Метод аутогенного тренування.

Цей психотерапевтичний метод поєднує в собі елементи самонавіювання та саморегуляції. Він допомагає керувати своїми емоціями, відновлювати сили і працездатність, знімати високе нервові-напруження. Займатись аутотренінгом краще всього в тихому, затемненому приміщенні. Існує три основних пози: лежачи на дивані, сидячи в кріслі, «поза кучера». Коли ви зайняли зручну позу, розслабте всі м’язи. Кожну з формул навіювання повторюйте декілька раз, в залежності від результату її дії на організм. Поступово занурюйтесь в стан комфорту, тепла. Все повинно проходити ніби в напівдрімотному стані, без напруження, без зосередженості уваги на чомусь побічному. У полі зору вашої уваги, внутрішнього погляду повинна знаходитись тільки та частина, ділянка тіла, яка згадується у формулі навіювання. Увагу з однієї ділянки тіла на іншу потрібно переносити повільно, поступово.

Повільне дихання повинно проходити не менше 2-3 хвилин. Дихайте із задоволенням, прагнучи відчути легкий потік повітря через ніздрі. Розслабляючи м’язи, уявіть собі, що вони поступово розтікаються, втрачають зовнішнє окреслення. Ваша увага повинна рухатись зверху вниз. Так, наприклад, обличчя слід розслабляти поелементно. йдучи від лоба до підборіддя.

Для того, щоб успішно навіяти собі тепло, варто уявити, що ви лежите у теплій воді, на теплому піску під сонцем, які ніби поступово підігрівають ваше тіло.

На першому занятті повинно бути не більше 3-4 формул поринання. Вихід з такого стану повинен бути прискореним. З часом слід поступово розширювати аутотренінг, збільшувати кількість формул, тривалість поринання і виходу з нього. Наводимо зразок етапів аутотренінгу і формул навіювання. Кожна формула повторюється кілька разів. Поринання:

1. Я заспокоююсь.

2. Я спокійний, мені приємно.

3. Обличчя спокійне, воно розслаблене.

4.Все моє тіло розслаблене.

5. Руки розслабляються,

6. Кисті рук розслабляються, стають важкими і т.п.

2. Метод статичного автотренінгу. Він добре зарекомендував себе у всіх видах діяльності, що пов’язані із досить жорсткою прив’язкою рухливих дій до чітко визначеної послідовності дій. Вирішальним тут є чітке «програвання в думках» різних варіантів ситуації.

3. Метод динамічного автотренінгу містить у собі багато різноманітних способів самонавіювання. Вони широко використовувалися в різних військових системах, сектах тощо. Метод ґрунтується на практиці дихально-медитативних вправ, які дозволяють синхронізувати дихальні та серцеві ритми із заданою послідовністю інтервалів. У результаті фізіологічні процеси в організмі стабілізуються, а свідомість змінюється у бік стабільності та більшої гнучкості.

Існує декілька способів динамічного автотренінгу:

а. Використання звуків-резонаторів. Наприклад, при концентрації уваги на ритмічних рухах (ходіння, біг та ін), декламуванні (вголос або про себе) відомих віршів («кричалки» спецвійськ) і виконання пісень.

б. Виголошення промов, заговорів. Сучасна наука вважає, що суть їх полягає в тому, що кожний словесний символ сприймається нашою психікою відповідно до функцій різних шарів біополя.

в. Спосіб «самовідключення». Його суть полягає в тому, що за допо­могою придбаних внаслідок тривалих тренувань навичок людина може підключити свідомість, а адекватне реагування на критичну ситуацію покладається на відпрацьовані до автоматизму дії. Складність цього методу полягає у необхідності довготривалих тренувань.

4. Техніка дихання «кулькою»:

Закрийте очі і уявіть в собі легку кульку.

Вдих - і кулька повільно й плавно піднімається від центра вашого живота до горла.

Видих - і кулька так само повільно опускається донизу.

Вдих - повільно і плавно піднімається вгору, видих - м’яко та плавно опускається донизу.

Треба робити цю вправу щодня.

5. Тепер про те, як психологічними методами можна перебороти біль, який також є однією з причин страху.

Найбільш простий шлях – спочатку відволіктися від болю, згадати попередній досвід подолання болю, спрогнозувати його реальні наслідки. А тепер спеціальні схеми для автотренінгу, за якими треба займатися регулярно після вправ на розслаблення:

У думках «розхитайте» больове відчуття до максимального, а потім різко загасіть. Треба повторити цю процедуру декілька разів доти, поки біль не втратить силу. Побалакайте зі своєю хворобою, раною, подякуйте їй за те, чого вона вас навчила. Попрощайтеся з нею назавжди.

А тепер уявіть, що ви порізались ножем. На руці відкрита рана. Вдих – і краї рани повільно стягуються.

Вдих – кров стає густішою, краї рани стають все ближче й ближче. Максимально сконцентруйте увагу на місці порізу.

Ще вдих – і рана затягується. Ще вдих – і шрам зменшується, стає подряпиною, шкіра стає гладкою.

Доктор Дон Пауелл (США) радить: «Якщо ви опинилися в кризовій ситуації, то скоріше за все ви бачите світ зовсім не в рожевих тонах. Людина, що переживає серйозний удар долі, опиняється в емоційному вирі, але пам’ятайте: ви там не самі.

Стрес, який відчуває ваша психіка, прямо пропорційний вашому ставленню до кризи – чи сприймаєте ви її як загрозу існуючому становищу, чи не виклик долі, чи як можливість для себе, чи як «квиток до пекла». Ось деякі поради, що дозволяють вам пережити серйозні випробування з якомога меншими втратами:

1. Намагайтеся дивитися на майбутнє в позитивному світлі. Хоча б на недовго згадуйте, як ви себе почували, коли все було добре. Коли люди уявляють себе у певній ситуації, то з’являються і пов’язані з нею відчуття.

2. Вчіться прийомів фізичного розслаблення. Коли ваше тіло розслаблене, то і психіка не може бути в напруженому стані.

3.Намагайтеся бути більш реалістичними, коли ви описуєте собі або близьким, ситуацію, в якій опинилися. Уникайте таких емоційно забарвлених слів, як «ніколи», «завжди», «ненависть».

4. Живіть сьогоднішнім днем. Встановіть цілі на сьогодні, не вимагайте надто багато від себе.

5. Не дозволяйте собі потонути в жалю до себе, не відмовляйтеся від допомоги. Кохання, дружба і соціальна допомога – могутні інструменти у боротьбі зі стресом.

6. Пам’ятайте, що ви не самі те, що ви відчуваєте зараз, інші перенесли, і вони вижили. Так буде і з вами.

Шейнер і О’Конер пропонують три способи боротьби зі стресом:

1. Вирішувати свою проблему.

2. Змінити ставлення до проблеми.

3.Змиритися з наявністю (існуванням) проблеми, але постаратися зменшити вплив викликаного нею стресу на свій організм.

Якщо ви вибрали перший спосіб, то потрібно чітко виважити і проаналізувати власні можливості, а тоді вибрати кілька варіантів в якості вирішення. За даними Пінпір і Шупер, люди, котрі вирішують свої проблеми, частіше задоволені собою і відчувають себе господарями власного життя. Другий спосіб боротьби зі стресом зводиться до зміни свого першого ставлення до проблеми, ви вирішуєте, що ваша ситуація зовсім не є проблемною. Можна також ставитися до неприємностей як способу загартування характеру. Якщо ви вибираєте третій спосіб боротьби зі стресом, то корисним буде взяти перерву (тайм-аут) і відпочити. Цей метод найбільш ефективний у ситуаціях, коли проблему не можна ні обійти, ні вирішити.

Оздоровче мислення. Безумовно, у подоланні негативних емоційних станів людини провідне місце належить мисленню. Зупинимось на цих аспектах детальніше.

Так, М. Мольц пропонує застосувати універсальний інтелектуальний засіб, який він називає позитивним мисленням. Його суть полягає в тому, щоб підсилити позитивний образ власного «Я» шляхом успішних вчинків та дій і не дати йому погіршитись або зруйнуватись у разі невдач або помилок поведінки, діяльності, взагалі – життя.

При культивуванні у людини такого ставлення до себе та своїх дій, психологічний образ «Я», впливає на «Я» природне, невдачі виконують коригуючи функцію, а успіхи - підсилюючу. Така координація «Я» означає особистісне зростання людини, що є кінцевою метою всіх психотерапевтичних та психореабілітаційних впливів і самовпливів.

М. Мольц вказує на дві основні причини, того чому саме образ власного «Я» є ключем до щасливого життя. По-перше, всі дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з образом власного «Я» як через свідомі так і через підсвідомі механізми саморегуляції. По-друге, уявлення про себе ніколи не буває запізно змінити, вдосконалити і, відповідно, почати нове життя. Якщо змінюється цілісний образ власного «Я», то життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, які узгоджуються з цим новим образом, розв’язуються значно легше, без надмірних зусиль.

Зміна образу відбувається як через свідомий аналіз, так і через підсвідомість, підсвідоме мислення, яке М. Мольц характеризує як запрограмований на конкретну мету «сервомеханізм» (у техніці - це механізм автоматичного наведення на ціль), що керується свідомістю. Важливу роль у процесі свідомого керування неусвідомленими процесами відіграє так званий Творчий Механізм, який працює відповідно до поставленої мети або як Механізм Успіху (якщо глобальна мета – успіх), або як Механізм Невдачі (якщо установки людини негативні).

Запропоновані М. Мольцем методи спрямовані саме на розвиток творчої уяви, мисленєве експериментування, формування моделей реагування за допомогою програвання ролей у штучних ситуаціях тощо. Його тренінг спирається не стільки на свідомість, скільки на підсвідомість, керовану свідомими образами. Саме інтелектуальні, творчі можливості особистості стають у цих випадках засобами виходу з особистісних криз, стресогенних ситуацій тощо.

Доцільно звернутися до аналізу одного з найбільш близьких до розв’язання даної проблеми напрямів досліджень, який розвивається під керівництвом Ю. Орлова. Мова йде про дослідження природи патогенної поведінки людини та ролі саногенного мислення у подоланні руйнівного впливу негативних емоцій на особистість.

На думку Ю. Орлова (1991), кожна емоція є продуктом розуму. Однак у людини розумова поведінка може бути різною. При патогенному мисленні стрес, напруженість можуть посилюватись і підвищувати ймовірність виникнення психічних розладів. Джерело патогенного мислення – роздуми, уявлення, пов’язані з образою, соромом, заздрістю, невдачею, страхом, іншими негативними емоціями. Кожна емоція є згубною, якщо вона повністю керує поведінкою людини, цілком володіє нею.

Але є й інший тип мислення, який, навпаки, сприяє подоланню негативних емоцій. Це саногенне, тобто оздоровче, мислення. Людина не може стати дійсно здоровою, якщо сама не навчиться керувати станом своєї душі, своїми емоціями та думками. Це значно важче, ніж купити ліки, бо потребує неабияких вольових зусиль, але й результат при цьому досягається значно більший.

На разі зауважимо, що патогенне мислення – це відносно нормальний, а не патологічний процес, але воно має певні риси, через які може породжувати хворобу. Ю. Орлов вирізняє декілька рис патогенного мислення.

По-перше, це повна свобода уяви, мрійливість і відрив від реальності, внаслідок чого мимовільність уяви переноситься на негативні образи, які сприяють виникненню мимовільних емоційних та інструментальних реакцій. Якщо у людини відсутня звичка контролювати і стримувати вільний перебіг образів уяви та думок, серед яких можуть бути І шкідливі, то останні оволодівають свідомістю, насичуються почуттями та закріплюються. Потім, коли людина залишається наодинці ч собою.

наприклад, перед засинанням або у стані спокою, такі патогенні думки можуть стати панівними і реалізувати свою руйнівну силу.

По-друге, акти мимовільного розмірковування та уявлення можуть поєднуватися з певними переживаннями і набувати великої енергії почуттів, що сприяє накопиченню негативного досвіду. Людина з цією рисою, як правило, не може звільнитися від такого мислительного процесу самостійно – для цього потрібні спеціальне навчання та кваліфікована допомога психолога.

По-третє, це повна відсутність рефлексії, тобто здатності розглядати свій стан, так би мовити, збоку, аналізувати його, виявляти фактори впливу і причинні зв’язки. Характерною є також повна зануреність у ситуацію, повне злиття «Я» з образами, що продукуються у свідомості. Ці образи заражаються енергією нашого «Я», набувають виключного «магнетизму», притягують інші образи, створюють цілі комплекси, насичені надзвичайною емоційною енергією. Внаслідок цього формуються надмірні, анормальні реакції, які можуть перетворитися у стереотипи, звички патогенного типу.

По-четверте, це тенденція пестити у собі та зберігати певні утворення (образу, ревнощі, страх, сором), повна відсутність потягу до звільнення від цих переживань, нерозуміння того, що саме ця тенденція поступово призводить до формування патології. Вказана риса звичайно поєднується з психологічною неосвіченістю, а іноді й з неприйняттям принципів психогігієни.

По-п’яте, дуже важливою особливістю патогенного мислення с неусвідомленість тих розумових операцій, які породжують емоції, коли людина не може ні розуміти, ні контролювати автоматизовані дії свого розуму. Тому такій людині притаманне ставлення до емоцій як до реальності, котра не залежить від свідомості, породжується сама собою і якою не можна керувати.

А в чому ж полягають особливості протилежного типу мислення – саногенного.

Передусім саногенне мислення є значно складнішим, ніж «звичайне», оскільки має своїм основним предметом не зовнішні об’єкти та їхні закономірності, а суб’єктивні психічні явища, стани, процеси, які відносно менше відомі людині, ніж об’єктивні.

Саногенне мислення має спиратися на внутрішні цілі, на досягнення більш повної інтеграції уявлення людини про себе, про суб’єктивні чинники своєї поведінки та діяльності. Ефективність саногенного мислення, зрозуміло, передбачає високу психологічну культуру людини.

Саногенне мислення потребує значно більшої особистісної напруги, бо реалізується не як мимовільний процес, а як довільне, свідоме мислення, що потребує певної організації та попереднього навчання й виховання.

Саногенному мисленню, за Ю. Орловим, притаманні особливості, протилежні відповідним рисам патогенного мислення.

По-перше, це динамізм зв’язку «Я» зі світом образів, у якому відображаються життєві ситуації. З одного боку, для «Я» характерне повне занурення у діяльність, спілкування, творчість, унаслідок чого зникає все, крім предмета діяльності. З іншого боку, для «Я» характерне відокремлення від ситуацій та образів, насичених негативним емоційним змістом. Ця особливість мислення виявляється у рефлексії або інтроспекції, завдяки чому «Я» робить об’єктом розгляду саме образи та емоційні реакції на них.

Отже, в процесі саногенного мислення суб’єкт відокремлює себе від власних переживань і спостерігає за ними. Це відокремлення «Я» від почуттів сприяє послабленню переживань, звільняє образи від їхньої емоційної енергії. Якщо людина робить позитивне або негативне переживання об’єктом розумового розгляду, спостереження, розмірковування, воно значною мірою зникає, зменшується, і відтак ослаблюється або усувається його патогенний вплив.

По-друге, при саногенному мисленні інтроспекція, спрямована всередину себе, здійснюється на фоні глибокого внутрішнього спокою. Суб’єкт відтворює, «програє» ситуацію стресу, що переживалася раніше, стані розслаблення (релаксації). Це приводить до так званого ефекту згасання, коли образи поступово звільняються від негативного емоцій­ного змісту. У випадку повторення подібних неприємних ситуацій гострі й сильні почуття вже не виникають.

Цей момент досягнення спокою та відсторонення при розмірковуванні над емоційними ситуаціями єнайбільш складним для людини. Він реалізується лише за допомогою технік релаксації та медитації.

По-третє, саногенне мислення базується на конкретному уявленні про структури тих психічних станів, які контролюються. Самоспостереження та самоконтроль неможливі без знання психології почуттів, психології особистості, психологічних механізмів функціонування об’єктів розмірковування.

Тому засвоєння основ саногенного мислення має здійснюватися під керівництвом практикуючого психолога або соціального працівника, і тільки після цього людина може самостійно продовжувати роботу з самовдосконалення та оздоровлення своєї психіки.

По-четверте, оволодіння саногенним мисленням передбачає розширення світогляду, загальної внутрішньої культури, яка включає в себе розуміння витоків походження стереотипів, програм культурної поведінки, особливостей побудови архетипу.

По-п’яте, саногенне мислення неможливе без достатньо розвинутої концентрації уваги на об’єктах розмірковування. Процес інтроспекції не відбудеться, якщо увага «плаває», розсіюється. Тому для формування розумової зосередженості існують спеціальні психотехніки.

Важливо також пам’ятати, що для ефективної реалізації саногенного мислення потрібно ясно уявляти собі конкретну ситуацію, про яку необхідно міркувати (іншими словами – чітко ставити та розуміти психотравмуючу проблему). Це може бути здійснене індивідуально або ж шляхом спеціально організованого спілкування з психологом, соціальним працівником.

Аналіз змісту поняття «саногенне мислення» свідчить про те, що до процесу психічного самооздоровлення залучаються не тільки мислення та уява, а й інші психічні процеси, інтелект, емоційна сфера, «Я»-підструктура, в цілому – вся особистість. Тому краще було б говорити не стільки про саногенне мислення, скільки про саногенну поведінку та діяльність особистості, про специфічний тип суб’єктивно спрямованої творчості особистості. Більше того, доцільним убачається використання понять «патогенна» та «саногенна» особистість – залежно від того, який вплив вона справляє на себе та на навколишніх людей.

Відтак зрозуміло, чому Ю. Орлов надає такого значення розгляду саногенного мислення в контексті самопізнання та самовиховання, духовного розвитку особистості людини, підвищення її психологічної культури. Концепція саногенного мислення узгоджується з іншими відомими методами психічного самооздоровлення – від ідей східної філософії (йоготерапія) та християнських духовних пошуків до психоаналізу 3. Фрейда і сучасних методів психорегуляції та психотерапії. Методи трансформації образу психотравмуючої ситуації подані Ю. Орловим досить близько до підходів нейролінгвістичного програмування. Його погляди багато в чому збігаються з «антистресовим світоглядом» Г. Сельє. Тому є всі підстави для застосування концепції саногенного мислення у процесі психологічної реабілітації постраждалих від наслідків психотравмуючих ситуацій, екологічних катастроф тощо. На основі згаданої концепції будується й методика навчання саногенному мисленню.

 

* * *

 

Розвиток ринкових відносин, зміна ідеологічних парадигм, політичний плюралізм стимулювали увагу до мети діяльності окремо взятої організації. На будь-якій стадії розвитку організації ми маємо вправу з менеджментом різного спрямування (технологічний, фінансовий, інноваційний тощо). Йдеться тут про цілеспрямований вплив на людей з метою перетворення організованих елементів в ефективну та результативну силу. Іншими словами, менеджмент – це певним чином скеровані людські можливості, за допомогою яких лідери-керівники досягають тактичних та стратегічних цілей організації.

Із вищесказаного стає зрозумілим, що важливим показником становлення успішного менеджера: керівника корпорації, директора невеличкої фірми, підприємця, державного службовця, посадової особи органів місцевого самоврядування є їхня психологічна готовність до управлінської діяльності. Діюча система підготовки та підвищення кваліфікації успішного керівника ще потребує подальшого удосконалення, аби оптимально впливати на зростання рівня їх професіоналізму. Основними чинниками, що визначають професійну спрямованість соціально-психологічної підготовки, є зміст фахової діяльності і конкретних дій, повнота предметної галузі фахової підготовки спеціаліста, предметна структура соціально-психологічних наукових знань, інваріантно-особистісний чинник, диференціація змісту підготовки фахівця. Особливе місце у системі підготовки керівників займає самоосвіта. Вона є основою, підґрунтям і умовою ефективності діяльності системи. Подальша самостійна освітня діяльність спрямовується під час навчання і освіти фахівця, забезпечує її безперервність.

Завдання навчальних закладів, центрів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів полягають у стимулюванні мотивації самоосвіти фахівців; формуванні, розвитку та збагаченні вмінь і навичок самоосвіти керівників; наданні необхідної допомоги їм у здійсненні самоосвітньої діяльності. З цією метою і підготовлений даний навчально-методичний посібник.

Література

1. Американская социологическая мысль: Тексты. – М.: МГУ, 1994. – 496 с.

2. Андреев В.И. "Конфликтология", М, 1995

3. Андреева Г.М. Психология социального познания. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 288 с.

4. Анцупов А. Я, Шилипов А. И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 551с.

5. Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учеб. пособие. - М.: ОАО „НПО Экономика", 2000.-302 с.

6. Атаманчук Г. В. Управление – фактор развития (размышления об управленческой деятельности) / Г. В. Атаманчук. - М.: ЗАО „Изд-во „Экономика", 2002. - 567 с.

7. Белкин А. С, Жаворонков В. Д., Зимина И. С. Конфликтология: наука о гармонии. – Екатеринбург: Глаголъ, 1995. – 93с.

8. Бодалев А.А. Личность и общение. – 2-е изд., перераб. – М.: Международ. пед. акад., 1995. – 328 с.

9. Бородкин Ф.М.,. Коряк Н.М "Внимание: конфликт!", Новосибирск, 1983.

10. Ващенко І. В. Конфлікти: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення в органх внутрішніх справ. Монографія. –Харків: „ОВС”, 2002. – 256с.

11. Вишнякова Н.Ф. "Конфликтология", Минск, 2000.

12. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощённый менеджер. Для руководителя-практика:Пер.с анг.- М.: Дело,1991.-320с.

13. Гирнык А. Н., Саламатов В. А. Методологические аспекты поддержки принятия решений в кризисных ситуациях // Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали четвертих Костюквських читань (25 вересня 1996 р.).: в 3-х томах. – К.: Вид-во ДОК-К, 1996. – Т.1. – 431 с. – С. 248-258.

14. Государственное управление: основы теории и организации. Учебник. В 2 т. Т. 1 / Под ред. В. А. Козбатенко. Изд-е 2, с изм. и доп. - М.: „Статут", 2002.-366 с.

15. Джампольски Д. "Как обрести внутреннее равновесие и оздоровить свои отношения к окружающим", М, 1990.

16. Дзвінчук Д.І. Психологічні основи ефективного управління: Навч. посібник.-К.: ЗАТ „НІЧЛАВА”. – 2000. – 280с.

17. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. "Личность, конфликт, гармония", К, 1989.

18. Дэвид А. Вэттен, Ким С. Камерон. Развитие навыков менеджмента. 5-е издание / Пер. с англ. под ред. В. А. Спивака. - СПб.: Издательский дом „Нева", 2004.-672 с.

19. Донцов А.И. Психология коллектива. – М.:Изд-во МГУ, 1984.- 208с.

20. Журнал "Практична психологія та соціальна робота", №8, 1999, №1, 2000р.

21. Завгородня О.В. Питання збереження психологічного здоров’я: визначення, критерії, умови збереження Педагогіка і психологія. – 2006- № 3(52). - С.87-94

22. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов: Сокр. пер. с нем. - М.: Экономика, 1990. - 334с.

23. Ішмуратов А.Т. "Конфлікт і згода", К, "Наукова думка", 1996.

24. Кнорринг В. И. Основы искусства управления: Учеб. пособие. - М.: Дело, 2003. - 328 с.

25. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К., 1995. – 304 с.

26. Кредісов А. І. Історія менеджменту: Підручник для вищих навч. заклад.- К: Знання України, 2001. - 300 с.

27. Кричевский Р.Л., Дубовицкая Е.М. Психология малой группы: Теор. и прикладные аспекты. – М.: Изд-во унив., 1991. – 207 с.

28. Лидеман Р.Р. "За гранью психического здоровья", М, "Знание", 1992.

29. Линчевский Э. "Сфера обид, сфера надежд", М, "Мысль", 1991.

30. Ложкин Г.В. Психологический климат трудового коллектива. – К.: «Знание» УССР, 1988. – 48 с.

31. Лупьян Я.А. "Барьеры общения, конфликты, стресс", Минск, 1986.

32. Лутошкин А.Н. Психологический климат первичного производственного коллектива. – Кострома, 1978. – С. 12-46.

33. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1992. – 701 с.

34. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Управление конфликтами, изменениями и стрессами. – М.: Дело, 1994. – 700 с.

35. Морено Дж. Социометрия. – М., 1958.

36. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 624 с.

37. Немов Р. С. Социально-психологический анализ эффективной деятельности коллектива. – М.: Педагогика, 1984. – 201 с.

38. Нижник Н. Пашко. Л. Управлінець ХХІ століття: організатор чи термінатор? / Журнал „Соціальна психологія”,.- 2005. -№5.- С.28-37.

39. Нижник Н. Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе: Монография. - К., 1995. - 206 с.

40. Обозов Н.Н. "Психология межличностных отношений", К, 1990

41. Обозов Н.Н. Совместимость и срабатываемость людей. – СПб.: ЛНПП «Облик», 2000. – 212 с.

42. Парыгин Б.Д. Социальная психология. – СПб, 1999.

43. Пашко Л. Мотиваційна криза держслужбовців: причини і наслідки / / Політичний менеджмент. - № 1 (10). - 2005. - С. 44 - 51.

44. Петровский А.В., Шпалинский В.В. Социальная психология коллектива. – М., 1976. – 176 с.

45. Почебут Л.Г., Чикер В.А. Организационная социальная психология. – СПб.: Речь, 2000.

46. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии, М, 1995.

47. Психологическая теория коллектива. Под ред. А.В. Петровского. – М., 1979. – 240 с.

48. Пугачев В. П. Руководство персоналом организации: Учебн. - М.: Аспект Пресс, 1998. - 279 с.

49. Рабочая книга практического психолога. Технология эффективной профессиональной деятельности.- М., 1996.

50. Райт Г. Государсвенное управление /Пер. с анг. Дукенбеева, В.Тыкалиевой. – Бишкек: Эдпек, 1997. - 286с.

51. Райт Г.Державне управління / Пер. з анг. В.Івашка, О.Коваленка, С.Соколик.- К.: Основи, 1994.

52. Розанова В. А. Человеческий фактор в управлении. Учебное пособие. М.: ООО „Журнал „Управления персоналом”, 2004. – 208с.

53. Семиченко В.А. "Психология общения", К, 1997.

54. Скотт Дженни Грехем "Конфликты, пути их преодоления". - К, "Внешторгиздат", 1991.

55. Собчик Л. Н. Психология индивидуальности. Теория и практика психодиагностики. – СПб.: Издательство «Речь», 2005. – 624 с.

56. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації психологів центрів соціальних служб для молоді.- 5-а ч./За ред А.Я.Ходорчук. – К.:ДЦССМ, 2003.-264с.

57. Станкин М.И. "Если хотим сотрудничать", М, 1996.

58. Столяренко Л. Д. Психология управления: Учеб. Пособие. – М.: Зевс, 1997.- 479с.

59. Уткин Э.А. “Конфликтология. Теория и практика” - М.: Ассоциация авторов и избирателей “ТАНДЕМ”. Издательство ЭКМОС, 1998.

60. Хансейкер Ф, Алессандра Э. Искусство управления людьми / Филипп Хансейкер, Энтони Алессандра. - Пер. с англ. В. Кашникова. - М.: ФАИР-ПРЕСС,2004.-352с.

61. Циба В.Т. Система соціальної психології. Навч.посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 328 с.

62. Штифурак В.С. Психологія безпеки життєдіяльності особистості. Навчальний посібник. – Вінниця, - 2001. - 95с.

63. Юнг К. Г. Архетип и символ. – М., 1991.

64. Osgud C.E. From Yang and Ying to And or But in Cross-cultural perspective // International J. of psychology. – 1979. – N. 14. – P. 34-42.

 

 

Додатки

Додаток А

ТЕСТ «ЯКИЙ Я?»

Інструкція. Прочитайте кожне судження. Якщо ви вважаєте, що воно правильне і відповідає особливостям вашого поводження або близьке до нього, відповідайте «так» або «мабуть, так», якщо ж відповідності немає, то використовуйте відповіді «мабуть, ні» або «ні».

Судження

1.Оточуючі люди вважають мене впевненою у собі людиною.

2.Перед початком роботи я звик аналізувати умови, в яких мені необ­хідно буде працювати.

3.При виконанні будь-якої роботи я звик оцінювати не тільки її кін­цевий результат, але й ті результати, що виходять у процесі роботи.

4.Я схильний відмовитися від задуманого, якщо іншим здається, що
я почав не так.

5.Навіть при виконанні відповідальної роботи мені не потрібний кон­троль з боку.

6.Я з однаковим старанням виконую як цікаву, так і нецікаву роботу.

7.Для успішного виконання відповідальної роботи необхідно, щоб мене контролювали.

8.Звичайно мій робочий день проходить безсистемне.

9.При можливості вибору я волію робити роботу менш відповідальну,
але і менш цікаву.

10.Після того як я завершив яку-небудь роботу, я звик обов’язково пе­ревірити, чи правильно я її зробив.

11.Я обов’язково повертаюся до розпочатої справи навіть тоді, коли
мене ніхто не контролює.

12.Сумніви в успіху часто змушують мене відмовитися від наміченої
справи.

13.Мені часто не вистачає завзятості для досягнення поставленої мети.

14.Мої плани ніколи не розходяться з моїми можливостями.

15.Як правило, будь-які рішення я приймаю, радячись з ким-небудь.

16.Мені часто буває важко себе змусити себе зосередитися на якій-небудь
задачі або роботі.

17.Коли я поглинений якою-небудь справою, мені важко буває пере­ключитися на виконання іншої роботи.

18.Я схильний відмовитися від роботи, що не клеїться.

Обробка результатів

За відповіді «так» або «мабуть, так» у судженнях 1, 5, 11, 14, а також за відповіді «ні» або «мабуть, ні» у судженнях 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 15, 16, 17, 18 додайте по 1 балу. Знайдіть загальне число отриманих балів.

Якщо ви набрали 7 і більш балів, то у вас досить добре сформовані такі риси характеру, як цілеспрямованість, зібраність, самостійність, здатність критично оцінювати свою діяльність і поводження, шукати кращі спо­соби для успішного керівництва, почуття відповідальності за виконувану роботу і прагнення зробити її добре, впевненість у собі, звичка й уміння аналізувати причини успіху і невдачі в роботі. Ви самостійні у визначенні своїх цілей і задач. Самі приймаєте правильні способи їх вирішення.

Якщо у вас вийшло від 0 до 3 балів включно то, на жаль, у вас слабко розвинута наполегливість і цілеспрямованість. Вам важко самостійно оці­нювати як свої можливості, так і можливості інших людей. Ви не вмієте критично проаналізувати отримані результати (дати їм об’єктивну оцінку, знайти помилки або недоліки). Вам часто доводиться звертатися за по­радою і за допомогою до інших.

І, нарешті, сума балів від 4 до 6 показує, що у вас недостатньо роз­винуті такі риси характеру, як самостійність, критичність. Ви не завжди можете правильно і глибоко оцінити свої можливості. У вас не вистачає впевненості в собі й у правильності виконаної роботи, особливо при ви­конанні нової, незнайомої діяльності. З нескладною і знайомою роботою ви справляєтеся прекрасно, а до нової роботи необхідно звикнути.

Додаток Б

ТЕСТ «СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ»

(автор Є. І. Рогов)

Інструкція. Тест дозволяє оцінити стиль управління з точки зору співвідношення демократичних і формально-організаційних факторів.Перед вами 40 тверджень. Постарайтеся оцінити своє відношення до цих тверджень відповідно до ваших звичних думок і по­водження. При цьому використовуйте наступну шкалу:

С – явище спостерігається систематично (у 80– 100 % випадків від того, наскільки це взагалі можливо;

Ч – явище спостерігається часто (60-80 % випадків);

І – явище спостерігається іноді (40-60 %);

Р – явище спостерігається рідко (20-40 %);

Н – явище не спостерігається (0– 20 %).

Твердження

1.У критичних ситуаціях проводжу в колективі обстеження соціально-психологічного клімату, думок, настроїв людей.

2.У роботі колективу використовуються, де необхідно стандартні пра­вила, методичні вказівки, інструкції й інші управлінські документи.

3.Я обґрунтовую і відстоюю думку колективу (якщо переконаний в його
справедливості) перед вищим керівництвом.

4.Ретельно планую роботу своїх заступників.

5.Докладаю всіх зусиль, щоб домогтися від підлеглих виконання усіх
указівок.

6.Мої підлеглі чітко знають свої і спільні задачі, що стоять перед ко­лективом.

7.Я особисто вирішую, що і як повинно робитися в колективі для до­сягнення поставлених цілей, надаючи підлеглим виконавські функції.

8.Допускаю в роботі підлеглих прояв високого рівня ініціативи і са­мостійності у виборі способів досягнення мети, що стоять перед
ними.

9. Допускаю це не тільки у виборі способів, але й у самому процесі ви-­
роблення цілей за умови, що підлеглі обґрунтовують їхню важливість
і напруженість.

10.Мені як керівникові часто приходиться вирішувати конфліктні си­туації, що виникають між підлеглими.

11.Для забезпечення контролю за дисципліною, вимагаю, щоб мої по­мічники інформували мене про те, що відбувається у колективі.

12.Допускаю, щоб підлеглі установлювали свій власний темп виконання
якої-небудь роботи, якщо це не відбивається негативно на кінцевих
результатах.

13.Здійснюючи керівництво, консультуюся і раджуся в розумній мірі
з підлеглими.

14.Намагаюся підтримувати в колективі певний етикет, стиль відносин
і поводження, а також стежу, щоб підлеглі дотримувалися їх.

15.Заохочую кар’єрне зростання своїх підлеглих.

16.Вважаю, що в сучасних умовах кращі результати в управлінні (якість,
надійність, точність і т. д.) досягаються, коли людина або колектив
працює в умовах примусового режиму, що задається ззовні.

17.У роботі колективу, яким я керую, бувають збої.

18.Інформую колектив про події, що відбуваються в ньому, і в загаль­ному положенні справ у системі управління.

19.Підтримую свій зовнішній вигляд, одяг, порядок у кабінеті, манери
поводження на належному рівні.

20.Оцінка і стимулювання праці в колективі здійснюються відповідно
до реального внеску кожного у спільний результат.

21.Як керівник я проводжу в житті довгострокову кадрову політику
(дотримуюся на практиці певних, відомих колективові принципів
розподілу навантаження і обов’язків членів колективу).

22.Аналізуючи роботу своїх підлеглих, доходжу висновку, що багато хто
з них – недостатньо знаючі і вмілі працівники, у них не вистачає
ініціативи й інших необхідних якостей.

23.У керівництві використовую особистий позитивний приклад як засіб
впливу на підлеглих і створити сприятливий соціально-психологічний
клімат у колективі.

24.У колективі, яким керую, бувають конфлікти.

25.Створюю умови, при яких підлеглі мають сприятливі можливості
висловити думку і впливати на навчально-виховний процес.

26.У керівництві використовую розподіл повноважень (залишаю за собою
вирішення найбільш важливих питань, а другорядні делегую на нижчі
рівні).

27.Читаю книги і слухаю поради фахівців про те, як працювати з людьми

в процесі керівництва.

28.Як керівник дотримуюся на практиці відомих мені теоретичних
і прикладних рекомендацій по роботі з людьми.

29.Вважаю, що для підвищення віддачі від людей у сфері управління
провідну роль повинні відігравати організаційно-технічні фактори, а в другому плані повинні знаходитися соціально-психологічні фа­ктори.

30.Результати колективу, яким я керую, бувають високими.

31.Як керівник я створюю умови для забезпечення фізичного здоров’я
підлеглих на роботі й у побуті, спонукаю їх зміцнювати своє
здоров’я.

32.Для забезпечення високих результатів створюю в колективі умови
для прояву творчості, новаторства, ініціативи.

33.Вимагаю від підлеглих точних обґрунтувань при формуванні заходів
щодо удосконалювання навчально-виховного процесу.

34.Часто доводиться відсувати на другий план вирішення таких пи­тань колективу, як аналіз і поліпшення соціально-психологічного
клімату.

35.Докладаю зусиль, щоб домогтися від підлеглих забезпечення високої
дисципліни.

36.Робота колективу здійснюється на основі чіткого балансу прав,
обов’язків, функцій, відповідальності, їх