Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Суть і завдання розумового розвитку дошкільниківСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Психологія розглядає розум людини як функцію мозку, що полягає у точному і адекватному відображенні закономірностей явищ навколишнього життя та відповідній регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення. Розумовий розвиток виявляється в обсязі, характері і змісті знань, рівні розвитку психічних процесів (відчуття, сприйняття, запам’ятовування, мислення); пізнавальних здібностей, характері провідної діяльності. Вміння дітей сприймати якості предметів удосконалюються в процесі трудового виховання. І розумове, і естетичне виховання мають одну спрямованість – пізнання дитиною навколишнього світу. Різносторонність і повнота цього процесу визначаються єдністю пізнавального і естетичного сприйняття, що позитивно впливає на розвиток духовної культури дитини. Про цю особливість В.С.Сухомлинський говорить так: “ Я буду так вводити малюків до оточуючого світу, щоб вони кожен день відкривали у ньому щось нове, щоб кожен наш крок був подорожжю до витоків мислення і мови – до чудової краси природи. Буду турбуватися про те, щоб кожен мій вихованець ріс мудрим мислителем, дослідником, щоб кожен крок пізнання облагороджував серце і загартовував волю Вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу передають дитині дорослі. Сучасні концепції дошкільного виховання наголошують на тому, що прищеплення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на виховання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. Мета розумового виховання – формування всебічно розвиненої особистості дитини, її розумової активності і самостійності творчих здібностей. У процесі розвитку сенсорики здійснюється перехід від наочно-дійового і образного мислення до логічного, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою для розвитку пізнавальної активності. Протягом дошкільного віку складаються і вдосконалюються головні розумові дії – аналіз, порівняння, узагальнення, класифікація. У процесі розвитку способів пізнання розумові операції спочатку протікають на сенсорному рівні, головним змістом знань, які формуються на основі цих способів пізнання, виступають уявлення. В міру розширення кола уявлень і узагальнення знань розвиваються більш складні дії – порівняння, класифікації на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання, перебудова яких пов’язана насамперед з розвитком мови. Термінологічне поле: Розум у народній педагогіці – найважливіший засіб пізнання навколишньої дійсності Розвивальне навчання – це таке навчання при якому форми, методи, прийоми, засоби викладання направлені не тільки на засвоєння знань (умінь і навиків), але і на інтенсивний всебічний розвиток особистості учня, оволодіння ним способами здобування знань, розвиток його творчої активності. Розумовий розвиток — ступінь розвитку в дитини пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам'яті й уяви), сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, діяти адекватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями. розум людини — функція мозку, яка полягає у точному й адекватному відображенні закономірностей явищ навколишнього життя, а також у відповідній регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення. Сформованість цих якостей свідчить про розумовий розвиток дитини як важливу складову особистості, основи якої формуються у дошкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, естетичного, морального виховання. Розумове виховання — систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання. Пізнання́ — сукупність процесів, процедур і методів набуття знань про явища і закономірності об'єктивного світу Навчання — це процес організації і управління засвоєнням учнями системи знань про суспільство, природу, людину і розвиток на цій основі їх пізнавальних сил, наукового світогляду та позитивних людських якостей. 5.Лінгводидактичні проблеми в галузі дошкільної освіти: термінологічне поле проблеми, наукові дослідження. Корифеї вітчизняної методики К.Д.Ушинський та С.Ф.Русова пов¢язували реалізацію головної мети з розвитку зв’язного мовлення із формуванням шляхом різноманітних вправ на найкращому літературно-художньому матеріалі "дара слова" - здатності зв¢язно, логічно, Г.матично правильно висловлювати свою самостійну думку. Якщо в цілому таке бачення мети роботи з формування мовлення дошкільнят залишалося майже незмінним, то її пріоритетні напрямки на певних етапах визначалися кожного разу по-іншому. Так, для радянських часів першої половини віку характерним було спрямування на загальне функціональне застосування мовлення як засобу спілкування та пізнання довкілля. З 70 ків під керівництвом відомого психолінгвістика охіна проводилися системні дослідження з різних аспектів проблеми, що дало змогу визначити ще один з пріоритетних напрямів, пов¢язаний з формуванням у дітей елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення, розвитком мовного чуття, характерною рисою спрямування методики тих часів була орієнтація на. пріоритети розвитку окремих мовленнєвих умінь та навичок, які співвідносилися з основними сторонами мовлення - фонетикою, лексикою, Г.матикою. Дослідники А.М. Богуш, Н.В. Гавриш та ін. визначають головними такі завдання, як-от: виховання звукової культури мовлення, розвиток словника, формування Г.матичної будови мовлення, розвиток зв¢язного, діалогічного та монологічного мовлення, завдання ознайомлення дошкільнят з художньою літературою та останнє завдання - навчання основ Г.моти. Виокремлення завдань розвитку мовлення має умовний характер, оскільки в роботі всі завдання взаємопов¢язані, що зумовлюється об¢єктивно існуючими зв¢язками між різними одиницями мови. В пострадянські часи, коли формування методики як науки відбувалося під впливом людиноцентриських державних освітянських документів, дошкільна лінгводидактика, не принижуючи значення завдань, концептуально інакше стала підходити до визначення завдань мовленнєвого розвитку дітей, розглядаючи їх у контексті загального розвитку культурної особистості. Якщо у попередні роки головна увага приділялась формуванню окремих мовленнєвих умінь та навичок на основі елементарного усвідомлення мовних явищ, то метою сучасної лінгводидактики на етапі дошкільного дитинства визначається виховання мовної особистості, тобто формування особистості, яка адекватно, доречно, вільно і творчо застосовує мову в різних ситуаціях буття задля реалізації власних мовленнєвих завдань. Перш, ніж конкретизувати означену мету, необхідно усвідомити, з яких структурних компонентів складається в баченні сучасної лінгводидактики зміст процесу формування мовлення дошкільнят. До них належать: мовленнєва компетенція як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних мовленнєвих вмінь та навичок, що забезпечують функціонування мовлення; навчання мови, пов¢язане з певним обсягом елементарних знань про мову й мовлення, що формуються на основі розвитку мовного чуття й водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, метою якого є виховання мовленнєвої культури особистості. Розкриємо значення кожного з цих термінів. Мовленнєва компетенція виявляє готовність та спроможність особистості адекватно та доречно застосовувати мову в конкретних ситуаціях буття (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовуючи для цього як мовні так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності. Розвиток мовлення - це цілеспрямоване формування в дітей певних мовленнєвих навичок та умінь (правильної звуковимови, доречного добору або сполучення слів та інших мовних і позамовних засобів, використання слів у відповідній Г.матичні формі тощо), які забезпечують функціонування процесу мовлення відповідно до мовних норм. Навчання мови -процес формування на основі елементарних знань та уявлень про мову й мовлення мовної компетенції та розвиток чуття мови. Навчання мови передбачає засвоєння й усвідомлення дітьми норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, Г.матиці, орфоепії, семантиці, стилістиці, та адекватне застосування знань про мовні норми у мовленнєвій діяльності. Мовленнєве виховання пов¢язанез вихованням у дошкільнят любові, поважного ставлення до рідної мови як скарбниці, багатющого надбання нашого народу; виховання прагнення говорити правильно, культурно, красиво рідною мовою. Водночас йдеться про високий (відповідно до вікових можливостей дітей) рівень опанування мови - виховання мовленнєвої культури як такої особистісної якості, що відбиває рівень загальної культури, мислення дитини. Мовленнєва культура виявляється не тільки в наслідуванні нормам, але й в умінні свідомо вибирати найбільш доцільні варіанти мовленнєвої поведінки (точні у смисловому відношенні, стилістично доречні, виразні), знаходити адекватну щодо ситуації мовленнєву форму. напрямки Структурного, який пов¢язується з формуванням різних структурних рівнів системи мови (фонетичного, лексичного, Г.матичного); Функціональний або комунікативний, спрямований на реалізацію комунікативної та інших функцій мови, пов¢язаних з розвитком та застосуванням зв¢язного мовлення, двох форм мовленнєвого спілкування - діалогу та монологу. Когнітивний, пізнавальний напрямок передбачає розвиток здібності до елементарного усвідомлення явищ мови й мовлення, тобто реалізацію певною мірою інтелектуальної функції мови. Термін лінгводидактика ввів у науковий обіг у 1969 р. російський мовознавець М. І Шанський Дшкільна лінгводидактика - це педагогічна галузь науки, що вивчає закономірності розвитку мовлення дітей на різних вікових етапах; специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування мовленнєвих навичок у дітей; засоби, форми, методи і прийоми навчання дітей мови (рідної, іноземної), що відображає і лінгвістичні, і педагогічні аспекти сучасного стану науки. Сучасна українська дошкільна лінгводидактика - це цілком сформована самостійна галузь педагогічної науки, яка ґрунтується на міцних наукових засадах, збагачена досвідом навчання дітей української мови, розвивається за загальними законами ліпгводидактики і має особливості, що відрізняють її від шкільної (початкової, середньої і вищої ланки) ліпгводидактики. Вона характеризується поліфункціональністю, що виявляється у різних напрямах її функціонування, нормативністю, що означає регламентованість провідних її положень, та варіативністю, що знаходить своє втілення у чинних проГ.мних документах. За даними ю. м Косенко найбільша кількість докторських і кандидатських присвячена проблемам укр.дошкільної лінгводидактики (37 досліджень за А.М. Богуш). Докторські: Н.В. Гавриш, Т.М. Котик, Н.І. Луцан, К.Л. Крутій Науковці досліджували: становлення і розвиток української лінгводидактики в історичному вимірі(Котик, Н.В. Маліновська, Непомняща, Садова) розвиток мовлення дітей раннього віку (Науменко, Манько, Саприкіна) розвиток зв’язного мовлення дітей(О.І. Білан, Березовська, Водолага, Гавриш, Дем’яненко,Захарченко, Луцан, Любашина, Монке, Постояк, Фесенко, Челкова) мовленеву культуру дітей: аспекти: а) навчання виразності,образності,мовленеве самовираження(Аматьева, Аніщук, Гавриш, Попова, Савінова, Софська) лексична робота з дошкільниками(Курста, Крутій, Луценко, Лопатинська, Маковецька) формування мовленнєвої готовності до навчання у школі(Шиліна) Виховання звукової культури мовлення у дітей. Левіна визначила п'ять етапів розвитку усвідомлення дитиною звукової системи рідної мови,: 1) повна відсутність диференціації звуків, розуміння мовлення взагалі та активного мовлення самої дитини, тобто дофонематична стадія мовлення; 2) розрізнення більш далеких фонем, але відсутність диференціації близьких. на цій стадії дитина сприймає звуки інакше, ніж дорослі, вона не розрізнює правильну іі неправильну вимову інших людей, не помічає власної неправильної вимови; 3) дитина чує звуки мови, впізнає і розрізнює правильну іі неправильну вимову слова. Мовлення ще не точне, але вже відчутне пристосування до нового сприймання, між основними звуками виникають проміжні, які вимовляють дитина і дорослий; 4) стають усталеними нові образи сприймання звуків, проте мовна свідомість ще не витиснула попередню форму, дитина на цьому етапі не завжди впізнає неправильно вимовлені слова. Активне мовлення дитини досягає майже повної правильності; 5) завершується процес фонематичного розвитку, дитина чує і вимовляє правильно, в неї формуються тонкі й диференційовані звукові образи слів і окремих звуків. Перші три етапи дитина проходить у ранньому дитинстві, два останніх - у дошкільному віці. У працях інших учених (С. Бернштейн, О. Гвоздєв, Ю. Фаусек, М. Швачкін) також розглядається питання ранніх виявів свідомого ставлення дошкільників до звукової системи слова. Так, О. Гвоздєв у статті «Як діти спостерігають мовні явища» наводить показники свідомого ставлення дітей до фонетичної системи мови. Перший показник -це заява дитини про неможливість вимовляння певного звука та незадоволення з приводу наслідування дорослим її вимови і спотворення при цьому нормальної. І навпаки, усвідомлення своїх успіхів, як наголошує О. Гвоздєв, сповнює дитину радістю у разі, якщо вона сама може визначити, що спочатку вимовляла звук неправильно, а тепер - правильно. Словникова робота в днз Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-дошкільника є словникова робота. Формування дитячого словника - це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння соціально закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та Г.матичне значення, а і вчаться складати словосполучення, речення, а потім і зв'язний текст. Водночас у дітей мас вироблятися вміння свідомо обирати зі словникового запасу ті мовні засоби, які найточніше відображатимуть задум мовця і робитимуть висловлювання не лише Г.матично правильним, а й виразним. Слово забезпечує зміст спілкування. Усне чи писемне мовлення можливе лише за наявності достатнього словникового запасу. У дошкільній лінгводидактиці цей аспект висвітлюється насамперед у роботах Т. Бавикіної, Л. Богуш, В. Гербової, А. Іваненко, Н. Луцан, ІО. Ляховської, В. Яшиної. Слово може бути засобом абстрагування й узагальнення, відображувати зв'язки, що стоять за предметами. Цей напрям розкривається в дослідженнях російських учених наукової школи Ф. Сохіна: О. Уша-кової, Є. Струніної, Л. Колунової, Г. Смаги. У вітчизняній науці зазначений науковий напрям представлено в роботах Н. Гавриш, А. Ількової, Н. Кирсти, Ю. Руденко, о. Монке. Виокремлюючи зазначені вище аспекти, ми усвідомлюємо їх взаємозалежність, невідривність один від одного, адже на етапі дошкільного дитинства робота над смислом слова стає можливою лише за умов засвоєння дітьми предметного, понятійного змісту слова. Засвоєння дитиною словника вирішує завдання накопичення, уточнення уявлень, формування понять, розвитку мислення. Бідність лексичного багажу гальмує й ускладнює процес повноцінного спілкування, духовного й розумового, емоційно-чуттєвого розвитку дитини. Навпаки, багатство словника є ознакою добре розвиненого мовлення і показником високого рівня інтелектуального розвитку. Формування Г.матичної правильності мовлення у дітей дошкільному віці триває формування Г.матичної будови рідної мови. На думку Гвоздева на дошкільний вік припадає третій період засвоєння Г.матичної будови мови. А Захарова досліджувала засвоєння дошкільниками категорії відмінка іменників. Автор відзначає що засвоєння форм відмінювання відбувається за рахунок орієнтації дитини на форму слова в називному відмінкуПісля 3 х років продовжується засвоєння суфіксів на позначення жіночої статі, діючої особи. Гвоздєв підкреслює що діти засвоюють суфікси упродовж усього дошкільного періоду. Особливості засвоєння дітьми іменників, утворених за допомогою суфіксів зі зменшено – пестливим значенням, досліджувала Н. Маковецька.В. Ядешко досліджувала особливості формування речень у дітей 4 та 5 року життя. Вона відзначає що на 4 р. життя найпоширенішою формою висловлювання є просте поширене речення.Особливості засвоєння дошкільниками службових частин мови досліджувала К. Крутій. Автор визначала групи прийменників і часток, які
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 638; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.221.147.141 (0.012 с.) |