Основні критерії типології держав

Тип держави – це система істотних рис, властивих всім державам, які відносяться до певної групи.

У сучасній науці існує декілька підстав для типології (класифікації) держав. Перш за все, з урахуванням тривалого історичного розвитку державності розрізняють історичні типи держав.

Існують й інші критерії для типології держав. Відповідно до форм держави протиставляються монархія та республіка, єдині (унітарні) та федеративні держави. Залежно від принципу побудови держави і ступеня участі в цьому громадян розрізняють державу-установу та державу-корпорацію. Держава-установа будується зверху вниз. Участь громадян в цьому процесі є мінімальною, більше того, в ній реалізується принцип державної опіки над людьми. Тому державу-установу часто називають патерналістською (від лат. «pater» – батько). Держава-корпорація будується від низу до верху, вона заснована на участі самостійних суверенних індивідів. Таку держава можна назвати партиcипітарною (від англ. «participation» – участь).

Відповідно до типів державно-політичного режиму розрізняються демократичні та автократичні держави. Демократична держава позиціонує себе як правління народу, яке здійснюється в безпосередній та представницькій формах, на основі конституції. Форма правління – монархія або республіка – в цьому сенсі значення не має. Автократична держава виступає як влада окремого правителя (групи, партії), не зв’язана волею народу та конституцією. Різновидами автократичної держави є партійна та диктаторська держави. Партійна держава підпорядкована цілям та інтересам однієї партії. Як правило, партійний і державний апарати в ній злиті воєдино (нацистська Німеччина – як найбільш характерний приклад). Диктатура предстає як організаційне оформлення одноосібної влади. Диктатура – стародавнє явище, відоме з римських часів. У сучасному світі до таких держав відносять Кубу, Північну Корею, багато африканських держав.

По відношенню до релігії та церкви розрізняють світські, клерикальні, теократичні та атеїстичні держави. Світська держава базується на принципі розділення сфер впливу церкви та держави. Релігійні організації не мають права втручатися в державні справи, а держава, у свою чергу, гарантує свободу совісті і невтручання у внутрішні справи релігійних організацій. Інколи офіційний статус світської держави закріплюється конституційно (Україна, Росія, Німеччина, Франція).

Клерикальна держава також передбачає свободу совісті своїх громадян, але при цьому має офіційну релігію та церкву. Церква не зливається повністю з державою, але має ряд юридичних повноважень, які традиційно відносяться до держави (реєстрація актів цивільного стану, контроль в області освіти, релігійна цензура засобів масової інформації). У клерикальній державі офіційна церква має право брати участь в політичному житті, зокрема – мати представництво в органах влади (наприклад, духовні лорди у верхній палаті британського парламенту). До таких держав відносять Велику Британію, Норвегію, Швецію.

У теократичній державі державна влада належить церкві (іншому релігійному об’єднанню), релігійні тексти є основним джерелом права, а норми релігії мають пріоритет перед нормами права та іншими соціальними нормами. Глава держави виступає одночасно як релігійно-духовний лідер. До таких держав відносяться Іран, Саудівська Аравія, Марокко.

Атеїстичні держави відрізняються гоніннями на релігію, церкву та її священнослужителів. Атеїзм (точніше, безбожність) є офіційною ідеологією, відступ від якої, принаймні, не рекомендується, а то й карається. Саме така ситуація існувала колись в соціалістичних державах.

З інших підстав для типології важливим є розділення держав за принципом співвідношення між державою і правом. За цим критерієм розрізняються правова держава та етатістська держава; за принципами фінансування – на бюрократичні та податкові держави.

Останнім часом деякі учені (С.А.Комаров) пропонують як підставу для типології держав особистісний підхід, а саме – міру економічної, соціальної, політичної і духовної (культурної) свободи особистості[6].

 

Історичні типи держав

 

Держава, як і суспільство, є продуктом історичного розвитку людства, що й обумовлює формування історичної типології держав. Існує декілька основних підходів до історичної типології держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний.

З погляду формаційного підходу головною ознакою, що визначає історичний тип держави, є тип соціально-економічних відносин, що склалися в суспільстві. Формація – це історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва (соціально-економічних відносинах). Автори формаційного підходу (Карл Маркс, Фрідріх Энгельс, Володимир Ленін) вважали спосіб виробництва базисом, а державу, право, релігію, мораль, мистецтво – надбудовними, похідними від базису явищами. Тому, із їхньої точки зору, історичний тип держави обумовлений типом соціально-економічних відносин. Наприклад, якщо в суспільстві панують рабовласницькі соціально-економічні відносини, означає, і держава є рабовласницькою і захищає переважно інтереси рабовласників.

Маркс виділяв такі історично існуючі формації (і відповідні ним типи держави): рабовласницька, феодальна, буржуазна. В майбутньому, з погляду Маркса, в результаті соціалістичної революції повинна виникнути держава диктатури пролетаріату, яка приведе до відмирання держави і права як непотрібних в комуністичному суспільстві явищ.

З позицій цивілізаційного підходу (Микола Данилевській, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер) історія людства – це історія народження, розвитку і згасання замкнутих, локальних цивілізацій. Кожна з цивілізацій своєю основою має, перш за все, духовний початок («велику ідею», за виразом Тойнбі): своєрідну релігію та культуру, національну психологію. Кожна з цивілізацій має характерний тільки для неї тип держави.

Якщо з погляду Маркса всі народи Землі і всі держави пройшли (або пройдуть) одні й ті ж стадії розвитку, то з погляду Тойнбі цивілізації ніяк не пов’язані між собою і практично не впливають одна на одну. Тойнбі включав до числа локальних цивілізацій єгипетську, китайську, еллінську, західну, православну, мексиканську та ін. цивілізації, що породили відповідний тільки їм історичний тип держави.

Технократичний підхід (Герберт Спенсер, Уолтер Ростоу, Деніел Белл) до типології держави заснований на пріоритеті рівня розвитку технології, який визначає тип суспільства і держави. Прихильники цього підходу виділяють три рівні розвитку технології: аграрний, промисловий (індустріальний) та постіндустріальний (інформаційний). Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці, наприклад, на рабстві, кріпацтві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична держава. Індустріальний тип технології вимагає свободи та ініціативи особи. Йому відповідає ліберальна держава, що визнає свободу і юридичну рівність людей. Сучасним інформаційним технологіям, що залучають до виробництва і управління переважна більшість населення, відповідає демократична держава.

Кожний з підходів до історичної типології держави має свої сильні і слабкі сторони, по-своєму висвічуючи різні аспекти складного шляху розвитку суспільства і держави.

 

Похідне виникнення держав

 

Похідне виникнення держави відрізняється від первинного виникнення (походження) тим, що нова держава виникає не на порожньому місці, а на основі окремих елементів колишньої держави і з використанням вже наявних готових моделей державності. Похідне виникнення держав має наступні варіанти:

1) ліквідація колишньої держави в результаті революції і виникнення нової держави (але на тій же території, населеній тим же народом). Прикладом тому може бути Перша республіка у Франції, проголошена в 1792 р., Російська Радянська Федеральна Соціалістична республіка, що виникла в результаті Жовтневої революції 1917 р.;

2) розділення держави. Таким шляхом виникли Чехія і Словаччина в результаті розділу федеральної Чехо-Словаччини, пострадянські держави в результаті розпаду СРСР;

3) сецесія частини держави і населення. Таким шляхом виникли Эритрея, що вийшла з складу Ефіопії, Бангладеш, що вийшла з Пакистану;

4) об’єднання декількох держав. Прикладом може бути об’єднання НДР і ФРН в 1990 р.

5) виникнення держави в результаті національно-визвольного руху. Створення нових держав на розвалинах колоніальних імперій (перш за все – Британської і Французької) стало найбільш поширеним способом створення держав в ХХ ст. Багато держав (Мозамбік, Алжир, Ангола, В’єтнам) виникли в результаті збройної боротьби, інші (Мадагаскар, Танзанія) домоглися незалежності від метрополій мирним шляхом. Деякі з народів, що добилися незалежності, мали власну державність в доколоніальний період (Індія, Єгипет), інші – ні. У будь-якому випадку й ті, й інші нові держави спочатку будувалися на державних моделях, що вже є в світі. Більшість нових незалежних держав орієнтувалися на державний лад колишньої метрополії, проте деякі проголошували своїм зразком соціалістичні держави. Надалі вони, як правило, відходили від спочатку обраних моделей.

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Охарактеризуйте соціальні інститути суспільства.

2. Дайте визначення влади. Складіть схему видів влади.

3. Охарактеризуйте особливості влади та соціальних норм первісного суспільства.

4. Складіть таблицю «Теорії походження держави»

Назва теорії	Основні представники	Сутність теорії

 

5. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Автори теорій походження права»

1. Тома Аквінський	А. Класова теорія
2. Жан Жак Руссо	Б. Історична теорія
3. Густав Гуго	В. Теологічна теорія
4. Ерік Аннерс	Г. Природно–правова
5. Фрідріх Енгельс	Д. Теорія примирення

 

6. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Сутність теорій походження права»

1. Теологічна	А. Держава виникла внаслідок виникнення приватної власності та розшарування суспільства
2. Патріархальна	Б. Держава є результатом громадського договору
3. Природно-правова	В. Держава виникла з розростання сім’ї
4. Теорія насильства	Г. Держава виникла внаслідок неолітичної революції
5. Психологічна	Д. Держава виникла як реалізація волі Бога
6. Класова теорія	Е. Виникнення держави пояснюється властивостями психіки людини
7. Кризова теорія	Є. Держава виникла внаслідок завоювання одних племен іншими

 

7. Назвіть основні стадії становлення держави.

8. Назвіть основні критерії типології держави.

9. Складіть таблицю «Історичні типи держави»

Назва підходу до історичної типології та його основні представники	Критерій типології	Основні етапи розвитку держави

 

10. Назвіть види похідного виникнення держави.

 

Додаткова література

Алексеев В.П., Першиц А. И. История первобытного общества: Учебник для вузов. – М: Высшая школа, 1990. - 351с.

Аннерс Э. История европейского права/ Пер. со швед. – М.: Наука, 1994. – С.10-20.

Георгиевский Э.В. К вопросу о характере и степени конфликтности в первобытном стаде // Сибирский Юридический Вестник. - 2005. - № 3. (находится на сайте www.law.edu.ru)

Думанов Х.М, Першиц А.И. Матриархат// Вестник российской академии наук. - 2000. – Т. 70. - № 7. - С.621-627.

Думанов Х.М., Першиц А.И. Мононорматика и начальное право//Государство и право. - 2000. - № 9. - С. 85-91; 2001. – № 1. – С.98-103.

Звонарева О.С. О цивилизационном подходе в теории государства и права //Правоведение. - 2003. - № 4. - С. 173-180.

Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. – М.: Юрист, 1999. – 335с.

Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – Одесса: Юрид.літ., 2001. – С.9-16.

Омельченко О.А. История политических и правовых учений (История учений о государстве и праве): Учебник для вузов. – М.: Эксмо, 2006. – С.102-103, 142-143, 189-190, 205-208, 245-246, 263-265, 288-289, 370-372, 435-436, 498-499.

Серегин А.В. Истоки монархического правления в социальной организации первобытного общества //Правоведение. -2006. - № 1. - С. 197-206.

Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2-е изд., доп. и испр. – М.: Юрист, 2000. – 23-34.