Психолого-педагогічні умови розвитку уваги дошкільника

Найважливіша задача дошкільного виховання - розвиток довільної уваги. Надалі вона забезпечить успішність навчання дитини в школі, допоможе їй виконувати вказівки вчителя і контролювати себе.

Психолого-педагогічні умови розвитку уваги:

1. Розвиток уваги прямо залежить від якості спілкування дорослого з малюком. Організація спілкування дитини з дорослим має відповідати віковим особливостям форм спілкування і змінюватись з розвитком дитини.

2. Організація діяльності дитини, надання їй простору для ініціативи та самостійності. В. О. Сухомлинський писав: "Увага маленької дитини - ця вередлива "істота". Вона здається мені полохливою пташкою, яка відлітає подалі від гнізда, щойно хочеш наблизитися до нього. Коли ж вдалося, нарешті, зловити пташку, то втримати її можна тільки в руках або в клітці. Не чекай від пташки пісень, якщо вона відчуває себе в'язнем. Так і увага маленької дитини: якщо ти тримаєш її як пташку, то вона поганий твій помічник" [142, с. 119].

3. Найбільший вплив на розвиток уваги дитини мають її ігрова та пізнавальна діяльність, які нерозривно пов'язані.

Протягом всього розвитку від народження до 7-ми років увагу дитини приваблюють об'єкти, включені у спілкування з дорослим. Становлення спілкування між дорослим і дитиною - вирішальна умова розвитку уваги дитини. На першому році життя дорослий відкриває перед дитиною світ оточуючих предметів, організовує предметне середовище, в якому живе дитина. Її оточують певні іграшки, звуки, побутові предмети. Дорослий підносить їх ближче до дитини, дає їх потримати, показує цікаві властивості: брязкальце торохтить, коли його потрясти; тарілочка починає бриніти, якщо вдарити по ній ложкою. Всі предмети, які опосередковують спілкування дорослого з дитиною, викликають у неї мимовільну увагу, у межах якої формуються стійкість, розподіл, переключення. Водночас дорослий оберігає дитину від надмірно сильних подразників: гучних звуків, занадто яскравого світла.

З розвитком предметної діяльності дитини вона самостійно та разом з дорослим діє з різноманітними предметами, спрямовуючи свою увагу на них. Завдання дорослого - забезпечити простір для дій дитини, збагатити оточуюче предметне середовище, дбаючи при цьому про безпеку життя дитини.

Значну роль у підтримці уваги в ранньому дитинстві має показ дитині предметів і нових способів дії з ними у контексті розвитку ігрової діяльності. Дорослий може підвищити стійкість уваги, підказуючи дитині новий поворот у грі, допомагаючи розгорнути сюжет. Ось дитина грається машинкою: неодноразово проїжджає "доріжкою" вперед і назад. Це їй швидко набридає. В цей момент звертається дорослий: твоя машинка потрібна, щоб підвезти цеглу для будівництва. Дитина підхоплює пропозицію дорослого - увага до машинки зберігається.

Переключення уваги дитини при переході від однієї діяльності до іншої полегшується, якщо дорослий організовує ці моменти в ігровій формі. Наприклад, діти граються у пасажирів поїзда. Наближається час обіду. Вихователь пропонує: "Пасажири зголодніли. Потрібно пообідати. А поїзд повезе вас далі."

У пізнавальній діяльності інтерес дитини переходить від спрямування на зовнішні ознаки - до глибинних, суттєвих, що змінює зміст уваги та її вибірковість. Протягом дошкільного дитинства малюка приваблює емоційно насичений матеріал. Дорослий, пам'ятаючи про це, створює зону позитивних переживань, тим самим викликаючи і підтримуючи мимовільну увагу дитини. Увага підтримується, коли дошкільник активний відносно предмету, обстежує його, відкриваючи в ньому щось нове. В той же час дорослий повинен вимагати довести почату справу до кінця, створювати у дітей установку на отримання якісного результату.

Використовуються спеціальні ігри і вправи на розвиток уваги, що включають розумову і рухову активність дітей. Наприклад, використовуються рухливі ігри "День і ніч", "Кіт і миші"; корисними є також дидактичні ігри, ігри-драматизації, в яких потрібно діяти згідно правил. Рекомендуються також вправи: порівняй картинки; чого не вистачає?; лабіринт; продовжи візерунок; розкласти у правильній послідовності серію картинок, які відображають процес одягання.

Важливе значення для розвитку уваги дитини має режим дня, який служить зовнішнім засобом її організації, полегшує переключення, розподіл, концентрацію уваги. Організацію режиму дня у дітей до раннього віку здійснює дорослий. Доцільно наперед нагадувати дітям про черговий режимний момент, змальовувати його привабливим, щоб сформувати готовність до нього: "Скоро прогулянка.

Будемо одягати наших ляльок, садити їх на візочки й везти на прогулянку". Поступово дитина переходить до самоорганізації у виконанні режиму і в управлінні увагою.

ВИСНОВКИ про психолого-педагогічні умови розвитку уваги дошкільника:

- найважливішими психолого-педагогічними умовами розвитку уваги дошкільника є забезпечення дорослим відповідного вікові та повноцінного спілкування між дорослим і дитиною, надання ініціативи і самостійності дошкільнику у виконанні різноманітних видів діяльності;

- найбільший вплив на розвиток уваги дошкільника справляють його пізнавальна та ігрова діяльність;

- впливи дорослого, спрямовані на розвиток уваги, повинні подаватись у ігровій та емоційно насиченій формі.

Тема 14. Розвиток мовлення дитини від народження до 7 років

ПЛАН

Розвиток мовлення в немовлячому віці

Розвиток пасивного мовлення 1.2.Поява активного мовлення

Особливості мовлення дитини раннього віку

Засвоєння нових форм та функцій мовлення

Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики

Характеристика мовлення дитини дошкільного віку

Засвоєння всіх сторін мови та функцій мовлення

Розвиток зв'язного мовлення дошкільника

Література

1. Авдеева Н. Н., Мещерякова С. Ю. Вы и младенец: у истоков общения. - М.: Педагогика, 1991. - 160 с.

2. Арутюнова А. Дошкольный возраст: Формирование грамматического строя речи // Дошкольное воспитание. - 1993. - № 9. - С. 58-65.

3. Ахунджанова С. Развитие речи дошкольников в продуктивных видах деятельности // Дошкольное воспитание. - 1983. - № 6. - С. 34-36.

4. БогушА М. Речевая подготовка детей к школе. - К.: Радянська школа, 1984. - 176 с.

5. Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С.А. Обучение старших дошкольников. - К.: Рад школа, 1986. - 152 с.

6. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974.- С. 232-257.

7. Общение и речь: развитие речи у детей в общении со взрослыми / Под ред. М. И. Лисиной. - М., Педагогика, 1985.

8. Морфофункциональное созревание основных физиологических систем организма детей дошкольного возраста / Под ред. М. В. Антроповой, М. М. Кольцовой. - М.: Педагогика. - 1983. - 160 с.

9. Проскура Е. В., Шибицкая Л. А. Как учить самых маленьких. -К.: Рад школа,1987.- 112 с.

10. Сохин Ф. А. Осознание речи дошкольниками и подготовка к обучению грамоте / Вопросы психологии. - 1974. - № 2. - С. 138-142.

11. Сохин Ф. А. Психолого-педагогические проблемы развития речи дошкольника / Вопросы психологии. - 1989. - № 3. - С. 39-43.

12. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. - М.: Изд. Центр "Академия", 1997. - С. 124-141.

13. Ушакова О. Развитие словесного творчества детей 6-7 лет // Дошкольное воспитание. - 1972. - № 9. - С. 22-32.

14. Чуковский К. И. От двух до пяти. / Соч. в двух томах. - М.: Изд-во "Правда", 1990. - С. 73-404.

Розвиток мовлення в немовлячому віці

Розвиток пасивного мовлення

Мова -це система знаків, що слугує засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, зберігання та передачі від покоління до покоління досвіду. Мова існує і реалізується через мовлення.

Мовлення -це форма спілкування за допомогою мови. Ця форма склалась історично в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей.

Функції мови: 1) комунікативна (регуляція поведінки - або власної, або іншої людини, або групи людей); 2) знаряддя інтелектуальної діяльності; 3) оволодіння суспільно-історичним досвідом; 4) форма існування суспільно-історичного досвіду; 5) національно-культурна (мова є ознакою кожного народу, слугує його консолідації); 6) знаряддя пізнання (використовуються в міркуваннях, в теоретичних відкриттях).

Функції мовлення: 1) емотивна (вираження емоцій); 2) волевиявлення; 3) поетична, естетична; 3) магічна (заклинання, заговори); 4) фатична (встановлення контакту); 5) номінативна (найменування предметів); 6) корекція і доповнення немовленнєвої діяльності.

Види мовлення: розрізняються мовлення зовнішнє (доступне сприйманню оточуючих) та внутрішнє (непомітне, беззвучне мовлення про себе). Зовнішнє мовлення поділяють на: 1) монологічне (усне і писемне), або комунікативне активне; 2) діалогічне або комунікативне реактивне.

Мовлення тісно пов'язане із іншими пізнавальними процесами. Саме мовлення зумовлює розвиток специфічно людських видів мислення, уваги, сприймання, пам'яті.

Немовлячий вік названий так з огляду відсутності активного мовлення у спілкуванні дитини з оточуючими у перший рік життя. Тому цей період вважається підготовчим для засвоєння активного мовлення. Мовний апарат дитини становить частину її організму, отримувану від народження. Водночас дитині необхідно навчитись володіти своїм мовним апаратом.

Підготовчий період у засвоєнні мовлення відіграє надзвичайно важливу роль у подальшому розвиткові як цього пізнавального процесу, так і психіки взагалі. При цьому дорослі часто недооцінюють цей віковий період для розвитку мовлення, адже дитина ще не говорить. Психологи доводять, що відсутність повноцінного спілкування дорослого з дитиною з обов'язковим використанням мовлення, опора на хибний принцип "раз мовчить дитина і не розуміє слів дорослого, то навіщо з нею розмовляти", призводять до подальших значних ускладнень у розвитку психіки дитини, як це спостерігається у дітей, від народження позбавлених батьківського піклування.

Пасивне мовлення розвивається раніше активного. Перші реакції на слова дорослого виявляються після 20 днів життя як зосередження на голосі дорослого. На 2-у місяці життя малюк припиняє крик під впливом "розмови" з ним, зосереджуючись на обличчі дорослого. Спочатку голос дорослого нерозривно пов'язаний для дитини з його виглядом, є ознакою близької людини. Незнайомий голос викликає занепокоєння дитини. Ці перші реакції пов'язані не зі змістом мовлення, а із його тембром, тоном, інтонацією, ритмом. Будь-яке за змістом мовлення, супроводжуване агресивними жестами, негативними емоціями, роздратуванням та відповідною мімікою, викликає у малюка незадоволення, плач. З другого півріччя немовля здатне встановлювати зв'язок між знайомим словом і предметом, що є важливою умовою розуміння. Так, дитина шукає поглядом предмет, який назвав дорослий: "Де м'ячик?". На основі реакції зосередження та здатності дитини співвідносити слова із позначуваними предметами виникають передумови слухання. Малюк зосереджується на розмовах між дорослими, під час читання дорослим ритмічних пісень або віршів.

У розумінні дитина спирається на жести й міміку дорослого, які легше співвідносяться з оточуючою ситуацією. Якщо у півроку малюк тягнеться до дорослого, повзе до нього у відповідь на звертання до нього за допомогою жесту, то на своє ім'я дитина відгукується тільки до кінця 1-го року.

Розвиток моторики дитини розширює її можливості в управлінні своїм тілом та в оперуванні оточуючими предметами, у цей процес включається мовлення. У 2-му півріччі малюк займає основні положення тіла при їх називанні дорослим ("сідай", "повернись", "йди", "стій", "встань"), виконує знайомі рухи ("повітряний поцілунок", "долоньки", "до побачення").

Під впливом слова дорослого з 6-ти міс. дитина направляє своє сприймання предметів: малюк шукає навкруги себе названий дорослим предмет, знаходить його, бере у руки. Спочатку дитина проявляє здатність знаходити названий дорослим предмет, що має фіксовану локалізацію - наприклад, годинник стоїть на поличці, а якщо переставити його на шафу, дитина знайти не може. До кінця 8 місяця перестановка предмету вже не заважає дитині знайти його. До кінця 1-го року тривають прояви такої особливості: якщо дещо змінити зовнішній вигляд предмету (повернути годинник тильною стороною), дитина його не помічає. В оперуванні предметами, в ініціюванні дій з ними дитина реагує на слова дорослого. Вже у 9-10 міс. малюк виконує прості інструкції: "дай кубик", "тримай ложку". Синхронність, яка спостерігається між змістом мовлення дорослого й діями дитини з предметами свідчить про її розуміння слів дорослого на основі встановлення зв'язку між предметом і його назвою. Це надбання є надзвичайно важливим для розвитку абстрагуючої функції мовлення, що дозволяє людині подумки оперувати предметами при відсутності практичних дій із ними.

Поява активного мовлення

Розвиток здатності дитини розуміти мовлення дорослого відбувається разом із формуванням передумов для появи активного мовлення. Мовний апарат дитини дозволяє їй самій породжувати перші окремі звуки та їх поєднання. Ці звуки включаються у важливе новоутворення немовлячого віку - в комплекс пожвавлення. Під час звертання дорослого з ласкавими словами дитина реагує сміхом і звуками - спочатку приголосними "кх" (гукання). З 4-х міс. з'являються звуки, схожі на голосні та на спів (вокалізації). Ці звуки супроводжують спілкування між дитиною та дорослим, а також вимовляються дитиною при відсутності дорослого. З 5-6 місяців виникають спроби дитини привернути увагу дорослого до себе за допомогою звуків. У засвоєнні мовлення важливе значення відіграє сприймання мовлення дорослого та наслідування йому. Характерним є явище, коли спроби повторити звуки і слова дорослого виносяться за рамки ситуації сприймання мовлення дорослого. Спочатку створюється враження, що дитина ніяк не відреагувала на мовлення дорослого, а через деякий час раптово дорослий чує від дитини вимовлені ним раніше слова. Тому у засвоєнні мовлення важливе значення відіграє накопичення досвіду спілкування між дитиною й дорослим (кумуляція).

З 2-го півріччя дитина вимовляє переважно поєднання звуків -склади, які поєднуються із її мімікою та жестами (лепет). Призначення лепету полягає у тому, що дитина звертається до дорослого із певними вимогами: дати якийсь предмет, припинити певну дію (коли не хоче їсти, чи купатись) тощо. До кінця 1-го року дитина не тільки звертається до дорослого, але й відповідає на його впливи за допомогою мовлення; з'являються перші слова, зрозуміти які, не враховуючи міміку, жести дитини та ситуацію практично неможливо. Тому лепет вважається особливим жестикуляторним мовленням.

Перші слова, які засвоює дитина, позначають добре знайомих їй осіб та предмети: мама, баба, кіт. Їх кількість досягає 20 слів. Зв'язок між словом і предметом не стійкий, тобто дитина слабо засвоїла значення слова. Вона називає певним словом не тільки позначуваний ним предмет, але й інші, що мають подібну виразну ознаку: словом "кіт" називає хутряну шубку. Не чітко розмежовуються предмети та дії з ними: словом "мий" дитина називає мило. Тому розуміння дорослим перших слів дитини вимагає опори на ситуацію, на сприймання предметного оточення, жестів, міміки дитини. Водночас для дитини слова наділені певним смислом, за ними стоїть певна реальність, що свідчить про засвоєння власне звукових оболонок слова, а не просто поєднання звуків. На кінець немовлячого віку виникає фонемна стадія у розвитку мовлення дитини.

ВИСНОВКИ щодо особливостей розвитку мовлення в немовлячому віці:

- засвоєння структури рідної мови відбувається у дитини через мовлення - спілкування за допомогою мовних засобів;

- джерелом розвитку мовлення дитини виступає її комунікативна потреба;

- протягом немовлячого віку триває підготовчий період до засвоєння активного мовлення, який завершується фонемною стадією;

- перший досвід спілкування дорослого з дитиною призводить до початку в засвоєнні пасивного мовлення - дитина починає розуміти слова дорослого та регулювати свою поведінку у відповідь на них;

- у межах пасивного мовлення виникає здатність дитини встановлювати зв'язок між назвою предмету і самим предметом;

- активне мовлення розвивається на основі проходження дитиною етапів гуління, гукання, лепету, жестикуляторного мовлення;

- лексичний запас дитини до кінця 1 р. становить до 20 слів, що позначають знайомих осіб та предмети.