Вплив форм критики на трудову ефективність співробітників

 

Зміна досягнутих результатів	Критика спокійна, ділова віч-на-віч	Критика покійна, ділова у присутності інших	Критика гостра, іронічна у присутності інших
Поліпшуються	83 %	40%	7%
Не змінюються	10%	14%	24%
Погіршуються	7%	46%	69%

Головною метою сучасного управління людськими ресурсами у сфері державного управління має стати безперервне досягнення високої продуктивності та результативності мотивованим і розвинутим колективом однодумців. Ці складові є рушіями безперервного розвитку людського потенціалу в організації, оскільки сконцентровуються на максимальному професійному розвитку кожного працівника та визначають способи оптимального застосування цього потенціалу для досягнення не лише цілей організації, а й, насамперед, індивідуальних цілей кожного службовця.

У цьому плані вміле управління співробітниками доцільно трактувати як різновид поєднання стимулів і мотивації. Стимул в управлінні людськими ресурсами - це вплив на державного службовця ззовні з метою спонукання його до діяльності. Мотив - це спонукання людини до діяльності, викликане зсередини, його внутрішніми потребами, емоціями. Стимул та мотив не завжди узгоджуються.

У психологічному аспекті виокремлюються три типи заохочування-стимулювання: спонукальне, осудливе, замовчувальне. Науковці дослідили вплив кожного з них на результативність діяльності. Суть досліджень полягала в тому, що три групи молодих людей виконували в лабораторних умовах аналогічну роботу, причому, незалежно від результатів, першу групу заохочували схваленням; другу осуджували зауваженнями; третю обходили увагою (не заохочували й не осуджували). Виявилося, що найгірші результати показала третя група, ненабагато кращі - друга, а найкращі - перша група молодих людей. Отже, слід вважати, що заохочування виконує функцію стимулювання. Однак, на жаль, не завжди керівник вбачає у своєму управлінському впливі фактор мотивації для оцінюваного підлеглого.

Вчені переконані, що для підвищення ефективності процесу УЛР великого значення набуває розвиток управлінцем власного емоційного інтелекту (емоційної компетентності). На думку авторів цього терміна [18, с.178], йдеться про здатність управляти власними емоціями та своїми відносинами з іншими людьми. Елементами цієї риси вчені вважають:

1. Самосвідомість, або оцінка власних емоцій. Це здатність не лише визначати, але й розуміти свої почуття в будь-який момент.

2. Самоконтроль, або управління власними емоціями. Цією здатністю визначається вміння управлінця контролювати як позитивні, так і негативні емоції, зумовлені тими або іншими подіями чи явищами.

3. Самомотивація. Це здатність пробуджувати чи „гасити" ті чи інші емоції залежно від поставлених керівником цілей і побажань.

4. Емпатія, або співчутливе ставлення до емоцій інших людей. Завдяки їй визначається ступінь точності, з яким, наприклад, управлінець може налаштуватися на соціальні сигнали, які йому надсилає підлеглий, і при цьому, вловивши вербальні та невербальні нюанси, поглянути на проблему очима співробітника.

5. Комунікативна компетентність (комунікативний інтелект), або володіння навичками ефективних взаємовідносин. Це здатність правильно „читати" емоції підлеглого, управляти ними для того, щоб ввічливо та спокійно взаємодіяти з ним (див. додаток В).

Емоційний інтелект охоплює такі здібності, як розпізнавання емоційних станів, точна оцінка та експресія емоцій, схильність повідомляти про різні стани інших, увага до них, висока чутливість до почуттів та потреб інших людей. Емоційний інтелект є властивістю особистості і його, важко віднести до інтелектуальних здібностей. Емоційний інтелект забезпечує використання знань, що базуються на емоціях, це спеціальна здатність кодувати й декодувати емоційні репрезентації та використовувати їх у контексті поведінкових моделей.

Емоційний інтелект – здатність прислухатися до власних почуттів, контролювати пориви емоцій, уміння приймати правильні рішення, бути оптимістичним.

Найновіші експериментальні результати свідчать, що в системі професійних навичок керівників емоційному інтелекту відводиться 70 %, а на технічний інтелект (знання) і управлінські навички припадає всього по 15%.

Безперечно, управлінець, який володіє таким емоційним інтелектом, за жодних обставин не принижуватиме почуття власної гідності (ПВГ) жодного підлеглого. Це почуття можна зобразити як процес поєднання таких складових: ПВГ=У:П, де У - успіх, П - прагнення.

Як зазначає Г. Атаманчук, управління є суспільним інститутом, продуктом свідомості та волі людей. Саме тому його соціальна цінність і практична віддача цієї цінності повністю залежать від людей, їхніх знань, умінь, бажань, прагнень, інтелектувльних рішень та життєвих вчинків. Управління являє собою потенцію, можливість, ресурс [6, с.103].

Подаємо перелік ознак сильного керівника:

1. Може установити і підтримувати відносини з рівними собі людьми.

2. Здатний бути лідером.

3. Здатний побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію й ефективно її оцінювати.

4. Має здатність приймати нестандартні управлінські рішення в умовах,
коли альтернативні варіанти дій незрозумілі або сумнівні.

5. Здатний знайти оптимальний варіант рішення в умовах обмеженого
часу.

6. Може йти на виправданий ризик і на впровадження нововведень
в організацію.

7. Має схильність до самоаналізу, розуміє роль лідера в організації, уміє
бачити те, який вплив він справляє на підлеглих.

8. Має високу опірність до фрустрації (стан, що виникає в людини при
зіткненні з перешкодами, які він суб’єктивно сприймає як нездолан­ні), холоднокровний.

9. Заохочує участь членів колективу в обговоренні проблем, здатний
відмовитися від своєї точки зору, якщо доведуть, що вона, не опти­мальна.

10. Обговорює свої якості, приймає зауваження, але при цьому зберігає
впевненість у собі.

11. З витримкою відноситься до перемог і поразок,

12. Може вийти переможеним без почуття поразки і прийнятися за ви­
рішення нових проблем.

13. Здатний утримувати високий рівень зусиль, енергійний.

14. Компетентний у специфічних проблемах управління.

15. Переводить свої ідеї на мову, зрозумілу людям.

16. Висловлює підлеглим тільки конструктивну критику, прагнучи допо­могти їм краще виявити себе професійно.

17. Дає зрозуміти людям, що в основному підтримує те, що користується
повагою в колективі.

18. Докладає зусиль щодо захисту особистої гідності своїх підлеглих,
жорстко припиняє будь-які спроби нанесення їм морально-психо­логічних травм.

19. Здатний викликати до себе прихильність.

20. Є прикладом в ефективності використання робочого часу, ділиться
зі своїми колегами раціональними прийомами досягнення цього.

21. Уміє ясно, точно, коротко виразити думки словами.

22. Здатний бачити зміни, що відбуваються довкола нього.

23. Здатний нести відповідальність за доручену справу.

24. Відкритий для спілкування з усіма підлеглими. Уважний до їхніх, ділових пропозицій. У різноманітних формах виражає за не подяку.

25. Ретельно продумує роботу зі створення умов для професійної самореалізації підлеглих, забезпечення умов для їхньої кар’єри.

26. У стані розв’язувати конфлікти, виступати в ролі посередника між
конфліктуючими сторонами, врегулювати неприємності, що по­роджуються психологічним стресом. Але не поспішає включатися
в розв’язання міжособистісних конфліктів. Ними займаються його
заступники.

Перелік ознак слабкого керівника:

1.Завжди стикається з непередбаченими обставинами, тому що не здат­ний відгадати їх, відчути наближення і приготуватися до них.

2.Переконаний, що знає справу і володіє нею краще за усіх, тому все
намагається робити сам.

3.Зайнятий деталями, бере участь у всіх справах, через що йому постійно
бракує часу.

4.Рішення намагається відкласти на завтра: адже питання може вирі­шитися саме або його вирішить хтось інший.

5.Ніколи нічого не вирішує до кінця.

6.Усе бачить білим або чорним, для нього немає відтінків, півтонів,
нюансів.

7.Схильний «з мухи зробити слона». Випадковим, непринциповим
деталям надає занадто великого значення, не здатний відрізнити
головне від другорядного.

8. Намагається прийняти найкраще рішення замість того, щоб прийняти

те, о можна здійснити.

9. Фамільярний з підлеглими, намагаючись набути репутації гарного керівника.

10.Готовий до будь-якого компромісу, щоб уникнути відповідальності,
схильний перекладати провину за свої помилки на інших.

11.Робота за принципом «відкритих дверей», до нього в кабінет йде хто
хоче, коли хоче і з будь-якого приводу.

 

 

Імідж керівника

 

Поняття «імідж» має в літературі два значення. Перше визначення припускає, що імідж – це емоційно забарвлений стереотип сприйняття повсякденною свідомістю кого-небудь, наприклад, імідж керівника, імідж педагога і т. д. Друге визначення розглядає імідж – образ людини в очах інших людей.

У психологічній літературі виділяють внутрішню і зовнішню приваб­ливість людини. Сучасний керівник, якому за родом своєї діяльності по­стійно доводиться спілкуватися і контактувати з людьми, повинен знати з чого складається як внутрішня, так і зовнішня привабливість людини для того, щоб у своїй роботі вміти створити необхідний імідж.

До внутрішньої привабливості слід віднести:

- уміння правильно будувати спілкування і розуміти людей;

- уміння впливати на людей;

- уміння виглядати перед людьми відповідним чином.

- Як видно, внутрішня привабливість припускає наявність у людини потрібних для певного іміджу якостей особистості.

- У свою чергу, зовнішня привабливість припускає:

- наявність гарних манер (використання і розуміння жестів, поза, вітання оточуючих);

- наявність смаку у виборі одягу і зачіски;

- уміння керувати мімікою і її виразність. Проаналізуємо компоненти зовнішньої привабливості. Манера спілкування визначається:

- тоном спілкування (спокійним владним, схвильованим тощо);

- поводженням у спілкуванні (стриманістю, занепокоєнням, невпев­неністю тощо);

- дистанцією в спілкуванні (інтимної, особистої, соціальної (суспіль­ної), публічної).

У соціально-психологічній літературі закордонними і вітчизняними психологами розроблені рекомендації з манери спілкування. Перелічи­мо їх.

1. Говоріть, виявляючи щиру зацікавленість у співрозмовнику й утому, що ви говорите.

2.Говоріть переконано. Якщо ви переконані в правильності і справед­ливості того, що ви говорите, то ваша переконаність народжуватиме
у слухачів відповідну переконаність, навіть поза їх бажанням.

3.Хоча б зрідка посміхайтеся в ході спілкування. Покажіть посмішкою, по-перше, що у вас усе в порядку, по-друге, що ви раді співрозмовникові.

Кілька слів необхідно додати про посмішку. По-перше, слід врахо­вувати, що доброзичливий вираз обличчя збуджує центри позитивних емоцій самої людини, приводить її у гарний настрій. По-друге, треба пам’ятати, що гарна посмішка, як правило, викликає відповідну пос­мішку. Вона створює відмінну атмосферу для спілкування.

4.Будьте впевнені у собі, говоріть енергійно.

5.Вступну і заключну частини бесіди необхідно готувати найбільш
ретельно.

6. Відповідальний виступ краще проводити тоді, коли знаходитеся
в гарній фізичній формі.

7.Якщо ви будете впливати на оточуючих вас людей не тільки.словом, але і через інші органи (зір, дотик), то результативність спілкування може зрости в кілька разів.

8.Працюйте над образністю, яскравістю і мелодійністю вимовлених
фраз.

9.Під час бесіди не відволікайтеся, не думайте про стороннє, думайте тільки про те, як досягти тих цілей, що ви перед собою поставили.

10. Уміє добре спілкуватися, має авторитет і впливає на співрозмовників

тільки той, хто вміє добре слухати.

У свою чергу, стиль спілкування – це індивідуально-типологічні особливості взаємодії між людьми. Саме в стилі знаходять вираження: особливості комунікативних можливостей людини; сформований характер відносин з конкретними людьми; психологічна або соціальна індивідуаль­ність людини; особливості партнера по спілкуванню. Найбільш поширені наступні стилі спілкування: творчо-продуктивний, дружній, гнітючий, популістський, заграючий, вимогливий, діловий і т. д.

У діяльності керівника виділяють можливі стилі керування. Це дозволяє оцінити стиль управління з погляду співвідношення в ньому демократичних і формально-організаційних факторів.

Дж. Молла у своїх дослідженнях показав, що колір, малюнок, пок­рій одягу серйозно впливають на увагу і відношення до людини з боку оточуючих її людей. Після цих досліджень, говорячи про імідж, звертають увагу на його одяг. Діловий одяг, з одного боку, не повинен бути помітним, виділятися, а з іншого – зневага до нього завдає серйозної шкоди іміджеві його власника.

Одяг ділового чоловіка. Рекомендуються одноколірні костюми коричне­вих, синіх, бежевих, сірих тонів. З ними добре гармоніюють одноколірні сорочки і краватки. Помічено, що сполучення коричневих і синіх тонів додає зовнішньому виглядові солідність і авторитетність. Діловий одяг не повинен бути яскравих, кричущих кольорів. Але не рекомендується носити і чорні костюми з білою сорочкою. Сорочка повинна бути, як правило, світліша за костюм, а краватка – темніша, ніж сорочка. Що стосується малюнка тканини (смужка, клітинка), то варто пам’ятати, що однакові малюнки погано сполучаються, якщо вони поруч. Тому їх рекомендується розділяти. Приміром, костюм і краватка в смужку можна розділити однотонною сорочкою. Якщо колір, фактура і малюн­ки частини елементів одягу (частини, а не всієї) збігаються, це створює особливу елегантність.

Одяг ділової жінки. Численні дослідження дозволяють виявити на­ступні типові помилки при виборі одягу діловою жінкою:

1)не слід наслідувати чоловіків; єдиний результат, що при цьому дося­гається,– утрата жіночності;

2)не потрібно цілком покладатися на моду – вона для усіх однакова,
а ви – єдина і неповторна;

3)не з’являйтеся на роботі першою в модному одязі;

4)не перебільшуйте значення власної привабливості – це не головне,
що потрібно від вас на роботі;

5)не слід додавати одягові професійного відтінку: серйозна робота
і серйозний стиль одягу – не одне й те саме.

Слід зазначити, що центральне місце в гардеробі жінки-керівника повинен займати костюм. Кращі кольори ділового костюма відповідно до досліджень психологів, темно-синій, коричневий, бежевий, темно-коричневий, сірий, помірно-синій, світло-синій. Найменш підходящими кольорами для ділового костюма виявилися зелений, яскраво-жовтий, ніжно-блакитний, рожевий. Кольори костюма ділової жінки визначені для однотонної тканини без малюнка. Однак можна відзначити, що в одязі ділового типу віддається перевага різним варіантам смужок і клітинок у сірих і сіро-синіх тонах.

Найбільш авторитетним платтям для ділової жінки є плаття сірого кольору в дрібну смужку.

Светр для ділової жінки протипоказаний.

Пальто має прикривати спідницю або плаття.

Плащ ділової жінки може бути будь-якого кольору, але краще – бе­жевий. Плащ повинен бути довшим спідниці.

Туфлі рекомендується мати на каблуці близько 4 см, бажано човники. Кольори темні: чорний, коричневий, синій, можна сірий, бежевий.

Панчохи тільки натуральних тілесних кольорів. Зачіска повинна бути в повному порядку, проста, волосся середньої довжини. Коротка стрижка «під Хлопчика», волосся нижче плечей, кучері і локони не підходять. Волосся необхідно підфарбовувати, якщо з’явилася сивина. Але небажані екстравагантні кольори, а особливо, їхнє сполучення. Психологи стверджують, що темне волосся сприяє діловому авторитету, а світле – популярності.

Кілька слів про косметику. Краща косметика та, яку ніхто не бачить. Головний принцип – зовсім трохи косметики.

Не обводьте очі і не вживайте явно помітних, тіней.

Накладні вії і довгі нігті небажані.

Лак для нігтів – безбарвний.

Темні брови додають вираження впевненості; при обробці брови не повинні втрачати природності.

Парфуми – дорогі, але запах їх повинен бути ледь помітним.

Окуляри, якщо вони правильно підібрані, додають обличчю ділового виразу і значимості. Брюнеткам слід підбирати оправу під колір волосся, блондинкам краще обмежуватися оправами коричневого кольору. Мета­леві оправи жінкам протипоказані. Якщо окуляри не пасують до облич­чя – переходьте на контактні лінзи або одягайте їх тільки під час роботи. Уникайте затемнених окулярів – вони позбавляють довіри.

Прагніть зберегти свій діловий і привабливий вигляд за всіх обста­винах.

Варто сказати кілька слів про кабінет керівника. Сформулюємо кілька порад, що допоможуть підтримати імідж керівника на його робочомумісці.

1.Шпалери в кабінеті краще використовувати стандартні, загально­
прийняті для службових приміщень. Тут прийнятними і широко
розповсюдженими є шпалери в блакитних і бежевих тонах.

2.Не ставте квіти на свій стіл, більш доречно, якщо вони будуть стояти
осторонь або в приймальні у секретаря.

3.Непогано мати в кабінеті костюм на зміну (мало що буває), але тільки
він повинен бути надійно захований від чужих очей.

4.Не слід виставляти на своєму робочому столі галерею фотографій
своїх рідних.

5.Подумайте, перш ніж вішати картину в кабінеті. Кращий варіант
що-небудь нейтральне, наприклад, натюрморт.

Узагальнюючи результати досліджень, можна сформулювати якості особистості, необхідні для позитивного іміджу:

1) Цілеспрямованість.

2) Рішучість.

3) Евристичність мислення (здатність мислити по-новому, не шаблонно, не традиційно, оригінальне).

4) Гнучкість поводження

5) Впевненість у собі.

6) Енергійність.

7) Прагнення до певного результату в роботі.

8) Уміння спілкуватися.

9) Ініціативність.

10) Уміння подобатися людям.

Тепер перейдемо безпосередньо до процесу керівництва, а саме до типів керівників і особливостей керівництва.

Лідерство і керівництво