Юридичний процес грає важливу роль в механізмі правового регулювання, оскільки він практично і є механізмом реалізації закону, про відсутність якого так часто говорять юристи і політики.

 

Вимоги до юридичного процесу та юридичної процедури

 

При всій різноманітності видів юридичних процедур і юридичного процесу до них висуваються певні загальні вимоги:

1) виникнення матеріальних норм (здійсненню яких процедура служить) і процесуальних норм повинне бути синхронним. Створення нормативних моделей процедур не повинне відставати в часі від тих норм і відносин, реалізацію яких вони покликані забезпечувати. Інше приведе до бездіяльності матеріальних норм. Наприклад, протидія злочинності в Україні була утруднена внаслідок того, що новий Кримінальний кодекс не був своєчасно «оснащений» ухваленням нового Кримінально-процесуального кодексу;

2) процесуальні норми повинні бути на тому ж рівні ієрархії, що й матеріальні. Наприклад, якщо норми, які процедура (процес) повинна забезпечувати, закріплені законом, то і процедура (процес) повинна бути встановлена на рівні закону. Наприклад, кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство не тільки знаходяться на одному рівні ієрархії, але і систематизовані однаковим способом – у вигляді кодексу. Що стосується простіших процедур (наприклад, накладення дисциплінарного стягнення), то процесуальні норми слід по можливості поміщати в тих же нормативних актах, в яких містяться матеріальні норми, на реалізацію яких процедурні норми направлені. Так, у трудовому праві і матеріальні, і процесуальні норми (наприклад, порядок накладення дисциплінарного стягнення) зосереджені в одному нормативно-правовому акті – Кодексі законів про працю;

3) матеріальні і процесуальні норми з погляду змісту повинні бути узгоджені, взаємопов’язані, при цьому процесуальні норми не повинні стосуватися змістовної сторони матеріальних норм, а тим більше суперечити ним. Інакше норми матеріального права перетворюються на порожню декларацію;

4) процедури, що регламентують владні відносини, повинні бути демократичними, тобто обслуговувати соціальні інтереси, а не інтереси бюрократичної системи. Для розвитку демократії в Україні актуальним є ухвалення Адміністративного кодексу, який повинен сприяти оптимізації державного управління, встановленню реальної відповідальності за ухвалені посадовцями рішення;

5) правові процедури повинні по можливості мати якості багатоваріантності і диспозитивності, інакше кажучи, процедура повинна пропонувати різні варіанти реалізації матеріальної норми і надавати суб’єктам право самим вибирати порядок здійснення своїх прав і обов’язків, а у ряді випадків – визначати його в договорі. Перш за все, це стосується сфери цивільного обороту. Так, в Україні суб’єкти цивільно-правових і господарсько-правових відносин мають право вибрати різні варіанти рішення спорів – звернутися до судів загальної юрисдикції, третейські суди або ж вирішити конфлікт позасудовим способом, наприклад, за допомогою нейтрального посередника-медіатора;

6) юридичний процес повинен відповідати вимозі доступності. Тут є декілька аспектів: доступність інформаційної моделі процедури, тобто доступність інформації про порядок реалізації тих або інших юридичних норм; простота порядку звернення в компетентний орган; оперативність розгляду питання; вартість витрат на процес;

7) особливе значення для юридичного процесу має якість надійності. Надійність системи часто зв’язується з її простотою: чим простіша система, тим вона надійніша. Проте стосовно юридичного процесу це правило не завжди працює. Надійність юридичного процесу залежить від забезпеченості його правовими гарантіями, але найголовніший специфічний чинник для цього параметра – відпрацьованість процедури.

8) юридичний процес повинен бути послідовним. Від того, наскільки правильно в процедурі вибрана послідовність здійснення актів поведінки, залежать її досконалість, оптимальність, ефективність.

 

Види юридичного процесу

 

У сучасній правовій науці юридичний процес одержав широке трактування і зв’язується не тільки з правозастосуванням, але і з правотворчістю. Так, за характером ухвалюваних рішень юридичний процес може бути правотворчим, правозастосовчим і правороз’яснювальним.

Результат правотворчого процесу – нормативно-правові акти. Процедури ухвалення нормативно-правових актів і ступінь врегульованості цих процедур процесуальними нормами істотно розрізняються залежно від органу правотворчості, при цьому особливу значущість має законодавчий процес.

Результат правозастосовчого процесу – ухвалення індивідуального юридичного рішення у певній справі або питанні. Процедури ухвалення правозастосовчих рішень різноманітні. Вони простіші для органів і посадовців виконавчо-розпорядчої влади (указ Президента про призначення голови обласної адміністрації, наказ керівника про прийом на роботу). Найбільш складними є процедури ухвалення актів юрисдикційних органів (провадження по встановленню фактів, що мають юридичне значення, провадження у кримінальних справах).

В ході правороз’яснювальної (првотлумачної) діяльності видаються специфічні юридичні рішення – інтерпретаційні правові акти, які відрізняються як від нормативних, так і від правозастосовчих актів. Разом з тим законодавець в Україні поки не виділяє особливої процедури ухвалення актів офіційного тлумачення і, отже, не вважає таку діяльність особливим видом юридичного процесу.

Специфічні особливості має також провадження по виконанню правозастосовчих рішень: судових вироків, рішень у цивільних справах, постанов про адміністративний арешт та інших рішень про застосування заходів державного примусу. Подібну правовиконавчу діяльність державних органів слід розглядати як особливий різновид правозастосовчого процесу.

Традиційно за галузевою ознакою виділяються цивільний, господарський, кримінальний та адміністративний процес.

Цивільний процес передбачає розгляд справ про спори, які виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, в яких хоча б однією стороною є громадянин (фізична особа).

Господарський процес передбачає розгляд справ за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав і інтересів, що охороняються законом.

Адміністративний процес передбачає розгляд спорів: між фізичними або юридичними особами і суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності; з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження; між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління; щодо виборчих правовідносин.

Кримінальний процес складається з декілька стадій провадження у справі, кожна з яких завершується підсумковим процесуальним рішенням. Досудове провадження розділяється на наступні стадії: порушення кримінальної справи; дізнання; досудове слідство. Судочинство в суді першої інстанції розділяється на наступні стадії: попередній розгляд справи; судовий розгляд, який включає підготовчу частину судового розгляду, судове слідство, судові дебати, зокрема – останнє слово підсудного, постановляння та оголошення вироку.

Факультативною стадією для всіх видів судових процесів є апеляційне і касаційне виробництво. Апеляційне провадження – перегляд справи по суті (повністю або частково – в межах апеляційної скарги) судом вищої інстанції і винесення нової ухвали (хоча воно може повністю співпадати з попереднім). Касаційне провадження - перевірка законності і обгрунтованості рішення, винесеного нижчим судом. Нове рішення в цьому випадку не виноситься. Якщо касаційна інстанція приходить до висновку про незаконність або необгрунтованість рішення, воно скасовується і справа передається на новий судовий розгляд.

 

Питання, завдання та тести для самоконтролю

Дайте визначення юридичної практики.