Боромлянське міжгосподарське

ІНКУБАЦІЙНЕ ПТАХІВНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО

(50-90-і роки)

У 1951 році в селі став працювати окремий цех Тростянецької інкубаторно-птахівничої станції. Вже в перший сезон станція надала колгоспам імені Сталіна, імені Кірова та іншим 60 тисяч курчат.

У 1957 році на пайові внески колгоспів імені Кірова та "Червоної Армії" в одному з будинків у центрі села була створена окрема Боромлянська інкубаторна стан­ція. Протягом 1969-1971 років на окраїні Боромлі були споруджені нові приміщення, де з 1972 року і розміс­тилося підприємство. З 1988 року його очолила Валентина Михайлівна Овчаренко. За останні роки значно змінила­ся матеріальна база: побудовані нові приміщення, гара­жі, введена сучасна технологія виробництва. В 1995 році завдяки старанням директора в одному з цехів почалося виробництво олії.

Колектив підприємства складає 20 робітників, серед них декілька чоловік мають стаж роботи по 20-35 років і користуються заслуженим авторитетом. Серед них слюсар-електрик Олексій Олександрович Саєнко, бухгалтер Катерина Кирилівна Саєнко, касир Людмила Опанасівна Тютюн, бригадир Анастасія Андріївна Герман.

Колектив підприємства, навіть в цей нелегкий час, постійно виконує виробничі завдання, задовольняє пот­реби боромлян і жителів району у придбанні молодняка птиці.

ЗМІНИ В ПОБУТІ НАСЕЛЕННЯ

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 40-х – ПЕРШІЙ

ПОЛОВИНІ 50-х РОКІВ

У післявоєнний час поступово відбудовувалося господарство села. З'явилося багато нових будинків, колгоспних ферм, різних інших будівель. У другій половині 50-х років жителями були збудовані перші цегляні будинки. У ті часи ніякої вишуканої архітектури при їх зведенні не було. У другій половині 40-х - на початку 50-х років головним джерелом освітлення будинків і організацій була лампа, заправлена гасом. У другій половині 40-х років у Боромлянській МТС починає працювати електростанція, яка виробляє електричний струм для потреб машинно-тракторної станції. У цей час споруджується перша електрична лінія від МТС до середньої школи і лікарні. Струм подавався ввечері до 24-ої години.

У 50-х роках кожен колгосп будує свої власні невеличкі електростанції. Наприклад, в 1956 році колгосп ім. Чер­воної Армії збудував на свої кошти колгоспну електростанцію, яка виробляла струм для тваринницької ферми. До неї було підключено 36 будинків колгоспників.¹⁴³

Починаючи з 1959 року, почалося будівництво загальносільської електропідстанції, яке завершилося в 1962 році. Проводилися одночасно електролінії по селу. В 1962 році сільські електролінії були приєднані до державної енергетичної системи. Повністю електрифікація села завершилася в 1970 році до сторіччя з дня народження В. і. Леніна.

До 1941 року існував телефонний зв'язок між Тростянцем і Боромлею однією з'єднувальною лінією. Був також зв'язок до Кіровської та Червоноармійської сільських Рад. Під час війни все це було зруйновано.

Після війни в Боромлянському відділенні зв'язку був

встановлений комутатор на 20 номерів, який з'єднував Боромлю з районним центром і Жигайлівською сільською Радою. По селу пройшла перша телефонна лінія до сільських Рад, МТС та дорожнього відділу. У 1962 році була встановлена перша АТС на 20 номерів, а в 1964 році встановлюється більш потужна АТС на 80 номерів. До війни працював радіовузол потужністю 30 Вт, який вів трансляцію радіопередач по центру села. Під час окупації все це було знищено.

У 1948 році за ініціативою заступника директора по політчастині Боромлянської МТС Єфрема Микитовича Назаренка була закуплена радіоапаратура потужністю 100 Вт і змонтована спеціалістами з Харкова у гуртожитку. По селу пройшли перші радіолінії. Протягом 1948-1949-х років радіо з'явилося в 110 будинках жителів.¹⁴⁴ У 1950 році радіовузол МТС був переданий в Боромлянське відділення зв'язку. Радіофікація продовжувалася і в наступні роки за ініціативою жителів. З ініціативи комсомольської організації і колгоспної молоді восени 1950 року проходила радіофікація селянських хат колгоспу "Шлях Леніна". У суворі зимові морози юнаки і дівчата копали ями, заготовляли стовпи, натягували дріт. Встановлювали радіоточки в хатах колгоспників. Заговорили репродуктори в хатах комсомолки-колгоспниці М. Сущої, доярки Г. Петруші, в бригадирів рільничих бригад В. Гонтаренка, Я. Коваля, у хаті бригадира передової тракторної бригади А. Полуляха і інших. Всього було встановлено 17 радіоточок. Радіофіковано було також контору колгоспу і приміщення виконкому Кіровської сільської Ради.

На початку 50-х років радіотрансляції починались о 8 год. 30 хв. і йшли до обіду, а відновлювалися ввечері о 18 год. Наприкінці 50-х років встановлюється більш потужний радіовузол на 500 Вт, але й ця потужність не задовольняла таке велике село. Тому в 1963 році

відбувається переобладнання радіовузла на потужність 2000 Вт. У 1965 році завершується повна радіофікація села.

Значну роль у розвитку телефонного і радіозв'язку відіграв старший електромеханік Микола Григорович Мельник. Все його життя було пов'язане з рідним селом, де він народився, закінчив школу, а потім після закінчення Харківського електротехнікуму повернувся в 1950 році в рідне село і протягом 44 років займався в'язком і радіо. До своєї роботи він відносився надзвичайно добросовісно. У 1956 році в червоному куточку Боромлянської МТС був встановлений перший у селі телевізор "Рекорд-55"'¹⁴⁵. Деякі жителі також встановили вдома телевізори. Телевізори приймали передачі Харківського центру. Звичайно, якість зображення була лише на достатньому, як кажуть, рівні. У 1962 році за 6 км від села будується технічний вузол республіканського магістрального зв'язку і телебачення. Встановлюється для передач телепрограм трубчата щогла із сталі висотою 67,5 метрів і вагою 42 тонни. Центр почав роботу в 1963 році. У цей рік і в наступні роки десятки учнів і молодих людей на вело­сипедах їздили до телебашти і з цікавістю дивилися телетрансляції футбольних матчів з участю київського «Динамо». З цією метою працівники технічного вузла просто ставили телевізор на підвіконні, так як в середину приміщення вхід для сторонніх був заборонений.

У перші роки після звільнення села сюди один-два рази на тиждень приїжджали кінопередвижки зі своїми маленькими електростанціями. Вони показували кінофільм у різних приміщеннях. Бажаючих подивитися кінофільми було багато. У 1949 році в МТС у приміщенні колишньої конюшні був відкритий невеличкий кінотеатр із стаціонарною кіноустановкою, яка використовувала струм від електростанції, що працювала тут. Кінофільми

показували до 24-ї години. І все ж задовольнити всіх бажаючих було неможливо. Саме приміщення було невеличким, холодним і з земляною підлогою.

У 1953 році був відкритий новий кінотеатр на 80 місць з невеличкою стаціонарною апаратурою і з своєю електростанцією. Він розміщався на другому поверсі приміщення нинішньої сільської Ради.

Із спорудженням в 1961 році сільського Будинку культури там і була встановлена потужна кіноустановка, яка давала можливість показувати широкоекранні фільми. На початку 60-х років споруджуються нові колгоспні клуби-супутники. Зал Будинку культури був майже завжди заповнений. Демонструвалися такі кінофільми, як "Цирк", "Без вини винні","Свинарка і пастух", "Сміливі люди", "Справа була в Пенькові", "Війна і мир" та інші.

У 1960 році на базі Будинку культури почав працювати дитячий кінотеатр "Чайка". Його роботою керувала вчителька середньої школи Парасковія Семенівна Горошко. Всі роботи в цьому кінотеатрі виконували учні. Діти були контролерами і кіномеханіками. Перед демонстрацією кінофільмів читалися лекції, проводилися зустрічі з кіноакторами і режисерами. На базі кінотеатру "Чайка" проводилися районні і обласні семінари. Його робота була відома в республіці. Члени театру неодноразово нагороджувалися грамотами, цінними подарунками і путівками в Артек.

Післявоєнна історія кіно в селі тісно пов'язана з життям і діяльністю Миколи Петровича Юрченка. Цій справі він віддав майже сорок років, почавши працювати кіномеханіком в 1949 році. На селі його знає кожен: від школяра до сивого дідуся. Він надзвичайно добросовісно відносився до своєї професії. Його ентузіазм сприяв тому, що жителі постійно дивилися цікаві фільми, які тільки починали своє життя на екранах міст.

За сумлінну працю Микола Петрович десятки разів нагороджувався грамотами. Він нагороджений значками: "Відмінник кінематографії СРСР" та значком "Відмінник соціалістичного змагання України". У 1967 році йому було вручено орден "Знак Пошани". У 1982 році він визнаний кращим за професією в обласному змаганні.

Односельчани неодноразово обирали М. П. Юрченка депутатом сільської Ради. Він був головою постійної комісії по торгівлі і громадському харчуванню.

Клопотів, не секрет, тут вистачало. Бо, на жаль, чималенько ще недоліків у цих сферах обслуговування. Були вони і в Боромлі. Отож і доводилося частенько проводити рейди-перевірки і в магазинах сільського споживчого товариства, і в місцевій їдальні, і в інших точках торгівлі та харчування.

Зібрав якось у 1975 році Микола Петрович членів постійної комісії, яку очолював, і сказав:

- Поїдемо в село Новгородське. Треба перевірити роботу чайної. Адже чути скарги, що не все гаразд там з обслуговуванням жителів.

Поїхали. Ретельною перевіркою було встановлено, що недоліків у роботі цієї чайної дійсно чималенько. Це і культура обслуговування, і розпиття спиртного, і інше. Особливу ж увагу члени комісії звернули на роботу шкільного буфету. Його ремонт затягувався, молоко та інші продукти для учнів майже не надходили. Результати перевірки у Новгородському стали предметом обговорення на виконкомі сільської Ради депутатів трудящих. Справи пішли на краще.

Це лише одна маленька сторіночка з депутатських буднів М. П. Юрченка. А скільки різних питань, великих і менш значущих, доводилося вирішувати майже щодня, як говорять, в робочій обстановці. А іноді ж доводилося бувати і в сім'ях, де траплялися якісь непорозуміння, поговорити, когось переконати, комусь підказати, і якщо

там побував Микола Петрович, то в тій сім'ї обов'язково наставав мир і злагода. Бо знав депутат, де яке слово сказати, вмів ключик до кожного характеру підібрати. Микола Петрович був активістом сільської Ради у повному розумінні слова. Який би захід не проходив: сесія, виконком чи сходка, — своє слово обов'язково говорив депутат Юрченко. і не просто говорив, а вносив конкретну пропозицію, міркував разом з сільськими активістами, як ліквідувати ті чи інші прикрощі.

СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ СЕЛА,

ПОЛІТШКОЛИ ТА ЛЕКЦІЙНА

ПРОПАГАНДА

У повоєнні роки продовжувала існувати попередня радянська система. У зв'язку з перемогою у Великій Вітчизняній війні авторитет Й. В. Сталіна і партії надзвичайно зріс. Сталінське керівництво продовжувало наполегливу працю по її зміцненню, не допускаючи найменшого вільнодумства. Практично всі люди отримували інформацію лише з радянських газет і радіо. Віра людей в Сталіна ще більше зросла. Партія приймала міри, щоб керувати всім суспільним життям. До партії залучалися і приймалися кращі представники інтелігенції та колгоспників. Важливим напрямком ідеологічної роботи була організація політичного навчання широкого загалу людей, і перш за все комуністів і комсомольців. У всіх організаціях села, колгоспах були створені політичні школи, де вели заняття керівники або найбільш підготовлені вчителі. На заняттях в політшколах вивчали розділи короткого курсу ВКП(б), марксистсько-ленінську теорію, історію партії, твори В. І. Леніна і Й. В. Сталіна. Кожний слухач повинен був у кінці навчального року здати екзамен. Завідуючий Червоноармійською початковою школою Василь Григорович Кутас розповідав у районній газеті "Ленінська правда" за 11 вересня 1949 року про

те, як він проводив політшколу: "У минулому навчаль­ному році я працював пропагандистом політшколи, в якій навчалося 13 комуністів з колгоспів Червоноармійської сільради. Більшість слухачів добре засвоїли про­грамний матеріал і на підсумковому занятті виявили міцні знання.

Щоб досягти високої успішності в політшколі, мені, як пропагандисту, довелося докласти чимало зусиль. Кожне заняття проходило у нас у формі розгорнутої бесіди, шляхом запитань і відповідей повторювався пройдений матеріал, потім я розповідав зміст нової теми, яка теж закріплювалася питаннями і відповідями.

До занять я готувався дуже старанно. На заняттях широко користувався наочними посібниками, різноманітними картами, схемами (наприклад, по будівництву ВКП(б), державному устрою СРСР та ін.), історичними картинами і т. д.

Будуючи, в основному, кожну свою бесіду на матеріалі підручника політграмоти, я використовував і інші джерела: Короткий курс історії ВКП(б), підручник історії СРСР, твори класиків української та російської літератури, газети, журнали.

Навчання комуністів у політшколі сприяло значному зростанню їх ідейно-політичного рівня і одночасно впливало на виробничу діяльність. Колишній бригадир колгоспу ім. Сталіна Задесенець згодом був висунутий на посаду голови колгоспу, рядовий колгоспник Ємець став завідуючим клубом.,

У цьому році в гуртку вивчатимуться біографії В. І. Леніна та Й. В. Сталіна. До початку занять я вже підготувався. Є література, наочні посібники, закінчую складання плану занять. Особливу увагу зверну в цьому році на те, щоб навчити кожного комуніста правильно самостійно працювати над книгою, привчатиму регулярно читати вдома художню літературу та інше.

Це допоможе досягти ще кращих успіхів у політичному навчанні комуністів».

У 1948 році створюється сільське відділення това­риства поширення політичних і наукових знань, куди входять вчителі, спеціалісти колгоспів і організацій.

Для колгоспників боромлянських артілей регулярно, у визначені дні, читалися лекторії і доповіді на політичні, сільськогосподарські і науково-популярні теми.

У своїй повсякденній роботі лектори керувалися чітко складеним планом. В останніх числах кожного місяця сільський лекторій складав план роботи на наступний місяць. План обговорювався на нараді. У результаті цього кожний лектор добре готувався до виступу і йшов читати лекцію чи доповідь добре підготовленим.

Готуючись до 10-річчя возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі, сільський лекторій значно розширив свою роботу. Було вирішено прочитати колгоспникам ряд лекцій і доповідей, присвячених всенародному святу.

Пройшло перших 5 днів жовтня 1949 року, і не було такого вечора, щоб для колгоспників не було прочитано лекції або доповіді, присвячених цьому святу. За ці дні для трудівників села прочитано шість лекцій і доповідей на такі теми: "Буржуазні українські націоналісти - підлі вороги українського народу", "Російський народ - вірний друг українського народу і всіх народів СРСР", "Квітуча Україна - невід'ємна складова частина великого Радянського Союзу", "СРСР - оплот в боротьбі за мир в усьому світі" та інші.

На високому ідейно-політичному рівні читали лекції члени сільського лекторію Просяников, Жмурко, Лобода. Вони старанно готували виступи і їх із захопленням слухали колгоспники.

Члени сільського лекторію докладали зусиль, щоб ще ширше нести в маси більшовицьке слово,

мобілізовували колгоспників на повне завершення сільськогосподарських робіт і гідну зустріч радісних свят: 32 річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції та 10-річчя возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі¹⁴⁶.

Багато політичних занять і лекцій було присвячено 70-ій річниці з дня народження Й. В. Сталіна. 20 грудня 1949 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ, в якому говорилося: "У зв'язку з сімдесятиріччям з дня народження товариша Й. В. Сталіна і, враховуючи його виняткові заслуги в справі зміцнення й розвитку Союзу Радянських Соціалістичних Республік, будівництві комунізму в нашій країні, організації розгрому німецько-фашистських загарбників і японських імперіалістів, а також у справі відбудови й дальшого піднесення народного господарства СРСР у післявоєнний період, нагородити товариша Йосифа Віссаріоновича Сталіна орденом Леніна".

У 1950 році сільський лекторій налічував 15 чоловік. До лекторської групи входили вчителі та спеціалісти села, які виступали перед колгоспниками з лекціями і доповідями на різні теми.

Робота лекторської групи завжди планувалася. Тексти лекцій обговорювалися на нараді, і лише, коли лекція була добре підготовлена, лектору дозволялося виступити перед аудиторією. Трудівники колгоспного села з великою цікавістю і увагою слухали лекції.

У 1950 році лекторська група прочитала колгоспникам 71 лекцію на різні теми. Лектори користувалися у слухачів великою повагою. Лектора, вчителя середньої школи ім. Леніна І. В. Жмурка, який з початку року прочитав 16 лекцій, завжди запрошували виступати з лекціями колгоспники артілі ім. Червоної Армії, неодноразово виносили йому подяки.

І це не випадково. Зміст добре прочитаної лекції

швидко поширювався серед колгоспників, і число слухачів з кожним разом збільшувалося.

Зі змістовними високоідейними лекціями виступали перед колгоспниками Т. М. Лобода, М. М. Просяников, В. Ю. Гребенюк, О. А. Гапон, які читали їх доступною, зрозумілою мовою.

Для населення прочитані такі лекції: "Образ товариша Сталіна в художній літературі", "Новобудови комунізму", "М. Горький про Америку", "Матеріалістичне вчення І. Павлова", "Письменники світу в боротьбі за мир", "США - країна паразитичного і умираючого капіталізму", «Вчення В. І. Леніна про агресивність американського імперіалізму», "Чи є життя на інших планетах", "Хво­роба - рак та боротьба з ним"¹⁴⁸.

Ішли роки. Кожне досягнення радянського народу пов'язувалося з ім'ям Сталіна. Здавалося, що так буде завжди. Та підійшло 5 березня 1953 року, і в кожну сім'ю радіо принесло страшну звістку: "Помер Сталін!" Значна більшість населення сприйняла її як своє горе. У кожній організації і колгоспі відбулися траурні мітинги.

Звістка про смерть Великого вождя глибокою скор­ботою потрясла серця трудівників артілі, яка носила ім'я Сталіна. З сумом на обличчях прийшли колгоспники на траурний мітинг.

Виступив 67-річний столяр колгоспу Дем'ян Матвійович Ведь.

- Важко повірити, - говорив він, — що з нами нема того, хто майже шість десятків років свого життя віддав справі служіння народові. Сталін привів колгоспне селянство до заможного і радісного життя. Тяжка втрата вимагає від нас ще тісніше згуртувати свої ряди навколо Центрального Комітету Комуністичної партії і Радянського Уряду.

Ланкова Анастасія Фесенко в своєму виступі за­кликала всіх колгоспників ще краще працювати, щоб

збільшити врожайність зернових та технічних культур. "Це буде, - говорила вона, - наш вклад у велику справу будівництва комунізму, шлях, до якого геніально освітив великий Сталін".

Колгоспники прийняли текст листа на ім'я ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР, в якому вони висловлювали свою глибоку відданість справі Леніна - Сталіна¹⁴⁹.

У центрі села відбувся багатотисячний траурний мітинг, на якому виступили представники сільської Ради, колгоспів і організацій села. Багато людей плакали.

Пройде декілька років, відбудеться XX з'їзд КПРС і почнеться розвінчування Хрущовим культу особи Сталіна. Цю боротьбу очолив тодішній Перший секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов. У 1956 році, в одну з ночей, у всіх організаціях і школах села будуть зняті за наказом партійних органів портрети Великого вождя. Це була історія, яка через декілька років знову повторилася, але вже як фарс. У жовтні 1964 року, в одну із ночей, після відставки М. С. Хрущова будуть знімати портрети вже борця проти сталінізму.

Після смерті Сталіна першим великим ударом по сталінізму буде боротьба проти його "правої руки" Л. П. Берії. І знову все це буде підтримано простими людьми! Тоді все робилося лише за вказівками!

27 грудня 1953 року робітники, інженерно-технічні працівники і службовці Боромлянської МТС з величезним задоволенням зустріли повідомлення про винесення Спеціальним судом Верховного суду СРСР вироку і його виконання над ворогом радянського народу Берією і його спільниками.

На загальних зборах, які відбулися в МТС, слово взяв М. Є. Ярмистий. Він сказав:

- Підлі вороги радянського народу одержали по заслузі. Агенту імперіалізму Берії та його спільникам не вдалося підірвати нездоланну могутність Радянської

Батьківщини, підірвати єдність народів великого Радянського Союзу. Зрадники Батьківщини понесли заслужену кару.

Ремонтники машинно-тракторної станції ще ширше розгорнули змагання у підготовці до весни. Вони дали слово відремонтувати три трактори понад план у четвертому кварталі. Робітники МТС Задесенець, Рудаков виконали змінні завдання на ремонті на 150-200 відсотків¹⁵⁰.

Слово "ворог" продовжувало бути в лексиконі про­стого народу. У 50-х роках декілька десятків жителів повернулися в село після їх реабілітації із сталінських таборів. Політичне навчання і пропаганда перебудо­вувались відповідно до нових вимог Першого секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова. У селі продовжували працювати політшколи, читатися лекції.

У 1958 році Сумське обласне відділення товариства для поширення політичних і наукових знань випустило брошуру голови боромлянського відділення М. М. Просяникова "Наш досвід лекційної пропаганди". Автор стисло, але змістовно розповідав про те, як з року в рік удосконалювалася робота групи, зростала майстерність лекторів, зміцнювались їх зв'язки з трудівниками села. У цій невеликій за розміром брошурі було багато цінних порад щодо підбору тематики, підготовки і проведення лекцій, підвищення їх якості.

Боромлянська сільська група членів Товариства налічувала в своєму складі 46 лекторів.

Серед них - вчителі, лікарі, спеціалісти сільського господарства, голови передових колгоспів, новатори виробництва.

В одному з розділів брошури автор висвітлив питання розширення тематики. Він писав, що група присвятила 40-й річниці Великого Жовтня і сорокаріччю Радянської України великий цикл лекцій. Вони читалися в сільських

та колгоспних клубах у доступній формі для різних категорій слухачів і скрізь сприймалися з великою цікавістю.

За останній час лектори групи прочитали цикл лекцій на природничо-наукові і науково-атеїстичні, сільськогосподарські та педагогічні теми. Спеціальний цикл лекцій був організований для молоді.

Докладно зупинився М. Просяников і на висвітленні питання боротьби за якість лекцій. "У цій справі, - вказував автор, - значну роль відіграли створені в групі секції: суспільно-політична, сільськогосподарська, природничо-наукова і науково-атеїстична, педагогічна та медична". Тексти лекцій, як правило, обговорювалися відповідно секцією, спеціалістами або бюро групи. Автор наводить у брошурі приклад обговорення природничо-науковою і науково-атеїстичною секціями лекції О. А. Гапона на тему: "Штучні супутники Землі і їх значення для науки".

Члени групи у своїх лекціях часто використовували виступи живих свідків минулого с. Боромлі. Побудовані таким чином лекції робили значний вплив на слухачів, допомагали краще і глибше усвідомити величезні зміни, які відбулися за роки Радянської влади під керівництвом Комуністичної партії.

Зробити досвід передовиків виробництва надбанням усіх колгоспників і механізаторів села — таке було прагнення членів боромлянської групи товариства. З цією метою вони допомагали новаторам у підготовці лекцій і бесід, готували матеріали для плакатів і брошур про передові методи роботи.

Групи членів товариства працювали в тісній співдружності з клубними працівниками. Разом з ними вони проводили тематичні вечори і вечори запитань та відповідей, організовували зустрічі молоді з учасниками громадянської і Вітчизняної війн з передовиками виробництва. Почали практикувати цикл лекцій-концертів.

Робота сільської групи не обмежувалася вузьким колом аудиторії, а виходила за межі клубів: у поле, в бригади, на ферми. Поряд з лекціями члени товариства часто проводили групові та індивідуальні бесіди.

У листопаді 1961 року за активну участь у лекційній пропаганді, успіхи в комуністичному вихованні трудящих Президія Верховної Ради Української РСР нагородила Почесною грамотою керівника Боромлянської лекторської групи, завідуючого учбовою частиною середньої школи ім. Леніна Михайла Михайловича Просяникова.