Професійна правосвідомість і професійна правова культура

 

Професійна правосвідомість (правова свідомість юриста) включає структурні елементи, властиві всім індивідам. Проте специфіка виконуваних завдань, прав і обов’язків накладає на нього певний своєрідний відбиток. Особливості правосвідомості юриста-професіонала формуються в період навчання, коли він одержує різносторонню загальну і спеціальну правову підготовку.

Зміст професійної правосвідомості включає наступні елементи:

1) система теоретичних правових знань, виражених в юридичних принципах, нормах і категоріях, в знанні основних тенденцій і закономірностей державно-правової дійсності;

2) переконаність в соціальній корисності права, його цінності як міри свободи і справедливості, солідарність з правовими приписами, розуміння необхідності застосування правових норм. Для юриста-професіонала характерним є засудження протиправної поведінки і протидія ній;

3) уміння та навики правильного застосування права. Юрист-професіонал повинен уміти користуватися законами і іншими правовими актами, володіти юридичною технікою, орієнтуватися в досягненнях юридичної науки і практики;

4) переконання в необхідності дотримуватись законності при виконанні службових обов’язків.

Для формування правової культури юриста важливе значення має правове мислення – процес віддзеркалення і подальшої оцінки соціальної дійсності з позицій діючого та/або бажаного права, пов’язаний з реалізацією правових норм, правотворчістю і правозастосуванням. Розвинене правове мислення є передумовою правильного рішення юридичних справ, подолання пропусків і колізій в законодавстві, застосування аналогії права і закону.

Професійна правова культура ( правова культура юриста) передбачає глибоке знання системи права і законодавства, переконаність в необхідності їх дотримання, уміння користуватися всією сукупністю правових засобів при виконанні службових обов’язків.

Правова культура юриста визначається не тільки науковими знаннями про суть, характер і взаємодію правових явищ взагалі, механізм правового регулювання, правове поле держави, його окремих напрямів. Вона включає критичне творче осмислення правових норм, законів, правових явищ з погляду їхнього гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Юридична професія в сучасному суспільстві пред’являє високі вимоги не тільки до правової, але й до загальної культури юриста:

1) засвоєння гуманістичних принципів моралі, уміння ними керуватися на практиці. Юрист повинен відповідати вимогам толерантності, яка в правовій сфері виявляється як обов’язок сприяти затвердженню прав людини, плюралізму, демократії та правопорядку;

2) знання основних тенденцій в політиці держави, провідних політичних партій, уміння користуватися інструментарієм політичної діяльності, політична активність. Ряд юридичних професій передбачає обмеження деяких видів політичної діяльності, але юрист зобов’язаний, як мінімум, брати участь у виборах і референдумах;

3) комплекс психологічних знань, що включає психологію особи і діяльності, психологію юридичної праці і психологічні характеристики окремих юридичних професій, навики і прийоми використання цих знань в професійних ситуаціях, пов’язаних з вирішенням конкретних юридичних справ (наприклад, спілкування з потерпілим, з свідком, з клієнтом юридичної консультації тощо);

4) дотримання службового етикету, культури мови спілкування і зовнішнього вигляду, естетики документів.

Національним компонентом правової культури юриста є знання державної мови, особливостей етнічної культури і національних традицій того регіону, де він здійснює професійну діяльність.

В цілому, професійна правова культура повинна бути вищою, ніж правова культура непрофесіоналів.

 

Питання, завдання та тести для самоконтролю

 

1. Дайте визначення правосвідомості.

2. Визначте та охарактеризуйте структуру правосвідомості.

3. Охарактеризуйте функції правосвідомості.

4. Найдіть відповідність між стовпцями таблиці та допишіть визначення

А. Рівні правосвідомості	1. Індивідуальна -
2. Професійна -
3. Суспільна -
Б. Види правосвідомості	4. Буденна -
5. Групова -
6. Наукова -

 

5. Дайте визначення правової культури та визначте її структуру.

6. Що таке деформація правосвідомості?

7. Найдіть відповідність між стовпцями «Прояви деформацій правосвідомості»

 

1. Правовий нігілізм	А. Народний депутат вимагає прийняття закону, в я кому зацікавлені фінансові кола, які його підтримують
2. Правовий ідеалізм	Б. Керівник установи видає наказ про дисциплінарне стягнення щодо працівника, не знаючи відповідних норм трудового законодавства і покладаючись на власний досвід
3. Правовий інфантилізм	В. Жертва злочину звертається за допомогою до місцевого кримінального «авторитету», оскільки не вірить у можливості міліції знайти та покарати злочинця
4. Правовий дилетантизм	Г. Адвокат не ознайомився детально із справою, по якій має виступати в судовому засіданні, покладаючись на власну красномовність та уміння переконувати аудиторію
5. Правова демагогія	Д. Громадська організація наполягає на прийнятті закону про попередження зловживання владою, вірячи у те, що його прийняття покладе край цьому негативному явищу

 

8. Охарактеризуйте мету, форми та методи правового виховання.

9. Ознайомтесь з Національною програмою правової освіти населення і наведіть конкретні приклади форм правового виховання.

10. Визначте етапи та форми правової соціалізації особистості.

11. Використовуючи свої знання з юридичної деонтології та теорії держави і права, складіть портрет сучасного юриста.

 

Додаткова література

Антонович М. Правова культура українського народу в сфері прав людини: історичний розвиток та сучасний стан // Право України. – 2003. - №12. – С.75.

Бабкин В.Д. Правовое воспитание студентов. – К.: Вища школа, 1983. – 53 с.

Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України. – 2004. - №10. – С.120.

Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – 128 с.

Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. – 2005. - №4. – С.24.

Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права // Право України. – 2006. - №4. – С.154-159.

Гранат Н.Л. Правовое воспитание: понятие, формы и методы осуществления // Юрист. – 1998. - № 11/12. – С. 2-8.

Гринюк Г.Ф. Правова культура і її роль у становленні та розвитку правової держави // Держава і право. Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 20. – С.31-38.

Дмитрієнко Ю.М. Актуальні проблеми та перспективи постоталітарної української правосвідомості // Держава і право: Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 21. – С.24-31.

Крижанівський А.Ф. Правова культура на перетині постмодерну і глобалізації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. - №1. – С.8-13.

Мартышин О.В. Национальная политическая и правовая культура в контексте глобализации //Гос. и право. – 2005. – № 4. – С.9-17.

Марченко Л. Правова культура має виховуватись змалечку // Право України. – 2004. - №2. – С.156.

Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. – 2001. - №4. – С.21.

Скуратівський А. Взаємозв’язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації // Право України. – 2004. - №1. – С.118.

Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. – 2005. - №4. – С.26.

Швачка В.Ю. Правовий нігілізм у контексті правової соціалізації особистості // Актуальні проблеми держави і права. Зб.наук. праць. – Одеса: Юрид.літ., 2005. – Вип.24. - С.374-382.

Юрашевич Н.М. Правосознание и право: общность и различия // Государство и право. – 2005. - №7. – С.69.

 

Розділ 25. Законність і правопорядок

Законність та її принципи

Законність – це режим суспільно-політичного життя, що заснований на правовому характері його організації і виражається у вимозі точного, строгого і неухильного дотримання і виконання чинних правових актів всіма суб’єктами права.

Сутністьь законності полягає в добросовісному і неухильному дотриманні і виконанні всіма суб’єктами права діючих законів, яке й забезпечує стан правомірності суспільних відносин. Мета законності в демократичній державі полягає в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Засоби і методи реалізації вимог законності повинні носити правовий характер. Єдність суті, мети і засобів реалізації вимог законності виражається в категорії правозаконності. За класичним визначенням англійського конституціоналізму Альберта Дайсі: «Правозаконность – це абсолютний авторитет і верховенство чинного законодавства, що протиставлені довільним розпорядженням влади і виключають не тільки свавілля з боку уряду, але й саму можливість діяти в якихось ситуаціях на свій розсуд».

Принципи законності є основними ідеями, що розкривають зміст законності як стани правомірності суспільних відносин, законодоцільності поведінки індивідів:

1) принцип верховенства закону передбачає, що закон очолює положення систему нормативно-правових актів, оскільки є актом вищого законодавчого органу, який безпосередньо виражає волю народу. Всі підзаконні акти не повинні суперечити законам і повинні прийматися в строго встановленому законом порядку і формі, а правозастосовчі акти повинні відповідати законам і виданим відповідно до них підзаконним актам;

2) принцип єдності законності, що означає одноманітне розуміння і застосування законів на всій території держави. У демократичній державі не може бути законності «калузької» або «рязанської», правосуддя «басманного» або «печерського» – всі органи держави, їхні посадовці і громадяни повинні однаково сприймати і виконувати вимоги законів;

3) принцип загальності законності, який передбачає, що вимоги законів і підзаконних актів поширюються на всіх суб’єктів права без будь-якого винятку. Ніхто не має права самостійно вирішувати, який об’єм вимог закону розповсюджується особисто на нього, ніхто не має права ставити себе над законом або поза законом;

4) принцип рівності всіх перед законом, тобто наявність рівних прав і обов’язків у кожного, незалежно від соціального положення, посади, раси, статі; рівна захищеність всіх і кожного; однакові гарантії від зловживань з боку посадовців і органів державної влади;

5) принцип гарантованості основних прав і свобод людини, що полягає в необхідності забезпечення пріоритету прав індивіда, а також гарантіях їх з боку держави;

6) принцип взаємозв’язку законності і демократії. Законність є основою для становлення і розвитку демократії, і навпаки, демократія є основним чинником зміцнення режиму законності. Без демократії законність може перерости у свавілля держави щодо особи, без законності демократія може виродитись в охлократію (влада натовпу), анархію і свавілля натовпу щодо особи. Цей принцип пов’язує дію законності тільки з правовими законами. Тоді законність набуває якості правозаконності;

7) принцип доцільності, що розкриває, як співвідносяться цілі та засоби їх реалізації в діяльності держави. Передбачається, що закон утілює в собі вищу суспільну доцільність, тобто відповідає цілям і завданням суспільства. В рамках закону слід обирати найбільш оптимальне рішення. Неприпустиме порушення закону під приводом доцільності (житейської, місцевої, корпоративної), рівно як неможливо досягти навіть найблагородніших цілей шляхом утиску і відчуження прав людини;

8) принцип невідворотності відповідальності, що означає, що будь-яке протиправне діяння повинно бути своєчасно розкрито, а винні в його вчиненні особи повинні понести справедливе покарання. Усвідомлення неминучості відповідальності є головним стримуючим чинником для потенційних правопорушників.

Законність, у свою чергу, розглядається як загальноправовий принцип, суть якого полягає в категоричній вимозі правомірної поведінки всіх суб’єктів права у всіх сферах правового життя.

Гарантії законності

 

Гарантії законності – це система умов і засобів, що забезпечує процес реалізації законності.

Законність як суспільний феномен є результатом взаємодії різних чинників, які й визначають її природу. За характером дії цих чинників на створення режиму законності їх можна умовно розділити на дві групи: загальні умови і спеціальні (юридичні) засоби.

Загальні умови впливають на формування законодоцільної поведінки особи побічно, створюючи передумови для зміцнення режиму законності. У розряд загальних включаються наступні умови:

1) економічні (безкризовий економічний розвиток суспільства, ефективна організація системи господарювання, стійка грошова система тощо);

2) політичні (стан державної влади, її легальність і легітимність, здатність реагувати на потреби населення, а також демократична політична культура і зрілість інститутів цивільного суспільства – партійна система, наявність опозиції, вільна преса тощо);

3) духовні (рівень духовної і правової культури, система правових ціннісних орієнтації, організація правової пропаганди і виховання, характер ідеології, стан етичної свідомості);

4) соціальні (достатній рівень життя і забезпечення соціальної захищеності населення).

Спеціальні (юридичні) засоби забезпечення законності – це сукупність умов і засобів, закріплених в чинному законодавстві, безпосередньо направлених на забезпечення режиму законності, дотримання і захист прав і свобод особистості.

Серед юридичних гарантій слід зазначити:

1) досконале і повне законодавство, що адекватно відображає тенденції суспільної еволюції, ефективний механізм реалізації правових норм, засоби правового регулювання. Прогальне, колізійне законодавство, яке відстає від суспільних потреб, саме по собі є перешкодою для здійснення режиму законності;

2) засоби попередження правопорушень, призначення яких полягає в своєчасному запобіганні можливим правопорушенням (наприклад, митний огляд);

3) засоби виявлення правопорушень, направлені на ефективне виявлення правопорушень правоохоронними органами;

4) засоби припинення правопорушень (затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд, скасування незаконних актів посадовців і органів тощо);

5) засоби захисту і відновлення порушених прав, усунення наслідків правопорушень;

6) заходи юридичної відповідальності як заходи державного примусу за вчинене правопорушення;

7) процесуальні гарантії – наявність ефективного механізму реалізації правових норм. Законодавчо закріплені права і обов’язки суб’єктів права можуть бути успішно реалізовані тільки за наявності надійних і доступних юридичних процедур і юридичних процесів;

8) гарантії правосуддя – наявність незалежної судової влади, що своєчасно вирішує цивільні та кримінальні справи.

Загальні умови і спеціальні (юридичні) засоби забезпечення режиму законності повинні існувати і функціонувати в комплексі, у взаємозв’язку один з одним.