СИТУАЦІЯ НА УКРАЇНІ І РОЗВИТОК СЕЛА 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

СИТУАЦІЯ НА УКРАЇНІ І РОЗВИТОК СЕЛА



У

серпні 1991 року потяг радянської історії прибув на свою кінцеву зупинку. Намагання "гекачепістів" утримати імперію від розвалу шляхом державного перевороту зазнало краху. На руїнах великої держави - Союзу Радянських Соціалістичних Республік, який займав одну шосту частину суші планети, - виникли окремі суверенні держави, часи комунізму назавжди зупинилися. Було заборонено діяльність Комуністичної партії. Тут ми зустрічаємося ще з одним парадоксом історії. Жоден райком партії не захистив себе, ніхто з людей навіть і не подумав про захист завоювань Жовтня зі зброєю в руках.

У кожному колгоспі, організації села були свої партійні організації, чисельність комуністів яких становила більше 220 чоловік. Секретарі партійних організацій тихенько


роздали їм облікові картки, взяті в райкомі. Попередній лад тихо вмер, вичерпавши свої сили для подальшого розвитку.

24 серпня 1991 року на політичній карті світу з'явилася нова самостійна держава - Україна. Через декілька місяців, 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, результати якого були вражаючі: понад 90 відсотків громадян, які брали участь у голосуванні, висловилися за самостійну суверенну державу. Такі ж результати голосування були і в нашому селі.

Серед населення України і боромлян була пануючою думка, що в незалежній державі справи зразу підуть краще, що життєвий рівень буде вищий, ніж у Союзі. Часто Україну порівнювали з Францією. У реальності відбувалося зовсім інше. Об'єктивні і суб'єктивні обставини привели до небаченої в історії людства кризи - нова держава дійшла до краю безодні. У надзвичайно складній ситуації опинилися колгоспи, підприємства і жителі села.

Багато людей, особливо ветеранів війни та праці, з болем згадують попередні радянські часи. Адже тоді практично кожний громадянин, де б він не працював, міг забезпечити собі і своїй сім'ї більш-менш нормальні життєві умови: побудувати будинок, нормально одягатися, вивчити безкоштовно дітей і дати їм спеціальність і навіть зібрати гроші для придбання легкового автомобіля. Але знову черговий парадокс історії. Всі намагання окремих осіб відродити партійну організацію в селі або навіть створити будь-яку іншу партію зазнали невдачі. Село залишилося позапартійним.

Почався поступовий спад виробництва, з прилавків магазинів зникли товари. Заробітна плата ще виплачувалася радянськими грошима, але незабаром і їх не стало вистачати. Своя тимчасова національна валюта була введена у формі купона в 1992 році. Місцеві


органи влади стали видавати спеціальні інструкції про норми продажу товарів першої необхідності в одні руки. В 1993 році в магазинах села одній людині протягом місяця можна було купити:

- цукор - 1,5 кг;

- сіль - 1 кг;

- крупа - 1 кг;

- макаронні вироби - 1 кг;

- горілчані вироби - 1 пляшка;

- масло тваринне - 1 кг;

- олія - 0,5 кг;

- миючі засоби - 1 кг;

- мило туалетне - 1 кусок;

- мило господарче - 1 кусок;

- панчішно-шкарпетні вироби - 1 пара;

- хліб - 2 буханки щоденно;

- булочні вироби - 0,5 кг щоденно.

На придбання господарчих товарів, одягу, побутової техніки складалися спеціальні списки в кожній організації, були введені талони.

Розпочалася небачена інфляція, яка досягла за рік 2000 відсотків. Знецінилися заощадження, здобуті важкою працею протягом десятиліть. Особливо в скрутному становищі перебували пенсіонери. У 1991 році на ощадних книжках боромлян знаходилося більше 12 мільйонів карбованців радянськими грошима. Це в середньому більше двох тисяч на кожного жителя. Практично все це пропало.

У 1996 році була проведена цивілізованими методами грошова реформа — введена національна валюта — гривня. Поступово грошова система стабілізувалася. За підрахунками вчених одна гривня за своєю купівельною спроможністю дорівнює 30-и копійкам радянських грошей 1990 року.

Демографічна ситуація протягом 90-х років


характеризується на території сільської Ради такими показниками:

Роки (напрямки порівняння)
Народилося
Померло
Зареєстровано шлюбів
Прибуло    
Вибуло    

Кількісний склад та соціальний статус населення протягом 1985-1997 років характеризують такі дані по Боромлянській сільській Раді:

Роки
Кількість жителів
Працюючих
Пенсіонерів
Учасників бойових дій
Учасників війни  
Інвалідів

До складу сільської Ради входить декілька населених пунктів, в яких на початку 1997 року проживала така кількість жителів:

Назва населеного пункту Дворів Жителів
Боромля
Мозгове
Первомайське
Вовкове
Новгородське
Пархомівка
Шевченків Гай
Всього

У 90-і роки головою Боромлянської сільської Ради народних депутатів продовжував бути Микола Якович Гапон. У 1994 році майже 80 відсотків жителів, які брали участь у виборах, підтримали його кандидатуру. На цих же виборах було обрано 20 депутатів сільської Ради та


З депутати районної Ради: Микола Миколайович Артюшенко, Василь Іванович Мельник, Володимир Миколайович Білоконь. Вибори голови Ради і багатьох депутатів проходили на альтернативній основі. Найбільш важливі питання життя села вирішуються на сесіях сільської Ради. Важливим її органом є виконавчий комітет, до складу якого входить 11 чоловік:

Гапон Микола Якович

Сумцов Віктор Григорович

Гонтаренко Наталія Федорівна

Бей Надія Андріївна

Липченко Олександр Григорович

Садовий Василь Іванович

Завадський Віктор Федосійович

Романіка Василь Миколайович

Шоломій Іван Опанасович

Артюшенко Микола Миколайович

Новгородський Володимир Іванович

Щорічно в середньому проводиться 12-15 засідань виконкому, на яких розглядаються питання соціального розвитку, бюджету, робота об'єктів соціально-культурного побуту, підсумки роботи підприємств, організацій і колгоспів, організація проведення різних свят і урочистостей. На засіданнях, крім того, заслуховуються звіти окремих керівників. Постійну роботу по благоустрою та координації зусиль організацій, колгоспів і підприємств села проводить голова виконкому М. Я. Гапон.

90-і роки ввійшли в історію села активним проведенням газифікації, але справа ця почалася значно раніше, в середині 80-х. Тоді це питання було не з легких, "пробити" питання газифікації населеного пункту сільської місцевості було надзвичайною подією, адже на території України газифіковані села складали лише декілька відсотків.


За цю надзвичайно важливу і складну справу взявся тодішній головний інженер ПМК-145 Іван Васильович Коломієць. Це не входило в його безпосередні функції, ніхто йому за це нічого не платив. Навпаки, багато жителів, та й деякі керівники, відносилися до цього скептично: люди просто не вірили, що це можна зробити. Але Іван Васильович, не рахуючись ні з часом, ні з величезною завантаженістю своєю безпосередньою роботою, крок за кроком вирішував це складне питання. На шляху було багато перепон. Зроблено десятки поїздок в союзні і республіканські міністерства. Нарешті, в жовтні 1984 року Держплан СРСР дозволяє своїм листом використання природного газу, як палива для села. Потім пішла напружена праця по проектуванню, яке здійснив у 1986 році Український державний проектний і науково-дослідний інститут комунальних споруд Харкова. Згодом до проектних робіт буде підключений інститут “Агропроект” міста Сум. Потім пішла робота по "вибиванню" труб та різного обладнання. Наприкінці 80-х почалося спорудження підвідного газопроводу середнього тиску.

Сільська Рада на чолі з головою М. Я. Галоном, перетворилася в своєрідний штаб з проведення робіт по газифікації. Тут постійно відбуваються засідання виконкому та робочі наради з даного питання.

У 70-80-і роки боромляни справедливо нарікали на те, що розвиток села відбувається лише за рахунок коштів підприємств і організацій, які знаходяться на його території та населення, а район мало в чому допомагає. У значній мірі в цих твердженнях було багато справедливості. Зовсім інша картина стала в 90-і роки, як кажуть, район і його керівництво не лише говорили загальні фрази про газифікацію і керували, а брали безпосередньо участь у цій справі. Майже на кожній робочій нараді був присутній перший заступник голови Тростянецької районної державної адміністрації Степан


Пантелійович Сотников, який допомагав розв'язувати безліч складних питань.

Важливо те, що в цій справі не стояв осторонь сам голова Тростянецької районної держадміністрації Микола Якович Березін. Він сам особисто вникав у суть справи, брав участь у робочих нарадах, допомагав вирішувати фінансові проблеми. Протягом 1994-1995 рр. на газифікацію із районного бюджету було виділено 15 мільярдів купоно-карбованців (150000 гривень).

1994 рік приніс перші результати: в грудні місяці стала працювати котельня на газовому паливі в дитячому садочку "Дзвіночок". Наступного року справи пішли швидше. На черзі була газифікація котельні загальноосвітньої школи, яка була проведена в надзвичайно короткі строки — всього за 3 місяці. Тут було освоєно коштів біля 6 мільярдів карбованців. Значну частину їх виділила райдержадміністрація. Допомогли матеріалами і коштами підприємства і колгоспи села, особливо колгосп "Маяк". Велику частину коштів вдалося залучити через Міністерство сільського господарства. Тоді прохання директора школи М. М. Артюшенка і голови сільської Ради М. Я. Гапона задовольнив міністр сільського господарства Юрій Михайлович Карасик, який не лише пообіцяв кошти при зустрічі, а й дотримав свого слова. Підтримав у цій важливій справі боромлян народний депутат України Юрій Тимофійович Бублик.

У листопаді 1995 року на території школи відбувся мітинг у зв'язку з цією важливою подією, на якому виступили керівники села і голова районної державної адміністрації М. Я. Березін. Введення котельні в школі дало великий економічний ефект: затрати на опалення скоротилися вдвічі, а приміщення отримало постійне і надійне тепло.

У 1996 році була прокладена газова магістраль до сільської лікарні і проведена газифікація котельні. Лише


в цьому році з районного бюджету було асигновано більше 150000 гривень.

Газифікуються і інші об'єкти села. Газ надійшов на виробничі об'єкти колгоспів "Маяк" і "Гігант". Більше, ніж у 200-х будинках жителів запалав голубий вогник.

У перші роки проведення газифікації велика робота проведена інженером колгоспу "Маяк" Іваном Максимовичем Яреськовським, який був призначений відповідальним за цю ділянку роботи по селу. Йому доводилося вникати буквально в усі деталі цієї важливої справи.

У 1997 році, на жаль, темпи газифікації зменшились через недостатність коштів, але добра справа продовжується. Для газифікації приватного сектора використовуються особисті заощадження громадян. Створено перший кооператив на кошти жителів, який очолив Михайло Володимирович Петренко. Звичайно, йому не позичати досвіду в організації цієї роботи. Він цілий вік пропрацював у колгоспі "Маяк" на самих різних роботах, умів організовувати людей на виконання виробничих завдань, користувався у них авторитетом.

Жителі села із року в рік займаються присадибним господарством, вирощуванням живності. Вони мали в своєму господарстві в 1991-1997 рр. таку живність:

 
корів
свиней
овець
кіз
кролів
коней

Велика кількість продукції із присадибних ділянок в попередні роки закупалася у населення. У 1991 році була закуплена така кількість:


 

молока 459 ц
м'яса 133 ц
картоплі 123 т
цибулі 44 т
часнику 1,2т
полуниці 92 т
слив 1,14т
калини
яблук
яєць 103 тис. штук

У 1997 році жителі мали у своєму користуванні 246 легкових автомобілів, 5 вантажних, 38 тракторів і 159 мотоциклів.

Незважаючи на економічні труднощі, колгоспи і підприємства продовжували житлове будівництво, в середньому за рік вони вводили 5-7 будинків. На окраїні села колгосп "Гігант" спорудив цілу вулицю, яку назвали Молодіжною. Там збудовано перші десять будинків. Значну частину жителів нової вулиці становлять переселенці з Чорнобильської зони.

Продовжується індивідуальне будівництво. Деяку допомогу у закупівлі матеріалів надає виконком сільської Ради. Наприклад, у 1991 році населенню було продано 900 листів шиферу, 84 тис. штук цегли, 330 м3 піноблоку, 240 рулонів ребероїду, 1236 м2 облицювальної плитки.

У 90-х роках в середньому щорічно завершувалося будівництво 8-9 садиб. У 1997 році в селі почала здійснюватися програма "Рідний дім". У районі створений спеціальний фонд сприяння цьому будівництву. У Боромлі фонд фінансує 5 забудовників.

Якщо вартість житлового будинку садибного типу поліпшеного планування (загальною площею не менше 125 м2 у двох рівнях з повним комплектом інженерного


обладнання) в середньому 50-60 тисяч гривень, то забудовник від фонду одержує кредит до 70% кошторисної вартості терміном до 15 років, при 2-3 відсотках річних. Укладання угоди, документацію, проект, виділення ділянки під забудови та інші передумови будівництва фонд теж бере на себе. Конкурсна комісія відібрала 10 кращих проектів двоповерхових індивідуальних будинків. Це на перший погляд здається, що вони під силу тільки бізнесменам, та в дійсності це прості і зручні, компактні будинки, невеликою площею.

Плановий строк спорудження 2 роки. Позичка надається у кілька етапів. 70 відсотків її - будівельними матеріалами. Решта 30 відсотків - грошима для розрахунків з будівельниками. Всі чотири етапи будівництва знаходяться під контролем фонду. Це нульовий цикл, зведення будівлі з столярними роботами і покрівлею, всі внутрішні оздоблювальні роботи і проведення комунікацій, надвірні комунікаційні роботи, благоустрій території. На кожний етап встановлюються строки, виділяються кошти, складаються акти.

Повернення позички починається з третього року. Готівкою на селі мало хто розрахується. Відшкодовують позички в основному сільгосппродукцією, виробленою на власній садибі. Це м'ясо, молоко, мед, крупи, птиця, тощо. У фонд приймають цю продукцію за державними цінами.

Майже в кожному будинку є телевізор, холодильник, радіо. За радянських часів все населення виписувало дуже багато періодичних видань, тепер ця ситуація змінилася. Підписка на газети в 1989 і 1997 роках характеризується такими даними:

 
Газета "Правда»
Республіканські газети

"Ленінська правда"
"Сумщина"
Районна газета
"Червоний промінь"
Газета "Комуніст"
Газета "Товариш"

У зв'язку із скороченням працівників у різних сферах діяльності через їх реорганізацію сотні людей не мають постійної роботи. За далеко неповними даними в 1997 році на біржі праці стояло 53 чоловіки.

Поступово стала зростати злочинність. У 70-х роках у селі в середньому щорічно здійснювалося 10-15 злочинів, у 80-х - 18-24, у 90-х - 40-45.

У післявоєнний час протягом десятків років в селі був один дільничний інспектор, який, до речі, обслуговував населення 3-х сільських Рад. У середині 90-х років в самому селі Боромлі вже було два дільничних інспектори: Павло Миколайович Буцький і Олександр Володимирович Дацько.

У березні 1994 року був створений безпосередньо в селі відділ міліції, в складі восьми працівників, який здійснює роботу в трьох сільських Радах. Його очолив Володимир Іванович Міщенко. Для нього Боромля не є невідомим населеним пунктом, адже в 70-х - на початку 80-х рр. він уже працював тут дільничним інспектором і завдяки добросовісності і пунктуальності у своїй роботі неодноразово відзначався, як кращий дільничний інспектор у районі. У ті роки він був нагороджений знаком "Відмінник міліції" та за результативність у роботі заносився на районну Дошку пошани.

Звичайно, в цей непростий перехідний період злочинність зростає в цілому в державі,.в тому числі і в селі. Наведені дані не говорять про якусь катастрофу. Справа полягає ще й в тому, що в останні роки у зв'язку

 


 

з великою роботою відділу міліції значно зросла кількість злочинів, які розкриваються працівниками органів внутрішніх справ. Раніше багато злочинів не завжди навіть реєстрували.

КОЛГОСПНЕ ВИРОБНИЦТВО

Роки незалежності ввійшли в колгоспне виробництво як роки аграрної реформи. Що миліше селянам - колективне господарювання чи індивідуальне, колгоспи чи фермерство? Є прихильники і того, і іншого. Але скільки тих і інших — ніхто не знає. А коли так, то чи можна нав'язувати всім одне і те ж? І чи в інтересах народу така аграрна реформа?

Досі все, що виходило з адміністрації Президента України і Кабінету Міністрів, проголошувалось таким, що неодмінно забезпечить жадану ефективність. Але населення в більшості своїй настроєне інакше: реформи чогось варті тільки тоді, коли всьому суспільству і кожній людині, зокрема, сьогодні живеться краще, а ніж жилося вчора. З цієї точки зору реформи, які здійснюються у наш час, сприймаються народом не як благо, а як шлях в нікуди, адже з року в рік економіка і колгоспне виробництво занепадає.

Аграрна реформа передбачає такі три етапи в її проведенні:

Перший, який уже здійснено, — це роздержавлення землі і передача її у власність колективного господарства.

Поділ земель, які передані у колективну власність, на частки (паї), без виділення їх у натурі і видача відповідного документа - сертифіката на право приватної власності на землю — це другий етап.

У колгоспі "Маяк" паї по 4,54 га отримало 1069 чоловік, а в колгоспі "Гігант" паї по 5,23 га отримало 933 чоловіки.

Третій етап - це формування на базі приватної


власності на землю нових за своїм змістом колгоспних господарств акціонерного типу. Цей етап в селі не почався.

З 1991 року по 1997 рік колгоспи працюють у надзвичайно скрутних умовах. За цей час ціни на промислову продукцію, що споживається сільським господарством, зросли майже у 300 тисяч разів, а ціни на сільськогосподарську продукцію - лише у 60 тисяч. Тобто, різниця майже п'ятикратна. Абсолютна більшість господарств на Україні стала збитковими. І якщо за такої ситуації село продовжує працювати і давати продукцію, то за це треба сказати велике спасибі селянам за їхнє терпіння.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 81; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.009 с.)