність та компетентність у відношенні оточення.

Правда, зауважує автор, з одного боку, наведені критерії недостатньо повністю охопили саме поняття психічного здоров’я, а з іншого боку – викликали певні ускладнення їх використання в дослідницькій практиці.

Одним з представників гуманістичного напряму американський психолог А. Маслоу допускає, що здорова людина – це перш за все людина щаслива, яке живе в гармонії з самою собою, не відчуваючи внутрішнього розладу, яка захищається, але не нападає першою ні на кого і тому подібне. Ним також сформовані і основні потреби здорової людини, до яких Маслоу відносить:

Ø фізіологічні потреби;

Ø потреба в безпеці;

Ø потреба в прив’язаності та коханні;

Ø потреба в повазі;

Ø потреба в самоактуалізації, тобто вираження присутніх особистості умінь.

Ще один приклад спроби описати сукупність критеріїв психічного та соціального здоров’я належить американському психологу А. Елісу. Він виділяє:

Ø цікавість до самого себе;

Ø громадський інтерес;

Ø самоуправління (самоконтроль);

Ø високу стійкість;

Ø гнучкість;

Ø прийняття невизначеності;

Ø орієнтацію на творчі плани;

Ø наукове мислення;

Ø прийняття самого себе;

Ø ризик;

Ø довготривалий гедонізм;

Ø нон-утопізм;

Ø відповідальність за свої емоційні порушення.

Сподіваємось, що вже наведених прикладів досить, для того, щоб зробити деякі висновки.

По-перше, в ряді з розкиданими думками виясняється і певна повторюваність у виборі ряду критеріїв психічного та соціального здоров’я. Це можна сприймати як свідчення їх особливого значення, не випадковості.

По-друге, трактувати наведені переліки критеріїв слід не більш як їх деякі сукупності, тому, що в них не виявляється якої-небудь класифікуючої ознаки, яка б дозволила надати їм можливу внутрішню організацію, наприклад: розподіл критеріїв психічного та соціального здоров’я по структурним складовим особи чи якимось іншим підставам.

Перерахуємо деякі з найбільш часто уживаних в літературі критеріїв здоров’я, спробувавши розподілити їх у відповідності з видами виявлення психологічного (процеси, стани, властивості).

З психічних процесів найчастіше згадуються:

Ø максимальне наближення суб’єктивних образів до відображуваних об’єктів дійсності (адекватність психічного відображення);

Ø адекватне сприйняття самого себе;

Ø здатність концентрації уваги на предметі;

Ø утримання інформації в пам’яті;

Ø здатність до логічного опрацювання інформації;

Ø критичність мислення;

Ø креативність (здатність до творчості, уміння користуватись інтелектом);

Ø дисципліна розуму (керування розумовим потоком);

В сфері психічних станів в їх число зазвичай входять:

Ø емоційна стійкість (самокерування);

Ø зрілість почуттів відповідно до віку;

Ø співвлада з негативними емоціями (найбільш рушійні з них – страх, гнів, скупість, заздрість);

Ø вільне, звичайне виявлення почуттів та емоцій;

Ø здатність радуватись;

Ø збереження звиклого (найкращого) самопочуття;

Серед властивостей особистості – це:

Ø оптимізм;

Ø концентрація (відсутність суєти);

Ø врівноваженість;

Ø чесність, совість;

Ø адекватний рівень домагань;

Ø відчуття обов’язку;

Ø впевненість в собі;

Ø необразливість (вміння звільнятись від прихованих образ);

Ø не лінування;

Ø незалежність;

Ø не опосередкованість (притаманність)

Ø почуття гумору;

Ø доброзичливість;

Ø самоповага;

Ø адекватна самооцінка;

Ø самоконтроль;

Ø воля;

Ø енергійність;

Ø активність;

Ø ціленаправленість (придбання сенсу життя);

Особливе значення серед критеріїв психічного здоров’я особистості надається ступені її гармонійності, консолідованості, врівноваженості, а також такою складовою її направленості, як духовність (доброта, справедливість та ін.); орієнтація на саморозвиток, збагачення своєї особистості.

Соціальне здоров’я відбивається в наступних характерах: адекватне сприйняття соціальної реальності; цікавість до оточуючого середовища; адаптація (рівновага) до фізичного та суспільного середовища; направленість на суспільно корисну справу; культура споживання; альтруїзм; емпатія; відповідальність перед іншими; безкорисливість; демократизм в поведінці.

Вже в середині виділених критеріїв психічного та соціального здоров’я помітна змістова близькість деяких з них, їх невизначена синонімія. З цього можна зробити в крайньому випадку один висновок: подальший напрям роботи по вивченню та систематизації критеріїв здоров’я має враховувати і визначені зусилля їх можливої внутрішньої інтеграції – виділенню критеріїв більш високої степені загальності. Як вже згадувалось вище, звести всю справу в оцінці як психічного так і соціального здоров’я до якогось одного, універсального критерію уявляється малоймовірним. Однак виправдано судити висхідну критичну базу, виділивши в ній найбільш важливі показники здоров’я, було б в практичному відношенні повністю виправданою постановкою питання.

На завершенні зупинимось на характерних, найбільш типових ознаках психічного нездоров’я, неблагополуччя. Їх також можна спробувати впорядкувати у відповідності з наведеною вище логікою суджень

В сфері психічних процесів найчастіше згадуються: неадекватне сприйняття самого себе, свого “Я”; нелогічність; зниження когнітивної активності; хаотичність (неорганізованість) мислення; категоричність (стереотипність) мислення; некритичність мислення.

До психічних станів зазвичай відносять афективну тупість; безпричинну злість; ворожнечу; послаблення як вищих, так і нижчих інстинктивних почуттів; підвищену тривожність.

Серед властивостей особистості можна зауважити: залежність від шкідливих звичок; ухилення від відповідальності за себе; втрата віри в себе, свої можливості; пасивність (“духовне нездоров’я”). В цілому нездорова особистість досить дезінтегрована; їй притаманні втрата інтересу, кохання по відношенню до близьких; пасивна життєва позиція. В плані самоутвердження вона зауважується неадекватністю самооцінки; послабленим (впритул до втрати) або, навпаки, невиправдано гіпертрофірованим самоконтролем; послабленням волі. Її соціальне неблагополуччя виявляється в неадекватному сприйманні (відображенні) оточуючого середовища; дезадаптованому середовищі; конфліктності; ворожнечі; егоцентризмі (який виливається в жорстокість та безсердечність); прагнення до влади (як самоціль); речизм і ін.

Проте, конкретні значення, що визначають межі норми, досить варіативні, враховують не абсолютні показники, а їх складні комплекси.

Критичними для психологічного здоров’я людини є пе­ріоди різкого зростання труднощів зовнішнього світу (на­приклад, неприємності в сім’ї, виробничі конфлікти, перевірки, вікові кризи тощо) та посилення складності, супе­речності внутрішнього світу (скажімо, страхи, хвороба, розчарування). У цих складних умовах психологічне здоров’я зберігається завдяки зростанню внутрішньої й зовнішньої компетенції особистості, яка вчиться справлятися з суперечностями та труд­нощами. Якщо суперечності й/або труднощі непідсильні, можливі розлади психологічного здоров’я, які полягають передусім у порушенні контакту із внутрішньою і/або зов­нішньою реальностями. Це різні варіанти втечі від себе і/або життя (як зовнішньої реальності), спричинені болісним досвідом невдач, поразок, фіксацією почуття безпорадності. Зовнішньо більш помітною є безпорадність людини в ситу­ації труднощів, пасивна життєва стратегія тощо.

Н. Пезешкіян описує такі види «втечі від реальності»:

- «втеча в тіло» - переорієнтація на діяльність, спрямовану винятково на власне здоров’я, зовнішність, підвищення значення відпочинку й сексу;

- «втеча в роботу» - роботоголізм;

- «втеча в контакти чи самотність» - надмірне спілкування чи са­мотність стає єдино бажаним способом задоволення потреб;

- «втеча у фантазії» - життя у світі ілюзій, фантазій, утопічних про­ектів, філософських та релігійних пошуків без спроби розпочати будь-яку дію.

Психологічне здоров’я дорослої людини О. В. Завгородня пов’язує з високим рівнем сформованості свідомої саморегуляції, раціонально-вольової сфери, що забезпечує можливість соціальної адаптації, і з вільним непригніченим становленням емоційної сфери, активністю неусвідомлюваних психічних процесів, на чому ґрунтується здатність людини до глибоких переживань та інтуїції. Психологічно здорова людина внутрішню харак­теризується динамічною цілісністю, синергією неусвідомлю­ваних та свідомих прагнень, пульсацією дисгармонійних та гармонійних психічних станів, творчою трансформацією глибоких переживань, зокрема страждання, душевного болю. Така людина поєднує в собі певні риси психічно нормаль­них у традиційному сенсі людей (сформованість механізмів свідомої саморегуляції) та деякі нехарактерні для них риси (активність неусвідомлюваних психічних процесів, чут­ливість, вразливість, здатність до глибоких та сильних пере­живань), які за певних умов можуть призводити до психіч­ної дестабілізації. Поєднання цих рис посилює здатність людини любити, творити й чути голос сумління до рівня значно вищого від середнього[21,с.91].

Проблема визначення психічного здоров’я не є суто психологічною; її вирішенням займаються філософи, соціологи, медики, юристи. Раніше перевагу надавали фармакологічним методам лікування. Та зараз вони все більше замінюються на здійснення психологічної допомоги у адаптації до соціального оточення (рольові ігри, тренінги спілкування, групи психологічної підтримки та психотерапії), про що мова в наступних розділах.

 

6.3. Умови підвищення особистого психологічного захисту

 

Поняття «психологічного захисту» було введене З.Фрейдом як засіб розв’язання конфлікту між свідомим та несвідомим. Основну функцію захистів він вбачав у зниженні емоційної напруги, що провокувалася тривогою під час здійснення соціальне значущих цілей, які суперечили бажанням людини.

Більшість психологів відзначає, що психологічний захист – це система процесів і механізмів, спрямованих на збереження одного разу досягнутого (чи на відновлення утраченого) позитивного стану суб’єкта. Людина переживає небезпеку у самій собі. Психологічний захист спрямо­вується як проти небажаних думок, почуттів і відчуттів людини, так і проти окремих нових знань, які надходять ззовні. Все, що загрожує цілісній особистості чи одній із її складових (наприклад, самооцінці), сприймається як небезпека, яка повинна бути знищена. При цьому джерела небезпеки людина може уникнути або зруйнувати його.

Механізми психологічного захисту спрямовані на витіснення и свідомості всього того, що серйозно загрожує системі цінностей людини Але це заважає самоудосконаленню людини. Часто ці механізми стають причиною ускладнень у розвитку особистості. Один із шляхів повної чи часткової нейтралізації механізмів – їх усвідомлення. Людина, у якої діють механізми психологічного захисту, потребує підтримки, бо за її відсутності може настати байдужість, очерствіння, ниття, напруженість. Коли особистість відчуває підтримку (похвалу, підбадьорювання тощо), захисні механізми послаблюються, і це дає їй сили подолати свої недоліки. Жорстока критика людини посилює її психологічні захисти.

Усі захисні механізми – це внутрішні пізнавальні маніпуляції, які обіцяють особливі послаблення неспокою або недопущення його виникнення. Однак, за пізнавальними процесами не йдуть слідом процеси емоційні – переживання й переоцінка в емоційній сфері. Навіть коли людина собі все пояснить і ніби себе переконає, все ж надалі вона може відчувати страх, неспокій. Як бачимо, організм як цілісність обдурити не вдається. Невідкоригована (неузгоджена) особистість відчуває (невдоволення собою і деколи може сказати: «Сама не розумію, чому це роблю. Не хочу цього робити, а роблю». Це яскравий приклад усвідомлення дезінтеграції та конфлікту. З цим станом супутні почуття вини та сорому. Якщо за таких обставин запрацює власна активність, зусилля, спрямовані на розвиток, тоді воля і інтелект стають до деякої міри незалежними, визначальними функціями: воля стає більш вільна, а інтелект зі сліпого інструмента різних імпульсів перетворюється в силу, яка уможливлює глибшу, повнішу та об’єктивнішу оцінку себе самого і свого життя. Особа відчуває, що вона спроможна поступово опанувати свої захисні механізми, усвідомити їх та відмовитися від них. Хоч до кінця подолати їх не вдасться ніколи, й у цьому сенсі праця над своїм розвитком повинна здійснюватись впродовж усього життя. Ми тільки назвемо основні захисні механізми, адже вони достатньо описані в психологічні літературі [62,c.16-21]. Це заперечення, регресія, ізоляція, проекція, реактивне утворення, знищення, ідентифікація, сублімація, заміщення, витіснення, раціоналізація та ін

Поняття психологічний захист використовується і в іншому значенні – як захист від негативного впливу іншої людини. Так у разі, коли людина втратила свої захисні механізми, вона практично неспроможна сама собі допомогти. У такій ситуації почуття власної гідності для неї майже втрачає сенс. Вона перестає відкидати або виправдовувати те, чого раніше соромилася. Як наслідок, це може призвести до відкритої агресії стосовно інших.

З такими людьми, часто доводиться спілкуватися. Вони неначе заряджені негативною енергією і ми відчуваємо її вплив на собі. Необхідно вміти захищати себе від наслідків такого впливу. Для цього існують багато засобів. Деякі з них наводяться нижче. Вони подаються у формі вправ на виконання яких не потрібно окремого приміщення та багато часу. На своєму робочому місці за 3-5 хвилин вони допоможуть вам зняти втому, стабілізувати психологічний стан, відчути впевненість у собі та відновити власні сили. Вправи, що надаються, є психотерапевтичними за своєю сутністю. Вони сприяють гармонізації внутрішнього стану, послабляють психологічну напругу та активізують внутрішні психологічні резерви.

Всі вправи, крім останньої, виконуються індивідуально.

Візуалізація. Уявіть, що ви знаходитесь у захисній оболонці. Її можете уявити у вигляді полотняного намету, стіни чи чогось іншого, важливого, щоб в уяві ви могли створити захисну зону. Тепер уявіть, що з країв цієї оболонки негативна енергія стікає як вода. Коли ви відчуваєте, що вам загрожує дія будь-якої негативної енергії підійміть цей "щит". Це поверне вам рівновагу і дозволить спокійно працювати. Якщо бажаного наслідку ви не досягли, якщо ви не можете вийти з-під впливу негативної енергії - спробуйте досягти цього за допомогою наступної вправи.

Поплавок у океані. Уявіть, що ви маленький поплавок у великому океані... У вас немає мети, компасу, карти, керма, весел. Ви рухаєтесь туди, куди несе вітер і океанські хвилі. Велика хвиля може на деякий час покрити вас, але ви знову випливаєте на поверхню. Намагайтесь відчути це. Відчуйте рух хвиль, теплого сонця, краплі дощу, подушку океану під собою...... Згадайте, які ще відчуття виникають у вас, коли ви уявляєте себе маленьким поплавком у великому океані. Спробуйте протягом 2-4 хвилин протриматись у цьому стані не відволікаючись.

"Внутрішній промінь". Вправа допомагає зняти втому, знайти внутрішню стабільність. Для того, щоб виконати вправу, необхідно зручно сісти чи стати, у залежності від того, де вона буде виконуватись. Уявіть, що у верхній частині вашої голови виникає світлий промінь, який повільно рухається зверху до низу і послідовно освітлює теплим, рівним світлом обличчя, шию, плечі, руки. По шляху руху промінчика розгладжуються зморшки, "охолоджуються очі", опускаються плечі, вивільнюються шия і груди. Внутрішній промінь формує нову зовнішність спокійної, задоволеної собою і життям людини.

Виконайте вправу декілька раз - зверху вниз. Виконуючи вправу, ви отримаєте задоволення, навіть насолоду. Закінчуйте словами: "Я став молодим, сильним, спокійним і стабільним! Я все буду робити добре".

" Прес ". Вправа нейтралізує і стримує негативні емоції - гнів, роздратування, підвищену тривожність, агресію. Зміст вправи полягає у наступному: необхідно уявити в середині себе, на рівні грудей, міцний прес, який рухається зверху вниз та ліквідує негативні емоції і пов’язану з ними внутрішню напругу. Під час виконання вправи важливо чітко відчути фізичну вагу внутрішнього пресу, який неначе виштовхує вниз небажані емоції і енергію.

" Дерево". Відчутне послаблення внутрішньої напруженості досягається у тому випадку, коли людина уміє виконати дію децентрації: зняти центр ситуації з себе і перенести його на інший предмет чи зовнішні обставини".

Уявіть себе деревом (яке вам подобається і з яким ви можете себе ототожнити). Програйте у свідомості образ цього дерева: його міцний стовбур, гілки, що переплітаються між собою, листя, яке коливається від вітру, циркуляцію поживних соків по стовбуру, коріння, яке міцно тримається землею. Важливо все це відчути. Земля - символ життя, коріння – символ стабільності, зв’язку людини з реальністю.

" Голова" Вправа допомагає зняти неприємні соматичні відчуття. Станьте прямо, вільно розправте плечі, відкиньте голову назад. Намагайтесь відчути у якій частині голови локалізовані тяжкі відчуття. Уявіть, що на вашій голові дуже громіздкий головний убір, який давить на голову. Ви подумки знімаєте його і емоційно скидаєте на підлогу. Потрясіть головою, розправте волосся, а потім опустіть руки, наче позбавляєтесь від головного болю.

"Руки ". Сядьте на стілець, витягніть ноги і опустіть руки униз. Уявіть, що енергія втоми "витікає" з рук на землю, - ось вона струмочком іде від голови до плечей, потім до передпліччя, досягає ліктів, а потім через кінчики пальців, потрапляє на землю. Ви чітко відчуваєте цю енергію кілька хвилин. Потім потрясіть кінцівками рук, повністю позбавтеся своєї втоми. Легко підніміться, посміхніться, пройдіть по кімнаті. Ця вправа знімає втому, допомагає встановити психічну рівновагу.

"Настрій". Як зняти неприємний осадок після важкої розмови? Візьміть кольорові олівці або крейду і чистий аркуш паперу. Вільно, лівою рукою намалюйте абстрактний сюжет - лінії, фігури, світлові плями. Важливо під час цієї роботи повністю заглибитись у свої переживання, вибрати колір і провести лінії так, як вам більше хочеться, у повній відповідності з вашим настроєм. Уявіть, що ви переносите свій сумний настрій на папір. Закінчили малюнок? А тепер переверніть аркуш на інший бік і напишіть 5-7 слів, що відображають ваш настрій. Довго не думайте, необхідно, щоб слова виникали раптово, без спеціального контролю з вашого боку. Ще раз заглибтеся у свої переживання, а потім порвіть і викиньте аркуш.

"Спогади". Частіше згадуйте про своє дитинство, свої враження, переживання. Психологічно ви наближаєтесь до своїх дітей. Розпитайте своїх батьків про те, якими ви були у дитинстві. Спробуйте уявити себе дитиною, знову пережити свої дитячі враження. Головне, згадайте, які внутрішні мотиви примусили вас тоді здійснити той чи інший вчинок.

" Ритм". Виконувати цю вправу необхідно у парі. Дві людини стають обличчям одна до одної і домовляються про свої ролі - один ведучий, інший - дзеркало. Руки учасників підняті на рівні грудей і повернуті долонями назустріч один одному. Ведучий рухає руками, а той, хто грає роль "дзеркала" намагається відобразити їх у тому ж ритмі. Ролі кілька разів міняються. Психологічний зміст вправи полягає у тому, щоб відчути внутрішній "ритм" ведучого і повніше відобразити його.

У драматичній життєвій ситуації всі ми втрачаємо психічну гнучкість, сприймаємо все якось надто прямолінійно, тимчасово стаємо зовсім дезадаптованими, не можемо пристосуватися до обставин, що змінилися. Параліч волі не дає змоги діяти, гнів або апатія заважають реальному погляду на речі.

Допомогти собі в опануванні можливо, якщо спробувати визначитись з приводу типового для кожної особистості ставлення до неприємних новин, тривожних несподіванок, стресових ситуацій, травмуючи життєвих обставин.

Успіх у розв’язанні складної життєвої ситуації залежить передусім від самої людини. Розглянемо ставлення її до власних можливостей розв’язати конфлікт, подолати напруженість, зменшити тривогу.

Насамперед визначимося з розумінням поняття «самореабілітація».

Реабілітація в особистісному контексті – це активізація функцій конструктивно-позитивного пристосування до соціуму після подолання складної життєвої ситуації. Це відновлення на більш високому якісному рівні, коли людина стає спроможною конструктивніше долати труднощі, ніж до початку психолого-реабілітаційних впливів.

На відміну від реабілітації як професійної допомоги людині, яка потрапила у кризову життєву ситуацію, самореабілітація спрямована на самостійну роботу людини із собою у складних життєвих обставинах, що не можна назвати ще кризовими. Самореабілітація – це са­модопомога у якомога продуктивнішому подоланні внутрішніх і зовнішніх перешкод, виході із скрутного становища, поверненні на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху.

Така психологічна допомога сприяє розкриттю суб’єктивного по­тенціалу людини, стимулює самостійні пошуки внутрішньої цілісності, гармонійності, нових можливостей саморозвитку, самоздійснення, по­легшує розробку індивідуальних стратегій перетворення проблемної си­туації, застарілого, хронічного конфлікту, хворобливого стану на етапи особистісного дорослішання, наближення до себе, до власної сутності.

Безперечно, існує певний зв’язок між характеристиками суб’єктивного смислового простору й ефективністю адаптаційних можливостей людини. Важливими параметрами у суб’єктивній картині ситуації виступають, по-перше, уявлення про ситуацію, і по-друге, уявлення про способи її подолання. Тут йтиметься про так зване «соріng behаvіог», опанування, тобто про індивідуальний спосіб взаємодії із ситуацією згідно з її власною логікою, значущістю для людини та її сьогоднішніми можливостями (С. К. Нартова-Бочавер, 1997).

Швидке й ефективне адаптування до ситуації, призвичаєння до нових складних умов, зменшує внутрішню напругу, знизивши стресогенність того, що все одно вже відбувається. Головне завдання опанування – забезпечити та п