Надсилати — посилати — відправляти

Один популярний посібник з сучасної ділової мови містить таку пораду: мовляв, посилати можна лист, а відправляти — телеграму. Чи справді це так?

У Словнику української мови читаємо, що дієслова посилати та відправляти є синонімами і навіть тлумачаться один за допомогою другого. Отже, посилати — відправляти що-небудь поштою, передавати через посильного; надсилати; відправляти — послати, відсилати щось куди-небудь, організовувати відсилання, перевезення чогось. Тут же цитовано наших класиків: "Кривинюк наганяє, щоб дописувала, бо має йти на вокзал відправляти листа" (Леся Українка); "Відправте свою пошту та й підночуйте в мене" (М. Коцюбинський). Цю подібність і взаємозамінність дієслів підкреслено й у тлумаченні слова телеграма, яку можна давати (дати, посилати, послати), тобто відправляти якесь повідомлення телеграфом. Відомий розмовний фразеологізм бити телеграму.

Наведені слова синонімізуються і з лексемою надсилати доставляти, посилати що-небудь поштою або через когось; посилати. Пам'ятаєте, у Ліни Костенко: "Пишіть листи і надсилайте вчасно, Коли їх ждуть далекі адресати...". Надсилати, як показують матеріали картотеки Інституту української мови, можна матеріал, гроші, посилку, відповідь, вітання, співчуття, запрошення, лист, бандероль, повідомлення. Ці ж іменники поєднуються зі словом посилати. Слова гроші та лист можуть вживатися й у родовому відмінку — грошей, листа. Поширений вислів посилати бандероллю.

Отже, листа й телеграму можна і посилати, і надсилати, і відправляти.

НА ЧЕСТЬ — У ЧЕСТЬ

Якщо ми хочемо що-небудь зробити, створити і т. ін. на знак поваги, на пошану когось, у пам'ять про когось або щось, то вживаємо сполуки на честь, у (в) честь чию, кого і чого. Отже, влаштовувати вечір на честь гостя, вечірка на честь приїзду,

здравиця на честь ювіляра, пам'ятник на честь полеглих, салют на честь Дня незалежності, вечори поезії в честь ювілею Івана Драча, назвати онука^ дідову (батькову) честь тощо.

Зауважимо, що хоча за матеріалами картотеки Інституту української мови сполука у (в) честь уживається рідше, але за своїм функціональним призначенням, змістом форми на честь та .у (в) честь цілком взаємозамінні. Напр.: "Кібели дерево на честь тобі саджаю, Цю хвою, хай тебе прославить скрізь вона.." (М. Зеров); "Заходьте в світ, де склиться джерело.., Де в честь оратая пшениця гне стебло.." (М. Рильський); "Три вечори в мою честь дали — страх сказати!" (Леся Українка); "Давайте посадимо на честь вашого приїзду хоча б одну яблуньку!" (Ю. Мартович).

ПЕРИФЕРІЙНИЙ — ПЕРИФЕРИЧНИЙ

Прислівник периферійний кваліфікується у словниках як стилістично нейтральний і має тлумачення "який міститься, перебуває на периферії", тобто на віддаленій від центру частині, території. Отже, найчастіше зустрінемо сполуки периферійне місто, периферійне село, тобто віддалені від столиці держави чи її обласних міст поселення. Відповідно й соціально-культурні реалії цих територій мають назви типу периферійний театр, периферійна галерея, периферійний кореспондент, периферійний артист, периферійний журнал. Чи ж може так послідовно витримуватися ота "нейтральність" прикметника? Очевидно, ні. Скажімо, до наведених словосполучень можна навести тлумачні відповідники темне, забите, невеселе (село), маловідомий, малознаний (кореспондент, журнал), непопулярний, неталановитий, посередній (артист) і под. Навіть у такому книжному словосполученні, як периферійна тематика, відчувається значення "вторинна, другорядна, мало важлива" порівняно з головною. Відповідно протиставляємо: центральний — периферійний, столичний — периферійний.

А от прикметник периферичний не викликає таких асоціацій, емоцій, оскільки є книжним словом з доволі обмеженою сферою вживання — периферична нервова система.

ПОГОДИТИ — УЗГОДИТИ

У публіцистичному та офіційно-діловому стилях слова погодити, узгодити часто функціонують як взаємозамінні, хоч кожне має свою сполучуваність.

Говоримо: погодити робочі плани з дирекцією, погодити методи наукових досліджень з експериментальним відділом, погодити проекти з головним архітектором, погодити комерційні справи із законодавчою владою, погодити вимоги до робочого дня з Міністерством охорони праці, погодити умови праці з роботодавцем тощо. У цих висловах змістове навантаження слова погодити виявляється у необхідності згоди вищих інстанцій або посадових осіб робити, планувати, вимагати, діяти так, а не інакше. Таке значення цієї лексеми подає і одинадцятитомний Словник української мови: "одержувати чиє-небудь схвалення, згоду на щось". Отже, стилістично правильними є конструкції, в яких йдеться про певні нормативні, правові, законодавчі і т. ін. акти, документацію, результати наукових досліджень, діяльність різноманітних організацій та установ і т. д., що вимагають дозволу, підтвердження, регулювання, згоди вищих інстанцій, посадових осіб тощо. Погоджувати свої розробки можна також добровільно з авторитетними колами чи окремою людиною. Наприклад: "Затверджені методичні рекомендації щодо підготовки обгрунтування проектів регуляторних актів та Положення про порядок їх підготовки вимагають погодити всі законодавчі акти з вимогами відповідних правових інстанцій".

Слово узгоджувати має інше значення, а саме: "встановлювати відповідність, єдність між чимось": узгодити позиції цивільного і процесуального кодексів, узгодити дії людей всередині колективу, узгодити напрямки діяльності двох інститутів, узгодити роботу Президента і Верховної Ради, узгодити плани з їх реальним утіленням у життя.

Отже, слово узгоджувати доречніше використати, коли йдеться про діяльність двох чи більше суб'єктів. Це можуть бути службові, приватні особи, установи, організації, які шукають

гдності, відповідності як у методах, так І в результатах своєї праці. Наприклад: "Нині ситуація змінилася, і діячі православ'я намагаються узгодити своє вчення про абсолютного і всеблагого Bora з реальною дійсністю, теологічне мотивувати участь віруючих у вирішенні сучасних глобальних проблем". Контекст визначає правильний вибір синонімічної одиниці.

ПОЗИКА — ПОЗИЧКА

Спільнокореневість та близькозвучність слів позика і позичка часто призводить до того, що їх вважають і змістове, і стилістично рівноцінними, тобто взаємозамінними. Таке позірне враження підтверджується паралельним вживанням їх у мові засобів масової інформації: "підприємству була надана пільгова безпроцентна позика" і "При виникненні незабезпеченої заборгованості по позичках застосовано особливий режим кредитування". Із таких контекстів пересічному читачеві не завжди вдається вловити значеннєві відтінки, закладені у цих словах. І саме їх спробуймо з'ясувати.

Очевидно, часте сплутування позики та позички зумовлене їх спільним значенням "дія за значенням позичати, позичити", з яким обидва слова функціонують у мові художньої літератури та фольклору: "Батька й матір у такі позики втопив, що й ушей не видно" (Ганна Барвінок); "Вічні позики докучили всім і навіть Маланці" (М. Коцюбинський); "Позика — не штука, то віддача — мука" (А. Головко); "Був голосок, та позички з'їли" (Номис); "Позичка босоніж ходить" (Номис).

За тлумаченнями, поданими в академічному СУМ, виявляємо ще й інші точки значеннєвих перетинів: "фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах", а також "те, що взяте або дане в борг". До речі, Б. Грінченко теж вважав ці слова тотожними за значенням.

То, можливо, й справді з погляду чинної літературної норми немає жодного значення — позика чи позичка вживати в усній та письмовій мові?

Для з'ясування цієї проблеми не зайвим буде врахувати, який саме зміст вкладають у ці поняття фахівці. "Словник термінів ринкової економіки" (К., 1996) зазначає, що позика — це "передача грошей або матеріальних цінностей угодою юридичній або фізичній особі на умовах повернення з виплатою винагороди за позику чи без неї", тоді як позичка — "договір, в силу якого одна сторона (позикодавець) передає позичальнику у власність гроші або речі, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму чи кількість речей такого самого роду і якості".

Таке фахове пояснення розставляє остаточні значеннєві акценти. І тепер розуміємо, що на позначення форми залучення коштів до державного бюджету слід вживати терміносполучення державна позика. А слово позичка у його складі було б недоречне. Так само, як і в словосполученні консолідована позика. Натомість позичка має своє широке коло сполучуваності, як-от: безповоротна, грошова, довгострокова (довготермінова), короткострокова; насіннєва, пільгова, поворотна. Також часто вживаними є вислови позичка під будування; позичка під заставу та ін.

Характерно, що прикметникові похідні теж позиковий та позичковий теж не є взаємозамінними, тому й утворюють специфічні терміносполучення: позикова операція, позиковий лист, позикові зобов'язання. Але: позичковий капітал.

Отже, сьогодні у активному мовному фонді маємо обидва слова — і позика, і позичка. Слід лише зважувати, у яких випадках правильно їх уживати.

Завдання 39. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

АЕРОДРОМ — ЛЕТОВИЩЕ

Донедавна, коли йшлося про ділянку з комплексом споруд і обладнання, призначену для зльоту, посадки, розміщення й обслуговування літаків та інших літальних апаратів, ми беззастережно послуговувалися і в усній, і в писемній мові словом аеродром. Ця назва іншомовного походження: від гр. аег — повітря та dromos — місце для бігу (Словник іншомовних слів. — К., 2000). Ч плином часу це слово, як і подібні — аерофлот, аеростат, аеродинаміка, аероплан, аеронавігація, аеронавт, — увійшло в лексичну систему української мови, функціонуючи в усіх її стилях: "На аеродромі гостей зустрічали представники уряду" (з газ.); "Ми постановили, що тобі треба поїхати, по обіді будеш у найближчому від табору аеродромі" (В. Винниченко); "Унизу прощально мигнули вогні аеродрому" (з журн.).

З кінця 80-х років XX століття багато хто з письменників та журналістів узялися послідовно використовувати назву летовище. І хоч Словник української мови в 11-ти томах лексему летовище не фіксує, вона стала доволі популярною, навіть модною, її часто вживають представники української інтелектуальної еліти — політологи, літератори, критики та ін.

Із прихильниками посиленого впровадження в активний мовний обіг слова летовище можна погодитися в тому, що ця назва (порівняно з аеродромом) семантичне прозора. На підтвердження "мовної життєздатності" слова летовище наводять низку утворених за цією ж словотвірною моделлю давніх українських назв місця за виконуваними на ньому діями: торжище, гульбище, стрільбище, пасовище. У мовних порадах Святослава Караванського, точніше в його лексикографічних працях, лексема летовище зафіксована або як синонім до аеродром (Практичний словник синонімів української мови. — К., 1993), або як український відповідник до російських слів аэродром, аэропорт (Російсько-український словник складної лексики. — К., 1998). При цьому, як свідчить ремарка г., автор вважає її "словом галицького варіянту".

В інших сучасних словникових виданнях нормативність цієї одиниці відбита стриманіше: її або поки що не вводять до реєстру, або ж уводять досить обережно, обмежуючи сферу територіального та стилістичного вживання. Скажімо, Великий тлумачний словник сучасної української мови (Київ і Ірпінь, 2001) маркує летовище як лексему західноукраїнську.

Не зупиняючись докладно на історії входження цього слова до лексичного складу української літературної мови, зазначмо, що за сучасною нормою іменники аеродром та летовшце хоч і збігаються за значенням, однак помітно відрізняються стилістичним забарвленням. Назва аеродром —це термін, стилістично нейтральне слово. Натомість летовшце зберігає виразну експресивність, тому уживати його в терміносполученнях не варто. Художній колорит лексичний "шарм" слова летовище, гідно поціновують і письменники, використовуючи його, зокрема, в поетичних рядках: "Я на плиті летовища писав Гумовим каблуком, немов для жарту: "Тут спочиває вкрадена любов" (Д. Павличко). Отже, можемо з певністю сказати, що сьогодні обидва слова — і аеродром, і летовище — у лексичній системі української мови співіснують, проте функціонально і стилістично вони займають різні місця, тобто не можуть бути абсолютно взаємозамінними.

БАЖАТИ — ЗИЧИТИ

Проблема вибору одного із названих дієслів постає щоразу, коли хочемо з якоїсь нагоди привітати рідних чи друзів, колег, засвідчити їм свою прихильність. І замислюємось: як правильніше, краще сказати чи написати по-українському — бажаю щастя чи зичу щастя? Допитлива людина, звичайно ж, може звернутися до словників, довідників з літературного слововживання, також — до мови творів художньої літератури чи преси. І що ж — зайвий раз пересвідчимося, що обидва слова одним із значень мають "висловлювати побажання про здійснення чого-небудь", з яким у художньому, публіцистичному, розмовному стилях функціонують рівноцінно: "Всі безмежно любили красуню та бажали їй щастя і долі" (з казки); "За традицією колядники наприкінці бажають господареві та його родині статків та здоров'я" (з наук.-попул. літ.); "Тоді мало думали про себе, зичили добра товаришам і робили його" (Ю. Мушкетик); "Чого сам собі не зичиш, другому не жадай" (прислів'я). Так само стилістично рівноправними є ці дієслова у офіційно-діловій мові: "Шановні колеги!.. Бажаємо Вам та Вашим рідним добробуту, життєвої сили, наснаги до праці..."; "Зичимо миру і стабільності у Новому році".

Тоді чому ж побажання зичимо родинної злагоди чи зичимо довгих років життя у деяких мовців викликає застереження? Мабуть, причиною є звукова подібність дієслів-омонімів зичити — "бажати" та зичити — "давати у тимчасове користування, у борг". Та й справді, із другим значенням побажання зичимо здоров'я, зичимо гараздів мали б зовсім інше стилістичне і морально-етичне звучання.

Взагалі дієслово зичити (чого-небудь) — "висловлювати побажання чого-небудь" — віддавна відоме як синонім до бажати. Авторитетним підтвердженням цьому є, зокрема, Словник української мови Б. Грінченка, де зазначено: "Зичити — бажати. Нехай ті плачуть, що нам зле зичуть (Номис); Старий Гуня доброго тобі здоров'я зичить (Стор.)". У Словнику Б. Грінченка наведено цілий ряд спільнокореневих із зичити слів — різних частин мови:

"Зичливець, -вця, м. Доброжелатель.

Зичливий, -а, -е. Доброжелательный. Доле ж моя нещаслива, чом ти мені не зичлива...

Зичливість, -вости, ж. Доброжелательность.

Зичливо, нар. Доброжелательно."

Ці колоритні, із виразним позитивним лексичним та емоційним значенням слова стали окрасою мовостилів багатьох українських письменників: "Моя душа переповнюється вдячністю до зичливої долі" (В. Дрозд); "Невдовзі від апарата, що зичливо загудів пропелером, зроблено кілька помахів" (В. Підмогильний); "Його [Р. Ролана] твори полюбились нам, увійшли в наш дім як добрі й незмінне зичливі друзі" (Н. Рибак).

Приємно, що з плином часу не розгубили українці ні доброзичливості, ні слів, пов'язаних із цією характерною національною вдачею. Отже, обидва вислови — і бажаю успіхів, і зичу успіхів — можемо вживати без застережень.

БАРЕЛЬ — БАРИЛЬ

Слова іншомовного походження барель та баринь дуже схожі за фонетичною формою і частково — за лексичним значенням, але усе-таки не взаємозамінні. Отож, щоб правильно розуміти та доречно вживати їх, запам'ятаймо таке. Барель (англ. Barrel, букв, "бочка") — застосовувана у деяких країнах (напр., у США та Великобританії) одиниця об'єму і місткості сипких речовин та рідин. Такими одиницями вимірюють, скажімо, кількість проданої на внутрішньому чи світовому ринках нафти.

Слово бариль, за свідченням сучасних словників іншомовних слів, прийшло у нашу мову з іспанської і має два значення: "1. Одиниця об'єму рідин у деяких країнах Латинської Америки; 2. Одиниця маси в Іспанії; 1Б дорівнює 23 кг" (Словник іншомовних слів. — К., 2000).

Як бачимо, значення цих слів як назв одиниць об'єму збігаються лише частково, тому плутати їх не варто, щоб не спотворити зміст почутого чи висловлюваного.