Розділ 23. Юридична практика. Юридичний процес

Поняття і структура юридичної практики

 

Юридична практика – це професійна юридична діяльність по виданню, тлумаченню і реалізації правових приписів, здійснювана з урахуванням накопиченого соціально-правового досвіду.

Структура юридичної практики – її будова, розташування основних елементів і зв’язків, які забезпечують її цілісність, збереження об’єктивно необхідних властивостей і функцій. У структурі юридичної практики виділяють динамічний і статичний елементи:

1) юридична діяльність (динамічна сторона) є юридичними діями і операціями, засобами і способами їх здійснення, ухвалені рішення і результати дій. Юридичні дії є зовні вираженими, соціально-перетворюючими правовими актами, які тягнуть за собою певні наслідки. Сукупність взаємозв’язаних між собою юридичних дій, що мають єдину мету, складає операцію (наприклад, огляд місця злочину є операцією, оскільки включає декілька різних юридичних дій). У загальному вигляді динамічна сторона юридичної практики представлена діями правотворчих і правозастосовчих органів, виданими ними правовими актами;

2) соціально-правовий досвід (статична сторона), який включає правоположення, тобто вироблені в ході юридичної практики сталі приписи загального характеру, що акумулюють соціально цінні та стабільні сторони конкретної юридичної діяльності. Такими є, наприклад, правові позиції Конституційного Суду України, узагальнення судової практики із певних категорій справ.

Статичний компонент юридичної практики формується в результаті юридичних дій та операцій, що становлять суть динамічного її компоненту.

Об’єктом юридичної практики виступають суспільні відносини, інші форми поведінки людей та їхніх об’єднань, соціальних спільнот, інакше кажучи – суб’єктів права.

Суб’єктами юридичної практики є правотворчі та правозастосовчі органи (законодавчі органи, органи виконавчої влади, в т.ч. правоохоронні органи, їхні посадовці, суди, адвокати, органи нотаріату тощо). Суб’єкти юридичної практики безпосередньо видають, тлумачать і застосовують юридичні норми. Учасники юридичної практики – це суб’єкти права, які сприяють суб’єктам юридичної практики в здійсненні правових дій і операцій, але самі при цьому не видають і не застосовують правових норм. Наприклад, як учасники слідчої практики виступають поняті, свідки, потерпілі.

 

Види юридичної практики

 

Для правової системи суспільства характерним є одночасне функціонування різноманітних типів, видів і підвидів юридичної практики:

1) в залежності від змісту розрізняють правотворчу, правозастосовчу (правореалізаційну), інтерпретаційну практики.

В процесі правотворчої практики формуються нормативно-правові засоби (норми, принципи і т.п.) дії на суспільні відносини і інші форми поведінки людей.

Правозастосовча практика є владною діяльністю компетентних органів, направленою на винесення індивідуально-конкретних приписів, і виробленим в ході такої діяльності правовим досвідом.

Суть інтерпретаційної практики зводиться до формулювання правових роз’яснень і правоположень;

2) за суб’єктами юридична практика розмежовується на законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну тощо. По цьому ж критерію можлива і детальніша класифікація. Так, до судової практики відноситься практика Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції. Прийнявши за підставу класифікації об’єкти практики і категорії вирішуваних юридичних справ, можна говорити про судову практику по цивільних, у кримінальних справах;

3) залежно від функціональної ролі розрізняють регулятивну і охоронну юридичну практику. Наприклад, діяльність органів реєстрації актів цивільного стану, органів нотаріату в основному носить регулятивний характер. Діяльність прокуратури і органів внутрішніх справ по перевазі носить охоронний характер. Судова ж практика поєднує в собі регулятивний (наприклад, визнання в судовому порядку права власності на нерухоме майно, розділ майна) і охоронний (наприклад, оголошення вироку у кримінальній справі) моменти.

Кожний з типів, видів і підвидів юридичної практики специфічний за своєю природою, елементам змісту і форми, функціям і іншим важливим аспектам.

Юридичний процес, його ознаки та стадії

 

Процедурний механізм властивий практично кожному соціально-нормативному регулятору. Але найповніше процедурний характер, як і нормативність, виражений у праві.

Юридичний процес – це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів і посадовців, що полягає в підготовці, ухваленні і документальному закріпленні юридичних рішень загального або індивідуального характеру.

Ознаки юридичного процесу:

1) владний характер. Юридичний процес є владною діяльністю компетентних органів держави, його посадових осіб, а також, в обумовлених законом випадках, діяльність недержавних суб’єктів, уповноважених на те державою (адміністрація підприємства, орган місцевого самоврядування, керівник вузу тощо);

2) нормативний характер. Юридичний процес врегульований процесуальними нормами і здійснюється за наперед встановленим шаблоном;

3) документально виражений (актний) характер. Це діяльність, направлена на ухвалення юридичних рішень загального (нормативно-правові акти) або індивідуального (правозастосовчі акти) характеру;

4) службовий характер. Юридичний процес є вторинним по відношенню до матеріального права, похідним від нього, є формою його життя;

5) стадіальний характер. Юридичний процес складається із відносно самостійних стадій.

Поняття «юридична процедура» і «юридичний процес» нерідко використовують як синоніми. Але правильніше розглядати юридичну процедуру як порядок здійснення конкретної юридичної дії, а юридичний процес як сукупність юридичних процедур.

Юридичний процес – це складна, триваюча в часі діяльність, що складається з процесуальних стадій, які мають строго певну послідовність. За змістом він є ланцюгом взаємозв’язаних процесуальних дій і рішень, що фіксуються у відповідних документах. Наприклад, в ході розслідування кримінальної справи слідчий виконує такі процесуальні дії, як огляд місця події, обшук, допит свідка, вилучення речових доказів тощо, і виносить різні процесуальні рішення – постанови про порушення кримінальної справи, про провадження обшуку в квартирі підозрюваного, про притягнення особи як обвинуваченого тощо.

Кожен вид юридичного процесу має свої стадії, проте в кожній із стадій будь-якого юридичного процесу обов’язковими є наступні компоненти:

1) відносно самостійне завдання, на рішення якого направлені дії, що об’єднуються в тій або іншій стадії;

2) специфічний склад дій, що включає встановлення або аналіз фактичних обставин, реалізацію відповідної юридичної норми для вирішення питання, справи;

3) створення юридичних документів, в яких відображаються і закріплюються підсумки здійснених в даній стадії юридичних дій.

Юридична процедура і юридичний процес мають, перш за все, службове значення в процесі реалізації права. Реалізація права потребує застосування процедурних форм в наступних випадках:

1) для регламентації процесу правового примусу, здійснюваного в рамках охоронних правовідносин. Відсутність процедурного забезпечення цих відносин таїть в собі небезпеку, з одного боку, порушення законності, істотного утиску прав громадян, а з іншою – небезпеку бездіяльності санкцій;

2) для процедурного опосередкування тих регулятивних норм, які взагалі не можуть бути реалізовані без допомоги належної процедури (наприклад, укладення шлюбу, реєстрація юридичної особи);

Для оптимізації процесу реалізації регулятивних норм. Останні в даному випадку можуть, у принципі, обійтися без процедури, проте процедурні норми покликані встановити найбільш ефективний для досягнення правового результату варіант поведінки учасників регулятивного відношення. Наприклад, процедура оформлення банківського кредиту покликана полегшити його надання і повернення. Хоча слід визнати, що нерідко, через бюрократизм державно-правової системи процедура «працює» проти призначення права, не полегшуючи, а, навпаки, ускладнюючи процес його реалізації.