Генерал-майор медичної служби

ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ БАРАННИК

(1928- 1983 рр.)

Володимир Олексійович Баранник народився в 1928 році в селі Боромлі Тростянецького району Сумської області в сім'ї селянина. Після закінчення в 1954 році військово-медичного факультету при медичному інституті служив у військах і пройшов шлях від лікаря військової частини до керівника медичної служби Білоруського військового округу. В останні роки головував у Центральній Військово-лікарській комісії Міністерства оборони СРСР.

В. О. Баранник з почуттям високої відповідальності виконував свій службовий обов'язок, проявляючи високу компетентність і партійну принциповість. Всі свої знання і багатий досвід він віддавав удосконаленню медичного забезпечення військ, підвищенню бойової готовності. Він завжди відзначався чуйністю і увагою до людей.

Володимир Олексійович нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, "За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР" III ступеня, та багатьма медалями. Йому було присвоєно почесне звання "Заслужений лікар БРСР".

АКАДЕМІК

ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ МІЩЕНКО

Історія складається з діянь людей, вони є її творцями. Працюючи над цією книгою, автор познайомився з

сотнями людей, відобразив сторінки їх життя. Але зовсім в іншому плані і дещо незвично готувалася ця сторінка про нашого земляка Володимира Івановича Міщенка.

- У чому ж незвичність цієї ситуації?

Автор зустрічався з багатьма людьми, які знають Володимира Івановича і працюють з ним. Мене вразило те, що всі вони на запитання про біографію і діяльність цієї людини давали однакову відповідь:

Це добра обдарована людина і напишіть про неї якнайкраще.

Володимир Іванович народився в 1955 році в трудолюбивій сім'ї колгоспників. Батько, Іван Іванович, працював на різних роботах: і бригадиром, і рядовим. Мама, Ольга Миколаївна, працювала в ланці по вирощуванню цукрових буряків та деякий час рахівником. Крім Володимира Івановича, в сім'ї є ще два сини.

Володимир Іванович, крім своєї доброї вдачі, має велику старанність, тому зміг досягти великих успіхів на тернистому шляху науки. Йому ніхто не допомагав. Все досягнуте — результат напруженої праці. Ось його сходинки:

• У 17 років закінчує із золотою медаллю Боромлянську середню школу.

• У 22 роки отримує диплом з відзнакою про закінчення економічного факультету Харківського держав­ного університету.

• У 25 років захищає кандидатську дисертацію.

• У 35 років стає доктором економічних наук і професором.

• У 90-х роках Володимир Іванович обирається дійсним членом Академії економічних наук України, тобто стає академіком.

Володимир Іванович починав працювати економістом у плановій комісії Сумського облвиконкому, але найкраще себе проявив, працюючи на викладацькій

роботі у вищих навчальних закладах. Протягом 15 років він працює викладачем, доцентом, професором, завідуючим кафедрою фінансів Сумського сільськогосподарського інституту. Із слів студентів, він надзвичайно цікаво викладає свій складний предмет, вміє організувати їх на добрі справи. Слухачів, які б були байдужими, на його лекціях немає. Розумна вимогливість до студентів завжди базується на добрих стосунках.

Володимир Іванович постійно займається наукою. Його творчий доробок нараховує більше 70 наукових робіт, серед яких статті і монографії, посібники для навчання студентів. У працях не лише минуле, а й прогнози і обґрунтування шляхів економічного розвитку. До його слова прислухаються у Верховній Раді. Йому не раз пропонували високі урядові посади.

У березні 1996 року Володимира Івановича призначають першим проректором Української академії банківської справи. Утому, що такий вищий навчальний заклад, притому єдиний на Україні, відкрився у м. Сумах, є і його вклад. Академія швидко стала на ноги, система навчання в ній відповідає світовим стандартам. Це дійсно храм науки, в якому для навчання студентів використовуються найновіші обладнання і комп'ютерні системи. З неприхованою цікавістю знайомився з роботою академії Президент України Л. Д. Кучма.

НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ

НАРОДНИЙ ЦІЛИТЕЛЬ

МАРІЯ ОЛЕКСІЇВНА РОЖКОВА

Марія Олексіївна народилася на велике християнське свято — Благовіщеня, в 1923 році. її добре знають у нашому селі, районі, області. Вона відома і далеко за межами нашої України. Ця привітна жінка пройшла нелегке селянське життя. Весь час трудилася. Має

загальну освіту. Медичній справі ніде не навчалася.

То що може зробити проста людина в галузі лікування? Особливо в наш час! - скажете ви.

Сьогодні у світі десятки тисяч лікарів, тисячі вчених, багато науково-дослідних інститутів спеціального медичного профілю. Написано тисячі книг, видаються сотні журналів, створені багатотомні енциклопедії, випускаються тисячі назв ліків...

І все ж вона живе, існує, допомагає людям. Марія Олексіївна цим займалася завжди, скільки і пам'ятає себе. Десь під тридцять вона зрозуміла, що в неї багато чого виходить, що інші при всіх зусиллях зробити не могли. Вона досить швидко втамовувала біль, роблячи різні масажі тієї чи іншої частини тіла, лікувала радикуліти, управляла вивихнуту руку, плече, ногу, лікувала деякі жіночі хвороби.

Звичайно, прийшлося самостійно оволодіти деякими медичними знаннями, зокрема досконало знати анатомію і фізіологію людини. Це стало допомагати. Але головне - її руки, сильне біополе. Дотиками пальців вона відчуває те чи інше захворювання. Сьогоднішньою мовою це називається мануальною терапією і вмінням бути екстрасенсом.

Пройшло майже піввіку… За цей час вона допомогла тисячам людей. До неї їдуть із Москви і Мурманська, Тюмені і Норильська, Магадана і Тинди, Києва і Сум, бували і з Чехії. Багатьох вона буквально поставила на ноги, дала змогу почати нове життя.

Марія Олексіївна згадує, як одного разу до неї привезли надзвичайно хворого юнака. Він дуже травмував себе, впавши з дерева. Був перелом шиї, і як наслідок - він не міг вже володіти руками і просто ходити. Батьки показували його десяткам лікарів. Зрушень не було. Навіть всесвітньовідомий лікар, "бог" мануальної терапії Касьян з Кобеляків сказав, що

безсилий допомогти хлопцю. І тут батьки випадково дізналися про боромлянську цілительку. Марія Олексіївна, оглянувши юнака, згодилася допомогти. За півроку поставила хлопця на ноги і дала змогу повноцінно жити. Юнак закінчив школу, інститут, працює, має сім'ю і інколи відвідує свою спасительку.

НАРОДНИЙ ЦІЛИТЕЛЬ

КАТЕРИНА АНДРІЇВНА ВОРОНА

Народилася в селищі Краснопіллі у 1935 р. Це був тяжкий час. Незабаром почалася війна. Батька забрали на фронт. Багатодітна сім'я із чотирьох дітей перебивалася випадковими заробітками, потім на певний час була евакуйована.

Страшна картина відкрилася перед їхніми очима після повернення в рідні місця. Фашисти зруйнували більшість будинків. Не минула лиха доля і їхньої домівки. Незабаром повернувся з фронту поранений батько.

Дівчинка Катя мала добру пам'ять, кмітливий розум і успішно навчалася в школі. Та далі навчатися не пішла - не було за що. Йшли тяжкі післявоєнні сорокові роки. До чотирнадцятирічної дівчинки за допомогою стали часто звертатися односельчани. У неї багато чого виходило. То зробить масаж, і людині полегшає, то вправить вибитий палець.

... Йшли роки. Катерина Андріївна працювала на різних роботах, вийшла заміж, з'явилися діти. І ось у 1960 році, на двадцять п'ятому році життя, вона разом зі своєю сестрою і подругами йшла Краснопільським базаром. На базарі до сліпого старця підходили люди, і він їм розповідав про їхнє життя, передбачав майбутнє. Підійшла і Катерина Андріївна, простягнувши руку сліпому.

- Погадай! Скажи про мою долю! - звернулася вона до сліпого старця.

- Я для вас цього робити не стану! - була відповідь.

Дівчина підійшла вдруге, простягаючи руку, але знову була відмова. Разом з сестрою Катерина Андріївна діждалася, поки всі розійшлися, і тоді звернулася до старця:

- Чому ви мені відмовляєте? Я ж така, як і всі!

- Ні! - відповів сліпий. - У твоїх руках енергії більше, ніж у мене. Вона перекриває мої сили. Твоє завдання - допомагати і лікувати людей.

Після цього випадку Катерина Андріївна почала лікувати людей, не маючи зовсім медичної освіти. Вона стала помічати, що її руки випромінюють тепло і зовсім не бояться морозу, що вона ніколи не хворіє.

У 1978 році Катерина Андріївна переїхала на прожи­вання у Боромлю, де і мешкає нині. її лікування базується на особливому чутті її пальців та великій біоенергії. Говорячи нинішніми термінами, - це мануальна терапія.

Звичайно, в ті часи, в шістдесяті-вісімдесяті роки, офіційна влада не визнавала, м'яко кажучи, такого лікування. Але в кінцевому плані все оцінюють люди. Своїм природнім вмінням вона допомагала тисячам людей. До неї звертаються односельчани, їдуть лікуватися з інших областей України і колишнього Союзу.

НАРОДНИЙ ЦІЛИТЕЛЬ

ОЛЬГА ВАСИЛІВНА ЛАЗОРЕНКО

Ольга Василівна народилася в 1953 році в місті Тростянці. Подальша її біографія нагадує тисячі інших: навчання в школі, Сумському педагогічному інституті. З 1974 року вона працює вчителем і завучем Новгородської неповної середньої школи. На початку дев'яностих років відбулася корінна зміна в її житті - вона стала професійним цілителем. І ось вже більше шести років віддає себе повністю служінню людям. Та почалося це значно раніше.

... Ту таємницю важко збагнути: чому неписьменна бабуся з доброю, щирою душею лікувала людей не

лише зі свого села, а й майже з усього району, з усієї України. Лікувала травами і добрим словом. То було диво велике для багатьох, бо не всі вірили, що молитва може так зцілювати...

Звідки старенька неписьменна жінка знала, що потрібно до схід сонця виходити на те місце на подвір'ї, яке найбільш зігрівало денне світило, ставати на ньому босими ногами, зводити руку у отому споконвічному слов'янському молитовному знаку і благати Бога про допомогу іншим?! Тоді молитва має найбільшу силу, і ти здатен допомогти не лише собі. Звідки вона знала про те, про що через багато років, вже тепер, довідається її онука Оля від одного американського професора, перебуваючи в навчальному центрі нетрадиційної медицини?

Сьогодні до Ольги Василівни Лазоренко стільки лю­дей звертається за допомогою, що й не назвеш усіх тих місцевостей, звідкіля вони до неї їдуть.

У дитинстві Оля пережила клінічну смерть. Батьки вже втратили всі надії, що доньку повернуть до життя. Але бабуся накрила дівчинку білим простирадлом і попросила всіх не турбувати її, а сама впала біля неї, молячись... Життя повернулося до дівчинки. Диво? Про таке часом говорять: один Бог знає. Бабуся багато чого передала своїй улюбленій онучці: і свою доброту, і прагнення допомагати людям, і вміння це робити. Ольга Василівна знає близько 100 молитов. Вона знається на травах, має професійну медичну підготовку, закінчила навчання у Міжнародному центрі нетрадиційної медицини, має чималий практичний досвід у лікуванні і ліцензію на право лікувати.

Вона напрочуд легко дає відповіді на запитання, на які ви б і самі, можливо, відповіли, якби краще знали самих себе. її принцип - допомогти людині пізнати саму себе і навчити її самій собі надавати допомогу. І все ж не збагнути до кінця ту таємницю, яку часом в комусь із нас закладає природа...¹⁸⁶

Ольга Василівна не схожа на інших екстрасенсів. Вона рухлива, життєрадісна, чим мимоволі заряджає і своїх пацієнтів. Час минає швидко. її сеанс складається з трьох етапів. Це діагностика і підвищення рівня фізичного поля біологічного об'єкту, відновлення енергетичного балансу організму людини і введення в стан "кондиба". Але основою лікування є наявність сильного біополя. Перелік виліковних хвороб: бронхіти (особливо у дітей), жіночі хвороби, опіки, виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, гіпертонія, псоріаз, діабет, панкреатит, радикуліт, анемія, зняття намовлянь та зурочення.

Вона має цікаві можливості від народження:

- може взнати ім'я та по батькові пацієнта, групу крові, дату народження;

- вірно знаходить вражені органи (діагностує);

- притягує металеві предмети;

- одна рука холодна, друга гаряча;

- на руці не йде годинник;

- не кусають її комарі, оси, бджоли та інші комахи.

Ольга Василівна тримає витягнуту ліву руку, а на відстані від неї - ложку і виделку. Раптом, ніби в цирковому номері, ложка і виделка прилипають до лівої долоні і повисають на ній. Жінка-магніт? Ольга Василівна тільки посміхається. Доки ми над цим міркуємо, вона називає, дивлячись на нас, ніби читаючи книгу, імена наших близьких, рідних з другого, третього покоління, називає імена наших сусідів по житлу і навіть імена наймолодших друзів наших дітей. Визначає групу крові: нашу та наших родичів. А ми все більш дивуємось, бо точно.

Можна багато розповідати про її здібності, але найліпше розповідають про це три томи, так, саме три томи "Книги відгуків", заповненої записами різними мовами, бо лікувала О. В. Лазоренко у Варшавському

центрі нетрадиційної медицини, допомогла навіть тим, кому вже ніхто не гарантував довголіття. Одну жінку готували до операції на серці, а завдяки Ользі Василівні операції не відбулося, а жінка одужала. Диво?

Особливо вдається, за словами самої Ольги, їй ліку­вання опіків. Як це все вдається, коли не викори­стовуються препарати? Як вдається вірно встановити діагноз, не піддаючи пацієнта тривалому обстеженню при допомозі тих же препаратів? Таємниць у Ольги Василівни багато і водночас немає, бо вона готова допомогти кожній людині.

За час професійної діяльності Ольга Василівна прийняла більше вісімнадцяти тисяч пацієнтів. Вона постійно підвищує всій рівень як цілитель. Закінчила Московську християнську академію народного врачування, вже декілька років виступає в ній на запрошення з лекціями.

Вона виступає по радіо, телебаченню. Про неї пишуть газети і журнали. У багатьох товстих зошитах сотні подяк людей. Ось лише деякі з них.

"Ніколи не вірив у чудо, а тепер вірю. Два роки я страждав, у мене була мокра екзема на лівій руці. Ніякі мазі та медпрепарати не давали ефекту. Але два з половиною місяці тому Ви провели перший сеанс, на третій день пішло покращення, а після другого сеансу екзема пропала. її немає і по сьогоднішній день. Величезне Вам спасибі за повернуте мені здоров'я та красу. Низько вклоняюся Вам до землі. Мені 26 років". М. Рябко, село Василівка Лебединського району. "Від усієї душі та серця вдячна Вам за Ваші чарівні, умілі, добрі, золоті руки, за Ваш високий рівень грамотності та ввічливості з хворобами, бо своїм талантом, своєю спритністю організму Ви ставите хворих людей на ноги, укріплюєте наші організми. Будемо разом хвалити Бога за таке творіння, що з його

допомогою Ви повертаєте нам здоров'я. Залишилось побажати Вам особистого щастя, здоров'я, успіхів у всіх справах. Всіх Вам благ».

І. Ф. Салтусь, село Остап'є Полтавської області.

РОЗДІЛ VII

СЕЛО В РОКИ РОЗБУДОВИ

САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

ДЕРЖАВИ

(1991-1997 РР.)