Брати до уваги — взяти до відома

Ці два вислови є взаємозамінні, близькі за змістом. Брати (узяти) до у ваги означає "зважати / зважити на що-небудь, врахувати щось". При цьому від людини вимагається зосередженість думки, зору, слуху щодо якого-небудь об'єкта, спрямованість думки на кого-, що-небудь. У діловому спілкуванні слово увага вживається у сполуках типу "Це заслуговує на увагу", "Цьому питанню варто приділити особливу увагу". Звертаючись до аудиторії, кажуть: "Прошу уваги", "Прошу Вашої, уваги, шановні колеги".

У сучасній літературній мові поширеним став вислів із прийменником до уваги, напр.: " — Так, я певен, їх [міркування] обов'язково візьмуть до уваги при складанні нових настановлень" (О. Гончар).

Вислів взяти до відома означає "усвідомлювати ту чи іншу зорову чи слухову інформацію", а отже, вказує на вищий ступінь реакції людини на навколишні об'єкти дійсності. Його синонімом є згаданий вислів брати до уваги.

ВІДГУК — ВІДЗИВ

Ще в сьомому випуску щопіврічника "Культура слова" (1973), що тоді називався "Рідне слово", Д. Гринчишин писав про особливості керування цих іменників: вони можуть поєднуватися із прийменниками на та про: відзив І. Франка про Марка Вовчка, відгук про автореферат тощо. Словосполучення з прийменником на (відгук на автореферат) кваліфікується як розмовна форма, що з'явилася під впливом вислову рецензія на дисертацію.

Варто наголосити не граматичну подібність слів, а те, що слово відгук відсуває свій відповідник на друге місце. У Словнику синонімів української мови (К., 1999) читаємо: "відгук (критична стаття, зумовлена появою якоїсь книжки, виступом громадського діяча тощо), відзив, рецензія". У такому випадку варто вживати прийменник про: відгук про дисертацію, відгук про книжку та ін.

У слові відгук це значення не основне, але посідає окреме місце в лексикографічному джерелі. А от у слова відзив воно є відтінком одного із його лексичних значень. Та й рекомендувалося на першому місці, оскільки воно співзвучне із російським отзыв.

Тому, думаємо, недоречно у документації Вищої атестаційної комісії України рекомендувати слово відзив, пор.: "Проект відзиву обговорюється на засіданні вченої ради провідної установи або на засіданні її наукового підрозділу. Цей факт обов'язково зазначається у відзиві" (Бюлетень ВАК України. — 2000. — № 2).

ВАКАНТНИЙ — ВАКАЦІЙНИЙ

Розгляньмо словосполучення вакантна посада та вакаційний період. Чи правильно вжито в них прикметники? Чи можна сказати вакантний періоді Щоб відповісти на це питання, насамперед з'ясуймо значення слів вакантний та вакаційний.

Передусім зауважмо, що ці спільнокореневі прикметники утворені від різних, хоч і спільнокореневих іменників: вакантний —від вакансія, вакаційний —від вакації. Сьогодні кожному відоме одне із значень слова вакансія — "незайнята, вільна посада у штаті установи, організації; вільне місце". Воно побутує і в писемних стилях, і в розмовній мові: "Наприкінці сезону на підприємстві з'явилося доволі багато вакансій" (з газ.); "— Вакансія! Художник Павлов подав прохання Траскіну звільнити його з посади вчителя в університеті" (В. Шевчук). Саме від нього й утворено прикметник вакантний, тобто вільний, найчастотнішим сполучуваним іменником якого є місце: "Художня царина — ew.ua, де всі місця вакантні "(А. Крижанівський); "Заготуйте проект на заміщення вакантних місць" (О. Сизоненко); "В дворянському інституті є вакантне місце вчителя фізики" (В. Канівець).

Менш відоме слово вакації, яке тлумачиться як застаріла назва канікул, відпустки — часу, вільного від навчання чи роботи. Воно вживається здебільшого у мові творів класичної літератури або ж стилізованих текстах, які розповідають про події давніх літ: "Чи ви скінчили академію, чи тільки приїхали на вакації!" (І. Нечуй-Левицький); "Життя в гімназії завмерло: всі роз'їхались на вакації" (В. Канівець). Від цього іменника утворено прикметникову форму вакаційний, "канікулярний, відпустковий", яка, хоч і рідко, але все-таки трапляється в художньому стилі: "Тільки раз на три роки мій батько діставав довшу вакаційну відпустку" (М. Грушевський).

Отже, цілком зрозуміло, що словосполучення вакантний період чи вакаційне місце позбавлені змісту. Правильно казати вакаційний період, вакантне місце. До того ж наведені прикметники різняться ще й стилістичним забарвленням. Вакантний — належить до термінологічної лексики (вакантна посада), а вакаційний, як слово застаріле, є виразно маркованим. Замість нього в офіційно-діловому стилі послуговуються нейтральним нормативним синонімом канікулярний.

ВЗАЄМНИЙ — ОБОПІЛЬНИЙ

Це семантичне близькі слова, які збігаються у значенні "спільний для обох сторін". Чи ж завжди, у всіх мовних ситуаціях вони є взаємозамінними?

Щоб з'ясувати цю стилістичну проблему, згадаймо, як ми говоримо: взаємна чи обопільна допомога? взаємне чи обопільне

привітання? взаємне чи обопільне почуття? У наведених словосполученнях нормативним є вживання обох прикметників. Так само і в мові публіцистики та художньої літератури вони функціонують рівноцінно: "Батьки за взаємною згодою можуть виховувати дітей відповідно до свого ставлення до релігії" (з журн.); "Ми повинні виявити з нагоди Великого дня єдиномисліє, здобутись на взаємну любов" (з газ.); "Сперечалися палко: до взаємних образ, а то й до бійки" (А. Дімаров); "Висловлювалась обопільна зацікавленість у чіткій програмі для двосторонньої взаємодії" (з газ.).

За спостереженнями мовознавців, ці прикметники мають загалом однакову сполучуваність — найчастіше вони поєднуються зі словами згода, бажання, прохання, вітання, допомога, а також назвами людських почуттів, емоцій, психічних станів (любов, приязнь, ненависть та ін.). І тільки в окремих випадках, коли слово входить до складу терміносполучення, воно не може бути замінене на синонім: "Ньютон довів, що під дією взаємного тяжіння тіла можуть рухатися одне відносно одного по еліпсу" (з навч. літ.).

Цікаво, що з названої пари тільки прикметник взаємний стає частиною складних слів (взаємодопомога, взаємовплив, взаємовигідний, взаємоперетворення, взаємозв'язок), тоді як обопільний не виявляє таких словотвірних потенцій і вживається лише як самостійна одиниця у складі словосполучення: "Це буде обопільний наступ наш і західний" (О. Донченко); "Вивезення молока на завод промисловим транспортом — обопільна вигідна справа" (з газ.).

Сфери побутування і частотність вживання цих слів також не завжди збігаються. Так, обопільний має виразне забарвлення книжності, а тому його рідше можна почути у приватних бесідах — ним частіше послуговуються у книжних стилях літературної мови, зокрема — в офіційно-діловому. Натомість взаємний є стилістично нейтральнішим, а тому й частотнішим. І конкретних рекомендацій-обмежень щодо його використання в усній чи писемній українській літературній мові немає.

ВИБАГЛИВИЙ — ПРИМХЛИВИЙ

Слово вибагливий — багатозначне. Насамперед вибагливий — це той, "який ставить великі вимоги; вимогливий // якому важко догодити; дуже розбірливий, примхливий". Із цим значенням прикметник сполучається як з назвами істот, так і неістот і доволі широко побутує в розмовній мові, в писемних стилях: "І вона, вибаглива й неприступна... на цей раз сіла на лавці поруч з ним, малознайомим, далеким, і в той же час неймовірно близьким" (О. Гончар); "Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії" (І. Ле); "Морква належить до групи рослин, найбільш вибагливих до поживних речовин" (з наук.-попул. літ.).

Інше значення слова вибагливий — "вигадливий, складніший, ніж звичайно": "На вибагливих розводах залізної огорожі — сніг" (П. Колосник); "Архітектура спільної хати була невибаглива..." (Ю. Яновський).

Прикметник примхливий має близьке, але не тотожне значення. Його доречно уживати тоді, коли хочемо відзначити, що хтось чи щось "виявляє несподівані, необгрунтовані бажання, свавільні вигадки, вередливість". З цього погляду нормативними є словосполучення примхлива людина, примхлива дівчина, примхлива вдача тощо, у яких прикметник уживається у прямому, не образному значенні. Таке слововживання показове як для публіцистичного, художнього, так і для розмовного стилів: "Примхлива й недоступна, красуня навіть не дивилася в його бік" (з легенди); "В цій духовній історії дуже багато всяких зиґзаґів і метаморфоз, співзвучних примхливому характерові героїні" (М. Слабошпицький).

Використаний як експресивно-оцінна характеристика чогось непередбачуваного, важкого для раціонального пояснення (напр., явищ природи, рослин, тварин тощо), примхливий може актуалізувати також переносне, образне значення: "Але мусони примхливі" (з журн.).

І вже зовсім знайомими і зрозумілими кожному з нас є порівняння примхливий, як дитина чи як примхлива дитина: "Він, як примхлива дитина, не хотів ні на мить розлучитися зі своєю дорогоцінною знахідкою" (О. Гончар); "Наталя скривилась примхливо, як дитина, і до вечора уже не промовила ні слова" (А. Дімаров).

Отже, оцінні слова вибагливий, примхливий мають окремі значення, і плутати їх не варто.

Завдання 40. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ВИПАДОК чи ВИПАДОК

В українській мові своєрідну акцентну конкуренцію витримав іменник в и падок. Лексикографічні джерела кінця XIX — початку XX ст. реєструють: в и падок (Словник М. Левченка), в и падок (Словник Є. ЖелехІЕгського і С. Недільського), в и падок (Словник М. Уманця і А. Спілки), в и падок (Словник за ред. Б. Грінченка). В українській класичній поезії згаданий іменник також функціонує з різним наголошуванням: випадок (І. Манжура, П. Грабовський), в и падок (І. Франко), в и падок і рідше вип а док (Леся Українка): "Сказати правду, в и падок сліпий звістив про тебе" (Леся Українка, наголос у тексті); "Такі вип а дки я благословляю!" (Леся Українка). У сучасних лінгвістичних працях, українських словниках названа лексема засвідчена із префіксальним наголосом, а в поетичній практиці нашої доби вона виступає з варіантним акцентуванням, але частіше буває наголошений префікс: в и падок (П. Тичина, М. Руденко, О. Теліга, Д. Павличко, Б. Олійник), в и падок і рідше вип а док (М. Рильський), в и падок (Є. Маланюк, В. Мисик, Л. Первомайський, С. Олійник, П. Воронько, Л. Костенко, Л. Дмитерко), вип а док і рідше в и падок (А. Малишко): "Нехай здається — в и падок сліпує, але Денис тим в и падком керує" (М. Рильський); "А він не потерпає, що той вип а док..." (М. Рильський).

Отже, іменник випадок здавна на ґрунті різних говорів української мови мав префіксальне і кореневе наголошування. Ці акцентні варіанти вживаються і в поезії XIX ст., а ще ширше вони побутують у поетичному вжитку XX ст. та усному літературному (і набагато частіше — розмовному) мовленні. Тому рекомендованим із погляду сучасної норми слід вважати префіксальний наголос іменника випадок, але прийнятним як розмовне може бути й кореневе наголошування цього слова.

 

ВОЛОГА — ВОЛОГІСТЬ

У матеріалах про народну або нетрадиційну медицину, де пропонують безліч рецептів лікувальної косметики, трапляються такі вислови: "Унікальний склад цього крему збереже вологу вашої шкіри". Чи доречно тут вжите слово волога? Очевидно, ні. Адже тут ідеться не про збереження рідини, яка міститься в шкірі, а про збереження ступеня насиченості шкіри вологою. І тому правильно сказати так: "Унікальний склад цього крему збереже вологість вашої шкіри".

Слово вологість вживається тоді, коли йдеться про наявність вологи в чому-небудь: вологість повітря, вологість ґрунту, вологість зерна, вологість насіння: "В окремих селах Бойківщини овець не тримали, оскільки вони гинули через вологість ґрунту" (з газ.); "Кожна хімічна речовина має свою об'ємну щільність і вологість" (з журн.).

Слово волога доречніше вживати тоді, коли треба наголосити, що в чомусь міститься рідина. Якщо вологість завжди є головним у словосполученні, то волога — переважно залежним: насичені вологою хмари, пофарбований шифер не вбирає вологи, посіви не забезпечені вологою, рівнини з живлющою вологою, "Хіба не радіє природа — від найменшої бадилини до птахів, коли на обрії сходить ранкове сонце? Або коли спраглі дні палючого літа в небі зволожує гроза і живлючі дощі напоюють змучену землю, даруючи дорогоцінну вологу травам, квітам і деревам?" (О. Бердник); "Сірчистий газ, з'єднуючись з вологою повітря, утворює розчин, який випадає кислотними дощами" (з журн.).

Правильність вживання обох слів і їх різницю у значенні бачимо в такому контексті: "В окремих точках поля беруть проби ґрунту, поміщують у термостат, де випаровується з них волога. Потім зневоднений ґрунт зважують і порівнюють одержані дані з попередньою вагою. Різниця і є тією величиною, що характеризує вологість ґрунту" (з журн.).

ГАЛОЧКА — ПТАШКА

Усім відомі вислови це все для галочки, зробили для галочки, поставити галочку (пташку), та ін., які вживають здебільшого в усній напівофіційній виробничій ситуації. Дарма, що це поширені оцінні словосполучення зі значенням "зробити щось про людське око і поставити позначку в документі про виконання чого-небудь", їх не зафіксовано в жодному з відомих нам словників української мови, виданих до 2001 року!.. Є ж вони у новому Великому тлумачному словнику української мови (К., 2001).

А наштовхнув на ці пошуки підслуханий діалог з поштаркою: "— Де мені розписатися? — питає пенсіонер. — Тут, де галочка. — Марійко, хто ж тебе вчив української мови?! Не галочка, а пташка". І подумалося, чи ж має рацію цей старенький учитель, що так категорично заперечив поштарці?

У Словнику української мови в 11-ти томах зафіксовано серед інших таке значення слова галочка: "3. розм., перен. Позначка в документах про виконання чого-небудь. Поставити галочку; заради галочки". Вживається це слово і фразеологізовані сполуки з ним частіше в мові газет, напр.: "На відміну від попередньої компанії збори проходили не по-написаному... не було, як раніше, загальних і безпредметних розмов, безадресної критики задля "галочки"; "Тільки не треба формальних заходів для "галочки" і т. ін. Використовували ці сполуки й письменники у творах виробничої тематики. У такому ж значенні вживається в українській мові слово пташка: "3. розм. Позначка на папері у вигляді двох рисок, що утворюють гострий кут, звернений донизу" (СУМ VIII, 380).

Слова пташка й галочка є синонімами із значенням "позначка на папері про виконання чого-небудь, що має вигляд двох рисок, котрі утворюють гострий кут, звернений донизу". І суть не в українськості одного чи другого, а у мовній звичці людини, що схильна вживати те або інше. Крім того, серед українських фразеологізмів відповідником до наведених у статті слів є вислів для годиться — "для ока, про людське око, з міркувань пристойності", як зауважив Г. Удовиченко у Словнику українських ідіом.

ГРОМАДСЬКИЙ — ДЕРЖАВНИЙ

Якось довелося почути нарікання на те, що друкований орган місцевої міськради має назву "Громадська думка" — мовляв, слово громадський недоречне у назві державної газети. Наскільки ж правильними є такі міркування?

Зіставивши лексичні значення та сполучуваність обох слів, з'ясуємо, що за чинними нормами української літературної мови вони не становлять антонімічної пари, не є взаємозаперечними.

Прикметник державний утворений від слова держава і вживається стосовно явищ, осіб, посад, заходів, які характеризують державу, стан справ у ній тощо: "В князівстві Литовському всі землі були власністю державною" (Леся Українка); "Справи державні змусили Президента перервати відпустку" (з газ).

Державним називаємо те, що має важливе значення для держави, може впливати на її устрій, розвиток, культуру, економіку. У такому значенні слово вживається, наприклад, у словосполученнях Державний прапор, Державний гімн, справа держаної ваги та ін. Іноді воно й справді антонімізується, але з прикметником приватний, а не громадський. Порівняймо з цього погляду словосполучення, без яких сьогодні навряд чи обходиться хоч один випуск газети, теле- чи радіоновин: державне/приватне підприємство; державна/приватна торгівля; державний/приватний сектор; державна/приватна власність на землю. Слово громадський утворене від іменника громада. За Словником української мови, воно має значення "належний усій громаді; призначений для користування усіма членами громади [тобто громадянами. — Авт.] ". Уживання слова саме з таким значенням має давню традицію, його фіксуємо у творах наших класиків: "...уся Шевченкова переписка єсть добро громадське, і ніхто не має права держати її у себе в шуфлядці" (М. Драгоманов). Так само широко послуговувалися цим словом у минулому XX столітті, коли популярними і загальнозрозумілими були словосполучення громадське майно, громадський транспорт, громадське харчування, громадська будівля та багато інших. Крім того, громадський — це той, "що забезпечує життєдіяльність громади". Тому говоримо й пишемо: громадський діяч, громадське доручешія, громадські інтереси тощо; "Міщанство — це компактна нерухома маса, на якій тримається всякий громадський лад" (В. Підмогильний); "Такими є деякі дані вивчення громадської думки напередодні пленуму Укрпрофради" (з газ.); "Доцільно б створити громадську академію чи центр світоглядно-методологічних досліджень" (з журн.)

Отже, уживання прикметника громадський у назві державної газети — органу місцевої влади, що повинен висвітлювати питання життя громади міста, врешті, і думку громадян, — є правомірним.

ГУРТОВИЙ — ОПТОВИЙ

У сучасній розмовній мові впродовж останнього десятиріччя активізувалося слово гуртовий стосовно купівлі або продажу товару великими партіями. Раніше у Словнику української мови воно подавалося як синонім тлумачення до основного торговельного терміна оптовий. Хоча історія цього слова у наведеному значенні давня. Зокрема в історичній довідці Словника сучасної російської літературної мови в 17-ти томах є відомості, що вперше слово гуртовий у сполуці гуртовий продаж зафіксовано 1790 року в академічному Словнику російської мови цього періоду. Трохи згодом, 1801 p., зафіксовано слово оптовий у Новому російсько-французько-німецькому словнику (ч. II) І. Гейма. В українській лексикографії першою фіксацією прислівника гуртом у згаданому значенні відзначився Словник української мови П. Білецького-Носенка (1838-1843): "Гуртомъ оптомъ, все разомъ. "Купуй гуртомъ". Покупай все, сколько есть" (с. 109). Використане у тлумачній частині слово оптомъ не внесено до реєстру словника.

У Словнику української мови XVI — першої половини XVII ст. (Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 119) засвідчено, що слово гуртовный (гуртовий, оптовий) вжито у Документах Львівського Ставропігійського братства 1638 року саме у сполуці гуртовий продаж. Українські лексикографи у перекладних словниках фіксували прикметник гуртовий наприкінці XIX ст.: 1860 p. Словник малоросійських ідіом М. Закревського (обтовой — гуртовий); 1874 р. Опыт русско-украинского словаря М. Левченка (оптовий — гуртовий); 1893 р. Словник російсько-галицький М. Уманця та А. Спілки (гуртовой, отовой-гуртовий); 1897 р. Русско-малорусский словник Є. Тимченка (оптовий гуртовий). Як бачимо, автори наводять до російських відповідників безваріантний еквівалент гуртовий. Такий переклад подавав і Б. Грінченко. Уперше синонімію двох слів в українській мові показав Є. Желехівський (Малоруско-немецкий словарь. 1886 p.): гуртовий, гуртовний, обтовий, оптовий.

Етимологічні словники свідчать, що слово гуртовий запозичене з польської мови (сену hurtowe "гуртові ціни", sprzedaz hurtowa "гуртовий продаж"). Слова оптовий і гуртовий об'єднані семами "спільний", "сукупний", "запас", "багатство", що, власне, закладені в семантиці першого з названих слів. До речі, етимологи ще не можуть однозначно відповісти на питання про походження слова опт, що, за О. Преображенським, означає "спільний рахунок, сукупність", "запас", "повнота", "багатство, багатий". У лексичній картотеці Інституту української мови прикметник гуртовий в усіх його значеннях вживався частіше, ніж оптовий, у художній прозі. Прикметник оптовий активніше використовувався в мові газет як спеціальний термін. Характерно, що значення "купівля або продаж товару у великій кількості" переважно властиве західноукраїнському варіантові літературної мови, пор. у І. Франка: "Він дуйав про гуртову торгівлю сіллю". І тепер слово гуртовий частіше почуємо в мові працівників торгівлі в західноукраїнських областях: гурпювіціни, гуртовий ярмарок, гуртовий покупець, гуртова організація та ін. Натомість у мові всеукраїнських ЗМІ оптовий вживається частіше, пор.: "А ще більший контраст між магазинами і оптовими торговельними базами міста"; "Те, що централізовано надходить з оптових баз".

Отже, прикметники гуртовий та оптовий становлять синонімічну пару й різняться історією входження в лексичну систему української мови та сферою функціонування.

Завдання 41. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ДЕЗІНФЕКЦІЯ, ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ

Часто в мові реклами та періодики натрапляємо на помилки в написанні літер й, і в загальних іншомовних назвах типу: дезінфекція, дезінтеграція (на місці і помилково пишуть й). Тим часом варто пам'ятати, що в українській мові в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний звук, на початку кореня пишеться /.

ЗАВІРЯТИ — ЗАСВІДЧУВАТИ

Ці два слова, на перший погляд, взаємозамінні. Проте кожне з них має свій традиційний відтінок у значенні, що й визначає правильність його вживання.

Більшою сферою поширення характеризується слово засвідчувати, яке у сполученні, насамперед з іменниками, повідомляє про щось і підтверджує його правдивість: засвідчувати словами, засвідчувати справами, засвідчувати паспортом особу людини, засвідчувати документальними джерелами походження народу; наприклад: "Паспорт є основним документом, який засвідчує особу громадянина" (з газ.). У таких випадках слово завіряти не вживається.

В офіційно-діловому спілкуванні досить поширені вислови: засвідчувати підписами постанову, засвідчити печаткою відповідність оригіналові тощо. Такі словосполучення — не нові в українській літературній мові: "... виявилось, що в старости нема печаті, а старшина з писарем так-таки десь і поділися, — а вони повинні засвідчити постанову" (Б. Грінченко). Таке значення слова засвідчувати зафіксоване і в Словнику Б. Грінченка. Завіряти Б. Грінченко тлумачить як увірять, увірить, тобто запевняти. Напр.: "— Дід, кажу вам, мав чуле серце: часом, щоб заспокоїть бездольного, то і завіряє, і збреше" (О. Стороженко).

У сучасній мовній практиці поширене вживання цього слова у значенні "юридичне оформляти печаткою і підписом документи, ділові папери, стверджуючи їх правильність, достовірність". Напр.: "Підпис, який стоїть на заяві про поставлення на квартоблік, необхідно завірити у відділі кадрів" (з газ.). Однак норми сучасного ділового спілкування вимагають уживати в наведеному контексті дієслово засвідчити: "Підпис... необхідно засвідчити у відділі кадрів".

ЗАВІТ —ЗАПОВІТ

В українській мові живуть церковнослов'янські слова, які служать засобом творення піднесеного колориту або стилізації оповіді. Сюди належить і слово завіт, яке вживається з метою увиразнення сакрального змісту Біблії. І тому ЇЇ розділи в українській мові мають назви: Старий завіт і Новий завіт, наприклад: "До Біблії входять кількадесят книг, кожна з яких має свою власну назву. Усі вони згруповані у два великі розділи: Старий завіт і Новий завіт" (зжурн.). Слово завіт функціонує переважно в конфесійному стилі: "Текст Біблії християни називають Святим Письмом, одкровенням Бога, його завітом, словом Божим, пророцтвами тощо" (з газ.). Цим словом послуговуються перші перекладачі Євангелія на українську мову: П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький, П. Житецький, О. Бачинський (1871,1903,1909 роки).

Українське слово заповіт, утворене внаслідок контамінації форм завіть і заповідь — заповіт, впродовж історичного розвитку української мови набуло значення офіційного документа, який містить розпорядження певної особи щодо її майна на випадок смерті, пор.: "...Сей твір мій бронзи й мармуру не діжде. Не пережить йому свого творця. Нехай стоїть до часу. Ну, а я? Готовий заповіт — чого ще ждати. Пора у вічну путь..." (Леся Українка); "Ти справді, мій друже, якийсь нерозважний, Непередбачливий ти, що підеш на бенкет товариський Без заповіту в кишені. То ж скільки тобі по дорозі світиться вікон безсонних, то все твоя смерть виглядає" (М. Зеров).

Значення ж "настанова, порада, побажання, висловлені наступним поколінням або послідовникам", єдине для слова завіт, довгий час було переносним для заповіту, наприклад: "Він [кошовий Іван Сірко] по-справжньому не Сірко, а Сірентій Праворучник звався. Як умирав Сірентій, то дав такий заповіт, щоб у нього одрізали праву руку та аж сім год возили її за собою. Так ото він через те не Сірко, а Сірентій Праворучник" ("Легенди та перекази").

Останнє десятиліття засвідчує витіснення назвою заповіт слова завіт у різних стилях мови: "В законах свого заповіту Ти людям поставив велику умову — Злом на зло не платити, а прощати гріховні борги" (І. Драч); "20 січня — Собор Іоанна Хрестителя, великого пророка, який завершив історію церкви Старозаповітної і відкрив епоху Нового заповіту" (з газ.). Можливо, в конфесійному стилі не варто робити таку заміну: адже цим ми насамперед збіднюємо мову, стираємо її стильове багатство. Старий завіт, Новий завіт — назви традиційні, глибоко вкорінені у нашу історію. Не поспішаймо забувати давні слова, збережімо їх хоч у назвах, яким уже не одна тисяча років. Адже вони увиразнюють сакральний зміст поняття у слові.

"ЗАПОРОЖЕЦЬ" — МЕРСЕДЕС

Щодня ми бачимо на вулицях рідного міста безліч авто, про них яскріють реклами у транспорті, на вулиці, у пресі... Чимало машин нам знайомі, але не всі їх кваліфікації відомі. Тим більше, вже не раз виникали питання: як правильно оформити назву машини на письмі? коли ці назви пишуться з маленької, а коли з великої літери? чи треба їх брати у лапки?

Для відповіді на ці запитання звернімося до чинного Українського правопису (К., 1993) та до Словника-довідника з правопису та слововживання С. Головащука.

Коли хочемо у своему висловлюванні вказати на те, згідно з чим, відповідно до чого відбувається дія, то вживаємо словосполучення за моделлю "прийменник за + спеціальність в орудному відмінку, наприклад: працювати за спеціальністю, шукати роботу за спеціальністю. Пор. у реченні: "А Килина від Насті довідалась, що та наступного року вже закінчує свій політехнічний, що роботи за її спеціальністю вистачить " (Є.Гуцало).

У тому ж разі, коли треба підкреслити галузь знань, дисципліну, до якої хто-, що-небудь має якийсь стосунок, то послуговуються конструкцією "прийменник з (зі) + спеціальність у родовому відмінку", як-от: іспит зі спеціальності "менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", місячні курси зі спеціальності "бухоблік". Або: "Така література потрібна майбутнім фахівцям із спеціальностей "комп'ютеризовані інтегровані системи і робототехніка", "технологія виробництва" (з журн.).

ІНСТИТУТ — ІНСТИТУЦІЯ

Розширення стилістичних функцій і лексичної сполучуваності слів інститут, інституція потребують певних рекомендацій щодо правильності їх уживання. Обидва поняття певною мірою характеризують структуру держави і є її неодмінними складниками. У недалекому минулому словом інститут найчастіше називали вищий навчальний заклад. І хоч більшість із таких закладів сьогодні називаються університетами, сфера вживання слова не звузилась. Як і раніше, ним називають наукові установи: Інститут історії України, Інститут економіки, Інститут математики (у назвах перше слово пишеться з великої літери). У межах вищих шкіл виокремилися самостійні структурні одиниці, які теж дістали назву інститут, наприклад, Інститут міжнародних відносин, Інститут журналістики. Інститут філологи при Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка.

Уже давно закріпилося у мові ще одне Значення інституту — "сукупність правових норм у якій-небудь галузі суспільних відносин окремої держави". Сьогодні кількість таких інститутів зростає,

наприклад: політичний інститут, ідеологічний інститут, суспільний інститут, бюрократичний інститут, науковий інститут, соціально-юридичний інститут державної служби, інститут інтелектуальної власності, інститут гоголіанства, інститут республіканського самоуправління Запорозької Січі, інститут держави, інститут громадської думки (преса, радіо, телебачення), соціальні інститути (інститут сім "І, інститут освіти, інститут масових комунікацій, інститут науки, інститут релігій, інститут моралі). Такі словосполучення містять значення цілісності, характерної ознаки окремої сфери життя.

До названих значень слова інститут додалося ще одне нове — назва діяльнісних характеристик людини або групи людей, що репрезентує певний напрям у суспільному житті або є ознакою соціального ладу: інститут громади, інститут професури, інститут влади, інститут президентства, інститут представників президента, інститут резервних депутатів, інститут наглядачів, наприклад: "Україна вступила в черговий етап "смутного часу", відбувається певна зміна політичного режиму, демонтуються попередні інститути влади й соціально-економічні устої" (з журн.); "Основним Інститутом, який об'єднував окремих жителів бойківського села в колектив, була громада" (з газ.); "Ще одне питання, навколо якого точилася гостра дискусія, — це інститут президентства в Україні" (з газ.).

Слово інституція зберігає і донині давнє латинське значення "настанова, пояснення чогось" і позначає насамперед особливості управління, механізми дії правових норм у будь-якій галузі суспільних відносин. Тому словосполучення суспільні інституції, політичні інституції, ідеологічні інституції, наукові інституції не просто називають явище суспільного життя, а й інформують про його визначальні діяльнісні ознаки: "Через такі мотиви інституції колишнього Держплану не варто повністю ліквідовувати, треба їх перебудувати в нове тіло, що приблизно відповідало б французькій моделі [індикативного планування]" (з журн.). Значення таких висловів, як банківський інститут, банківська інституція, фінансовий інститут, фінансова інституція, диференціюється так: сторона цим правом могла користуватися так само" (В. Підмогильний), "За винахід шовку великою повагою користувалась у китайців імператриця Ше Лінше, яка жила 5 тисяч років тому" (з газ.). У всіх словосполученнях слово користуватися вносить прозоре значення: "мати з чогось користь".

Споживати функціонує переважно у значенні "їсти, пити": споживати воду, споживати фрукти, споживати хліб. Ці вислови звичні й зрозумілі: "— Вітаю вас, панове! — гукнув [Венеціанов] з порога. — Що ви тут споживаєте! — Наливку, сало, пундики, — сказав Мокрицький, ловлячи його захований у скельце погляд" (В. Шевчук), "Від того, яку людина споживає воду, залежить до 60 відсотків її здоров'я" (з газ.).

Крім цього, слово споживати часто вживається у значенні "витрачати щось для задоволення власних потреб": споживати вологу, споживати електроенергію, споживати енергію сонця. Тому правильно сказати: "Економне споживати електроенергію".

Отже, обидва слова позначають один з основних елементів суспільного буття людини — необхідність щось використовувати. Але перед тим, як ужити одне з них, уважно вчитаймося в зміст повідомлення.

Завдання 43. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.