Валентина михайлівна радіонова

Валентина Михайлівна народилася в-1960 році в селі Боромлі. Закінчила середню школу. У 1978 році вступила до Сумського педагогічного інституту на природничий

факультет, який успішно закінчила.

Навчаючись в інституті, зустріла доброго тренера, який зумів захопити дівчину спортом. Тепер стрільба із лука стане її улюбленою справою і буде доповнювати студентське життя. Наполегливість студентки приведе до визначних результатів, дуже швидко прийде майстерність. Через рік наполегливих тренувань вона виконує норматив майстра спорту СРСР, а ще через два роки знову небачене зростання - вона стане майстром спорту міжнародного класу СРСР.

У наступні роки Валентина Михайлівна буде членом збірної України, збірної команди Радянського Союзу. її досягнення: дворазова чемпіонка добровільного товариства профспілок України, призер чемпіонатів і володар кубків СРСР, вона вигравала міжнародні змагання в Італії і Фінляндії.

Щасливим для Валентини Михайлівни був 1981 рік. Вона встановила рекорд світу із стрільби з лука на дистанції тридцять метрів, досягнувши феноменального результату: 353 бали з 360.

Протягом багатьох років Валентина Михайлівна працювала тренером. В останні роки працює вихователем у одному з дитячих садочків міста Суми і виховує разом з чоловіком двох своїх дітей.

ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК ОСВІТИ

УКРАЇНИ

ЛІДІЯ ІВАНІВНА САВОЧКА

Лідія Іванівна Савочка народилася в 1948 році в селі Боромлі. Вже навчаючись в школі, дуже серйозно відносилася до опанування предметів. І ось перший успіх - вона нагороджена срібною медаллю за особливі успіхи в навчанні.

З шкільних років її зацікавила професія зв'язківця, а тому все подальше життя вона присвятила цій справі.

Після школи закінчила з відзнакою технікум, отримавши спеціальність техніка зв'язку, а згодом успішно закінчує інститут з спеціальності інженер-економіст.

Лідія Іванівна деякий час працювала в районному відділенні зв'язку. Та ось сталася несподіванка: їй запропонували працювати в 70-х роках викладачем в Охтирському СПТУ № 7. Лідія Іванівна розуміла, що одна справа, маючи відповідні знання і підготовку, працювати за фахом, а інша - навчати дітей.

І тут знову проявилися її характер, наполегливість, любов до дітей і постійний пошук нових технологій у навчанні і вихованні. Спочатку працювала майстром виробничого навчання, а потім викладачем спеціальних дисциплін в групах операторів зв'язку.

Її роботі завжди був притаманний пошук. Ось лише один епізод її багатогранної педагогічної роботи, про який писала газета "Прапор перемоги"¹⁸⁵.

Протовпитися до оголошення, яке щойно повісили майбутні оператори зв'язку, було важко. Подію, що мала незабаром відбутися в училищі, обговорювали групами і поодинці. Думки розходилися. Більшість вважали, що ініціатива викладача спеціальних дисциплін Л. І. Савочки провести "Тиждень зв'язку" - справа потрібна і корисна. Вона стверджувала, що подібні заходи - важлива форма профорієнтаційної роботи, прищеплення любові до обраної спеціальності. Лише одиниці чомусь гадали, що це треба для чергової "галочки". Довелося на прикладі показувати помилковість таких думок.

Кращим учням п'яти груп операторів зв'язку доручили підготувати реферати на відповідні теми. Довелося самостійно працювати над додатковою літературою, консультуватися з викладачем. Лідія Іванівна вважає, що така організація привчає учнів до самостійності, допомагає розвинути здібності, розширити кругозір. А ще - виховує почуття відповідальності. Адже одна річ

готувати уроки, інша - виступати з особисто написаним рефератом перед товаришами, тримаючи своєрідний екзамен з обраної професії.

Вихованці Л. І. Савочки справилися з цим успішно. Відтоді новинка міцно прижилася. "Тижні" стали проводити групи, в яких навчалися майбутні кіномеханіки, будівельники. Обласне управління професійно-технічної освіти рекомендувало вивчити цей досвід педагогам інших училищ Сумщини.

Постійний пошук - одна з характерних рис в роботі Лідії Іванівни. Сказане підтверджує випадок, який стався під час зустрічі за круглим столом в обласному управлінні професійно-технічної освіти. Щоб обговорити завдання, які стояли перед педагогами, сюди прибули представники з усіх училищ області, Всесоюзного науково-методичного центру професійно-технічної освіти. Мала виступати й Лідія Іванівна. Свою роботу вона назвала "Робота викладача по комплексно-педагогічному забезпеченню навчального кабінету". Реферату викладача з Охтирського СПТУ-7 представник з Москви дав високу оцінку, вказавши на доцільність подальшої розробки цієї теми.

Згодом прийшло визнання. їй першій в училищі встановили вищу категорію та присвоїли звання «Вчитель-методист. У 1990 році їй присвоїли почесне звання "Заслужений працівник народної освіти України", в 1994 році Лідія Іванівна стала переможцем обласного конкурсу "Вчитель року".

СУДДЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО

СУДУ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ

МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ ГУКОВ

Микола Миколайович народися в селі Боромлі в 1951 році в селянській сім'ї. З дитинства любив точність, зібраність, доводити свою роботу до кінця, доходити

до істин і логічно мислити. Саме ці якості так знадобилися йому на високих державних посадах.

Після закінчення Боромлянської середньої школи він поступає в Сумське артилерійське училище ім. М. В. Фрунзе, яке успішно закінчує в 1973 році. Потім служба в військах, де його одразу високо оцінили: за два роки з лейтенанта став капітаном. Та через стан здоров'я довелося звільнитися в запас.

- Що робити далі? - таке питання постало перед молодим 24-и річним капітаном. Відповідь одна: необ­хідно змінити професію.

Микола Миколайович у 1975 році поступає в Білоруський державний університет, юридичний факультет якого закінчує з успіхом через п'ять років. Потім робота юристом у різних організаціях, але й тут відмічають його здібності, порядність та чесність у вирішенні складних питань. Вже в 1985 році він працює на посаді старшого консультанта в Міністерстві юстиції Білорусії.

У 1990 році Указом Президії Верховної Ради БРСР призначається державним арбітром Державного арбітражу країни. У 1991 році Постановою Президії Верховної Ради Білорусії призначається суддею Вищого господарського суду держави. Постанову підписує сам Голова Верховної Ради Микола Дємєнтєй. До речі, до Вищого господарського суду входило п'ять чоловік.

Діяльність Миколи Миколайовича на цій посаді була нелегка. Це був час становлення нової держави. Часто закони суперечили один одному.

Йшло створення нової господарської системи взамін соціалізму. Господарському суду доводилося вирішувати надзвичайно складні питання, від яких залежав авторитет цілої держави. Значний вклад у її вирішення вніс і наш земляк.

У 1996-1997-х роках зі сторінок центральних газет Білорусії не сходила проблема законності діяльності Аудиторської палати держави, грубі порушення її

керівництвом існуючих законів і Конституції. У справу були втягнуті вищі ешелони влади, здавалося, що порушення так і будуть не розкриті.

За справу взявся Микола Миколайович і зробив неможливе. Із засідання в засідання господарського суду потягнувся ланцюжок скандальних викриттів і порушень. Матеріали готував Микола Миколайович Гуков. Суд, спираючись на закони і логічні докази, переконливо довів численні порушення і незаконність самої структури існування Аудиторської палати.

Жахливою була картина чиновницького свавілля, безконтрольності і безнаказаності. Суддя М. Гуков зважив за необхідне проінформувати про процес у Вищому господарському суді Прокуратуру Білорусії, Кабінет Держбезпеки республіки, а потім і Держконтроль. У "малому підприємстві" відбулася серйозна ревізія...

... Радянські ідеологи в один час заперечували особистості в історії. Історія, яка сталася з Аудиторською палатою, могла б і не статися, якби не особистість - Микола Миколайович Гуков.

Результати цього скандального розслідування оцінили багато газет. Велика стаття "Амуніція і конституція" була надрукована на початку 1997 року в парламентському виданні "Народна газета".

Складною справою була проблема ліквідації Національним банком Білорусії приватних банків. Вона здобула загальнонаціональний резонанс, так як страждали найбільше прості люди, які втрачали вклади. Це питання також знайшло справедливе судове вирішення при самій активній участі Миколи Миколайовича.

У 1997 році Миколу Миколайовича буде звільнено з посади судді Вищого господарського суду у зв'язку з виходом у відставку. Така тепер норма існує при

формуванні нових урядів. Але його надзвичайно цінують як спеціаліста найвищого класу, як людину чесну і порядну. Тому всього через день після звільнення його запрошують на посаду помічника голови Вищого господарського суду. На цій посаді він продовжує працювати і сьогодні.