Процесуальна самостійність та незалежність слідчого як один із принципів стадії досудового розслідування

Процесуальна самостійність і незалежність слідчого -- один із принципів стадії досудового розслідування. Ніхто, крім прокурора, начальника Головного слідчого підрозділу (управління, відділу, в відділень, старшого групи), їхніх заступників, у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом і функціональними обов'язками, не може витребувати матеріали, на підставі яких слідчим відмовлено у порушенні кримінальної справи, чи саму кримінальну справу для перевірки чи яким-небудь іншим засобом втручатися в процесуальну діяльність слідчого.

Втручання в цю діяльність із метою перешкоджати всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справи або домогтися прийняття по ній незаконного рішення неприпустимо і спричиняє відповідальність, передбачену законодавством України.[16;38]

Процесуальна самостійність слідчого - це положення кримінально-процесуального законодавства, відповідно до якого слідчий самостійно приймає всі рішення про ведення слідства і здійснення слідчих дій (за винятком випадків, коли законом передбачене одержання санкції або згоди прокурора) і несе повну відповідальність за їхнє законне і своєчасне проведення.

Правом втручання в процесуальну діяльність слідчого володіють тільки прокурор і начальник слідчого відділу шляхом дачі йому письмових указівок про здійснення слідства. У той же час слідчому надане право обстоювати свою думку про основні рішення, прийняті по справі, і при цьому висловлювати свої заперечення.

Слідчий, виступаючи самостійним суб'єктом провадження досудового слідства, керується внутрішнім переконанням та вимогами закону при дослідженні обставин справи, самостійно приймає всі рішення щодо спрямування слідства та провадження процесуальних дій і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання. Виняток складають спеціально зазначені в законі випадки, коли рішення слідчого повинні бути санкціоновані або затверджені прокурором або коли для їх реалізації передбачене одержання згоди від суду (судді).

Судовий контроль, прокурорський нагляд та відомчий процесуальний контроль не обмежують процесуальну самостійність слідчого, а є додатковими засобами забезпечення законності його діяльності та гарантією дотримання процесуальних прав учасників досудового слідства (ст.114 КПК України).

Згідно зі ст.114 чинного КПК України, слідчий усі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли закон передбачає одержання санкції суду або згоди прокурора.[2;30]

Чинний КПК містить вичерпний перелік випадків, коли для прийняття і реалізації рішень слідчого передбачене одержання на це згоди суду (судді) або прокурора.

Про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчий вносить подання до суду за згодою прокурора (ст.1652 КПК) і надалі у разі потреби - про продовження строків тримання під вартою (ст.156 КПК). Відповідно до ч.1 ст.155 КПК України у виняткових випадках запобіжний захід у вигляді утримання під вартою може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства»: «Такими є випадки, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Це можливо, наприклад, коли особа не має постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень або ж коли особу підозрюваного взагалі не встановлено. Винятковість даного випадку має бути обгрунтована у поданні про обрання запобіжного заходу і в постанові судді». [5;9]

Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 року наділив суди повноваженнями щодо надання слідчим органам дозволу на проведення обшуків, обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою. Тому, процесуальний порядок обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є наступним. Відповідно до ч.1 ст.165 КПК України запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Стаття 1652 КПК України передбачає, що питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту своїм поданням порушує орган дізнання чи слідчий за згодою прокурора або ж сам прокурор. У поданні про обрання запобіжно заходу у вигляді утримання під вартою повинні бути зазначені прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої пропонується застосувати взяття під варту, дані про злочин, у вчиненні якого особа підозрюється, обвинувачується, кримінально-правова кваліфікація злочину, підстави, з яких пропонується обрати запобіжний захід, та доводи на користь того, що в даному випадку потрібно обрати саме взяття під варту.[2;81] Подання органу дізнання чи слідчого не може бути прийняте до провадження суду, якщо прокурор не дав згоди на порушення цього питання перед судом або з подання не зрозуміло, який саме прокурор (його посада і прізвище) дав згоду (п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 25 квітня 2003 року).

Не може суддя розглянути подання і тоді, коли йому не надана для вивчення кримінальна справа. Однак кримінальна справа у цьому випадку не надходить до провадження суду (це вимагало б зупинення розслідування справи, реєстрації її в суді, забезпечення режиму таємності тощо), а надається безпосередньо судді органом дізнання, слідчим або прокурором. Вона не реєструється і вивчається суддею в режимі, що забезпечує нерозголошення даних досудового слідства. Ознайомлення в цьому випадку з кримінальною справою підозрюваного, обвинуваченого, їхніх захисників чи законних представників у суді законом не передбачено. У разі відмови органом дізнання, слідчим, прокурором у наданні матеріалів кримінальної справи або надання тільки копій окремих процесуальних документів суддя повертає подання прокуророві без розгляду.

Відповідно до п.3 ч.6 ст.106, частин 3 і 4 ст.1652 КПК питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути вирішене протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного, обвинуваченого, а в разі перебування особи за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не пізніше 48 годин з моменту доставки затриманого в цей пункт. «Разом з тим надходження до суду подання про взяття затриманої особи під варту після закінчення цих строків не є підставою для відмови в його розгляді. На таке порушення суддя відповідно до ст.232 КПК зобов'язаний реагувати окремою постановою».

Та навіть дотримання органами дізнання та досудового слідства положень КПК України про те, що питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути вирішене протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного, обвинуваченого - ще не гарантує належне дотримання прав підозрюваного, обвинуваченого: «Нині в Україні склалася така правозастосовна практика, що органи дізнання або слідчі органи тлумачать можливість затримання особи до сімдесяти двох годин як своє право, а не обов'язок негайно доставити цю особу в суд для вирішення наявності підстав для взяття під варту. У зв'язку з цим затриманий часто майже три доби без жодної обґрунтованої причини перебуває в ізоляторі тимчасового затримання, і лише перед закінченням подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту надходить в суд»;

про обшук, огляд житла чи іншого володіння особи або про примусову виїмку із житла чи іншого володіння особи слідчий також вносить подання до суду за погодженням з прокурором (ч.5 ст.177, ч.4 ст.178, ч.4 ст.190 КПК);

за погодженням з прокурором він звертається з поданням до апеляційного суду про накладення арешту на кореспонденцію чи про зняття інформації з каналів зв'язку (ч.4 ст.187 КПК);

слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до суду про поміщення обвинуваченого до медичного закладу у разі проведення стаціонарних судово-медичної або судово-психіатричної експертиз (ч.1 ст.205 КПК);

слідчий за згодою прокурора звертається до суду про поміщення неповнолітнього у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років до приймальника-розподільника (ч.3 ст.73 КПК).

За згодою прокурора, слідчий звертається до суду про звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки (ст.7 КПК); у зв'язку із дійовим каяттям (ст.72 КПК); передачею на поруки (ст.10 КПК); закінченням строків давності (ст.111 КПК); про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст.73 і ст.9 КПК); про застосування амністії.

Санкція прокурора необхідна у випадках:

відсторонення обвинуваченого від посади (ст.147 КПК);

провадження обшуку (за винятком обшуку у житлі чи в іншому володінні особи - ст.177 КПК);

виїмки документів, що становлять державну таємницю (ч.3 ст.178 КПК).

Крім того, прокурор продовжує строки досудового слідства (ст.120 КПК); він затверджує постанови слідчого: про ексгумацію трупа (ч.2 ст.192 КПК); про визначення обвинуваченому та його захиснику строку для ознайомлення з матеріалами справи, якщо вони явно намагаються затягнути її закінчення (ч.5 ст.218 КПК); про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст.418 КПК); а також затверджує обвинувальний висновок (ч.1 ст.229 КПК).

Обшук і виїмка в приміщеннях, які займають дипломатичні представники або де проживають члени їхніх сімей, окрім виконання загальних вимог, потребують згоди дипломатичного представника і вимагають обов'язкової присутності прокурора та представника Міністерства закордонних справ.

За загальним правилом, вказівки прокурора для слідчого є обов'язковими (ч.3 ст.227 КПК). Але у п'ятьох випадках, передбачених у ч.2 статті 114 КПК України: у разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи - слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Певні обмеження процесуальної самостійності слідчого також передбачені з огляду на повноваження начальника слідчого відділу, оскільки, відповідно до ст.114-1 КПК України - начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.

Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 КПК. незалежність слідчий процесуальний самостійність

Незважаючи на те, що функція досудового слідства в системі кримінального судочинства має специфічний і досить самостійний характер, слідчі залишаються в адміністративно-організаційній залежності від прокуратури та органів дізнання в системі МВС, СБУ та ДПА, завдання яких значно ширші від тих, що покладаються на органи досудового слідства. А звідси - значний вплив на слідчих відомчих інтересів, поєднання процесуальної діяльності з іншими видами діяльності, обвинувальний ухил, суміщення суперечливих процесуальних функцій. Зокрема, Маляренко В.Т. зазначає, що: «Аналіз свідчить, що сучасне законодавство тільки декларує процесуальну самостійність слідчого як визначальну засаду досудового слідства, але така самостійність відсутня, оскільки законодавство не містить у собі системи правових гарантій її забезпечення».[11;4]

Слідчий не може повною мірою реалізувати свою процесуальну незалежність і самостійність у розслідуванні, оцінці доказів і прийнятті процесуальних рішень у справі, якщо прокурор наділений правом давати вказівки про притягнення певної особи як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, обсяг обвинувачення.

Вирішення цих питань безпосередньо пов'язано з правом слідчого оцінювати зібрані ним докази у кримінальній справі за своїм внутрішнім переконанням, а коли він визнає таким чином, що цих доказів достатньо, то тільки тоді виносить постанову про притягнення певної особи як обвинуваченого. Окрім цього, законодавець вказує на повну відповідальність саме слідчого, а не прокурора за законне і своєчасне прийняття рішення і проведення слідчих дій. Законодавець не робить винятку для таких рішень та слідчих дій, які проводяться слідчим за письмовою вказівкою прокурора.

Правовий захист слідчого.

Гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого визначаються як система нормативно передбачених умов і засобів, яка забезпечує можливість безперешкодного практичного виконання слідчим своїх повноважень відповідно до вимог закону та внутрішнього переконання, сприяє уникненню впливу будь-яких небажаних дій, вчинків та посягань ззовні. Слідчому, безумовно, потрібні гарантії правового захисту процесуальної самостійності та незалежності, адже це суттєвий важіль у протидії широкому колу осіб, які втручаються в його процесуальну діяльність (захисники, представники потерпілих, законні представники неповнолітніх підозрюваних, цивільні позивачі, цивільні відповідачі та ін.).

У системі гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого здобувачем виділено такі види: 1) засоби запобігання порушень процесуальної незалежності слідчого (прокурорський нагляд, відомчий контроль); 2) засоби актуалізації та збереження процесуальної самостійності та незалежності (судовий контроль; реалізація норм права, що забезпечують процесуальну взаємодію та захист слідчого); 3) засоби процесуального примусу (запобіжні заходи, примусові слідчі та процесуальні дії); 4) засоби державно-владного реагування на неналежну поведінку особи щодо професійної діяльності слідчого (юридична відповідальність та правові санкції).[12;19]

Притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності можуть тільки ті начальники органів внутрішніх справ, які наділені повноваженнями призначення його на посаду, а також начальники вищих органів досудового слідства. Дисциплінарні стягнення на слідчого за порушення норм кримінально-процесуального законодавства накладаються тільки на підставі висновку службового розслідування, затвердженого начальником ГСУ МВС, слідчого управління (відділу) ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Прояв неповаги до слідчого з боку осіб, які беруть участь у справі, у провадженні слідчих дій, або причетні до неї, а так само вчинення поза провадженням досудового слідства у справі будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до слідчого у зв'язку з його службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно із законом. Вчинені у зв'язку зі службовою діяльністю слідчого посягання на його життя і здоров'я, знищення чи пошкодження його майна, погроза вбивством, насильством чи пошкодженням майна, образа чи наклеп на нього, а також посягання на життя і здоров'я близьких родичів слідчого, погроза їм убивством, насильством чи пошкодженням майна тягнуть за собою відповідальність згідно із законом.

Слідчий має право оскаржити до суду прийняте щодо нього рішення службових осіб, якщо вважає, що вони обмежують його професійні та особисті права, принижують його честь і гідність.

Органи досудового слідства здійснюють свої повноваження згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством. Ніхто, крім суду, прокурора, безпосереднього начальника слідчого підрозділу та вищих керівників слідчих управлінь (відділів), їх заступників, які діють у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом України, не може витребувати у слідчого кримінальну справу для перевірки стану розслідування, вивчення і дачі у ній вказівок, визначення кваліфікації злочину чи в будь-який інший спосіб втрутитися в його процесуальну діяльність. Слідчий не зобов'язаний давати пояснення щодо суті закінчених ним справ або справ, які знаходились у його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом. Втручання у процесуальну діяльність слідчих неприпустиме і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством України.[10;27]

Процесуальна самостійність та незалежність слідчого забезпечується:

1.Встановленим порядком його призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади.

2. Передбаченою законом процедурою досудового слідства.

3. Забороною під загрозою відповідальності втручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, які не мають на те повноважень.

4. Створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності слідчих.

Гарантії процесуальної незалежності слідчого, включаючи заходи його правового захисту, які передбачені кримінально-процесуальним законодавством і цим наказом, поширюються на всіх слідчих органів внутрішніх справ України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими відомчими нормативними актами.

За неналежне виконання службових обов'язків слідчі несуть відповідальність у межах встановлених стягнень.

Дисциплінарними стягненнями є:

а) зауваження;

б) догана;

в) сувора догана;

г) попередження про неповну посадову відповідність;

ґ) пониження в посаді;

д) пониження у спеціальному званні на одну ступінь;

е) призупинення подання про присвоєння чергового спеціального звання на строк до 1 року;

є) звільнення за службовою невідповідністю.

Винесення виправдувального вироку у справі, яку розслідував слідчий, необґрунтоване притягнення особи до кримінальної відповідальності, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність слідчих за умови, якщо в процесі слідства ними були порушені норми чинного законодавства або допущена особиста недбалість чи несумлінне ставлення до виконання службових обов'язків.

Притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності можуть тільки начальники органів внутрішніх справ, які мають право призначати їх на посаду, а також керівники вищих слідчих органів.

З'ясовано, що юридичний зміст правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого відображається в наступному:

- правовий захист процесуальної самостійності та незалежності слідчого забезпечується реалізацією системи нормативно передбачених засобів;

- правовий захист охоплює тільки правову форму впливу на випадки небажаної поведінки (втручання, перешкоджання, ін.);

- правовий захист процесуальної діяльності слідчого розповсюджується не тільки на випадки, коли вже мають місце факти порушення його процесуальної самостійності та незалежності, а діє з моменту прийняття того чи іншого нормативно-правового документу, у якому встановлюються відповідні гарантії щодо їх забезпечення.[15;109]

Процесуальна самостійність і незалежність слідчого — один із принципів стадії досудового розслідування. Ніхто, крім прокурора, начальника Головного слідчого підрозділу (управління, відділу, в відділень, старшого групи), їхніх заступників, у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом і функціональними обов'язками, не може витребувати матеріали, на підставі яких слідчим відмовлено у порушенні кримінальної справи, чи саму кримінальну справу для перевірки чи яким-небудь іншим засобом втручатися в процесуальну діяльність слідчого.

Втручання в цю діяльність із метою перешкоджати всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справи або домогтися прийняття по ній незаконного рішення неприпустимо і спри­чиняє відповідальність, передбачену законодавством України [13;56-69].

Всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи. Слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин спра­ви, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправду­ють обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтя­жують його відповідальність. Слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домага­тись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз, шантажу, обіцянок винагороди чи інших незаконних заходів.

Слідство нерідко називається попереднім тому, що передує су­довому розслідуванню та судовому розгляду справи. Попередній характер розслідування не знижує вимог до його якості, не виклю­чає обов'язку слідчого вжити заходів до вирішення всіх завдань кримінального процесу за винятком основного питання — здійснення правосуддя, та зробити свій висновок щодо всіх питань кримінальної справи.

У процесі досудового слідства слідчий зобов'язаний встановити наявність або відсутність ознак складу злочину, визначити його кваліфікацію, зробити свій висновок про наявність доказів для пред'явлення обвинувачення, довести обставини, які належать до предмета доказування, та створити тим самим необхідні передумо­ви для правильного вирішення справи судом. Матеріали, зібрані в ході досудового розслідування, слугують основою судового розгля­ду. Ефективність діяльності суду значною мірою залежить від якості досудового слідства. Суд при розгляді справи не може вийти за рамки пред'явленого слідчим обвинувачення й обвинувального висновку досудового слідства. Всі матеріали слідчої справи досліджуються в судовому засіданні. Судове слідство починається з оголошення обвинувального висновку слідчого. Судова практика свідчить, що трапляються випадки, коли похибки досудового слідства стають джерелом судових помилок.

Усі слідчі, незалежно від відомчої належності, виконують єдину функцію, мають єдиний статус, у своїй практичній діяльності керу­ються єдиним кримінально-процесуальним законодавством [12;115-124].

Роз'яснення та забезпечення прав учасникам процесу та їх без­пеки. Слідчий зобов'язаний роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість здійснення цих прав та вжити заходів щодо забезпечення безпеки учасників процесу.

Недопустимість розголошення даних досудового слідства. Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні Даних досудового слідства несуть відповідальність за ст. 387 Кримінального кодексу України.

Зокрема, згідно зі статтею 387 Кримінального кодексу України "розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка про­вадила дізнання чи досудове.слідство, даних досудового слідства чи Дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані,— карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років. Розголошення Даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокуро­ром, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність,— карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

Залучення понятих, спеціалістів, перекладачів та громадсь­кості до участі в процесі. При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, опису майна та проведенні інших дій, якщо це необхідно для забезпечення достовірності доказів та захисту прав і свобод людини, слідчий забезпечує присутність не менше двох по­нятих. Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства.

Поняті, присутні при провадженні зазначених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі ви­конаним діям. Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов'язковому занесенню до протоколу [6;481-488].

Залучення перекладача. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться слідство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання рідною мовою і користуватися послугами перекладача, в тому числі при ознайомленні з усіма матеріалами справи.

Слідчі документи можуть вручатись обвинуваченому в пере­кладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє, а обви­нувальний висновок — обов'язково. Перекладач, особа, запрошена до участі в процесі для роз'яснення знаків німого або глухого, по­винні з'явитися за викликом слідчого та зробити повно і точно до­ручений йому переклад.

Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій. У необхідних ви­падках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст — особа, яка володіє необхідними спеціальними знання­ми, вміннями чи навичками. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.

Слідчий має право через пресу, радіо, телебачення інформувати населення про обставини вчиненого злочину для притягнення гро­мадськості до його розкриття.

З метою успішного вирішення завдань, що ставляться перед слідчими підрозділами органів внутрішніх справ, відповідно до кримінально-процесуального законодавства та наказу МВС України № 745 від 25 листопада 1992 року слідчі можуть залучати окремих громадян до виконання обов'язків громадських помічників слідчого.

Документування та технічне документування в стадії досудового розслідування. Документування процесуальної діяльності - один із принципів кримінального процесу, який знаходить особли­во стійке виявлення в стадії досудового розслідування, де кожен процесуальний акт — дія чи рішення — має безумовно фіксуватись у відповідних, передбачених для цього законом процесуальних до­кументах: дії в протоколах, рішення в постановах, окремих дору­ченнях, запереченнях на вказівки прокурора чи начальника слідчого підрозділу, чи в обвинувальному висновку. Документуван­ня дозволяє надійно закріпити докази, забезпечити встановлення істини, захист прав і свобод людини. Документування надає мож­ливість ефективного прокурорського нагляду і процесуального кон­тролю, представляє можливість учасникам процесу ознайомитись по завершенні слідства та в суді з кримінальною справою і вжити заходів для захисту своїх прав і законних інтересів. Цим завданням сприяє і технічне документування, можливості якого розширюють­ся з розвитком техніки.