Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
У мистецтві: традиції і новий контекстСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Мистецтво як феномен людської свідомості єдине у своїй всезагальності. Етнічне, національне і загальнолюдське становлять його сутнісну основу, відображають історію та характер зв'язку спільноти людей і типи їх художньої самосвідомості. Етнічне (від грец. єМхрс, — народний) — це те, що пов'язане з належністю до певного народу. Поняття етнос в усталеному значенні перекладається як народ, хоч у процесі еволюційного розвитку ще з гомерівських часів у нього вкладався різний зміст. Нині увага до етносу, етнічних ознак у народонаселенні планети надзвичайно велика, оскільки нових форм набувають міжетнічні відносини. Конфліктні ситуації та
поглиблення суперечностей, що час од часу виникають на міжетнічній основі, змушують людство спільними зусиллями шукати шляхів вирішення як локальних, так і глобальних проблем, щоб зберегти наявне і створити умови для подальшого примноження цінностей загальнолюдської культури. '• Отже, в епіцентрі уваги до етносу, що є фундаментальною клітиною в аналізі таких спільнот, як плем'я, народність, нація, виявився не лише зміст цього поняття, а й діалекгичність переходу до більш загальних категорій — міжетнічних, міжнаціональних зв'язків у загальнолюдській єдності. Двом взаємозалежним полюсам — етнічному та вселюдському можна надати животворної сили, динамічності розквіту, а можна через необережність призвести до згубних наслідків у взаємному антагоністичному протистоянні. Учені наголошують на здатності етносу не лише до консолідації сил, набуття глибинного енергетичного потенціалу у визначенні себе як певного народу, а й до утворення пограниччя людських спільнот, їх диференційованості. З одного боку, в етносі як замкненій у собі одиничності вбачається цілісність, з іншого — у ньому наявний типологізм, взаємовідмінності. Серед багатьох властивостей, притаманних різним людським спільнотам, слід назвати передусім ті, яким притаманна стійкість. Саме стійкість, а також тенденція до витривалості за будь-яких несприятливих умов, асимілятивних впливів, нищівних буревіїв і війн є сутнісною основою етносу. Мистецтву притаманна якість нести в собі конкретне вираження художнього генія, художніх прагнень народу. Воно має відповідний культурно-історичний грунт, на якому завдяки зусиллям творців проростають зерна нових надбань і досягнень. Саме через це мистецтво зберігає ознаки етногенезу, слугує образом і органом цілісності етносис-теми. Водночас своєю сутністю воно руйнує етнічну замкненість, бо за здатністю впливу належить до метаетнічної загальнолюдської системи культур. Етнічне не уникає взаємодії з ним, бо не є чимось обмеженим і локальним, навпаки, воно несе в собі ту філософічність вселюдського, яку можна схарактеризувати як початок буття в мистецтві. Цінність і показовість етнічного для мистецтва полягає в тому, що воно становить органічну цілісність засвоєних монолітів, які пройшли шліфування часом, дедалі більше набуваючи виразності. Досвід усної народної творчості в широкому спектрі видів і жанрів, що нерідко йдуть паралельно з видами й жанрами професійного мистецтва, найвиразніше підтверджує цю думку. Водночас, враховуючи те, що кожний народ так чи інакше був залучений до загальносвітової системи фольклоро- та міфотворення, то саме цей феномен духовно-естетичного синкретизму слугує одним із найпереконливіших аргументів того, як етнічне, перебуваючи в постійному русі і навіть змінах, зберігає себе в контексті загальнолюдських спільнот. Ет-
нічне і фольклор настільки наближені, наскільки й потенційно різні в константах неповторного — того, що є колективною творчістю певної групи людей у мові, одязі, звичаях, обрядовості тощо, не кажучи вже про пряме чи опосередковане перенесення народного художнього світосприймання в ужиткове мистецтво, архітектуру, в ритуал святковості. Народну художню творчість деякі з дослідників-етнографів відносять до однієї з підсистем етносу. Зазвичай увага зосереджується на спільності естетичних побутово-практичних функцій, особливо у сфері художніх промислів. Етнічний момент у художніх промислах (гончарство, ткацтво, художня обробка металу й дерева тощо) дає змогу виокремити саме те, що вони пов'язані зі стійкістю і своєрідністю, завдяки яким новим поколінням передаються у спадок досвід та розуміння знаковості, як, наприклад, орнамент на посуді, рушниках, одязі, в розмальовуванні стін і т. ін. В Україні, всупереч руйнівним стихіям і впливові часу, зберігаються неоціненні пам'ятки історії', здатні утримувати в собі інформацію етногенезу культури. В них закарбовано найвірогідніші уявлення про естетичні уподобання, ієрархічні відносини роду, про ошатний одяг знатних осіб. Ідеться про статую скіфсько-сарматського часу, знамениту скіфську пектораль, стели-обеліски кімерійського періоду, середньовічні кам'яні баби степових кочовиків, багатоликий збруцький ідол з гори Богит, зрештою про те, що потребує всебічного осмислення, зокрема етнокультурне і естетичне, пам'ятки трипільської культури. Привертає увагу величезна інформативність у справі вивчення не тільки етнічних процесів, а й художніх навичок, пов'язаних із міфологічною світоглядністю. Зіставлення фольклорних зображень, що йдуть від глибин народного вміння в їх етнічній самовизначеності орнаментальних повторень та стійкості їхніх значень, дає підстави зробити висновок про факт синтезу фольклорних традицій з мотивами міфології. Прадавня міфологічна культура на території України, яка зазнала міжетнічних впливів, культур, виявилася настільки стійкою, що її риси не втратили своєї сугестивної сили, чуттєвості язичницьких символів і краси. Міфологізація українського фольклору очевидна, хоч потребує спеціальних етнолінгвістичних, етнологічних, археологічних та інших досліджень. Орнаменти в кольорах і знаках, зображення-ошво-ли побутово-ритуального, обрядово-часового змісту, образи усної поетичної творчості є надбанням не тільки трансформаційного бачення у фольклорі, а й міфологічного та естетично-художнього осмислення їх. Псевдонародна стилізація в мистецтві не враховує саме цього правічного «голосу» глибинних міфологічних мотивів, до яких схильний і передати які спроможний лише особливий талант. Такими унікальними українськими майстрами є, наприклад, уславлені митці народної
творчості Катерина Білокур, Марія та Федір Примаченки, Ганна Со-бачко-Шостак та ін. У загальній системі культурно-естетичних відносин українські міфологія та фольклор безпосередньо пов'язані з глибинністю історії і народного життя. Вони стали системою світогляду та уяви, фантастичного й реального, космології й земного буття. Міфологія і фольклор мають спільні корені, вони пов'язані їхнім давнім походженням, світоглядніс-тю, автохтонними етнічними особливостями. Овіяні красою народної поезІЇ та пам'яттю, вони утримують нашарування близьких і далеких у часі етносів і культур. Спорідненість міфологізму й фольклорності спостерігається в мистецтвГ трипільської доби з властивими йому яскраво вираженими елементами умовності, стилізації', передачі динаміки та простору, барвистості природних символів. Праці О. Потебні, І. Нечуя-Левицького, І. Огієнка, В. Петрова, сучасних дослідників дають можливість скласти чітке уявлення про міфологію, яка безпосередньо стосується праслов'янських етнічних культур. У передмові до наукових розвідок видатного українського письменника І. Нечуя-Левицького, за словами якого міфологія — «всеобіймаюче око України», О. Мишанич вказує на те, що це одна з ланок загальнослов'янської і світової міфологій. Своїм корінням, за словами вченого, вона сягає у сиву давнину, в далекі доісторичні і дохристиянські часи. В основу українських міфів, як і міфів більшості народів, покладено анімалізм та одухотворення природних явищ — земних і космічних, — віра в їхню могутню чарівну силу. Про українські міфи І. Не-чуй-Левицький писав: «Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних, велетенських міфічних образів». Фантазія народу не любить переступати «за границі ненатуральних форм, і вона любить правду і естетичність»1. А____ нинішні тіш Ід У спеціальній літературі мало уваги зверталося на Неуй-ЛевицькийІ. Світогляд те, що один із засновників так званого супрема- художнього світосприймання та виявив велику любов до чистоти людського (сільського) співжиття з природою. Він з великою насолодою прислухався до пісень, спостерігаючи українське небо, в якому, як свічки, мигтіли зорі. Ще тоді зовсім юний Казимір навчався мистецтва бачити світ: «Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селяни розписи і допомагав їм...» Характерно, що зображення (^Дерева життя» (1908), як і інші картини супрематичного періоду творчості митця, зберегло в собі філософію світобачення, що грунтувалася на певних язичницьких символах фольклору та міфології. «... Найближчою аналогією до його супрематизму є геометричний розпис подільських хат, писанки з їхніми астральними знаками, візерунки плахт —
магічний код світових стихій (вогню, землі, води). Від його картин, де на білому тлі розкидано чітко окреслені узори-заливки, і справді віє духом народної космології))1. Наприкінці 20 — на початку 30-х років ІЛвииивииии^ии Малевич створив картини «Селянин», «Голова се- Горбачов Дмитро, Найде» Олек- лянина», «Селянин між хрестом і мечем», «Селян- санір. Малевич мужицький ка», в яких чітко проступають певні етнічні засо- // Хроніка-2000. — К., 5и вираження. Щоправда, їх символічність, дина- С 221—222 шзм, введення в стилістику нового художнього мислення слугують прикладом того, наскільки складно і опосередковано прочитується зв'язок пам'яті етносу, фольклорності світосприймання і художньої завершеності мистецтва. Дві тенденції — етнічне і загальнолюдське в мистецтві — визначалися у XX ст. своїм взаємозв'язком. Прагнення кожної нації і кожного народу до самовираження несе в собі інтенсивний заряд творчості. Без любові до рідної землі, яку оспівує художник, неможливе утвердження мистецтва. Етнічне допомагає організуватись і самовиявитися саме тим рисам, які передають ознаки колориту, самобутності, органічної єдності з джерелами життя. В етнічному зафіксовано певну сталість, модель, те, що можна було б назвати генетичним фондом культури. Етнічне реалізує себе в національній специфіці мистецтва. Національне — це категорія, яка більше характеризує певні правові та державотворчі відносини. Воно пов'язане із суб'єктивним усвідомленням та діями. В етнічному має місце певний детермінізм належності до власного етносу, історії, звичаїв. Етнічне має давнішу історію, ніж національне, яке розвивалося на своєму грунті і пов'язане з етногенезом усієї культури. Національне — це відповідна форма вияву етнічного, що орієнтоване на певні цивілізаційні еволюційні процеси. Аналіз етнічного дає можливість насамперед розглянути особливості певної спільності, пов'язаної з розвитком мистецтва, що було характерним для значного історичного відтинку часу; це також розширює ареал ознак, куди можуть долучатися географічні умови, специфіка формування культур; це також певний генетичний код етносу. Прагнучи знайти спосіб зіставлення етнічного, національного і загальнолюдського в культурних цінностях, учені виділяють особливість етносу та його несхожість («межу») з національним — воно більше пов'язане з природженими, позаособистісними умовами. До етносу не можна прилучити себе за власною потребою. Етнічне не є розчленованим щодо всього колективу і належить йому. Нації, стверджують теоретики, виникають внаслідок «атомізації» етнічної однорідності на рівні Індивідуальних самовизначеностей, не обов'язково пов'язаних між собою кровною спорідненістю, походженням і способом життя, а власне громадянськими відносинами, де «кожний духовно і соціальне незалежна від інших істота». Нація не заперечує етносу, піднімаючи його до наступного рівня, де незрівнянно розвинутішою стає свобода інди-
віда. Саме на цій особливості слід наголосити: від певної етнічної скутості індивіда — до утворення «більш широкої системи норм, цінностей і символів, які мають субетнічне, національне значення», входячи до інших рівнів загальнолюдських спільностей. За межами України добре знана -школа мистецтва живопису майстрів Бой- гальне і водночас всеєдине як цілісність, відокремлені ланки його мають зв'язок не тільки спостережуваний зовні, а й глибинно прихований, що ґрунтується на законі спільності безконечного, багатства тонів, барв і звуків, національне видобутих кожним народом. Починаючи нову епоху в пошуках шляхів, стверджує М. Бойчук, митець повинен у художній спадщині всіх віків і всіх народів відшукувати досконалі твори, осягати їх, аналізувати, тобто уподібнюватися музикантові, що «програє» музичні твори минувшини. Виміри вселюдського в художньому самоосмисленні доволі різні, і якщо спробувати їх систематизувати, то перед нами постане картина з більш чи менш окресленими ознаками універсальності. Потрібно передусім зазначити, що вселюдське в мистецтві за своїм змістом має об'єктивний характер і ґрунтується на всезагальності об'єктивного історичного процесу. З урахуванням етнічних чи національних особливостей мистецтво розвивалось у загальнолюдському масштабі, маючи дивовижну подібність у своєму пластичному динамізмі, своєрідній абстрагованості умовно ритуальних значущостей і синкретизму. Будь-який з історичних періодів ніс у собі те спільне, що могло визначити домінантність змісту й форми. Вплив християнізації і писемності, «переселення народів», кочові міграційні штурми, завойовницькі рейди вглиб чужих країв постійно руйнували етнічно чисті спільноти як у культурі загалом, так і в
мистецтві. Україна в своєму національному самовизначенні та етнічній консолідації залишалася значною мірою тією відкритою системою, де формувалися на перехресті цивілізацій і відроджених історій саме ті властивості, які дали змогу зберегти й розвинути етнічну самобутність і водночас увійти в загальносвітовий ренесансний процес. Чому так рішуче висувається теза про етнонаціональні традиції' як живий імпульс мистецтва? Увесь процес існування етнонаціонального в мистецтві реалізує себе в прагненнях і меті художника як особистості. Тут діє об'єктивний закон мистецтва, звернений до народних джерел, утвореної системи символів, знаків метафоричної будови мислення, ін-тонаційності в найтонших виявах душі народу. Мистецтво живиться духом народної культури. В самій природі його закладена здатність в загальній системі культури перетворювати етичні сторони пізнання світу на естетичні, одиничне — на загальне, національне — на загальнолюдське. Етнічне, національне та загальнолюдське в мистецтві співвідносяться між собою і в тому, як використовуються художньо-мовні засоби. Адже кожне нове художнє відкриття, для того щоб стати справжнім надбанням, має виявитися саме тим, яке несе в собі істотний елемент загальнолюдського. В мистецтві є закони, вихід за які порушує саму його сутність і структуру. Навіть загальна технологія побудови твору, маючи абстраговані спільні властивості, може використовуватися творцем чітко вираженими етнічною і національною ознаками щодо змісту, стильових особливостей, традицій світосприймання культурних цінностей. Зароджуючись на власній етнічно-базисній основі, мистецтво як єдине і цілісне явище у структурі духовного поступу людства завжди зазнавало впливу міжетнічних зв'язків і міграційного руху. В своїй прагенетичній передумові, еволюційності розвитку художньо-метафоричного світосприймання мистецтво зберігає в собі елемент загальнолюдського.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 213; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.221.124 (0.01 с.) |