І ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ (1917-1920) 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

І ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ (1917-1920)



1917 рік приніс Росії і Україні декілька революцій, які корінним чином змінили обличчя держави і нашого села. В 1917 році в Росії відбулася Лютнева і Жовтнева соціалістична революції, а на Україні в цей час розгорнулася національно-демократична революція. Ці визначні історичні події відбулися невипадково. Влада і багатства привели до відчаю простий народ. Це повториться і в долі Радянського Союзу в 90-і роки.

Гасла більшовиків, під якими відбувалася Жовтнева революція, підтримала більшість населення. Та і не могло бути інакше, адже вони відображали прагнення народних мас: мир - народу, владу - Радам, землю - селянам, фабрики - робітникам. Але, звичайно, була велика різниця між гаслами і їх реальним здійсненням.


На Україні в березні 1917 року поряд з органами Тимчасового уряду з'явилася Українська Центральна Рада на чолі з М. С. Грушевським, яка поступово із громадського органу перетворилася в орган державної влади. Органи Центральної Ради і її політика спочатку проводилася навколо боротьби за автономію України, а самі життєві питання не знаходили свого вирішення. Народ не міг більше чекати.

На початку травня 1917 року селяни Боромлі захопили маєток поміщиці Линтваревої і розподілили між собою її землі і майно91. У червні 1917 року до села часто навідувалися уповноважені Тростянецької партійної групи, які вели революційну агітацію серед бідноти.

12 червня 1917 року в селі на сходці був обраний волосний земельний комітет у складі п’яти постійних членів і трьох кандидатів. До його складу ввійшли С. Л. Сумцов, А. П. Бутрим, В. Д. Сукачов, С. Д. Оладко, О. Є. Ємець та три кандидати: Д. І. Сікало, М. К. Миколаєнко, В. М. Банька. Своїм рішенням комітет виділив жителям землі в районі станції Боромля з орендною платою - 15 крб. за десятину землі і 5 карбованців за десятину лугу. Крім того, комітет звернувся з проханням до уповноваженого Охтирського повіту про виділення додатково земель в районі Гребениківки92.

Влітку 1917 року в селі з'явилися представники Центральної Ради, які створили свій орган влади. Поступово сільська Рада почала розв'язувати болючі питання. Йшла активна підготовка згідно Універсалу Центральної Ради до розподілу землі.

25-26 жовтня 1917 року в Петрограді перемагає збройне повстання, організоване більшовиками, але в селі і в жовтні, і в листопаді, і на початку грудня продовжує діяти Рада як представниця Центральної Ради.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної


революції на Україні протистояння між більшовиками і Центральною Радою досягає свого апогею, йде підготовка до бойових дій у боротьбі за владу. 12-13 грудня 1917 року більшовики проводять у Харкові перший Всеукраїнський з'їзд Рад, який проголошує на Україні Радянську владу. В одній державі діють дві влади, два уряди. Харків стає базою більшовиків для підготовки походу на Київ.

29 грудня 1917 року до села прибув з Охтирки представник Радянської влади, який проголосив про її встановлення на мітингу, що відбувся на Базарній площі. Тут же був створений революційний комітет, його очолив комуніст П. І. Шостак. Ревком став проводити велику роз'яснювальну роботу серед селян рішень II Всеросійського з'їзду Рад та І Всеукраїнського з'їзду Рад. Формуються перші збройні загони, починається розподіл землі серед селян 93.

На запрошення Центральної Ради австро-німецькі війська в 1918 році окупували майже всю територію України. У квітні 1918 року німецькі окупанти прийшли в Боромлю. Вони встановили в селі режим грабіжництва і насильства. Кожного дня вони відправляли на залізничну станцію награбоване майно і вивозили його в Німеччину. У травні 1918 року кайзерівський загін взяв під контроль роботу парового млина братів Тищенків. Сюди населення примусово звозило зерно, з якого виробляли високоякісну муку для Німеччини. З таким беззаконням населення не змирилося. Стихійно юнаки утворили загін і роззброїли німецьких солдатів, які вимушені були залишити село. На базі цього загону створюється озброєна організація юних комуністів, як підрозділ Сумської організації. До її складу входить більше трьох десятків чоловік. Вони навчаються військовій справі в одній з кімнат попівського будинку, а для військових занять використовують сад.


Та незабаром новий німецький загін знову прибув у село і юним комуністам довелося йти у підпілля.

Цікава біографія М. С. Різниченка, (народився в 1894 році) - З приходом у Боромлю німецьких окупантів у квітні 1918 року він тікає з села і вступає в партизанський загін Фролова, що діяв в Лебединському і Охтирському повітах. Потім навчався на військових курсах в Сумах, боровся з денікінцями. І знову військові курси, тепер уже в Москві. Наступ генерала Юденича на Петроград перервав навчання. Різниченку випало щастя бачити і слухати вождя революції В. І. Леніна. На все життя запам'ятав Різниченко промову В. І. Леніна, з якою вождь звернувся до курсантів, що відправлялись на фронт проти Юденича. Поранення на фронті, потім знову боротьба проти Денікіна. У рядах Червоної Армії, що звільняла село Боромлю в листопаді 1919 року від денікінців, був і Різниченко. Потім врангелівський фронт. Із рядів Червоної Армії Різниченко демобілізувався у 1922 році. М. С. Різниченко нагороджений орденом Червоної Зірки.

Разом з окупантами повернулася поміщиця Линтварева, яка відібрала у селян колишню свою землю і сільськогосподарський реманент. У листопаді 1918 року німецькі окупанти залишили село, але владу захопили петлюрівці, які встановили свій жорстокий порядок.

На початку січня 1919 року в селі була відновлена Радянська влада. Розпочав свою роботу революційний комітет. У квітні цього ж року був створений сільський комітет бідноти на чолі з Я. В. Гузенко94.

Боромляни з радістю зустріли своїх визволителів, але 1919 рік приніс ще тяжчі випробування. Більшовики, вірні своїм принципам, почали проводити так звану політику воєнного комунізму. Видавались надзвичайно суворі накази, які були обов’язкові для виконання населенням. Примусово для потреб армії забиралося все


продовольство. Крім того, селяни не отримали землю, вона була оголошена державною. Більшовики намагалися створити навіть певні колективні господарства. Така політика викликала масове невдоволення населення. Крім того, в серпні 1919 року Боромлю захопили денікінські війська, які грабували населення. З ними в село прибули колишні власники землі.

Вони жорстоко розправились з організаторами Радянської влади. Були розстріляні член комітету бідноти Л. В. Глущенко і ряд інших радянських активістів. Білогвардійці відновили дореволюційні порядки, грабували і тероризували мирних жителів.

У першій половині грудня 1919 року частини 41-ї стрілецької дивізії Червоної Армії звільнили Боромлю. Багато місцевих жителів вступили до їх лав і мужньо билися на фронтах громадянської війни. У січні 1920 року в Боромлі був створений партійний осередок в складі семи осіб. Першим його секретарем обрали М. М. Задесенця. За ініціативою партійної організації в березні 1920 року сформувалася комсомольська організація, яка налічувала вісім юнаків і дівчат. Секретарем її став М. І. Тищенко. Першими комсомольцями боромлянського осередку були: Іван Сич, Семен Зінченко, Федір Сліпченко, Андрій та Микола Ковальови, Опанас Федірка, Гаврило Овчаренко. Комуністи та комсомольці пояснювали трудящим політику партії та Радянської держави, допомагали виконувати продовольчу розкладку, проводили тижні допомоги Червоній Армії, боролися проти кулацького бандитизму.

На початку 1920 року відновив свою діяльність революційний комітет. Його головою був М. Охріменко, членом - С. Білоконь, секретарем - М. Ковальов95.

9 січня 1920 року відбулися збори жителів, які


прийняли таку резолюцію: "Ми, селяни слободи Боромлі, шлемо щирий привіт нашим героям - синам, братам і батькам червоноармійцям, які високо несуть червоний прапор звільнення від гніту капіталізму і від душі бажаємо вам повного розгрому банди денікінців, швидко повернутись додому і розпочати будівництво нового життя. Ми завжди готові своїми силами допомогти Вам у боротьбі-за знищення всіх ворогів пролетарської революції.

Пам'ятайте: ми з вами..

Нехай віднині помре кожен, хто підняв руку проти селянина і робітника. Нехай живе доблесна Червона Армія, яка несе звільнення селянам і робітникам усього світу! Нехай живе всесвітня Червона Армія!" У березні 1920 року була обрана сільська Рада, її головою став І. С. Тіщенко, секретарем - Д. А. Троцький, а в липні 1920 року - створений комітет незаможних селян. 9 травня 1920 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет прийняв закон про комітети незаможних селян. 6 червня 1920 року була видана інструкція про комітети незаможних селян. Якою ж була організація незаможників села згідно закону та інструкції? У законі говорилося, що комітети незаможних селян створюються для захисту інтересів бідняків. Основними їхніми завданнями були:

- якнайшвидше запровадження в життя закону про наділення землею й реманентом безземельних і малоземельних селян;

- запровадження закону про хлібну розкладку й забезпечення сільської бідноти передбаченою в законі частиною заготівлі;

- допомога Радянській владі в боротьбі за її зміцнення на селі (боротьба з бандитизмом, з неписьменністю, з куркульським засиллям)96.


На місцях створювалися сільські і волосні комітети незаможних селян. До складу їх мали право входити:

- безземельні і малоземельні селяни, які звільнялися законом від розкладки і підлягали наділенню землею;

- селяни, що одержували продовольство;

- селяни, які не могли прохарчуватися із свого господарства і примушені були жити з наймитів,

- селяни, які обробляли землю своєю працею і не наймали чужих рук.

До комітету незаможних селян було обрано тридцять безземельних і малоземельних селян:

Яресько Данило Григорович

Гуков Павло Федотович

Оладко Спиридон Данилович

В'язеленко Федір Якович

Заїкін Іван Петрович

Шаповал Михайло Іванович

Сукачов Максим Якович

Попов Іван Васильович

Кузьменко Трохим Миколайович

Ємець Олексій Євстафійович

Зелінський Петро Харлампійович

Білоконь Пилип Денисович

Феденко Семен Іудович

Стрибуль Дмитро Васильович

Мироненко Яків Петрович

Серіков Григорій Павлович

Лікаренко Павло Петрович

Бєлік Василь Федотович

Ведь Василь Сергійович

Пономарьов Кирило Іванович

Троцький Йосип Іванович

Зінченко Василь Никифорович

Ворона Кіндрат

Брюховецький Максим Якович


Романіка Гордій Петрович

Тимченко Макар Іванович

Мельник Яків Андрійович

Пазименко Василь Опанасович

Росавський Данило Григорович

Лук’яніхін Михайло Григорович97.

Сільська Рада та комітети незаможних селян завершили наділ землі безземельним і малоземельним селянам, сім"ям червоноармійців, які отримали 2-3 десятини. Кулаки намагались чинити опір заходам Радянської влади, ховали хліб та інші пожитки. Була здійснена перевірка наявності в їх хліба, організований хлібний обоз для здачі державі. Уже в серпні 1920 року держава отримала від боромлян 12 тис. пудів хліба та велику кількість худоби, конфіскованих у кулаків.

Країна Рад ще перебувала у вогняному кільці, вела бій з численним ворогами. Весною з Криму почав наступати Врангель. У Боромлі молодь читала звернення Охтирського повітового бюро Комуністичної Спілки Молоді України, в якому говорилось: "Юнаки і дівчата! і пам'ятайте, що тільки Радянська влада дає вам практичну можливість задовольнити своє прагнення до знань, до освіти. Ви повинні прийти на допомогу батькам і матерям, своїм старшим братам і сестрам у їх тяжкій боротьбі. Ви маєте самі взяти найактивнішу участь у боротьбі між молодим і старим світом, у будівництві нового життя".

Молодь Тростянеччини по-бойовому відгукнулась на цей заклик. У 1920 році комсомольці і молодь Тростянецької, Боромлянської, Білчанської і інших волостей по мобілізації добровільно пішли на фронт боротьби з Врангелем і білополяками. Коли в Харкові був сформований і прибув на станцію Смородине бронепоїзд "Комуністична спілка робітничої молоді", його екіпаж поповнився комсомольцями з Тростянця,


Боромлі і Білки.

Вісім комсомольців Боромлянської організації Комуністичної Спілки Молоді України за героїзм у боротьбі проти Врангеля були занесені на Золоту Дошку пошани, опубліковану в Охтирській повітовій газеті. Серед них А. Кошеленко, Г. Василенко, М. Ворона, І. Петруша.

До речі, Г. І. Петруша народився в Боромлі в бідній селянській родині. Григорій Іванович - один з активних борців за встановлення Радянської влади на Україні. У роки перших п'ятирічок він працював директором ткацьких підприємств.

Після закінчення Ленінградського текстильного інституту Г. І. Петруша був народним комісаром текстильної промисловості УРСР, міністром текстильної промисловості УРСР. Багато енергії, ініціативи, знань доклав він у розвиток текстильних підприємств.

Батьківщина високо оцінила заслуги Г. І. Петруші: його було відзначено урядовими нагородами. Григорій Іванович обирався депутатом Верховної Ради УРСР, Київської міської та Подільської районної Рад. Героїзм у боротьбі з білогвардійцями проявили жителі села: І. А. Перетятько, Є. М. Назаренко, М. М. Мірошниченко, які отримали урядові нагороди.

ВІДБУДОВА ГОСПОДАРСТВА

І ЙОГО ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК

У 20-30-і РОКИ

Наприкінці 1920 року в основному закінчилися бойові дії на території України, аз ними і громадянська війна. Радянська влада з кожним місяцем зміцнювалась. Але становище населення не ставало кращим. Більшовики продовжували проводити політику воєнного комунізму, яка привела до гострої соціально-політичної кризи наприкінці 1920 - на початку 1921 років. Це стало основною причиною переходу


до нової економічної політики.

Партійна організація села і сільська Рада направляли головні зусилля на відбудову господарства, на введення принципів нової економічної політики. Господарство села не зазнало великих руйнувань під час громадянської війни, але становище було складне. У попередні роки Радянська влада не змогла розділити всю землю між селянами, тому цей процес завершився в 1921 році. Багато було бідних селян, яким комітет незаможних селян і сільська Рада надавали щомісячну грошову допомогу і забезпечували їх будівельним лісом та паливом.

З 1923 року в Боромлі розташувалися районні органи управління, які цю роботу проводили в межах всього району.

Після закінчення громадянської війни в селі продовжував працювати млин багатія Тищенка (на території нинішньої ПМК), який виробляв дуже високоякісне борошно. Воно фасувалося у пудові мішки і продавалося на території Росії та експортувалося в Англію і Францію. Господар цього млина спалив його, коли закінчився період непу.

У 1921 році в селі діяв також великий паровий млин у центрі села, який переобладнаний продовжує діяти і в наш час. У цей же рік в селі працювало 75 вітряків. Серед їх власників були: Л. Ф. Коваленко мав З млини, І. М. Мовчан - 2, М. А. Василенко - 2, С. А. Петренко - 298.

У 1920 році на території нинішньої ПМК відновила роботу винна фабрика. Ці приміщення збереглися і на сьогодні, там нині знаходяться майстерні. До речі сказати, вони були побудовані в середині XIX ст. і застраховані в 1858 році Санкт-Петербурзьким протипожежним товариством.

У листопаді 1922 року в Україні був прийнятий


Земельний кодекс, який регулював трудову оренду землі і умови додаткової праці та дозволяв застосовувати в сільському господарстві найману робочу силу. Кодекс заохочував колективні форми господарства, надаючи товариствам по обробітку землі, сільськогосподарським комунам і артілям цілий ряд пільг. Таким чином, поступово підготовлявся ґрунт до переходу на рейки соціалістичного землекористування.

Земельне товариство (община) — це була сукупність дворів, які мали спільне користування польовими наділами. Об'єднуючи селянські двори за територіальною ознакою, товариство регулювало їх взаємовідносини в галузі користування землею. Земельне товариство відповідало перед державою за раціональне використання земель.

Протягом 1923-1924 року в селі було створено 10 земельних товариств, які об'єднували 3083 двори. Наприклад, існували такі товариства: "Братство", в якому було 66 громадян, "Шевченко" - 50 громадян, "Хвиля революції" - 98 громадян, "Червоний селянин" - 52 громадяни, "Зоря" - 85 громадян99.

У вересні 1924 року було створене меліоративне товариство "Красный пахарь", яке об'єднувало 55 селян. Це товариство звернулось до районного земельного управління з проханням про виділення луків біля урочища Дайнеча в кількості 20 десятин100.

За спогадами старожилів села, період нової економічної політики, - це були золоті часи для розвитку села і сільського господарства. Селянин міг вільно користуватися результатами своєї праці після виконання хлібоздачі. Податок був значно менший, ніж за часи "воєнного комунізму". Господарському піднесенню сприяла також грошова реформа, яка була проведена в 1923-1924 роках. Був введений Радянський червінець,


який приймався для розрахунків навіть іноземними державами.

У селі відновився один ярмарок. Працювали біля двох десятків магазинів. У 1923 році було створене торговельне агентство "Хаторг", яке реалізувало населенню в основному бакалійні товари і будівельні матеріали. Крім того, третю частину обороту складала мануфактура. Результати торговельної діяльності агентства були хорошими, обіг товарів складав не більше 30 днів101.

У першій половині 20-х років у селі виникли різні кооперативні товариства: шевців, чинбарів, кооператив по виготовленню сільськогосподарського реманенту. Жителі села надали притулок чотирьом сотням сімей, які були переселені з голодуючих районів Поволжя в 1921 році. У кінці 1925 року була завершена відбудова господарства села.

Самими різними питаннями продовжував займатися райвиконком, сільська Рада. Наприклад, в березні 1926 року відбулися вибори до сільської Ради. Було обрано 162 чоловіки. На першому засіданні були вирішені такі питання:

- встановлений податок у розмірі 90 коп. з кожного двору на утримання пожежної команди;

- призначення на посади лісників для охорони громадського лісу та встановлення їм щомісячної платні у розмірі 15 крб. з громадських коштів102.

Президія боромлянського райвиконкому на своєму засіданні 25 березня 1926 року ухвалила рішення щодо звернення до мукомельного тресту про виділення коштів на побудову млина. Це прохання було пов’язане з тим, що великий промисловий млин був знищений пожежею 22 березня 1926 року. Він був державним підприємством103.

Успішне завершення відбудови села і наполеглива праця селян дали можливість почати радіофікацію села.


Все радіогоспсдарство в нашій країні на початку Великої Жовтневої соціалістичної революції складалося з кількох іскрових радіостанцій. Вони лише могли умовними знаками передавати азбуку Морзе. Проте і ці радіостанції відіграли велику роль у справі організації революційних мас. Ленінські відозви "Всім, всім, всім!" знаходили благодатну аудиторію в нашій країні і за кордоном.

Збройна боротьба закінчилась. І одразу ж за задумом В. І. Леніна будується перша радіомовна радіостанція імені Комінтерну. її концерт, переданий 17 вересня 1922 року, змогли прийняти всі наявні радіостанції нашої країни. А їх уже на той час було не менше п’ятисот.

2 червня 1927 року вийшла постанова Ради Народних Комісарів України "Щодо проведення радіофікації в УРСР".

За цією постановою Народний комісаріат освіти (він у той час керував і радіомовленням) повинен був до 10-річчя Великого Жовтня на території нашої республіки встановити 800 радіоприймачів. На це урядом асигнувалося 350 тисяч карбованців.

Перші радіоприймачі на селі... їх встановлення проводилось лише в тих селах, які мали революційні заслуги, добре організовували всі сільгоспроботи. Між селами розпочалося змагання. Люди заготовляли стовпи, щогли, надавали в розпорядження приїжджого техніка робочу силу.

Для того, щоб відібрати кращі кандидатури для нагородження, було створено спеціальну авторитетну комісію Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету.

Нагороду в Тростянецькому районі одержало село Боромля (в той час це був райцентр). У доповідній записці, надісланій до Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, високо оцінювалася робота


партійного і комсомольського осередків, під керівництвом яких сільська Рада Боромлі стала однією з найкращих по організації проведення сільгоспробіт.

Подарунок - радіоприймач з батареями живлення бережно встановили в сільському клубі, і люди слухали радіопередачі з Москви про 10-і роковини Великого Жовтня. Чутки про радіо блискавкою рознеслись по сусідніх селах, і аудиторія неймовірно зросла. Збиралося по 200-300 чоловік, які затамувавши подих, слухали радіопередачі104.

У 1929 році сталінське керівництво силовими методами практично ліквідувало політику НЕПу. Відійшли у минуле золоті часи для селянства. Силою почала проводитися колективізація.

У 20-х роках в селі відновлюється вирощування полуниці. Наприкінці 20-х років на території нинішньої ПМК-145 створюється підприємство "Енергія". Його головне завдання - це переробка полуниць. У зв'язку з цим надзвичайно зростає полунична справа в селі. Важко підрахувати, але в "Енергію" у 20 - на початку 30-х років боромляни здавали десятки тонн полуниць. За спогадами тогочасних майстрів, краща полуниця спеціально оброблялася відповідним розчином, після чого біліла і набувала твердості. Оброблену полуницю з газованою рідиною закривали у спеціальні дерев'яні бочки. її подальший шлях, спочатку залізницею, потім морем, лежав до Англії. Шлях займав біля двох тижнів. В Англії полуницю промивали звичайною" водою, просушували на сонці, в результаті чого вона за виглядом і якістю була немовби зірвана декілька годин тому. Англійські підприємці високо цінували в Росії Боромлянську полуницю і платили за неї найвищу ціну на Україні. Біля десяти вагонів за сезон йшли й Англію. Полунична справа, в деякій мірі, допомогла населенню в жахливому 1933 році. Під час голодомору в обмін на


полуницю англійці поставляли зерно. Гірші сорти полуниць використовували для виробництва декількох марок вин.

У 1930 році на базі професійно-технічної школи була створена артіль "Трудовий шлях". Тепер в ній не лише навчалися, а й стали виготовляти вози, меблі з лози, а також різні столярні вироби. У 30-х роках тут працювало і навчалося до 300 хлопців і дівчат.

Душею життя профтехшколи і артілі "Трудовий шлях" була її комсомольська організація. Беззмінним секретарем її з 1929 по 1937 рік був Олексій Андрійович Пустовар. Організація була дружна, роботяща, ініціативна. Добре була організована художня самодіяльність. Комсомольців, а їх було 80 чоловік, скрізь бачили першими: і в духовому оркестрі, і в хоровому, співочому, танцювальному та драматичному гуртках.

У ті роки Комуністична партія проводила на селі колективізацію дрібних селянських господарств. Комсомольці профтехшколи не могли залишатись осторонь цього важливого заходу, адже вони — помічники партії. Виступали на сходках у селі, де пояснювали односельчанам значення і переваги колективних господарств, брали участь в організації перших колгоспів.

З великою радістю зустрічали першу перемогу: в селі в 1929 році було створено колгосп "Червона поляна". Пізніше було організовано ще 6 колективних господарств.

Комсомольці показували особистий прикладу роботі на артільних полях: допомагали орати, засівати землю, збирати врожай.

Ще й зараз колгоспники згадують, як організовано виходили комсомольці на колективні лани: веселі, жартівливі, з піснями, з музикою.


СМЕРТЬ В. І. ЛЕНІНА

Майже все населення Росії пов'язувало свої мрії на майбутнє, на краще життя, на побудову соціалізму з ім'ям Леніна. Підійшов роковий день 21 січня 1924 року: Володимир Ілліч помер. Віра простих людей до вождя була надзвичайна в той час.

Смерть В. І. Леніна сколихнула весь світ, все прогресивне людство. Ніколи смерть однієї людини не викликала такої скорботи мільйонних мас. В. І. Ленін - видатний діяч світової історії. Це визначається не тільки його незвичайною обдарованістю, вражаючими якостями людини, вченого, вождя, але й зовсім особливою, винятковою роллю в історії людства.

У ніч на 22 січня екстрений Пленум ЦК РКП(б) прийняв звернення "До партії. До всіх трудящих". У зверненні говорилося про тяжку втрату, яскраво і сильно змальовано образ вождя, учителя, друга, ім'я якого стало «символом нового світу від заходу до сходу, від півдня до півночі».

Звернення підкреслювало думку про безсмертя ленінської справи.

"Ленін живе в душі кожного члена нашої партії. Кожен член нашої партії є частка Леніна. Вся наша комуністична сім'я є колективне втілення Леніна.

Ленін живе в серці кожного чесного робітника.

Ленін живе в серці кожного селянина-бідняка.

Ленін живе серед мільйонів колоніальних рабів".

Мужньо і сміливо лунали слова звернення, які закликали до боротьби, до згуртування навколо ленінської партії, до перемоги.

"Смерть нашого вчителя, цей важкий удар, згуртує ще сильніше наші лави. Дружнім бойовим ланцюгом йдемо ми в похід проти капіталу і ніякі сили в світі не перешкодять нашій остаточній перемозі.


Ця перемога буде самим найкращим пам’ятником товаришу Леніну, тому, кого, як найкращого друга, маси називали своїм "Іллічем".

Нехай живе і перемагає наша партія!

Нехай живе робочий клас!"

У неділю 27 січня 1924 року на Червоній площі в Москві відбулися похорони В. І. Леніна.

О 16 годині дня прогриміли залпи гарматного салюту, в Москві і по всій країні пролунали протяжні гудки. Фабрики, заводи, потяги віддавали останній салют. По радіо і телеграфу був переданий сигнал: "Підійміться, товариші, Ілліча опускають в могилу!" На 5 хвилин скрізь була перервана робота підприємств і установ, зупинилися поїзди, автомобілі. П'ятихвилинна зупинка всіх робіт була проголошена і пролетаріатом в більшості країн земної кулі. Але ось затихли гудки, знову почали працювати радіо і телеграф, передаючи новий сигнал: "Ленін помер, ленінізм живе!"

Під звуки салюту труну з тілом В. І. Леніна було встановлено в спеціальному Мавзолеї, збудованому біля Кремлівської стіни.

"Заслухавши доповідь про смерть В. І. Леніна і його діяльність за життя, Боромлянська районна безпартійна конференція селянства заявляє, що смерть великого вождя робітників і селян є тяжким ударом для робітників і селян СРСР, а також і всього світу. Конференція заявляє, що справу і заповіти нашого Ілліча робітники і селяни будуть впроваджувати з усією твердістю і наполегливістю в життя, здійснюючи його найголовніший заповіт, — союз робітників і селян, союз, без якого немислима ніяка боротьба з капіталізмом.

В. і. Ленін залишив після себе великий спадок — Комуністичну партію і Союз Радянських Соціалістичних Республік. З цим спадком робітники і селяни сміливо і впевнено йдуть по шляху виконання заповітів Ілліча"105


СТВОРЕННЯ КОЛГОСПІВ

Швидко плине час. Здавалося нещодавно відбулося повстання в Петрограді, яке більшовики назвали Великою Жовтневою соціалістичною революцією. У 1927 році були широко відзначені десяті роковини революції. Україна, як і Росія, продовжувала залишатися великою селянською державою. Кожен селянин і в селі Боромлі мав свою землю, на якій працював зі своєю сім'єю зранку до вечора. Сім'ї були багатодітними. З батьками жили діти з своїми сім'ями. Кількість членів сім'ї досягала 6-10 чоловік, яка володіла 3-5 га землі. Були так звані міцні господарі (куркулі), які мали до 10-15 га землі. Але таких було мало.

Селянська сім'я мала невеликий будинок, покритий соломою із земляною долівкою, маленькими вікнами. Частина будинків були взагалі однокімнатні, решта мали розміри 6x8 і розділялися на 2 кімнати. Усередині житла був дерев'яний стіл, стільці. Обов'язковою була скриня. Головне місце займала піч. Кожна сім'я мала прядку. Серед господарських будівель був хлів для худоби, великий сарай для обмолоту хліба, який називали клунею. У погребах зберігали картоплю та інші овочі. Техніку для сільськогосподарських робіт практично мало хто мав. Землю орали плугом, використовуючи коня чи вола. Хліб молотили ціпами. Після здачі податків частину врожаю продавали на базарах. Деякі із багатих господарів мали будинки із залізною покрівлею і дубовою підлогою. На їх озброєнні були косарки і молотарки.

Роки непу призвели до пожвавлення господарського життя: збільшились врожаї, поступово покращувалось життя. Нарешті стало вистачати хліба і для сім'ї, і для продажі. Здійснилась давня мрія селян: вони стали власниками землі. Мало хто міг передбачити, що життя незабаром зміниться, Що Й. Сталін повернеться до здійснення більшовицької теорії


колективізації селянських господарств.

У свій час В. І. Ленін вважав, що в 1917 році соціалістична революція перемогла лише в місті, а для перемоги її в селі потрібно ліквідувати одноосібне селянське господарство. Селянська самостійність економічно підривала більшовицьку партійно-бюрократичну державу, в якій ринкові відносини вважалися пережитком капіталізму.

Як можна було ліквідувати селянське господарство?

Відповідь одна:

Лише шляхом "революції зверху", небаченим в історії терором проти свого народу, шляхом жорстокої війни проти селянства.

Це була справжня громадянська війна пануючого режиму проти власного народу. А. Рибаков у своєму романі "Діти Арбату" говорить про те, що якби за царизму були такі жорстокі репресії, як за часів Й. Сталіна, то взагалі б не відбулась жодна революція.

У 1928 році почався другий воєнно-комуністичний штурм, одним із головних напрямків якого була колективізація. Ставилися завдання ліквідувати одноосібні селянські господарства і створити колгоспи під час першої п'ятирічки (1928/29 - 1932/33 роки). Газети, література того часу описували цей процес, як прагнення селян до об"єднання. У дійсності було навпаки. Все здійснювалося шляхом небаченого примусу. Ось свідчення людей - жителів села.

Г. К. Башлай 1903 року народження так згадує про колективізацію: «... Наш колгосп засновували так: спочатку були збори, на яких записували всіх, хто був згоден вступити до колгоспу. Всі записані повинні були віддати в колгосп все, що було: коней, плуг, борону. У тих, хто не вступав до колгоспу, відбирали корів. Я доїла цих корів, їх було 12 голів. У кого відбирали корову, тому давали ввечері по літрі молока.»


М. І. Воротняк 1921 року народження, таким чином характеризувала створення колгоспів: «Коли почалася колективізація "ударники" ходили по дворах і записували селян до колгоспу, трусили в кого де є зерно. Прийшли й до нас. У той час я проживала з двома братами і мамою. Вони в нас нічого не взяли, але сказали, щоб ми записалися в колгосп. Ми відмовились тому, що в нас була своя земля, кінь, віз, сани, плуг. Але нам відповідали, що коли ми не запишемося до колгоспу, то заберуть землю і виженуть з хати. Боячись такого лиха, два мої брати пішли в колгосп, віддавши всі знаряддя праці і коня».

А. С. Кривонос 1921 року народження так розповідає про свою сім'ю: «Народилася я в селі Боромлі в сім'ї селянина, в якій було шестеро дітей, троє з них померло від голоду. До колективізації наша сім'я мала землю, самі її обробляли. Село Боромля в 20-30 рр. було густо заселене. На колективізацію селяни відгукнулись негативно (крім дуже бідних селян). Вони не бажали вступати в колгоспи тому, що треба було віддавати свою худобу, землю задарма і працювати за копійки. Вступати до колгоспів селян заставляли насильно або обкладали їх великими податками (землю, худобу), яких людина не могла сплачувати. Моя сім'я вступила до колгоспу ім. Кірова. Землі оброблялись кіньми, сіяли вручну. Трохи пізніше з'явився перший трактор. Врожаї були багаті. Восени членам колгоспу давали зерно, картоплю».

Про тяжкі роки колективізації жителька села М. К. Андрущенко розповіла таке: «Народилася в 1927 році в заможній, або як тоді називали, в куркульській родині, а дитинство було голодним, холодним. Сестри мої померли ще до колективізації, а бабусі - з голоду.

Ніколи не забуду, як плакала мама, коли батько запряг коней, прив'язав корову до воза, поклав у нього плуг і борони та й повіз здавати в колгосп. Сам же почав


працювати там конюхом, щоб бути ближче до своєї худоби. Якось батько почув: "Усіх куркулів висилатимуть". Відтак попрощався з нами тай й пішов у світ. Ми з мамою дуже плакали, проводжаючи його, ніби відчували, що бачимось востаннє. А вранці прийшли "активісти" і позабирали все: одяг, продукти харчування, а нас вигнали з хати. Вирушили ми в місто. Там таких знедолених було багато. Мама ходила на роботу в поле. Там усім бездомним поставили курінь, де вони й ночували. їсти давали баланду. Я теж блукала по містечку, шукаючи на смітниках об'їдків. Усякі траплялись люди: і співчутливі, і добрі, і злі. У нашого бригадира був син Петро, мій ровесник. Ми з ним гралися, а як його мати годувала, то наливала тарілку супу і мені. На зиму чужі люди дали нам притулок у комірчині, де прожили ми кілька років, а потім повернулися у село. Згодом віддали хату. Нам дуже хотілося побачити батька, та ми не знали, де він знаходиться. Нарешті прийшов лист із Баку. Батько писав, що опух із голоду і лежав у лікарні. Мама побігла до людей, напозичалася грошей і послала батькові, але невдовзі гроші повернули: батько помер.»

К. Ф. Кищик про колективізацію повідомляє: «Коли зорганізувався колгосп, всі люди повинні робити були в ньому, а хто не пішов, у того забрали худобу і майже все майно. А деяких людей засудили на 2-3 роки. Мій батько помер з голоду. Він, за порадою свого товариша, не пішов у колгосп, і у сім'ї забрали корову, порося, пшеницю, квасолю, сало — усе, що в нас було. Сім'я почала голодувати, і батько вирішив вступити до колгоспу, але нам не повернули всього того, що взяли. Наша сім'я страждала від голоду.»

Жителька села М. І. Касьяненко 1920 року народження розповідала про ці події так: «... Земля в 20 роках належала селянам, тобто давали землю на кожний двір,


де був господарем чоловік. Обробляли землю самі хазяї. Якщо землю сім'я не зможе обробити всю, вони могли частину землі віддати тому, хто міг її обробити.

Колективізацію люди сприйняли по-різному: одні прагнули до ведення колективного господарства, а інші — до одноосібного. Хто не хотів записуватися у колгосп, того судили, виганяли з хати, забирали їхнє майно. Головою одного із перших колгоспів "Червона поляна" був Н. М. Буденний. Колгосп організовувався на засадах виробництва селян. Селяни об'єднувались у спілку для розвитку свого господарства. Вони віддавали посівний матеріал, борони, плуги, коней. У деяких колгоспах для обробітку землі була техніка - трактори. У колгоспі також була молотарка, кінні граблі, косарки. Рівень механізації у процесі виробництва був дуже низький. Оплата праці була мізерна, коштів видавали на трудодень мало, а в основному плата була натуральною (зерном).

Урожай 1932-33 рр. зернових був десь біля 20 ц з га, буряків - по 80-100 ц з га, але вся сільськогоспо­дарська продукція була відібрана державою. Робочий день у літній період був з шостої години ранку до дванадцятої вечора».

Як бачимо, створення колгоспів відбулося в основному примусово, до всіх непокірливих застосовувались самі жорстокі міри. Ось ще дві розповіді про трагедії людей того часу.

Одного осіннього дня 1931 року до народного суду Тростянецького району під озброєним конвоєм привезли чоловіка. По натруджених мозолястих руках, по змарнілому обличчю, благенькій одежинці було видно, що перед судом сидить звичайний селянин. Так, судили 56-річного Федора Сергійовича Феденка з села Першотравневого Боромлянської сільради.

Суд був короткий, закінчили за півт<





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 170; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.172.135.8 (0.015 с.)