Тлумачення норм права – це інтелектуальна діяльність, направлена на розкриття смислового змісту правових норм.

Термін тлумачення в правовій сфері використовується в декількох значеннях:

1) тлумачення виступає як інтелектуальний процес розуміння і пізнання правової норми, який виражається в сукупності способів (прийомів) тлумачення;

2) тлумачення розглядається як діяльність певних суб’єктів (офіційне і неофіційне тлумачення), що має різну обов’язковість для правозастосовувачів;

3) тлумачення предстає у вигляді результату інтелектуального процесу розуміння і пізнання правової норми, вираженого в мовній формі, що іменується тлумаченням за об’ємом (буквальне, поширювальне і обмежувальне).

Більш традиційним є розмежування тлумачення на з’ясування права і роз’яснення права. З’ясування є розкриттям змісту юридичних норм «для себе». Роз’яснення є розкриття зміст юридичних норм «для інших».

Тлумачення передує процесу втілення норм права в життя. Необхідність тлумачення норм права зумовили наступні об’єктивно існуючі чинники:

1) абстрактна форма викладу норм права. Норми права, як правило, сформульовані в загальному вигляді і в той же час встановлюють цілком конкретні права і обов’язки своїх адресатів. Тому для реалізації норми права її адресат повинен зробити логічну операцію сходження від абстрактного до конкретного. Інакше суб’єкт права не зможе змоделювати свою майбутню поведінку;

2) неспівпадання між справжньою волею суб’єкта правотворчості та її виразом в тексті джерела права. Загальновідомо, що словесний вираз будь-якого інтелектуального процесу неминуче приводить до часткової втрати інформації. Певні проблеми створює і недосконалість юридичної техніки, неясність, суперечність і громіздкість приписів. Саме тому неминучими є колізії та прогалини в позитивному праві, подолати які можна тільки за допомогою тлумачення;

3) неспівпадання між правовими поняттями і термінами, що їх виражають,, а також невизначеність і складність термінів. Термін, використаний в статті закону, може не співпадати за об’ємом з правовим поняттям. Наприклад, ст.304 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за залучення неповнолітніх до злочинної та антисоціальної діяльності. Тим часом тлумачення цієї норми права переконує в тому, що в реальності законодавець мав на увазі не тільки неповнолітніх, але і малолітніх дітей. Тобто, в цьому випадку зміст поняття ширший, ніж зміст використаного в статті закону терміну. Нормативно-правові тексти нерідко містять різні терміни для одних і тих же понять. Наприклад, належна поведінка може визначатися словами «повинен», «зобов’язаний», «слід», «належить». Широко поширені оцінні поняття, виражені термінами «тяжкі наслідки», «істотна шкода», «особливо крупний розмір» тощо. При цьому для різних ситуацій один і той же термін може означати абсолютно різні поняття. Наприклад, у складі злочину «порушення прав пацієнта» (ст.141 Кримінального кодексу) термін «тяжкі наслідки» означає смерть або розлад здоров’я, а у складі злочину «порушення ветеринарних правил» (ст.251 Кримінального кодексу) той же термін означає епізоотію або масовий відмінок тварин. Нарешті, необхідність тлумачення норм права викликана складністю спеціальної юридичної термінології;

4) системність права. Як відомо, всі правові норми пов’язані між собою. Суб’єкт реалізації права зобов’язаний враховувати зв’язки між конкретними та спеціалізованими, загальними та спеціальними, первинними та похідними нормами, що можливо тільки при правильному тлумаченні тексту.

Суб’єкти тлумачення норм права

 

Суб’єктами тлумачення норм права виступають органи держави, фізичні та юридичні особи. Всі вони можуть роз’яснювати зміст норм права, проте значення і юридична обов’язковість роз’яснень, зроблених різними суб’єктами, неоднакові. Розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення норм права.

Офіційне тлумачення норм права здійснюють уповноважені на те органи держави. Його результат має обов’язкову силу для органу або посадовця, що застосовує розтлумачену норму. Нормативне офіційне тлумачення здійснюється безвідносно конкретного випадку, має загальний характер (розповсюджується на невизначене число випадків). Таке, наприклад, тлумачення Конституційним Судом України статті Конституції України, надане за запитом Президента України. Казуальне офіційне тлумачення дається і має силу стосовно окремого випадку. Наприклад, Верховний Суд України у порядку касації переглядає рішення суду загальної юрисдикції і паралельно дає тлумачення стосовно даної справи.

Залежно від суб’єкта офіційного тлумачення розрізняють:

1) автентичне тлумачення, що виходить від органу, який видав тлумачену норму;

2) делеговане (легальне) тлумачення, здійснюване компетентним органом відносно норми права, виданої іншим органом (наприклад, тлумачення Конституції України Конституційним Судом України).

Неофіційне тлумачення норм права здійснюється суб’єктами, які не мають на те формальних повноважень (учені-юристи, адвокати, юрисконсульти і навіть непрофесіонали) і юридично необов’язково. Значення неофіційного тлумачення залежить від його правильності, а також від авторитету суб’єкта тлумачення. Залежно від компетентності суб’єкта розрізняють такі види неофіційного тлумачення:

1) доктринальне тлумачення, що виходить від учених-юристів;

2) професійне тлумачення, що виходить від юристів–практиків;

3) буденне тлумачення, яке дають люди на основі життєвого досвіду і масової правосвідомості.

Значення тлумачення правової норми істотно зростає, коли виникають ситуації нетипового застосування права, тобто при прогалинах у позитивному праві, при конкретизації права, при значному допущенні розсуду посадовця, а також в інших складних правових ситуаціях.

Тлумачення норми права залежить не тільки від рівня використаної законодавчої техніки, але й від правової культури та правосвідомості суб’єктів, які застосовують право.

Способи (прийоми) тлумачення норм права

 

Спосіб (прийом) тлумачення права – це сукупність однорідних правил тлумачення, певних засобів, що базуються на єдності, і аргументів. Серед фахівців існує значне різночитання у визначенні кількості і різновидів способів тлумачення. Більшість визнає самостійність трьох способів тлумачення: філологічного (мовного), історичного (історико-політичного) і систематичного.

Філологічне тлумачення пов’язане з використанням досягнень лінгвістики, правил синтаксису, морфології, слововживання. Істотне значення тут має чіткість у визначенні понять і термінів, усунення багатозначності виразів, використовуваних в нормативному акті.

Юридичною наукою і практикою вироблені наступні правила філологічного тлумачення:

– «золоте правило тлумачення» – словам і виразам необхідно надавати те значення, яке вони мають в даній літературній мові, надання ж їм іншого значення повинно бути обґрунтовано іншими способами тлумачення, логікою, легальними дефініціями;

– якщо безпосередньо в законі законодавець дав визначення тлумаченому терміну, то саме в цьому значенні його потрібно вживати;

– не можна механічно поширювати значення терміну, розтлумаченого для однієї галузі права, на інші галузі;

– якщо значення терміну не ясно і не визначено в законі, то йому треба надати сенс, в якому він уживається в юридичній науці та практиці;

– якщо закон не надає різного значення однаковим термінам, неприпустимо їм надавати різне значення;

– не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне і те ж значення;

– не можна при тлумаченні допускати, щоб які-небудь слова закону трактувалися як зайві.

Історичне (історико–політичне) тлумачення передбачає звернення до витоків правового припису, вираженого в нормативному акті. Багато що можуть прояснити причини введення даної норми в систему права, дискусії між професіоналами в процесі обговорення тексту нормативно-правового акту. Історичне тлумачення пов’язане із зверненням до традицій та звичаїв правової культури, до практики застосування правових норм, що склалася.

Систематичне тлумачення відображає системний характер права і пов’язане з визначенням місця правової норми в системі права, галузі, підгалузі права, в інституті та субінституті права. У процесі тлумачення в першу чергу виділяються ті нормативні положення, які пов’язані з тлумаченою правовою нормою. За їх допомогою виявляється сенс тлумаченої норми, уточнюється використовувана термінологія, виділяються залежності загальних і спеціальних норм. Особливе значення має встановлення смислового зв’язку між відповідними нормами загальної і особливої частин закону. Наприклад, зіставлення змісту ст.12 (класифікація злочинів) і ст.185 (крадіжка) Кримінального кодексу України дає уявлення про тяжкість вчиненого злочинного діяння і допомагає його правильній кваліфікації.

Найбільш типовими функціональними зв’язками норм права, які роблять вплив на сенс тлумаченої норми, є:

– зв’язки загальних і спеціальних норм;

– зв’язок тлумаченої норми з нормою, що розкриває зміст терміну, який використаний в тлумаченій нормі;

– зв’язки статей відсилань, які призначені для конкретизації норм;

– зв’язки норм одного інституту, які не знаходяться в співвідношенні загальної і спеціальної норми.

Систематичне тлумачення дуже важливе при колізії норм права. Наприклад, в Україні землекористування регулюється не цілком узгодженими між собою нормами земельного, цивільного і господарського законодавства. Подолання колізії цих норм важко здійснити без звернення до систематичного способу тлумачення.

Як самостійний спосіб тлумачення часто розглядається функціональне тлумачення. При цьому використовується знання чинників і умов, в яких функціонує правова норма. При функціональному тлумаченні притягуються оцінки й положення, що відносяться до сфери політики, моралі, релігії. Часто функціональне тлумачення пов’язане з розкриттям змісту так званих оцінних понять в праві: «значний збиток», «тяжкі наслідки», «ганебні дії», «упорядковане житлове приміщення» тощо.

Інколи утверджується як самостійний спосіб логічне тлумачення (інша думка із цього приводу – логіка необхідна при здійсненні всіх способів тлумачення). Можна вважати значущим використання при тлумаченні таких прийомів логіки як логічний аналіз понять, висновки по аналогії тощо. Використання цих прийомів дозволяє від загального, абстрактного змісту правової норми перейти до конкретніших, розгорнених положень, що наближають до конкретних життєвих ситуацій. При використанні даного способу застосовуються різні логічні прийоми:

– логічний аналіз понять, вичленення їх ознак, об’єму, зв’язків з іншими поняттями. В цьому випадку поняття конкретизуються, наближаються до конкретних життєвих умов;

– сенс умовивіду ступеня: хто має право на більше, має право і на менше; кому заборонено менше, тому заборонено і більше.