Зміни у структурі виробництва

ТА СТАНОВЛЕННЯ КОЛГОСПУ

Сільськогосподарське виробництво в другій половині 60-80-х років в цілому розвивалося по висхідній лінії. Радянський уряд і Комуністична партія протягом цього періоду неодноразово глибоко аналізували стан речей на селі і проводили значні реформи. Особливо значну роль відіграли рішення березневого (1966 р.) Пленуму ЦК КПРС та прийняття у 80-х роках Продовольчої про­грами. Зрушення були відчутні, але кардинальних змін не відбулося. Намічені реформи в значній мірі не були виконані. Та, незважаючи на це, колгоспи країни, а разом з ними і колгоспи нашого села, зробили відчутні «роки вперед.

До 1972 р. колгоспом "Маяк" продовжував керувати Петро Тимофійович Холодов. У жовтні 1966 року за заслуги у зміцненні економіки колгоспу, розвитку всіх його галузей уряд нагородив Петра Тимофійовича орденом Трудового Червоного Прапора.

У цей же час у сало прийшла ще одна приємна для голови колгоспу звістка: його відшукала ще одна нагорода, цього разу бойова - медаль "За відвагу".

То було в 1945 році. Війська Першого Українського фронту гнали німецьких загарбників на захід, щоб добити ворога у власному лігві. Командиром однієї з гармат протитанкового дивізіону був Петро Тимофійович Холодов. У завершальних боях на території Німеччини він проявив особисту мужність і відвагу. За це й представило командування відважного бійця до нагороди.

Через 21 рік медаль знайшла героя.

У людському суспільстві здавна успіх справи вирішувало економічне обґрунтування тих чи інших змін. Не виключенням став і колгосп "Маяк". Протягом десятків років економічну службу очолює Марія Микитівна Петренко. До 1971 року вона була одна, потім до економічної служби ввійдуть ще дві помічниці. Це Лідія Сергіївна Жерьобкіна і Надія Миколаївна Опара - спеціалісти найвищої кваліфікації.

Протягом всього часу існування колгоспу "Маяк" всі економічні аналізи, зміни в організації виробництва і оплати праці, введення нових форм в організації виробництва пов'язані з самовідданою роботою М. М. Петренко, яка не лише розробляла і економічно обґрунтовувала всі зміни, а й сама виступала організатором їх введення в колгоспне життя. Як умілий організатор і як фахівець найвищої кваліфікації за високі економічні показники розвитку господарства вона була нагороджена орденами "Знак Пошани" і Трудового Червоного Прапора.

На початку 60-х років колгосп складався з рільничих і тракторних бригад. У другій половині 60-х років була проведена реорганізація і на базі цих бригад були створені три виробничі підрозділи і три тракторні бригади. У кожному виробничому підрозділі стало по одній тракторній бригаді, по дві молочнотоварні ферми і одній вівцефермі та свинофермі. У середині 70-х років всі свиноферми були об'єднані в одну.

У 1965 році замість нарахування заробітної плати по трудоднях і натуральної оплати була введена грошова система, згідно якої нарахування йшли по розрядах і тарифікації. Люди стали отримувати гроші. Разом з цим поступово вводився внутрігосподарський розрахунок. Наприкінці 70-х років стали впроваджувати чекову систему взаєморозрахунків між виробничими підрозділами.

Протягом 80-х років прижилася нова форма організації праці на основі колективного підряду. Механізатори працювали на кінцевий результат. їм щомісячно виплачувався аванс, в залежності від складності і об'єму виконаних робіт. Застосовувався коефіцієнт трудової участі. Кожного року економічна служба проводила зустрічі у виробничих підрозділах по підсумках праці. Така система була впроваджена в усіх підрозділах і на фермах. Це сприяло збільшенню виробництва продукції та підвищенню відповідальності людей. Вже в ті роки виручені кошти за вироблену продукцію становили більше мільйона карбованців.

У ті часи підсумки проводили щорічно та за кожну п'ятирічку. Перед нами звіти правління за 1961, 1962, 1963, 1964 і 1965 роки. Цифри розповідають про пройдений колгоспом шлях за кожний рік. Головна оцінка діяльності - це прибуток. У 1961 році він становив 754 тисячі карбованців, тобто більше 11 тисяч карбованців на кожні 100 га сільськогосподарських угідь. Через п'ять

років, за 1965 рік, до колгоспної каси надійшло майже 1 мільйон 300 тисяч карбованців. У розрахунку на 100 га угідь вийде по 19 тисяч карбованців. За п'ять років у розвиток господарства вкладено більше 1 мільйона коштів, а це новобудови, різноманітні машини, підвищення врожайності ниви.

Землю живлять добрива. Якщо в 1961 році їх вносили безсистемно, не враховуючи особливостей ґрунтів, то в 1965 році їх стали вносити науково обґрунтовано і значно більше. Крім того, стали систематично вносити мінеральні добрива. Лише в 1965 році їх використали 877 тонн. За п'ятирічку гектар землі став багатшим на зерно майже вдвічі. Застосовувалися і інші резерви підвищення врожайності. На полях з'явилися нові сорти: пшениці "Миронівська-808", просо "Харківське-25", сорт жита "Короткостебловий".

Громадське стадо поповнилося високопродуктивними породами корів, свиней та інших тварин. Раціональне використання кормів та запровадження передових методів дало можливість отримати в 1965 році 561 тисячу карбованців прибутку в тваринництві.

Щорічно збільшувалися основні фонди колгоспу. Це давало можливість швидко вести будівництво та виділяти кошти на придбання машин. У 1965 році автотракторний парк налічував 29 автомобілів, 26 комбайнів різних марок і 67 тракторів. Така кількість техніки дала можливість механізувати переважну більшість робіт в рільництві. У значній мірі техніка використовувалась і при вирощуванні цукрових буряків.

Іншою стала праця тваринників. На місці похилених приміщень виросли цегляні новобудови. У кожній колгоспній фермі встановили доїльні установки, автонапувалки, транспортери для очищення гною.

У середині 60-х років була завершена електрифікація колгоспу. У десятки разів зросло споживання

електроенергії. Звичними стали електродвигуни на фермах, у ремонтних майстернях, господарських приміщеннях.

У народі кажуть: «Не місце прикрашає людину, а людина — місце». На таких людей, як кажуть, везло і везе "Маяку".

Олексій Олексійович Опара почав працювати в колгоспному виробництві з 1953 року, а потім з 1963 року протягом десятків років був завідуючим свино­товарним комплексом. Зумів добре організувати роботу і домогтися високих кінцевих результатів. Його праця була відзначена орденом "Знак Пошани".

Після закінчення Маловисторопського технікуму, починаючи з 1961 року, завідувати молочнотоварною фермою № 2 став Іван Хомич Баламут. Знання справи, використання передових технологій організації виробництва, уміла робота з людьми протягом десятків років приводить до високих результатів. Ферма є правофланговою в районному і обласному змаганні. Невипадково Іван Хомич був відзначений високими урядовими нагородами — орденами "Знак Пошани" і Трудового Червоного Прапора.

Іван Васильович Баглик у 1966 році очолив третю тракторну бригаду, якою керує і сьогодні, незважаючи на свій почесний вік. Бригада дає стабільні високі кінцеві результати. Бригадир відзначений медаллю "За трудову доблесть".

У 60-і роки почався трудовий злет тракторної бригади, яку очолив Микола Петрович Шаповал.

З 1965 року в колгоспі стала працювати шанована всіма людина — Василь Іванович Шостака. Майже за сорок років праці він займав різні посади, але завжди був з технікою, працював автомеханіком, був завідуючим майстернями, головним інженером колгоспу. Від цієї людини в значній мірі залежить, щоб працювали

машини, вчасно обслуговувались ферми, засівалося і збиралося поле. Його праця помітна. Серед інших він має високу урядову нагороду - орден "Знак Пошани".

Серед жителів села добре відомий Володимир Михайлович Лавріненко. У колгоспі майже постійно працює токарем. Це сумлінний трудівник, про якого говорять: "Майстер - золоті руки".

Все своє трудове життя пропрацював ковалем Михайло Самойлович Гомзік. Що тільки не доводилося робити для того, щоб налагодити той чи інший механізм: застосовувати нестандартні методи, відновлювати деталі, які вийшли з ладу, і взагалі робити все, що прохали люди. Михайло Самойлович, у 1973 році вийшовши на пенсію за віком, ще 15 років продовжував бути вірним своїй нелегкій професії.

Мета колгоспного виробництва - це підвищення добробуту людей. У 1965 році колгоспники отримували на трудодень по 2 крб. 93 коп. Микола Якович Бей працював трактористом, а його дружина Лідія Іванівна - дояркою. Середньомісячний заробіток сім'ї склав понад 160 крб. Члени рільничих бригад отримували щомісячно по 50-60 крб., тваринники - понад 70 крб.. Свинарка Ганна Доценко за 1965 рік отримала заробітку майже 2 тис. крб.

Достаток прийшов у кожний дім, де в праці не знали спокою. За 1961-1965-і роки кожна третя сім'я справила новосілля. Придбані були три перші легкові автомобілі колгоспниками, а кожний десятий мав мотоцикл. З'явилися свої колгоспні стипендіати у вищих і середніх спеціальних закладах.

У 1965 році було засновано Книгу трудової слави і присвоєно звання "Почесного колгоспника" трьом літнім хліборобам: Якову Васильовичу Василенку, Михайлу Романовичу Міщенку, Петру Дмитровичу Кунді. У той час кожному з них було майже по 70 років, але вони продовжували трудитися. За рішенням колгоспних зборів

їм надавалися пільги: безкоштовне користування радіоточками, електроосвітленням та автотранспортом для господарських потреб.

Серед маяківців панувала атмосфера доброзичливості, самовідданості в праці. Кожен робітник намагався зробити свій внесок у загальну справу. У 60-х роках зерно і цукрові буряки в значній мірі вивозили державі не колгоспним автотранспортом. У 1967 році Андрій Володимирович Петренко разом з іншими водіями напередодні бурякозбирання запропонував всю сировину вивозити на завод власним колгоспним транспортом, цей заклик гаряче підтримали всі 35 водіїв машин. Натхненно трудилися люди, не рахуючись із часом. Як результат, господарство зекономило величезні кошти, а водії отримали вагому добавку до заробітної плати. Андрій Володимирович пропрацював водієм автомобілів різних марок більше двадцяти років, а починав на автомобілі марки "ГАЗ-ММ". Для нас на сьогодні це знаменита так звана полуторка. У 70-х роках Андрій Володимирович, як кращий водій, заносився на районну Дошку пошани. Він і сьогодні, не дивлячись на літа, продовжує працювати у рідному колгоспі.

У колгоспі, як і в усій кратні, в другій половині 60-х років було організовано дійове змагання, щоб гідно зустріти піввіковий ювілей Великої Жовтневої соціалістичної революції та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. До ленінської пам'ятної дати підготовка йшла півтора року. Підводилися, як періодично, так і в цілому, Результати такої роботи. По результатах 1969 року колгосп вийшов на такі рубежі, про які раніше могли тільки мріяти. Цей рік став роком найвищого рівня виробництва продукції. Хлібороби зібрали 28,3 центнери зерна з кожного гектара, працівники тваринницьких ферм одержали на 100 га сільгоспугідь по 420 центнерів молока і 70 центнерів м яса. На 10 відсотків підвищилася

продуктивність праці. Колгосп успішно виконував п'ятирічку. За чотири роки в засіки Батьківщини було засипано 81200 центнерів зерна - на 11500 центнерів більше від п'ятирічного плану. Станом на перше квітня 1970 року було виконаю п'ятирічку по продажу державі м'яса на 111,8, молока - 123,2, яєць - 129,3 відсотки. Щоб стали більш зрозумілими ці успіхи, порівняємо їх з даними колгоспу ім. Червоної Армії (тепер тут перша виробнича дільниця) за 1953 рік. Тоді урожай зернових становив 9,4, цукрових буряків - 177, картоплі - 24 центнери з гектара, надій на корову лише 966 кг. Ні в яке порівняння не йде річний прибуток господарства.

У лютому 1970 року на честь передового колгоспу "Маяк" по результатах гідної зустрічі ленінського ювілею за рішенням бюро райкому Компартії України і виконкому районної Ради депутатів трудящих було піднято Прапор Трудової Слави. 88 працівників колгоспу були удостоєні ленінської ювілейної медалі "За доблесну працю".

Майже 30 років пропрацював у колгоспі Григорій Степанович Підвезько. Спочатку бригадиром, а потім, протягом 20 років, головним агрономом. Під його керівництвом у колгоспі використовувались інтенсивні технології в рослинництві."Особливо добрі результати були отримані при вирощуванні озимої пшениці та цукрових буряків. Інтенсивна технологія вирощування пшениці передбачала ведення правильної сівозміни, дотримання оптимальних строків сівби і збирання, боротьба із шкідниками і хворобами, обґрунтоване використання органічних і мінеральних добрив, застосування отрутохімікатів і гербіцидів. У 70-х роках у виробництво був впроваджений сорт "Охтирчанка", який давав врожайність до 50 центнерів з гектара, а в окремі роки в бригаді М. П. Шаповала деякі хлібні масиви давали до 70 центнерів. Збирання зернових культур проводилося комплексними механізованими загонами,

в яких була об'єднана техніка від підготовки ґрунту до збирання врожаю.

За свою працю Григорій Степанович був нагороджений ювілейною медаллю на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, а також орденом «Знак Пошани». Він був неодноразовим учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР.

Все життя з рідним колгоспом, з землею пов'язав учасник Великої Вітчизняної війни, знатний механізатор Іван Матвійович Рябко. Безпосередньо в колгоспі трактористом і комбайнером він пропрацював майже 30 років. Іван Матвійович вважав, що найбільшим щастям є праця на землі. "Від землі-матері, землі-годувальниці - все наше життя, наша сила і достаток", - любив він говорити. До бойових нагород трудівника додалися відзнаки за працю. Він був нагороджений золотою медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР, медаллю за доблесну працю на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, неодноразово здобував звання "Кращий комбайнер району". На початку 70-х р. він отримує за доблесну працю ордени "Знак Пошани" та Трудового Червоного Прапора.

З 12 років пішла працювати в колгосп Наталія Михай­лівна Запаска. її життя і біографія переплелися з буднями і досягненнями рідного колгоспу. Вона стала однією з кращих доярок господарства і району. Понад двадцять років день у день знала вона свою стежину на ферму. їй було не позичати досвіду, уміння і старанності. її цінували за добре серце, ніжність і доброту. Вже в 70-х роках вона вийшла на рубіж 3-4 тисячі надою на корову.

Наталія Михайлівна була неодноразово переможцем змагання, отримала звання "Краща доярка району", була учасницею Виставки досягнень народного господарства СРСР, де її вручили бронзову медаль. У 1970 році вона отримала ювілейну ленінську медаль, а

через рік - орден Трудового Червоного Прапора.

Петро Тимофійович Холодов все своє уміння і талант віддавав колгоспу. Він був головою, який намагався прогнозувати розвиток наперед. За його ініціативою в 1967 році був споруджений колгоспний цегельний завод, розрахований на випуск 3 мільйонів штук цегли за рік. У перші роки своєї роботи на заводі працювало до 50 чоловік протягом всього року. Випуск цегли досягав до 800-2500 тисяч штук за рік. Першим його директором був Іван Петрович Бей.

У 70-х роках цегельний завод очолив Іван Михайлович Стрибуль, який беззмінно керує ним останні тридцять років. Кількість виробництва цегли зменшилась в останні півтора-два десятки років до 500-600 тисяч штук на рік. Завод працює щорічно 6-8 місяців. У середньому на ньому зайняті двадцять чоловік. Цегла виходить добротною, марки 150. Завод у значній мірі забезпечує колгоспних будівельників цеглою. За нашими підрахунками завод випустив більше двадцяти мільйонів штук цегли за час свого існування.

Перед Петром Тимофійовичем завжди стояло питання: "Як збільшити доходи колгоспу? Як зробити його багатшим?"

На одній з виставок, де побував голова, його зацікавила ідея спорудження консервного заводу. Вона полягала в тому, щоб консервувати полуницю, хрін, фрукти і продавати все це з вигодою для колгоспу. У 1970 році побудували цех, завезли необхідне технологічне обладнання. Здавалося, що ідея повністю втілиться в життя, але закінчити надумане так і не вдалося. Адже все обладнання було імпортне, зроблене за найсучаснішою технологією. Для нього необхідна була спеціальна скляна тара, яку можна було лише придбати за кордоном. У ті часи це було просто нездійсненним. У подальшому цех переобладнали під ремонтні майстерні, а обладнання продали.

У 60-х роках для дітей колгоспників на першій і третій бригадах були відкриті ясла. У 1972 році був

споруджений дитячий садок для дітей всього колгоспу.

РОЗВИТОК ВИРОБНИЦТВА

У 70-і РОКИ

У вересні 1972 року головою колгоспу загальні збори обрали Миколу Яковича Швецова. Він народився в нашому селі у 1932 році, пережив лихоліття голоду 1933, принизливі роки фашистської окупації. Через матеріальну скруту не міг навіть закінчити повністю денну школу, як його однолітки. Але ця людина мала стійку волю і мету. Спочатку працював обліковцем тракторної бригади протягом 12 років. Згодом успішно закінчив вечірню школу, потім сільськогосподарський інститут і здобув професію вченого агронома-економіста. Колгосп продовжував нарощувати темпи виробництва. Зростала його матеріально-технічна база.

Назву "Маяк" стали пов'язувати з усім передовим у районі і області. За це керівника нагороджують не лише медалями, а й орденом Трудового Червоного Прапора. Микола Якович не має інших урядових нагород, але він має найвищу шану серед людей - їх визнання і розуміння його, як керівника.

Господарство виконало успішно дев'яту п'ятирічку (1971-1975 роки) по продажу державі молока, яєць, картоплі, соняшнику. Виробництво валової продукції, в порівнянні з попередньою п'ятирічкою, збільшилося на 18 відсотків, а її реалізація - на 23,5 відсотка. Середньорічне виробництво зерна збільшилося на 17 відсотків, рентабельність тваринництва досягла 12,5 відсотка. У той же час продуктивність праці підвищилася на 25,6 відсотка. За досягнуті успіхи високі урядові нагороди одержали 18 колгоспників.

На десяту п'ятирічку (1976-1980 роки) колгосп "Маяк" взяв ще більш напружені зобов'язання, які конкретно розбивалися на роки.

У 1976 році, першому році п'ятирічки, трудівники

зобов'язувалися виростити зернових по 30 центнерів з гектара, в тому числі озимої пшениці - по 38,1 центнера, ячменю - по 28 центнерів з гектара. Валове виробництво зерна планувалося збільшити в порівнянні із середньорічним виробництвом у дев'ятій п'ятирічці на 26 відсотків. Ставилося завдання зібрати з кожного гектара по 300 центнерів цукрових буряків, 15 центнерів соняшнику, 160 центнерів овочів, 300 центнерів кукурудзи на силос.

Для досягнення таких показників продумувалися шляхи підвищення культури землеробства і, перш за все, родючості ґрунтів. Крім органічних, планувалося широко застосовувати мінеральні добрива, з урахуванням якісної оцінки ґрунтів і вмісту поживних речовин у ньому, згідно з розробленою системою внесення добрив Сумською зональною агрохімлабораторією.

Працівники молочнотоварних ферм у 1976 році планували вийти на трьохтисячний рубіж. Тим більше, що колгосп став спеціалізуватися на виробництві молока.

Колгоспники дотримали свого слова і з добрими результатами завершили перший рік десятої п'ятирічки. Було отримано високий врожай зернових, цукрових буряків. Виконані плани продажу державі зерна, цукрових буряків, молока, м'яса, овочів. Працівники молочнотоварних ферм у 1976 році надоїли від фуражної корови по 2970 кілограмів молока і виконали свої соціалістичні зобов'язання на 115 відсотків.

Ось такі надої на фермах були у 1976 році:

Ферма, де завідуючими	Зобов'язання	Надій
М. К. Панченко
І. X. Баламут
М. В. Стрибуль
Р. І. Кириченко
В. А. Богдан

Очолювала в ті роки тваринників головний зоотехнік Галина Сергіївна Бойко, яка в 1976 році була нагород­жена орденом Леніна.

Доярка Віра Григорівна Косенко в 1976 році одержала від своєї групи корів 773 центнери, а на фуражну корову надоїла 3400 кілограмів молока. Віра Григорівна після закінчення школи залишилася у рідному колгоспі. Пішла працювати на ферму дояркою. "Хотілося працювати так, - згадує вона, - щоб перед собою і перед людьми не було соромно". Поступово приходили успіхи у напруженій повсякденній праці. 1976 рік приніс радісну новину - Віру обрали делегатом XXV з'їзду Компартії України. Першою на фермі її привітала наставниця і суперниця у змаганні відома доярка Марія Василівна Пшенична. А до цього був шлях довжиною у дев'ять років, років зміцнення господарства і становлення Віри Косенко. У господарстві йшла докорінна перебудова: старі тваринницькі приміщення реконструювали, механізували, будували нові, в яких впроваджували механізацію робіт, досвід передовиків. Виробництво переводили на промислову основу. У реконструйованих сараях встановили автонапувалки, гноєтранспортери, нові доїльні апарати.

Доки колгоспні умільці монтували обладнання, Віра уважно все вивчала, хотіла досконало знати. Дуже знадобились їй ці знання. Групи корів з 16 збільшились до 22-23 голів. Поряд були старі досвідчені доярки: Віра Федорівна Лобуренко, Дарія Кузьмівна Корнієнко, Марія Василівна Пшенична. Вони дали їй перші уроки професійної майстерності. Про них вона говорила з теплотою і вдячністю.

Сумлінна трудівниця знайшла своє визнання не лише в селі, а і в районі. її праця була відмічена високою Урядовою нагородою — орденом Трудового Червоного Прапора.

За два роки десятої п'ятирічки урожайність зернових

склала 32,5 ц, цукрових буряків - 316 центнерів з гектара. А за дев'яту п'ятирічку в цілому ці показники становили 24,4 та 224 центнери. У 1977 році хлібороби колгоспу внесли в український мільярд 3250 тонн хліба а в дев'ятій п'ятирічці середньорічний продаж зерна становив 2442 тонни.

Значно зросло постачання колгоспу добривами. Якщо в дев'ятій п'ятирічці на гектар оранки було внесено по 7 тонн органічних і 4 центнери мінеральних добрив, то за два роки десятої - по 8,1 тонн органічних і 5,3 центнери мінеральних добрив. Зокрема, внесення їх під цукрові буряки зросло втричі.

Значно зросло й виробництво тваринницької продукції. Якщо в дев'ятій п'ятирічці на 100 гектарів сільгоспугідь було вироблено 254 центнери молока і 37,5 центнери м'яса, то за два роки десятої відповідно 525 і 71 центнер. Про трудову доблесть колгоспників свідчить такий факт, що понад 40 трудівників було нагороджено орденами і медалями.

Результати колгоспного виробництва були значні, але на цьому не зупинялося правління, очолюване Миколою Яковичем Швецовим. Значну роль відіграв партійний комітет, який у ті роки очолював Олександр Васильович Билинка, а згодом секретарем парткому був обраний Олексій Васильович Бей. Правління і партійний комітет турбувало питання кадрів, адже в кінцевому результаті справу вирішують добре навчені люди. У 1976 році із вісімнадцяти керівників середньої ланки тільки один мав вищу освіту і шість - середню спеціальну. Серед бригадирів тракторних бригад не було жодного із спеціальною освітою. Чотири молочнотоварні ферми очолювали практики. У зв'язку з цим був розроблений перспективний план по підготовці кадрів з таким розрахунком, щоб до кінця десятої п'ятирічки всі виробничі підрозділи очолювали керівники з спеціальною

освітою, які б добре розумілися в справі. Це завдання було виконано: всі керівники середньої ланки здобули заочно спеціальну освіту. У той же час сім чоловік було направлено на навчання за рахунок колгоспу, стаціонарно, в інститути і технікуми.

Важливу роль у мобілізації зусиль колективу на виконання поставлених завдань відіграла друкована газета "Колгоспне життя", яка видавалася протягом 60-80-х років.

У 1977 році вся країна підводила підсумки до 70-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Такі підсумки були підведені по результатах двох років десятої п'ятирічки і в колгоспі "Маяк", згідно яких основні показники з виробництва зерна, цукрових буряків, молока і м'яса були виконані. На круг зібрали по 31,3 центнери з гектара озимої пшениці, а на другій дільниці врожай досяг 40,5 центнери.

ЗНАТНИЙ ЛАНКОВИЙ

ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ ШВЕЦОВ

Олексій Михайлович народився в 1928 році в родині заможних селян, які все своє життя віддали праці на землі. Батько був дуже віруючою і працьовитою людиною. Довго не вступав у колгосп, бо не вірив у те, що він принесе добро. Під час колективізації у сім'ї забрали все, нажите хліборобською працею. Особливо сутужно для сім'ї, а в ній було п'ятеро дітей, було в 1933 році: все зерно забрали, їсти було нічого. З дитинства Олексій був допитливим хлопцем, добре навчався і закінчив семирічку в Кіровській школі. У післявоєнні роки здобув професію тракториста, працював у різних колгоспах села, Боромлянській МТС. А потім, з часу створення колгоспу "Маяк" і аж до 1988 року, - трактористом і ланковим у цьому господарстві. Все життя пройшло у тяжкій праці.

У 1953 році Олексій Михайлович одружився на Парасковії Іванівні Давиденко. Разом з дружиною виховали трьох дітей. Крім того, 1953 рік він згадує, як рік дуже щасливий, коли заробив дуже багато хліба і зміг собі купити костюм. Було вдосталь і до столу.

У 70-80-х роках про Олексія Михайловича часто писала районна газета. До нього прийшло визнання механізаторів. Не одного разу він читав у газетах і журналах про вирощування цукрових буряків. Загорівся цією ідеєю і разом з товаришами відвідав деякі господарства з метою вивчення цінного досвіду.

У 1976 році Олексій Михайлович поставив перед собою завдання — вирощувати цукрові буряки лише за допомогою машин. Спочатку взявся запровадити нову технологію на 25 гектарах. Одночасно механізатор ввів ланковий метод роботи.

"Вирощування цукрових буряків, - говорив Олексій Михайлович. - це безперервний процес. Коли його розподіляють на операції і доручають різним людям - хорошого результату не чекай. Та й землероб по-справжньому задоволений тоді, коли спочатку і до кінця сам творить урожай і сам відповідає за нього". При такій постановці справи ключі від урожаю в руках ланкового і його ланки. Землеробська совість примушувала глибше вивчати секрети родючості і всі роботи виконувати в строк на високому агротехнічному рівні, використовуючи по-господарському кожну сотку землі.

Ініціативу ланкового підтримав бригадир тракторної бригади Микола Петрович Шаповал та головний агроном колгоспу Григорій Степанович Підвезько.

У 1976 році на 25 гектарах було вирощено без затрат ручної праці по 226 центнерів цукрових буряків з гектара. Це був перший крок.

У 1977 році ланка з десяти механізаторів вирощувала цукрові буряки на 210 гектарах, в тому числі на 60

гектарах без затрат ручної праці. Було вироблено конкретне завдання по виробництву продукції та її собівартості, встановлено акордно-преміальну форму оплати праці за основну і додаткову продукцію. Зарплата нараховувалася не за норму виробітку, а за отриманий урожай.

Успіх забезпечила самовіддана праця. З кожного гектара було зібрано 369 центнерів цукрової сировини. Одна ланка на завод відправила 73 тисячі 800 центнерів буряків. Від реалізованої продукції господарство одержало майже 200 тисяч карбованців прибутку. Кожен член ланки виробив продукції на 20 тисяч карбованців, що вдвічі більше, ніж у середньому на механізатора колгоспу. Собівартість одного центнера буряків складала 1,2 крб., що на 85 коп. нижче, ніж по господарству. Через рік на 100-гектарній площі без затрат ручної праці було зібрано врожай 386 центнерів з гектара. Згодом знатний механізатор став вирощувати цукрові буряки за індустріальною технологією на всій площі посіву - 220 га.

Районна газета стала називати це "почин Швецова", "швецовський метод організації праці", "швецовський метод боротьби за культуру землеробства". Сам же Олексій Михайлович Швецов, досягнувши вершин механізаторської майстерності, залишився скромним у роботі, вірним землі. Все досягнуте і набуте старався передати членам ланки. Ділився із спеціалістами господарства, індустріальний метод вирощування буряків взяли на озброєння і інші ланки маяківців. Досвід знайшов своє поширення у всіх колгоспах району. Протягом декількох років щозими більше двадцяти ланкових району вивчали на базі господарства передовий досвід О. М. Швецова.

У 1979 році, завдяки застосуванню індустріальної технології вирощування цукрових буряків, колгосп "Маяк" Досяг значних результатів серед господарств району, про що свідчать такі дані:¹⁸¹

Колгосп	Ц/га
"Маяк"
"Дружба"
Півненківський радгосп
ім. Шевченка
ім. Карла Маркса
"Восход"
"Гігант"
ім. Володимира Ілліча
ім. Леніна
"Жовтень"
ім. Ватутіна
"Рассвет"
"Красное знамя"

Олексій Михайлович за свою роботу неодноразово відзначався. Як премію, він отримав радіолу, мотоцикл, холодильник. Він тричі їздив на Виставку досягнень народного господарства СРСР поділитись і своїм досвідом, і перейняти передовий, союзний. Маючи вже медалі за працю, він був відзначений орденом Трудового Червоного Прапора та почесним званням "Майстер золоті руки". Це почесне звання дає право до кінця життя одержувати 15% надбавку до заробітної плати, а вона становила 545 карбованців на місяць.

У 1988 році Олексій Михайлович вийшов на заслужений відпочинок. Його справу не забув його помічник Григорій Васильович Пиріг.

Ланка з новим ланковим продовжує справу Олексія Михайловича і досягає високих результатів у надзвичайно складних економічних умовах.

РОЗВИТОК ГОСПОДАРСТВА

У 80-і РОКИ

На розвиток колгоспного виробництва в країні у 80-і роки певний вплив мали рішення травневого (1982 рік) Пленуму ЦК КПРС, на якому було прийнято Продовольчу програму СРСР. Тепер кожен колгосп намітив свої рубежі виконання завдань цього партійного документа.

Початок 80-х років для колгоспу "Маяк" був відмічений введенням передової форми організації і оплати праці в залежності від кінцевого результату. У 1983 році за системою колективного підряду працювали три механізовані загони і дві ланки в тваринництві, до яких входило 130 колгоспників. Це складало двадцять відсотків всіх працюючих у господарстві. У зв'язку з цим була проведена економічною службою роз'яснювальна робота про переваги нової форми господарювання.

У кожному колективі було обрано раду загону, ферми, їм надавалися великі права у розподілі акордно-преміального фонду в залежності від трудової участі кожного працівника. За порушення трудової дисципліни, невиконання службових обов'язків рада колективу позбавляла механізатора чи тваринника доплати за одержану продукцію. Це посилило роль трудового колективу у вихованні людей. Вони стали більш відповідальніше відноситися до своїх обов'язків, впроваджувати у роботу передовий досвід. Тридцять п'ять відсотків механізаторів у 1984 році мали кваліфікацію спеціаліста першого класу.

Вже перший рік роботи за прогресивною формою організації праці приніс відчутні успіхи в економіці господарства. До запровадження колективного підряду на одного працюючого колгоспника в середньому за рік вироблялося продукції на шість тисяч карбованців, а в 1983 році - на 6412 крб. Від реалізації продукції господарство отримало півтора мільйони карбованців

чистого прибутку, рентабельність досягла 53-х відсотків. Підвищилась врожайність сільськогосподарських культур. Зросла продуктивність корів.

З 1972 року свою долю з тваринництвом пов'язала Олександра Михайлівна Грицаєнко. Ферма їй була добре відомою, бо з дитинства допомагала працювати на ній мамі. Ще навчаючись у школі, під час літніх канікул, доглядала корів на фермі. Після закінчення десятирічки питання куди піти перед Олександрою Михайлівною не стояло - вона відразу пішла працювати на ферму.

Роботу доярки легкою не назвеш: вже з пів п'ятої потрібно бути на ногах. Майстерність приходила поступово, зростали надої. До Олександри Михайлівни прийшло визнання не лише в своєму маленькому колективі, а і в районі, і в області. Але не зупинялась на цьому молода доярка, вона вивчала досвід не тільки в районі, а і в республіці. Багато повчального запозичила у знаменитої доярки з Лебединщини, двічі Героя Соціалістичної Праці Марії Харитонівни Савченко. У середині 80-х років вона стала отримувати більше чотирьох тисяч кілограмів молока від кожної корови своєї групи, за що нагороджувалася цінними подарунками, заносилася на районну і обласну Дошку пошани, була відзначена срібною медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР.

Пам'ятним для Олександри Михайлівни став 1983 рік. Вона здобула на обласному конкурсі майстрів машинного доїння друге місце. У цьому ж році в одному з районів Київської області проходив і республіканський конкурс машинного доїння. Туди з'їхалося багато доярок з усієї України. Олександра Михайлівна успішно виступила і ввійшла в почесну десятку майстрів машинного доїння республіки.

Йшов 1987 рік. Це був другий рік, так званої, горбачовської перебудови. Він був особливий. Вся країна

готувалася зустріти 70-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. На Червоній площі столиці відбувся особливо підготовлений парад, який відобразив історичні віхи розвитку радянської держави. Немовби сама історія говорила: "Підводьте підсумки! Більше ювілею Радянської влади не буде". Це був останній парад такого масштабу. Незабаром від соціалізму залишилась сама ідея, а Союз Радянських Соціалістичних Республік, як кажуть, канув у вічність. До цього визначного свята підводились підсумки в кожному колективі, підприємстві, колгоспі.

Роками нового зростання для маяківців були 80-і роки, особливо їх друга половина.

До 70-річчя ювілею Жовтневої революції були досягнуті значні успіхи. Було про що звітувати на зборах колгоспників голові колгоспу Миколі Яковичу Швецову та секретарю партійної організації Валентину Петровичу Гонтаренку. Всі показники, які планувалися, були, в основному, виконані. До жовтневих свят господарство отримало валової продукції на 5538 тисяч карбованців. На одного працюючого колгоспника її виробництво склало 10859 карбованців. Отриманий такий урожай по культурах:

Озимої пшениці	43,6 центнерів з гектара;
Ячменю	38,3 центнери з гектара;
Вівса	48,3 центнери з гектара;
Проса	8,8 центнерів з гектара;
Гречки	15,1 центнер з гектара.

Високих виробничих показників на жнивах-77 досяг комбайнер Микола Михайлович Дараган, який намоло­тив 1006 тонн зерна з 244 гектарів.

Олександр Петрович Трипольський зібрав зернові на 325 гектарах і намолотив 1100 тонн зерна. Олександр Петрович прийшов у колгосп наприкінці 80-х років після закінчення школи. З перших днів роботи зарекомендував

себе відданим трудівником, здібним механізатором. Він постійно займав призові місця у збиранні зернових у районі і області.

Іван Федосійович Сліпченко зібрав зернові на площі 247 гектарів і намолотив 876 тонн хліба. Іван Федосійович свою долю пов'язав з колгоспним виробництвом. Спочатку працює механізатором у колгоспі з 1966 року, потім протягом п'ятнадцяти років - комбайнером, був неодноразово переможцем районного і обласного змагань. Він нагороджений медаллю "За трудову доблесть" та орденом Трудового Червоного Прапора. У 1984 році Іван Федосійович очолив тракторну бригаду № 1.

Своєчасно було завершено збирання цукрових буряків. Відмінно попрацювали комба