Розвиток сільськогосподарського

ВИРОБНИЦТВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ

Х РОКІВ

У 1977 році головою колгоспу було обрано Андрія Миколайовича Гонтаренка. Він народився у 1935 році, закінчив школу, трудову діяльність почав сторожем. Після служби в армії закінчує технікум механізації і електрифікації сільського господарства і працює в колгоспі "Гігант" на посаді старшого механіка. У 1968-1975 роках він працює заступником голови колгоспу. У 1975 році його обирають головою виконкому сільської Ради, а в 1977 році — головою правління колгоспу "Гігант". Андрій Миколайович з ентузіазмом почав працювати на цій відповідальній посаді. Його прагнення піднести на новий рівень виробництво із задоволенням підтримували трудівники, але сталося непередбачене - у 1981 році він трагічно загинув.

У цьому ж році головою колгоспу було обрано нашого односельчанина Миколу Яковича Гапона. Він народився в 1944 році, успішно закінчив місцеву школу. Свою трудову діяльність Микола Якович почав у колгоспі в 1958 році рядовим працівником, був причіплювачем і трактористом. Та хотілося більшого, а для цього необхідні були знання, і з цією метою молодий трудівник справився успішно: він закінчив Харківський інститут механізації і електрифікації сільського господарства та філіал Московського економічного інституту, здобувши дві вищих освіти - інженера-механіка і економіста. У колгоспі він працював на різних посадах - інженером і секретарем партійної організації.

У другій половині 70-80-х років колгоспне виробництво розвивалося по висхідній лінії, зросли його об'єми. Виробництво зерна було на рівні шести-семи тисяч тонн, а в 1989 році досягло 9 тисяч тонн. У окремі роки збирали цукрових буряків до 16 тисяч тонн. Виробництво м'яса досягало 400 тонн, а молока - 375 тонн. Значно

збільшився надій молока. Кількість працюючих постійно зменшувалася: із 814 чоловік у 1976 році до 574 - у 1989 році. За ці роки значно покращилася матеріальна база. Зросла кількість тракторів, зернових комбайнів, автомобілів.

За допомогою власних коштів та державних асигнувань проводилося велике будівництво: ремонтувалися і будувалися нові ферми, складські приміщення, житлові будинки для колгоспників. Тільки наприкінці 70-х років житловий фонд колгоспу поповнився 32 квартирами, які розміщалися у двох сучасних двоповерхових будинках. Не стояв осторонь колгосп і від загально сільських проблем. При його активній участі було збудовано приміщення середньої школи, аптеки, лікарні та почалася газифікація села. Ці успіхи стали можливими завдяки напруженій праці колгоспників. Самовіддано в ці роки трудилися механізатори: І. І. Миколенко, В. І. Троцький, В. Я. Бей. А такі майстри вирощування врожаю, як О. С. Савочка і Д. П. Шатравенко, були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Протягом тривалого часу один з найвищих показників при збиранні врожаю досягав комбайнер С. І. Сумець, який був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора.

Кавалер ордена Жовтневої революції, бригадир тракторної бригади О. С. Савочка з великою любов'ю говорив про хліборобську працю:

- Коли я бачу хлібний лан, коли чую, як шепоче вітер колосками, коли дивлюсь, як спокійно, величаво пливуть хмари над горизонтом, я відчуваю такий мир, такий спокій у серці, таку радість, які можна хіба що увібрати в одне велике, вагоме слово - щастя! Так, це щастя бути на землі людиною, любити ось це хлібне поле, дбати, щоб на ньому наливався тучний колос, піклуватись про великий врожай. Відчувати себе

господарем! Бо така в нас, людей, звичка, де б не трудився, яку б посаду не обіймав, завжди і всюди чоловік поводиться, як дбайливий господар. Відчуття радості, щастя, відчуття господаря - все це результат того, що людина вільно трудиться на вільній землі.¹⁸³

Протягом тривалого часу головним агрономом працював Микола Григорович Білоконь, який сумлінно відносився до роботи, всією своєю діяльністю сприяв збільшенню віддачі хлібного лану. До його бойових нагород додалися медалі за працю. У 1977 році його трудові справи продовжив син Володимир Миколайович, який після закінчення сільськогосподарського інституту працював два десятки років агрономом і головним агрономом господарства. У ці роки у виробництво були введені нові результативні сорти різних культур.

Високих результатів постійно досягала третя виробнича дільниця, яку очолював Павло Григорович Сумцов. За своїми розмірами - це один з колгоспів до укрупнення, а коли зважити на її забезпеченість технікою і фондами, то вона могла б позмагатися і з двома такими господарствами. У 70-80-х роках прижилися інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, підвищилася майстерність механізаторів. У1985 році було зібрано високий урожай сільськогосподарських культур з гектара: 31,7 центнери гороху, 52 центнери зернової кукурудзи та 52 центнери озимої пшениці. Майже півстоліття віддав хліборобській ниві майстер вирощування високих врожаїв Єгор Андрійович Соляник. Його поважали і як працівника, і як скромну, ввічливу людину. Він пішов у світ інший, але товариші завжди пам'ятають про цю людину. У 1995 році згідно рішення правління колгоспу одне з полів третьої виробничої бригади площею 60 гектарів названо його ім'ям. Тут же відкритий пам'ятний знак. Тепер це поле так і називають - Соляникове поле.

Все своє трудове життя пов'язав з колгоспом Віктор

Георгійович Сумцов. Майже за сорок років роботи пройшов шлях від рядового, завідуючого фермою, секретаря партійної організації до посади головного зоотехніка, на якій працює більше двадцяти останніх років. У досягненні тваринників є і його значний внесок. Він нагороджений орденом "Знак Пошани", неодноразовий переможець змагання і учасник ВДНГ СРСР.

У кінці 70-х років господарство стало спеціалізуватися на виробництві молока, відбулася реконструкція ферм, була введена цехова структура виробництва молока та відбувся перехід на груповий метод обслуговування корів, коли одна доярка обслуговувала до 120 голів великої рогатої худоби. Наприкінці 70-х років дуже високих результатів досягли оператори машинного доїння Олександра Петрівна Гонтаренко і Катерина Семенівна Полулях, зайнявши перше місце в області по валовому виробництву молока. Кожна з них надоїла по 360 тонн молока за рік. Вони були учасниками обласних змагань, де неодноразово займали призові місця. Високих результатів досягли також тваринники: Лідія Іванівна Ворона, Ніна Федорівна Різник, Іван Іванович Різник, Лідія Семенівна Бондаренко, Тетяна Іванівна Приходько.

Успішно з 1973 року по 1977 рік працювала колгоспна птахоферма, де утримувалося понад 100 тисяч курей-несучок. Середньодобове виробництво яєць становило 65 тисяч штук.

Значну роль в успішному будівництві господарських об'єктів відігравав цегельний завод, який працював у колгоспі з 1957 до 1972 року. Він розміщувався в Толошному ярку, де були споруджені всі необхідні виробничі приміщення, які були обладнані спеціальною технікою. Цегла виходила добротною, використовувалась

для будівництва і виробничих об'єктів, і житлових будинків. За оцінками спеціалістів кар'єр мав доброякісну глину з перспективою роботи на десятки років, але через пожежу завод припинив своє існування.

ПМК-145 (1960 - 1997 рр.)

СТВОРЕННЯ БАЗИ І ОРГАНІЗАЦІЯ

ВИРОБНИЦТВА

У 60-80-х роках тодішнє керівництво Союзу і України надавало великого значення проведенню меліоративних робіт. Вважалося, що ця робота повинна дати вагомі результати у розвитку сільського господарства. У зв'язку з цим на базі ремонтно-технічної станції у 1960 році створюється лукомеліоративна станція. Сама назва говорила про її головні завдання - це меліорація і культурно-технічні роботи. Поступово створюється матеріальна база. У 1965 році на станції працювало майже 70 чоловік, а її оснащення складали два екскаватори, п'ять автомобілів, сім тракторів ЮМЗ, тридцять гусеничних тракторів. В основі структури лежав розподіл на бригади, які обслуговували шість південних районів області.

У лютому 1970 року лукомеліоративна станція була реорганізована в ПМК-145 (пересувна механізована колона), яка поряд з меліорацією і культурно-технічними роботами займалася спорудженням водойм, а також будівництвом різних технічних і цивільних споруд.

У 1965 році на посаді інженера проектної групи лукомеліоративної станції став працювати Олексій Анто­нович Ломака. Разом з ним почала працювати і його дружина Марія Паньківна на посаді економіста. Цій справі вона віддала десятки років. В її трудовій книжці лише два записи: прийнята на роботу і звільнена з посади у зв'язку з виходом на пенсію. її роботу і вміння давати глибокий економічний аналіз стану виробництва завжди

цінили колеги. Згодом Олексію Антоновичу довірили посаду головного інженера, а з 1979 року його призначили начальником колони. Олексій Антонович є високоерудованою людиною, постійно вивчає передовий досвід своєї галузі. Він приїхав працювати в Боромлю після закінчення Харківського сільськогосподарського інституту, але вважав, що цих знань недостатньо. Тому в 1972 році він успішно закінчив навчання в Українському інституті інженерів водного господарства і отримав другу вищу освіту і професію інженера-гідротехніка. Він умів працювати сам і добре налагодив роботу всього колективу. Його улюбленим девізом були слова: "Треба починати роботу, а не ходити навколо неї". Добросовісна робота керівника була відмічена Почесною грамотою Президії Верховної Ради України і ювілейною медаллю до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. З Олексієм Антоновичем з цікавістю можна говорити багато годин і на не виробничу тему, адже його улюблені заняття - це читання книг на історичну тематику і боротьба за захист природи. У 1988 році його призначають замісником начальника, а з 1995 року - начальником обласного управління "Сумиводбуд". На цій посаді він працює і сьогодні.

Протягом 60-90-х років була створена матеріально-технічна база. Важливу роль у цій справі відіграла і виробнича дільниця, яку очолював виконроб Василь Федорович Петренко, а його помічниками в організації робіт були майстри Василь Іванович Півненко і Василь Іванович Пуховський. Ці люди пропрацювали в пересувній колоні вже більше, ніж чверть століття, кожний. Результатом роботи дільниці стали такі споруджені об'єкти: гуртожиток, їдальня, адміністративний корпус, актовий зал з магазином, гаражі, чотири 24-х квартирні житлові будинки, одно - та двоквартирні будинки, реконструйовано майстерню і переведено на газове

паливо котельню, добудовано дитячий садок, споруджено бетонно-розчинний вузол та очисні споруди. Таким чином, збудовано прекрасну виробничу і житлову базу.

Ця дільниця зробила великий вклад і в соціальний розвиток села. При її допомозі село прикрасили будівлі середньої школи, аптеки та дільничної лікарні. Значний внесок зроблений в газифікацію села.

Колектив неодноразово виходив переможцем у змаганні, нагороджувався грамотами, дипломами, грошовими преміями і навіть відзначався Міністерством водного господарства України. Серед кращих людей дільниці - екскаваторник Володимир Миколайович Герасименко, муляри Анатолій Миколайович Бейта Іван Іванович Сопельник, тракторист Віктор Михайлович Гриценко, штукатури Лідія Дмитрівна Михайловська, Олександра Андріївна Сумцова, Антоніна Григорівна Федорко, Галина Дмитрівна Вітковська.

З 1976 року Іван Олексійович Блізніченко очолює другу виробничу дільницю, яка обслуговує більшість районів області і навіть працювала на спорудженні водогонів для переселенців з Чорнобильської зони в Київській області. Головні напрямки роботи дільниці - це будівництво зрошувальних систем, протиерозійних споруд, ставків, рекультивація земель. У різні роки тут працювали майстрами Павло Пилипович Берест, Павло Васильович Кузьменко, Степан Іванович Роковець, а також бригадир - водій Михайло Степанович Юрко.

За ці роки введено зрошувальні системи на площі 4,5 тисячі гектарів та 35 кілометрів водогонів у різних населених пунктах області та в селі Боромлі. Було збудовано декілька мостів, десятки силососховищ.

У 1989 році було завершено будівництво на річці Ворскла (біля села Куземено) великого шлюзу вартістю 1.200 тисяч карбованців. Це найбільша гідротехнічна

споруда, яку з честю ввели в дію працівники.

Кращими працівниками дільниці є Михайло Петрович Теслюк, Павло Федорович Кулібаба, Петро Миколайович Кульбачний, Олександр Степанович Басанець, Володимир Григорович Пономаренко, Григорій Прокопович Калита, Микола Юхимович Пєшков.

Протягом двадцяти років виконробом третьої виробничої дільниці працює Юрій Петрович Бакунець, бригадиром тривалий час - Олексій Андрійович Гонтаренко та більше двадцяти років механіком - Михайло Кузьмич Волосяний. Колектив дільниці займається осушенням перезволожених ґрунтів та будівництвом дренажних систем. За 70-90-і роки осушено і введено в дію більше 6 тисяч гектар заболочених земель, збудовано безліч гідротехнічних споруд, прокладено сотні кілометрів гончарного дренажу, проведено культурно-технічні роботи на площі 15 тисяч гектар. Фактично всі ці землі були включені додатково в сільськогосподарське виробництво, стали служити якнайкраще людині.

Серед кращих працівників дільниці - екскаваторники Іван Миколайович Шапошник, Віктор Іванович Рекуненко, трактористи Микола Пилипович Білаш, Анатолій Іванович Рекуненко, скреперист Іван Дем'янович Бірюков, кранівники Михайло Петрович Головко і Олександр Борисович Мальованик.

Поряд з виробничими дільницями працюють допоміжні служби, без яких неможливо налагодити роботу всієї колони. І, перш за все, це ремонтні майстерні, де ремонтуються всі види техніки. Тут для цього створені всі умови і є необхідне обладнання. До 1980 року ними завідував Василь Андрійович Мовчан, який передав трудову естафету новому завідуючому - Івану Михайловичу Ковері. Іван Михайлович - досвідчений технік, який і сам добре розуміє справу і вміє

організувати чітку і якісну роботу всіх спеціалістів майстерні. Не було ще такого випадку, щоб він не прийшов на допомогу.

Майстрами найвищої кваліфікації є токар Борис Андрійович Швед, слюсарі Іван Миколайович Лобода, Микола Іванович Петруша, зварювальник Андрій Миколайович Лобода, електрик Микола Михайлович Бей.

Тривалий час працює завідуючим складом паливно-мастильних матеріалів Микола Федорович Гуков. Він учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран праці, але, незважаючи на свій поважний вік, продовжує працювати. Це енергійна і чуйна людина, яка постійно знаходиться в службових відрядженнях не лише в різних областях України, а і в Росії, Білорусії, де вирішує питання забезпечення організації паливно-мастильними та будівельними матеріалами.

Тривалий час завідуючим складом працював Михайло Петрович Пономарьов. Ветеран війни був пунктуальною і добросовісною людиною. У нього все було завжди в порядку. З 1978 року його справу уміло продовжує Микола Григорович Євтєєв, трудовий стаж якого налічує у меліоративній організації майже сорок років.

Відповідальним працівником протягом багатьох років роботи зарекомендував себе Віктор Петрович Замотайло. Тривалий час він був трактористом, столяром, а зараз під його опікою пасіка.

Сумлінно, протягом тривалого часу працюють вахтерами гуртожитку Ганна Миколаївна Волосяна, Марія Афанасіївна Єрка, оператором очисних споруд - Надія Макарівна Лисенко.

Жодна робота в організації не може буди виконана без автомобільного транспорту. Все повинно бути перевезене і, звичайно, в певний строк. Від цього залежить злагоджена робота всіх підрозділів. За увесь

час існування ПМК-145 при ній діє автоколона, яка перевезла тисячі тонн різних вантажів, машини пройшли сотні тисяч кілометрів доріг. Протягом двадцяти років її роботу організувала чуйна порядна людина, уважна по відношенню до підлеглих - Володимир Васильович Тищенко.

Володимир Васильович сьогодні знаходиться на заслуженому відпочинку, але його з повагою згадують часто всі водії. Його добрі справи продовжив механік Василь Михайлович Бугрименко. Десятки років був водієм-наставником Яків Іванович Охріменко.

Кращими водіями колони є Микола Павлович Бесєдін, Іван Іванович Єрка, Петро Іванович Круголь, Павло Степанович Банька, Василь Єгорович Околічний, Анатолій В'ячеславович Тарасенко.

Починаючи з року свого заснування, колектив пересувної механізованої колони постійно зміцнював свою матеріальну базу. У 1985 році він мав найбільшу кількість техніки: два навантажувачі, сім скреперів, десять бульдозерів, дванадцять одноківшових і сім багатоківшевих екскаваторів, тридцять три трактори, дев'ять кранів, три трубоукладачі та багато іншої техніки.

Поступово зорганізувався трудолюбивий колектив, де були висококваліфіковані інженери, механізатори, будівельники. У 1990 році чисельність працюючих була найвища і становила 252 чоловіки. Керівництво організації постійно дбало про забезпечення виробництва якісними кадрами. Разом з місцевою середньою школою, яка була підшефною, згідно рішення Міністерства меліорації і водного господарства України, проводилася значна робота по професійній орієнтації учнів з спеціальності меліоратора. З цією метою десятки випускників школи стали стипендіатами ПМК-145 і успішно здобули професію механізатора в Лебединському СПТУ-34 та інженерні професії у

Рівненському інституті водного господарства. Здобутки в підготовці молодих спеціалістів завдяки спільній роботі ПМК-145 і середньої школи пропагувалися на спеціальних республіканських семінарах.

Всі посади займають люди, які мають відповідну високу кваліфікацію і добросовісно відносяться до своїх обов'язків. Після закінчення Рівненського інституту водного господарства на роботу прибула сім'я Завадських. Надія Борисівна працює інженером виробничого відділу. Віктор Федосійович спочатку займав посаду інженера, а згодом став головним інженером підприємства. Протягом тривалого часу працює диспетчером Ольга Григорівна Мальованик, відділ кадрів веде Таїсія Василівна Блізніченко.

Протягом 70-90-х років був виконаний великий об'єм робіт, який весь час зростав аж до 1991 року. У 1985 році було виконано об'єм робіт на 2,7 млн. крб., у 1990 році - на 2,5 млн. крб. У 90-х роках наступив спад обсягів робіт. Через кризу в народному господарстві і відсутністю державного фінансування сільськогосподарські підприємства майже повністю відмовляються від меліоративних робіт. Практично призупинено житлове будівництво. На 30 відсотків знизилася кількість працюючих. У 1996 році було виконано робіт приблизно на 400 тисяч гривень. У цій ситуації у роботі колективу багато труднощів і потрібно величезне напруження сил і вміння керівництва для того, щоб організація могла працювати.

Цей надзвичайно важкий час випав на долю Івана Васильовича Коломійця, який своє життя пов'язав з меліорацією. Іван Васильович народився в 1949 році. Після закінчення Глухівського технікуму електрифікації і гідромеліорації сільського господарства він в 1972 році був направлений в ПМК-145. Працював самовіддано, був майстром, начальником планово-виробничого

відділу, головним інженером. У 1988 році на альтернативній основі обирається начальником колони. Іван Васильович з успіхом продовжує справу свого попередника. Зміцнюється матеріальна база, зростає об'єм робіт, впорядковується територія, з'являються клумби з трояндами і перший фонтан у селі. Колектив виборює першість у обласному змаганні серед меліоративних підприємств і займає друге місце серед механізованих колон свого профілю України. За високі показники в роботі підприємства і активну громадську роботу Іван Васильович нагороджується орденом "Знак Пошани". У 1990 році виборці 154 округу обрали його депутатом Сумської обласної Ради народних депутатів. Сьогодні у Івана Васильовича багато проблем і одна із них - це стабілізувати роботу колони в складних ринкових умовах.

КНИГА ТРУДОВОЇ СЛАВИ

Протягом тривалого часу в колоні ведеться Книга трудової слави. У неї занесені працівники, які мають високі результати у праці і користуються авторитетом.

Костянтин Олексійович Лисенко працює ковалем з 1959 року. Ця робота не з простих. Кожне замовлення вимагає індивідуального підходу у виконанні, вимогливості, постійного піклування про якість. Костянтин Олексійович досяг пенсійного віку вже в 1980 році, але і сьогодні залишається вірним своїй "вогняній" професії. За чотири десятки років праці він неодноразово нагороджувався грамотами та грошовими преміями, заносився на Дошку пошани тресту.

Василь Андрійович Мовчан все своє життя пов'язав з меліорацією. За 40 років роботи займав різні посади. Був шофером, дільничним механіком, а останнім часом - завідуючим майстернею по ремонту техніки. На всіх посадах він зарекомендував себе знаючим і

сумлінним працівником. Він умів організувати роботу колективу і з повагою завжди ставився до підлеглих.

Микола Вікторович Михайлов став працювати в колоні з початку 70-х років. За чверть віку роботи він зарекомендував себе умілим механізатором. Тисячі тонн гравію, піску, ґрунту, вугілля, цементу грузиться єдиним навантажувачем, яким він керує. Микола Вікторович неодноразово нагороджувався грамотами, цінними подарунками і був занесений на Дошку пошани Міністерства водного господарства.

Михайло Кузьмич Волосяний працює в організації з 1976 року на посаді дільничного механіка. Знає і любить техніку, добросовісно відноситься до своєї роботи, уважний до товаришів і підлеглих. За сумлінну працю неодноразово заохочувався, нагороджений орденом Трудової Слави III ступеню.

Леонід Пантелйович Оприщенко майже за 40 років роботи прокопав своїм екскаватором сотні кілометрів каналів, перемістив тисячі тонн ґрунту при спорудженні будівель і водосховищ. Він постійно перевиконував виробничі завдання, за що неодноразово заохочувався організацією, районом, областю і був занесений на Дошку пошани Міністерства водного господарства.

Микола Юхимович Чернишов працює в організації з 1971 року після закінчення СПТУ-34. За цей час він зарекомендував себе з найкращого боку. Своїм трактором Т-150 він перевіз тисячі тонн різних вантажів, провів культурно-технічні роботи на сотнях гектарів осушених земель. За досягнення у виробництві неодноразово нагороджувався цінними подарунками, преміями і заносився на Дошку пошани.

Микола Миколайович Рєпка працює трактористом Т-150 в ПМК-145 з 1972 року. Він відмінний механізатор і майстер високого класу. Всі виробничі

завдання виконує якісно і своєчасно. Його не потрібно перевіряти, бо все буде зроблено належним чином. За свою самовіддану працю неодноразово нагороджувався грамотами, грошовими преміями, подарунками та заносився на Дошку пошани.