Завдання 5. Прочитайте текст. Усно викладіть основні критерії культури мовлення.

Культура мовлення

Культура мовлення — це дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання й побудови висловів; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється в її грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.

Критерій точності мовлення — його відповідність думкам того, хто говорить чи пише, правильний вибір мовних засобів для адекватного вираження змісту висловлення.

Критерій ясності мовлення — його дохідливість і доступність для тих, кому воно адресоване.

Критерій чистоти мовлення — його незасміченість позалітературними елементами (діалектизмами, професіоналізмами, жаргонізмами тощо), доречність використання в ньому певних мовних засобів у конкретній ситуації мовного спілкування.

Мовленню високої культури властиві не тільки названі вище ознаки, а також багатство словника, різноманітність граматичних конструкцій, художня виразність. Природні вимоги до мови в писемному її оформленні—дотримання норм орфографії й пунктуації (3. Куньч).

Завдання 6. Ознайомтеся з ініціативами авторитетної особистості в мовознавстві — Ольги Федик. Коротко висловіть свої міркування щодо вдосконалення культури української мови.

Чи стане Львів взірцем мовної чистоти?

Почнімо з ініціативи. Львівської ініціативи. Від 1989 року, коли було утворено Товариство української мови імені Тараса Шевченка, з якого почалася лінгвістична і політична незалежність України. Мова йде про запровадження в нашому місті філологічного контролю, спрямованого на утвердження високої мовної культури, на очищення мови від покалічених слів, від здеформованих словосполучень...

У чому ж полягатиме суть філологічного контролю? На наше переконання, у здійсненні кількох важливих заходів.

1. Утворення філологічного департаменту в міській раді. Що це дасть? Можливість формувати мовну політику на державному рівні. Цілеспрямовано, послідовно. Про що йдеться? Про вдосконалення мови, якою послуговується наша економіка: мовне очищення ринкового простору, вироблення мовнокультурних українських стандартів в ужитковій сфері: правильне номінування установ, акціонерних товариств, фірм, різних громадських та суспільних інституцій на основі українських словотвірних моделей, української лексики (натомість спостерігаємо абревіатурний безлад, захаращення мовного простору штучними утвореннями); впорядкування "словника" торгівлі відповідно до правил української правописної системи, до вимог мовної культури (адже ця сфера надзвичайно динамічна з погляду задоволення потреб спілкування, саме тут формуються розмовні сленги, скорочені мовні "формули"); редагування творів "малих інформаційних жанрів" — розмаїтих рекламних оголошень; повідомлень, афіш тощо; формування високої мовленнєвої культури в транспорті, як громадському, так і приватному. З цією метою зобов'язати кожного водія скласти тести на знання елементарних правил мовної поведінки, а різні транспортні інституції — культивувати серед пасажирів інтелігентність...

2. Архіважливо — культура мовлення Львівського телебачення. Телебачення значною мірою відповідає за мовну чистоту та культуру, оскільки воно охоплює величезну аудиторію, усі сфери життя, динамізує процес мислення, дуже інтенсивно вносить у психологію мовні блоки, популяризує розмовні "формули", сучасну фразеологію... Очевидно, Львівське телебачення мусить подбати про мовне вдосконалення... Зрештою, якщо не стане взірцем мовної чистоти Львівське телебачення, то яке ж? Другий важливий аспект — мовні освітні телепередачі....

3. Нам усім доконечно треба спільно стати на сторожі Отчого Слова. Створивши і вдома, і в суспільстві його культ. Мова, яку воскресив Шевченко, яка має страдницьку, але таку прекрасну за своєю духовною місією історію, яка має таку витончену й внутрішньо згармонізовану граматичну структуру, невичерпні синонімічні скарби, напрочуд динамічний синтаксис і дуже давні та глибинні діалектні джерела, заслуговує щонайбільшої уваги та пошани. Це не просто "словникові холодини", а наш національний світ, існування нашої національної свідомості! Це наш зв'язок із Богом, наша молитва, наш духовний простір, і земний, і небесний! Захищаючи рідну мову, ми оберігаємо духовну чистоту української національної сутності. Виховання культу мови залежить від того, щоб перебороти оте "Яка різниця?" або "Всі так кажуть". Очевидно, на часі — розгортання у Львові активної пропаганди української мови через радіо, телебачення, круглі столи, концерти, через освіту. Можливо, це також мала б ініціювати влада, можливо, "Просвіта". А, може, разом?... Львів міг би стати взірцем високої мовної культури. І це був би добрий приклад для всієї України. Що ж до вживання української мови на всьому державному просторі, то тут потрібна її інкультурація (внесення). І це мала би здійснювати держава, вимагаючи від своїх громадян обов'язкового вивчення української мови, обов'язкового користування нею, обов'язкової поваги до неї. Але для цього треба, щоб сама держава репрезентувала державну мову (О. Федик).

Завдання 7. Уважно опрацюйте довідник "Культура української мови" (К., 1990). Законспектуйте розділи "Культура мови і час", "Функції мови і мовна культура".

Завдання 8. Прочитайте текст. Назвіть інші формули культури спілкування та поведінки.

Ввічливість

Справжня — не тільки формальна — ввічливість — це ласкавість серця, це уважність до ближнього, що походить із доброзичливості, із глибокого почуття людської солідарності, що засвідчує певний духовий розвиток людини, бо, як зазначає німецький філософ Кайзерлінг, "людина не може бути досконалою внутрішньо, якщо зовнішньо поводиться недосконало..."

Вдача — психічна риса людини, її здатності й нахили, з якими вона народжується на світ Божий: "Таку вже йому вдачу Бог дав!" Нема людини, яка б не мала якоїсь вдачі — веселої чи сумної, ла­гідної чи сварливої, завзятої чи поганої, залежно від того, котра з тих природних прикмет у людині переважає.

Але, щоб бути дійсно людиною, гідною цього слова, не вистачає мати вдачу, треба мати ще й характер, який треба в собі виплекати впертою працею над тими прикметами, що їх нам Бог дав. Багато людей над тим не думає, і проходять вони свій життєвий шлях безхарактерними людьми, себто людьми без виробленої особистості, без твердих моральних принципів, віддані напризволяще своїх вроджених, неопанованих інстинктів. Вислів "Таку вже йому Бог вдачу дав!"нікого виправдати не може, бо, як засвідчує притча про таланти, Бог не на те дає, щоб той Божий дар залишився без ужитку, а на те, щоб його розвивати та вдосконалювати... (Є. Онацький).

Завдання 9. Прочитайте текст. Коротко викладіть своє розуміння моральної людини в журналістиці та політиці.

На що спирається мораль?

Кожен знає: закон спирається на силу влади, на примус. А от на що спирається мораль? Мораль усього суспільства й мораль кожного з нас? Зроду-віку мораль трималася й тримається, як любили говорити давні, на "трьох китах".

Перший кит — це традиції й звичаї, що склалися в кожного народу. Засвоюємо ми їх змалку. Матуся й татко пояснюють дитинчаті: "так заведено", "так чинять усі", "так прийнято здавна".

Другий кит — авторитет громадської думки. Одні вчинки своїх громадян суспільство схвалює, інші — засуджує. Цим воно регулює й спрямовує поведінку кожного з нас. Як багато важать такі поняття, як честь, добре ім'я! Тепер це називається суспільним визнанням, а колись виражалося прислів'ям "Що люди скажуть?"

Третій кит — найпідступніший. Річ у тім, що моральна поведінка є цілком добровільною! Змусити когось бути чесним та порядним неможливо. Про мораль високу доводиться говорити лише за умови, що основою поведінки людини є совість. Мораль грунтується на свідомості кожного з нас!

Отже, мораль має три точки опори. Це засвідчує історія. Це закарбовано в перлинах народної мудрості. "Сумління — найкращий порадник" — так стверджує прислів'я. Іншим прислів'ям характеризують людину аморальну: "Ні стиду, ні совісті!" А третє прислів'я додає: "Хто честі не має, того й дрючком не проймеш!" (з журн.).

Завдання 10. З'ясуйте, чому емпатію вважають професійною рисою журналіста.

Феномен емпатїї

Феномен емпатії тісно пов'язаний з емоційно-пізнавальними та психологічними якостями особистості й виявляється насамперед у спілкуванні. У процесі спілкування виокремлюють найголовніші функції: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.

Комунікативна функція забезпечує обмін інформацією індивідуально чи через засоби масової інформації без обмежень у часі та просторі. Обмін інформацією передбачає й певний вплив на людей, їх поведінку, характер діяльності, суспшьну свідомість, тобто реалізовується функція впливу, або інтерактивна функція.

Проблема ефективності впливу ЗМІ на аудиторію є однією з провідних у сучасній теорії масової комунікації. Під цим поняттям найчастіше розуміють зміну поведінки, уявлень, думок читача, слухача чи телеглядача, які зумовлені дією ЗМІ. У відкритих суспільствах ЗМІ впливають насамперед об'єктивністю подання новин та ініціюванням дискусій.

Отже, особистість журналіста та його роль у ЗМІ є надто вагомими у здійсненні наступної функції спілкування — перцептивної (функції сприйняття). Людина сприймає почуте через образ самого журналіста, його інтелектуально-психологічні якості, внутрішній світ, ставлення до подій. Перцептивна функція в сучасній комунікації передбачає здатність журналіста сприймати світ очима інших, розуміти його, як інші, аналізувати факти з їхніх позицій, висловлювати свої оцінки й надавати можливість проаналізувати подану інформацію. Отже, мова йде про одну з найголовніших граней журналістської творчості — емпатичну — здатність розуміти думки, почуття й потреби людей, чутливо заглиблюватись у суть події, явища тощо, глибоко відчувати стан іншої особи чи групи людей, сприймати й розуміти їхні вчинки.

Слово "емпатія" дослівно означає глибоке, сильне, чутливе відчуття, співпереживання. Іншомовний префікс "em" означає спрямований (скерований) у середину.

У працях дослідників подано такі дефініції емпатії: 1) здатність відчувати потреби інших; 2) глибоко чутливе сприйняття події, природи, мистецтва; 3) відчуття стану іншої особи чи групи; 4) співпереживання.

Вивченням емпатичних здібностей досі займалися дослідники соціальної психології та психотерапії. Сьогодні феномен емпатії розглядають як важливий чинник професіоналізму журналіста (М. Яцимірська).