Речник — представник — прес-секретар

В офіційно-діловій практиці останніх років з'явилася назва речник. Це книжне слово, що вживалося здебільшого на позначення особи, яка виражає чиїсь погляди, бажання, інтереси та ін., було синонімом до слів оратор, адвокат. Справді, воно функціонувало у текстах, висловах піднесено-урочистого звучання типу речник свого народу, речник нової епохи. Пор. таку цитату: "І Соломон — лише вірний, сліпий прапороносець, речник тієї нової епохи — чорної-чорної епохи насильства, епохи відчаю" (І. Багряний). Експресія завзятості, пристрасності вже не властива семантичному відтінку слова "той, хто в своїй особі представляє кого-, що-небудь, представник': "Представники мистецтва часто стають речниками як естетичних, так і політичних концепцій" (з журн.). Саме значення "представник" І виражає лексема речник, що вживається у сполуках речник Голови Адміністрації Президента України, речник народного депутата, речник прем'єр-міністра та ін. Це значення є першим в Українсько-англійському словнику С. Андрусишина — "reprezentative". Наприклад: "Напередодні Міністерство закордонних справ України у ноті керівництву Польщі висловило сподівання, що справу розглянуть швидко і неупереджено, повідомив офіційний речник МЗС Ігор Долгов" (з газ.)- Порівняйте наступні цитати з газети "Хрещатик", розташовані в порядку конкретизації офіційної назви посади, яку обіймає названа особа: "Таку офіційну позицію уряду нашого західного сусіда оприлюднив на брифінгу для журналістів представник Міністерства закордонних справ України Ігор Долгов"; "Як повідомив на брифінгу офіційний представник українського зовнішньо-політичного відомства Ігор Долгов, відповідні документи вже готові"; "їхні тіла повернуть на батьківщину, повідомив прес-секретар Міністерства закордонних справ України Ігор Долгов". Отже, на сьогодні опосередковано ідеї, інтереси та погляди державних установ і відомств, посадових осіб може виражати перед громадськістю їх представник — прес-секретар, що є офіційною одиницею у штатному розкладі вищих органів влади, а саме: прес-секретар Голови Верховної Ради України, прес-секретар народного депутата України, прес-секретар київського міського голови і под.

Звичайно, порівняно зі словами речник і прес-секретар, лексема представник має більш загальне значення, як-от: "Чому так довго довелося очікувати обіцяного, представник Всесвітнього банку Грегорі Єджейчак достеменно не пояснив" (з газ.); "Серед посланців нашої держави — представники Міністерства фінансів та Міністерства юстиції" (з газ.) та ін. Існує й така функція — постійний представник Президента у Верховній Раді України.

Отже, як свідчать матеріали сучасних ЗМІ, активізоване в сфері суспільно-політичних відносин слово речник виявляє одну з національних рис української ділової практики. А втім, це слово має виразні ознаки публіцистичного стилю, нейтральними синонімами до нього виступають представник та прес-секретар.

РЮКЗАК — НАПЛЕЧНИК

Слова рюкзак та наплечник належать до числа тих лексичних синонімів, які стали активно вживатися практично нещодавно.

За тлумачним словником, "сумка, яку носять за плечима", має тільки одну назву — рюкзак, а наплечник не зафіксований узагалі. Однак більш сучасні словники вже відбивають тенденцію до стилістичного "відродження" наплечника. Так, Словник синонімів української мови подає названі слова в одному значеннєвому гнізді, тобто унормовує паралельність уживання іншомовного запозичення рюкзак (нім. Rucksack, від Rucken — спина і Sack — мішок) та його українського відповідника наплечник. Нормативність лексеми наплечник не викликає сумніву також у авторів Нового російсько-українського словника-довідника (за ред. С. Єрмоленко), у якому до російського гасла рюкзак подано відповідниками і наплечник, і рюкзак, але наплечник — на першому місці.

На наших очах це слово почало своє друге життя. І немала заслуга у цьому людей, яких часом називають "мовними консерваторами" чи "мовними традиціоналістами". Вони послідовно і цілеспрямовано віддавали йому перевагу перед вже усталеним, але усе ж іншомовним запозиченням. За останні два десятиліття уживання назви наплечник (як і низки інших слів типу летовище, лещата, лазничка, слухавка) стало модним, до певної міри, навіть знаковим — як свідчення глибокого знання мови, вільного володіння її лексичним фондом. Легко прижилося воно і в мові публіцистики та модерної української літератури, пор.: "І таки незамінними для мандрівників-любителів, навіть тих сучасних, що вирушають у подорож на авто, є наплечники" (з газ.).

Можливо, друге життя слова наплечник — данина мовній моді, що відбиває моду соціокультурну, а можливо — закономірний наслідок активізації глибинних пластів пито мої української лексики. Але у будь-якому разі сьогодні ми констатуємо його популярність не як одиниці периферійної, застарілої чи сленгової, а нормативної, літературної.

СВЯТА чи СВЯТА

В українських акцентованих пам'ятках кінця XVI ст. іменник свято у відмінкових формах множини послідовно вживається з наголошеним коренем. Кореневе акцентування у множині (Різдвяні св я та, Великодні св я та, Зелені св я та) має ця лексема у лексикографічних працях кінця XIX — початку XX ст. (у Словниках М. Левченка, М. Уманця і А. Спілки; Словнику української мови за ред. Б. Грінченка). Уперше подвійне наголошування (св я та і свят а ) подає І. Гануш (1884). Сучасні українські словники засвідчують різне наголошування названого слова. У виданнях "Правописний словник" Г. Голоскевича, "Словник наголосів" М. Погрібного, "Українська літературна вимова і наголос" кодифіковано наголос св я та, ав Орфографічних словниках 1968 p., 1994 p. — свят а. "Орфоепічний словник" М. Погрібного і словник-довідник "Складні випадки наголошення" С. Головащука рекомендують: св я та і свят а, різдвяні св я та, але два свят а. В одинадцятитомному Словнику української мови простежується непослідовність щодо засвідчення наголосу в множині згаданого іменника: Зелені св я та (т. III, 554) і Зелені свят а (т. IX, 105). Така розбіжність у наголошуванні того самого слова пояснюється хитанням мовних норм. Хоч словники переважно рекомендують у множині кореневий наголос св я та, протягом двох останніх років по радіо і телебаченню послідовно чуємо лише флексійне наголошування свят а. Це впливає і на поширення флексійного наголошування в мовній практиці. Однак варто пам'ятати, що в українській мові існує прикметник святий, у жіночому роді — свят а, а мова не любить такого збігу в акцентуванні, бо має бути різниця в наголошуванні іменника і прикметника, які збігаються за написанням.

До речі, колись прикметник святий мав кореневий наголос. Ще й досі таке наголошування виступає як церковне. Можливо, через відштовхування від кореневого наголосу іменника свято у множині (св я та) прикметник святий (свят а ) і перейшов у тип із флексійним акцентуванням.

Можливе протиставлення форм однини й множини, коли наголос виконує розрізнювальну функцію: св я та, родовий відмінок однини — свят^`а, називний відмінок множини.

Отже, не варто захоплюватися флексійним наголошуванням іменника свято у множині — свят а, як це роблять наші диктори радіо і телебачення, оскільки рекомендованим треба вважати кореневий наголос у множині — св я та, а прийнятним (можливим) — свят а.

СЕРАФИМИ — ХЕРУВИМИ

Коли ми говоримо шестикрилий серафим або херувимський спів, чи завжди розуміємо, про що йдеться, звідки походять ці усталені вислови? Та й що взагалі означають слова серафим, херувимі

З довідкових релігійних та релігієзнавчих видань дізнаємося, що насамперед херувими та серафими — це назви ангелів. Вони зафіксовані у Книзі книг, функціонують у канонічних молитовних текстах. Особливість полягає в тому, що це ангели верховні, їм у трактаті візантійського богослова Діонісія Аеропагіта (V-VI ст.) "Про небесну ієрархію" відведено місце найбільш наближених до Бога.

Узагальнено серафими трактуються як найвищі духовні істоти, які оточують престол Господа, виконують його повеління і невпинно співають йому величальні пісні. Зображаються за людською подобою, але з шістьма крилами — звідси й згаданий вислів шестикрилий серафим.

Херувими — теж особливий вищий чин у небесній ієрархії. Вони займають друге місце у ряду дев'яти чинів ангельських. Поряд із серафимами вони є "найбільш наближеними до Бога розумними силами, обдаровані від Бога особливими досконалостями і мають своє особливе служіння... У них повнота життя і вище відображення слави Божої" (Библейская энциклопедия, 1891). За загальним переконанням, херувими теж мають людську подобу, що відповідає усім вимогам ідеальної. Звідси й популярне переносне значення демінутивної форми херувимчик — "дівчина або хлопець (дитина), які наділені вродою". Можна припустити, що в цьому разі на сему "приємна зовнішність", нашаровується також сема "безгрішність, незлобивість" (пор. ангелятко).

Сучасні тлумачні словники, які уже відбивають входження релігійної та релігієзнавчої лексики до активного фонду української літературної мови, фіксують також слово херувимська і зазначають, що це субстантивована назва церковної пісні, яка є обов'язковою частиною літургії й отримала назву від початкових слів "Ми, херувимів тайно являючи...".

Звичайно, розглянуті слова належать до пласту специфічної лексики, якою свідомо послуговуються лише зацікавлені люди. Але знати їх значення не завадить нікому.

ТИРАЖ — НАКЛАД

Сьогодні у різних текстах на позначення загальної кількості примірників одного видання уживаються рівноцінно два слова — наклад та тираж. Скажімо, з однаковою ймовірністю можна прочитати або ж почути: "Книга вийшла тиражем..." і "Книга вийшла накладом". Якому з цих слів надати перевагу?

Уживання названих слів показує, наскільки суттєву роль у нашій мовній практиці відіграє сила стилістичної традиції, мовної звички.

Насамперед зауважмо, що слово наклад як синонім до тираж в академічному одинадцятитомнику марковане як діалектне. Тож і не дивно, що у статусі літературної лексеми усталилося згадане іншомовне запозичення. Тираж, а також похідні від нього тиражний, тиражувати, розтиразісований та ін. стали популярними і широко вживаними у функціональних стилях української мови.

Слово тираж прийшло у нашу мову з французької і прищепилося у ній з кількома значеннями: "1. Розіграш виграшів у позиці або лотереї; 2. Погашення облігацій державних позик або інших зобов'язань установами, що їх випустили; 3. Загальна кількість примірників друкованого видання; наклад" (Словник іншомовних слів, 2000). Зауважмо: останнє значення — власне, те, що нас цікавить, — тлумачиться через слово наклад. Тобто між ними поставлено своєрідний знак змістової рівності, яка, зрештою, простежується і в мові: "Наклади інтелектуальної (і наукової, і художньої) літератури трагічно губляться у потоці тиражів ширвжиткового чтива" (з газ.)-

А що ж накладі Штучно витіснене на периферію лексичної системи, слово усе-таки не зникло цілковито і віднедавна знову повернулося в активний мовний обіг. І сьогодні спостерігаємо не тільки послуговування ним у текстах різних стилів і жанрів, але й закономірний процес його лексикалізації.

Щоправда, Великий тлумачний словник української мови (Ірпінь, 2001) усе ще подає до гасла наклад ремарку зах., — можливо, враховуючи морально застарілу на сьогодні ремарку СУМ, а можливо, й орієнтуючись на активне побутування його у мові західноукраїнських письменників-класиків. Однак більш авторитетний Словник синонімів української мови подає наклад у синонімічному ряду до тираж, не супроводжуючи спеціальними ремарками чи обмеженнями щодо вживання.

Отже, сьогодні не варто обмежувати ареал життя слова наклад, тим паче, що останнім часом воно переконливо засвідчило свою нормативність.