Основні закономірності походження держави і права

 

Проблема походження держави і права до цього дня залишається дискусійною. Множинність теоретичних досліджень в цій області говорить про те, що дана проблема не знайшла, і, очевидно, ніколи і не знайде однозначного рішення, через що вельми приблизними є уявлення про закономірності цього процесу.

Один з аспектів цієї проблеми – хронологічне співвідношення виникнення держави і права. На цей рахунок існує дві основні точки зору. Переважна більшість вітчизняних дослідників стоять на позиціях одночасного становлення цих соціальних явищ. У зарубіжній науці є загальновизнаною істиною те, що право є старшим за державу (до цієї точки зору зараз схиляються російські учені В.Г.Графській, С.С.Алексєєв, А.В.Поляков). Правовий звичай виник набагато раніше, ніж закон, встановлений державною владою. Звичаєве право спочатку – це знаряддя підтримки порядку без участі державної влади. До основних заходів і санкцій в первісному суспільстві можна віднести засудження з боку громадської думки роду-племені, вигнання, у разі якого людина перетворювалася на ізгоя, і тому її можна було вбити, як дикого звіра. Існували також помста і примирливі процедури і, нарешті, штрафи. Тобто, право виникло на власному ґрунті – на підставі забезпечення нормального функціонування людського колективу. Саме тому додержавне (природне) право властиве всім без виключення соціальним спільнотам.

Що ж до держави, то вона виникла лише там, де були певні сприятливі умови у вигляді поєднання декількох чинників:

1) географічний чинник. Державні форми організації суспільства виникли тільки там, де клімат був помірно жарким або помірним, де існували значні джерела прісної води, а також види флори і фауни, придатні до одомашнення і селекції. Тільки у такому разі можливе ведення відтворюючого господарства при тому мізерному інвентарі, яким володіла стародавня людина;

2) технологічний чинник. Пунктом відліку тут служить освоєння металу. Без металевих знарядь праці і, що не менш важливо, без металевої зброї суспільство не в змозі виробляти надлишковий продукт, захищати себе і завойовувати інших. Історії невідомі держави, жителям яких були б абсолютно невідомі метали;

3) економічний чинник. З одного боку, в умовах привласнюючого господарства державне управління було непотрібне, було «зайвим». Тільки перехід до виробництва поставив на порядок денний питання про професійне управління суспільством. З іншого боку, без появи надлишкового продукту було б неможливо забезпечувати життєве існування цих управлінців;

4) соціальний чинник. Технологічний прогрес веде до появи надлишкового продукту і, що ще більш важливо, збільшує можливості вилучення не тільки надлишкового, але й частини необхідного продукту у населення. Суспільство розшаровується у різних напрямах (за віруваннями, майном, рівнем знань). Держава виникає тільки в соціально неоднорідному суспільстві;

5) демографічний чинник. Незначна щільність населення означає відсутність контактів між колективами людей, через що держава – надмірна реальність, вона, просто кажучи, не потрібна. Збільшення щільності населення, а давнині відомі навіть демографічні вибухи, різко підсилювало контакти, а значить – і конфлікти. З’явилася потреба в посереднику, яким виступила держава. З демографічним чинником пов’язаний

6) чинник зовнішнього насильства і зовнішньої небезпеки. Необхідність оборони подекуди стала вирішальним чинником створення держави (наприклад, Велике князівство Литовське);

7) психологічний чинник. Людині властиві, з одного боку, агресивність і прагнення до лідерства, до слави, з іншого боку – бажання віддатися під захист, бути захищеним та улюбленим, відчувати себе частинкою колективу. Виділення лідера, здатного очолити крупні соціальні зміни теж зіграло видатну роль в процесі утворення держави.

Таким чином, виникнення держави з’явилося результатом сприятливого поєднання різноманітних чинників, на одному полюсі яких – природне географічне середовище, а на другом – людська особистість.

У процесі становлення державності посилилася потреба в правовому регулюванні. Зокрема, воно було потрібне для закріплення статусу жерців, воєначальників, чиновників, для забезпечення масовості і деперсоніфікації вказівок державної влади. Право набуло позитивного (волевстановленого) характеру. Воно стало інструментом владарювання правлячої еліти.

Сучасна наука налічує не менше шести умовних стадій соціальних і культурних змін, які супроводжуються кроками по шляху становлення державної організації і права[5]. У різних народів ці стадії доводяться на різний час, але зміст стадій і їх послідовність можна вважати закономірностями становлення держави і державного права:

1) оформлення соціально-біологічної ієрархії. Соціальні функції в родовій общині формуються за вікостатевою ознакою. На цій стадії всі члени роду безумовно рівні один одному в правах і обов’язках у виконанні загальних справ. Але в цій спільності вже існує лідерство. Лідером ставав той, хто умів робити щось особливе і був щедрим в роздачі членам роду колективно здобутого продукту;

2) формування соціально-культурної ієрархії. Вікостатевий поділ доповнюється поділом на вищих і нижчих. Вищі користуються привілеями у відправленні загальних справ роду, їхні розподільні, релігійні або військові повноваження безперечні. Лідерство перетворюється на соціальну функцію. Непорушність ієрархії охороняється головним чином релігією та громадською думкою. Це вже повністю суспільна влада, здатна примусити окремих своїх членів діяти на користь спільності всупереч особистим бажанням.

І перша, і друга стадії повністю проходять в умовах неоліту (неолітичної революції);

3) формування економіко-соціальної ієрархії. Нерівність приводить до стійко нерівного розподілу продуктів споживання усередині спільноти. На цій стадії особливо стає очевидною головна функція влади в колективі – перерозподіл продуктів, здобутих всім родом. На цій стадії окрім розділово-організаційної виникає і друга найдавніша функція влади: охорона встановленого порядку. На цій стадії етнічна спільність виступає як плем’я. На цій стадії вже достатньо виразними є грані права: правила вигнання і прийому чужоземців, дотримання вимог суспільства, шлюбно-сімейне право;

4) становлення надгромадських владних структур. При стійко прогресуючому виробництві продуктів, які перерозподіляються владою, при нормальному рівні демографічного розвитку, за відповідних екологічних умов можливо об’єднання у велику племінну спільність. Лідери-старійшини наділені стійкими і конкретними функціями. Їх визначають або виборним шляхом, або змаганням, але вже стає можливою і узурпація (тобто захоплення влади). На цій стадії оформляються племінні структури на чолі з ієрархією вождів, з релігійними символами, з єдиними культурними правилами і обрядами;

5) протодержава (прототип держави, ще не держава за формою, але вже виконує функції політичної влади). За своєю головною ознакою – наявністю влади одного вождя (англ. chief) – протодержава одержала в сучасній науці назву чифдом. У загальному вигляді чифдом був об’єднанням соціальних спільнот (родів та/або племен) на певній території під владою одного правителя.

Процес управління на цій стадії вже безумовно відтворює і посилює соціальну нерівність, ця нерівність стає історичним чинником, який по-своєму впливає на еволюцію влади. Економічну основу управління складає загальний контроль над ресурсами, які стають як би незмінним володінням державної організації. Перерозподіл цих ресурсів правителем перетворюється на регулярні роздачі і зворотне отримання у вигляді дані як державної повинності. Матеріальні вигоди одержує вже не весь рід, а ті шари, які причетні політичній структурі. Розрив в соціальному статусі стає політичним: чифдом неминуче еволюціонує в ранню державу, яка складає завершальну, шосту стадію становлення державності.