Народна освіта в селі в 1943-1964

РОКАХ

МАТЕРІАЛЬНА БАЗА

Після жорстоких боїв у серпні 1943 року у деякій мірі були зруйновані і школи. Наприкінці серпня і у вересні 1943 року громадськістю села була проведена значна робота з метою підготовки приміщень шкіл для навчання дітей. При скруті того часу, коли ще йшла Велика Вітчизняна війна, коли всього не вистачало, за надзвичайно короткий строк протягом одного місяця школи були підготовлені до занять. Повністю відновили свою роботу середня, дві 8-річних та початкова школи. У молодших класах заняття розпочалися 21 вересня 1943 року, а в 5-10 класах - 1 жовтня 1943 року. Поступово сформувався педагогічний і технічний штати шкіл. Протягом 1943-1964 років на території села нових шкіл не споруджували. Лише в середній школі в 1962 році був побудований навчальний корпус на чотири класи. При середній і 8-річній школах з 1943 року по 1957 рік працювали свої бухгалтерії.

У другій половині 40-х і 50-х роках кількість учнів на території села була великою - біля 1300 чоловік, у середній школі в 1951 році навчалося 813 учнів, у цей же час у Кіровській 7-річній школі - 348 учнів. Класи були переповнені. У середній школі в 1951 році був всього 21 клас. Середня наповненість складала більше 36 учнів, а були такі класи, де було по 43 учні. Через нестачу навчальних приміщень доводилося працювати в дві і навіть у три зміни. Всі школи мали пічне опалення і до середини 50-х років у них було відсутнє електричне освітлення. Кожен клас, як правило, займався в одному приміщенні. Були лише обладнані кабінети фізики і хімії. У другій половині 50-х років у середній школі були облад­нані майстерні по дереву і металу, а на початку 60-х років - клас професійного навчання з тракторної справи. На початку 60-х років одним із перших в області був відкритий кабінет технічних засобів навчання, в якому проводились уроки для учнів всіх класів за спеціальним розкладом.

Щорічно педагогічний колектив, учні, батьки та колгоспи села проводили значну роботу по підготовці шкіл до нового навчального року: заготовляли паливо на зиму (дрова, торф, вугілля) та проводили ремонт у школах. У червні 1947 року у всіх школах пройшли недільники. Для Кіровської 7-річної школи колгоспники за 1 день завези 15 тонн торфу¹⁶¹.

Практикувалися і капітальні ремонти. Влітку 1949 року був проведений капітальний ремонт шкільного приміщення середньої школи. Держава на ремонт виділила майже 200 тис. крб. Крім того, в цій роботі значну роль відіграли колгоспи. У 1953 році була капітально відремонтована початкова школа імені Т. Г. Шевченка.

У другій половині 50-х років шкільні кабінети все більше і більше забезпечувалися необхідним

обладнанням. У 1957 році на обладнання кабінетів середньої школи колгосп імені Орджонікідзе виділив 5 тис. крб.. імені Сталіна - 5 тис. крб. і сільська Рада - 4.800 крб.¹⁶²

У 1951 році була проведена радіофікація Кіровської 7-річки і. середньої школи. У 1956 році середня і семирічна школи імені Лисенка були об'єднані в одну. У середині 50-х років у селі в основному було завершено перехід на обов'язкове семирічне навчання, почався поступовий перехід до обов'язкової середньої освіти.

У повоєнні роки на базі середньої школи створюється вечірня, а згодом - заочна школа, в яких здобували освіту жителі села, які не мали можливості вчитися в роки війни, або змушені були рано розпочати трудову діяльність. Вечірня школа працювала за чітким розкладом. Тут навчалася сільська молодь, здобуваючи і семирічну, і середню освіту. Заняття відбувалися 5 днів на тиждень по чотири уроки щодня. Вечірня форма навчання давала більш-менш міцні знання для її випускників. Значна їх частина закінчувала навчання на "добре" і "відмінно" і вступала до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів. У 1964 році випускник вечірньої школи Анатолій Ніколенко був нагороджений срібною медаллю. Після цього він здобув вищу юридичну освіту і працював юристом.

Після закінчення війни на території села продовжувалася робота по ліквідації неписьменності. Можна вважати, що повністю неписьменність у селі була ліквідована в 1960 році, коли дві останні жінки були навчені читати і писати.

ПЕДАГОГІЧНІ КАДРИ

Всі школи села були в основному забезпечені необхідними педагогічними кадрами. Вчителі початкової ланка мали, як правило, середню спеціальну освіту. Декілька вчителів

навчалися заочно у вищих навчальних закладах.

У 1951 році в середній школі працювали 34 вчителі та 13 технічних працівників. У другій половині 40-х - на початку 60-х років вчителями працювали і ті, хто під час Великої Вітчизняної війни був на фронті. Серед них Степан Андрійович Довженко, Олексій Антонович Гапон, Микола Тихонович Артюшенко, Іван Денисович Семененко, Іван Павлович Перетятько, Іван Костянти­нович Дичко, Микола Артемович Сукачов. У той час у школі склався згуртований педагогічний колектив, який на високому рівні зумів організувати навчально-виховний процес.

На високому рівні викладали біологію Олена Антипівна Ковальчук і Лідія Іванівна Головня. Читання іноземної мови забезпечували Іван Костянтинович Дичко і Надія Іванівна Дичко. Предмети фізико-математичного циклу вели Олексій Антонович Гапон, Євдокія Іванівна Хмелівцова, Іван Якович Башлай, Євдокія Іванівна Таран, Настя Семенівна Кандиба.

Вчитель математики Іван Якович Башлай був провідним математиком району. Він старанно готувався до кожного уроку, щоб провести його в самій зрозумілій і доступній формі для учнів, закріпити здобуті знання. Кожен урок був унаочнений. Особлива увага зверталася на розвиток в учнів просторових уявлень, на усний розрахунок та вміння робити математичні перетворення. На заняттях математичного гуртка головна увага була зосереджена на практичному використанні логарифмічної лінійки та роботі на місцевості.

Олександра Миколаївна Дем'яненко з цікавістю викладала історію. Значна увага зверталася на історію СРСР та закономірності історичного процесу. Вона вела історичний гурток, а також готувала екскурсоводів для Ленінської кімнати, яка була відкрита в школі в 1960 році. Навчатися в цій кімнаті

мав право клас учнів, який досяг високих показників у навчанні і суспільно-корисній праці.

Завуч школи Михайло Михайлович Просяников майстерно викладав українську мову і літературу, постійно займався вивченням історії рідного краю.

Фізичне виховання і фізичну підготовку для юнаків проводив Степан Андрійович Довженко. Він не мав вищої педагогічної освіти, але зміг поставити справу фізичного виховання на високий рівень. Шкільні спортивні команди постійно займали призові місця в районі і області. Особливі успіхи були з легкої атлетики і лижних гонок. Для кожного учня було великою честю стати членом збірної команди школи.

Вчитель Іван Васильович Жмурко, глибоко знаючи свій предмет, цікаво викладав географію, успішно працював географічний гурток, випускалася стінгазета "Глобус" та один раз на рік - журнал "Юний географ". Був обладнаний географічний майданчик, створені численні макети і географічні картосхеми. Систематично організовувалися велоекскурсії до міст Суми, Тростянця, Охтирки, Полтави.

Педагогічний колектив середньої школи з 1944 року по 1967 рік очолював Микола Тихонович Артюшенко за виключенням періоду з 1946 року по 1949 рік, коли він був директором Груньської середньої школи. У характеристиці районного відділу освіти відзначалося, що він, проявляючи максимум енергії і ініціативи, зумів організувати весь педагогічний колектив на покращення навчально-виховного процесу, добре налагодив методичну роботу в школі, постійно працював над підвищенням ідейно-політичного та фахового рівня. Він старанно готувався до уроків, робив їх цікавими і зрозумілими для учнів, користувався повагою серед вчителів, учнів та населення. У 1944 році за відмінну роботу школи він

був нагороджений МО УРСР значком "Відмінник народної освіти», а в 1966 році відзначений орденом "Знак Пошани".

У 1958 році МО УРСР нагородило Анастасію Семенівну Кандибу значком "Відмінник народної освіти", а вчителів: Івана Васильовича Жмурка і Тетяну Михайлівну Лободу - грамотами.

У сталінські часи інтелігенція перебувала під контролем партійних органів. Влада відносилася до вчителів і з пошаною, і з великою вимогливістю. У 40-50-х роках, як і в повоєнні часи, кожному вчителю при вступі на роботу необхідно було заповнити особовий листок по обліку кадрів, який включав 38 питань. Серед них були питання і про заняття батьків до Жовтневої революції, і питання, чи були вагання у проведенні лінії партії, чи служив у старій армії. Влада про кожного все хотіла знати.

На підприємствах і установах була встановлена сувора дисципліна. Законодавство передбачало кримінальну відповідальність навіть за запізнення на роботу. Це стосувалося і педагогічних працівників. Наприклад, 11 лютого 1944 року в Кіровській семирічній школі був виданий наказ № 13, в якому зазначалося, що старша піонервожата повинна була з'явитися на роботу о 8.20 хв., але запізнилася на 55 хвилин без поважних причин. У зв'язку з цим вирішили передати справу в народний суд.

У грудні 1959 року після широкого обговорення в Радянському Союзі був прийнятий закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти СРСР". Відповідний закон в Україні був прийнятий у квітні 1958 року. У цих документах передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи: введення восьмирічного всеобучу, перетворення 10-річних середніх шкіл у 11-річні, створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл однією з

масових професій. Стратегічним напрямком у роботі школи було визначено політехнізацію, зміцнення зв'язку школи з виробництвом. Ці питання, до речі, в деякій мірі ставились ще на початку 50-х років. У 1959 році в школах почало вводитися виробниче навчання, частина занять проводилася на підприємствах і в колгоспах. Поширення набув досвід створення учнівських виробничих бригад різного профілю.

Звичайно, більшовицька партія, як і в довоєнні роки, прагнула перетворити школи в знаряддя збереження і посилення своєї влади над учнівською молоддю і суспільством. Це завдання виконувалося через піонерську і комсомольську організації. Виховання відданості Сталіну, більшовизму оголошувалося найважливішим, найвищим покликом школи.

Це накладало значний відбиток на роботу школи. Але педагогічний колектив жив повноцінним творчим життям, віддаючи себе повністю справі виховання підростаючого покоління.

ПІДВИЩЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ

МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛІВ

Професія вчителя вимагає постійної роботи над собою. Вчитель залишається вчителем до того часу, поки він сам вчиться і працює над підвищенням свого фахового рівня. Справі підвищення кваліфікації в школі сприяла систематична робота методичних об'єднань, семінарів, педагогічних рад, виробничих нарад.

Але, звичайно, найголовніше - це робота кожного вчителя над собою. Кожна людина є людиною свого часу, ще нікому не вдалося його обігнати. Праця педагогів по Удосконаленню навчально-виховного процесу відбивала історичні особливості того часу. Вчителі займалися не лише педагогічними проблемами, а й політико-виховною Роботою серед населення. Партія розглядала їх, як своїх

ідеологічних бійців. Інколи за агітаційно-масову роботу з людьми питали більше, ніж, безпосередньо, за професійну. У квітні 1949 року в середній школі був виданий наказ, який закріплював вчителів за конкретними колгоспами і бригадами в справі проведення агітаційної роботи. Необхідно було систематично виступати з бесідами і лекціями, випускати стінгазети і бойові листки, малювати лозунги до завдань дня. Все це обов'язково контролювалось.

На першому плані підвищення кваліфікації було обов'язковим вивчення праць Й. В. Сталіна і партійних документів. Стратегічні напрямки навчально-виховного процесу визначалися партією. 50-і і початок 60-х років пройшли під знаком політехнізації. На кожне партійне рішення, яке стосувалося школи, необхідно було розробити і виконувати спеціальні заходи.

У 1953 році на виконання рішень вересневого Пленуму ЦК КПРС були розроблені такі заходи:

- не допустити відсіву з школи жодного учня;

- виростити в кожному класі учнів-відмінників та домогтися рішучого поліпшення якості знань і успішності учнів;

- опанувати спосіб виготовлення торфоперегнійних горщиків і вирощування в них овочевої розсади;

- виготовити для колгоспів нашого села 15000 торфоперегнійних горщиків;

- протягом зими вивчити квадратно-гніздовий спосіб посадки картоплі, кукурудзи та овочів і посадити навесні цим способом у колгоспі імені Орджонікідзе 3 га ово­чевих культур;

- взяти шефство над телятами в колгоспі ім. Орджо­нікідзе;

- допомагати колгоспу імені Сталіна у вирощуванні фруктового саду;

- протягом літніх канікул силами учнів виробити в

колгоспах понад 3000 трудоднів;

- дати для колгоспників 5 концертів художньої самодіяльності;

- кожного місяця читати для колгоспників села по 8 лекцій;

- посадити біля школи 100 фруктових дерев;

- роботу на пришкільній дослідній ділянці організувати і проводити так, щоб дослідна ділянка стала справжньою творчою лабораторією;

- організувати гурток по вивченню трактора;

- організувати гурток по вивченню комбайна.

Кожного року в школі організовувались педагогічні виставки. У 1950 році педагогічна виставка була організована з таких розділів:

- зошити з математики, фізики, хімії природознавства, географії, історії;

- унаочнення з математики, фізики, хімії, природознавства, географії, історії;

- зошити з української, російської, німецької мов і літератур;

- унаочнення з української, російської і німецької мов і літератур;

- преса школи (газети, журнали);

- малювання і креслення в школі;

- робота гуртків.

Проведення таких виставок з кожним роком удосконалювалося, вводилися нові напрямки, відзначалися окремі вчителі і учні. 30 березня 1956 року відбулася педагогічна виставка, в якій взяли участь всі класи, вчителі та гуртки школи. У наказі по школі було оголошено подяку за підготовлені експонати 24 учням. Серед них:

- Михайло Лисенко, учень 10 класу, за виготовлений детекторний радіоприймач;

- Анатолій Бондаренко, учень 10 класу, за

виготовлення детекторного радіоприймача і створення портрета Т. Г. Шевченка;

- Микола Бей, учень 10 класу, за виготовлення радіоприймача;

- Микола Гордієнко, учень 4 класу, за виготовлення шпаківні;

- Віра Бараник, Таїсія Коваль, учениці 10 класу, за вишивки.

На педагогічних радах розглядалися такі питання:

- виховання більшовицької волі і характеру;

- вивчення праць Сталіна з питань мовознавства;

- дотримання єдиного орфографічного режиму;

- стан викладання предметів;

- стан дисципліни в школі;

- організація повторення і підготовка до перевідних і випускних екзаменів;

- методика проведення уроків, які мають мету перевірки знань учнів.

У школі видавалися класні і стінні газети. Щомісяця випускалася добре оформлена загальношкільна газета "Зміна". У другій половині 50-х років випускається рукописний журнал з досвіду роботи педагогів "Учитель". Редактором журналу був Іван Васильович Жмурко, членами редколегії - Михайло Михайлович Просяников, Іван Якович Башлай, Євдокія Іванівна Таран, Олексій Антонович Гапон, Микола Артемович Сукачов. У березневому випуску журналу за 1954 рік були поміщені матеріали про виконання постанов партії і уряду з питань освіти, десятирічну роботу в школі військкерівника С. А. Довженка, виготовлення унаочнень з математики, екскурсію на тваринницьку ферму колгоспу «Червона Армія», з досвіду проведення новорічного маскараду в школі, опис досвіду роботи вчителя математики І. Я. Башлая.

До визначних дат у школі виходила художньо

оформлена фотогазета, видавалася сатирична газета "Перець".

У 50-х роках важливе значення надавалося проведенню виробничих нарад, на яких розглядалися питання навчання і виховання учнів. Вони відбувалися кожної чверті. Наприклад, у лютому 1958 року на нараді було розглянуто питання про підготовку учнів 10-х класів до екзаменів на атестат зрілості. До неї старанно готувалися. 12 вчителів відвідали по 4-5 уроків з основних предметів, вивчали роботу вчителів і успішність учнів, повторення пройденого матеріалу, ведення зошитів, словників, читання учнями художніх творів. На підставі вивчення цих питань на виробничій нараді пройшла принципова предметна розмова, були намічені конкретні завдання з допущених недоліків.

На січневій педагогічній конференції 1960 року за ініціативою вчителів Боромлянської середньої школи було прийнято звернення до всіх вчителів Тростянеччини про створення передового педагогічного досвіду, в якому говорилося: "Рішення XXI з'їзду КПРС, Закон про наближення школи до життя поставили перед радянськими вчителями відповідальні завдання по перебудові навчання в школі, поєднанню його з життям, удосконаленню всієї системи народної освіти в країні.

В обстановці небувалого політичного і трудового піднесення, викликаного рішенням XXI з'їзду КПРС, радянські вчителі прагнуть внести свій гідний вклад до загальнонародної справи виконання семирічного плану.

Ми, група вчителів Тростянецького району, розуміючи велике значення освіти і виховання підростаючого покоління в період переходу від соціалізму до комунізму, відповідаючи на заклик вчителів м. Сум, вирішили створити школу передового педагогічного досвіду і беремо на себе такі зобов'язання:

- кожний урок проводити на високому ідейно-теоретичному і методичному рівні, наполегливо підвищувати ефективність уроків, підтримувати тісний зв'язок навчання з життям, з виробництвом, 3 практикою комуністичного будівництва;

- готувати високоосвічених людей, які добре знають основи наук, здібні до фізичної праці, добитися повної успішності учнів, виховувати в них активність, ініціативу і навики самостійної роботи;

- зробити свої уроки відкритими для відвідування учителями, допомагати молодим педагогам оволодівати майстерністю своєї справи;

- творчо втілювати в життя вказівки партії про комуністичне виховання підростаючого покоління, активно виховувати в дітях риси нової людини — будівника комунізму, розвивати бажання молоді бути корисною своїй Батьківщині;

- наполегливо підвищувати свій ідейно-теоретичний рівень і педагогічну майстерність;

- брати активну участь у громадсько-корисній роботі, систематично виступати перед населенням з лекціями, доповідями та бесідами на політичні, науково-популярні та педагогічні теми.

Беручи ці соціалістичні зобов'язання, закликаємо передових учителів Тростянецького району включитися в рух по організації шкіл передового педагогічного досвіду".

Поступово педагогічний колектив школи виробив почерк своєї роботи, отримував визнання в районі і області.

Школа неодноразово контролювалася районним та обласним відділами освіти. У лютому 1956 року школа протягом двох тижнів перевірялася комісією в складі 9 чоловік, яку очолював інспектор Міністерства освіти Віктор Григорович Стіоса. На педагогічній раді з

підсумків перевірки школи В. Г. Стіоса прочитав довідку протягом двох годин. Виступали і інші перевіряючі.

У грудні 1957 року школа знову перевірялась комісією, яку очолював інспектор Міністерства освіти Шатківський. Особливу увагу комісія звернула на викладання української мови і літератури, історії і географії, математики і фізики, біології і хімії. Була проаналізована робота шкільної бібліотеки. Члени комісії відвідали 87 уроків у 27 учителів.

Перевірка навчально-виховного процесу в школі різними комісіями протягом багатьох років в основному підтвердила високий рівень навчання та виховання учнів.

НАВЧАННЯ

У післявоєнний час школа працювала за системою десятирічки: 1-4 класи були початковими, 5-7 - середніми і 8-10 - старшими. Тоді свідоцтво про неповну загальну середню освіту вручалося після закінчення 7 класів, а атестат зрілості - після закінчення 10 класів Наприкінці 50-х років відбувався перехід на неповну восьмирічну освіту. На початку 60-х років була введена 11-річна система навчання при початку навчання в школі з 7 років. Учень, який закінчував 11 класів, мав вік 18 років.

Зміни в структурі класів і тривалості навчання були пов'язані з введенням в практику політехнічного навчання, наближення її до виробництва. У грудні1961 року у двох 9-х класах почалася підготовка електромонтерів. У наступні роки у розклад старших класів було введено виробниче навчання, для якого відводилось два дні на тиждень: один день - на вивчення теорії сільськогосподарської техніки і агрономії в школі. Другий - на трудову практику в колгоспах. Заняття в школі проводились за системою 6-денки Рік починався традиційно - 1 вересня.

Одним з найголовніших напрямків у навчанні було збереження контингенту учнів та боротьба за їх високі знання. У ті часи вчителі дуже багато працювали індивідуально з учнями без ніякої оплати. Була ціла система позаурочних занять. Знання повністю відповідали виставленим оцінкам, так як ніхто не вимагав високих відсотків успішності. У 1946 році успішність становила 80%, у 1951 році в окремих четвертях з 762 учнів не встигало 95, у 1954 році — із 683 - 101 учень, у 1964 році з 500 учнів у школі було 16 відмінників.

Перевідні і випускні екзамени проводились принци­пово. Учні, як правило, показували високі знання. У 1951 році учні 10-го класу успішно написали екзаменаційний твір з української літератури. До речі, Міністерство освіти в тому році винесло на екзамен три такі теми: "Образ більшовиків у романі О. Гончара "Прапороносці", "Заклик до революційної боротьби проти панства та царизму в поезії Т. Г. Шевченка", "Правда - Сталін! З ним поборемо війну (А. Малишко)".

У 1944 році за значні успіхи у навчанні, праці та поведінці в СРСР були введені золоті і срібні медалі. Перша срібна медаль в історії школи була вручена випускниці 1946 року Вікторії Верхогляд. Протягом наступних років жодному учню медаль не вручалась. У 1953 році срібною медаллю був нагороджений випускник 10 класу Віктор Бурлюк. За період 1953 р. по 1965 р. 7 учнів були нагороджені золотими медалями і 12 - срібними.

У зв'язку з такою ситуацією значна частина населення села вважає, що першим медалістом школи був Віктор Бурлюк. 25 червня 1953 року педагогічна рада прийняла таке рішення. "Порушити клопотання перед обласним відділом народної освіти про нагородження учня Віктора Бурлюка срібною медаллю за відмінну успішність і зразкову поведінку".

Учень В. Бурлюк протягом 8, 9, 10-го класів навчався на «відмінно» і відзначався зразковою поведінкою та організаторськими здібностями.

У 1951-52 навчальному році був головою учнівського комітету і старанно виконував всі покладені на нього обов'язки.

За сумлінну роботу головою учнівського комітету учень Віктор Бурлюк одержав подяки від дирекції школи. За активну участь у культурно-масовій та громадській роботі заохочувався.

В. Бурлюк користувався заслуженим авторитетом як серед товаришів, так і серед учителів. Маючи нахил до математичних дисциплін, фізики, історії, учень завжди допомагав своїм товаришам у піднесенні їхніх знань і успішності.

Батьки учня Бурлюка докладали всі можливі зусилля для виховання свого сина. Вони добре відносились до школи, завжди радились з дирекцією, вчителями в питаннях виховання сина.

Після закінчення школи В. Бурлюк закінчив Ризьке військове авіаційно-технічне училище, навчався в Ризькому вищому військово-інженерному училищі. У 1964 році закінчив Ризький політехнічний інститут. Всі ці навчальні заклади він закінчив на "відмінно" з червоним дипломом. Деякий час служив в армії, з 1979 року і до 1987 року був викладачем Ризького вищого воєнно-інженерного училища. Він є висококласним спеціалістом в галузі радіообладнання. Це його робота і захоплення на все життя. Він здобув звання "Заслужений радист СРСР", був учасником всесоюзних виставок, має два державних свідоцтва на винаходи для військових цілей в галузі авіаційного радіообладнання.

Звичайно, така робота і захоплення мають і користь для сім'ї. Віктор Петрович вважав, що з його знаннями і досвідом якось соромно йти до магазину і

купляти там телевізор. Тому він сам зробив телевізор, який вийшов не гіршим, ніж телевізори зарубіжних фірм.

На сьогодні Віктор Петрович разом з сином і дружиною проживають в столиці Латвії Ризі, часто приїздить в рідне село.

Міцні знання давали можливість випускникам різних років успішно продовжувати навчання у вищих та середніх навчальних закладах і здобувати різні професії. З випуску 1948 року 18 юнаків і дівчат вступили до вищих та середніх навчальних закладів. Серед них: Віктор Кутас, Іван Довженко, які стали студентами Харківського інституту залізничного транспорту, а Володимир Бараник здав на "відмінно" екзамени в Харківський медичний інститут¹⁶³.

За період 1944-1957 рр. середня школа імені В. І. Леніна випустила 760 учнів, з яких 20 стали інженерами, 50 - лікарями, фельдшерами, 62 - вчителями. Понад 300 випускників здобули ту чи іншу професію.

ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ

Колектив середньої школи у другій половині 50-х років і в першій половині 60-х років, крім навчання, постійно надавав великого значення трудовому вихованню, благоустрою території, проведенню ремонтних робіт у школі, посильній допомозі колгоспам села. Поступово традицією у школі стало садіння алей випускниками школи. У 1957 році два випускних класи посадили алеї з лип та беріз. Тисячі декоративних і фруктових дерев прикрасили територію села і колгоспів. Щорічно школярі здавали металолом і макулатуру.

У ті роки учні постійно на колгоспних плантаціях збирали довгоносиків. Інколи на поля виходило до 250 дітей, які за день збирали до 20 кг цього шкідника. Багато учнів протягом літа працювало в колгоспах. У 1954

році учень школи Володимир Калашник влітку доглядав коней у колгоспі Орджонікідзе і досяг добрих результатів. Він не лише заробив певні кошти, а й став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Значну допомогу надали вчителі і учні в 1955 році колгоспам під час весняної сівби, збиранні урожаю кукурудзи, картоплі та інших культур. Тільки за копання картоплі в колгоспах імені Сталіна, імені Калініна та імені Орджонікідзе школа одержала майже 3100 карбованців і понад 11 тонн картоплі, яка була реалізована. За ці кошти був придбаний духовий оркестр¹⁶⁴. Щорічно для колгоспів виготовляли торфоперегнійні горщики. У 1955 році їх було виготовлено 16 тисяч. Влітку 1956 року учні обробляли 25 га соняшнику, 150 га кукурудзи, 5 га цукрових буряків у колгоспі імені Сталіна. Переважна більшість випускників 1956 року стала працювати в колгоспах, деякі з них поїхали на цілину, а учні 10-Б класу на заклик партії вирішили всі працювати у вугільній промисловості¹⁶⁵.

У 1956 році були обладнані майстерні по дереву і металу на 20 робочих місць кожна. Значна увага приділялася проведенню практичних сільськогос­подарських робіт. Був свій трактор та різні сільськогосподарські машини¹⁶⁶.

Протягом 50-х років Комуністичною партією неодно­разово зверталась увага на покращення трудового виховання. Переломними в даному плані стали рішення XXI з'їзду КПРС та Постанова "Про зміцнення зв'язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти СРСР», в яких зазначалось, що поряд з навчанням головним завданням школи є підготовка учнів до життя, до суспільно корисної праці. У зв'язку з цими рішеннями в школі стали приділяти значно більше уваги трудовому вихованню.

У 1958 році була створена учнівська виробнича бригада, яка складалася з 117 учнів. Члени бригади в

цьому році посадили 200 га кукурудзи, 30 га соняшнику, зібрали по 50 ц гібридної кукурудзи на площі 25 га, посадили і обробили 6 га полуниць.

У серпні 1958 року на районній конференції вчителів всіх привертав увагу фотомонтаж, на якому десятки фотографій розповідали про різноманітність шкільного життя Боромлянської середньої школи: суспільно корисну працю, навчання, роботу гуртків та відпочинок учнів.¹⁶⁷

У грудні 1959 року за справи учнівської виробничої бригади було що звітувати на районному зльоті її голові Ользі Швед. За цей рік при допомозі учнів була збудована шкільна теплиця. У колгоспі "Червона Армія" на 25 га учні виростили по 34 ц гібридної кукурудзи сорту Буковинський-1. Весною в ґрунт було внесено 725 тонн перегною.

Ольга Швед закінчила трудовий рапорт таким віршем:

В юнім серці немає тривоги,

Кличуть кожного далі ясні,

Перед нами широкі дороги

Розлились, мов річки навесні.

Наша юність, мов повінь бурхлива,

Серце прагне нових перемог,

Ми тобі, Батьківщино любима,

Свої сили й знання несемо.

За успіхи в праці виробничій бригаді було подаровано електричну швейну машинку.

У другій половині 50-х років існувала невелика шкільна кролеферма, з якої щорічно здавали по 100-200 кролів. Весною 1960 року на районному зльоті юних кролівників було поставлено завдання виростити 26 тисяч кролів. Юні боромлянські кролівники взяли на себе серйозне зобов'язання - виростити і здати в рахунок колгоспу імені Сталіна 3 тисячі кролів. До цієї справи колектив віднісся з повною відповідальністю. Був побудований за допомогою колгоспу імені Сталіна та колективу промартілі "Трудовий

шлях" своєрідний комплекс по вирощуванню кролів, який включав типовий крільчатник розміром 6 м х 30 м, критий шифером для утримання кролів у зимовий період. Була відведена спеціальна територія, розміром 50x50 м, огороджена сіткою. На вулиці влітку було встановлено десятки "багатоповерхових кліток". Для вирощування кролів застосовувався так званий траншейний спосіб, коли вони вирощувались у вольєрах на свіжому повітрі. Осіння кількість кролів досягла 1200 штук.

1960 рік приніс вагомі результати роботи учнівської виробничої бригади. За нею було закріплено 30 га землі, коней - 4, плугів - 2, борін - 3, культиваторів - 1, возів - 1, сіялок - 1, тракторів - 1. Вирощено і здано державі кролів - 810 штук на суму 6733 крб.

Зібрано врожай і здано колгоспу

Назва культур	Площа в га	Урожай з га, ц	Разом урожай, ц
Овес на зерно
Однорічні трави на сіно
Кукурудза на зерно
Кукурудза на корм
Кукурудза на силос		—
в т. ч. зеленої маси
Зерна
Цукровий буряк	1,5

Крім того, учнівська виробнича бригада допомагала У вирощуванні гібридної кукурудзи на площі 11 га та виконувала різні сільськогосподарські роботи. Учні виконали роботи обсягом на 1120 трудоднів.

У 1961 році на пришкільній ділянці була запроваджена така, як у колгоспі, польова десятипільна та огородня восьмипільна сівозміни.

Юннати виростили такий урожай:

Польова десятипільна сівозміна

Назва культури	Урожай культур в переводі на га, ц
Кукурудза
Озиме жито
Озима пшениця
Яра пшениця
Цукровий буряк
Багаторічні трави	600 (зеленої маси)
Цукровий буряк
Гречка
Гарбузи (зайнятий пар)	20 штук

Юннати проводили досліди:

Олександра Сумець - "Вплив різних мінеральних солей на урожай цукрових буряків". Одержала високий урожай цукрових буряків - 500 ц з га;

Неоніла Білик - "Вплив строків посіву гречки на урожай". Одержала урожай гречки 15 ц з га;

Людмила Калашник - "Вплив густоти на урожай кукурудзи". Одержала урожай кукурудзи 70 ц з га.

Ніна Калашник - "Вплив додаткового запилення

на урожай озимої пшениці". Одержала урожай при додатковому запиленні 32 ц з га.

У теплиці юннати вирощували цибулю, огірки, салат, шпинат, розсаду капусти і помідорів.

Юннат Лідія Струтинська проводила дослід "Роз­множення картоплі паростками".

У 1961 році і в наступних роках велика шкільна кролеферма через захворюваність кролів і великий падіж практично припинила свою роботу. Робота шкільної виробничої бригади продовжувалась. Для щорічного підведення підсумків її роботи кожної осені проводилось свято урожаю.

ГУРТКОВА РОБОТА

Педагогічний колектив займався не лише навчальними заняттями. У позаучбовий час протягом другої половини 40-х - першої половини 60-х років щорічно працювало 15-20 гуртків за інтересами. У 1949 році були такі гуртки, якими керували вчителі:

- історичний - О. М. Довженко;

- гурток юннатів - Т. Ф. Ніконова;

- хімічний - П. В. Мовчан;

- фізичний - О. А. Гапон;

- математичний - В. Г. Ведь;

- математичний - Н. С. Кандиба;

- літературний - В. Ф. Блєднова;

- літературного читання - Л. А. Веселовська;

- літературного читання - Т. М. Лобода;

- керівник драматичного гуртка учнів 8-10 класів - М. М. Просяников;

- керівник драматичного гуртка учнів 5-7 класів - О. К. Шереверя;

- керівник драматичного гуртка учнів 6-х класів - П. С. Горошко;

- географічний - І. В. Жмурко;

- керівник співочих гуртків - С. А. Довженко;

- керівник співочих гуртків - М. М. Просяников.

У наступні роки деякі з гуртків припиняли свою роботу, але виникали й нові. У 1949 році за ініціативою учня Володимира Касьяна був створений струнний оркестр у складі 6 учнів. У 1951 році була оголошена подяка учителю Марії Семенівні Фальковій за добру роботу балетного гуртка. У 1956 році за відмінну роботу танцювального гуртка була відзначена вчитель Валентина Федорівна Гнітіна. Постійно перед населенням виступали з виставами драматичні гуртки, якими керували М. М. Просяников і В. Ф. Блєднова. За участь у художній самодіяльності учням і вчителям оголошувалися подяки. У 1955-56 навчальному році за особливу участь у художній самодіяльності учень 9-Б класу Микола Кривич був нагороджений грошовою премією у сумі 100 крб. У 1955 році почав працювати духовий оркестр, постійним керівником якого протягом 20 років був вчитель І. В. Жмурко.

З великим ентузіазмом працювала керівник художньої самодіяльності Євгенія Карпівна Просяникова. Шкільний хор, яким вона керувала, налічував більше 100 учнів 5-10 класів. Вона вела ще декілька художніх гуртків. Діти виступали і в школі, і серед жителів села. У 1958 році учні під керівництвом Є. К. Просяникової виступили з 15 концертами для населення.

Протягом ряду років викладачі фізики Є. І. Таран і О. А. Гапон щорічно влаштовували вечори "цікавої фізики". Проводилися вони так. Спершу вчителі домовлялися про тематику вечора, складали примірний його план. Перший пункт плану - вступне слово, з яким міг виступити вчитель або учень 9 чи 10 класу. Визначався список літератури, яку необхідно було використати, передбачалися фізичні досліди, експериментальні задачі, фізичні парадокси, цікаві запитання і розповіді.

Вечори пробуджували в учнів зацікавленість до вивчення фізики і техніки.

Підготовка вечора займала півтора-два місяці. За цей час учні користувалися різною додатковою літературою, зокрема журналами "Фізика в школі", "Юний технік", "Знание - сила", "Техника молодежи", Наука і життя".

Під час підготовки до вечора були випадки, що учні знаходили більш вдалу форму проведення досліду, цікавішу задачу, загадку, ніж ті, які намічалися в плані.