Підстави та порядок призначення і заміни прокурора у кримінальному провадженні.

Стаття 37. Призначення та заміна прокурора

1. Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

2. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами четвертоюта п’ятою статті 36, частиною третьою статті 313, частиною другою статті 341 цього Кодексу тачастиною третьою цієї статті.

3. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури. У виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування.

Новелою Кримінального процесуального кодексу України, що стосується статусу і повноважень прокурора, є передбачене ч. 2 ст. 37 цього Кодексу концептуальне положення про те, що прокурор здійснює свої повноваження прокурора у кримінальному провадженні від його початку до завершення. Таким чином, у КПК України закріплюється принцип «одного прокурора» або «незмінності прокурора», що здійснює повноваження у конкретному кримінальному провадженні від початку досудового розслідування і до його завершення у суді, в тому числі до прийняття рішень судами вищих інстанцій. Як наслідок, визначений у Кодексі перелік підстав для заміни прокурора у конкретному кримінальному провадженні є досить обмеженим.

Здійснення повноважень прокурора в цьому ж самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у кількох визначених КПК випадках. Так, згідно з вимогами ч. 3 ст. 37 КПК України керівником органу прокуратури покладаються повноваження прокурора у відповідному кримінальному провадженні на іншого прокурора, якщо прокурор не може здійснювати свої повноваження у кримінальному провадженні через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні. В інших випадках, що визначені як виняткові, повноваження прокурора можуть бути покладені керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування.

Заміна прокурора в цьому ж самому кримінальному провадженні іншим прокурором під час досудового розслідування можлива також у разі, якщо Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори своєю вмотивованою постановою доручають здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування (ч. 5 ст. 36 КПК України); службова особа органу прокуратури вищого рівня за результатами розгляду скарги слідчого на рішення, дію чи бездіяльність прокурора, у разі скасування рішення або визнання незаконними вчинених дії чи бездіяльності підпорядкованих прокурорів має право здійснити заміну одного прокурора на іншого з числа службових осіб органів прокуратури того самого рівня в досудовому провадженні, де було прийняте або вчинене незаконне рішення, дія чи бездіяльність (ч. 3 ст. 313 КПК України).

 

30. Підстави та процесуальний порядок застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Повноваження прокурора.

Застава (ст. 182 КПК України) – запобіжний захід, суть якого полягає у внесенні коштів заставодавцем у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків за умови звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків.

Застава є одним з ефективних засобів, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків. Свобода підозрюваного, обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат, оскільки внесені гроші можуть бути звернені в дохід держави (ст. 182 КПК України).

Заставодавцем можуть бути: підозрюваний, обвинувачений, фізичні або юридичні особи; не може бути: юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету АРК, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить державному, комунальному суб’єкту господарювання.

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених в ст. 177 КПК України. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує встановлений. Розмір застави не може бути меншим від розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру, отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, обґрунтованих достатніми доказами. Слідчий суддя, суд, установивши, що особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину у співучасті і її роль у його вчиненні є незначною, може визначити щодо неї розмір застави без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або розміру, отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.

У випадках, передбачених ч. 8 ст. 182 КПК України, застава звертається в дохід держави. Таке питання вирішується слідчим суддею, судом, за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу. За загальним правилом застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Невиконання у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує, є підставою затримання особи відповідно до ч. 2 ст. 208 КПК України.

Правообмежувальний характер запобіжних заходів під час кримінального провадження обумовлює необхідність встановлення системи гарантій їх законного та обґрунтованого застосування. Адже, хоча кримінальне судочинство і покликане бути ефективним засобом захисту прав та свобод, у правозастосовній практиці досить часто зустрічаються випадки зловживання суб’єктами кримінального судочинства процесуальними правами та повноваженнями, на що постійно звертається увага правозахисних організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Положення п. 10 ч. 2 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України уповноважує прокурора, який у формі процесуального керівництва здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК України, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

У тому числі прокурор – процесуальний керівник погоджує або відмовляє у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про застосування запобіжних заходів чи самостійно подає слідчому судді такі клопотання. Зазначене повноваження пов’язане з необхідністю проведення під час досудового розслідування процесуальних дій, що певною мірою обмежують або втручаються у конституційні права та свободи учасників кримінального провадження, або пов’язані із застосуванням до них визначених новим КПК України примусових заходів.

Прокурор, або самостійно складаючи клопотання, або вирішуючи питання про погодження чи відмову у погодженні клопотання слідчого, має з’ясувати існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення особою, щодо якої застосовуються зазначені заходи, наявність достатніх підстав для проведення відповідних заходів, наявність потреби здійснення саме таких дій для виконання завдань кримінального провадження тощо. Під час розгляду клопотання слідчим суддею прокурор у змагальному процесі зі стороною захисту наводить доводи на обґрунтування своєї правової позиції.

Питання організації прокурорського нагляду за додержанням законів при застосуванні запобіжних заходів регулюються наказом Генерального прокурора України «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 19 грудня 2012 року № 4гн, який має на меті забезпечення ефективного нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, в тому числі у формі процесуального керівництва ним, підтримання державного обвинувачення, оскарження судових рішень і здійснення інших передбачених законом повноважень з цих питань.

Наказ зобов’язує керівників органів прокуратури та галузевих підрозділів апаратів прокуратур усіх рівнів здійснювати контроль за законністю застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим, клопотання про його застосування подавати виключно у разі, якщо іншими запобіжними заходами неможливо забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків чи запобігти передбаченим законом ризикам.

У кожному випадку погодження клопотань про продовження строків тримання підозрюваних під вартою, якщо це пов’язано з неналежним виконанням службових обов’язків, проводити відповідну перевірку, результати якої розглядати на оперативних нарадах.

Прокурори зобов’язуються вживати заходів до запобігання незаконному адміністративному затриманню осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. А також забезпечувати неухильне дотримання прав підозрюваного, у тому числі припинення обмежень, яких він зазнав у зв’язку із застосуванням указаного запобіжного заходу, після закінчення дії відповідної ухвали суду або її скасування.