СВОБоЗдТЗЕТЕРМШІЗМ У МИСТЕЦТВІ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

СВОБоЗдТЗЕТЕРМШІЗМ У МИСТЕЦТВІ



Мистецтво завжди тяжіє до вільної естетичної самодостатності, звільняєть­ся у своїй належності всьому людству від вузькокорисливих цілей, водночас воно не може зректися того коріння, з якого виростає, не може уникнути суперечностей, земних турбот і повсякдення.

Саме по собі розуміння свободи в мистецтві потребує диференційованого підходу, до того ж, не за мірою її вияву, бо свобода або є або її немає, а за змістовним з'ясуванням того, про що йдеться. В конкретності слід вбачати й широку загальність, і сутнісний бік. Так, першою ознакою свободи як категорії естетичної, що відображає художнє мистецтво, є його історико-генетична заданість. Мистецтво вільне від самого свого народження, тому що вступило в змагання і суперництво зі спонтан­ністю самопородження явищ і предметів. З моменту його появи утво­рилося два світи буття — суворо детермінований у своїй еволюційній космічній логіці і той, який може позмагатися у вільному протистоян­ні як ідеалізована довершеність гармонії' форм і смислів.

Ще одна ознака свободи в мистецтві полягає в самій його сутності бу­ти не лише другою природою, утворенням духовної паралелі, а й вільно ставити перед собою будь-які завдання, моделювати ймовір­нії водночас неймовірні ситуації, щоб загострити проблему, висвіт­лити в найяскравіших рисах характери. Лише мистецтво здатне пе­реносити події в часі, повертатися до них у вигляді «присутності» і відтворення логіки взаємозалежних явищ. Усе, що пов'язане з гіпер­болою, метафорами, згущенням фарб, «польотами уві сні й наявр>, для мистецтва доступне. Можна бути королем, принцесою, можна жити в потойбічному світі, бути навіть якоюсь тінню вічності — мистецтво ні в чому не обмежує себе, вторгаючись у найпотаємні-ші сфери. Воно вільне.

За всієї очевидної полярності понять свободаі детермінізм, різкої відміннос­ті властивостей, відображених ними, ми не повинні розглядати їх із погляду взаємовиключення, абсолюту протистояння чи антагонізму.

 

Адже в кожному з них є ті грані і особливості, що становлять внутріш­ній, у самому собі сущий антиномізм мистецького явища. Свобода в мистецтві не абсолютна, а лише відносна і має певну зумовленість та детермінанти необхідності.

Слід чітко розрізняти свободу уявну, ілюзорну і свободу духу в самому со­бі. Свобода у вільному власному виборі є справжньою навіть за умов, що вона продиктована обставинами. Ця категорія здебільшого є об'єктом розгляду етичної науки і цілком виправдано, бо коли йдеться про свободу в творчості митця, то й тут вона набуває моральних кри­теріїв, хоча охоплює всю складну психологічну гаму суто естетично­го порядку як, наприклад, натхнення, прозірливість світлого розуму, осяяння в усвідомленні чистоти творчих помислів, вільних від дріб'яз­ковості й минущого.

Філософія свободи в мистецтві — це філософія свободи людини, а не ли­ше творчості художника. Нерідко ототожнюються свобода художньо­го «Я» митця і його герої. Проте зауважимо, що мистецтво є вторин­ним, хоч і воно вільне за своєю сутністю та призначенням. Свобода мистецтва є не самоціллю, а символом прагнення людини до неза­лежності. Розглядаючи категорію свободи у правовому і моральному аспектах, Регель писав про вищість «Я»: «Як особа, я вільний і водно­час — цей; незважаючи на те, що я цей одиничний, в цьому часі, в цьому просторі, що я залежний, підвладний випадковості, все-таки я вільний для себе, і те й інше властиве особі»1. Гегель стверджує, що за

^шшІшвпшвм^Ін будь-яких обставин людина має безмежне усві-

Тегель Г. В. Ф. Философия ДОМЛЄННЯ СВОЄЇ СВобоДИ, «СВОГО-у СЄбе-буТГЯ», ВИ-

права. — М., 1990. — магає «до себе поваги, як до вільної».

с-395- Детермінованість і залежність у мистецтві не одне

й те саме. Детермінізм — об'єктивна зумовленість явищ природи, су­спільства, психіки людини. Він означає причинну залежність, у якій взаємопов'язані явища мають власну логіку послідовної підпорядкова­ності. Тип і напрям, навіть стиль у мистецтві пов'язані з відповідними причинними залежностями. Це відбувається через особистісні рівні таланту. Тут не все віддано на волю природної стихії' і запрограмова­ності. За певного збігу обставин і завдяки безконечному багатству ду­ховних, психологічних, моральних чинників можливе неповторне са-мопородження художнього явища. Все відбувається через-момент ви­падковості, де надто важливою є суб'єктивна активність. Інакше нічо­го іншого не лишалося б, як чекати, повністю покладаючись на об­ставини. Але є людська воля вираження, активна особистісна участь у вирішенні власної долі. В найширшому плані все те, що відбувається з культурою, зрештою є результатом об'єктивного розвитку історії', оскільки і сама особистість, і вся сукупність впливів на неї становлять своєрідну причину саму в собі. Доречно наголосити, що детермінізм стосується того, в якому напрямі відбувається розвиток художньої сві-

 

домості і художньої практики. А залежність дає відповідь на те, через які саме інституції і в який спосіб стосовно конкретної особистості митця здійснювався зовнішній вплив.

Свобода не виключає й не залишає митця поза загальним процесом сти­лів художнього мислення і світосприймання. Саме стиль засвідчує певну стійкість і унормованість, у русі яких формується естетична ці­лісність епохи. Однак це не означає, що на митця тисне незмінний тя­гар звичай, від яких він не в змозі звільнитися. Змінюються стилі й моди, утримуючи в собі як нове художнє прозріння, так і певну рівно­вагу свободи й необхідності. Стиль — це передусім свобода, оскільки саме в ньому митець отримує реальну підтримку особистого. Водночас це і визначеність. В. Вейдле називає стиль формою душі <<для митця, внутрішньою передумовою мистецтва, надособовою зумовленістю творчості. Стиль, — вважає він, — і є визначеність, причому здійсню­вана не ззовні, а зсередини, крізь вільну волю людини»1.

Отже, в детермінізмі є свобода, а в свободі є де-

Ваіїм В. Размншление о термінізм. Причому саме у внутрішньому їх зміс-

судьбе литературного й ху-ті обов'язково перебувають у ЄДНОСТІ ПОДІбні

дожесівенноготворчесгва// протистояння. Мистецтво не терпить однобіч-

Самосознание европеискои г _ _ V . .

культури XX в. — М., ного тлумачення, тобто свободи І детермінізму в

1991. — с. 269. ' ньому. Адже в самій природі мистецтва закладе­но об'єктивну передумову, завдяки якій співвід­ношення між свободою і детермінізмом у глобальному та конкрет­ному розумінні має свої підструктури, що слід враховувати в подаль­шому аналізі.

Щодо розуміння свободи, то потрібно виокремити такі аспекти: наскільки вільно митцеві вдається бути господарем власного таланту, давати йо­му простір виявити себе, настільки вільно він почуватиме себе неза­лежним від світу, який може бути неприйнятним, жорстоким, егоїс­тично корисливим; сутність існування мистецтва завжди є для митця автономною від буденності життя, бо мистецтво народжується віль­ною його уявою або реальністю, що вплинула на нього; мистецтво — символ та ідеал свободи.

Не можна розглядати й поняття детермінізму, не враховуючи того, якою мірою мистецтво може залишатися підпорядкованим історичній епо­сі у своєму виборі моральних критеріїв і належати до загального про­цесу в зміні й становленні суспільних відносин, зокрема й принципів ієрархічної підпорядкованості, якою мірою на нього впливає еконо­мічна визначеність, позаестетичні корисливі цілі. Не можна залиша­ти поза увагою й залежність мистецтва в соціальному його бутті від усієї системи влади, від уявлень про свободу особистості, а також пи­тання традиції, що є визначальним чинником, проти якого послідов­но велася боротьба у прагненні нових художніх відкриттів, аби при­вести їх до адекватності й рівноваги із суспільним прогресом.

 

Як уже зазначалося, творчості властива свобода в широкому етичному та естетичному значенні. Митець може відбирати для себе саме ті озна­ки життя, яким він надає перевагу, виявляючи свої уподобання, смак, демонструючи схильність і особливості свого таланту. Митець нале­жить усьому світові, а не служить корпоративним інтересам, так само, як і світ належить йому, бо він покликаний увібрати в себе те, що дає йому право самовиявитись у неповторності часу і власного буття. Макро- і мікросвіт становлять його власне тіло й дух, його єство, тому будь-які перешкоди, обмеження, стискання простору духу завдають болю, що також може вилитись у трагічну мелодію. Над залежністю панує окрилення силою власного духу, внаслідок чого виникає пара­доксальна ситуація, яку можна продемонструвати на прикладі ство­рення Т. Кампанеллою у в'язниці його волелюбного «Міста Сонця». Отже, багато чого залежить не від свободи тіла і фізичної свободи митця, а від його непокори рабству. З неї і викресався вогонь, що ос­вітлював та зігрівав стражденних.

Романтичні уявлення про свободу мистецтва, як і свободу самого творця, висловив у передмові до поетичної збірки «Східні мотиви» В. Гюго. Хоч пафос його суджень спрямований проти некомпетентності кри­тики, однак міркування письменника щодо свободи простору в усіх напрямах діяльності поета мають узагальнювальний характер. З влас­тивою естетиці романтизму розкутістю суджень, з осудом будь-яких обмежень у власному виборі художника сформулював Гюго програму того, як має почувати себе митець, не підвладний ніяким силам. Автор не належить до тих, хто визнає за критикою право допитуватися пое­та щодо його фантазії, вимагати від нього відповіді, чого він обрав са­ме цей, а не інший сюжет, розтер саме такі, а не інші фарби, черпав натхнення саме з такого джерела. Темою є все, бо все належить до мистецтва, розмірковує Гюго, все має право громадянства в поезії. Мистецтву нічого робити з шорами і кайданами, «воно мовить: іди! — й пропускає вас до великого саду поезії, в якому нема заборонених плодів. Простір і час належать поетові. Хай же поет прямує куди хоче і робить те, що вважає за потрібне: такий закон»1. «Поет вільний» —

^шиииииш^и^^^ии це максима В. Гюго.

Гюго В. Мистецтво і на- Тут помітний гіперболізм полемічного характе-

род. — К., 1985. — С. 109. ру. Мистецтво витратило багато сил на бороть­бу за власну свободу, на звільнення від пут, естетика романтизму особ­ливо вирізняється в цьому відношенні, хоча тут можна говорити зага­лом про показовість, а не про виняток. Мистецтво повставало проти змертвілого академізму, за розширення сфери свого впливу. Релігійні заборони супроводжують усю його історію. На прикладі двох світо­вих релігій — мусульманської і християнської — бачимо постійну су­вору регламентацію, заборону аж до інквізицій. Водночас у середньо­вічній сміховій культурі наявна стихія верховенства світського, земно-

 

 

го над ригоризмом і забороною. В кожну наступну епоху виявлялися елементи свободи, присутності творчого «Я» в мистецтві.

Свобода мистецтва і свобода художньої творчості співвідносяться як за­гальна тенденція (закон) і її конкретний вияв. У певному розумінні свобода художньої творчості митця має відносний характер, адже во­на залежить від багатьох чинників, зокрема й примусового позбавлен­ня волі, матеріальної скрути, нерозуміння сер'едовища, не кажучи вже про певну заангажованість, замовчування або ігнорування таланту. Є внутрішня залежність митця, що проявляється в неможливості пере­ступити моральну межу почуття обов'язку. Є також просто несвобода, доведена до крайнощів казарменного тиску. Та річ у тім, що ця несво­бода завжди наштовхується на спротив, відчайдушне обстоювання свободи ціною життя, фізичної залежності, ціною вигнання. І саме тут виявляє себе той феномен свободи духу, той високий порив, який освітлює дорогу іншим, додає сил і віри.

Митець вільний і незалежний духовно. Якщо він раб, переслідуваний страхом покарання, то можна говорити про знівечення таланту, ду­ховне вбивство митця. Але ж свобода духу породжує патетику, яка за­лишається незбагненною, викликає острах. Та тільки до того часу, до­ки митець не змириться у своєму двобої зі злом, ворожим йому середо­вищем, доки не зруйнує у своєму серці віру. Є крилатий вислів С. К'єркегора про те, що зторгнений з вуст поета крик співзвучний із самою піснею. Однак романтичні уявлення і співчуття не враховують найважливішого чинника, пов'язаного з тим, що талант художника, зазнаючи тортур і мук, стає прикладом найгостріших суперечностей між свободою і посяганням на неї. Поезія промовляє не від імені страждання, а від імені незгасної свободи в ньому. Мистецтво вільне у своєму незламному протистоянні рабській залежності.

Свобода і несвобода — в мистецтві поруч. Але тут може бути особливий збіг обставин — свобода вибору митця і власних переконань, з одно­го боку, але неволя морального імперативу, з іншого. Як вчинити — альтернатив немає. Є поклик таланту і сумління. Є безкомпромісність перед усвідомленням історичної істини і справедливості, бо справжнє мистецтво — це втілення переконань митця, притаманних йому ду­мок і дій.

Існує чимало міркувань з приводу того, бути чи не бути мистецтву вклю­ченим у сферу політичних відносин, чи залишитись у власному бут­ті поза невластивими йому функціями. Адже мистецтво — царина пе­редусім духовна й поетична, воно є гра, «дитя свободи», як зауважував ще Ф. Шиллер. Це справді так. Але саме тому мистецтво вільне виби­рати свій інтерес до життя в різних виявах — потворних або велич­них, тих, що приховані у глибинах особистіших інтересів, психології і відносин моралі, чи тих, що не позбавлені взаємозалежності з більш загальними причинами суперечностей і зв'язку, названими узагальне-

 

но соціологізмом. До них належать ідеологічні, класові орієнтири. У будь-якому разі обов'язково залишається два важливі критерії': чи є то правдиве з погляду об'єктивної історії зображення і наскільки воно відповідає законам мистецтва.

Хоч в ареалах мистецтва невід'ємним критерієм його, що визначає належ­ність до художньо вираженого «Я», виступає рівень майстерності і та­ланту, особливої гостроти набуває світоглядне спрямування та грома­дянська позиція митця. Ідеологія аж ніяк не залишається поза увагою в ідеологічно наповненій атмосфері боротьби. М. Хвильовий, уособ­люючи вищу міру прояву громадянської світоглядності (політичної, національної, моральної), дає об'єктивну оцінку того, як щирість, чес­ність, талант митця можуть бути переведеними у площину соціологіз­му. Але це й означатиме, що без урахування соціологізму загально-естетична і загальнохудожня оцінка твору залишиться абстрактною, особливо на зламі епох, коли мистецтво може виявитися заручником тенденційних і суб'єктивістських оцінок, що не беруть до уваги його властивість активно включатися і виражати в собі усю глибину, склад­ність і неоднозначність процесу. Історичний момент і дух епохи стають вирішальним чинником, який визначає буття мистецтва, його місце в загальному світосприйманні. Літературознавство, критика й іс­торія мистецтва, соціологія культури, звертаючись до художнього життя пореволюційної доби, вносять істотні корективи в оцінку справжньої цінності того чи того твору.

Але незбагненним залишиться пореволюційне мистецтво в його тенден­ційності — «за» чи «проти», — коли не враховуватимуться асимілятив­ні властивості художньо-образних його перетворень. Аналізуючи збірку поезій Василя Еллана, М. Хвильовий виділяє органічність ху­дожнього звучання, переповненого, як він писав, «високим шляхетним трагізмом». За його словами, Елланові вірші революційного бойового циклу зроблені (якщо не всі, то принаймні на 90 відсотків) цілком до­сконало. «Хіба ми тут не маємо вишуканих асонансів, тонкого верліб­ру, чудових алітерацій?..» Наголошує він і на наповненості «соковити­ми образами, які так хвилювали нашу пореволюційну літературну мо­лодь». У «соціальній ліриці» В. Еллана, його поетичній збірці «Удари молота і серця» «як у краплі криничної води... віддзеркалюється епоха громадянської війни — такої жорстокої в своїй реальності»1.

^І^иин^ммшнше: Отже, справа не в самих по собі тенденційностях,

Хяилмвий М. Г. Твори: виражених за допомогою мистецьких засобів, не

г 2«2ІІг« 199° ~ Т 2 ~ В наявності політичного кредо, а у рівні таланови­тості досягнення мети. Крім того (що не менш важливо у порівнянні з висотою художньої довершеності), особливо­го значення набуває громадянська совість мистецтва, суб'єктивне ба­чення явищ відповідно до індивідуальності художника, але з розумін­ням об'єктивних загальнолюдських процесів.

 

§3. ХУДОЖНІЙ ТВІР ЯК ФОРМА



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 121; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.008 с.)