Лицева сторона — лицьовий бік

Щоб визначити нормативність цих словосполучень, варто звернутися до Словника української мови, де подано тлумачення відповідних іменників та пов'язаних з ними прикметників.

Так, лицевий і лицьовий — рівнозначні прикметники до іменника лице (СУМ IV, 500) — позначають зовнішню, передню, верхню ознаку предмета, напр.: "Гостям показали справді унікальний витвір — перший глобус Місяця з усіма впадинами та рельєфами на його лицевій і тильній стороні" (з газ.).

Іменники бік і сторона у двох значеннях є взаємозамінними: Бік — 2. Яка-небудь сторона, стінка, площина предмета (СУМ 1,179); Сторона — 2. Те саме, що бік ("певний напрям, спрямування"); 8. Одна з поверхонь якого-небудь предмета, бік чогось (СУМ Х.735).

Отже, цілком взаємозамінними у наведених словосполученнях є і прикметники, й іменники: лицевий (лицьовий) бік та лицева (лицьова) сторона. Пор.: ще усталені, фразеологічні вислови типу дві сторони медалі, зворотний бік медалі, де іменники бік і сторона виступають як синоніми.

ЛІЦЕНЗІЯ — ДОЗВІЛ

Ринкові відносини збагатили не лише економічну, а й мовну картину світу сучасної України. Йдеться про те, що словниковий склад нашої мови за останні десятиліття суттєво поповнився новими словами — почасти такими, які не мають питомих українських аналогів, а почасти й іншомовними значеннєвими "двійниками". Чи ж завжди такі нововведення є виправданими і необхідними, а чи просто це чергова данина новим суспільно-економічним та мовно-культурним умовам?

Візьмімо для прикладу популярне сьогодні слово ліцензія. Сфера його побутування, так само, як і коло лексичної сполучуваності, є надзвичайно широкою: "Освітянська діяльність дозволяється лише після отримання ліцензії" (з газ.); "Підприємцям, щоб отримати бажану ліцензію, нерідко доводиться пройти усі кола бюрократично-податкового пекла" (з газ).

Зрештою, не лише у мові ЗМІ, сучасної фахової чи науково-популярної літератури, але й щокроку на торгових кіосках читаємо "Ліцензія №...".

Ліцензія — це "1. Дозвіл, який надається на певний термін відповідними державними установами на право здійснення деяких операцій у банківській, торговельній та інших сферах; 2. Надання права іншій особі або організації використовувати запатентовані винаходи, технології, інформацію тощо" (Словник іншомовних слів. — К., 2000). Від цього слова в українській мові є також ряд похідних, як-от: ліцензувати, ліцензування, ліцензований. Усі вони в сучасній українській літературній мові унормовані як терміни.

Питоме українське слово дозвіл — багатозначніше. Із семантикою слова ліцензія збігається лише у значенні "документ, який посвідчує право на здійснення чого-небудь". Із паралельних нормативних сьогодні слововживань ліцензія на виробництво/дозвіл на виробництво; ліцензія на торгівлю/дозвіл на торгівлю та ін. перші є новітнішими, зумовленими розвитком на пострадянському просторі ринкових відносин, тоді як другі — усталені, мають давню традицію мовного вживання.

МЕР — МІСЬКИЙ ГОЛОВА

Обидві назви поширені у сучасному суспільно-політичному словнику і позначають керівника, чи голову, міста. У давні часи їх відповідником було слово посадник, напр.: "У великих європейських містах та в столицях вогнища розкладалися перед ратушами, а честь запалювати їх належала самому мерові (посадникові міст)" (О. Воропай).

Європеїзм мер активно увійшов у сучасний мовний вжиток у пострадянських країнах з кінця 80-х років XX ст. Мер — особа, що очолює місцеві органи самоврядування; голова міської адміністрації. Наприклад: прийти у npuймaльню мера; мешканці підписали звернення до мера міста; мер відвідав виставку; "З Днем святого Валентина вітає столичний мер" (з газ.) і под. Поряд у газетах, де міститься офіційно-ділова інформація, вживають назву міський голова, як-от: "Київський міський голова Олександр Омельченко зустрів Президента України Леоніда Кучму в аеропорту "Бориспіль"; "Львівський міський голова заявив журналістам..."; "Як розпорядився Фастівський міський голова..." та ін.

Отже, іншомовне слово мер як ознака сучасної публіцистики придатне для розмовної, неофіційної практики, оскільки дозволяє економити мовні засоби. Якщо воно доречне для назв тимчасових програм, гасел (напр., програма "Мери міст за чисте довкілля"), то в найменуваннях повторюваних тривалих офіційних заходів треба надавати перевагу традиційній українській назві міський голова.

Слово мерія, французьке за походженням, вживається на по­значення органу міської виконавчої влади та приміщення, де розміщено цей орган. Отож, чуємо вислови засідання мерії, прийти до мерії.

Під впливом інтеграційних процесів у мові співіснують іншомовний та власне український відповідники.

НА ПІДПИС — ДО ПІДПИСУ

У діловій практиці одним із реквізитів документування є підпис. Використовують папки з написом "На підпис", тобто документи в них подають на підпис. Саме з цим прийменником слово підпис вживається в українській мові віддавна.

У лексичній картотеці Інституту української мови НАН України зафіксовано вживання синонімічної форми з прийменником до: "Поклав останню коректу до підпису" (М. Хвильовий).

Значеннєвий відтінок спрямування, призначення є у рідше вживаному вислові для підпису: "Я сказала, що взагалі рідко ви­ходжу з дому, і, щоб якомога швидше відв'язаться від нього, по­дала йому для підпису папірець" (М. Хвильовий).

Які дієслова найчастіше сполучаються з іменником підписі Нейтральними є вислови ставити (поставити) підпис, напр.: "Він ставить підпис під статтею" (М. Стельмах). Розмовні відповідники — дати, додати, прикласти, вивести (підпис), пор.: "Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис" (Л. Мартович); "Учора принесли мені підписаний Дмитрієвшою і земцями [статут], щоб я додав свого підпису " (Панас Мирний); "Ткнув огризок-олівець, Вивів підпис і — кінець" (С. Олійник) та ін.

У сучасній літературній мові усталився вислів за підписом (підписами), коли йдеться про осіб, що затвердили той чи інший документ, напр.: "Шпачиха кинула клич негайно ж братися й писати анонімку за підписами всього селища" (О. Гончар); "Указ за підписом Президента набуде чинності з 1 березня 2002 року" і т. ін.

У тому разі, коли керівник установи, підприємства доводить до відома керівників підрозділів зміст того чи іншого документа з підписом, що засвідчує доведення інформації, то вживають вислів документ на підпис.

ОБІЦЯНКА — ОБІТНИЦЯ

В одній із телепередач на Київському регіональному каналі довелося почути: "Будівельники виконали свою обітницю і новий будинок здали вчасно". Різонуло вухо недоречно вжите в цьому реченні слово обітниця. Очевидно, автори інформаційного повідомлення не відчули різниці між значеннями українських слів обітниця та обіцянка. А вона настільки суттєва, що визначає межі їх стилістичного вживання.

Навіть на перший погляд неважко визначити, що обидва іменники пов'язані з дієсловом обіцяти. СУМ фіксує такі його значення: "1. Зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. // Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось. 2. Подавати надії на що-небудь; провіщати що-небудь". Відповідно обіцянка — це "добровільно дане зобов'язання зробити що-небудь". Із таким значенням слово є стилістично нейтральним і побутує як в усній, так і в писемній мові.

Коли ж ідеться про урочисту обіцянку, зобов'язання, клятву, вживаємо експресивно наснаженіше слово обітниця.

Обітниця має вужче лексичне значення і яскраве стилістичне забарвлення урочистості, піднесеності. У силу цього воно може вживатися лише у відповідних контекстах і має значно обмеженіше коло лексичної сполучуваності. Нормативними є, скажімо, вислови обітниця мовчання, обітниця безшлюбності, обітниця прощі, тоді як слово обіцянка у них було б недоречне.

Ще виразнішу стилістичну маркованість слова обітниця послідовно простежуємо у текстах релігійного та дидактичного спрямування: "Тоді й укорінився намір висвятитися у ченці: дати обітницю безшлюб'я" (з газ.); "Звільнення від низьких проявів

досягається покаянням, сповіддю й підтриманням високих установок, які забезпечуються прийняттям обітниць" (з журн.).

Цей яскравий стилістичний колорит використовують і майстри українського художнього слова.

Отже, вагаючись, яке ж із двох слів — обіцянка чи обітниця — краще вибрати, зважмо, який стилістичний відтінок.буде доречним — нейтральний чи урочисто забарвлений.

ОБРАХОВУВАТИ — ОБЧИСЛЮВАТИ
— ЛІЧИТИ — ПІДРАХОВУВАТИ

Основне значення цих синонімів зводиться до визначення кількості, обсягу, вартості й т. ін. чого-небудь. Воно усталилося і в мовній практиці слововживання: "... гарячі уми й живі уяви різних приятелів і приятельок з математичною докладністю обрахували маєток обох братів" (І. Франко); "Марта йшла засніженими вулицями, щурячись від морозу в демісезоні з пристібнутим хутровим коміром, і швидко лічила в голові: половина лютого, березень, половина квітня — разом два місяці, а там весна, весна" (В. Підмогильний); "Огляньмось назад. Оцінімо пройдений шлях. Відзначимо перемоги, але ще пильніше підрахуємо поразки і збитки" (О. Бердник).

Слово обчислювати більш характерне для наукового і публі­цистичного стилів: "Щоб швидко обчислювати потрібні дані, використовують електронні обчислювальні машини" (з журн.). Не фіксує його Словник Б. Грінченка, проте поодинокі фіксації з кінця XIX ст. все ж є: "Професор орієнтувався у списку своїх учеників [учнів] та обчислював, кого кілько разів питав" (О. Маковей).

Отже, коли йдеться про встановлення кількості чого-небудь, то всі ці слова є рівнозначними: обраховувати збитки, обчислювати збитки, облічувати збитки, підраховувати збитки, обраховувати кількість населення, обчислювати кількість населення, облічувати кількість населення, підраховувати кількість населення, обраховувати прибуток, облічувати прибуток, підраховувати прибуток. Проте у них різні сфери вживання. Більш нейтральний характер мають синоніми обраховувати, обчислювати, підраховувати, і тому ними послуговуються науковий і офіційно-діловий стилі, де позначають діяльність — певні підрахунки, розрахунки, зокрема, точний бухгалтерський облік. Вони певною мірою є математичними термінами. Слова обраховувати, обчислювати вносять у зміст речення значення великого обсягу дії: "Бухгалтерії необхідно обрахувати можливі збитки нерентабельного заводу"(з газ.).

Більш прозоре і нейтральне значення у дієслова підрахувати: "Усі банки зобов'язані підрахувати прибуток за рік і подати дані в податкову інспекцію" (з журн.). Похідні дієслова відлічити притаманніші художньому стилеві й часто входять в образні вислови. Пор.: "Лічу в неволі дні і ночі, і лік забуваю" (Т. Шевченко); "Пройшли літа, минулися — я їх не лічила" (П. Чубинський); "Один перелічує шибки на вікні, а друга лічить піщинки на долівці" (Г. Квітка-Основ'яненко). Дієслово лічити бере участь у творенні багатьох фразеологізмів: "Копійка любить, щоб її лічили", "Курчат восени лічать".

Поширеність висловів із такими дієсловами інколи визна­чається не словниками, як ми звикли, а мовною практикою, лексичною сполучуваністю у різних стилях мови. Так, сьогодення показує, що у свідомості пересічного мовця математичний термін обраховувати (визначати кількість чого-небудь) має інше значення, а саме: "неправильно підраховувати, недодаючи чого-небудь комусь, як правило, грошей": "На новорічному бенкеті у ресторані "Гайок" молодий офіціант Г. Швидкий сам-один обрахував двох докторів і трьох кандидатів математичних наук" (А. Крижанівський); "Скільки разів нас обраховують у магазині і на ринку? Мабуть, без цього не минає день. Та ми вже й не звертаємо уваги, бо де ж її стільки візьмеш?" (з газ.). Основне ж його значення відходить на другий план і трапляється рідко. Кожне слово із синонімічного ряду має своє місце у словнику і свою сполучуваність у тексті.

Завдання 44. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.

ОБСЛУГОВУВАННЯ — СЕРВІС

Обслуговування та сервіс — синонімічні назви "виконання робіт, пов'язаних із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів" (Словник синонімів). Так називають також сукупність організацій, метою та обов'язком яких є задоволення побутових потреб, забезпечення побутового комфорту населення. Яке ж із цих слів відповідає чинним нормам сучасної української літературної мови?

Із словом обслуговування у нашій мові усталилися певні сло­восполучення, як-от: сфера обслуговування, система обслуговування, заклад громадського обслуговування. Звичною є сполучуваність його з прикметниками побутове, масове, громадське, технічне, інтелектуальне, гарантійне, післягарантійне, якісне тощо, яку добре ілюструють сучасний публіцистичний, офіційно-діловий та художній стилі.

Сервіс, за Словником іншомовних слів (К., 2000), — це "надання послуг для задоволення побутових потреб населення, а також спеціальна служба, що надає такі послуги". Ця назва прижилася як в усній мові, так і в писемних стилях.

Цікаво, що при майже однаковій лексичній сполучуваності (пор. сфера сервісу/обслуговування, технічний сервіс/технічне обслуговування, якісний сервіс/якісне обслуговування і т. ін.) тільки сервіс уживається як частина складних термінологічних назв (сервіс-карта, сервіс-центр, сервіс-період).

Отже, у сучасній мовній практиці слова обслуговування та сервіс усталились як лексичні синоніми.

ОКРЕМИЙ — ЧАСТКОВИЙ

Наявність спільного елемента у значенні цих двох слів інколи призводить до їх неправильного вживання. Кожне з них позначає частину від цілого, але з різними І досить вагомими уточненнями. Окремий — це той, що не є частиною чого-небудь цілого, а почасти навіть відділений, ізольований від інших. Наприклад: окрема дерзісава, окремий номер у готелі, окрема споруда, окремий промисел, окреме село, окремий вид рослин, окрема людина, окрема кімната. Цим словом у діловій мові часто позначається спеціальне призначення чогось: окремий фонд, окремий рахунок, окрема галузь промисловості тощо. Окремий вживається у словосполученнях, де йдеться про щось із ряду однорідних предметів і явищ: окрема фраза, окремий епізод, окреме слово. Усі з перелічених словосполучень передають значення самостійності, відціленості й протиставленості чомусь єдиному, спільному, що засвідчує практика вживання слова у різних стилях мови: "...це не була камера, це була кімната окремого призначення, з підлогою, вимощеною кам'яним паркетом, сірими ромбиками, зовсім порожня, лише з двома кранами в стіні..." (І. Багряний); "Важливо знати: японські фірми постачають за кордон не лише готові автомобілі, а й у так званому режимі "сі кей ді", тобто окремими частинами та агрегатами, які складаються на спільних підприємствах" (з журн.).

Частковий — це, насамперед, той, що стосується частини кого-або чого-небудь, поширюється тільки на певну частину людей, предметів, процесів і т. ін. і протиставляється, як правило, загальному, повному: частковий переклад, часткова автоматизація, часткові реформи, часткові завдання, часткові правила етикету, часткове затемнення Місяця, часткове гальмування кори головного мозку, часткові відновлення (реставрація) пам'яток культури, часткове відродження звичаїв, часткове зло, часткова відповідь на запитання, часткові навчальні методики. Такі словосполучення мають давню традицію вживання у різних сферах функціонування української мови: "Можна ще думать, що первні [початки] втрачають чутливість часткову, щоб на загальну її відмінить. Але ж як недоцільно. Дати властивості певні і зразу ж назад завернути!" (М. Зеров); "Свого часу І. П. Павлов визначив гіпноз як своєрідний "сон", як "порціальне" (часткове) гальмування кори головного мозку" (з журн.).

Шукаймо в слові глибину його значення.

ОФОРМЛЕНІСТЬ — ОФОРМЛЕННЯ

У сучасній мовній практиці помітно зросла кількість абстрактних іменників із суфіксом -ість на позначення якісних характеристик нематеріальних основ буття. Це словотворення поширюється не тільки на відприкметникові та відіменні похідні, що є досить звичним явищем для української мови, а й на віддієслівні. У жодному словнику української мови не знайдемо слова оформленість, яке дедалі частіше вживається як варіант до оформлення. Наприклад: "...зразковий магазин — це не тільки його оформленість чи наявність широкого асортименту товарів, а й висока культура обслуговування" (з газ.); "Кожен документ вимагає належної оформленості і юридичної правильності" (з журн.) і пор.: "Зв'язок елементів оформлення книжки з її характером і змістом обов'язковий" (з журн.); "Оформлення документів з питань громадянства України проводиться при особистому зверненні заявника" (з газ.). Обидва слова вживаються у значенні "надання чому-небудь певного вигляду, форми, викінченості, довершеності". А втім, слово оформленість — не сучасний новотвір. Сьогодення лише розширило його функціональні можливості; на нього можна натрапити в науковій літературі 60-, 70-, 80-х pp.: "Пояснення, як відомо, розкривають зміст основного висловлювання шляхом його деталізації. Реалізуються вони за допомогою пояснювальних конструкцій різної структури і синтаксичної оформленості: члена речення, словосполучення, речення" (з журн., 1968). Така практика вживання засвідчує функціональні можливості названої лексеми тільки у сполученні з абстрактними поняттями або термінами: оформленість слова, оформленість думки, оформленість вислову, оформленість висловлювання тощо. У словосполученнях з іменниками-назвами конкретних предметів усталилося слово оформлення.

Ми звикли до висловів: оформлення документів, оформлення паспорта, оформлення візитки, де маємо на увазі їх оброблення відповідно до певних вимог. Оформлення ялинки, оформлення міста, оформлення книги, оформлення території, оформлення одягу, оформлення залу передбачає їх зовнішнє оздоблення. Слово оформлення має широку сполучуваність із прикметниками: законодавче оформлення, суспільне оформлення, класичне оформлення, художнє оформлення, музичне оформлення, архітектурне оформлення, монументально-скульптурне оформлення, зовнішнє оформлення. Іменник оформленість має значно вужчу сполучуваність і характеризується предметним вираженням абстрактної ознаки.

Однак в українській літературній мові іменником оформлення називають і дію, і предмет, тому в згаданому на початку статті реченні треба було скористатися словом оформлення: "Зразковий магазин — це не тільки його оформлення чи наявність широкого асортименту товарів, а й висока культура обслуговування".

СЕВАСТОПОЛЬ чи СЕВАСТОПІЛЬ

Намагання "українізувати" деякі слова в українській мові часто призводить до їх помилкового написання. Це стосується і географічних назв. На рекламних щитах, у розкладах руху поїздів читаємо: Севастополь, Сімферополь. Як пояснити практику такого слововживання?

Вся суть у тому, що в назвах українських міст треба розрізняти -полъ у небагатьох словах грецького походження (грецьке polis "місто"): Севастополь, Сімферополь, Маріуполь, Мелітополь, Нікополь, Тирасполь — і -піль (з українського "поле"): Тернопіль, Бориспіль, Крижопіль.

Як бачимо, тут основним поясненням написання слова Севастополь є його походження.

Завдання 45. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.