ЗВІЛЬНЕННЯ СЕЛА ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЗВІЛЬНЕННЯ СЕЛА ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ



У лютому 1943 року остаточно завершився розгром німецько-фашистських військ під Сталінградом. Цією визначною перемогою було покладено початок корінному перелому у ході Великої Вітчизняної і другої світової воєн. Були звільнені від загарбників величезні території. Почалося звільнення і Лівобережної України.

17 лютого 1943 року частини Червоної Армії разом з партизанами звільнили Боромлю від фашистських окупантів. Але це перше звільнення не стало остаточним. Ворог підтягнув свіжі сили і 11 березня 1943 року знову захопив село. На декілька місяців була відновлена фашистська окупація.

Влітку 1943 року розгорнулася одна з найвеличніших битв другої світової війни, яка називається в історії Орловсько-Бєлгородська дуга або Курська битва. У результаті розгрому фашистських військ на Вогненній дузі завершився перелом в ході Великої Вітчизняної війни, і стратегічна ініціатива у її веденні перейшла до рук радянського командування. Незабаром відновився наступ радянських військ на Лівобережній Україні. З 10 серпня почалися запеклі десятиденні бої за визволення села Боромлі, в яких загинуло майже 560 радянських воїнів.

Фашисти зайняли тут вигідний рубіж - це західні висоти і околиці села. На раніше підготовлені позиції, з


яких прострілювався кожен метр землі, ворог стягнув сюди великі сили. Першу лінію німецької оборони зайняли 166 піхота і 7 танкова дивізії, а з району станції Боромлі вогнем важких гармат їх підтримував бронепоїзд. З лісу били далекобійні гармати. З повітря наземні частини прикривала велика кількість літаків.

Перед нашими військами були рівні заболочені луки, які на захід переходили у висоти. На північній околиці Боромлі наступали частини 23-стрілецької дивізії. Виснажливі бої в центрі і на південній околиці села вела 161 Червонопрапорна ордена Богдана Хмельницького Станіславська стрілецька дивізія, яка пройшла славний бойовий шлях від Ростова до Златої Праги, звільнивши сотні населених пунктів від ворога. 32-а воїни її отримали високе звання Героя Радянського Союзу. Героєм Ра­дянського Союзу став і командир дивізії генерал-майор П. В. Тертичний.

Наша розповідь про бої за звільнення села базується на свідченнях учасників звільнення С. А. Довженка, В. А. Мозгового і багатьох інших, а також на підставі книги М. К. Смольного "7000 километров в боях и походах".

Це було 9 серпня 1943 року. По дорозі з Жигайлівки мимо Шевченкового Гаю в Боромлю мчав радянський танк. Його командир лейтенант Кузнєцов мав завдання: розвідати сили ворога. Незадовго перед цим він писав додому: "Дорогий тату! Сьогодні відбулася "зустріч" з гітлерівцями. Дали наші танкісти їм жару. Я особисто знищив ворожий танк, протитанкову гармату і сотні солдатів і офіцерів. Давили їх, гадів, без всякого жалю".

... Мчить танк. На великій швидкості проноситься перед вогньовими позиціями німців, лейтенант пильно дивиться в оглядову щілину, фіксує вогневі точки ворога, скупчення танків, іншої техніки.

Лейтенант вже завершував виконання бойового


завдання. Він висунувся з люка башти. Його русявий чуб виднівся з-під шолома танкіста. І в цей час у повітрі просвистів осколок ворожого снаряда. Не стало лейтенанта.

Пізно ввечері 9 серпня частини дивізії вийшли на підступи до Боромлі.

Генерал-майор П. В. Тертичний поставив завдання частинам і наказав на світанку перейти в атаку.

На північно-східну окраїну Боромлі готувався насту­пати 575-й полк. На позиціях мінометної роти 2-го ба­тальйону чекали сигналу відкриття вогню. Командир обслуги сержант Ф. М. Рева стояв біля міномета, пильно роздивляючись село, яке потопало в зелені.

- Що видивляєшся, Федоре Максимовичу? - запитав старший сержант Отурбеков.

- Хату свою, - відповів Рева.

- Жартуєш, Максимовичу?

- Навіщо?

Різні трапляються несподіванки на війні. А тут трапило­ся таке: батальйон, в якому служив Ф. М. Рева, вийшов прямо на гамазей (нині зерносховище колгоспу "Гігант", що на виході з села Боромлі). Кожен кущик був тут йому знайомий, рідний з дитинства.

Німці встигли закріпитись на височині, що на заході від Боромлі, звідки проглядається і прострілюється вся місцевість на схід. Одержано наказ: розвідати розташування ворога, знайти можливість непомітно зайти в тил ворога, щоб вибити його з пануючої над місцевістю височини. Спіткала гірка невдача, потрапили на ворожу засаду. Чимало бійців враз були підкошені вогнем кулеметів.

- Як зараз бачу товаришів по зброї, з якими доводилось і відступати, і багато раз ділив радість перемог. Ось тут, в ста метрах від моєї хати, на нашій Загреблі, вони полягли. З ними і наш командир батальйону. Тоді один з бійців з в'язкою гранат, на


Лободівці, підірвав німецького "тигра". Довелось окопуватись — згадував Рева.

Як тільки почало розвиднятися, надійшла команда "Вогонь", і артилеристи почали бій. Потім стрілецькі шеренги піднялися в атаку. Услід за ними поспішили мінометники. Просуваючись по городах, сержант весь час держав напрямок на свою хату.

Вдень і вночі велась через долину справжня вогнева дуель. Вночі теж було все на виду: то тут, то там горіли хати, сараї, підпалені німцями. Згоріла на очах у господаря і хата Ф. М. Реви. Всього 200 метрів було до неї, а залишити свій бойовий пост не міг.

А одного разу, 13 серпня, десь за південь, німці великими силами пішли в контратаку, прикриті суцільним артилерійським і мінометним вогнем. У власній крові захлинулись атакуючі, вони були повністю розгромлені, більше сотні солдат і офіцерів було взято в полон.

За цей бій, за власну хату, в прямому розумінні, Федору Максимовичу командир дивізії приколов на гімнастерку ще одну медаль "За відвагу".

Долю битви за Боромлю вирішив сміливий маневр 565-го полку майора О.О. Єрмолаєва. Він наказав одному батальйону наступати з фронту, а іншим двом — нанести удар по флангу в напрямку південної околиці села. Цей маневр був несподіванкою для ворога. Дивізія почала відвойовувати населений пункт і вийшла до річки Боромлі.

Для того, щоб розвинути наступ, генерал-майор П. В. Тертичний ввів до бою на лівому фланзі свій другий ешелон — 569-й полк майора В. Я. Нагіна. Його підрозділи дружним натиском форсували річку і відтіснили фашистів до залізниці. Тут також перейшли річку й інші полки.

Частина дивізії, тиснучи ворога, вдень 10 серпня підійшли до рубежу Новгородський, Микитівський. Тут


на височинах, підготовлених для оборони, ворогу вдалось затримати просування дивізії.

Багато прикрощів завдав частинам німецький бронепоїзд, який курсував по залізничній лінії від Новгородського до Вовкового. Його гармати і кулемети безперервно обстрілювали бойові порядки підрозділів, які прагнули перерізати залізничну лінію. Знищенню бронепоїзда перешкоджало те, що він пересувався в глибокій виїмці і був недоступний для обстрілу. Командуванню дивізії довелося звернутися за допомогою до авіаторів. Тільки після штурму ворожий бронепоїзд залишив поле битви.

У той же день 565-й полк зумів звільнити хутір Пархомівський. Наступаючі справа 237-а і зліва 206-а стрілецькі дивізії не мали змоги просуватися.

Німецько-фашистське командування, прагнучи затримати просування Воронезького фронту до Дніпра, неодноразово переходило до контратак, а на вигідних позиціях організовувало сильну оборону. Так було на лінії 40-ї армії на дільниці Боромля - Тростянець. Запеклі бої на цьому рубежі не припинялися 5 діб. Ворожа піхота і танки, яких підтримували масивним вогнем артилерія і ударами авіація, майже кожного дня контратакували наші частини.

Вранці 11 серпня противник наніс одночасно два удари із районів лісу на північ від Новгородського і на південь радгоспу Микитівського у напрямку, який сходився до села Боромлі.

До двох піхотних батальйонів німців, яких підтримували 20 танків, рушили на лівофланговий 569-й полк. Воїни мужньо зустріли натиск. Першими вступили в бій артилеристи полкової батареї капітана В. С. Закаряна. По його команді батареї 76-мм гармат були зняті з закритих вогньових позицій і встановлені їх на пряму ціль. Швидше за всіх виконала наказ обслуга


комсомольця сержанта М. М. Зубкова (заряджаючим 3. Є. Міщенко, замковий Є. П. Щербак, снарядний І. М. Собенко). Він же першим розпочав вогонь. Декількома пострілами артилеристи підбили танк, але інші продовжували повзти, прикриваючи собою піхоту.

На допомогу прийшли обслуги 2-ї батареї 413-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону лейтенанта Є. Г. Котовича. Першими пострілами гармата сержанта В. О. Кулигіна підбила ворожу машину. Друга загорілася від снарядів, які були пущені обслугою сержанта І. С. Яценка. Але танки, які уціліли, про­довжували наступати. На великій швидкості вони увірвалися на вогньову позицію. Незламну стійкість проявив тяжкопоранений командир взводу молодший сержант лейтенант П. І. Сабодаж. Коли одна із машин опинилася від нього в двадцяти метрах, він зібрав останні сили і жбурнув під гусінь протитанкову гранату. Артилеристи, в тому числі рядові В. С. Вечірній, С. П. Наумов, А. В. Смирнов, і. І. Сурженков, боролися хоробро із ворогом. Але сили були не рівні. На батареї в живих залишилося тільки троє воїнів.

Ось що писав у той час командир батареї Є. Г. Котович батькові загиблого бійця В. Вечірнього С. І. Вечірньому: "Наша батарея вела жорстокі бої в с. Боромлі на висоті 180 метрів. На наші гармати йшло 14"тигрів", і ми вступили з ними в гарматну дуель. Ваш син Василь знаходився на вогньових позиціях, де був і я. Ми підбили кілька танків противника і знищили багато піхоти. Прямими попаданнями танків було знищено кілька наших гармат і виведено з ладу їх розрахунки. Уцілілі гармати ще вели бій з "тиграми". Коли й ці гармати були розбиті, був тяжко поранений і ваш Вася. Командир взводу лейтенант Сабодаж теж. був поранений, але встав перед "тигром" на весь зріст і, вмираючи, кинув під танк гранату. Танк устиг підім'яти гусеницями героя, але й сам, підбитий, зупинився. Нас залишилося п'ятеро


з усієї батареї, в тому числі поранений Вася. Танки стали розстрілювати нас в притул, утюжили гусеницями. Вася не покинув вогньову позицію. Поки в нього билося серце, він хоробро відстрілювався. Воїн чесно виконав свій обов'язок перед Батьківщиною.

Так загинули мої кращі бойові товариші: лейтенант Сабодаж, сержант Яценко, Веселов, Жагулін, рядові Василь Вечірній, Наумов, Смирнов".

Противнику вдалося просунутися до флангу полку, але тут він наштовхнувся на автоматно-кулеметний вогонь бійців 3-го батальйону. Комбат майор Г. М. Абдуханян і його замісник з політичної частини старший лейтенант А. Л. Вістряков кинулись до передніх окопів. Бій був тяжкий. їм самим довелося з автоматами в руках відбивати ворожий наступ.

Серед воїнів виділився могутнім зростом командир взводу лейтенант С. П. Красноусов. У вогняній сутичці він зіткнувся з п'ятьма фашистами, трьох убив. Але закінчились набої. Тоді командир взводу схопив автомат за дуло і вдарив ним по касці четвертого. З п'ятим розправились бійці, які прийшли на допомогу. За подвиги в боях під Боромлею лейтенант Степан Петрович Красноусов був нагороджений орденом Червоного Прапора.

У цій битві велику мужність проявив телефоніст роти зв'язку 569-го полку комсомолець єфрейтор С. М. Безбородов. Під ворожим вогнем, по поритій окопами височині, воїн пересувався перебіжками чи по-пластунськи біля проводів, відшукуючи і ремонтуючи пошкоджений кабель. За день ним було ліквідовано більше десяти обривів. Його героїчні вчинки були високо оцінені командуванням. Через деякий час на грудях цього бійця поряд із медаллю "За відвагу" засяяв орден Червоної Зірки.

У центрі бойової позиції дивізії контратаки противника відбивали підрозділи 565-го полку. На 9-у роту лейтенанта


М. І. Чернаткіна наступав майже батальйон німців при підтримці шести танків. Поєдинок з броньованими машинами вели обслуги батареї старшого лейтенанта А. П. Пєшкова. Першими пострілами було підбито дві ворожі машини, інші повернули.

Перегрупувавши свої сили, фашисти знову кинулись у контратаку. На цей раз піхоту підтримувало десять танків. Артилеристи змогли знищити чотири танки, але інші увірвалися на позиції роти.

Приклад мужності і витримки показав своїм підлеглим командир роти лейтенант М. І. Чєрнаткін. У той час, коли ворожі танки на великій швидкості наближалися до його окопу, тяжкопоранений офіцер, зібравши останні сили, кинув гранату. Одна з німецьких машин зупинилася, інші почали відходити. Втративши п'ять танків і не один десяток солдатів, ворог відступив.

На правому фланзі дивізії напади противника відбивав 575-й полк. Вранці з боку східного узлісся, обігнувши населений пункт Новгородське, німецькі шеренги під прикриттям артилерійського вогню пішли на його пози­ції - прямо на правофланговий 2-й батальйон. Командир батальйону капітан М. Л. Бережко, оцінивши сили противника, швидко розвернув роти в напрямку атакуючих шеренг німців. Сильний вогонь із різних видів гармат примусив їх залягти.

Висота, яку треба було взяти підрозділу Шнецвеса, мала велике стратегічне значення. Підступи до неї прострілювались противником, а на шляху був водний рубіж. Розвідка проведена сержантом Коваленком, дала цінні дані. Командир підрозділу ще раз продумав хід бою. Бійці крадькома підійшли до річки і рішуче форсували її.

Наступ розпочався на світанку. Офіцер Смирнов зі своїми бійцями став обходити противника справа, а інші атакували його в лоб.

Коли до окопів залишилось 20 метрів, почулося


російське "ура". Бійці навально кинулися на ворога. Такої сутички не пам'ятають навіть бувалі солдати. Першими увірвалися до окопів ворога бійці Лебедєва. Старший сержант Дубинський, інтенсивно ведучи вогонь з свого автомата, знищив багато німців і захопив у полон трьох офіцерів. У перших рядах наших бійців героїчно бились з фашистами орденоносець комсорг Сагибеков і комсомолець Щебьонкін. Вони знищили немало фріців.

Сержант Прижановський, який безстрашно кинувся у гущу німців, знищив 12 гітлерівців і одного захопив у полон, 70 гітлерівців убив з танкового кулемета лейтенант Сергеєв. Висока бойова готовність бійців і командирів вирішила успіх операції на нашу користь. Висота була взята. Противник втратив близько 200 чоловік. Швидким маневром наші підрозділи оволоділи кількома населеними пунктами. Виключну стійкість і відвагу в цих наступальних боях виявив Смагін і його воїни-богатирі. Підрозділу було наказано вибити противника з важливого рубежу. Німці, зосередивши на вузькій ділянці велику кількість мінометів і артилерії, відкрили по наших наступаючих порядках такий смертоносний вогонь, що, здавалось, немає сили, яка б розтрощила ворога. Однак смагінці не здригнулись. Наслідуючи приклад свого командира, вони ринулись вперед, і, прокладаючи шлях свинцем і гранатами, увірвались до німецьких траншей.

Ворог хотів будь-якою ціною повернути втрачені позиції. Він кидав у контратаки все нові і нові сили. Смагінці підпускали фріців на близьку відстань і відкривали шквальний рушнично-кулеметний вогонь. Минали хвилини, ряди гітлерівців ріділи і панічно тікали. Ворог повторив контратаку. На цей раз німці пішли вперед в супроводі танків. Коли вони підійшли до позиції батальйону, здавалось, ще б хвилина - і ворог прорветься в тил. Допомогла артилерія. Командир полку


перекинув на правий фланг дві гармати під командуванням лейтенанта М А. Ломінашвілі. Але ще не встигли вони вступити в бій, як одну з них було підбито. Артилеристи змінили бойову позицію.

Та німці лізли знову і знову.

"Провчимо гадів, щоб не лізли!" - почули бійці голос свого командира Смамна.

І знову гітлерівці, несучи важкі втрати, відкотились назад.

За короткий час смагінці відбили 9 атак. Вони не пропустили ворога, а, обезкровивши його, самі ринулись вперед.

У цих боях командира важко поранило, але мужній офіцер продовжував керувати боєм.

До прицілу однієї гармати припав наводчик єфрейтор М. В. Скляр Хоч ворог вів вогонь із усіх гармат, він пильно почав цілитися. До ворожих машин залишилося не більше двохсот метрів, коли пролунав постріл. Один із танків загорівся, інші відійшли. За ними йшла піхота. Повторний ворожий напад було відбито. За цей подвиг Микола Васильович Скляр був нагороджений орденом Червоного Прапора.

У цих боях виявила мужність і медична сестра стрілецького полку Раїса Дракіна. В одному з жорстоких боїв за Боромлю наші бійці відбили кілька ворожих атак. Разом з воїнами-автоматниками лейтенанта Чехихіна діяла і Раїса Дракіна.

Надаючи допомогу пораненим, вона переносила їх у безпечне місце, а потім знову поверталась на передову і під вогнем ворога продовжувала свою справу. Багато поранених врятувала відважна дівчина. Був випадок, коли ворожий снаряд розірвався в трьох метрах від неї. Вибухова хвиля збила її з ніг і контузила, осколки в багатьох місцях продірявили шинель. Раїсу засипало землею, але вона знайшла в собі сили, щоб знову


надавати допомогу пораненим воїнам. За мужність у боях медичній сестрі одній із перших у дивізії був вручений орден Вітчизняної війни.

Між тим противник ввів у бій інші ешелони. Йому вдалося вийти на фланг дивізії. За дозволом командира корпусу частини почали відходити на лівий берег річки Боромлі.

Над полем бою з'явилися ворожі бомбардувальники. Колони, які відходили, зазнали бомбових ударів, але шкоди вони принесли мало: їм вдалось розосередитись. Але німецькі стерв'ятники знищили міст через річку.

За відбудову мосту взялися військові саперної роти капітана В. С. Черепанова. Лунали вибухи, хвилями підіймалась земля, але сапери старший сержант М. П. Москвин, єфрейтори В. І. Смирнов і М. В. Черняков працювали, не втрачаючи спокою. Міст був відновлений.

У другій половині дня дивізія організовано відійшла за річку і зайняла оборону на її східному березі від північної околиці села Боромлі до Вовкового. П'ять діб дивізія стояла на смерть на цьому рубежі, відбиваючи шалені атаки ворога.

У боях за звільнення села брало участь багато боромлян. Разом зі своїми товаришами В. А. Мозговий ставив мінні поля на танконебезпечних напрямках, мінував можливі напрямки наступу ворога. Робити це доводилося лежачи, так як підняти голову через обстріл було неможливо. Володимир Андрійович безпосередньо діяв у східній та північно-східній частині села (територія нинішнього колгоспу "Маяк"). У ці дні йому пощастило протягом двох годин зустрічатися зі своєю мамою, братом, сестрою. Після звільнення села В. А. Мозговий воював на різних фронтах до закінчення війни, був розвідником. За виконання завдань він нагороджений командуванням орденами Вітчизняної війни та Червоної Зірки, багатьма медалями.


Після закінчення війни Володимир Андрійович протягом багатьох років працював на ниві народної освіти в школах району, а також у нашому селі, виховуючи підростаюче покоління.

Своє рідне село звільняв і старшина С. А. Довженко. Йому добре була відома кожна стежинка, вулиця. Це дозволило швидко вибрати вигідну позицію для обладнання переправи через річку Боромлю. Двадцять п'ять хвилин вистачило підрозділу старшини С. А. Довженка для виконання завдання. Один з танків підрозділу потрапив у смугу, яка раніше була простріляна німцями. Він ще й застряв у трясовині. Не думаючи про небезпеку, Степан Андрійович кинувся на допомогу екіпажу. Ворог, помітивши, що до першого танку підійшов другий і витягує його з трясовини, відкрив шалений вогонь. У цей час, по-пластунськи підповзши до танка, старшина Довженко вже зачіпав трос. Не встиг ворог влучити в ціль. Підрозділ знову знаходився у повному бойовому складі.

За подвиги під час визволення Боромлі багато воїнів Радянської Армії одержали бойові нагороди. Серед них був і старшина Довженко. На його грудях засяяла медаль "За відвагу".

Мужність і героїзм у боях при звільненні села проявили кулеметники, якими командував Василь Андрійович Литвин. Він постійно ділиться спогадами про ті жорстокі бої з учнями школи.

У боях за рідне село брав участь Андрій Степанович Таценко. Його шлях до звільнення рідної домівки проходив через жорстокі битви війни, в тому числі і Курську дугу. Під час боїв Андрій Степанович побачив своїх сусідів і рідних. Це були короткі зустрічі в перервах між боями. Потім нові запеклі бої на території України, в одному з яких він загинув у січні 1944 року.

Село Боромлю звільняв і Микола Захарович Сівовол.


Йому довелося разом з братом і батьком служити в одній батареї. їх так і звали — Сівовол старший, середній і менший, тобто Микола Захарович. Батарея на озброєнні мала потужні 203 - міліметрові гармати. Кожна з них мала таку велику вагу, що тракторами перевозили окремо ствол і лафет. Перше бойове хрещення Микола Захарович пройшов у найбільшій танковій битві часів другої світової війни, біля знаменитої Прохорівки на Курській дузі. Потім після Прохорівки служив радистом, корегуючи артилерійський вогонь. Під час боїв за звільнення села Микола Захарович корегував артилерійський вогонь, перебуваючи на дзвіниці Хресто-Воздвиженської церкви.

19 серпня 1943 року село було повністю звільнене від фашистських окупантів. У цей день робітник лозомеблевої фабрики Я. Т. Рєпкін, який жив по сусідству зі школою, відкопав закопаний бюст В. І. Леніна і приніс командиру 161-ї дивізії генерал-майору В. П. Тертичному. Той поцікавився історією бюста і повернув його школі.

У боях за визволення села взяли участь такі військові підрозділи:

- четверта інженерно-саперна рота другого танкового корпусу 40-ї Армії;

- 565, 569 і 575 полки 161 стрілецької дивізії;

- 413-й окремий протитанковий дивізіон;

- окремі військові підрозділи 132, 206 і 237 стрілецьких дивізій. ,



ПОДВИГИ ЗЕМЛЯКІВ НА ФРОНТАХ

ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ СКРИНЬКО

Василь Григорович Скринько народився у 1912 році в с. Боромлі. Після закінчення неповної середньої школи він працював у колгоспі. У 1934 році був призваний до лав Червоної Армії. Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна, навчався на курсах підготовки командирів автобронетанкових війську Казані.

Вже другий рік лютувала війна. Сіяла смерть, палила землю... Фронтові дороги. Скільки їх? і всіма ними потрібно йти до однієї мети — перемоги. У той грізний час вона була ще далеко. Але вірили в неї. Вірив і старший лейтенант Скринька, і його танкісти, і всі ті, хто встав на битву за Батьківщину...

За лісом яскраво-червоні спалахи і гуркіт бою. Танковий батальйон з ходу прорвав оборону фашистів і вклинився на декілька кілометрів. Але німці швидко отямились і затиснули танки в кліщі. Командир корпусу Бєлов викликав до себе старшого лейтенанта Скриньку і наказав йти на виручку.

Колону з одинадцяти танків веде командирська машина. "Тридцятьчетвірки" йдуть тихо, з виключеними фарами. Танк командира роти Скриньки першим зупинився на березі річки. "Форсувати, не відкриваючи вогню!" - передано наказ по машинах.

Клекоче вода, набігаючи на розпечену броню. А гусениці вже місять протилежний берег. Ніч розривають


постріли гармат. Розбризкуючи вогонь, танки мчать вперед. Гуркотіння і брязкіт сталевих машин підіймають німців на ноги. Для багатьох з них оця весняна задумлива ніч стала фатальною... Бризнув гарячий свинець на "тридцятьчетвірці", що йшла зліва танка старшого лейтенанта. Вибух стрясонув повітря. Машина зупинилась на місці. На цей раз назавжди. Через хвилину запалав смолоскипом ще один танк. Та навальна атака зробила своє діло. Рота Скриньки розірвала мертве кільце і приєдналась до батальйону капітана Аверіна.

Короткі хвилини перепочинку після бою. Стомлені танкісти вилізають з машин.

- Думаю, що німці не пробачать нам такої зухвалості, — розгортаючи карту, говорить Аверін. - Незабаром з'являться "тигри".

- Мої хлопці вже зустрічались з ними, зуміють почастувати "гостинцями", — відповів старший лейтенант.

Аверін говорив, наче в воду, як кажуть, дивився. Фашистські танки не примусили себе довго чекати. Бій розгорівся з новою силою. Хоробро боронились радянські танкісти. Втративши декілька машин, німці повернули назад.

Скринька вишикував роту. Власне від неї залишилась тільки половина. Подякував бійцям за відвагу і дозволив відпочивати.

Нічна тиша обгортала землю. Небо ясно засіяли зорі. У зелених шатах несміливо подав голос соловей. Заспівав і прислухався. Ніч мовчала, і тоді весняний чарівник щедро розсипав радісну пісню.

"Йому нема діла до війни", - подумав старший лейтенант.

“... Солов'ї, солов'ї, не тривожте солдат,

Хай солдати хоч трохи посплять...”

Забриніла в серці пісня... Хай солдати посплять...


Скільки їх залишилось спати назавжди, щоб була весняна ніч, щоб співали солов'ї, щоб було життя. Ми відплатимо за вас... Стигли в душі слова клятви.

- Товаришу командире, - почувся з темряви знайомий голос водія другого танку. — Неподалік на дорозі фашистська колона.

Рішення з'явилось відразу: "Атакувати!".

- Ти що, Скринько? - підвівся назустріч капітан Аверін. - У тебе ж усього п'ять машин.

Але, зустрівшись з вогниками очей танкістів, замовк.

- Дій!

Шквальний вогонь танкових гармат зупинив колону. Німці аж ніяк не сподівались на атаку радянських танкістів. Мерехтливі постаті нанизуються на кулеметні черги, і скошені вогнем, падають. Злітає вгору жовто-червоне шмаття від машин. Раптом Скринька помітив, як поблизу розвертається важкий "тигр".

- Всади йому в бік, Миколо, пару гаряченьких, - дає команду Скринька своєму стрільцю.

...і знов бої. Скільки їх було на рахунку Василя Григоровича Скриньки і його бойових друзів. Багатьох з тих, з ким починав війну, втратив на фронтових дорогах, з новими здружився у походах. ... Йшов 1945 рік.

Радянські війська швидко наближались до лігва фашистського звіра. Ворог запекло огризався, створював міцну оборону в будь-якому придатному для цього місці. Не обминула доля і невелике місто Бенздень, у самому центрі Сілезії, на березі річки Варта.

Річка, біля якої зробили привал танкісти Скриньки, навіть після лютих січневих морозів не замерзла. І згадалися Василеві Григоровичу річки рідної Тростянеччини, по кризі яких хоч поїзд взимку пускай - витримають. У бінокль тим часом продовжував


обдивлятися протилежний берег. Міст (капітан це чудово знав) замінований. Проти дороги, що веде до нього, розташувалася батарея протитанкових гармат. Вона зустріне ураганним вогнем кожного солдата, кожний танк, що з'являється на відкритій місцевості. А здійснювати прорив треба і доручено це батальйонові Скриньки.

А якщо зробити так? Відомо, що німці - народ пунктуальний. Обідають і відпочивають завжди по годиннику. От і вдарити у цей час.

По команді Скриньки батальйон відкрив вогонь по мосту. Одночасно три "тридцятьчетвірки" на максимальній швидкості помчались до ворожих позицій, ввірвалися в розташування батареї. І ось вони вже в місті. Справдилися передбачення комбата: захоплені зненацька, німці навіть не встигли добігти від бліндажів до гармат, зробити хоча б один постріл. Прямим попаданням було знищено пост мінерів, що чергував біля електрорубильника.

- Вперед! - вигукнув Василь Григорович, і командирська машина першою помчалася до Бендзеля. Могутньою лавиною покотився слідом батальйон.

За годину все було скінчено. Фашисти в паніці тікали, залишаючи техніку і озброєння. З'їхались на цент­ральному майдані танки. Прибули командири бригади, корпусу. Всі радісно посміхалися, наперебій тиснули руки і поздоровляли танкістів. До гурту під'їхав "Вілліс". З нього скочив командуючий 4-ю гвардійською танковою армією генерал-лейтенант Лелюшенко.

- Де тут герой?

Скринька ніяково виступив уперед. Хотів було вимови­ти: ніякий він не герой, просто виконував наказ. Але не встиг.

- Молодець! Одне слово - молодець. Діяв, як і належить гвардійцям, - схвильовано сказав командарм. Обняв і міцно поцілував Василя Григоровича. - Завжди так воюй!


Пролунала команда:

- По машинах!

Танкісти поспішали. Попереду лежала дорога на Берлін.

Але ще не раз фашисти намагалися перерізати шлях. Біля невеликого села Тешвау, зайнявши кругову оборо­ну, танкісти Скриньки два дні вели бій з переважа­ючими у кілька разів силами ворога. 22 "тигри" назав­жди залишилися на полі бою.

За мужність і відвагу, проявлені в боях з ворогом за переправу через річку Варта, 10 квітня 1945 року командиру танкового батальйону 61-ї гвардійської Червонопрапорної Свердловсько-Львівської танкової бригади 10-го гвардійського Уральсько-Львівського корпусу 4-ї танкової армії гвардії капітану Василю Григоровичу Скриньці було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У боях за Віслу і Одер Василь Григорович був тяжко поранений. Після виходу з госпіталю В. Г. Скринька в кінці 1945 року повернувся у рідну Боромлю. До останніх днів свого життя він брав активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді. Помер герой 10-го листопада 1984 року.

У пам'яті односельчан Василь Григорович зали­шився простою, чуйною людиною. Про нього часто згадують люди. Його подвиги незабуті. У сільському краєзнавчому музеї йому присвячена спеціальна експозиція. Одна з вулиць села носить його ім'я. На приміщенні загальноосвітньої школи, де навчався герой, відкрита меморіальна дошка на його честь.

КАВАЛЕР ОРДЕНА ЛЕНІНА

ВАСИЛЬ ПРОКОПОВИЧ

ВЕСЕЛОВСЬКИЙ

Василь Прокопович Веселовський народився в селі Боромлі в селянській сім'ї в 1920 році. Тут закінчив


семирічну школу. У другій половині тридцятих років здобув середню освіту. Він вчився добре і користувався авторитетом, як серед учнів, так і вчителів. Це дало можливість закінчити перед війною Сумське артилерійське училище.

Василь Веселовський зустрів війну у званні лейтенанта-артилериста і пройшов її всю від першого до останнього дня. Своєю хоробрістю і прикладом він запалював на подвиги солдатів і офіцерів.

У десятках великих і малих боїв брав він участь.

Майстром вогню, відмінним артилеристом знали гвардійці лейтенанта Василя Веселовського. Він виріс на благодатній українській землі, він бачив рідну землю в мирні дні: весняним цвітом квітли сади, шуміли тополі, на полях чулися мелодійні пісні України, де б він не був, він пам'ятав чистенькі біленькі хатини, веселих дівчат, мудрих стариків із посивілими, донизу опущеними вусами.

Він бачив Україну у вогні пожеж. Він бачив спалені села облиті бензином, палаючі тіла літніх людей, жінок і дітей. Попіл і бездиханні тіла - все, що залишилося.

Ось опис лише одного бою.

Штаб передав короткий наказ: "За будь-яку ціну утримати взятий рубіж!" Саме будь-якою ціною, бо на одну батарею Веселовського йшло більше двадцяти німецьких танків... Треба було загинути в нерівному бою або чудом вистояти проти озвірілого натиску сталевих хижаків.

Веселовський дочекався наближення танків і наказав викотити всі гармати на пряме попадання і вщент розстрілювати ворога... Стояти до останнього, стояти на смерть, — так наказав він всім воїнам. Біля першої гармати стояв сам Веселовський, і по його вихідних даних для вогню пролунав перший постріл із гармати, яка стояла на полі, біля низькорослих кущів.


Перший танк запалав... Німці зосередили весь вогонь на гармату Веселовського. Але з лівого флангу знову пролунав постріл, другий — і знову спалахнув ворожий танк. Бій продовжувався декілька годин. Веселовський залишився біля гармати. Він був поранений, але не зрушив з місця. Атака німців, завдяки його стійкості, була зірвана. На полі битви залишилося чотири підбитих ворожих танки і одна самохідна гармата.

За цей подвиг Василь Веселовський був нагороджений орденом Леніна.

Василь Прокопович закінчив війну в 25 років у званні підполковника. Поряд з орденом Леніна він був нагород­жений орденом Вітчизняної війни першого ступеня, дво­ма орденами Червоного Прапора та багатьма медалями. З Веселовським зустрічався відомий поет П. Г. Ти­чина. У період війни вийшла невелика книжка його віршів. Тичина, зокрема, писав:

Он, как никто, воюет ловко,

О нем сказать одно могу:

Там, где воюет Веселовский,

Совсем невесело врагу.

Після закінчення війни він закінчує з золотою медаллю військову академію імені М. В. Фрунзе, продовжує службу у військах, отримує звання полковника, деякий час працює викладачем у Сумському артилерійському училищі. Після демобілізації обирається секретарем парткому Держплану України, проводить велику військово-патріотичну роботу.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 161; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.230.9.187 (0.013 с.)