Як транскультурний фено- крсслює його єклєктичний характср, що супс-

мен. Естетичний аналіз: Ав- речить модернізму. Модернізм, заперечуючи

тореср. лис.... д-ра філос. /.

_на __к 2002—С 15 «минуле» — добу, що передує «сучасному», — на­магався сформувати цілісну самостійну модель суспільства на засадах єдності демократії', науково-технічних здобутків цивілізації' та гуманістичних ідеалів.

Якщо модерністи, розуміючи абсурдність і безперспективність «раціоналі­зованої» цивілізації', намагалися «опанувати хаос і встановити власний

 

порядок» (Д. Харвей), то постмодерністи, за слушним зауваженням Дж. Вейза, приймають хаос і живуть із ним, розглядаючи будь-який порядок тільки як проміжний засіб, який може змінюватися від люди­ни до людини. Інші дослідники розглядають постмодернізм як виклик модернізмові чи як парадоксальну колізію в логіці культуротворення.

Визнаючи дискусійний стан щодо з'ясування специфіки модернізму й постмодернізму, зазначимо, що кожна з наведених характеристик має право на існування і відображає певний зріз проблеми «модер­нізм—постмодернізм», у якій ті чи інші відмежування постмодерніз­му від модернізму не заперечують наступності постмодернізму сто­совно модернізму.

Ще однією важливою проблемою щодо виявлення специфіки постмодер­нізму є проблема термінології, зокрема термінологічних розбіжно­стей, що існують в інтерпретації власне поняття постмодернізм і по­нять, близьких до нього. Так, Дж. Вейз чітко розрізняє поняття пост­модерн і постмодернізм. Він зауважує: «Існує різниця між терміном «постмодерн», який означає певний відтинок часу, і терміном «пост­модернізм», що стосується цілісної ідеології»^.

гйншнмншшшммнвяш Такий самий підхід може бути застосований і

Вейз Аж. Бремена постаодер- щодо доби модерну, тобто розмежування по-

низма. — С. 39. нять модерн (час) і модернізм (ідеологія). На певну

увагу заслуговує з'ясування специфіки понять модерн і авангарЬ, які хоча і можуть використовуватись як синоніміч­ні, проте мають автономну сферу застосування: «Модернізм — те, що охоплюється історичними межами модернізму; авангард — най-останніше, нове в модернізмі, душа мистецтва, його рушій. Модер­нізм як культурно-історична епоха містить у собі не лише авангар­дистську тенденцію, не тільки «авангард сьогодні», а й «авангард учо­ра» (звідси й загальновживані вирази на зразок «класичний авангард», «авангард 10-х років тощо)»².

Розглядаючи проблему термінологічної забезпеЧЄНОСТІ ПОСТМОДерНІСТСЬКИХ ПрОЦССІВ, СЛІД ЗВСрнути увагу й на позицію тих аВТОрІВ, ЯКІ «ВибуДОВують» чітку послідовність певних соцюкультурних

процесів, що зумовили появу «постмодерністського проекту». Так, український культуролог О. Соболь оперує поняття­
ми премодерн (минуле), модерн (сучасне) і постмодерн. При цьому вона
* -^гччгечта;" вважає, що «постмодерн — це виклик модерніст-

Со&ль О. М. Постмодерн і ському проекту «саморефлективної, критичної ра-
майбутнє філософії. — К., ціональності і свободи», якому притаманна тен-
1997. — С. 50. денція від кантівської концепції Просвітництва до

гуссерлівського «повороту до речей в самих себе»³.

Процитоване положення засвідчує, що автор, аналізуючи конкретні культуротворчі процеси, робить наголос на «премодерні», наповню-

 

ючи його глибинним щодо історико-філософського підходу зміс­том. Поняття модерн і модерністський вживаються О. Соболь як сино­німічні.

Аналіз термінологічних розбіжностей, що ускладнюють концептуаліза-
цію проблеми, потребує звернення уваги й на префікси пост-, нео-,
пост-пост-, транс-, які додаються до слів модернізм чи постмодернізм,
підкреслюючи якісь особливо вагомі прояви модерністського чи пост-
модерністського руху. Показовою в цьому контексті може бути стаття
Ж.-Ф. Ліотара «Зауваження щодо смислів «пост»¹, на сторінках якої
•«тппшяниаввмі^ автор намагається виявити етимологічні та смис-
Дрв-Лиотар Ж.-Ф. Заметка лові навантаження префікса «пост»,
о смислах «пост» // Иносір. Розгляд термінології важливий ще й тому, що
^лит' ' ⁹ ' всупереч філософській чи естетичній інтерпре-

тації зазначених понять, в сучасному мистец­твознавстві вони мають цілком самостійне значення. Так, модерн визначається як одна з назв спрямування в мистецтві Європи і США кінця XIX — початку XX ст. При цьому мистецтвознавці наголо­шують на національній специфіці тлумачення поняття модерн: «У вітчизняній науковій традиції' найпоширенішою є назва «модерн». У Бельгії, Великій Британії', США цей стиль має назву «ар нуво» (агі поиуеаи), в Німеччині — югендстиль уіі§єпсізш), в Австрії' — «Се-цессіон-стиль» (5е2Є88Іоп8Іі1), в Італії— «стиль Ліберті» (зше ІлЬегІі), в Іспанії — «модернізм» (тосіегпізто)»².

«*тшмиммішммв Ототожнення модерну лише з мистецьким сти-
Иаусстю XX века: Знцикл. — лем загалом стоїть осторонь тих теоретичних
М.,2002. —С. 193. дискусій та культуротворчих процесів, які є

об'єктом теоретичного аналізу на рівні філо­софсько-естетичного підходу.

Підсумовуючи аналіз термінологічних розходжень та різночитань, що існують у теоретичних розробках науковців різних країн, вважаємо за доцільне оперувати поняттями постмодернізм та модернізм, вважаючи, що вони найвиразніше й найдостовірніше відображають передусім процесуальний характер культуротворчих процесів XX ст., а структу-рування змісту цих понять дає змогу виявити специфічні часові чи творчі ознаки («авангард», «авангард 10-х років XX ст.», «нео-» чи «ультрамодернізм», «мистецький постмодернізм» тощо). Висвітлені конкретні дискусійні проблеми постмодернізму дають мож­ливість об'єктивно оцінити теоретичне «насичення» постмодер-ністських процесів та специфіку їх естетико-мистецтвознавчої мо­дифікації'.

Слід наголосити, що доволі важко провести межу між філософською та естетико-мистецтвознавчою моделями постмодернізму, адже чимало авторів взагалі вважають, що постмодернізм — це термін для позна­чення ідеології' мистецтва, що формувалося в 60—70-х роках XX ст.

 

 

як своєрідна відповідь на тогочасні кризові явища, «притаманні аван­гардизмові того періодр (О. Соболь). Водночас поширеною є і дум­ка про ширші, ніж лише мистецтво певного періоду, витоки постмо­дернізму. Ці витоки пов'язують з оновленням значення поняття гума­нізм і утвердженням «постмодерністського гуманізму» (Г. Гуменкж). А для Дж. Вейза постмодернізм — це, власне, антипросвітництво, руйнування мови, деконструктивізм та знищення істини, тобто ство­рення такого стану, «коли нема істини». Щодо естетико-мистецтво-знавчих модифікацій, то Дж. Вейз вважає, що постмодерністи запе­речують естетичні, моральні'чи релігійні абсолюти і насаджують «власне розуміння життя», часто-густо «знищуючи межу між прекрас­ним і потворним». Такі тенденції призводять до дегуманізації мистец­тва, до свідомого перетворення його на ще один товар широкого вжитку. Посівши таку позицію, постмодерністи «розмивають» зна­чення автора, тобто того, хто створює роман, фільм чи музику, бо їх завдання, за висловом Ф. Джеймсона, — довести, що митець не є уні­кальною творчою особистістю. Митець тільки презентує «колажі», а постмодерністи, «багаторазово опрацьовуючи стилі, спростовують претензії естетики і мистецтва на елітарність». При цьому елітарність естетики могла б бути зумовлена довершеністю чуттєвої природи людини, а елітарність мистецтва — саме авторським характером ху­дожнього твору. В житті суспільства формується парадоксальна ситу­ація, коли, з одного боку, «постмодерністи вихваляються елітарними галереями», а з іншого — експонують у цих галереях «портрети Ел-віса, колажі з фантиків та інший кричущий несмак».

Подібні ідеї висловлює також Т. Іглтон, який називає постмодерністські твори грайливими і вважає, що «вони висміюють самі себе й навіть нагадують шизофренію».

Значну увагу постмодерністи приділяють проблемі понятійно-категорі-ального забезпечення естетико-мистецтвознавчих пошуків. Серед головних понять пропонуються такі: як міжтекстуальність — куль­тура і інтелектуальне життя це лише перетин текстів, який, у свою чергу, породжує нові тексти; Ьеконструкція — знаходження в текстах опорних понять і метафор, що вказують на несамототожність тек­сту та ознаки його перегуків з іншими текстами; шизоаналіз — ре­зультат деспотичного впливу сучасних форм культури, якому влас­тива розбіжність між соціальним виробництвом і виробленням ба­жань; полістилізм — узагальнення існуючих стилів і необмежене оперування ними у формотворенні зразків як «буржуазного», так і «високого» мистецтва; симулякр — фантомне заміщення реальності, створення віртуального образу.

Широке застосування поняття симулякр передбачає заміну традиційних понять мімезис та відображення, спираючись на які аналізували ми­стецькі процеси.

 

Постмодерністи намагаються й іншим естетичним поняттям надати нового змісту і вводять в ужиток поняття анти-трагичне, новий реалізм та ін.

1.Яку роль відіграють поняття інтер- 4. Які періоди можна виокремити в
претація, цінність, естетичний досвід, пе- процесі формування екзистенціа-
реживання у висвітленні естетичної лістської естетики?
проблематики? 5. Як співвідносяться поняття модернізм

2. Яка естетико-мистецтвознавча і по&імодернізм?
проблематика є спільною для пред- 6. Які напрями некласичної естетики
ставників феноменології, структура- Другої половини XX ст. вплинули
лізму та постмодернізму? на становлення постмодернізму?

3. Як співвідносяться релігійний ка- 7. Які нові поняття введено постмо-
нон, свобода вибору і свобода твор- дерністами для забезпечення естети-
чості митця? ко-мистецтвознавчих пошуків?

Списе мвШдашШрШІурі; ШИЗИМИИШВ

Борт Р. Избраннне рабо- дерністські тенденції // Личковах В. А. Від Фауста

тн: Семиотика. Поз- Актуальні проблеми істо- до Леверкюна: Вступ до

тика. — М., 1989. рії, теорії та практики ху- некласичної естетики. —

ГряхлловА. А. Структура- дожньої культури: 36. на- Чернігів, 2002.

лизм в зстетике. — Л., ук. праць. — К., 2002. — Маритт Ж. Ответствен-

1989. Вип. X. ность художника // Са-

Туменюк Т. К. Жак Дерри- Камю А. Бунтующий че- мосознание европейской

да й постмодернистское ловек. — М., 1990. культури XX века. —

мьппление. — К., ЛиотІфЖ.-Ф. Состояние М., 1991.

1999. постмодерна//Всемир- Сартр Ж.-П. Затворники

Дніпровська Є. В. Сучасна ная философия. Альтонн. — Харьков,

культура США: Постмо- XX век. — Минск, 2004. 1999.

 

 

Розділ 13