Колгоспний будинок ветеранів

Старість. Осіння пора людини. Безкінечні хвороби, безсонні ночі, і найстрашніше - самотність, коли навіть нікому подати води, ні з ким перемовитись словом. На жаль, таких безпомічних, самотніх людей у нас ще немало.

Якщо людина похилого віку не має постійної допомоги вдома, залишається один вихід - будинок-інтернат. Але багато пенсіонерів на це згоджується тільки в крайньому випадку. І зрозуміло, старому, який прожив свій вік на одному місці, важко виїхати з рідного села, від звичайного людського оточення. Завезуть на сотні кілометрів в будинок-інтернат і прощавайте, рідні простори.

Вдало розв'язали цю проблему керівники колгоспів "Маяк" і "Гігант", ПМК-145, лозомеблевої фабрики, управління осушувальних систем та інших організацій села. У грудні 1988 року в приміщенні колишньої дільничної лікарні після реконструкції почав діяти міжгосподарський Будинок для пристарілих людей.

Будинок для ветеранів введений як підрозділ колгоспу "Маяк". Він розрахований на 15 чоловік. Фінансування здійснюється за рахунок коштів колгоспу "Маяк" та районного бюджету.

Впорядковано територію, сад і двір, у кімнатах нові меблі, килимові доріжки на підлозі і біля кожного ліжка, які застелені теплими красивими ковдрами. Поряд - кімната відпочинку, де можна почитати художню літературу, переглянути свіжі газети і журнали, подивитися телевізор. У приміщенні - ванна, душові кімнати, теплі санвузли. Мешканців забезпечують 4-х разовим харчуванням, сезонним одягом і взуттям. Зігрівають старість теплом і увагою, повсякденною допомогою Марія Федорівна Ворона, Ніна Володимирівна Задесенець, досвідчені кухарі і медичний персонал.

Боромлянський будинок-інтернат відрізняється від типових у області. Перед його відкриттям група керівників і спеціалістів Боромлі побувала у будинках-інтернатах Охтирки, селища Вороніж Шосткінського району, познайомилась з їх структурою і діяльністю, розмовляла з постійними їх мешканцями. До речі, наші земляки, які проживали там, зустріли звістку про відкриття інтернату в Боромлі з великою радістю і просили допомогти переїхати ближче до рідних місць.

Ось відмінність і виявилась одразу: ці будинки-інтернати розташовані у віддалених від селищ і районних центрів місцях. Боромлянський будинок знаходиться у центрі великого села, поблизу республіканської траси, в мальовничому місці. Поряд - торговий центр, Будинок культури, нова дільнична лікарня. Будь-якої пори року мешканець за бажанням може відвідати близьких і рідних. З урахуванням стану здоров'я і бажання надається можливість займатися посильною трудовою діяльністю.

Умови прийому, утримання і виписки з будинку-інтернату такі: приймаються пристарілі, інваліди-колгоспники, які потребують медичного, побутового догляду (жінки - з 55 років, чоловіки - з 60, інваліди І та II групи - з 18 років).

У першу чергу в будинок-інтернат приймаються колгоспники-інваліди, учасники Великої Вітчизняної війни і члени сімей загиблих військовослужбовців, а також померлих колгоспників-інвалідів і учасників війни.

Під знаком милосердя працює колектив будинку-інтернату. З повагою і теплом відносяться до пристарілих людей. Адже вони винесли на своїх плечах війну, голод, незгоди і заслужили особливої уваги до себе.

КОЛГОСП "ГІГАНТ"

СТАНОВЛЕННЯ ГОСПОДАРСТВА

У другій половині 60-х і більшу частину 70-х років продовжував очолювати господарство Олександр Іванович Курмаз. На ці роки припадає період становлення і господарства, і колективу в цілому. Сама назва колгоспу говорила про його розміри, і це дійсно так. Він мав найбільше землі серед господарств району. З 8350 гектарів рілля займала майже 5 тисяч.

1965 рік був роком закінчення семирічки, серединою 60-х років. Господарство підвело підсумки цього рубежу. На озброєнні сільських механізаторів був 31 трактор і 25 комбайнів. Майже в 50 тваринницьких приміщеннях було 2400 голів великої рогатої худоби, 1800 свиней, 1840 овець, 4000 тисячі голів птиці. У господарстві працювало 889 колгоспників. Партійна організація нараховувала 59 комуністів, дві третини яких працювало безпосередньо у виробництві механізаторами, тваринниками та рядовими працівниками. 10 комуністів очолювали бригади, ферми та виробничі дільниці.

Всі галузі колгоспного виробництва в 1965 році були рентабельні. На 100 га угідь вироблено 280 центнерів молока і 39 центнерів м'яса. Від реалізації продукції тваринництва до каси надійшло майже півмільйона карбованців. Кожен карбованець, вкладений у тваринництво, приніс 40 копійок чистого прибутку. 480 тисяч карбованців прибутку принесло рослинництво, особливо за рахунок реалізації зернових. На витрачений карбованець отримано по 2 крб. 70 коп. чистого прибутку. Особливо "грошовою" культурою був соняшник. Він дав рентабельність 93,6 відсотки. Успішно працювала вівцеферма, де чабани І. Манаєнко та В. Сівовол від кожних 100 вівцематок одержали по 143 ягнят. Отара збільшилася в півтора рази. Але, незважаючи на ці

успіхи, запланованих результатів досягти не вдалося: планували мати 1337 тисяч карбованців прибутку, а отримали лише 886 тисяч карбованців. Головна причина цього - це великі витрати при виробництві сільськогосподарської продукції.

У 1967 році до 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції були підведені підсумки виробничої діяльності колективу. Порівняння бралися в основному за останні 10 років. У 1957 році на місці колгоспу "Гігант" були три господарства: "Шлях Леніна", імені Кірова, імені Орджонікідзе. За цей час був зроблений великий крок вперед. У 1957 році на 100 гектарів сільськогосподарських угідь було вироблено в колгоспі імені Кірова 128 центнерів молока і 14 центнерів м'яса, "Шлях Леніна", відповідно 160 і 14 центнерів і в колгоспі імені Орджонікідзе - 129 і 7 центнерів. У 1967 році на 100 гектарів сільськогосподарських угідь в колгоспі "Гігант" було вироблено 235 центнерів молока і 36 центнерів м'яса.

У розпорядженні колгоспу був добре оснащений машинно-тракторний парк, здатний виконувати весь комплекс сільськогосподарських робіт у найкращі агротехнічні строки. Відійшли у минуле віялки, які не так давно крутили руками, або, в кращому випадку, з допомогою кінного приводу. Десятки людей мішками заносили зерно в сховища. На середину 60-х років це залишилось лише в спогадах: використовувалися зерноочисні машини і транспортери, які приводилися в дію електромоторами. Уміле використання техніки дало можливість посіяти ранні зернові за 4 дні і за два тижні впоратися з їх збиранням. У 1967, недуже сприятливому році, хлібороби отримали на круг 20,2 центнери зерна з гектара.

Всі колишні колгоспи, які ввійшли до "Гіганту", утворили єдиний господарський механізм. О. І. Курмаз

у 1967 році так писав про це в районній газеті: "Пригадується колишній колгосп імені Орджонікідзе. Він був один з найвідсталіших - в районних зведеннях завжди займав останні місця. Скажу правду: з острахом приймали ми його, коли стало питання про об'єднання. Ніде правди діти, боялися, що потягне весь колгосп назад, а він з трьох колишніх колгоспів найбільший. До того ж на той час фінансове становище у нього було зовсім нікудишнє. Кругом обріс боргами, навіть не розрахувався за придбану техніку в МТС. Та зараз це вже історія. Всі виробничі дільниці, в тому числі і третя, що на місці колишньої артілі ім. Орджонікідзе, добре справляються з своїми завданнями, виконують виробничо-фінансовий план. Інакше і бути не може, адже основна маса людей на всіх дільницях — це чесні трудівники, а правлінню і партійній організації однаково дорогі інтереси всіх дільниць".¹⁸²

Успіхи трудівників колгоспу вітали в районі. Зовсім невипадково колгоспники району обрали делегатом на III Всесоюзний з'їзд колгоспників сумлінну працівницю Віру Іванівну Тупаленко, яка десятки років працювала в колгоспі "Гігант". Місце роботи ланкової і її творча лабораторія — це 25 гектарів цукрових буряків. У ті часи значна частина роботи виконувалася вручну. До складу її ланки входило 10 жінок. їм необхідно було і проривати, і перевіряти посіви. У 1969 році, коли відбувався з'їзд колгоспників, були складні погодні умови: навесні - пилові бурі, а влітку - постійні дощі. Загинуло багато посівів і деякі ділянки довелося двічі пересівати. Віра Іванівна зуміла добре організувати роботу ланки. І нива дала добрий результат - більше, як по 200 центнерів цукрових буряків з гектара. Шанованій ланковій було про що ділитися з делегатами з'їзду. У наступні роки Віра Іванівна працювала дояркою.

Успіхи господарству приносили його трудівники.

Микола Федорович Полулях почав працювати в колгоспі з часу його заснування і продовжує працювати і нині. За кермом трактора 45 років напруженої праці. Весь час працював на гусеничних тракторах. За час своєї роботи змінив чотири трактори. Добре знає кожне поле, його особливості. У літні напружені місяці працював і на зернозбиральних комбайнах. Всі роки праці пройшли майже без вихідних і відпусток: кожен день в праці з ранку до ночі. Микола Федорович - це працелюбна, чесна і скромна людина, яка не шукала теплих місць, керівних посад, а постійно виконувала свою справу. Він у колек­тиві користується заслуженою повагою і авторитетом, є добрим наставником підростаючій зміні. Разом з дружиною, теж колгоспницею, Лідією Григорівною, виховали двох доньок. У трудовій книжці колгоспника він має стільки заохочень, що їх би вистачило на всю бригаду. Серед нагород найдорожчими для Миколи Федоровича є орден Трудового Червоного Прапора та звання "Почесний колгоспник колгоспу "Гігант".

Весь свій вік пропрацювала в колгоспі Ніна Миколаївна Банька: спочатку сапала буряки, потім годувала телят, а у 1966 році стала дояркою. Своєю самовідданою працею домоглася високих надоїв. Протягом другої половини 60-х — на початку 70-х років постійно надоювала 3 тисячі літрів молока від своєї групи корів. її праця була відзначена медалями та орденами Трудової Слави II і III ступенів. Крім того, Ніна Миколаївна має ще одну медаль "Материнства" за виховання дітей. А їх в її сім'ї було п'ять.

За успіхи у колгоспному виробництві Оксана Антонівна Троцька, яка працювала на різних роботах, неодноразово заохочувалася правлінням. Згодом вона стала працювати постійно чабаном і досягла тут вагомих результатів. її праця була відзначена високою урядовою нагородою - орденом "Знак Пошани".

Ніна Федорівна Різник три з половиною десятки років пропрацювала дояркою на фермі. Вона застала ті часи, коли працювати було важко, адже все виконувалося вручну, але працювала з вогником, любила професію тваринника. У скрутні роки навіть з дому приносила корми для худоби. У 1957 році від групи, до якої входило 13 корів, надоїла по 2,5 тисячі літрів молока. На той час це був високий результат. У 70-х роках кількість корів у групі збільшилася до 20-22 голів. Вона першою почала запроваджувати машинне доїння. Сумлінне відношення до праці дало відмінні результати - постійно зростали надої. Ніна Федорівна відзначається неодноразово урядовими нагородами, серед яких ордени Трудового Червоного Прапора і "Знак Пошани".

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА ВАКАЙ –

ДЕЛЕГАТ ХХIV З'ЇЗДУ КПРС

Марія Миколаївна народилася в роботящій колгоспній сім'ї у 1938 році. Успішно навчалася в школі, з самого дитинства мріяла стати вчителем. Декілька разів вона перечитувала виклик про те, що після успішної здачі екзаменів її зарахували студенткою Полтавського педагогічного інституту. Але радість була передчасною, бо ні за що було вчитися.

У цьому ж 1956 році за комсомольською путівкою пішла працювати на свиноферму в колгосп. Через рік очолила комсомольсько-молодіжну бригаду на цегельному заводі, який збудували в колгоспі. У ці роки заочно навчалася в сільськогосподарському технікумі, після закінчення якого в 1960 році очолила комсомольсько-молодіжну ферму, де працювало 12 доярок. Всі вони були дівчатами працьовитими, завзятими, хоча умови праці в той час були тяжкі - старі приміщення, а про механізацію годі було й мріяти. Та наполегливість керівника і невтомна праця доярок

привели до високих результатів. Ферма зайняла перше місце і в районі, і в області. Надій на кожну корову досяг 15-16 кілограмів молока. До працьовитого колективу на ферму приїздив навіть голова облвиконкому Андрій Михайлович Науменко. Візит його не пройшов марно. У 1964 році за рахунок державних асигнувань почалося будівництво цілого молочнотоварного комплексу, поступово стали впроваджуватися у виробництво перспективні методи утримання корів із застосуванням механізації.

У 1971 році комуністи області на партійній конференції обрали Марію Миколаївну делегатом XXIV з'їзду КПРС. У ті часи це була велика честь. і сьогодні вона з хвилюванням згадує ту подію: у своєму житті на такому форумі їй довелося побувати лише один раз. На з'їзді були широко представлені люди праці, творці народного достатку. Серед делегатів було 1195 робітників і 870 колгоспників. Уперше в своєму житті вона бачила і слухала виступ Генерального секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєва. Незабутні враження в душі Марії Миколаївни залишили зустрічі під час роботи з'їзду з космонавтом Г. Т. Береговим, нашим земляком, тричі Героєм Радянського Союзу І. М. Кожедубом, відвідини квартири і кабінету В. І. Леніна, а також поїздка до "зоряного містечка". У 1974 році Марія Миколаївна призначається на посаду зоотехніка-селекціонера і працює на ній більше двадцяти років. За цей час проведена велика робота по покращенню поголів'я, завозилися кращі породи корів з Львівської і Кіровоградської областей та з Прибалтики. За тривалу бездоганну роботу Марія Миколаївна неодноразово нагороджувалася грамотами і цінними подарунками органами влади району і області.