Основні вимоги правильного застосування права

 

Правозастосовча діяльність повинна здійснюватися відповідно до визначених, загальновизнаних принципів – вимог правильного застосування права. Найважливішими з них є:

1) вимога законності. Ця вимога включає декілька компонентів. По–перше, рішення у справі повинно виноситися правозастосовувачем в рамках своєї компетенції. По-друге, правозастосовувач зобов’язаний засновувати рішення на нормах права, точно слідуючи їх змісту, не ухиляючись (навіть під слушними приводами) від застосування норми, що відноситься до справи. По-третє, суб’єкт правозастосовчої діяльності повинен діяти відповідно до встановленої процедури;

2) вимога обґрунтованості означає повне виявлення, ретельне вивчення і використання всіх матеріалів, що відносяться до справи, ухвалення рішення тільки на основі достовірних, добре перевірених, не підлягаючих сумніву фактів;

3) вимога доцільності означає урахування конкретних умов застосування норми права, взяття до уваги специфіки ситуації, що склалася, у момент винесення рішення. Норма права не може включати всіх конкретних деталей ситуації, що вимагає рішення, тому правозастосовувач повинен вибрати найбільш оптимальний (економний та ефективний) варіант реалізації правових розпоряджень. Особливо слід зазначити, що мотив доцільності не повинен суперечити вимозі законності;

4) вимога справедливості виявляється в тому, що правозастосовувач зобов’язаний неупереджено підходити до дослідження обставин справи і до її учасників. Ухвалене правозастосовувачем рішення повинне відповідати не тільки букві, але й духові закону, тобто узгоджуватись із принципами моралі та загальнолюдськими цінностями.

Правильне застосування права сприяє ефективному захисту прав і свобод людини, зміцненню законності та стабілізації правопорядку, підвищує авторитет державних органів та їхніх посадовців.

 

Прогалини в позитивному праві і способи їх усунення та подолання

 

Прогалина в позитивному праві – це відсутність або неповнота правової норми для вирішення конкретної справи.

Категорія «прогалини у праві» по-різному оцінюється в різних юридичних школах. З позицій нормативного праворозуміння право є безпрогальним. Інакше кажучи, нормативізм не визнає існування правових приписів за межами формально-юридичних джерел права. І не можна не визнати певну правоту цього положення з погляду утвердження законності як принципу суспільного життя. Разом з тим, соціологічна і природно-правова концепції права визнають існування права і за межами формальних джерел права. Так, наприклад, прихильники природно-правового підходу розрізняють природне і позитивне право. З цих позицій право як ідеал, звичайно, безпрогальне, але позитивне право, виражене у формальних джерелах права, завжди відстає від ідеалу. Прогалина в праві – це фактичний пропуск в законодавстві та інших формальних джерелах права в сенсі відсутності конкретної норми для вирішення певних випадків, що перебувають у сфері дії права. Тому правильніше говорити не про прогалини в праві взагалі, а про прогалини в позитивному праві.

Оцінюючи наявність або відсутність прогалини в позитивному праві, слід враховувати те, що правове регулювання не охоплює і не повинно охоплювати собою всього різноманіття суспільних відносин. Прогалина в праві є лише тоді, коли факти або відносини законом не оцінюються, але професійна правосвідомість владно диктує необхідність їх юридичної кваліфікації.

Існує декілька критеріїв класифікації пропусків в позитивному праві.

Залежно від об’єму регулювання розрізняють пропуски, пов’язані:

1) з неповнотою правових норм;

2) з суперечністю правових норм;

3) з повною відсутністю норми.

За джерелом походження розрізняють законодавчі прогалини (відносини, з якихось причин не врегульовані законодавцем) і технічні прогалини (що виникають у зв’язку з тим, що правозастосовувач не отримав усіх необхідних вказівок для вирішення конкретного питання).

У зв’язку із змістом формального джерела права і правосвідомістю правозастосовувача розрізняють дійсні та уявні прогалини в позитивному праві. Під уявною прогалиною при цьому розуміється ситуація, коли певне питання знаходиться поза межами правового регулювання, але, на думку правозастосовувача, потребує цього. Отже, уявною така прогалина називається саме тому, що її фактично немає. Інакше кажучи, уявні прогалини пов’язані з недоліками професіоналізму правозастосовувача. Дійсною ж прогалиною при такому підході є відсутність норми права або її частини, яка регулює конкретні суспільні відносини, що знаходяться у сфері правового регулювання.

За часом виникнення розрізняють первинні і подальші прогалини в позитивному праві. Первинні прогалини з’являються у момент видання нормативного акту. Вони виникають унаслідок того, що законодавець або не знав про наявність обставин, що вимагають нормативного врегулювання, або не усвідомлював необхідності врегулювання відомих йому суспільних відносин, або, нарешті, знаючи про них і усвідомлюючи необхідність їх закріплення в праві, упустив їх регулювання при виданні акту. Подальші прогалини з’являються після видання нормативного акту. Їх виникнення обумовлене, по-перше, появою абсолютно нових суспільних відносин, що вимагають правового регулювання, по-друге, виникненням потреби нормативного регулювання таких явищ, до яких раніше право було байдуже.

Існує ще один різновид пропусків, пов’язаний з наявністю таких вад, які роблять неможливим застосування нормативно-правового акту і ведуть до його повної бездіяльності. Подібні прогалини характеризують як «злісні вади» або «кваліфіковані дефекти».

Пропуски в позитивному праві можуть бути усунені тільки шляхом додаткової нормотворчості (видання нормативно-правового акту, створення юридичного прецеденту, укладення нормативного договору).

Від усунення прогалин у праві слід відрізняти подолання прогалин в праві. Подолання прогалин у праві здійснюється в процесі правозастосовчої діяльності і пов’язане тільки з конкретною життєвою ситуацією. Способами подолання прогалин у праві виступають три види аналогій:

1) аналогія закону, коли для вирішення конкретної ситуації за відсутності правової норми використовується близька правова норма тієї ж галузевої приналежності;

2) міжгалузева аналогія (субсидіарне застосування права), коли для вирішення конкретної ситуації за відсутності правової норми використовується правова норма іншої галузі права;

3) аналогія права, коли для вирішення конкретної ситуації за відсутності правової норми використовуються загальні принципи права і справедливості.

Прогалини у праві виявляються, в першу чергу, при застосуванні права, що робить таке застосування права нетиповим, таким, що вимагає особливої уваги і професіоналізму. При встановленні прогальної ситуації необхідно звернутися до наявних офіційних та неофіційних інтерпретацій (роз’ясненням) права. За відсутності офіційного роз’яснення, яке могло б допомогти в подоланні прогалини у праві, правозастосовувач повинен сам використовувати аналогію, переходячи від першого варіанту до другого, а потім до третього (аналогії права).

Аналогія права не може бути використана при рішенні питань про юридичну відповідальність. Не випадково вона прямо заборонена в кримінальному праві.

 

Юридичні колізії

 

Термін «колізія» (від лат. «collide» – стикатися) означає зіткнення протилежних обставин, сил та інтересів. Найбільш загальною колізією є суперечність між «сущим» і «належним». Враховуючи, що закон закріплює «суще», а в праві міститься «належне», в широкому сенсі слід розглядати юридичні колізії як суперечність між позитивним законом і природним правом.

Але найчастіше термін “юридична колізія” уживається у вузькому сенсі – як формальна суперечність усередині правової системи. До юридичних колізій відносять:

1) колізії правових норм;

2) колізії нормативно-правових актів;

3) колізії нормативно-правових актів та інших джерел права;

4) колізії між нормами права та актами тлумачення;

5) колізії між окремими актами тлумачення тощо.

Юридичні колізії заважають нормальній роботі правової системи, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства, нерідко ущемляють права громадян. Вони створюють незручності в правозастосовчій практиці, утрудняють користування законодавством, культивують правовий нігілізм.

Можна виділити об’єктивні причини колізій (наприклад, в умовах відставання права від динамічніших суспільних відносин одні норми застарівають, інші з’являються, не завжди відміняючи колишні, і діють часто одночасно з ними) і суб’єктивні (недолік досвіду законодавця, низька якість законів, непослідовна систематизація нормативних актів).

Найбільш значущими з практичної точки зору є колізії норм права. Колізії норм права – це розбіжності або суперечності між окремими нормами права, що регулюють одні й ті ж або суміжні відносини. Застосування їх поодинці дає різний, інколи протилежний, результат.

Види колізій норм права:

1) темпоральні колізії (колізії в часі) виникають унаслідок видання різночасно як мінімум двох норм права з одного й того ж питання. Наприклад, земля як об’єкт права власності та основний природний ресурс знаходиться в полі регулювання відразу декількох галузей права, зміст яких далеко не завжди співпадає;

2) просторові колізії мають місце у випадках, коли суспільні відносини, на які поширюють свою дію норми права, мають різні межі з цими нормами. Вони нерідкі в країнах з множинністю правових систем – федераціях, а також характерні для приватноправових відносин, «обтяжених» міжнародно-правовим елементом (наприклад, у разі шлюбу громадян двох різних держав неминуче виникає колізія норм, які регулюють майнові та немайнові відносини подружжя);

3) ієрархічні (субординаційні) колізії виникають тоді, коли одне і те ж відношення регулюється двома і більш нормативно-правовими актами, що мають різну юридичну чинність. Нерідкими є випадки, коли підзаконні акти, вийшовши за межі закону, який вони покликані конкретизувати, містять норми, що відрізняються за змістом від норм відповідного закону;

4) смислові (змістовні) колізії виникають унаслідок часткового збігу об’єму регулювання у двох і більш норм права, інакше кажучи, існує конкуренція загальної та спеціальної норми. Строго кажучи, в даному випадку колізії, тобто суперечності немає. В наявності саме конкуренція, тобто альтернатива правового регулювання. Наприклад, такими конкурентними є багато норм Кримінального кодексу України (досить порівняти зміст ст.112 та ст.115);

5) складні колізії, коли поєднуються два види колізій. Наприклад, створення акціонерних товариств в Україні регулюється різночасно прийнятими Цивільним кодексом і Господарським кодексом, причому зміст відповідних статей законів не співпадає. Так, Господарський кодекс вимагає до моменту державної реєстрації відкритого акціонерного суспільства провести підписку на акції і установчі збори (ч.4 ст.81). Цивільний же кодекс цієї вимоги не містить.

Мінімізація колізійністі нормативного регулювання досягається двома шляхами: усунення колізій шляхом нормотворчості; подолання колізій шляхом тлумачення права, шляхом видання колізійних норм і шляхом застосування правоположень. Так, Кодекс торгового мореплавання України містить ст. 14 «Колізійні норми», яка визначає порядок вибору норми у разі суперечностей між декількома розпорядженнями. У подоланні колізій використовуються наступні правоположення – стійкі типові рішення щодо застосування правових норм:

1) для подолання темпоральної колізії діє загальне правило: «Пізніше виданий нормативно-правовий акт скасовує попередній у всьому тому, в чому він з ним розходиться». Винятком з цього правила є норми про надання акту зворотної або переживаючої сили;

2) для подолання ієрархічної колізії діє загальне правило: «У разі розбіжності між нормативно-правовими актами застосовується той з них, який має вищу юридичну чинність»;

3) для подолання змістовної колізії діє правило: «Спеціальний або винятковий нормативно-правовий акт скасовує дію загального»;

4) для подолання складної колізії використовується декілька правил. При збігу темпоральної та змістовної колізії, коли спеціальна норма була видана раніше загальною, пріоритет віддається спеціальній нормі. При збігу ієрархічної та смислової колізії пріоритет віддається спеціальній (винятковій) нормі, проте, якщо нижчестоящий орган не мав повноважень видавати спеціальні (виняткові) норми, пріоритет віддається загальній нормі.