Універсамі художнього символу

.'•--•"• ' ' • • І";".'.-:--.•- ' -і'-/.. "У"

Світ сповнений об'єктивно існуючою символікою такою самою мірою, як і творення її в уявленнях людини. А сама здатність жити у світі симво­лічних образів-знаків становить унікальну, винятково важливу рису людини. Мистецтво зароджувалось у надрах пробудження здібності уявно-символічного мислення, перенесення значень. У царині худож­ньої символіки не можна бути стороннім спостерігачем — резонером, інакше вона залишиться недосяжною. Художня символіка вічна і все­осяжна у своїй асоціативності, синтетизмі ідей і явищ.

У поетиці символ визначається як багатозначний предметний або словес­ний образ, що поєднує в собі різні плани зображеної митцем дійснос­ті на підставі їх чуттєвої спільності, певної однорідності. Символ бу­дується на паралелізмах, системі відповідностей; йому властивий ме-тафоризм, що має місце в поетичних тропах. Якби символ втратив мислиме значення зображуваного в ньому, тобто якби він нічого не виражав у своїй предметній замкнутості, то він просто перестав би бу­ти саме художнім і духовним явищем, образною ознакою чогось ін­шого, що залишило б його поза власною природою/

Символ — не сам по собі образ, а шлях (засіб), завдяки якому досягають образно-метафоричного мислення. Важко було б уявити собі наяв­ність у мистецтві символу ознак символічного іномовлення, зближен­ня явищ між собою, якби людина за своїми антропологічними й со­ціальними задатками не володіла асоціативною уявою, здатністю по­значати одне явище через інше і, що особливо важливо, умінням по­бачити у предметній символіці безмежно широкий спектр смислових, духовно-почуттєвих і ціннісних відтінків. Символ як прикмета перед­бачуваної ним значущості сам стає цінністю і універсумом.

Знак є символом і образом у мистецтві, але він може набувати ускладнено­го подвійного визначення — в ньому не тільки вираження цінностей життя, ідеалів і суспільних цінностей (моральних, естетичних та ін­ших духовних установок і випробуваних традицій), а й символ генія творчого людського духу. В сприйманні символу «Місячної сонати» Бетховена водночас наявна сугестія краси почуття і геніальності тво­ру. Символ у мистецтві як багатозначний тип ціннісних відносин від­повідає своєму призначенню, якщо в ньому присутній високий дух і талант художника. Гора Фудзі — символ краси, овіяний легендами, поезією, мінливістю сприймання краєвидів. Велика серія присвячена цій темі в картинах Кацусіки Хокусаі— «36 видів Фудзі». Це також символ однієї з вершин японського мистецтва.

Художній символ полісемантичний. Ми вже розглядали символ як певну загальну властивість мистецтва бути спрямованим до паралелей,

 

 

особливо тих предметних ознак, які в реальній дійсності сповнені символічного смислу. Кольори: синій, червоний, чорний, білий — символи; форма сонця, широко згадувана в язичницькій обрядовій і художній культурі, розмаїті пантеїстичні символи предметів і живих істот, міфологічно-релігійні символи тощо осмислені й кореспон­довані в різні періоди розвитку культури і мистецтва. Навіть невели­ке порівняння і метафоризм сповнені символіки. Згадаймо ще раз мистецтво Японії — однієї з найдавніших художніх самобутніх ци­вілізацій (у поезії', архітектурі, скульптурі, живопису). Тут не можна не звернути увагу на вироблену впродовж тисячоліть винятково тон­ку мову художньої символіки у спілкуванні з суворою і водночас прекрасною природою. Специфіка та умови життя на півостровах серед стихій сприяли тому, що найменші вияви змін, діяльності, всього сущого і живого фіксуються в психології сприйняття і розви­неного культу естетичної усвідомленості. Опоетизування речей сповнене символіки. Класична мініатюрна форма літературних жан­рів— хайку, хокку. Головне в них— настрій ліричного героя. Об-раз — тільки поштовх до співпереживання того, що входить до не­заперечних цінностей, з якими зжився кожен в одне ціле.

Не можна повністю приписувати символу ірраціоналізм, недосконалість пізнання того, що приховане в таємниці і лише бентежно віщує про себе, але символи в давнині асоціювалися з образами, які віщують ті чи інші події'. В традиціях символіки героїчного епосу автор «Слова о полку Ігоревім» використав епізод провісництва в затемненні сонця. Ця поема містить безліч інших вражаючих символів, що ріднять її з язичницькими традиціями світосприймання. Сповнений символіки, прихованої в стихіях природи і людській одержимості, також староін­дійський епос «Махабхарата».

У знаках, ритуалах, етнічних особливостях обрядів і звичаїв символи, хоч і піддатливі до змін під впливом історичних обставин, усе-таки ма­ють особливість співвіднесення з конкретними подіями й значення­ми. В мистецтві символ полісемантичний. Біблійні й міфологічні, фольклорні сюжети та персонажі, залишаючись в основі своїй обра-зами-символами, завжди пробуджували бажання в мистецтві до пере­осмислювання, висвітлення філософських загальнолюдських ідей і ознак своєї епохи.

Саме мистецтво творить непорушні символи, що знаменують собою знач­но більшу й ширшу ауру, духовне і світове явище в його глобальному значенні.

Середньовічна література породила безсмертю шедеври-символи. Серед них «Лейлі і Меджнун» Нізамі. Численні фольклорні варіанти, усні перекази й обробки сюжету в арабській літературі про чистоту і тра­гічність кохання юних Лейлі і Меджнуна привернули увагу азербай­джанського поета. Із цим твором — шедевром східної літератури —

 

перегукується трагедія В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Про парале­лізм, універсальність та іносказання в символі писав відомий україн­ський скульптор О. Архипенко. На його думку, символіка — най­складніша і найважливіша з усіх психофізіологічних дій та реакцій. «Кожне вимовлене слово, — зазначав він, — кожний жест або міміка, кожна написана літера або цифра — все це символи. Музика, мистец­тво і релігія грунтуються на символіці». У власній творчій практиці скульптор надавав винятково великого значення символові як носію думки й почуття, спонуки до інтелектуальної творчості, до освоєння ху­дожньої мови. Символ — це іносказання, непрямий спосіб висловлен­ня смислу, який потрібно донести до реципієнта. Тому так важливі тут паралелі. Якщо символ, — підтверджує цю тезу О. Архипенко, — в ху­дожньому творі не має жодних паралелей ні з чим, він перетворюєть­ся на свавілля думки». Позбавлення твору мистецтва його символіч­ності як ключового творчого елементу, паралельності зіставлень, асо­ціативності призводить, на думку автора, до анархічної тенденції в мистецтві.

Символіка міфу здатна охопити своїм змістом незмірний часовий простір пронизуючи собою історичні шари культури і залишаючись чин­ною у своїй актуальності. Щоправда, є такі міфи сакрального типу, які були пов'язані з конкретними ритуалами, наприклад, як у Єгипті. Вони могли бути невпізнанне трансформованими і лише внаслідок цього залишились у пам'яті. Сила міфологічного архетипу — симво­лу — в його багатоликості сенсу, що має відгук або своєрідне «повто­рення», циклічність у кожному новому часі. За приклад може слугува­ти міф про кентавра у безлічі варіантів повторений мистецтвом в обов'язковій авторській транскрипції (зокрема, так відбулося з рома­ном Дж. Апдайка «Кентавр», де символіка міфу наповнилась сучасни­ми моральними проблемами). Більше чи менше наближення до сим­воліки міфологічної традиції доповнюється утопією на зразок схо­жих міфологічних віртуальностей. Філософія, без якої неможливий символ, стає втіленням в образ-Кентавр, образ-Сфінкс чи інші фан­тастичні уособлення.

Міф — як символ, здатний викликати асоціації з сучасними найактуальні­шими проблемами в житті суспільства й людини. Згадаймо міф про Ікара — сина легендарного будівничого Дедала. Він гине від того, що, не прислухавшись до попереджень батька, наблизився до сонця і спа­лив свої крила. В картині Пітера Брейгеля — художника доби Рене­сансу дотримано міфологічної традиції сюжету про Ікара, але зробле­но інші вражаючі акценти. Не можна не замислитись над символікою міфу про вічне поривання людини, його розуму й волі за межі мож­ливого і жертовність її в цьому величному «безумстві». Але варто звер­нути увагу на інший бік алегорії і символіки в картині голландського художника. Зображено той момент, коли Ікар після падіння тоне. А в

 

 

цей час навколо панує ідилія: занурені у власний світ на фоні гармо­нії і краси, плугатар, пастух, рибалка, поряд із жертвою застиг вітриль­ник. Світ занімів у своєму замкненому відчуженні.

Ще один приклад — міф про загадкову жорстоку істоту — Сфінкса. На­гадаймо, Сфінкс — один із персонажів міфології, що послужив про­образом для мистецтва у різні часи, починаючи з давньосхідної тра­диції. В Єгипті — це статуя фантома (духу — охоронця царської вла­ди) з тулубом лева й головою людини або священної тварини. У грецькій міфології — чудовисько у вигляді крилатої жінки з тулу­бом лева. Сфінкс загадував перехожим загадку і вбивав усіх, хто не міг її відгадати. Едіп — майбутній цар Фів — цю загадку відгадав. Трагіч­но-поетична символіка в цьому міфі приваблювала скульпторів, жи­вописців, поетів, драматургів. Як відомо, сюжет про Сфінкса вико­ристано у трагедії' Софокла «Едіп-цар». Не менш актуальним у своє­му пророцтві й загадковій символіці є полотно французького живо­писця XIX ст. Гюстава Моро «Едіп і Сфінкс». Проникливий погляд Едіпа у звабливу чарівність жіночого лику Сфінкса виписаний ху­дожником з особливою ретельністю і психологізмом. Людина і Сфінкс у нього наближені одне до одного, ніби в обіймах, що дає привід тлумачити таємницю символіки в глибокому філософському контексті розуміння сутності людини, присутності в ній самій інстин­кту добра і зла, конфлікту з власними темними силами,

Символ має можливості асоціативних уподібнень і суміщень, надаючи змогу мистецтву осмислити у надчуттєвій одухотвореній формі реаль­ні колізії буття.

Символіка як національна духовна скарбниця, що живе в людській пам'яті та звичаях, свідчить про її високу поетичну насиченість, естетичність, трагічні мотиви. Український орнамент, народні ужиткові вироби ста­ровини, вишивання сповнені символікою, за ними можна пізнавати історію, національну ментальність, одвічну присутність степу, тугу за рідною стороною. Українські народні, кобзарські історичні пісні уві­брали в себе багатство символічної мови, що жила в народі, була ви­творена ним у неповторній закодованості семантики художньо-пое­тичного мислення. Серед численних народних дум і пісень не знай­деться таких, які не були б сповнені поетичної метафоричності й сим­воліки. Думи «Чорна рілля ізорана», «Поза садом — виноградом», «Ой ремезе, ремезочку», як і багато інших, сповнені справжнього трагізму, народної туги через втрату молодого життя, свободи. В метафоричній символіці, яку доносили кобзарі, іносказання особливо посилює суго­лосність, що йде від явищ природи й людських переживань.

у\«• '

Ои, ремезе, ремезочку, Не мости гнізда над Десною, Десна-весна — вода прибуває, Вона твоїх діток витопляє,

 

 

Помости гніздечко в степу при долині, В зеленій діброві на дубині, Де козак лежить, Кінь вороний стоїть, Сиру землю б'є, вибиває, Землі цілющої, Помазати рани порубані, Порубані, Ітостріляні.

"•"^•^ИИИИИІ'^ИИІИ Наявність символу у мистецькому творі потребує

Г^««й епос українського _{високого} рівня його виконання, як і сприйняття
народу. Хрестоматія. — К.,. ^г _. ^г

1993 — С 189 реципієнтом. Певною мірою можна погодитися з

теоретиками, які стверджують, що символ може бути присутній лише у високому мистецтві, найбільш значущих його зразках. Твір може мати всі ознаки художності його образу, але не до­сягати символічності, яка знаменує високий ступінь семантичної сво­боди, невербалізованість осягнення духовно-естетичних узагальнень. Справді, годі й чекати від того чи іншого зниженого жанру, наприк­лад, масової культури чи певних натуралістичних уподібнень наяв­ності символу. Йому просто не залишається місця. У цьому розумінні символ можна вважати виразником найвищого призначення мистец­тва, зверненого до вічних цінностей життя і творчості духу. Зіставлення символу, з одного боку, з близьким до нього за змістом-зна-ком, а з іншого — також суміжною категорією — образом, дає змогу побачити його специфіку. «В широкому смислі можна сказати, — стверджує С. Аверінцев, — що символ є образом, узятим в аспекті своєї знаковості, і що він є знаком, наділеним усією органічністю мі­фу та невичерпною багатозначністю образу>г. Символ далекий від того, що його можна було б «прочитати» простим зусиллям розсудку, на відміну від алегорії. Багатозначність і невербалізованість символу, що засвідчують його певну втаємничешсть І потребу­ють перенесення уваги реципієнта зі світу повсякденної одновимір-ності у світ гри творчого інтелекту і мрії.