Нагляд прокурора за виконанням законів при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання і заміни режиму утримання засуджених

Чинне законодавство передбачає широкі можливості дострокового звільнення від відбування покарань осіб, засуджених за скоєння злочинів, роблячи ці заходи заохочення одним з найважливіших стимулів виправлення і перевиховання засуджених. Істотне розширення контингенту засуджених, до яких може бути застосовано дострокове звільнення від відбування покарання, значно підвищує відповідальність адміністрації кримінально-виконавчих установ, органів суду і прокуратури за прийняття законного і обгрунтованого рішення про дострокове звільнення засудженого, так само як і за необгрунтовану відмову в достроковому звільненні.

За наявності встановлених законом умов до засуджених можуть бути застосовані умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутого покарання більш м'яким. До осіб, які захворіли в період відбування покарання тяжкої або хронічну душевну хворобу, може бути також застосований закон про дострокове звільнення. Правильність застосування законів про дострокове звільнення засуджених від відбування покарання залежить в істотній мірі від дієвості прокурорського нагляду.

Здійснюючи нагляд за законністю застосування умовно-дострокового звільнення, прокурор перевіряє як дотримання встановленого порядку подання засуджених до цієї міри заохочення, так і відповідність закону судових рішень.

Завдання прокурора полягає в тому, щоб не допустити, з одного боку, дострокового звільнення з місць позбавлення волі засуджених, які не стали на шлях виправлення, в той же час виключити з практики випадки відмови у застосуванні цього заходу заохочення до тих, хто її заслуговує.

Ще до судового засідання прокурору слід ретельно вивчити матеріали, що містять клопотання адміністрації виправної установи про умовно-дострокове звільнення. Прокурору слід попередити направлення до суду незаконних матеріалів, а якщо це зробити не вдалося, дати в судовому засіданні висновок про відмову в застосуванні умовно-дострокового звільнення.

Якщо не можна зробити висновок про законність та обгрунтованість подання про дострокове звільнення за направленими до суду матеріалами, прокурору належить ознайомитися з особистою справою засудженого або з даними картотеки про заохочення і стягнення.

Участь прокурора у розгляді судом матеріалів про умовно-дострокове звільнення засуджених є одним з умов, що забезпечують винесення суддею законних і обгрунтованих постанов. На обов'язки прокурора лежить здійснення нагляду за дотриманням вимог закону, що складаються в тому, щоб суддя тільки в судовому засіданні, після розгляду поданих матеріалів, пояснень засудженого, представників адміністрації місць позбавлення волі, вислухавши висновок прокурора, в умовах гласності і усності судового розгляду виніс законне судове постанову.

Даючи висновок у судовому засіданні, прокурор у кожному випадку з'ясовує: чи дотримано вимоги закону про закінчення встановленого терміну, необхідного для подання засудженого до умовно-дострокового звільнення; чи можливе застосування такого звільнення виходячи з юридичної оцінки вчиненого злочину; чи є підтвердження зразкової поведінки і чесного ставлення до праці.

Прокурор зобов'язаний перевірити законність і обгрунтованість кожного судового постанови про умовно-дострокове звільнення, і якщо визнає, що постанова не відповідає чи суперечить законові, то приносить приватний протест про скасування судового рішення.

 

 

Форми реагування прокурора на виявленні порушення законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян

Нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань спрямований на те, щоб не порушувалися передбачені кримінально-виконавчим законодавством порядок та умови утримання осіб при відбуванні ними покарань, додержувалися права затриманих, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі чи інших заходів примусового характеру, виконувалися цими особами покладені на них обов’язки.

Повноваження прокурора дають йому можливість своєчасно виявляти й усувати порушення законів при виконанні кримінальних покарань, уживати заходів до відновлення порушених прав і притягнення винних до встановленої законом відповідальності. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів, посадових осіб, які їх виконують (ч. 2 ст. 415 КПК). Органи й установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови та вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, установленого кримінально-виконавчим законодавством (ч. 2 ст. 22 КВК).

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань, поєднує всі основні функції, передбачені ст. 121 Конституції України та ст.ст. 5, 19 Закону України "Про прокуратуру". Це дає підстави стверджувати, що він має можливість уживати всіх передбачених заходів реагування на виявлені порушення законів. Заходи реагування прокурора на виявлені порушення законів при виконанні покарань необхідно поділити на дві групи.

1. Пропозиції та вимоги прокурора, що мають владно-розпорядчий характер.
2. Пропозиції прокурора щодо усунення компетентними органами виявлених порушень.

Першу групу складають заходи реагування на виявлені порушення вимог кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства. Прокурор, маючи повноваження, передбачені ст. 44 Закону "Про прокуратуру", які дозволяють своєчасно виявляти Й усувати порушення законів при виконанні кримінальних покарань, уживає заходів до поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення (ст. 6 Закону "Про прокуратуру").

Закон "Про прокуратуру" зобов’язує прокурора негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру (п. З ч. 2 ст. 44 Закону), а ст. 45 цього Закону передбачає обов’язкові до виконання акти реагування прокурора на виявлені порушення. Цими актами є постанова і вказівка, які мають деякі особливості й застосовуються прокурором при виявленні різних по суті порушень закону.

Так, постанова вноситься прокурором у випадках виявлення осіб, які незаконно затримані, незаконно перебувають у місцях попереднього ув’язнення; установлення незаконних постанов і рішень адміністрації місць попереднього ув’язнення щодо порядку й умов тримання затриманих, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань; виявлення у штрафних чи дисциплінарних ізоляторах, карцері незаконно заарештованих.

Указівка прокурора – це захід реагування на виявлені порушення законодавства про порядок і умови відбування покарання. Указівки можуть даватися прокурором у письмовій або усній формі. Як правило, вони мають на меті негайне усунення порушень законів. Письмові вказівки видаються окремим документом (указівка про усунення виявленого факту порушення закону) або вказуються в акті перевірки місць відбування покарання (це може бути довідка, акт). Усні вказівки, як правило, прокурор дає у зв’язку з виявленням незначних одиничних порушень. Такі вказівки негайно виконуються, а порушення усувається.

Слід зазначити, що в практичній діяльності органів прокуратури широко використовується такий ефективний акт реагування, як припис, передбачений ст. 22 Закону "Про прокуратуру". Припис – це письмовий акт прокурорського реагування на порушення закону з вимогою негайно їх усунути та повідомити про це прокурору.

До першої групи заходів реагування слід також віднести акти, які прокурор використовує при нагляді за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. Цей нагляд регламентується ст.ст. 100, 227 КПК і ст.ст. 29-32 Закону України "Про прокуратуру", що наділяють прокурора владно-розпорядчими повноваженнями. Прокурор, виявивши порушення закону, застосовує постанови і вказівки. Постанови прокурора можуть бути про:

• закриття справи, якщо її порушено без законних підстав, або про скасування постанови про порушення справи, якщо в цій справі не проводилися слідчі дії;
• скасування незаконної відмови в порушенні кримінальної справи та незаконного порушення справи;
• скасування незаконних і необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які провадять дізнання;
• повернення кримінальної справи органам дізнання та досудового слідства на додаткове розслідування з указівками щодо виконання слідчих дій;
• усунення особи, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання чи досудового слідства;
• зупинення провадження в кримінальній справі.

Постанова прокурора, відповідно до вимог ст. 130 КПК, повинна бути вмотивованою, з обґрунтуванням прийнятого рішення, а також статті КПК, на підставі якої прийнято рішення.

При розслідуванні злочинів прокурор дає письмові вказівки в справі, яка підлягає виконанню органом дізнання та слідчим.

Друга група заходів реагування включає акти, передбачені ч. 2 ст. 20, ст.ст. 21 і 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", – протести, подання, постанови, звернення до суду з заявами.

Прокурор реалізує своє право, вносячи протести на незаконні накази, розпорядження чи дії адміністрації установи виконання покарання (ст. 21 Закону України "Про прокуратуру"). Подання про усунення порушень закону, причин цих порушень, умов, що їм сприяють, прокурор вносить адміністрації установи як за матеріалами комплексної перевірки додержання законів, так і за результатами аналізу або узагальнення стану законності в установі виконання покарань (ст. 23). Поряд із цим, прокурор, керуючись ст. 24 Закону України "Про прокуратуру", може винести постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи. Прокурор на підставі п. 6 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" може звертатися до суду з заявою або позовом про захист законних інтересів установи виконання покарання.

Таким чином, прокурор за результатами проведеної перевірки вживає відповідних заходів прокурорського реагування щодо усунення виявлених порушень законності, поновлення порушених прав і свобод громадян, притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності.

Які акти реагування на виявлені порушення законів застосувати, прокурор визначає залежно від характеру порушень і наслідків, що настали.

За результатами перевірки складається доповідна записка, у якій зазначаються:

- підстави проведення перевірки;

- фактичні дані, встановлені у ході її здійснення;

- встановлені порушення законів та пропозиції щодо вжиття заходів прокурорського реагування до їх усунення, притягнення до відповідальності винних службових осіб, відшкодування завданих збитків;

- пропозиції щодо можливості повернення оригіналів документів у разі їх витребування під час перевірки.

Доповідна записка підписується прокурором, який здійснив перевірку, та погоджується керівником прокуратури, що прийняв постанову.

Досудове розслідування за результатами самостійного виявлення у ході здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, розпочинається у порядку, визначеному окремим наказом Генерального прокурора України.

У разі виявлення інших порушень закону прокурором готуються проекти документів реагування відповідно до характеру виявлених порушень, зокрема:

1) подання;

2) постанова про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності;

3) протокол про адміністративне правопорушення;

4) позовна заява (заява), апеляційна скарга до суду у передбачених законом випадках.
Після прийняття прокурором постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів відповідні дані невідкладно вносяться до Єдиної системи статистики та аналізу роботи органів прокуратури України.

Дані про прийняття (скасування) постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, а також про результати цієї перевірки обліковуються у журналі відповідно до форми, що додається (додаток).

Галузеві підрозділи та прокуратури міст з районним поділом повинні вивчати документи прокурорського реагування та за необхідності узагальнювати для забезпечення єдиної правозастосовної практики. У разі невідповідності вимогам закону прокурорам вищого рівня або їх заступникам відкликати такі документи.

Відповідно до стаття 23. Закону України „Про прокуратуру” подання - це акт реагування прокурора на виявлені порушення закону з вимогою (вимогами) щодо:

1) усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли;

2) притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності;

3) відшкодування шкоди;

4) скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом;

5) припинення незаконних дій чи бездіяльності посадових і службових осіб.

Подання може бути внесено Прем’єр-міністру України, Кабінету Міністрів України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам та іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, військовим частинам, громадським об’єднанням, органам державного нагляду (контролю), посадовим і службовим особам цих органів, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичним особам - підприємцям.

Відповідний прокурор має бути повідомлений про результати розгляду подання та вжиті заходи у визначений ним строк, що обчислюється з дня отримання подання та не може бути меншим 10 днів.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день його розгляду прокурору, який вправі особисто взяти участь у засіданні цього органу.

У разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання, а також якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до суду щодо:

1) визнання незаконним нормативно-правового акта відповідного органу повністю чи в окремій його частині;

2) визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень;

3) визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій.

Для звернення прокурора з позовом до суду встановлюється 15-денний строк, що обчислюється з дня одержання повідомлення про відхилення подання або в разі неповідомлення прокурора про результати розгляду подання з дня закінчення визначеного прокурором строку для його розгляду.

Згідно з положеннями статті 24 Закону України „Про прокуратуру” у разі виявлення в діянні посадової особи або громадянина ознак адміністративного правопорушення прокурор, його перший заступник, заступник виносить мотивовану постанову про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Постанова про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у 10-денний строк з дня її надходження, якщо інше не встановлено законом. У постанові прокурора обов’язково зазначається, ким і яке положення закону порушене та в чому полягає порушення";

Оскільки, до ЗУ „Про прокуратуру” внесені відповідні зміни і замість раніше застосовуваних засобів прокурорського реагування (приписів, протестів, подань) визначено єдиний акт реагування прокурора „подання”, в якому у разі встановлення незаконності нормативно-правового акту має бути поставлено питання щодо його скасування, то дане рішення Конституційного суду підтверджує законність дій прокурора. Воно не обмежує його право на звернення до суду стосовно будь-якого суб’єкта, чиї акти (рішення), дії чи бездіяльність він оспорює.

Внесеними змінами до статті 8 Закону України „Про прокуратуру” щодо законних вимог прокурора біль жорстко поставлено питання за невиконання таких його вимог.

Прокурорськими перевірками виявляються наступні характерні порушення закону: не складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення відносно особи, що його вчинила (ст.254 КУпАП), або інакше кажучи укриття фактів вчинення адміністративних правопорушень; складання протоколів про вчинення адміністративних правопорушень не уповноваженими на це особами (ст.255 КУпАП); порушення вимог ст.256 КУпАП щодо змісту протоколу про вчинення адміністративного правопорушення; не роз’яснення особі, що притягається до адміністративної відповідальності, її прав та обов’язків, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП; порушення вимог глави 20 КУпАП щодо здійснення адміністративного затримання правопорушника, його особистого огляду та огляду його речей, вилучення речей і документів; порушення вимог ст.ст.276 і 277 КУпАП щодо місця та строків розгляду справ про вчинення адміністративних правопорушень; не внесення пропозицій про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень (ст.282 КУпАП) та неналежний контроль за їх розглядом; порушення вимог ст.283 КУпАП щодо змісту постанов по справам про адміністративні правопорушення; порушення вимог ст.285 КУпАП щодо порядку оголошення та вручення постанов по справах про адміністративні правопорушення; неправильне застосування норм матеріального права під час розгляду справ про адміністративні правопорушення; неправильне застосування норм про сукупність адміністративних правопорушень; порушення вимог норм глав 25-33 КУпАП під час виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення.

В кожному окремому випадку прокурор особисто для себе визначає ефективність проведеної перевірки. Однак перевірка також повинна бути і раціональною. Потрібно пам’ятати, що кожна належним чином проведена перевірка, це ще один крок у піднятті правової культури та правосвідомості населення, що містить елементи загальної і спеціальної превенції.