Сьогодні святкова моя Батьківщина 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сьогодні святкова моя Батьківщина



Святкова сьогодні моя Батьківщина,

Зима навкруги, та на серці весна.

Кругом прапори розцвіли, мов калина,

І краю немає веселим пісням.

Святкує сьогодні моя Батьківщина,

Підходять до урни колгоспник, солдат.

І в кожного мрія і воля єдина —

За партію й рідного Сталіна голос віддать.

Передовій колгоспниці 50-х років була присвячена пісня, слова якої написав вчитель Б. А. Сахно, а музику - І. В. Жмурко.


Пісня про Т. К. Сукачову

Ясне сонце лиш проснулось,

Вітер з поля повіва,

Поспішає на роботу

Енергійна ланкова (2 рази)

Про Тетяну Сукачову

Склали пісню ми нову -

Гордість нашого колгоспу,

Славну нашу ланкову. (2 рази)

Двадцять років ланковою

І завжди перед веде —

Скромна жінка-трудівниця,

Мати аж п'яти дітей. (2 рази)

І дітей своїх кохала,

І ростила буряки.

Горя й радості зазнала,

Як усі наші жінки. (2 рази)

Рано-вранці сонце світить,

Вітер з поля повіва,

На роботу поспішає,

Наша славна ланкова. (2 рази)

Свої сили в поезії пробувала учениця середньої школи і Клара Ларіна, яка в подальшому стала кореспондентом. Наводимо одну з її байок.

Зазнайка .

Раз на городі між рідні,

Хвалився Соняшник без краю:

— Позаздрить можете мені

Бо я над сонцем владу маю.

В годину сонячну ясну,

Творю своєю головою,

Я чудеса. Як поверну,

Куди захочу, — вслід за мною


І Сонце рушило довкола.

А ще не бачили ніколи,

Як Сонце йде в зворотній хід?

То я наказа дав: "Негайно

Іти із заходу на схід!"

Бува й таке: (коли потреба)

Спиню його посеред неба...

Для того ми цю склали байку,

Що в нас в житті ще є зазнайки.

ДРУЖИННИКИ НА СТОРОЖІ

ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

Село Боромля, як відомо, найбільше у районі. Під час вихідних днів і свят у селі були часті випадки пияцтва, а їх наслідком бійки. Мали місце крадіжки. Звичайно, одному дільничному уповноваженому міліції важко було забезпечувати порядок у селі.

Після опублікування Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про участь трудящих в охороні громадського порядку" територіальна парторганізація разом з парторганізаціями колгоспів створили в 1960 році народну дружину. До складу дружини входили 104 чоловіки. Це працівники сільської Ради, споживчого товариства, середньої школи ім. Леніна, промартілі та трудівники п'яти місцевих колгоспів. Більшість членів дружини - комуністи. їх 64 чоловіки, 21 – дружинник - комсомолець.

Дружинники промислової артілі "Трудовий шлях", лукомеліоративної станції, середньої школи та деяких інших сільських організацій об'єдналися під керівництвом одного штабу. Начальником штабу дружини був заступник голови сільської ради О. В. Билинка. У кожному колгоспі були створені окремі загони народних дружинників на чолі з командирами загонів - секретарями парторганізацій. Кожний командир загону був членом штабу дружини.


Чергували дружинники в святкові, передвихідні та вихідні дні в центрі села, у сільській Раді та клубі. Був складений графік чергувань. Велися зошити обліку роботи і результатів чергувань.

Запроваджувалися різні форми боротьби з порушниками громадського порядку. Однією з цих форм було притягнення порушників до суду громадськості.

Дружинники слідкували за порядком в клубі, щоб відвідувачі не лузали насіння, не курили. Виявляли самогонників, справи яких заслухувалися на засіданні сільвиконкому.

Дружинники випускали свою сатиричну газету "Осу". У ній піддавалися різкій критиці антигромадські вчинки.

Стінгазета виходила двічі на місяць. Активну участь у її випуску брали вчителі середньої школи М. А. Сукачов та І. М. Мухін. Крім того, у клубі виходила "світлова" газета, а в стінгазетах колгоспів були "Куточки сатири"175.

ТОРГІВЛЯ

Під час окупації і боїв за звільнення села магазини зазнали значних руйнувань. Декілька з них було повністю зруйновано. Вже наприкінці серпня 1943 року Боромлянське споживче товариство почало працювати. Діяло в цей рік 7 магазинів і один заготівельний ларьок. У 1946 році був збудований сільмаг, на будівництво якого витрачено 20 тис. крб. На початку 50-х років відкрилося ще 4 магазини.

Приємно було зайти в Боромлянську крамницю № 1 в 1949 році. Скрізь зразкова чистота. Різноманітні, першої необхідності товари любовно були розставлені на видному місці. На кожному товарі була етикетка, на якій чітко написано, скільки він коштує. Продавець до покупців ставився ввічливо, без затримки відпускав товар.

Все це - наслідок доброго ставлення до своїх


обов'язків завідуючого магазином Олександра Билинки. Цей скромний трудівник віддавав роботі все своє уміння, всю енергію. Як тільки хлібороби навколишніх колгоспів приступали до польових робіт, О. В. Билинка організовував продаж товарів широкого вжитку безпосередньо в полі. За весняний період він продавав товарів колгоспникам в полі на суму понад 10 тис. карбованців176.

У 1951 році в центрі села був збудований новий сільський магазин, в ньому були відділи: готового одягу, мануфактури, взуття, галантереї і парфумерії, культурних і господарчих товарів.

З 1950 до 1965 року в селі працювала своя пекарня, де вручну щодоби випікали 700-800 хлібин. Якість хліба була високою. Муку кіньми возили з Тростянця.

У 1957-1963 роках в селі працював ситроцех. Штат його був невеликий, всього два чоловіки: майстер і робітник миття посуду. Цукор і есенцію завозили з м. Тростянця, пробки - з Києва. Майстром працював Василь Макарович Гапон. Щоденно виготовляли 20-40 ящиків напоїв. Заробітну плату виплачували від виробітку: за один ящик - 1 крб. Собівартість однієї пляшки становила 88 коп. У магазині ж продавали за ціною одну пляшку - 1 крб. Ситроцех був прибутковим.

У 1962 році до Боромлянського споживчого товариства приєднують магазини Жигайлівської, а в 1964 році - Гребениківської сільських Рад.

Боромлянське споживче товариство налічувало 23 магазини і 2 заготівельних кіоски. Його головою працював Павло Антонович Кривонос.

У 1950 році в споживчому товаристві працювало 179 чоловік, в 1960 році - 201. їх середня заробітна плата у відповідні роки становила 40 і 65 крб. У другій половині 40-х і протягом всіх 50-х років основна частина товарів завозилася кіньми. Лише в 1962 році в з'явився перший


автомобіль. Та головну роль продовжували виконувати коні, їх було 7. Протягом двох післявоєнних десятиліть у центрі села працювала чайна, яку постійно відвідувало багато жителів. Тут часто зупинялися проїжджі, так як її страви були популярними.

У 1964 році вперше в центрі села було збудоване сучасне кафе з залом на 100 місць. Його їдальня мала новітнє технологічне обладнання. Були всі необхідні за технологією приміщення.

У центрі села в післявоєнний час відбувалися великі базари в середу, п'ятницю, суботу та неділю. Населення торгувало в основному тим, що можна було виростити на городах і в домашньому господарстві, У 50-і роки продавалось дуже багато виробів із глини місцевих гончарів. У середині 50-х років тут були збудовані дерев'яні приміщення кіоски. Це нинішня територія шкільного стадіону. На ці базари приїжджали машини з товарами з Тростянця, Сум, Харкова.

НАШІ СЛАВЕТНІ ЗЕМЛЯКИ

ЮХИМ ФЕДОРОВИЧ БЕЙ –

ЗАСЛУЖЕНИЙ ЮРИСТ ДЕРЖАВИ

Юхим Федорович народився 14 червня 1923 року в селі Боромлі.

Батьки - потомственні хлібороби, чесно й багато працювали. Повагу до праці прищепили й своєму синові.

Перед війною, в 1941 році закінчив десятирічку і зразу ж одягнув форму. Він бере до рук гвинтівку і їде на фронт. Не дуже довго тривало його фронтове життя: навесні 1942 року був тяжко поранений і довго після того лікувався в госпіталях. Повернувся в рідні краї інвалідом.

Працював секретарем сільвиконкому, рахівником у машинно-тракторній станції, завідував клубом. Згодом вступив до Харківської дворічної юридичної школи і в


1948 році її закінчив. З того часу присвятив життя правосуддю. Працював народним суддею в Глинському, Недригайлівському, Тростянецькому районах. Поєднував роботу з заочним навчанням у Харківському юридичному інституті, який закінчив у 1955 році.

У квітні 1963 року Юхима Федоровича обрали головою Охтирського районного народного суду. Відповідальність збільшилася: адже доводиться відповідати вже не лише за свою судову дільницю.

Крім організаційної роботи, Ю. Ф. Бей багато працював над розглядом судових справ. Під його головуванням розглянуто близько третини всіх кримінальних справ і адмінматеріалів.

Юхим Федорович непохитно суворий до небезпечних злочинців, рецидивістів. Злодії і грабіжники, насильники й злісні порушники громадського порядку не знаходили у нього пощади. А якщо людина оступилася, вчинила невелику провинність і є можливість виправити її без ізоляції від суспільства - до такого ставлення було інакше.

Ось приклад. Учень, останнього курсу Охтирського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства Володимир Сікун напився і вчинив хуліганство, побив двох громадян. Таких дій теж прощати не можна. Як голова суду, Юхим Федорович ретельно з'ясував суть справи, обставини і причини злочину, зважив думку колективу технікуму, комсомольської організації, які взялися перевиховати учня. Врахував і те, що сам підсудний щиро покаявся й запевнив, що ніколи більше не вчинить нічого подібного. Вирок був такий: один рік позбавлення волі умовно з передачею підсудного на виправлення й перевиховання комсомольській організації технікуму. Суддя й після цього цікавився поведінкою дев'ятнадцятирічного Володимира, який успішно закінчив навчальний заклад і працював за спеціальністю.


Багато сил забирали цивільні справи. Якщо в справі кримінальній всі матеріали вивчає слідчий, їх перевіряє прокурор, і вже після того вони надходять у суд, то в цивільній справі все це робить сам суддя. Іноді громадянин принесе тільки позовну заяву, не вказавши навіть яких свідків слід викликати на судове засідання. Доводилося судді все це самому з'ясовувати. При тому потрібно і правильно розглянути справу і строку не порушити.

Багато справ у юриста. Одному працівникові потрібна допомога, іншого слід проконтролювати. А там дзвонять з якогось підприємства чи організації, щоб лекцію прочитав. На все знаходив час Юхим Федорович.

Якщо хто хотів використати суд, щоб незаконно урвати, — це йому не вдавалося.

Якщо ж хто ущемляв законні інтереси громадянина, суд ставав завжди на його стороні. Так було, наприклад, зі справою робітника з Чупахівського цукрокомбінату. Після більш як двадцятирічної праці він пішов на відпочинок, йому призначили пенсію, а потім працівникам відділу соцзабезпечення здалося, що в робітника не вистачає потрібного стажу. Замість того, щоб розібратися, в разі потреби допомогти зібрати необхідні документи, там одразу ж оформили позовну заяву про утримання ніби незаконно одержуваної пенсії. Чимало довелося попрацювати судді, щоб довести, що стажу в робітника цілком достатньо, пенсію він одержує законно.

Завдяки постійній увазі й сумлінності при розгляді справ, високій культурі судочинства жодний вирок Ю. Ф. Бея не був скасований обласним судом.

До нього звертаються постійно люди з різними запитаннями, просять порад. Всіх вислухає, розбереться, знайде потрібне слово.


Юхим Федорович нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, кількома медалями.

21 вересня 1970 року Указом Президії Верховної Ради України Бею Юхиму Федоровичу було присвоєно звання "Заслужений юрист". Це звання він отримав першим у нашій області.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 80; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.009 с.)