Вікові та ґендерні особливості особистості

Вік - поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої істоти, а також стадії життя. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» - багатоаспектне. Можна виділити чотири підвиди: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно пов’язаний із поняттям психологічного часу, тобто з тим, як людина оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими і так само – інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція – сприймають себе молодшими, ніж вони є. і чим вони стають старшими, тим більше «молодшають», і лише «біологічний» вік нагадує про справжні роки.

Головна особливість психологічного віку, часу – це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього – і на поведінку людини.

Людина сприймає сучасність через вплив минулого. Різні події минулого діють по-різному. Найсильніший вплив має не те, що було найсуттєвішим для свого часу, а те, що за асоціацією або за контрастом пов’язується із сьогоднішнім днем, з його проблемами і здобутками. Крім того, люди з часом можуть змінювати свої погляди на події минулого не тільки внаслідок надбання нових знань і, відповідно, інших оцінок, але й у зв’язку з втратою старих знань, відчуттів.

Зв’язок між майбутнім і сучасним може змінювати поведінку людини сьогодні. Наприклад, чим сильніша спрямованість людини у майбутнє, тим легше вона погодиться на «відкладену винагороду». Так, молоді люди легше, люди у пізній зрілості, задовольняються тимчасово роботою, оскільки вони здебільшого орієнтуються на майбутнє: «ще встигнеться»

Дуже важливо, щоб особистість сприймала як минуле, так і майбутнє у певній гармонії. Наприклад, якщо людина зосередиться на минулому і буде безперервно обмірковувати, як склалося б її життя, якщо б вони обрала інший шлях (освіта, професія, дружина), то це приведе до деформації її поведінки у сьогоденні. Інша людина – мрійник, може повністю зосередитися на своїх планах на майбутнє, що провокує її до відходу від повноцінного контакту із сьогодні і призведе до зниження відповідальності за нього. Зрозуміло, що ці акценти залежить від індивідуальних особливостей і хронологічного віку.

Вікові особливості особистості розглядаються як елементи практичної психології та є предметом дослідження вікової і диференціальної психології. З точки зору практичної психології діяльності державного управління доцільно звернути увагу на особливості психіки дорослої людини в різні періоди її розвитку. В цьому випадку доречно використовувати різні психодіагностичні методики (див. додатки).

Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років. Дорослий – це людина, яка самостійно досягла розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії («Я», сім’я, суспільство, робота, самовдосконалення тощо).

Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини після 25 років як особистості:

- рання зрілість - 25 – 35 років,

- середня зрілість - 35 – 45 років,

- пізня зрілість - 45 – 60 років,

- похилий вік - 60 – 70 років,

- старість - 70 – 90 років,

- довгожитель - після 90 років.

Для ранньої зрілості (25 -35 років) характерним є:

- включення до всіх сфер людської діяльності – демографічна, культурна, політична, професійна;

- стабілізація якостей особистості;

- встановлення інтимності, близьких стосунків з іншою людиною (якщо невдача, то розвивається відчуття ізольованості, самотності);

- наявність першого піку творчих здібностей щодо природних наук (30 – 35 років – математика, фізика, хімія);

- соціальна та професійна адаптація;

- побудова власного способу життя, статусу, вироблення позиції в умовах засвоєння певних професійних ролей.

Статус розуміється як певна соціальна позиція, що обумовлена певними правами та обов’язками (наприклад, Василь може бути водночас начальником відділу в управлінні, чоловіком, батьком і дідусем). Отже, людина може мати певний перелік статусів, щось стає пріоритетом (у певний період життя).

Роль – очікувана поведінка, що обумовлена статусом людини. Кожен статус завжди включає кілька ролей. Наприклад, людина, яка має статус викладача, буде по-різному поводитися із студентами, своїми колегами, ректором, з представниками владних структур (місцеві, центральні). Сукупність ролей, що відповідають конкретному статусу, - це рольовий набір.

- перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху (30+_2 роки) – роздуми про доцільність вибору, що здійснено, зміна життєвих планів та основних видів професійної діяльності, підвищення рівня кваліфікації, освіти.

Особливості періоду середньої зрілості (35 – 45 років) – це необхідність пошуку відповідей на основі питання цього: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто?

У цей період усвідомлюється, що:

- половина життя прожита, і починається переоцінка цілей і домагань;

- має місце генеративність як здатність озирнутися навколо, зацікавитися іншими людьми, стати продуктивним, що дає можливість бути щасливим, та бажання вплинути на майбутнє покоління через власних дітей, практичний або теоретичний внесок у розвиток суспільства;

- людина відчуває кризу середини життя.

Криза середини життя – це раптове усвідомлення і розуміння того, що половину життя прожито, а мрії і цілі молодих років не досягнуто і вже не досягнути, оскільки є реальні між дійсністю та бажаннями.

У період кризи половини життя можливі два типи поведінки:

І тип – кризу не усвідомлено, відсутня ревізія планів і домагань, перемагає похмурий погляд на життя («вже пізно щось змінювати», «вже нічого не досягнути»), життя стає невиразним, втрачається активність як запорука подальшого динамічно – регресивного розвитку особистості в період пізньої зрілості.

II тип поведінки характеризується тим, що кризу усвідомлено через сприйняття та оцінку реалій життя, має місце ревізія та корекція минулих планів, сподівань, формуються нові цілі, плани, завдання; усвідомлення кризи середини життя стає запорукою доброзичливого ставлення до себе, глибиною оновлення (певною мірою це еволюційно-прогресивний розвиток) особистості і задоволення життям у період пізньої зрілості.

Періоду пізньої зрілості (45 – 60 років) властиві:

- занепокоєність – головна особливість цього періоду;

- глибинне оновлення особистості – як наслідок усвідомлення кризи попереднього періоду;

- відсутність занепокоєності – призведе до гальмування розвитку, відчуття запустіння (спустошення), що викликає застій;

- за умов заспокоєності - відбувається концентрація інтересів на собі, з’являється надмірна турбота про себе;

- за умов активної праці (занепокоєність) спостерігаються висока продуктивність, наявність другого піку творчого у 50 -60 років.

Усвідомлення суб’єктом діяльності психологічних особливостей кожного вікового періоду (нестійкість і максималізм молоді; висока працездатність і професіоналізм дорослої людини; підвищена образливість, інтерес до спілкування, втомлюваність людей старшого віку) – необхідна умова забезпечення ефективної праці і результативної поведінки.

Вікової особливості особистості зафарбовуються статевими відмінностями людей, які сьогодні часто називають ґендерними.

Поняття «ґендер» (від латинського «рід») - це соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої ми окреслюємо терміни «чоловік» і «жінка». Оскільки «стать» є біологічною категорією, то соціальні психологи часто апелюють до біологічно обумовлених ґендерних відмінностей, як до статевих відмінностей при поясненні поведінки, розумових здібностей, особистісних особливостей, аналізу розвитку представників різної статі.

Стать – сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечують продовження роду і дають змогу розрізняти у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості. Поділ на чоловічу і жіночу статі зумовлений тривалою еволюцією та генетично запрограмований статевим хромосомами. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні. Звернімо увагу на вплив статевої диференціації на психіку.

Термін «ґендер» дає розуміння того, що крім біологічної основи існують соціально детерміновані (зумовлені) уявлення про жінку і чоловіка, які мають значний вплив на культурний контекст розвитку хлопчика і дівчинки, чоловіка і жінки. Сенсом такого аналізу вчені вважають, що стать індивіда впливає на:

- його і її суспільний стан і статус:

- те, яка поведінка вважається ненормальною, сумнівною, або явно відхиляється від норм чоловіка і жінки;

- те, які психологічні якості характерні для тієї, чи іншої статі.

Отже, можна констатувати, що ґендер - це поняття, що характеризує соціальні уявлення про чоловіка і жінку.

Ґендер - статево-рольові стереотипи, які поєднують уявлення про ролі і норми в поведінці чоловіка і жінки, уявлення про психологічні особливості представників тієї, чи іншої статі.

Категорія ґендеру непостійна, так як історично і культурно змінюється те, що ми вкладаємо в зміст «бути чоловіком», «бути жінкою» - змінюється від покоління до покоління; воно різне, як для різних расових, етнічних, релігійних груп, так і для різних соціальних станів.

Статева ідентичність формується у дітей віком 5-7 років і в подальшому розвивається в процесі життєдіяльності за рахунок життєвого досвіду.

Наявність суттєвих психологічних розбіжностей між чоловіками і жінками не викликає сумніву. Але якщо обминати питання психологічних аспектів статевого життя і народження дітей, то доведеним можна вважати наступне:

- дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей;

- хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими здібностями;

- міжпівкульні зв’язки у жінок більш чисельні, і тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль; саме цей факт пояснює феномен жіночої «інтуїції»;

- жінки мають більш високі показники щодо лінгвістичних функцій, пам’яті, аналогічних здібностей, психомоторики у ручному режимі, які пов’язують з відносно більшою активністю лівої півкулі мозку;

- переваги правої півкулі у чоловіків вирізняють їх творчі художні здібності, дають можливість краще орієнтуватися у просторі;

- «жіноче» (в межах людської популяції) має забезпечити незмінність нащадків від покоління до покоління, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак; саме це пояснює більшу психічну стійкість жінок та усереднені параметри їх психіки;

- чоловіки мають перевагу в просторовій та часовій орієнтації, в розумінні механічних відносин, в математичних роздумах;

-«чоловіче» пов’язане з необхідністю адаптації до нових, невідомих умов, що пояснює їх більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, але й психічно хворі особи;

- особливості як чоловічої, так і жіночої психіки визначаються еволюційно-генетичною доцільністю;

- жінки відрізняються філогенетичною ригідністю і онтогенетичною пластичністю: легко пристосовуються на індивідуальному рівні до зовнішнього світу, їх поведінка біологічно детермінована;

- чоловіча психіка обумовлена її філогенетичною пластичністю та онтогенетичною ригідністю, що зумовлює більшу різноманітність типів чоловічої психіки та значно менші здібності до виживання у неприйнятних умовах; тому ознаки виродження у будь-якій популяції спостерігаються передусім у представників чоловічої статті.

Сьогодні надзвичайно важливим є формування андрогінної особистості, яка б володіла як маскулінними так і фемінними якостями. Андрогінія – це грецьке слово, яке має два кореня: андро – що значить “чоловічий”, і гін – що значить “жіночий”. В сучасному використанні слово андрогінія, в основному дякуючи працям Сандри Бем, описує скоріше психосоціальні, ніж фізіологічні чи анатомічні характеристики. Воно означає наявність маскулінних та фемінних ознак у одного індивіда. Сандра Бем провела серію досліджень, в яких показала, як андрогінні індивіди обох статей демонструють “маскулінну” незалежність, якщо на них здійснюють тиск, і “фемінну” турботливість, граючись з кошеням. Бем вважає, що андрогінні особистостості, тобто ті що увібрали (виробили) кращі статеві ролі чоловіка і жінки, досягають кращих успіхів у житті. Андрогінна особисистість формується в процесі виховання, коли батьки схвалювали засвоєння дитиною моделі поведінки характерної для обох статей. На відміну від андрогінів, в індивідів, що відносяться до однієї зі статей, форми поведінки, які характерні для протилежного, були недостатньо представлені. Андрогінні індивіди могли демонструвати як фемінні, так і маскулінні якості, в залежності від того, яка саме реакція відповідала ситуації. Ці результати говорять про те, що андрогінія дає людині більше свободи діяльності.

Згідно Бем, здоров’я душі не повинно мати ґендера, а андрогінія позитивно діє на психологічний стан людини. У дослідженнях цілого ряду психологів був знайдений зв’язок андрогінії з ситуативною гнучкістю (тобто можливість бути наполегливим чи центрованим на інтересах інших в залежності від ситуації); високою самоповагою; гарним виконанням ролі керівника; суб’єктивним відчуттям благополуччя. Тут доречно зауважити про те, що Заммічєлі та його колеги виявили, що в сім’ях, де обидва члени подружжя були андогінними, виявляється більш висока ступінь задоволеності одруженням, ніж в сім’ях, де обидва члени подружжя, чи один з них статево-типізований. Відомий психолог Айск, аналізуючи цілий ряд досліджень, вказує на те, що відносини, в яких хоча б один з партнерів андогінний, більш задовольняють обох.

Зважаючи на обставину, що андрогінні особистості більш успішні в різних видах діяльності, а також той факт, що в управлінській діяльності керівник має справу і з чоловіками і з жінками важливість цієї проблеми не викликає сумніву. Тому надзвичайно важливим завданням як державних так і суспільних інститутів полягає у формуванні андрогінної особистості та гендерної рівності, а при підготовці та відборі керівників враховувати ці фактори.