Традиційний тип правової системи

 

До сім’ї традиційного права відносяться правові системи низки країн Екваторіальної, Південної Африки та Океанії. При всій відмінності історичних особливостей виникнення і розвитку їх зближує заперечення західної ідеї права як основного регулятора суспільних відносин.

Система звичаєвого (традиційного) права – це форма регламентації суспільних відносин, заснована на державному визнанні тих соціальних норм, що склалися природним чином та увійшли до звички населення (звичаїв).

Звичай є найдавнішим джерелом права, відомим всім правовим системам, проте якщо в країнах романо-германського і англо-американського права він виконує лише другорядну роль, то в більшості африканських країн він був і продовжує залишатися основним регулятором суспільних відносин, особливо за межами міст.

Численні народності Африки мають свої звичаї, покликані забезпечити єдність, згуртованість соціальної групи (племені, роду, села), пошану до пам’яті предків, зв’язок з навколишньою природою, духами, іншими надприродними силами. Міфічний характер звичаїв, їх плюралізм, неформалізованість і розрізненість не дозволяють ефективно використовувати їх для створення національних правових систем по типу європейських.

Ознаки традиційного типа правової системи:

1) домінуюче місце в соціальному регулюванні займають не норми права, а звичаї і традиції, що мають, як правило, неписаний характер і передаються з покоління в покоління. Звичаї та традиції, що склалися природним чином і визнані державою, виступають як основне джерело права;

2) правові норми не розчленовані з нормами моралі, звичаїв і традицій, магічних уявлень, а складають з ними синкретичну єдність. Інакше кажучи, основна форма соціального регулювання в цих країнах – це мононорми;

3) звичаї і традиції регулюють відносини і захищають інтереси, в першу чергу, груп або співтовариств, а не окремих індивідів, як це властиво системам права країн Європи;

4) у соціальному регулюванні переважають зобов’язання і заборони (табу), на відміну від європейського права, де переважають дозволи;

5) центральною фігурою в системі соціальних відносин є жерці і старійшини, від розсуду яких багато в чому залежить вирішення конфліктів і інші правові акти;

6) процесуальною формою реалізації і застосування права виступають не юридична процедура, а ритуал і магічні обряди. Зокрема, тут дотепер використовується спосіб з’ясування істини шляхом звернення до духів предків, духам природи та інші незвичні для європейця дії;

7) метою судового розгляду є, як правило, примирення сторін, відновлення згоди в общині та забезпечення її згуртованості. Примирні процедури, інтерес до яких зростає нині у всьому світі, є внеском традиційного типа правової системи у правовий розвиток людства.

Період колонізації Африки створив передумови для запозичення сучасного законодавства, судової системи, але принципово не змінив правову свідомість більшості сільського населення, яке продовжує орієнтуватися на колишню систему цінностей. В даний час лідери незалежних африканських держав здійснюють систематизацію звичаїв домінуючих етнічних груп, включають їх до нормативних актів, але при цьому нерідко ігнорують звичаї етнічних меншин. Такі ж труднощі виникають при створенні судових органів влади та здійсненні судового процесу. Ці дії підвищують і без того конфліктний потенціал регіону.

Таким чином, сучасний стан правового розвитку Африки можна охарактеризувати як складний перехідний період визначення шляхів і способів взаємодії двох правових культур: законодавчо-прецедентної європейської та звичаєво-правової африканської.

 

Правова система України

 

Історично правова система України тяжіла до романо-германської правової сім’ї. Наприклад, по типу романо-германського права були побудовані Статути Великого князівства Литовського, «Права, за якими судиться малоросійський народ» та інші джерела українського права. У радянський період правова система України входила в сім’ю соціалістичного (ідеологізованого) права. Проте й тоді правова система України зберігала основну ознаку романо-германського права, а саме – нормативно-актний характер джерел права.

Особливістю сучасної правової системи України є те, що на початковому етапі становлення незалежної державності діяла значна кількість нормативних актів колишнього СРСР і УРСР, причому деякі з них зберігають чинність і сьогодні. Знов утворені органи влади незалежної держави активно видавали власні нормативні акти, забезпечуючи тим самим появу оновленої правової системи. Істотні зміни відбулися в різних сферах суспільного життя: державному статусі України; правовому статусі людини і громадянина; політичній системі суспільства і формі його держави. Це зумовило корінні структурні перетворення, як державних інститутів, так і правової системи в цілому.

Перехідний характер правової системи України (подібно до інших пострадянських країн) зумовив виникнення спорів щодо її місця на правовій карті світу. Згідно одній точці зору колишня приналежність соціалістичних країн до романо-германської правової сім’ї дозволяє вести мову лише про їх повернення в це співтовариство. Згідно іншій, історична та етнокультурна специфіка східноєвропейських країн дозволяє говорити про те, що пострадянські слов’янські країни утворюють слов’янську правову сім’ю[31].

Принципи правової держави, проголошені Конституцією України, забезпечили істотну зміну змісту норм, що становлять основу правової системи України. В рамках системи права зміни відбулися в складі і змісті норм як публічно-правових, так і приватно-правових галузей. Наслідком визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над державними з’явилася ширша диспозитивність поведінки суб’єктів.

В цілому структура системи національного права у вигляді його поділу на галузі, інститути та норми, залишилася тією ж самою, проте в результаті зміни системи суспільних відносин, змінилися предмети правового регулювання, що слугують підставою диференціації на галузі та інститути. Наслідком цього з’явилася поява нових галузей, інститутів і норм (податкового, бюджетного, банківського, земельного права тощо).

Однією з тенденцій розвитку права України є його тісна взаємодія з принципами і нормами міжнародного права. Процес зближення правової системи України і країн Європи передбачає взаємообумовленість міжнародного і національного права.

Джерелами права в сучасній Україні є акти національного права і акти міжнародного права. Кажучи про систему права України у формально-юридичному сенсі, можна виділити основні і похідні джерела, а також джерела первинного і вторинного характеру.

Україна є країною кодифікованого права. Основним джерелом національного права є нормативно-правовий акт. На чолі ієрархії нормативно-правових актів стоїть Конституція України, далі слідують закони та підзаконні акти. Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є складовою частиною її правової системи. При розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрідержавного характеру застосовуються правила міжнародного договору.

Додатковими джерелами права є нормативні договори, правові звичаї, юридичний прецедент.

Серед джерел права України значно зростає значення нормативно-правового договору. Нормативний договір застосовується як джерело права у сфері міжнародного публічного права, конституційного права, трудового права, його поширення має місце також у сфері адміністративного і цивільного права.

Досить обмежене застосування як джерело права має правовий звичай. Так, звичаї ділового обороту визнаються джерелом цивільного права.

Юридичний прецедент носить похідний щодо інших джерел права характер. Розрізняють так звані прецеденти тлумачення (нормативні інтерпретаційні акти) і судовий прецедент. Прецеденти тлумачення створюються Конституційним Судом України, Верховним Судом України, Вищим Господарським Судом України. Ці акти мають деякі ознаки нормативних, проте не є самодостатніми і діють лише до тих пір, поки діє акт, з інтерпретацією якого пов’язані відповідні прецеденти. Судовий прецедент (своєрідним варіантом якого виступає узагальнення судової практики) офіційно не визнаний як джерело права. Проте фактично його роль в останні десятиліття значно зростає. Все частіше при дозволі конкретних справ правозастосовувачі посилаються на рішення вищих судових інстанцій.

У результаті слід зазначити, що нині правова система України в цілому відповідає ознакам романо-германської сім’ї, повертаючись до неї після більш ніж семи десятиліть панування соціалістичної системи.

 

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Визначте співвідношення категорій «правова система» та «система права».

2. Чи можна вважати тотожними поняття „правова система” та „правова сім’я”? Відповідь обґрунтуйте.

3. Назвіть головні критерії виділення правових сімей.

4. Користуючись знаннями з історії держави і права зарубіжних країн, охарактеризуйте основні етапи становлення та розвитку романо-германської правової сім’ї.

5. Користуючись знаннями з історії держави і права зарубіжних країн, охарактеризуйте основні етапи та особливості розвитку англо-американської правової сім’ї.

6. Розкрийте сутність поняття «рецепція права».

7. Складітьпорівняльну таблиці характерних ознак англо-американської (англосаксонської) правової сім’ї та романо-германської правової сім’ї

 

 

Критерії порівняння	Англо-американська правова сім’я	Романо-германська правова сім’я	Релігійна правова сім’я	Традиційна правова сім’я
Географія поширення
Основне джерело
Структура права
Пануюча доктрина права
Суб’єкт правотворчості
Термінологія та спосіб викладення норм права
Тип юридичного процесу

 

8. З’ясуйте місце України на правовій карті світу. Відповідь обґрунтуйте.

Додаткова література

Бехруз Хашматулла Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Одесса: Юрид.літ., 2002. – 328 с.

Давид Р., Жоффе-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. В.А.Туманова. – М.: Межд.отн., 1998. – 400 с.

Егоров А.В. Правовая семья как объект сравнительного правоведения //Правоведение. - 2005. - № 2. - С. 155-161.

Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.

Правовая система России в условиях глобализации и региональной интеграции: Теория и практика / Под ред. С.В.Полениной, Е.В.Скурко. – М.: Формула права, 2006. – 558 с.

Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчик, О.Л. Копиленко, Н.М.Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського / Ін-т держави і права ім.. ВюМ. Корецького НАН України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.

Правовые системы стран мира. Энциклопедический справ очник / Под ред. А.Я.Сухарева. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 840с.

Решетников Ф.М. Правовые системы мира: Справочник - М., 1993. – 753с.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. – М.: Издательство БЕК, 1993. – 575с.

Питання для повторення

Юриспруденція і її система

Місце теорії держави і права в сучасній юриспруденції

Предмет теорії держави і права

Методологія теорії держави і права

Компаративістика в системі юриспруденції

Функції теорії держави і права

Понятійно-категоріальний апарат юриспруденції

Поняття суспільства, його структура та інститути

Влада як соціальний інститут

Влада і соціальні норми в первісному суспільстві

Основні теорії походження держави

Основні теорії походження права

Основні закономірності походження держави і права

Основні критерії типології держав

Історичні типи держави і права

Похідне виникнення держав

Держава, її ознаки та атрибути

Сучасні підходи до вивчення держави

Сутність держави: плюралізм підходів

Функції держави: поняття та класифікація

Форми здійснення функцій держави

Форма держави: поняття, структура, значення

Поняття і види форм правління

Поняття і види форм державного-територіального устрою

Поняття і види форм державного режиму

Державна влада та її властивості

Механізм держави: поняття, структура і принципи

Методи здійснення державної влади

Розподіл влади в державі

Інститут держави: поняття і види

Інститут законодавчої влади

Парламент, його повноваження і структура

Інститут глави держави

Інститут виконавчої влади

Уряд в сучасній державі

Інститут судової влади

Інститут контрольної влади

Омбудсман в сучасній державі

Політична система суспільства: поняття, структура, функції

Типологія політичних систем

Місце держави в політичній системі суспільства

Держава і об'єднання громадян

Держава і місцеве самоврядування

Громадянське суспільство: становлення концепції

Громадянське суспільство: поняття і структура

Співвідношення громадянського суспільства і держави

Держава і соціальне партнерство

Поняття, принципи і форми демократії

Співвідношення держави і права: основні підходи

Правова держава: становлення ідеї

Правова держава: основні ознаки і перспективи

Соціальна держава: становлення ідеї

Соціальна держава: основні ознаки і функції

Правовий статус особи, його структура і види

Покоління прав людини

Права людини і права громадянина

Юридичні обов'язки людини і громадянина

Система гарантій прав людини і громадянина в сучасній державі

Міжнародні стандарти прав людини

Міжнародні стандарти прав дітей і молоді