Проблема ознайомлення із соціальною дійсністю

Проблема соціалізації дитини в дошкільному віці відносно нова, але інтенсивно розвивається галузь вікової психології. її родоначальником як і багатьох інших проблем генетичної психології, був Жанн Піаже. Саме він ще в 30-х роках привернув увагу дитячих психологів до проблеми прагнення дитини до однолітка, як до важливої і необхідної умови соціального і психологічного його розвитку, який сприяє руйнуванню егоцентризму.Посилення інтересу до цієї проблеми відбулося в зарубіжній психології в кінці 60-х- початку 70-х років, коли були експериментально встановлені стійкі зв’язки між особливостями формування соціальної компетентності дитини в діяльності і деякими особистісними і когнітивними характеристиками в дорослому і підлітковому віці.

Значення однолітка в житті дитини вийшло далеко за межі егоцентризму і розповсюдилося на різні області його розвитку. Особливо велике значення однолітка в становленні основ особистості дитини і в його комунікативному розвитку. Багато вчених, які розвивали думку Піаже, вказують на те, що невід’ємною частиною дитини і дорослого є авторитарний характер взаємодій дорослого, що обмежує свободу особистості; відповідно продуктивнішим в плані формування особистості є спілкування з однолітком. Бренфенбреннер як основні якості особистості, які отримують діти в процесі соціалізації, виділяє взаємну довіру, доброту, готовність до співпраці, відвертість та інші. Б. Спок також підкреслює, що тільки в спілкуванні з іншими дітьми дитина навчається бути в злагоді й одночасно відстоювати свої права [25].

На провідну роль однолітка в соціальному розвитку дитини указують багато авторів, виділяючи при цьому різні аспекти впливу дітей один на одного. Так, Дж. Мід стверджує-через здатність брати ролі, які розвиваються в рольовій грі дітей. Левіс і Розен Блюм - агресивні оборонні і соціальні навички, які формуються і закріплюються в спілкуванні однолітків; Л. Лі вважає, - адаптувати свою поведінку до чужих стратегій. Проте більшість цих припущень заснована на загальних міркуваннях, ніж на експериментальних даних. Експериментальна розробка проблеми формування соціальної компетентності дошкільників направлена частіше на дослідження окремих питань. Принциповим у цій проблемі є питання про „початок” соціалізації дітей при активному спілкуванні з однолітками, тобто про терміни його виникнення.

Формуванню соціальної компетентності дітей в ранньому і дошкільному віці присвячені не тільки окремі статті, але й цілі монографії (а.М.Богуш, Л.О.Варяниця, Н.В.Гавриш, С.М.Курінна, І.П.печенко). В загальному потоці літератури з цього питання можна виділити три різні напрями досліджень:Експериментальний аналіз процесу соціалізації дошкільників і чинників, що впливають на нього;Специфіка процесу соціалізації дитини при спілкуванні з однолітками і його відмінності при взаємодії з дорослими;Вивчення взаємостосунків дітей

Лисіної, - потреб, мотивів, задач і засобів соціалізації дітей на різних етапах і проводиться систематичне зіставлення соціалізації дітей з дорослими і з однолітками.

Проблема розвитку та формування позитивних взаємостосунків між дітьми завжди знаходилася в центрі уваги фахівців як в області теорії, так і практики виховання. Останніми роками намітився новий, вельми цікавий і плідний підхід до вивчення цій проблеми – розгляд її в світлі соціально-психологічної характеристики дитячого колективу. Необхідність саме такого підходу переконливо була розкрита в дослідженнях Коломінського. Подальший розвиток ми знаходимо в роботах Артемової, Рєпіної і багатьох інших авторів.

Кононова і Литвинова, в ході спостереження, підтвердили положення Коломінського, Нєпомнящої, Петровського та інших: про те, що вже у дошкільників п’ятого року можливе формування системи „я – інший” і розвиток уміння розуміти та приймати позицію однолітка. Вони переконалися, що у дітей цієї вікової групи можливо і необхідно формувати уміння встановлювати позитивну взаємодію в процесі ігрової діяльності, для чого вони повинні оволодіти способами встановлення контакту, перш за все навчиться ввічливому зверненню до однолітка, і знати, яку велику роль грають тон, міміка, жести.

Морено - стабільні малі групи, і що члени цих груп мають певний статус, а також, що групи знаходять тенденцію до одночасності відносно престижу, розумового розвитку і сімейного прибутку членів групи [16]. Про складність відносин між дошкільниками говорять і дослідження, проведені в нашій країні в 20 – 30-х роках Е. Аркіним і 3. Залужним. Важливий крок у вивченні взаємостосунків дошкільників зроблений в одній з робіт О. Усової [46], що висунула проблему «дитячого суспільства». На її думку, одним з вирішальних чинників суспільного виховання дітей є саме суспільство дітей, усередині якого і формується людина як суспільна істота. Дитина виступає перед нами головним чином як суб’єкт, особа, що живе своїм життям, як член маленького дитячого суспільства з його інтересами, вимогами, зв’язками, який завойовує якесь своє місце в цьому суспільстві.

Т.Ч., як показав аналіз досліджень, щодо проблеми, яку вивчаємо, соціальний розвиток – це процес, під час якого дитина засвоює цінності, традиції, культуру суспільства або співтовариства, в якому їй належить жити. Граючи, займаючись, спілкуючись з дорослими та однолітками, вона вчиться жити поряд з іншими, враховувати їх інтереси, правила і норми поведінки в суспільстві, тобто стає соціально компетентною. Дитячий садок є відповідальним за процес соціального розвитку особистості, він покликаний полегшити входження дитини в широкий світ і розвинути його внутрішні сили. Дошкільна установа виступає своєрідним посередником між вузьким сімейним кругом, з якого виходять малюк, і незнайомим миром, до життя в якому він повинен незабаром звикнути. Механізм соц. розвитку складається з таких головних компо­нентів: когнітивного (здатність до пізнання людей, їхньої поведінки, взаємин) та поведінкового (мотиви і навички взаємодії у різних ситуаціях спільної діяльності).

Соціальна ситуація розвитку — це та система відносин, в яку дитина вступає у суспільстві. Це те, як вона орієнтується у системі суспільних відно­син, в які галузі суспільного життя вона входить

У дошкільному віці формуються основи соціальної компетентності дитини: вміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі люди; люди різної статі, віку, роду занять тощо); здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки; уміння поважати інших людей, допомагати, дбати про них; обирати відповідні ситуації спілкування та спільної діяльності.

Соціальну компетентність дошкільника можна охарактеризувати за такими складниками:

пізнавальний компонент — рівень і зміст знань про людину, близь­ких та далеких дорослих людей, людей різного віку і статі тощо (поінфор­мованість); ціннісний компонент — ставлення до людини як до найвищої цінності, повага до життя і діяльності, гідності кожної людини (гуманність); емоційний компонент — інтерес до людей, бажання спілкуватися з ними, пізнавати їх, прагнення бути схваленим іншими людьми, уміння співчувати, співпрацювати, розуміти емоції та почуття інших і керувати своїми почуттями у процесі спілкування (чуйність); оцінний компонент — уміння об'єктивно оцінювати вчинки людей та їхні взаємини, бути толерантним, справедливо ставитися до людей (справедливість); поведінковий компонент — оволодіння етичними еталонами пове­дінки та спільної з іншими діяльності, вміння пропонувати, надавати і приймати допомогу, здійснювати моральні вчинки з власного бажання, уміння спілкуватися (моральна активність).

Термінологічне поле:

Соціалізація- комплексний процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей і/або інтеграція до певної соціальної групи. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції її з метою встановлення її соціальності.

Адаптація — це спосіб, завдяки якому живий організм відповідає на вплив навколишнього середовища.

Соціальне середовище — оточуючий людину соціальний світ (соціум), який включає в себе суспільні (матеріальні та духовні) умови становлення, існування, розвитку та діяльності людей, які тісно пов'язані з суспільними відношеннями, у які ці люди включені.

Суспі́льство — організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв'язків його членів, об'єднаних родинними зв'язками, груповими, становими, класови­ми та національними відносинами. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.