Закономірності та структура спілкування

 

Спілкування – складний процес, в якому виділяють три взаємопов’язані аспекти – комунікативний, інтерактивний і перцептивний.

Комунікативний аспект спілкування – це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом спілкування у цьому разі є мовлення – використання мови, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування – не лише передача інформації, а й її створення. Про це, зокрема, свідчить аналіз висловлювань – суджень, які в зв’язку з діалогічністю спілкування є ланкою своєрідного ланцюга, створюваного суб’єктом, що розмовляє. Вони несуть у собі власні значення і смисли висловлювань співбесідника. При цьому висловлювання не втілюється в слові, а породжується у ньому. Усе це робить мовне спілкування багаторівневим процесом: він дає змогу партнерам не лише обмінюватись інформацією, а й творити її, виявляючи при цьому зміст не лише своєї свідомості, а й несвідомого.

Мовлення буває усне або письмове, що впливає на характер спілкування. Так, на відміну від усного, письмове висловлювання значною мірою регламентується граматичними і стилістичними нормами, що обмежує спектр виявів емоційних станів суб’єктів мовлення. Однак, завдяки письму додаються просторово-часові обмеження, підсилюється змістовність спілкування. Письмове спілкування не втрачає діалогічності й загалом відбиває особливості реального спілкування людей. І письмове, і усне спілкування обслуговуються нейрофізіологічними процесами кодування і декодування висловлювань.

Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні (невербальні) засоби: жести, міміка, пантоміміка, манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска), темп мовлення, інтонування, паузи тощо. Важливий і "контакт очима", який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співбесідника. Крім того невербальні засоби є джерелом зворотного зв’язку в спілкуванні – необхідної умови його нормального функціонування. Принаймні, введення у процес сприймання партнерами один одного штучних перешкод спотворює спілкування.

У романі Л.М. Толстого "Анна Кареніна" є приклад унікального взаєморозуміння людей. Позначаючи великими літерами слова досить складних фраз, герої роману не лише з’ясовували свої стосунки, а вивели їх на новий рівень. Тут, очевидно, збіглися значення і смисли ситуації, яку спільно переживали обидва герої. Нерідко на заваді успішного спілкування стають смислові бар’єри. Вони виникають тоді, коли зміст повідомлення не відповідає системі смислів одного з партнерів. Тому, володіючи знаннями можна не збагнути смисл, який вони несуть і, отже, не зрозуміти того, хто ці значення вживає.

Смислові бар’єри долаються за рахунок форми повідомлення, або ж оптимальної стратегії спілкування, яка ґрунтується на використанні спеціальних прийомів удосконалення взаємин з людьми.

Інтерактивний аспект спілкування характеризує організацію взаємодії між суб’єктами. Спілкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцією. Хоча конкуренція сприяє ефективності спільної діяльності, особливо спочатку, часто її супроводжують конфлікти, які негативно позначаються на діяльності. Психологи розробили низку програм, спрямованих на подолання конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності.

Найоптимальнішою щодо цього є кооперація, оскільки вона передбачає взаємодопомогу, співробітництво, узгодження зусиль.

Це залежить від різних чинників, серед яких на перший план виступають рівні і стилі спілкування.

Рівень спілкування залежить від характеру відношень, що склалися між суб’єктами спілкування. Виділяють три такі рівні: соціальний, діловий і духовний.

Соціальний рівень реалізує спілкування в процесі якого суб’єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормами.

Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується насамперед змістом конкретної ситуації спілкування.

Духовний рівень – взаємодія, засобами якої є не лише значення, а й не лише значення, а й смисли. Це співпереживання і взаємопроникнення суб’єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це, власне, спілкування особистостей.

За рівнем спілкування може бути також офіційним (формальним) або ж неофіційним (неформальним). Перше регламентується функціями, які виконують його учасники у процесі спільної діяльності. Друге обслуговує зовні не регламентовані – міжособистісні стосунки між людьми.

Стилі спілкування – характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішими серед них є: демократичний, авторитарний і суперечливий.

Інтерактивний аспект спілкування характеризують ролі і рольові очікування. Наприклад, учитель демонструє учням певний стиль спілкування, що випливає з соціального значення його професії та функцій, які він зобов’язаний виконувати. Його учень очікує від нього саме на таку – рольову поведінку, орієнтуючись на те, як "повинен" і як "не повинен" поводити себе вчитель. Вдаючись до рольової поведінки, людина демонструє своє ідеальне "Я", відкриваючи при цьому партнерам можливість відтворювати її "Я" реальне.

Взаємодіючи, люди використовують різноманітні способи впливу на партнерів. Найпоширенішими з них є: зараження, навіювання, переконування, наслідування про що ми писали раніше.

Людина не прийматиме цих аргументів, якщо вони суперечать її знанням, уявленням тощо. Тоді, як результатом навіювання є віра в істинність отримуваної інформації, результатом переконування виступає довіра до неї, розуміння її обґрунтованості. Наслідування – повторення людиною зразків поведінки, що їх демонструють довколишні. Найяскравіше це виявляється в дитячому віці.

Перцептивний аспект спілкування характеризує особливості сприймання і взаєморозуміння партнерами один одного.

Взаєморозуміння людей у процесі спілкування здійснюється за ра­хунок особливих психологічних механізмів. Процес спілкування містить
у собі, як мінімум, взаємодію двох індивідів, кожен з яких є особистіс­тю і кожен уподібнює себе іншому. При побудові стратегії взаємодії
кожному доводиться брати до уваги не тільки мотиви й установки
іншого, але і те, як цей інший розуміє мої установки і мотиви! Спілкуючись, кожен будує образ партнера, усвідомлює себе через іншого послуговуючись такими засобами, як ідентифікація і рефлексія.

Ідентифікація (уподібнення) – один із механізмів взаєморозуміння. Найпростіший спосіб розуміння іншої людини – це уподібнення, себе їй. Ми ставимо себе на місце іншої людини, щоб краще зрозуміти її внутрішній стан, проникнути в систему його смислів. Близько до ідентифікації стоїть емпатія – здатність до співпереживання.

Ідентифікація – уподібнення себе іншому, спроба поставити себе на його місце. Цей засіб виникає в процесі неусвідомлюваного наслідування дитиною дорослого, проте надалі він набуває форми особливої внутрішньої дії.

Ідентифікація тісно пов’язана з емпатією – здібністю проникатися емоційними станами іншої людини шляхом співпереживання. Якщо ідентифікація – раціональний момент побудови образу людини, то емпатія – афективний.

Рефлексія – механізм усвідомлення діючим індивідом того, як він
сприймається партнером по спілкуванню. Так, наприклад, якщо керівник-доповідач має неправильне уявлення про себе, про слухачів і про те, як вони його сприймають, то його взаєморозуміння і взаємодію зі слухачами буде виключено.

Рефлексія у процесах спілкування – спосіб однієї людини зрозуміти іншу, виходячи з уявлень про себе. Причому цей процес має зворотний вплив: що глибше вона розбирається в інших, то повніше й об’єктивніше оцінює себе. Психологічні аспекти спілкування подаємо в таблиці 11.

Таблиця 11