Загальна характеристика основних галузей права України

 

Галузі права України – це найбільш крупні структурні підрозділи національної системи права. До основних галузей права України слід віднести:

1) конституційне право. Предмет правового регулювання цієї галузі: закріплення основ суспільного устрою; правовий статус людини і громадянина; формування, структура та функції органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Головні джерела права галузі конституційного права – Конституція України і Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 г.;

2) адміністративне право. Предмет правового регулювання – суспільні відносини у сфері управління. Крім того, ця галузь системи права України встановлює відповідальність за адміністративні правопорушення. Особливість цієї галузі – відсутність «головного» кодифікованого акту, величезна кількість підзаконних актів;

3) фінансове право. Предмет правового регулювання цієї галузі – фінансові відносини, тобто формування і виконання державного і місцевого бюджетів, грошове звернення, податки. Для цієї галузі права, тісно пов’язаної з адміністративним правом, також характерна множинність джерел права;

4) кримінальне право. Ця галузь права визначає злочинність і караність діянь, підстави і умови притягнення до кримінальної відповідальності. Особливість цієї галузі – наявність єдиного джерела права, яким є Кримінальний кодекс;

5) кримінально–процесуальне право. Предмет правового регулювання цієї галузі – відносини, які виникають у ході досудового та судового слідства по розкриттю, розслідуванню та розгляду кримінальних справ. Основний нормативно–правовий акт – Кримінально–процесуальний кодекс;

6) цивільно–процесуальне право. Предмет правового регулювання – відносини, які виникають в процесі вирішення спорів у цивільних справах, а також по деяких іншим категоріям справ. Основний нормативно–правовий акт – Цивільний процесуальний кодекс.

Всі вищезазначені галузі права відносяться до правової цілісності, яку услід за римськими юристами прийнято називати публічним правом. У всіх галузях публічного права переважають імперативний метод правового регулювання, а також метод субординації;

7) земельне право. Предмет правового регулювання галузі – відносини, які виникають у сфері землекористування і землеустрою. Основний нормативно-правовий акт – Земельний кодекс. Методи правової регулювання – як імперативний, так і диспозитивний;

8) екологічне (природоохоронне) право. Предмет правового регулювання – відносини, які виникають у області використання і охорони природних ресурсів. Єдиний кодифікований акт в цій галузі права відсутній. Основні джерела – Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» і численні закони. Методи правового регулювання є аналогічними галузі земельного права;

9) трудове право. Предмет правового регулювання цієї галузі – відносини, які виникають у процесі трудової діяльності (між власником і працівником або колективом працівників, між працівниками). Підгалуззю трудового права є право соціального забезпечення і соціального захисту населення. Основні нормативно–правові акти – Кодекс законів про працю, Закони України «Про відпустки», «Про пенсії» тощо. Методи правового регулювання різноманітні – імперативний, диспозитивний, метод заохочення;

10) цивільне право. Предмет правового регулювання – особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між фізичними і юридичними особами. Основний нормативно–правовий акт цієї галузі – Цивільний кодекс;

11) сімейне право. Предмет правового регулювання – відносини подружжя, відносини між батьками і дітьми та іншими членами сім’ї. Основний нормативно–правовий акт в цій галузі права – Сімейний кодекс.

Цивільне і сімейне право складають правову цілісність, що іменується приватним правом. Для приватного права характерні такі методи правового регулювання як диспозитивний метод і метод координації (рівність сторін).

Інститут права

 

Інститут права – впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид (групу) суспільних відносин. Інститут права в першу чергу – структурний підрозділ галузі права, дрібніша в порівнянні з галуззю сукупність юридичних норм. У кожній галузі права можна виділити безліч інститутів. Так, до галузі трудового права включаються інститути трудової дисципліни, матеріальної відповідальності, охорони праці тощо. Галузь цивільного права України включає такі інститути, як інститут представництва, інститут дарування, інститут договору купівлі–продажу, інститут спадкоємства тощо.

Ознаки правового інституту:

1) однорідність соціального змісту. Кожен інститут призначений для регулювання самостійної, дещо відособленої групи суспільних відносин або актів поведінки суб’єктів права. Наприклад, інститут купівлі–продажу включає дефініцію даного договору, його предмет, форму, умови укладання та зміст, а також його різновиди: роздрібну купівлю–продаж, постачання, контрактацію та міну;

2) юридична єдність правових норм. Норми, що входять до правового інституту, утворюють єдиний комплекс, виражаються в загальних положеннях, правових принципах, специфічних правових поняттях. Наприклад, для інституту договору купівлі-продажу таким загальним принципом є принцип майнового еквівалента (ціна-товар), специфічними правовими поняттями є продавець і покупець, гарантії якості товару тощо;

3) нормативна відособленість, тобто відособлення створюючих правовий інститут норм у главах, в розділах, частинах, інших структурних підрозділах закону або іншого нормативно-правового акту. Наприклад, інститут договору купівлі-продажу складає зміст розділу 54 підрозділу 1 розділу III, книги V Цивільного кодексу України;

4) повнота регульованих відносин. Інститут права включає такий набір норм (дефініцій, дозвільних, заборонних тощо), який покликаний забезпечувати безпрогальність регульованих їм відносин. Наприклад, розділ 54 ЦК України містить всі можливі на сьогодні варіанти купівлі-продажу.

Через ці властивості кожен інститут права виконує властиве тільки йому регулятивне завдання і не повинен входити у колізію з іншими структурними елементами системи права.

Види правових інститутів:

1) за структурою та місцем в системі права виділяють прості, або галузеві та складні, абоміжгалузеві інститути права. Простий (галузевий) інститут включає юридичні норми, що регулюють суспільні відносини тільки в рамках однієї галузі права. Наприклад, інститут припинення браку в сімейному праві, інститут застави в цивільному праві, інститут злочинного діяння в кримінальному праві тощо. Складний (комплексний, міжгалузевий) інститут права є сукупністю норм, що входять до складу різних галузей права, але регулюють взаємозв’язані споріднені відносини. Типовим прикладом є інститут власності, який є предметом регулювання конституційного, цивільного, сімейного, адміністративного та деяких інших галузей права.;

2) за функціональною роллю виділяють регулятивні (наприклад, інститут міни) та охоронні (наприклад, інститут кримінальної відповідальності) правові інститути;

3) за субординацією в правовому регулюванні виділяють матеріальні (наприклад, інститут підряду) та процесуальні (наприклад, інститут порушення кримінальної справи).

В рамках інституту права нерідко виділяються субінститути.

Субінститут права – це впорядкована сукупність юридичних норм, регулюючих конкретний різновид суспільних відносин, що знаходяться в рамках певного інституту. Так, кримінально–правовий інститут злочинів проти життя і здоров’я особи ділиться на субінститути злочинів проти життя (його складають різні види вбивств, загроза вбивством і доведення до самогубства) і проти здоров’я (тут зосереджені норми, що стосуються різних видів спричинення шкоди здоров’ю).

Тим часом далеко не кожен інститут права має хоч би один субінститут. Субінститут – це одиниця ділення інститутів права. Разом з тим самі інститути можуть «складатися» в такі крупніші підрозділи системи права, як підгалузі.

 

Публічне і приватне право

 

Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічного права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося право приватне (jus privatum) і право публічне (jus publicum). Таке розмежування традиційно пов’язують з ім’ям римського юриста Ульпіана (170–228 рр.), який вперше обґрунтував його. Критерієм розмежування публічного і приватного права у нього був інтерес, що захищається правом. На його думку, публічне право є те, яке відноситься до положення Римської держави, тоді як приватне право відноситься до користі окремих осіб. Тобто предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права – сфера приватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій – не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права.

Для сфери публічного права характерні юридична централізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного центру – держави) та імперативність, що не залишає місця розсуду суб’єктів. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридично значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обороту самостійно) і диспозитивність (свобода вибору юридичних рішень).

Публічне і приватне право розрізняються також за способами захисту інтересу, що лежить в основі правовідносин. Приватні інтереси захищаються від посягань за приватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи і в рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов’язком органів держави, і ці органи повинні вступатись за такий інтерес за своєю власною ініціативою. Публічно–правові інтереси захищаються шляхом адміністративного або кримінального процесу.

Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави у сферу майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об’єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.

У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права – цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, банківське тощо.

При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне, критерії такого ділення неоднозначні, а межі достатньо умовні і розмиті, можуть виникати комбінації публічно–правового та приватно–правового елементів, змішані публічно–правові та приватно–правові інститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно–правовий за своєю природою інститут примирення з потерпілим, в сімейному праві публічно–правовий інститут державної реєстрації браку тощо.