Заслужені меліоратори України

МИКОЛА ІВАНОВИЧ КУРМАЗ

Все життя Миколи Івановича тісно пов'язане з рідним селом. Тут він народився 1926 року в простій селянській сім'ї, пізнав тяжке дитинство і в голодному 1933 році босим, але з величезним прагненням до навчання, пішов до першого класу. Вісім класів закінчив у грізному 1941 році. Далі тяжкі роки окупації, а потім півтора року фронтових доріг. За бойові заслуги він нагороджений медалями "За взяття Відня", "За взяття Будапешту", "За перемогу над Німеччиною", "За перемогу над Японією".

Микола Іванович демобілізувався з армії аж у 1950 році. На службі оволодів професією шофера. Вже через два дні після повернення з армії прийшов працювати в Боромлянську МТС. Хотів бути водієм, але не вистачало машин, тому став механіком. У 50-х роках він закінчив курси бригадирів тракторних бригад та технікум механізації і електрифікації сільського господарства. Безліч реорганізацій відбулося в подальшому в МТС, але Микола Іванович залишився на своїй роботі.

У роботі з людьми як механізатор і як керівник він завжди дотримувався правила, що саму "чорнову" роботу виконував сам. За це йому не раз дорікали колеги і дільничні механіки. На що він відповідав: "Я сам повинен пощупати і перевірити все руками, адже для того я і механік".

Здається неможливим, але в дійсності так було, він

по звуку міг встановити "діагноз хвороби" будь-якої машини. Микола Іванович часто давав цінні поради, здавалося, в неможливих умовах роботи техніки при спорудженні водойм.

Праця для нього була життєвою необхідністю. Завдяки своєму творчому відношенню до справи він був взірцем для молоді. Дехто з товаришів називав його "лікарем" техніки і "професором меліорації". У його трудовій книжці вісім сторінок займають записи про заохочення. 22 вересня 1983 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР за заслуги в галузі меліорації земель та активну участь у громадському житті йому присвоєно звання "Заслужений меліоратор Української РСР".

Вже тривалий час Микола Іванович знаходиться на пенсії. Але товариші по роботі завжди згадують його великі добрі справи.

ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ ГОНТАРЕНКО

Він народився в 1926 році в нашому селі в родині потомственних селян. У 1936 році пішов навчатися до 1 класу. Велика Вітчизняна війна перервала навчання, і почалося життя під час окупації. Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників Василь Федорович іде працювати помічником до своєї сестри, яка була трактористкою в колгоспі. То був тяжкий час, коли чоловічі професії, навіть дуже тяжкі, вимушені були покласти на свої плечі жінки. Хліб давався, як кажуть, потом і кров'ю. У таких умовах і виріс юнак, рано пізнавши на все життя ціну шматка хліба. У 1947 році Василь Федорович закінчив курси трактористів при місцевій МТС і з того часу працює в цій організації. У першій половині 50-х років він стає бригадиром тракторної бригади, в якій налічується 12 тракторів і 1 екскаватор. Таких бригад в організації було чотири. Новий бригадир зміг налагодити організацію праці. Його

бригада мала завжди найкращі показники. Але так було недовго - він знову сідає за кермо трактора і працює на цій посаді і сьогодні.

За плечима більше 50 років добросовісної і тяжкої праці. Але Василь Федорович так і не скористався правом на заслужений відпочинок, бо розуміє, що потрібний колективу ПМК-145. Василь Федорович зі своїми товаришами брав участь у будівництві майже всіх великих водойм, окультурив сотні гектарів заболочених земель. Йому часто доводиться бувати у відрядженнях у тих місцях, де будував. їде туди з чистим сумлінням, бо не соромиться глянути людям у вічі.

Прекрасні трави, які заготовляють з лук жителі багатьох районів, ті врожаї, які вирощують на колись заболочених землях, і красиві водойми, які розкинулися у колишніх ярках, — все це справа його рук і рук його товаришів.

Його поважають в колективі, завжди ставлять у приклад. З доброю заздрістю молоді механізатори спостерігають за майстерною, філігранною роботою бульдозериста.

Самовіддана праця Василя Федоровича високо оцінена державою. У 1971 році Указом Президії Верховної Ради Української РСР йому було присвоєно почесне звання "Заслужений меліоратор Української РСР", а в 1977 році він отримав ще одну нагороду — орден Трудового Червоного Прапора.

ЛОЗОМЕБЛЕВА ФАБРИКА

(1965 - 1997рр.)

У червні 1969 року відповідно до наказу Міністерства лісової промисловості України на базі артілі "Трудовий шлях" була створена Боромлянська лозомеблева фабрика. її завдання полягало у виробництві і реалізації різних виробів із лози та столярних меблів. У Боромлі

була головна база, а в таких селах, як Гребениківка, Великий Бобрик, Миропілля та місті Лебедині - її відділення, тобто окремі цехи. Становлення фабрики було складним процесом. Спочатку були відсутні самі необхідні станки, бракувало цехів, складських приміщень, важко налагоджувалися зв'язки з доставщиками сировини. У 60-х роках були претензії до якості продукції. Підприємство постійно отримувало рекламації, багато продукції залишалося не реалізованою.

Протягом другої половини 70-х - першої половини 80-х років фабрика пережила, фактично, своє друге народження. Майже всі виробничі приміщення і споруди були збудовані згідно плану реконструкції. З'явилися сучасні цехи корпусних меблів, лозомеблевий цех і цех лозоплетіння, дільниці гідротермічного і станочного обробітку лози, сушильний цех, котельня. Виробничі площі фабрики досягли майже п'яти тисяч квадратних метрів.

Поступово сформувався працездатний колектив, вмілі руки майстрів якого виробляли красиві вироби. їх успішно реалізовували в багатьох областях України і навіть в Киргизії. Виробничі плани постійно виконувалися. Були роки, протягом яких фабрика не отримала жодної рекламації.

За самовіддану працю у 80-і роки медаллю "За доблесну працю" були нагороджені Іван Демидович Заярний, Віра Тимофіївна Шаповал, Валентина Василівна Супрун.

Ніна Сергіївна Таценко пропрацювала на фабриці більше тридцяти років. Вона постійно перевиконувала виробничі завдання, була ініціатором застосування у роботі передових методів, підготувала десятки молодих спеціалістів. У зв'язку з цим вона була нагороджена медаллю "За доблесну працю" та орденом "Знак Пошани".

Трудовий стаж Івана Тимофійовича Рябка нараховує тридцять п'ять років. Він виконував найбільш відповідальні завдання з розробки і освоєння нових видів продукції зумів передати свою майстерність десяткам колег, з великим задоволенням він отримав високу урядову нагороду — медаль "За трудову відзнаку".

Три з половиною десятки літ віддавав свою працю і вміння організації виробництва Павло Максимович Вов'янко. Він працював лозомебельником і більше двадцяти років майстром цеху. У 1975 році Павло Максимович за високі виробничі досягнення був нагороджений орденом "Знак Пошани".

З 1982 року фабрику очолив Олександр Олександрович Задесенець. Цю посаду він зайняв у той час, коли до найменших дрібниць знав все виробництво, так як на підприємстві став працювати з 1970 року і пройшов шлях від токаря до директора.

Головним інженером фабрики працює Іван Опанасович Шоломій, який досконало володіє виробництвом, розуміє і вміє забезпечити весь його технологічний цикл. Його трудовий стаж нараховує тридцять років.

Друга половина 80-х років була роками найвищого піднесення виробництва. Значно зросла якість продукції. З 1985 по 1990-і роки підприємство випускало крісла для відпочинку і крісла-качалки зі знаком якості.

Дев'яності роки принесли складні проблеми колективу. З 1991 року виробництво весь час зменшується. Рівень його зниження за останні сім років становить 90-95 відсотків. Зменшилася кількість робітників, із затримками виплачується заробітна плата. Через слабку купівельну спроможність населення є великі проблеми з реалізацією продукції. Повністю припинено виробництво корпусних меблів. В останні роки працює лише один цех по виробництву продукції із лози.

У 1996 році, згідно закону про малу приватизацію, фабрика була приватизована акціонерами і стала акціонерним товариством закритого типу.

Випуск продукції протягом 80-90-х років характеризують такі дані:

Назва продукції і кількість один.
Шафи книжкові
Столи кухонні
Столи обідні
Стільці лозові
Столи лозові
Крісла лозові
Крісла для відпочинку
Дитячі ліжечка
Корзини

У 90-х роках все виробництво зосереджувалося безпосередньо в Боромлі і був лише один цех окремо у Великому Бобрику, але й він у 1996 році став окремим виробництвом. У 1990 році, безпосередньо в Боромлі, на фабриці працювало 139 чоловік. На 1997 рік їх залишилося менше половини.

УПРАВЛІННЯ

МЕЛІОРАТИВНИХ СИСТЕМ

З січня 1980 року на території ПМК-145 було створено Боромлянське управління меліоративних систем як Тростянецька експлуатаційна дільниця Конотопського управління осушувальних систем Сумського облводгоспу. Головний напрямок його роботи - це експлуатація зрошувальних і осушувальних систем для отримання високих урожаїв. Управління очолив Костянтин Іванович Плющенко. До цього, після закінчення Глухівського технікуму, він працював майстром, прорабом та керівником дільниці ПМК-145, де зарекомендував себе

знаючим і відповідальним працівником. У 80-х роках Костянтин Іванович закінчує Харківський інститут механізації сільського господарства. Протягом двадцяти років розвиток організації пов'язаний безпосередньо з його керівництвом.

При організації управління його штат складав 28 чоловік, який обслуговував меліоровані землі на площі 4,2 тисячі гектарів в Тростянецькому, Охтирському та Великописарівському районах, а також більше трьох тисяч гектарів зрошувальних систем у Лебединському, Краснопільському і Роменському районах. Для цього організація мала шість автомобілів і п'ять одиниць спеціальної техніки, і виконувала щорічно об'єм ремонту меліоративних систем в розмірі 70 тисяч карбованців.

З кожним роком збільшувалась кількість земель. У 1985 році в семи районах області управління обслуговувало 7,2 тисячі гектарів осушених і 4,6 тисяч гектарів зрошувальних земель. Збільшилася енергонасиченість дільниці: стало 15 одиниць автотранспорту і 16 - меліоративної техніки. Чисельність працівників досягла 85 чоловік. У цьому ж році самостійно був збудований для працівників шістнадцятиквартирний житловий будинок. Загальна вартість робіт і послуг за рік склала 275 тисяч карбованців.

У травні 1986 року, згідно рішення Міністерства меліорації і водного господарства України, створюється окреме Боромлянське управління меліоративних систем, до складу якого ввійшли Тростянецька, Сумська і Боромлянська дільниці. Кількість працюючих зросла до 145 чоловік. Управління обслуговувало більше 20 тисяч гектарів у 48 господарствах. Зміцнюється матеріальна база, яка складається з 22 автомобілів і 24 одиниць спеціальної меліоративної техніки, в тому числі такі трактори, як К-701, Т-130, Т-150, екскаватори і авто­крани. Це дозволило довести вартість виконаних робіт

до 600 тисяч карбованців за рік. Розширення організації вимагало створення нової бази. З 1988 року управління розташувалося на території колишньої автобази. Додатково тут були збудовані майстерні з адміністративно-побутовим корпусом та інші виробничі приміщення. Крім робіт свого профілю, організація проводила будівництво житлових будинків для своїх працівників та в колгоспах "Гігант" і ім. Леніна, брала участь у будівництві Боромлянської лікарні, реконструкції Будинку ветеранів, спорудженні газопроводів.

З часу створення управління тут працює багато висококваліфікованих працівників. Значна частина їх у різні роки заохочувалася адміністрацією, преміювалася, отримувала цінні подарунки. Серед них водій Сергій Іванович Бондар, тракторист Василь Михайлович Трипільський, керівник дільниці механізованих робіт Іван Андрійович Писаревський, оглядачі гідротехнічних споруд Михайло Михайлович Сумцов та Василь Макарович Гапон.

В останні роки організація, у зв'язку з економічною кризою, переживає не кращі часи, але продовжує обслуговувати 21 тисячу гектарів меліорованих земель, утримувати в робочому стані техніку. Кількість працівників дещо скоротилася і становить 110 чоловік. У 1997 році при нинішній скруті все-таки було виконано робіт на суму 410 тисяч гривень.

ТОРГІВЛЯ

(1965-1997 роки)

Протягом другої половини 60-х - 80-х років у селі продовжувала розвиватись кооперативна торгівля. Боромлянське сільське споживче товариство обслуговувало населення трьох сільських Рад: Боромлянської, Жигайлівської, Гребениківської. Але більшість торгових точок і магазинів знаходилися в

с. Боромлі.

З 1968 по 1975 роки головою споживчого товариства працював Микола Федорович Гуков, який зумів згуртувати колектив та значно зміцнити матеріальну базу торгівлі. У цей час були відкриті такі магазини: "Взуття", "Культтовари", "Гастроном № 10", "Одяг", "Меблі". За споживчим товариством було закріплено два автомобілі з Тростянецького і Сумського автогаражів.

Сільське споживче товариство все частіше стали називати, завдяки старанням його працівників, в числі передових. Високою урядовою нагородою орденом "Знак Пошани" були нагороджені Микола Петрович Ткаченко і Марія Василівна Гукова. До ювілею з дня народження В. І. Леніна шість працівників отримали медаль "За доблесну працю". Серед них - Катерина Іванівна Наріжна, яка пропрацювала в товаристві більше 25 років, займала самі різні посади, в тому числі була завідуючою магазину № 10. їй також була присвоєна кваліфікація старшого продавця.

З 1975 року головою правління споживчого товариства був обраний Іван Іванович Гриценко. Він має спеціальну освіту і добре розуміє всі нюанси роботи торгівлі. Це багатогранна і нелегка робота. Кожен день заповнений невідкладними справами. Майже все життя Іван Іванович пов'язав з торгівлею. У 70-80-і роки продовжується зміцнення матеріальної бази, будуються нові магазини, такі, як "Галантерея", "Хліб", "Господарчі товари", магазини № 1, 2, 3, 7, 8, 16, 18. Всього протягом 70-80-х років було збудовано 15 магазинів і 3 заготівельні кіоски. Колектив виконує і перевиконує поставлені завдання, виступає ініціатором районного і обласного змагань. Споживче товариство неодноразово виходило переможцем районного і обласного змагань та нагороджувалося перехідними Червоними Прапорами районної і обласної споживчих спілок.

Майже 30 років була завідуючою магазином № 4 Марія Іванівна Гриценко. Колектив під її керівництвом постійно виконував свої зобов'язання.

За добросовісне виконання обов'язків та високі трудові показники 5 працівників було нагороджено значком "Відмінник радянської торгівлі": Катерина Василівна Кошман, Людмила Михайлівна Ємець, Ганна Максимівна Брюховецька, Іван Іванович Гриценко, Ніна Миколаївна Єртахова..

Більше 30 років віддала торгівлі Лідія Іванівна Бритова. Ця вимоглива до себе, добросовісна, дисциплінована людина пройшла шлях від простого продавця до завторга.

Ніна Миколаївна Єртахова працювала на посаді плановика і економіста з 1959 по 1994 рік і за свою самовіддану працю неодноразово відзначалася правлінням. Вона брала активну участь у художній самодіяльності, обиралася членом правління та головою профспілкового комітету.

Віра Іванівна Настенко з 1968 року займала різні посади, а останні 10 років працює заступником головного бухгалтера. Вона активна у громадському житті, старанна і чуйна до людей.

У 80-х роках споживче товариство мало у своєму розпорядженні 4 автомобілі і 4 трактори. Велося підсобне господарство, де вирощували свиней, кролів, коней, курей.

У 60-80-х роках магазини споживчого товариства практично самі, в більшій чи меншій мірі, задовольняли запити населення. Постійно зростав товарообіг. У 1977 році він склав 3,5 млн. крб., а в 1986 р. перевищив 5 млн. крб. Всі товари доставлялися централізовано. Завдання полягало в тому, щоб продати. Звичайно,

вибір був обмежений. Люди мали кошти, але купити бажане було важко. На особливо дефіцитні товари були різні черги, в тому числі і пільгові. Про інші форми торгівлі за радянського часу не могло бути й мови, у магазинах були постійними великі залишки товарів, які через низьку якість мало хто хотів купувати.

У 90-х роках, у зв'язку з розвитком ринкових відносин, змінилася роль споживчого товариства. Всього чотири магазини із 15 в 1996 році змогли виконати план.

Зменшився продаж хліба та інших груп товарів на одну людину. Квадратний метр площі дає зовсім малий прибуток, бо значна частина магазинів закрита. З кожним роком збільшуються збитки у магазинах. У 1996 році споживче товариство заключило з сільською Радою договір на продажу такої кількості товарів першої необхідності:

- хліба - 270 т

- солі - 30 т

- макаронних виробів -14 т

- цукру -12 т

- олії - 2 т

- масла тваринного - 1 т

- тютюнових виробів - 40 тис. пачок

- сиру - 100 кг

- риби - 9 т

- борошна - 15 т

- горілки - 6 тис. пляшок

- ковбаси - 3 т

- сірників - 40 ящиків

- одягу - на 1 млрд. купонів.

У торгівлю все більше і більше проникають ринкові відносини. Монополія державної і кооперативної торгівлі назавжди рухнула. У приватних підприємців тепер фактично можна купити все, не принижуючись, і за менші ціни. Головне, щоб були кошти. За підрахунками

вчених-економістів у 90-і роки на Україні 80% товарів населення купувало на ринках, а не в державній чи кооперативній торгівлі. У цій ситуації споживче товариство вимушене здавати свої магазини в оренду підприємцям.

Значні зміни в цьому плані відбулися і відбуваються в селі. На початку 90-х років у приміщенні колишньої, так званої школи імені Лисенка, почало працювати приватне підприємство ТІІТ (Толік, Ігор і товариші). Його власники Анатолій Олександрович Буцик і Олександр Вікторович Філіпенко зуміли обладнати його сучасною технікою і стали випускати доброякісні спортивні костюми та інший одяг. Це підприємство робило значні відрахування коштів у бюджет сільської Ради. Останні роки воно тимчасово не працює.

На базі ПМК-145, за домовленістю з українсько-болгарською фірмою "Агро-97", у 1997 році були переобладнані приміщення і кухня їдальні. Болгарська фірма встановила тут міні-пекарню "Компакт". Потужність її - 5 тис. хлібин за добу. Поки що пекарня працює в одну зміну, випікаючи вночі 600-700 буханок хліба і булок, щоб на ранок розвезти їх по магазинах і в колгоспи гарячими і запашними. Весь штат складається з декількох чоловік: технолога, тістоміса, пекаря і двох формувальників. Ці два підприємства є єдиними в Боромлі, які виробляють продукцію.

У 1995 році в центрі села відкрився новий базар. Місце для його спорудження було вибрано надзвичайно вдало. Тут і центр, і проходить поруч державна траса. Необхідно згадати, що з давніх-давен базар був у центрі села (нині шкільний стадіон). У ті часи він був багатолюдним і відігравав значну роль. Але в 1960 році його перенесли в район сільського краєзнавчого музею, і він втратив у значній мірі свою роль. Тепер у центрі села базар є постійно діючим. Особливо великі базари збираються в

середу і в п'ятницю. На них в ці дні працюють по 20-30 торговельних пунктів, як із нашого села, так із інших міст: Тростянця, Сум, Харкова, Охтирки - і навіть з Прибалтики.

Торгує місцеве населення, продаючи продукцію своїх підсобних господарств: м'ясо, цибулю, моркву капусту, картоплю, мед, свічки і т. д. Щороку лише картоплі, за нашими підрахунками, продають до 6 тис. тонн.

Надзвичайно великі базари бувають щорічно в червні протягом 2-3 тижнів, коли дозріває полуниця. Торгівля йде весь світовий день - з 5-ї ранку до пізнього вечора. Полуницю закуповують в населення, як звичайні покупці, так і перекупщики, продаючи її в Сумах, Харкові, Білорусії, Москві. За традицією полуниця продається відрами. У найкращі роки її продавалося на базарі і в десятках місць по семикілометровій трасі 150-200 тис. відер. Це, за нашими підрахунками, 1.300- 1.600 тонн. Вражений таким розмахом розвитку полуничної справи в Боромлі поет Леонід Татаренко написав вірш "Секрет боромлянських полуниць":

Село - Боромля! - вийшло ж - з бору...

Так названо і річку...

Тут й хліб росте, а ягід - море:

Мед бризкає з порічок.

А полуниці боромлянські -

Нема смачніших в світі.

До ягід вийдеш рано-вранці:

Росинками омиті.

У кожній ягоді - здоров'я!

В смородині, й малині.

Про полуниці ж із Боромлі -

Всесвітня слава лине.

Така - чом саме тут лиш родить?

Чи від води з криниці?..

Колись возили з огородів

Аж в Лондон - полуниці.

Возили — в листячку якомусь...

Доспілі, й не дрібненькі

Не з грядки ближньої додому -

Через Європу всеньку.

І не псувались полум'яні

З Боромлі полуниці.

Десь аж у "аглицькім" тумані

Таке і не присниться.

Без літака?.. Та буть не може!

І поїздом - не близько.

А щоб возами?., на рогожі?..

Невже ж було колись це?

Було! - діди вам древні кажуть.

- Не вірите невже ви?

В музеї й Грамоту покажуть

Самої ж Королеви!

Єлизавети!.. В ній подяка

Найвища Королівська.

Приймав же ягоду не всяку

Тодішній трон англійський.

Секрет, було, вже й загубили,

Та знов його відкрито.

Така ж самісінька вродила!

Он - в відрах... і в коритах.

Секрет у тім — що полуниці

Ще треба - й доглядати...

Носити воду із криниці

І вчасно поливати.

Хто ще із осені леліє

На грядці кожен кущик -

У того ягода дозріє

Міцна і запахуща.

Село Боромля - в світі знане,

Трудом своїм багате.

А ягоди його - й за океаном

Ще будуть куштувати.

У селі з'явилися люди, які відкрили свої крамниці кіоски. У 1997 році працювало 9 приватних магазинів і майже півтора десятка торговельних палаток. Серед них такі магазини, як "Корона", "Автозапчастини", "Спокуса", "Кока-Кола".

У центрі села відкрився магазин "Одяг з Німеччини". Він продає одяг для знедолених, який був у вжитку, по низькій ціні на вагу.

У вересні 1995 року відкрилося підприємство "Мир" на базі Будинку побуту на правах оренди приміщення. Його власником був Сергій Михайлович Доля. Згодом це підприємство було реорганізоване у виробничо-комерційне "Росія". Власником став Володимир Григорович Шашко, а його замісником - Світлана Анатоліївна Муха, яка має практичний досвід роботи в торгівлі і спеціальну освіту.

Колектив цього підприємства, а він налічує 15 чоловік, провів великі ремонтні і оздоблювальні роботи в при­міщенні. Створив затишок. Тут працює продовольчий магазин "Боромля", фотографія, перукарня, швейна майстерня, де можна замовити чоловіче і жіноче вбрання.

Цілодобово працює бар "Грот німф", який здобув вже певний авторитет і серед жителів села, і району. Тут можна не лише посидіти і відпочити, а й замовити сніданок чи обід. Всі страви готуються зі смаком. Особливо це до вподоби водіям автомобілів. Цей бар є єдиним у районі, який має першу категорію.

Підприємству вдається триматися на плаву, мати невеликий прибуток, вчасно платити нормальну заробітну плату своєму персоналу. Щомісячно 20-25% забирають податки.

Як повідомила заступник директора підприємства Світлана Анатоліївна, продумується питання подальшого розширення кількості послуг і підвищення їх якості для відвідувачів. З цією метою планується відкрити сауну, дитячий майданчик, міні-готель, невелику платну зупинку, а також станцію технічного обслуговування, де виконувалися б самі необхідні роботи.

Підприємство "Росія" надає допомогу пенсіонерам та школі в організації дозвілля учнів.

ОСВІТА