Відносно — стосовно — щодо — з приводу

Спробуймо протягом якогось часу постежити за мовою своїх колег, друзів, прислухатися до радіо- і теленовин або ж звернути увагу на писемну мову найрізноманітніших жанрів. Легко при цьому пересвідчимось, що функціонування цих синонімічних прийменників є активним. І — не менш проблематичним, стилістично "підступним". Адже не завжди вони уживаються доречно, відповідно до сучасної літературної норми. При цьому найпоширенішою помилкою є скальковане з російського относительно слововживання відносно.

"Сторони погодилися відносно скасування квот"; "Обговорено акти національного законодавства відносно охорони і використання пам'яток історії"; "Прийнято остаточне рішення відносно транзиту". Такі огріхи надто часто трапляються у мові навіть тих джерел інформації (і найперше — ЗМІ), що покликані слугувати взірцем чистоти, милозвучності і стилістичної доладності державної мови. За її ж нормами у таких випадках варто казати і писати стосовно, щодо: щодо скасування квот; стосовно охорони і використання пам'яток історії; рішення стосовно транзиту; Слід остерігатися непродуманих, імпульсивних реакцій на ті чи інші акції, здійснені стосовно України.

Ужиті в цих ілюстраціях синонімічні прийменники щодо та стосовно загалом є взаємозамінними: обидва слова мають виразне забарвлення книжності, підкресленої офіційності.

Порушенням чинної норми є також уживання замість щодо, стосовно граматичного покруча-штампу по відношенню до... Зрозуміло, що воно, зумовлене невдалим наслідуванням російського по отношению к.., для української мови є грубою помилкою: "По відношенню до України ввізне мито не встановлюється"; "«о відношенню до зарубіжних партнерів" і под. Таких конструкцій варто уникати, послуговуючись прийменниками стосовно, щодо (стосовно України, щодо зарубіжних партнерів).

Останнім часом спостерігаємо тенденцію витіснення на периферію мовного вжитку прийменника з приводу як "неукраїнського". Однак він зафіксований у сучасних словниках і досить активно вживається у різних функціональних стилях: "Думки, що висловлювались з цього приводу, були найрізноманітніші" (Галина Сюта).

ПРОПОЗИЦІЮ ВНОСИТИ чи ПОДАВАТИ?

Офіційно-діловий стиль послуговується здебільшого словами з прозорою семантикою, уникає багатозначності сприйняття.

В українській мові слова вносити, подавати поза контекстом сприймаються як різні за значенням. Коли чуємо вносити, то відразу уявляємо певний процес або дію: "заносити в середину чого-небудь". Можна вносити прізвище нового співробітника у загальний список працівників закладу або вносити заробіток у гуртовий казан. Тут ідеться про конкретні предмети або особи, але так само скажемо і про абстрактні поняття: "Кому ж потрібно було каламутити воду, вносити сум'яття в роботу численних колективів підприємств акціонерного товариства?".

Одинадцятитомний Словник української мови подає й інше значення: "ставити на обговорення, розгляд". Але основне значення "нести", "носити" відбивається й тут, а саме: йдеться про конкретну, певною мірою завершену роботу над чимось, тобто якийсь результат праці окремої людини чи всього колективу. У засобах масової інформації часто повідомляють, що Кабінет Міністрів вніс на розгляд Верховної Ради законопроект, депутати вносять зміни в Конституцію України тощо.

Офіційний вислів вносити пропозицію потрапляє і в художню літературу: "Стратон Стратонович Ковбик, вручаючи преміальні, грамоту і значок, образно назвав цей селекційний подвиг Ховрашкевича "восьмим чудом світу" і вніс пропозицію зареєструвати його, як третю теорію Ховрашкевича". Тут первісне значення слова вносити втрачається і акцентується увага більше на лексемі пропозиція.

Подавати насамперед асоціюється з тим, що хтось що-небудь буде давати, передавати комусь або кудись. Подають папку, документи, книгу, заяву та ін. Наприклад: "До фонду державного майна подали заяву про необхідність конкурсного відбору експерта для проведення оцінки майна". Прозора семантика і частота вживання слова подати сприяли усталенню в мові вислову подавати пропозицію, що означає повідомляти свої міркування, поради, вказівки комусь (переважно у письмовій формі) з метою оцінки повідомлюваного або прийняття рішення. Наприклад: "Видавництву "Наукова думка" НАН України необхідно розробити та подати на розгляд Бюро Президії НАН України пропозиції щодо реорганізації книготорговельної мережі "Академкнига" та книгарні "Наукова думка".

АВАНС — ЗАВДАТОК

Уже з першого погляду помітно, що слова ці різняться походженням. І справді, якщо завдаток — питомо українське, то аванс має кілька етапів переходу в нашу мову. Це переконливо ілюструє Словник іншомовних слів: "Аванс (франц. Avance — виплата наперед < avancer — авансувати < лат. abantiare — просування вперед < лат. Abante — попереду).

Сьогодні кожен знає, що аванс — це "частина грошової суми, яка сплачується наперед у рахунок майбутніх платежів за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги тощо" (Словник термінів ринкової економіки). У такому значенні слово вживалося ще у XIX ст., про що красномовно свідчить українська класична література: "От мені дасте сто тисяч авансу, то я вам на весь завод постачу буряка" (І. Карпенко-Карий). З часом це іншомовне запозичення щораз більше адаптувалося в нашій мові, відбувалася активна розбудова його словотвірного гнізда. Тож нині вільно послуговуємося цілим рядом похідних, як-от: авансовий, авансований, авансування, авансувати, авансодавець, авансотримач тощо.

А що ж означає чи називає давнє українське слово завдаток! Порівняно з авансом воно має більш "прозоре" значення, а тому й віддавна вживалося частіше як у розмовній мові, так і мові фольклору та художньої літератури: "Ударили по руках, пан заплатив завдаток та й розійшлися" (з казки); "Після такого завдатку хлопці трохи присмирніли, відступилися від першого слова, прецінь ще косо поглядаючи один на другого" (І. Франко).

Спробу лексикографічного осмислення цього слова спостерігаємо уже в Словнику Б. Грінченка, де засвідчено його існування в українській мові у двох фонетичних варіантах: завдаток і задаток. Характерно, що вчений не подає жодного тлумачення, а лише підкріплює гасло ілюстраціями: "Добре слово стоїть за завдаток" (Номис); "Я трохи дам завдатку, а там зароблю в кого майструючи та й оплачусь" (Ганна Барвінок). Форму задаток вживала Леся Українка: "Гроші 25 рублів посилаю як задаток на друк моїх віршів".

Натомість Словник української мови детально пояснює, що завдаток - це "наперед видана частина тієї грошової суми, яка має бути виплачена за що-небудь, щоб забезпечити виконання умови", тобто значеннєве збігається із проілюстрованим вище авансом.

Однак такий помітний збіг значень зовсім не означає, що ці слова є взаємозамінними у будь-яких текстах. Мовна практика свідчить, цю їх стилістичне розрізнення все-таки існує: слово аванс термінологізувалося у фінансово-банківській діловій мові, тоді як завдаток м ає виразніший відтінок розмовності.

БЛАГОДІЙНИЙ — БЛАГОЧИННИЙ

Ці слева хоча й мають спільний старослов'янський корінь благо, з яким у мові утворено чимало лексем, але вони різняться не лише значеннями, а й сферами функціонування.

Благочинний — назва служителя культу, що керує церквами кількох парафій. Відповідно його посада йменується благочинство. Напр.: "Патріарх Іова запровадив посаду "попівських старост" (благочинних)" (з газ.); "Не чув тебе наш благочинний, а то до хору взяв би, — додав Микола" (В. Шевчук); "Він [о. Артемій] став недавно благочинним, і це благочинство пригодилось йому, щоб через йоге добувати собі користь навіть од сусідніх дідичів" (І. Нечуй-Левицький).

Благодійний же — це (1) корисний, благотворний, добрий і разом з тим (2) призначений для надання матеріальної допомоги бідним, сиротам і т. ін. Напр.: "Нині ідеї милосердя воскресають, широкий благодійний рух громадськості відроджується" (з газ.); "Учасники шоу-програми відвідують будинки для людей похилого віку і дитячі будинки, лікарні, займаються благодійною діяльністю" (з газ.). Саме у другому значенні та у сполуках типу благодійна програма, благодійний аукціон, благодійна справа, благодійне свято, благодійний внесок і под. це слово видається співзвучним із благочинній. До того ж і практика ЗМІ показує, що слово благочинний вже вживають як синонім до благодійний у 2-му значенні; поp.: "Грошові кошти від проведення лотереї частково

підуть на благочинні внески до Фонду Червоного Хреста України" (з газ.).

Оманлива синонімічність виникла під впливом паронімічної схожості слів, а також подібності значень їх складників: чинний — діяльний, активний та дійовий — здатний активно діяти; здатний впливати на що-небудь. Ще об'єднує ці слова сема "служіння" — власне, служіння благородній справі.

БУРШТИН — ЯНТАР

Простежмо тлумачення цих слів у ряді словників української мови і пересвідчимось, що вони мають тотожне значення і є взаємо­замінними у текстах різних стилів і жанрів. Зокрема, авторитетним підтвердженням цьому є "Словник синонімів української мови", де бурштин і янтар подано в одному синонімічному ряду без жодних рекомендацій-обмежень щодо вживання.

Ще на початку минулого століття знак смислової рівності між цими словами поставив Б. Грінченко, пославшись також на авторитет Є. Желехівського: "Бурштин, ну, м. Янтарь. Желех.". Значно пізніше цю абсолютну значеннєву відповідність науково підтвердив академічний 11-томний Словник української мови. Янтар тут має визначення: 1. Скам'яніла викопна смола хвойних дерев (переважно жовтого кольору різних відтінків); 2. Виріб з цієї смоли. У тому ж словнику під гаслом бурштин читаємо: те саме, що янтар.

В Універсальному словнику-енциклопедії автори виносять обидва слова в єдине гасло, що не залишає жодних сумнівів у їх значеннєвій тотожності: бурштин (янтар), природна органічна сполука, викопна смола хвойних дерев. Отже, не дивно, що і в науковій, і в науково-популярній літературі ці слова функціонують рівноцінно: "Бурштин добувався не тільки на побережжі Балтійського моря, а і в середній течії Дніпра" (О. Воропай); "Башняк бачив багато янтарю, який видобувають у великій кількості на східному березі Сахаліну" (з газ.). Так само взаємозамінними є бурштин і янтар, коли вони уживаються як назви коштовностей: "Блимали нанизані на ремінці персні і обручки, палали жаровнями миски шліфованих, але не оправлених бурштинів" (3. Тулуб); "Доречним подарунком у таких випадках можуть бути менш претензійні сердолік, янтар чи бірюза" (з журн.).

А якому ж із названих слів віддають перевагу наші письменники? Мабуть, жодному, бо як бурштин, так і янтар в українській літературі стають основою для творення рельєфних художніх образів: "Чиста рідина світиться проти свічки, як бурштин, золотистими переливами" (П. Колесник); "Осінні вечори прозорі, як янтар " (А. Малишко); "Яблуко лежить переді мною світле, аж прозоре, мов янтар " (М. Рильський).

ВІДМІТКА — ПОЗНАЧКА

У сучасній українській мові частіше вживається слово позначка, а не відмітка. У мові ці слова виступають як синонімічні, хоч і мають різні відтінки значення. Відміткою називають той або інший знак, яким щось відмічають, наприклад: Михайло... відвідував лекції в університеті і таки за весь час навчання... назбирав відміток у матрикулі за три семестри. Астрологи відмічають положення планет відносно зір на зоряній карті, вчителі — відвідування учнів у журналі, діловоди — ознайомлення-неознайомлення, схвалення-несхвалення, проходження через когось чи щось певної документації. Так само вживаються вислови: відмітка у робочому плані, відмітка у табелі, відмітка у перевіреній вчителем письмовій роботі учня, відмітка директора у звіті працівника організації тощо.

Позначка — це "мітка, знак і т. ін., зроблені для відрізнення або позначення чого-небудь, указування на щось" — тлумачить Словник української мови в 11-ти томах. Наприклад: "І вели вони [хлібороби] свій незвичайний календар. Чи то сіяти треба було, чи свята якогось чекали, то щоб не збитись з ліку, вони кожен день позначали на піску, що був на березі струмка, позначками ".

Позначками можуть бути вишиті чи нашиті спеціальні знаки на одязі, білизні; різноманітні візерунки на квітах; подряпина, рубець, рисочка, пляма і т. ін., залишені чим-небудь, зроблені

кимось, слід, відбиток чогось: "Червоні, рожеві, білі з червоним обрамленням, рисочками і цяточками, з червоними позначками і навпаки... Цвітуть камелії". Отже, кажемо: позначка на робочому одязі людини, позначка у словнику, позначка на листі, позначка на пляшці, позначка на ящику з певним продуктовим або промисловим товаром тощо.

Проте доволі-таки прозора семантика слів відмітка, позначка, яка історично зберігається (пор. у Словнику Б. Грінченка: відмічати — отмічать, отмітить; позначати — обозначать, обозначить, намічать, намітить), не оберігає їх від ототожнення. Наприклад, коли йдеться про цифрове позначення висоти місцевості над рівнем моря або якої-небудь споруди над умовним рівнем, то правильно буде вжити слово позначка, а натомість маємо: "Район цей — один із наймальовничіших на Закарпатті... біля Виноградова височить укрита буковим лісом Чорна гора з абсолютною відміткою 568 метрів".

Коли йдеться про цифрові позначення певних меж, надають перевагу слову "позначка": "... черга на спорудження садових будиночків сягнула за 20-тисячну позначку, тоді як через слабкість матеріально-технічної бази побутовики здатні на рік спорудити лише 250 (!) таких будиночків".

Отже, в сучасній українській літературній мові лексеми відмітка, позначка функціонують як поняттєві синоніми, передаючи додаткові змістові відтінки, їх кореневі морфеми виділяють і підкреслюють відповідну характерну рису позначуваного словом поняття: відмітити знаком і зробити позначку. Звичайно, якщо в офіційно-діловій сфері спілкування йдеться, зокрема, про знак, який засвідчує проходження документації через когось чи щось, правильно буде вжити слово відмітка. Інші стилі теж вимагають вживання того чи іншого слова відповідно до контексту.

Завдання 38. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.