ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ УЧАСНИКІВ 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ УЧАСНИКІВ



ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

В НАШОМУ СЕЛІ

За участь у боях Великої Вітчизняної війни майже 600 односельчан було нагороджено за бойові подвиги орденами і медалями СРСР. Уродженець села


В. Г. Скринька був відзначений найвищою урядовою нагородою — йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням Золотої Зірки і ордена Леніна. Бойовий офіцер-артилерист В. П. Веселовський був нагороджений орденом Леніна і орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Свято бережуть пам'ять про учасників Великої Вітчизняної війни жителі села. Ветерани — бажані гості на всіх урочистостях. Кожного року 9 Травня відзначається всім населенням як День Перемоги. Святкується також день звільнення села від німецько-фашистських загарбників.

Особливо широко цей день відзначався в 50-у річницю звільнення села. Учасники війни часті і бажані гості на виховних заходах школи.

На території сільської Ради з метою увіковічення пам'яті тих, хто загинув під час війни, захищаючи свободу і незалежність Батьківщини, споруджено пам'ятники і меморіал.

У 1958 році було відкрито пам'ятник на території середньої школи. Його назва "Воїн з прапором", автор пам'ятника - Клейн, вартість -7180 крб. Він зроблений із металу, бетону і цегли. Тут же розташовано 10 братських могил, де написані прізвища 136 воїнів, які загинули під час війни.

У 1958 році на Кіровському цвинтарі біля братської могили радянських воїнів відкрито пам'ятник "Шана героям". Його автори - Клейн і Рябцев, вартість —. 7980 крб.

У 1959 році відкрито пам'ятник "Воїн з каскою" на братській могилі, біля контори колгоспу "Маяк". Його автори - Клейн і Рябцев, вартість 6117 крб. На 8 меморіальних дошках - 50 прізвищ воїнів, які загинули під час війни.

У 1961 році на станції Боромля відкрито пам'ятник


"Воїн з прапором". Його автори - Клейн і Рябцев, вартість - 7239 крб. Зроблений із заліза, бетону і цегли. На 8 меморіальних дошках 62 прізвища похованих воїнів.

У 1965 році відкрито пам'ятник "Скорботна мати з суворовцем" на центральному цвинтарі. Його автор - Клейн, вартість - 8850 крб. Він зроблений із заліза і цегли. На 11 меморіальних плитах прізвища 84 воїнів, які загинули в роки війни.

У 1972 році на території невеличкого хуторка Мозгове відкрито пам'ятник радянським воїнам - "Воїн з автома­том і вінком". Його автори — Клейн і Рябцев. Пам'ятник зроблений із заліза, бетону і цегли. На 9 меморіальних дошках 73 прізвища воїнів, які загинули під час війни.

У 1973 році в центрі села побудовано меморіал "Скорботна мати". Автори - Сай і Івченко, вартість - 15000 крб. Зроблений із заліза, бетону і цегли. На 73 меморіальних дошках написані 536 прізвищ воїнів-односельчан, які загинули під час війни. З правого боку меморіалу, на стелі, слова: “Товаришу! Не проходь мимо, вклонись героям, односельчанам, які віддали своє життя, за твоє щастя!”

Відкриття меморіалу відбулося урочисто.

У 1975 році в селі Первомайське був відкритий пам'ятник "Солдат з каскою". Автори — Клейн і Рябцев, вартість 1722 крб. Зроблений із заліза, бетону, і цегли. На меморіальній плиті 19 прізвищ воїнів.

На території сільської Ради, крім пам'ятників, відкрито і обеліски.

У 1969 році в селі Вовкове на братській могилі воїнів був відкритий обеліск. Його автори - інженери Тростянецького райсільгоспуправління, вартість - 1290 крб. Зроблений із заліза, цементу і цегли. На меморіальній дошці 40 прізвищ солдат.


У 1974 році на братській могилі радянських воїнів в селі Пархомівці відкрито обеліск. Його автор - А. М. Гонтаренко, вартість — 250 крб. Зроблений із заліза, бетону, цегли. Тут поховано 8 чоловік.

На цвинтарі села Новгородське на братській могилі, де поховано близько 70 чоловік, встановлено в 1974 році обеліск, вартістю 325 крб., де написані такі слова: “Вічна слава воїнам-героям, які загинули в боях з німецькими загарбниками, за свободу і незалежність нашої Батьківщини!”

При звільненні села Боромлі біля дороги, що веде на станцію, відбувся жорстокий повітряний бій. Один з радянських літаків був збитий, і весь екіпаж загинув. У 1987 році на місці загибелі літака був встановлений обеліск, а тіла 4-х членів екіпажу перевезені і урочисто поховані на центральному цвинтарі міста Сум.

У 1988 році відбулося перепоховання воїнів, які загинули у роки війни і останки яких були знайдені у місцях боїв за визволення нашого села. Чотирьох з них поховали в окремій братській могилі на центральному цвинтарі села. Активну роль у пошуках прізвищ воїнів, які загинули під час війни, відіграли слідопити і, зокрема, учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід першої групи В. О. Котляров.

На території Червоноармійського цвинтаря в братській могилі поховано два льотчики.

У Боромлянському краєзнавчому музеї про участь наших односельчан у війні зібрані цінні експонати, створена "Книга пам'яті".

Ми часто згадуємо подвиги односельчан під час Великої Вітчизняної війни і вшановуємо тих, хто віддав своє життя за нашу свободу. Відомий поет Володимир Висоцький присвятив їм ці прекрасні рядки:

На братских могилах не ставят крестов,


И вдовы на них не рыдают -

К ним кто-то приносит букеты цветов,

И вечный огонь зажигают.

Здесь раньше вставала земля на дыбы,

А нынче гранитные плиты.

Здесь нет ни одной персональной судьбы -

Все судьбы в единую слиты.

А в вечном огне — видишь вспыхнувший танк,

Горящие русские хаты,

Горящий Смоленск и горящий рейхстаг,

Горящее сердце солдата.

У братских могил нет заплаканных вдов -

Сюда ходят люди покрепче,

На братских могилах не ставят крестов...

Но разве от этого легче?!

 


РОЗДІЛ V

СЕЛО В РОКИ ВІДБУДОВИ

НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

І "ХРУЩОВСЬКОЇ ВІДЛИГИ"

(1943-1964 рр.)

ВІДБУДОВА І ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК КОЛГОСПІВ

(1943-1964 рр.)

РОЗВИТОК КОЛГОСПІВ У ПЕРШІ

ПІСЛЯВОЄННІ РОКИ

рік став переломним у ході Великої Вітчизняної війни. Стратегічна ініці­атива у веденні війни перейшла до рук радянського командування. У результаті розгрому німецько-фашистських загарбників на Курській дузі після жорстоких десятиденних кровопролитних боїв було звільнено і село Боромлю.

Поступово відновили свою діяльність три сільські Ради: Червоноармійська, Кіровська, Боромлянська. Діяльність цих Рад продовжувалася до 1954 року. У серпні 1954 року Президія Верховної Ради Української РСР постановила об'єднати три сільські Ради в одну -


Боромлянську. У 1943 році відновилася діяльність партійних і радянських органів Тростянецького району, до складу якого входила Боромля. У 1964-1965 рр. Тростянецький район був ліквідований, і Боромля на цей час увійшла до складу Охтирського району.

На території трьох Боромлянських сільських Рад у серпні 1943 року працювало 12 колгоспів. На середину 50-х років, в результаті їх укрупнення, стало 6. У 1961 році відбулося останнє об'єднання колгоспів і в селі створили їх тільки два - "Маяк" і "Гігант".

Становище села після звільнення було дуже тяжким. Цілі вулиці були зруйновані, особливо багато руйнувань було в центрі. Техніки майже не було ніякої. Основна частина чоловіків продовжувала воювати на фронті. Більшість робіт виконували вручну. Врожаї були низькими. Оплата праці колгоспників була мізерною. Люди жили за рахунок того, що вирощували на присадибних ділянках. Хліба косили косами, в'язали в снопи і потім обмолочували. Але, незважаючи на такі обставини, колгоспники зібрали сільськогосподарські культури на всіх площах, які були засіяні ще в часи німецької окупації. Так, в колгоспі "Червона Армія" було зібрано урожай на 20 га пшениці, 50 га ярої пшениці, 167 га ячменю, 96 га жита, 80 га соняшнику. Озима пшениця дала добрий на той час урожай — 15 ц з гектара.

У травні 1945 року Німеччина була розгромлена, завершилась Велика Вітчизняна війна. Декілька сотень чоловік повернулися після демобілізації в село.

Повернувшись з лав Радянської Армії, пішов працювати у рідний колгосп "Шлях Леніна" і солдат Михайло Бараник. Став рядовим колгоспником, та невдовзі, побачивши його енергійність і організаторські здібності, односельчани обрали його головою артілі.

Нелегкі то були роки. За час фашистської окупації


господарство було вщент зруйноване. Не вистачало коней, реманенту, за трактори та комбайни і говорити не доводилося. Запрягали і корів, і себе. Та була віра в майбутнє, яка додавала сил і колгоспникам, і їх молодому голові. Піднімалися з руїн тваринницькі ферми, зростали врожаї, заліковувалися рани.

Прийшов час голові колгоспу подумати і про освіту. Успішно закінчив Михайло Дмитрович Полтавську школу керівних кадрів колгоспів (була в той час така сільськогосподарська "академія", де недавні фронтовики набиралися премудрості догляду за землею). Одержав диплом агронома.

І знову рідне село, знову він відзначений довірою земляків - обраний головою колгоспу, тепер уже імені Червоної Армії. Вже сама ця назва говорила Михайлу Дмитровичу дуже багато. З "Червоною Армією" пов'язані у нього незгладимі, радісні і гіркі спогади, добра частина його життя.

Він був призваний на службу у 1939 році. Війна застала молодого бійця на кордоні з боярською Румунією в корпусному артилерійському полку, який згодом увійшов до складу резерву Головного командування. Це ж означало, що полк перекидали завжди туди, де було найважче, де йшли найжорстокіші бої. Та ніде і ніколи не втрачав солдат віри у перемогу, у правоту боротьби.

Ця віра допомагала йому і його бойовим товаришам вистояти, додала сил проміряти кроками землю від Пруту до Сталінграда, а далі знову на Захід: Курська дуга, визволення Бєлгорода, Харкова, Кіровограда, Одеси, Кишинева. Як співається у пісні, довелося прокрокувати з боями пів Європи: Краків, Берлін. А вже після переможного 9 травня - визволяти Прагу. Скільки річок довелося форсувати за довгі 1418 днів війни, зі скількома друзями розлучився навіки у великих містах і маленьких селах, на безіменних висотах?! На все життя


залишилися в його серці і пам'яті ці нескінченні дороги.

Бойовий шлях солдата відзначений високими нагородами Батьківщини: орденом Вітчизняної війни, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями.

Після укрупнення трьох колгоспів Михайло Дмитрович працював головним агрономом, довгий час був секретарем партійної організації119.

На порядку денному постало питання відбудови народного господарства. Відбудовувати господарство села було дуже важко. Адже головну увагу держава звертала на розбудову важкої промисловості. У 1944 році держава виділила колгоспам Боромлі посівний матеріал і майже 100 коней.

Після закінчення війни радянське керівництво повернулося до реалізації довоєнного плану: після завершення будівництва соціалізму в перспективі почати перехід до комунізму. Командно-адміністративна система в управлінні залишалася без змін. У перші повоєнні роки широко застосовували методи масової мобілізації робочої сили, головним чином з сільської місцевості, для розчищення зруйнованих міст та відбудови фабрик і заводів.

Відбудова народного господарства здійснювалася через перекачування коштів з сільського господарства у промисловість.

Ціни на промислову продукцію завищувалися, у той час як державні заготівельні ціни на продукцію села були символічними і навіть не покривали витрат на її виробництво. Так вирощування картоплі коштувало господарствам 40 крб. за центнер, а держава сплачувала їм лише 3 крб. У 1952 році заготівельні ціни за центнер жита відповідали вартості 0,9 кг цукру або 0,5 кг олії. За таких умов колгоспи не мали коштів навіть на виплату трудоднів. У роки четвертої п'ятирічки (1946-1950 рр.) в середньому у країні майже 40% колгоспів на трудодень


нараховували до 60 коп., 12% - до 1 крб., 26% — взагалі не видавали грошей на трудодні. На початку 50-х років колгоспник отримував вчетверо менше, ніж робітник чи службовець. Сувора паспортна система, коли паспорт видавали селянам лише за згодою місцевої влади, перетворювала колгоспників у рабів комуністичної командно-адміністративної системи.

Відбувався планомірний наступ на особисті присадибні господарства колгоспників. Кожне селянське подвір'я вимушене було платити податок за землю, постачати державі визначену кількість м'яса, молока, яєць та інших продуктів. Часом доходило до абсурду: держава обкладала податком кожне плодове дерево, незалежно від того, родило воно чи ні. З вересня 1946 року розпочалася компанія обмеження розмірів присадибних ділянок, городів.

Для того, щоб продемонструвати "трудовий ентузіазм" селянства, партійні керівники областей та районів створювали окремим колгоспникам, ланкам сприятливі умови для встановлення "рекордів врожайності". Постійним стали окозамилювання, приписки у звітах про виконання планів. Гучно відрапортовувати у центр про дострокове виконання планів вважалось ознакою ділового стилю керівників села.

Продуктів харчування у країні катастрофічно не вистачало. З весни 1946 року партійні функціонери розпочали "битву за врожай", встановлюючи "на око" норми хлібозаготівель. Однак через літню посуху врожайність зернових виявилась значно нижчою, ніж передбачалося, особливо в Україні, Молдавії, деяких областях Центральної Росії. Хлібозаготівельні кампанії проводили під гаслом: "Боротьба за хліб - це боротьба за соціалізм". Колгоспників під страхом покарань змушували працювати протягом усього світлового дня з


обов'язковим виконанням норм. Вони були практично позбавлені можливості працювати на присадибних ділянках.

Випробуваним методом примусу колгоспників були жорстокі репресії. Наприклад, за вказівкою прокурора УРСР було розпочато боротьбу із розбазарюванням зерна, під цим малися на увазі роздавання зерна селянам за трудодні. Основним видом злочинів в Україні стали господарські, пов'язані з невиконанням розпоряджень властей. Коли у селян до решти вигребли зерно та корми для худоби, настав голод, який узимку 1946-47 рр. охопив майже всю Україну (крім західних областей). Близько мільйона жителів лише України померло в голодну зиму 1946-1947 рр. У той же час СРСР у 1946 р. безплатно доставив 1,7 млн. т зерна країнам-сателітам у Східній Європі120.

У нашому селі також розпочався голод. Особливо постраждали ті люди, які під час війни вимушені були переїхати з міст в наше село. У багатьох з них не було своїх будинків, постійного місця проживання, ніякого запасу продуктів. Неврожай був великим, але податків навіть ніхто не зменшував. Кожний двір змушений був обов'язково здавати встановлену кількість молока, м'яса, яєць, свинячі шкури, навіть шерсть з кіз. Частину того, що вирощували на продаж, потрібно було продати на базарі, щоб хоч частково сплатити податки. Хто їх не платив, у того забирали корову чи козу. Через цю політику протистояти голоду було дуже важко. Звичайно, голод у 1947 році в нашому селі не був таким, як у 1933 році. Але пухли старі і малі, а деякі взагалі померли. Жителі, які мали будь-який одяг, їздили в Західну Україну, щоб міняти його на продукти. Такі поїздки були важкими, вимагали багато здоров'я і сили, дехто з них так і не повернувся додому.

У 1947 році держава провела конфіскаційну грошову


реформу, яка "з'їла" заощадження населення, Того ж року було скасовано карткову систему розподілу продуктів харчування. У наступні роки з метою пропаганди відбувалося деяке зниження цін.

Були скасовані скромні виплати фронтовикам за бойові нагороди.

Примусовою практикою післявоєнних років, аж до 1958 року, були примусово-добровільні передплати облігацій державних позик на суму не менше місячної заробітної плати. Але про це преса писала піднесено, як про добровільне надання грошей населенням державі на відбудову господарства. Ось тільки два приклади.

Вчора радіо передало урядове повідомлення про випуск другої державної позики відбудови й розвитку народного господарства СРСР. Ця звістка швидко облетіла всіх колгоспників артілі ім. Червоної Армії Червоноармійської сільради.

Колгоспники і колгоспниці зібралися на мітинг, присвячений випуску нової позики.

- Ми знаємо, — заявили колгоспники, - що кошти, які ми позичаємо державі, підуть на відбудову нашої країни, на заліковування ран, нанесених війною, на поліпшення добробуту і життєвого рівня населення.

Після мітингу колгоспники почали передплачувати нову позику і вносити гроші готівкою.

Герой Радянського Союзу В. Г. Скринька, колгоспник Федір Дячко передплатили позику на 1000 карбованців кожний і зразу ж гроші внесли готівкою. Колгоспник Василь Шинкарьов передплатив позику на 600 карбованців і вніс готівкою 500. Бригадир першої рільничої бригади Павло Яресько, колгоспник Василь Лобуренко, бригадир четвертої рільничої бригади Юхим Сич передплатили позику на 500 карбованців кожний і внесли готівкою по 300 крб. Таку суму вніс готівкою колгоспник Іван Колісник, який передплатив позику на 700 крб.


За першу годину колгоспники позичили державі 10000 крб. Передплата тривала121.

Як тільки радіо принесло звістку про випуск другої державної позики відбудови й розвитку народного господарства СРСР, робітники і службовці Боромлянської МТС зібрались на мітинг, на якому виступив завідуючий МТС Сергій Калашник. Він говорив:

- Ми позичаємо гроші державі, щоб швидше відбудувати наші фабрики, заводи, міста і села, щоб піднести наше сільське господарство. Своєю передплатою на позику ми допоможемо швидше залікувати рани, завдані війною, зробимо нашу любиму Батьківщину ще багатшою.

Потім виступили коваль Миколенко, старший механік МТС Михайло Гриценко, службовка Зіна Касенкова. Вони з задоволенням віддали свої заощадження державі.

Тут же всі робітники і службовці передплатили нову позику на 15.700 крб.122

Та, незважаючи на всі прикрості долі, люди працювали в колгоспах. Особливо напруженою була весна 1947 року. Колгоспники, не дивлячись на голод, недоїдання, вимушені були якнайшвидше провести сільськогосподарські роботи. Іншого виходу не було.

Колгоспники колгоспу ім. Сталіна Червоноармійської сільської Ради підготувалися до весняної посівної кампанії 1947 року.

Борючись за високий урожай зернових і технічних культур, колгоспники своїми коровами, колгоспними бичками та санками вивезли на поле 65 тонн гною, а також завезли 12 ц мінеральних добрив.

Кожна ланка збирала місцеві добрива. Найкраще організували збір місцевих добрив ланки Марії Федорки та Параски Довоні, які зібрали 18 ц курячого посліду і 11 ц попелу.

Ремонтна бригада закінчила ремонт сільськогосподарського


інвентарю. Були відремонтовані 18 плугів, 2 сівалки, 18 ключів борін та інший реманент.

Своєю наполегливою працею на ремонті відзначилися коваль Яків Якович Кунда, який виконав своє виробниче завдання на 150 відсотків і демобілізований воїн-слюсар Іван Петрович Романіка, який виконував денні норми на 160 відсотків.

Весь посівний матеріал повністю засипаний, перечищений і доведений до посівних кондицій123.

На повний хід розгорнулась підготовка до весни в колгоспі "Шлях Леніна" Боромлянської сільської Ради.

Тут вже повністю закінчили ремонт сільськогосподарського інвентарю. Ремонтна бригада зібрала з утилю 1 сівалку, зробила 1 культиватор і 5 борін.

Посівний матеріал засипаний і очищений, доведений до посівної кондиції.

Борючись за високий урожай, ланкові приступили до вивозки на поле гною та збору місцевих добрив. Вже вивезено на поле 150 тонн гною, зібрано 6 тонн попелу і 3 тонни курячого посліду.

Агроном колгоспу Шульга провів з ланковими заняття по вивченню агротехніки по вирощуванню технічних і зернових культур124.

Колгоспники колгоспу ім. Сталіна Червоноармійської сільради, ланкові першої бригади М. Калькова і третьої бригади П. Бутрим взяли зобов'язання виростити по 500 ц цукрових буряків з гектара.

Ланкова городньої бригади Кириченко, виступаючи на зборах, зобов'язалась зібрати з кожного гектара по 300 ц картоплі, а городня бригада А. М. Романіки зобов'язалася боротися за високий врожай овочів: огірків, помідорів, тощо.

У цілому по колгоспу загальні збори колгоспників ухвалили в 1947 році виростити з кожного гектара по 18


центнерів зернових, 250 центнерів цукрових буряків, 180 центнерів картоплі, 20 центнерів проса і 13 центнерів соняшнику.

Щоб досягти такого врожаю, колгоспники вирішили зразково підготуватися до весни, високоякісно відремонтувати машини та інвентар, виконати план вивезення гною, посіяти в стислі строки і за всіма вимогами агротехніки125.

З великим напруженням, але вчасно пройшла посівна 1947 року.

Успішно закінчивши сіяти ранні зернові культури, колгоспи ім. Сталіна Червоноармійської сільради та ім. Литвинова Боромлянської сільради розпочали сіяти просо. Посіяно по 10 га в кожному колгоспі, колгоспники колгоспу ім. Литвинова зобов'язалися закінчити сіяти просо на площі 43 га до 28 квітня.

Колгоспники боромлянської артілі ім. Литвинова наполегливо боролися за виконання клятви, даної у листі товаришу Сталіну, - завоювати високий урожай, постачати якнайбільше продовольства для населення і сировини для промисловості.

Слово колгоспників не розходилося з ділом. Артіль вчасно посіяла ранні зернові і цукрові буряки.

Міжнародне свято Перше травня колгоспники зустрічали ще однією перемогою на весняній сівбі. Артіль посіяла проса 35 га з плану 43.

Зразки роботи по весняній сівбі показали, що сівач Павло Юрченко, стерновий Михайло Баглик, погонич коней Михайло Симбірський засіяли по 4,8-5,4 га замість 3,5 за нормою.

Трактористи, де бригадиром Іван Шалашенко, Федір Ізотов і Пантелеймон Радіонов засівали щодня по 18 гектарів цукрових буряків при нормі 15. Всього вони в цьому колгоспі засіяли" 132 га, виорали 26 га, закуль­тивували 388 га, заборонували 428 га.


Колгоспники боролися за одержання у цьому році довоєнного врожаю126.

У період весняної сівби стінгазета "Колгоспник" колгоспу ім. Литвинова відігравала важливу роль у боротьбі за стислі строки сівби, за якість польових робіт.

На її сторінках систематично розповідалося про кращих колгоспників, які показували приклад хорошої роботи на весняній сівбі, їх досвід. Разом з тим стінгазета критикувала тих, хто погано працював, підтягувала їх до рівня передових.

У кожному номері газета вміщувала Дошку пошани, на яку заносились імена передовиків колгоспної праці. Кожному колгоспнику були відомі імена передовиків весняної сівби трактористів Ізотова і Радіонова, причіплювачів Лободіна і Гоменюка, сівачів Безпалька і Трипільського, колгоспників Пазименка, Кобушка, Липченка і Романцова, які виконували півтори норми щодня.

Коли вийшов у світ Указ Президії Верховної Ради СРСР від 29 березня 1947 року про подальший розвиток сільського господарства, через стінну газету було повідомлено колгоспникам про цей історичний документ, а члени редколегії С. Буденний та інші роз'яснили колгоспникам цей важливий документ у полі. Це викликало нову хвилю соціалістичного змагання. Колгоспники і колгоспниці переглянули свої зобов'язання, взяли нові, підвищені. Так, комсомольсько-молодіжна ланка Анастасії Климової зобов'язалась виростити з гектара по 500 центнерів буряків, ланкова Олександра Клочок - по 400 ц, колгоспник Петро Котляров - по 25 ц озимої пшениці з гектара.

Стінна газета "Колгоспник" користувалася серед членів колгоспу авторитетом і пошаною. Вони любили свою газету, бо вона мобілізовувала колгоспників,


правильно націлювала їх на виконання рішень партії про піднесення сільського господарства, на завоювання високого врожаю зернових культур і цукрових буряків.

Колгосп ім. Литвинова в числі перших закінчив сівбу ранніх зернових, цукрових буряків, сівбу проса. Йшла наполеглива робота за підняття парів. На 4 травня у колгоспі вже було виорано понад 40 гектарів127.

Техніки не вистачало, тому багато робіт по вирощенню врожаю самих різних культур проводилися вручну. Особливо багато клопоту в ті роки завдавав довгоносик, який міг знищити цілі поля цукрових буряків. Тут колгоспникам допомагала і держава: при допомозі літаків організовували оброблення плантацій отрутохімікатами. У травні 1947 року в колгоспі «Червона Армія» було оброблено 60 га, у колгоспі ім.. Калініна - 37 га. Та цього не було досить. Всі плантації обкопували захисними траншеями - ловушками. Збирали довгоносика вручну, на цю роботу виходили і колгоспники, і школярі. Добрі збирачі доводили денний виробіток до 1,5 кілограма шкідників.

Багато простих трудівників працювали самовіддано, вболівали за доручену справу. Ось що писала ланкова колгоспу ім. Кірова 19 червня 1947 року в районній газеті "Ленінська правда": "Ланковою колгоспу ім. Кірова я вже працюю 13 років. Люблю працювати на колгоспних ланах, і яка гордість і радість охоплює, коли бачиш наслідки своєї праці.

Ще задовго до початку весняної сівби я взяла зобов'язання добитися 500 центнерів цукрових буряків з гектара на площі 4,5 га.

Перед виходом в поле я попросила правління колгоспу, щоб мені виділили ділянку під посів буряків. Зразу ж почала готувати ґрунт до сівби. На поле вивезла 50 тонн перегною, заготовила місцеві добрива, площу угноїла. Коли почалась сівба, голова колгоспу


Писаревський розпорядивсь поділити площу, закріплену за моєю ланкою на три частини. Так одним безглуздим розпорядженням була знецінена кропітка праця всієї ланки ще на початку сівби цукрових буряків.

Правління артілі, зокрема Писаревський, не проявляє турботи про завоювання високого врожаю. Замість того, щоб допомогти ланкам, він стає їм на перешкоді, у колгоспі панує зрівнялівка в оплаті праці, що дає можливість ледарям ховатися за спину чесних і трудолюбивих колгоспників, не проводиться засідання правління колгоспу.

Внаслідок такого керівництва вся робота в колгоспі пущена самопливом. Досить сказати, що досі колгосп не приступив до сінозбирання".

Збирати врожай не вистачало техніки, тому в цей час основну роботу робили вручну. Успішне закінчення сільськогосподарського року дало можливість ліквідувати голод. У багатьох колгоспах виростили майже стопудові врожаї зернових та 200-220 ц буряків з гектара, а ланка Ганни Бей з колгоспу «Червона Армія» на площі 4,70 га виростила цукрових по 350 ц.

У 1947 році колгосп ім. Сталіна домігся значних успіхів у підвищенні врожайності. По 20,7 ц озимої пшениці з гектара на площі 43 га зібрали бригади Сергія Буденного та Івана Задесенця. Вони були удостоєні високої трудової нагороди - ордена Трудового Червоного Прапора. Такою ж нагородою відзначено голову колгоспу Івана Андрійовича Калашника.

Голова колгоспу І. А. Калашник з нагоди трудової перемоги в районній газеті писав:

"Партія, Радянський уряд високо оцінили працю хліборобів. Ми від щирого серця дякуємо партії, урядові і великому Сталіну за ту високу честь, проявлену до нас, трудівників землі. У відповідь на нагороду не пошкодуємо сил і праці, будемо невтомно трудитися, щоб в цьому


році виростити ще вищий урожай всіх культур.

Обговорюючи лист хліборобів Радянської України до товариша Сталіна, колгоспники дали клятву виростити на кожному гектарі стопудові урожаї всіх культур на площі 833 га, зібрати по 250 ц цукрових буряків з га на площі 87 гектарів і по 120 ц картоплі з га на площі 25 гектарів.

Висока нагорода зобов'язує нас боротись за повне здійснення своєї обіцянки. Всі наші колгоспники добре знають, що перемога сама не приходить, її завойовують впертою працею. З цього ми і почали, готуючись до весняної сівби.»

- Взяв зобов'язання - виконай! — під таким лозунгом працювали колгоспники напередодні виходу в поле. 20 ланок боролися за високий урожай зернових і цукрових буряків. Вони вивезли на поля 745 тонн гною. Складений виробничий план колгоспу і робочі плани у бригадах. Сівбу ранніх ярих проведено за 7 робочих днів, а всю сівбу - за 14 робочих днів.

Понад чотириста центнерів насіння очищено і було доведено до посівної кондиції. Яру пшеницю і гречку сіяли тільки сортовим насінням. На польових роботах, крім тракторів, працювали 19 коней і 16 волів, було використано також 58 корів колгоспників.

До весняної сівби готувалися всі колгоспники: ковалі, теслярі, тваринники. Ковалі Яків Кунда та Іван Романіка, теслярі Сергій Товстенко, Андрій Різник і Степан Дараган добре відремонтували інвентар, додатково зробили 15 дерев'яних борін, 6 нових возів і 6 ручних розпашників. До початку виходу в поле колгоспне господарство попов­нилося ще кількома новими возами. Було заплановано зробити їх не менше 20.

Конюх Анатолій Тесленко і воловик Михайло Міщенко дбайливо доглядали робочу худобу, готували її до весняних польових робіт, щоб коні і воли були міцні та ситі, добре працювали в полі.


Спільними силами колгоспники готувалися до весни, дружною колгоспною сім'єю боролися за здійснення свого зобов'язання. У всіх була одна мета - прославити нашу соціалістичну країну високими врожаями, дати рідній Батьківщині більше хліба, цукрових буряків, картоплі та інших продуктів.

Минулий рік приніс славу трудівникам нашого колгоспу. У цьому році було зроблено все, щоб цю славу помножити своєю невтомною працею на колгоспних полях, успішно здійснити основне завдання — «виконати п'ятирічку за чотири роки".

У 1948 році колгоспники продовжували боротьбу за підвищення врожайності, і в цьому році не вистачало техніки. Багато хліба косили вручну: при денній нормі на одного косаря 0,60 га, деякі косарі виконували по 0,80-0,90 га, і навіть по 1,20 га за день. За ними йшли колгоспниці, які в'язали снопи і складали їх у копи. За день нав'язувала кожна по 400-500 снопів.

У неділю, 25 липня, сотні підвід і десятки автомашин потягнулися шляхами до державних приймальних пунктів. Це колгоспники всього району, прагнучи достроково виконати першу заповідь перед державою, організували червоні валки з хлібом державі.

У цей день колгоспники району вивезли на приймальні пункти 891 тонну зерна - вдвічі більше, ніж у звичайний день. Успішно працювала транспортна бригада колгоспу "Шлях Леніна", яка завезла державі 565 центнерів хліба. У цей день колгоспники колгоспу ім. Сталіна здали державі 411ц хліба, ім. Сталінської Конституції - 330, ім. Орджонікідзе - 359, ім. Литвинова - 290 центнерів хліба.128

Колгоспники всіх бригад і ланок колгоспу ім. Червоної Армії, відповідаючи на заклик партії і уряду, брали на себе нові соціалістичні зобов'язання по досягненню високого врожаю в 1949 році.


Взяли конкретні зобов'язання всі чотири польові бригади колгоспу. Так, бригади орденоносців - комуністів Івана Задесенця і Сергія Буденного зобов'язалися всі зібрати по 380 ц цукрових буряків, по 22 ц озимої пшениці з гектара на всій площі посівів, у бригадах розгорнулась боротьба за заготівлю місцевих добрив. Вони запланували вивезти на поле 225 тонн перегною, 50 ц пташиного посліду і 75 ц попелу. Такі ж зобов'язання взяли на себе бригади комуніста Василя Петренка і Павла Сумця.

Ще вищі зобов'язання взяли ланки колгоспу. У всенародне змагання за високий урожай включились 20 ланок, які вели боротьбу за одержання в наступному році по 300-500 ц цукрових буряків, 20-22 ц озимої пшениці, за стопудові урожаї жита, проса та інших культур. Це ланки Наташі Ковтун, Євдокії Брюховецької, Марії Масаликіної, Мотрі Рєзнік, Насті Фесун.

Колгоспники боролися за такі показники урожайності зернових і технічних культур з кожного гектара: по 400 ц цукрових буряків з площі 90 га, озимої пшениці і жита по 20 ц з площі 200 га, ярої пшениці по 18 ц з площі 120 га, проса по 22 ц на масиві 35 га, картоплі по 200 ц з гектара.

Беручи такі зобов'язання, колгоспники підрахували свої резерви й можливості, а головне, що забезпечило виконання взятих зобов'язань - це ентузіазм і самовіддана праця членів колгоспу, які на основі передової агрономічної науки і культури землеробства досягли високих сталих врожаїв.129

Значних успіхів у розвитку громадського тваринництва досягли тваринники колгоспу ім. Сталіна. Планове завдання 1949 року по збільшенню поголів'я свиней, коней і овець було перевиконане. Так, наприклад, на кінець року планувалося мати 150 голів свиней, а було 218. Тільки з першого опоросу було одержано 102


поросят, з другого - 95 поросят від 9 свиноматок. Перевиконаний і план розвитку вівчарства - при завданні 130 стало 160 овець і кіз.

Збільшення поголів'я колгоспної худоби вимагало розширення і ремонту тваринницьких приміщень. За це міцно взявся завідуючий свинофермою Семен Гузенко. Під його керівництвом було споруджено новий свинарник на 120 голів. Був проведений ремонт конюшні корівника, вівчарні теслярською бригадою з 9 колгоспників, яку очолив досвідчений тесляр Петро Лобуренко.

Старанною працею на фермах, добрим доглядом за тваринами особливо відзначилися доярки Надія Солоха та Настя Лікаренко, старший конюх Анатолій Тесленко, старший свинар Олексій Кирпа.

Поряд з успіхами в розвитку тваринництва не можна залишити поза увагою й серйозних недоліків. Правління колгоспу не піклувалося про збільшення поголів'я корів - при річному плані 190, в наявності було тільки 145 корів.

12 ланок колгоспу "Ленінська правда" боролися в 1949 році за одержання високих урожаїв зернових і цукрових буряків.

Старанно і наполегливо працювали вони зимою, щоб підготувати весні гідну зустріч. Ланкові навчались в агротехнічному гуртку, за ланками закріплено площі посіву зернових і цукрових буряків, на закріплених ділянках проводилося снігозатримання.

У колгоспі повністю був відремонтований сільськогосподарський інвентар. Посилено йшов процес вивезення гною і перегною, заготовлено чимало попелу і пташиного посліду. На поле вивезено 1006 тонн гною і 105 тонн перегною.

Особливо старанно заготовляли добрива ланки Євдокії Вербової і Анастасії Леженіної, які боролися за


350-400 центнерів цукрових буряків з гектара. Ланка Євдокії Вербової заготовила 25 центнерів попелу і 13 центнерів пташиного посліду, а ланка Анастасії Леже­ніної - 19 центнерів попелу і 14 центнерів пташиного посліду.

У червні 1949 року районна газета "Ленінська правда" відмічала старанну роботу конюха Олексія Симона з колгоспу ім. Орджонікідзе.

“На посаді конюха цей скромний трудівник працював з 1929 року - з часу заснування колгоспу. Олексій Васильович доглядав 23 коней. Всі вони знаходилися в доброму стані.

Любить коней Олексій Васильович. Далеко до сходу сонця він готує коней до роботи: годує, чистить, напуває, підганяє збрую. Відправляючи коней на польові роботи, Симон ніколи не забуває сказати напутнє слово: "Коней шануйте. Не переганяйте в роботі, давайте відпочити, і вони зроблять більше користі..."

Колгосп ім. Сталіна мав велике парникове госпо­дарство. У парниках рясно зеленіла розсада ранньої капусти, редиски, цибулі, помідорів, перцю. Сіяли огірки, проводилася пікіровка розсади.

Садово-городня бригада, в складі якої 22 літніх колгоспники і колгоспниці, дружно працювала, щоб виростити високий урожай овочів. Бригада взяла зобов'язання виростити в 1949 році 250 ц капусти, 200 ц помідорів, 180 ц моркви і 180 ц картоплі з кожного гектара і достроково виконати план поставки овочів державі. Крім овочів, за бригадою закріплено 6,5 га саду, 2 га ягідників, 4 га баштанів і 2 га кукурудзи. Ланки Н. В. Кириченко і Н. К. Мельник змагалися між собою за повне здійснення своїх зобов'язань.

У повоєнні роки в колгоспах були створені будівельні бригади, які допомагали колгоспникам споруджували будинки. У кожному колгоспі було налагоджено виробництво


гончарного посуду. Так, у 1948 році колгоспні майстри колгоспу ім. Орджонікідзе Степан Лавриненко і Федір Ворона виготовили різного посуду ємкістю 3600 л. Колгосп реалізував через споживчу кооперацію гончарних виробів на п'ять тисяч карбованців.

ПІДНЕСЕННЯ КОЛГОСПНОГО





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 125; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.014 с.)