ПОЕТ-ПІСНЯР СЕРГІЙ ЯКОВИЧ АЛИМОВ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПОЕТ-ПІСНЯР СЕРГІЙ ЯКОВИЧ АЛИМОВ



Відомий поет-пісняр Сергій Якович Алимов - наш земляк. Вивченням життя і діяльності сім'ї Алимових займалися Володимир Безсмертний і Я. Кривко109.

Народився С. Я. Алимов 29.03.1892 року в селі Боромлі. Батько його був селянином Орловської губернії, а мати - сільська вчителька. Рано помер батько (Сергієві на той час було лише вісім років), на руках у матері залишилося четверо малолітніх дітей. Мати майбутнього поета, Віра Іванівна, була жінкою з сильною волею, твердим характером і великим добрим «серцем. Благородній справі виховання і навчання дітей віддала 35 років свого життя. Селяни весь час приходили до своєї вчительки: хто за порадою, хто з горем і радістю.

Село, поля, ліси. Прості люди. Серед всього цього проходило дитинство поета. Дякуючи турботам матері, дитина, як і два її брати та сестра, зростала не по роках Розвинутою. У вісім років Сергій декламував напам'ять


 



вірші Пушкіна, Лермонтова, Жуковського.

Прохолодні ліси, луки повні квітів, - вся ця прекрасна природа нашого села ввійшла в плоть і кров поета. Живучи серед народу, він бачив його безмірну нужденність, каторжну працю, що не давала нічого, крім сліз і поту. Мати зуміла виховати в ньому ідеї правди і добра.

Згодом Алимов переїхав до Харкова, де вступив до комерційного училища. Але вчитись йому довелось недовго. У 1908 році за участь у студентському страйку дирекція виключила його з училища. У цей час Алимов вступив до Харківської організації соціал-демократичної робітничої партії. Він брав активну участь у революційних гуртках, писав прокламації, розповсюджував підпільну літературу. Кілька разів царська охранка заарештовувала Алимова. У 1910 році його знову було кинуто до Харківської секретної тюрми.

Жорстоко ставилися до нього охоронці. 14 довгих місяців просидів він у одиночній камері. Організм знесилювався. Юнака довели до кровохаркання. Але дух його був незламний. Наймолодший серед політичних ув'язнених, він був і найвеселіший. Голосно співав революційні пісні. Писав на стінах антиурядові написи. Обдарований юнак і в камері шліфує розум, пише вірші, удосконалюється в знаннях. "Порадував мене брат Андрій, - пише він у листі з в'язниці. - Повідомив, що є книги і що він їх передасть. Це для мене найголовніше. Адже книгами тільки й живу".

Листи до матері йдуть один за другим. З кожного з них видно, що душевні сили не покидають молодого революціонера. Не забуває він і про рідну природу: "Вклоніться віковому лісу, полям, що застигли в чарів­ному сні, ночам з сріблястим сяйвом місяця, кришталевому вбранню дерев - всьому тому, чого я позбавлений".


Суд відбувся в 1911 році. Вирок - вічне поселення до Сибіру.

Літня ніч. Біля в'язниці - люди. Більшість з них дуже бідно одягнені. Перед ними величезною темною громадою підіймається тюрма. Віра Іванівна і сестра Сергія, Зіна, прибули проводжати його в далекий шлях.

І ось, нарешті, розчинилася брама і, стримуваний з обох боків кінними конвоїрами, полився потік ув'язнених. Дзвеніли кайдани. Тоді раптом крізь пирхання коней, дзвін кайданів вони почули молодий, веселий голос:

- Зіно, не плач! Мамо, я повернуся! До побачення!

Поруч бадьорий, у арештантському одязі пройшов Сергій. І він дійсно повернувся. Ніякі кайдани не перешкодили великій жадобі до свободи! Але на те, щоб повернутись, було затрачено багато років.

Його вислали до Канського повіту Єнісейської губернії. Звідси він через Китай і Японію втік до Австралії і вступив до Австралійського університету.

У липні 1917 року С. Я. Алимов разом з іншими політичними емігрантами виїхав з Австралії на Далекий Схід, де пробув до 1926 року. У цей час він жив у Маньчжурії, Китаї, Кореї та Японії. Тут і розпочав свою літературну діяльність.

Перебуваючи багато років на Далекому Сході, Алимов добре вивчив революційні події громадянської війни і партизанської боротьби в Примор'ї та Сибіру і відобразив їх у своїх віршах-піснях: "По долинам и по взгорьям", "Песня о Лазо", "Над лугами-берегами!", "Быль геройская" та ін.

У1926 році Алимов переїхав до Москви. Тут він і почав друкувати свої твори в газетах та журналах. У творчій співдружності з керівником Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю Червоної Армії, народним артистом Радянського Союзу і композитором О. В. Александровим С. Я. Алимов створив ряд чудових


популярних масових пісень військово-похідного і ліричного характеру: "Россия", "Тульская винтовочка", "Пути-дороги", "Песня о счастье", "Самовары-самопалы", "Вася-Василек", "Хороши весной в саду цветочки", "Где орел раскинул крылья", "Бейте с неба самолеты" та ін. Поет і сам брав активну участь в ансамблі. У своїй поетичній творчості С. Алимов тісно пов'язаний з Радянською Армією і Військово-Морським Флотом.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, С. Я. Алимов добровільно пішов у ряди Радянської Армії, хоч йому в цей час було майже 50 років. Він брав активну участь у героїчній обороні Севастополя, бував у військових моряків Балтики, Баренцового моря, на базах Чорноморського флоту, працював у армійських газетах, писав вірші і пісні про радянських воїнів, доблесних захисників Соціалістичної Вітчизни, виступав перед воїнами, читаючи їм свої вірші.

Протягом багатьох років С. Я. Алимов працював у творчій співдружності з відомими композиторами — майстрами радянської масової пісні. Це Дунаєвський, Блантер, Новіков, Мокроусов, Лістовий, які поклали на музику багато віршів Алимова.

За бойові заслуги і літературну діяльність він удостоєний орденів "Знак Пошани", Червона Зірка та медалями "За оборону Севастополя", «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні" і "За трудову доблесть", а також Наркомом оборони двічі нагороджений іменним золотим годинником.

С. Я. Алимов помер 29 квітня 1948 року у Москві і похований на Новодівичому кладовищі, ім'ям поета-пісняра названо комфортабельний пасажирський пароплав "Сергей Алимов", який збудований у Будапешті. Його ім'я присвоєно одній із вулиць села Боромлі.

А яка ж доля інших синів сільської вчительки?


Мало хто із жителів Боромлі знає, що в галерею видатних земляків входить і вчений Андрій Якович Алимов.

Народився А. Я. Алимов у 1893 році. Період його життя до повноліття маловідомий. Знаємо, що виїхав до Харкова, став студентом університету. Ще навчаючись на медичному факультеті, А. Я. Алимов захопився ідеями великого І. і. Мечникова про мінливість мікробів, займався вивченням поширення висипного тифу та заходами боротьби з ним.

Андрій Якович у студентські роки відчув гостру потребу застосувати набуті знання на практиці, взяти безпосередньо участь у боротьбі з інфекційними захворюваннями, і він іде на один з фронтів першої світової війни у складі працівників бактеріологічної лабораторії, щоб захистити солдатів від інфекційних хвороб.

Медичну освіту А. Я. Алимов закінчив у 1922 році. Очолив бактеріологічну лабораторію, яка відіграла велику роль у боротьбі з інфекційними хворобами.

Після того, як у Москві було організовано Всесоюзний інститут експериментальної медицини імені М. Горького, А. Я. Алимова призначено завідуючим лабораторії інфекції та імунітету. Величезна заслуга належить нашому земляку у вивченні інфекційних захворювань, які переносили кліщі. Цій темі присвятив він свою докторську дисертацію. А. Я. Алимов відкрив у Криму марсельську гарячку і під його керівництвом були застосовані заходи по боротьбі з нею. Андрій Якович також вивчав дії нервової системи під час інфекційних захворювань. Не Раз при обстеженні хвороб і заходів боротьби з ними прищеплював собі небезпечні інфекції.

З 1942 року до закінчення Великої Вітчизняної війни А. Я. Алимов спочатку головний епідеміолог Військово-Морського Флоту, а потім Радянської Армії. З 1946 року


по 1948 рік він завідуючий кафедрою епідеміології Військово-морської медичної Академії, а потім очолював також кафедру на військовому факультеті Центрального інституту удосконалення лікарів. Серед його учнів 30 докторів і кандидатів медичних наук110.

Третій син сільської вчительки став педагогом. Спочатку вчителював (уже в радянський час) у Тростянецькій середній школі імені Шевченка, а потім став викладачем Ніжинського педагогічного інституту.

- Всі Алимови були талановитими, - сказав якось про них наш земляк академік-лісівник П. С. Погребняк.

Їх мати проста сільська вчителька Віра Іванівна змалку прищепила своїм дітям любов до праці.

ВАСИЛЬ ДМИТРОВИЧ КИРИЧЕНКО

Василь Дмитрович народився 29 грудня 1918 року в селі Боромлі в бідняцькій сім'ї. Його мама була неписьменною, а батько закінчив три класи. Син же, завдяки своїй наполегливості, любові до праці і книги став генерал-лейтенантом, здобув вчену ступінь доктора технічних наук і звання професора.

Дитинство майбутнього генерала було тяжким, голодним і бідним, адже його дитячі роки припали на період громадянської війни, непу, голоду 1933 року.

У 1926 році він почав навчання в чотирирічній школі імені Б. Д. Грінченка. Завідуючим школи був Г. Г. Ємець. Василь Дмитрович пізніше говорив про своє навчання в початковій школі з великим задоволенням, згадуючи з теплотою багатьох її вчителів. Запам'яталася йому молода вчителька А. М. Кривцун, яка була і добрим вчителем, і товаришем для учнів. Вона змогла зацікавити учнів не лише предметами, а й займалася з ними фізичною культурою та художньою самодіяльністю. З любов'ю згадує Василь Дмитрович і директора школи, який мав великі здібності, - добре співав і грав на скрипці. Потім була семирічна


школа, яку він закінчив в 1933 році. Пройшли десятки років, але Василь Дмитрович пам'ятає багатьох учнів свого класу 1933 року:

Лозова Ніна

Ведь Іван

Миколенко Галина

Бей Олексій

Карупа Анастасія

Яресько Іван

Шуліна Мотрона

Бутрим Микола

Сукачов Олександр

Храпов Дмитро

Сівовол Павло

Бараник Василь Ст.

Різник Віктор

Бараник Василь Іванович

Кириченко Василь

Полулях Григорій

Ємець Іван

Гонтаренко Семен

Охріменко Петро

Вербовий Григорій

У школі навчали не лише предметам, а й столярній справі та плетінню корзин із лози. Школа мала свою земельну ділянку в полі. Шкільну польову бригаду очолювала учениця 7-го класу Наталія Уривай, яку за добру організацію праці відзначив член Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР П. П. Постишев.

Василь Дмитрович після закінчення семирічки в 1933-1934 роках навчався в Сумському сільського­сподарському училищі. З 1934 по 1937 рік - в Сумському ветеринарному технікумі. Далі йде військове навчання. В 1937 році вступив до Сумського артилерійського училища імені М. В. Фрунзе, яке закінчив в 1939 році. З 1939 по 1941 рік працював викладачем у цьому ж училищі. В 1941-42 роках викладає у Пензенському військовому училищі.

З 1942 по 1954 рік він навчається в артилерійській академії і закінчує її з золотою медаллю. В ній же працював викладачем, начальником кафедри, згодом праця в Ленінграді, а з 1958 по 1986 рік перебуває на посаді замісника начальника Київського вищого артилерійського училища імені С. М. Кірова.


У 1950 році захистив кандидатську дисертацію, в 1975 році - докторську, в цьому ж році йому було присвоєно звання генерал-лейтенант. В 1964 році стає професором. Василь Дмитрович написав більше шістдесяти наукових праць, з яких більше сорока було надруковано. Крім того, ним створено два підручники і п'ять навчальних посібників. Один із підручників виданий в чотирьох томах.

Протягом тривалого часу йшло жваве листування між учнями школи і Василем Дмитровичем. У своїх листах він звертався до молоді:

- Ніколи не будьте формалістами у навчанні. Більше читайте, працюйте, заглиблюйтесь у суть справи. Зараз так багато нового і цікавого в науці, що формаліст та недоук нікому не потрібні. Кваліфікований робітник повинен знати математику й фізику, хімію й технологію металів, автоматику та електрообладнання і багато іншого.

- Любіть своїх вчителів. Ніхто вам більше не дасть нового, ніхто не забезпечить вас такими знаннями на все життя, як ваш учитель. Вони про вас піклуються, вони навчають вас мріяти. Це потрібно цінити, потрібно розуміти.

- Любіть свою Вітчизну. Немає нічого кращого від неї. Я проїхав майже всю країну. Вона скрізь прекрасна: і на околиці Сум, і на околиці Києва. Будьте готові стати на захист своєї Вітчизни. Адже її захист вимагає від людини не тільки знання, не тільки спритності, але й хоробрості і гарячого серця, яке віддане нашій Вітчизні.

У 1981 році генерал-лейтенант відвідав нашу школу, зустрівся з її учнями та викладачами.

ЛІКАРНЯ В 20-30-і РОКИ

Після Жовтневої революції в селі відбувається подальший розвиток сільської лікарні. В 1921-23 роках


вона обслуговує і жителів села Боромлі, і Жигайлівки, а з 1923 року по 1930 рік стає районною лікарнею. У 1923 році лікарня мала амбулаторію та один будинок, який називався лікарнею і так званий інфекційний барак. Був ще будинок для квартир медичного персоналу. Всі ці приміщення працювали, але не були в доброму стані і потребували ремонту покрівлі, підлоги та стін. Вони використовувалися тимчасово. Приміщення стаціонарної лікарні не працювали практично майже рік. Справа в тому, що в червні 1922 року в селі був сильний градобій, в результаті якого майже в ста рамах скло було вибите. Дістати його в той час було нелегкою справою, хоча з цього приводу неодноразово зверталися до повітових властей, та все-таки восени 1923 року це питання було вирішене.

При лікарні працювала їдальня. Продукти закупляли у населення, а картоплю і овочі вирощували самостійно, муку отримували у орендатора приватної аптеки Руцького по 12 пудів в місяць в замін сплати ним податку за підприємницьку діяльність. Їдальня не могла забезпечити всіх хворих, тому частина з них лікувалася амбулаторно. Для опалення використовувались дрова, які заготовлялися персоналом за допомогою населення. У ті роки в лікарні не вистачало необхідних медичних ліків і обладнання111.

У 1925 році зробили добудову лікарні, що дало можливість стаціонарно лікувати 20 чоловік, тобто в ній було 20 ліжок. Відкрили також дитячу консультацію, пологовий будинок і державну аптеку. Медичну допомогу населенню надавали два лікарі і сім працівників середнього медичного персоналу.

Протягом 30-х років добудовуються нові приміщення лікарні і перед війною в ній було уже 40 ліжок та дитяча консультація. Продовжувала діяти аптека. Населення лікувало 2 лікарі і 13 чоловік середнього і молодшого ведичного персоналу.


ЦЕРКВА В 20-30-і РОКИ

Відношення більшовиків до церкви було однозначним. Релігія — це опіум для народу, а церква, як її провідниця, не мала права на існування. Релігія розглядалася як, антинародна ворожа ідеологія.

Вже на початку 20-х років Н. К. Крупська склала список забороненої літератури, куди ввійшла Біблія та всі інші церковні книги, але відразу знищити релігію і віру комуністам не вдалося. Процес боротьби проти церкви відбувався поступово і з кожним роком посилювався. Після революції майже все населення продовжувало вірувати.

У 20-30-і роки в селі діяли чотири церкви:

- Хресто-Воздвиженська, яка збереглася і діє в наш час;

- Троїцька церква знаходилася там, де на сьогодні споруджений меморіал загиблих воїнів в роки Великої Вітчизняної війни. Ця церква мала свій філіал - невеличку кам'яну церковку на центральному цвинтарі, де проводили покійників та панахиди;

- у центрі села, на базарній площі, величаво стояв Собор або Велика церква, як її називали в народі. Собор мав три вівтарі, кожен з яких носив ім'я святого, тому тут храмові свята справлялися тричі на рік;

- на виїзді з Боромлі в місто Тростянець навпроти сучасних чотириповерхових будинків, нинішньої ПМК-145, знаходилася церква святого Миколи, вона називалася Теплою через водяне опалення. На її місці тепер пролягає шлях до міста Тростянця. Під час революції і громадянської війни церкви в селі не були зруйновані. У 20-і роки вони продовжували діяти, їх відвідувала велика кількість жителів.

У 1922 році згідно розпорядження Радянського уряду України між Боромлянською волосною радою робітничих


і селянських депутатів і всіма церквами підписуються договори, згідно яких рада передавала церкви в безкоштовне і безстрокове користування церковним радам. У свою чергу настоятелі церков зобов'язуються:

- берегти переданий нам народний здобуток і користуватися виключно за призначенням;

- користуватися храмами і предметами, які там знаходяться, і давати їх для користування єдиновірцям для задоволення релігійних потреб;

- вжити заходи для того, щоб майно не було використано для потреб, які б не відповідали релігійній службі;

- не дозволяти політичних зборів ворожих Радянській владі;

- у разі здачі майна, повернути його в тому самому вигляді, в якому воно було прийнято в користування і зберігання122.

При цьому проводився опис всього церковного майна. Наприклад, згідно такого опису Хресто-Воздвиженська церква мала:

- готівки в касі - 497600 крб.;

- на поточному рахунку - 106621 крб.;

- загальний прибуток церкви за 1920 рік склав - 1426025 крб., а в першій половині 1921 року - 3889023 крб. Значна частина цих коштів була використана на ремонт храму, утримання хору і сторожки та благодійну діяльність; ,

- 6 великих ікон, 10 середніх і 94 малих, 17 лампадок, 26 підсвічників, 6 хоругв, велика кількість хрестів і різної церковної утварі;

- меблі та різне церковне вбрання;

- 6 церковних дзвонів113.

Все необхідне для проведення служби Божої мали і інші церкви. Так, в Соборі було таке майно:

- престол - 1


- жертовник - 2

- чаша срібна - З

- ківш - З

- блюдце - 2

- Євангеліє - 4

- дарохранильниця - 2

- дароносиця - 1

- хрест срібний на престолі - 2

- хрест на престолі ст. - 2

- хрест - 1

- Покровців - 7 пар

- риз - 9

- підризників - 8

- стихарів діак. - 10

- стихарів дитячих - 4

- покривало на престол - 4

- кадил - З

- підсвічник срібний - 2

- підсвічник мідний - З

- панікадил - 2

- вінці - 4

- хрестильний ящик - 1

- семисвічник - 1

- підсвічник мідний - 18

- хоругви метал. - 6

- хоругви - 4

- лампади - 16

- ліхтарі - 2

- купель - 1

- канделябр бронзовий - 4

- трисвічник пасхальний - З

- дзвони - 6

- богослужбових книг. - 61

- килими - 20

- полотно в сувоях - 25 аршин.


 

- рушників - 15

- платків серпанкових - 5 сувоїв.

- парчі - 2 сувої і т. д114.

У 1921-1923 роках через засуху в Поволжі був великий неврожай і, як наслідок, - голод. Голодним допомагала вся країна, в тому числі і церква. 8 березня 1922 року Всеукраїнським Комітетом була прийнята постанова про вилучення з церков цінностей у фонд голодуючим. Це вилучення відбувалося не раз.

19 травня 1922 року із Різдвяно-Богородицької церкви (Собор) було вилучено:

- 1 срібна чаша, 1 срібна чаша з мідною накладкою, 1 тарілка вагою 1 фунт 71 золотник;

- 2 срібні підсвічники - вагою 1 фунт 60 золотників;

- 1 срібний хрест - 1 фунт 20 золотників;

- 1 срібна лампадка - 52 золотники;

- срібні прикраси з Євангеліє - 1 фунт 47 золотників;

- 14 штук срібних риз з ікон - 10 фунт. 90 золотників - і т.д.115.

16 серпня 1922 року із Хресто-Воздвиженської церкви вилучено церковних цінностей вагою 16 фунтів срібла. Були вилучені такі речі:

- хрест срібний - 3;

- чаша - 2;

- кадило - 1;

- прикраси з Євангелія Срібного - 10;

- риза срібна з ікони - 6;

- лампада - 2; - і т.д.116.

У 1918-1922 роках були встановлені точні розміри зборів з населення на користь церкви:

- на виписку бланкових листків для метричних книг на народжених, одружених, померлих -34 крб.80 коп.;

- на церковноприходські школи - 40 коп.;


- на поширення православ’я - 90 коп.;

- на відновлення православ'я на Кавказі - 45 коп.;

- на користь Сербії, Чорногорії, Буковини - 60 коп.;

- на покращення умов православних паломників Палестини - 1 крб. 30 коп.;

- на користь Ієрусалимської церкви - 50 коп.;

- особисті внески - по 19 крб. і т. д.117

Наприкінці двадцятих років в селі примусово Радянська влада почала закривати церкви. Першим був закритий Собор в центрі села. У ньому в 1929 році розмістили машинно-тракторну станцію. Старожили згадують, що кожного дня зранку в центрі села постійно було чути гуркіт. Ці звуки йшли з середини Собору, де заводили трактори.

Друга п'ятирічка (1933-1937 рр.) в Радянському Союзі була оголошена п'ятирічкою остаточного знищення релігії. У всіх боромлянських церквах у другій половині 30-х років православна служба була припинена, а церкви закриті. Священики переслідувалися, багато з них було репресовано. У період фашистської окупації відновили свою роботу Хресто-Воздвиженська і Троїцька церкви, де проводилося служіння.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 124; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.191.202 (0.023 с.)