Невербальні засоби спілкування

Найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв'язку між людьми є словесне (вербальне) мовлення. Проте спілкування відбувається не завжди і не тільки за допомогою слів, поєднаних у висловлювання. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів. Це передусім соматичні (грецьк. ашца — "тіло") знаки: погляди, міміка, пози, рухи тіла тощо. Це також системи штучних знаків, створених людством на шляху його поступу, наприклад, транспортна сигналізація, символи різних наук (математики, географії та ін.), знаки спортивного суддівства.

...Як зазначають дослідники, вираз обличчя, поза, жести і т. д., коли йдеться про сприйняття співрозмовника як особистості, набагато ефективніші, ніж його словесне мовлення. Тому "мова тіла" має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його, а не створювати т. зв. інформаційний шум, який заважає сприйняттю.

Кожен мовець повинен виробити в собі звичку свідомо аналізувати цю "мову", довести її використання до автоматизму.

Американський автор Алан Піз рекомендує виділяти на це щодня бодай 15 хвилин. Тоді не буде проблем із тим, де подіти руки, як стояти під час розмови з різними категоріями людей, як сидіти, який вибрати вираз обличчя тощо. Водночас мовець умітиме "читати" цю мову в поведінці своїх комунікативних партнерів.

Мова тіла здебільшого не усвідомлюється, тому мовцеві в невербальних реакціях важче прикидатись і фальшивити, ніж у словесному мовленні. Ця ж мова може збуджувати довір'я співрозмовника, заохочувати його до спілкування, до відкритості й відвертості. За даними американських учених — фахівців у галузі спілкування, приблизно 55% інформації ми отримуємо від невербальних знаків, які супроводжують мовленнєвий контакт (міміка, жести), 38% дають нам голос, висота тону, тембр і тільки 7% — зміст сказаного. Хоча, на нашу думку, ці дані потребують уточнення стосовно того, про що йдеться у мовленні та в якому стилі воно провадиться (одна річ з'ясовувати у розмовному стилі стосунки з сусідами, інша — говорити в науковому стилі про досягнення астрофізики), все ж іноді адресат чує у мовленні одне, а відчуває — у виразі обличчя, поглядах, рухах тіла — щось цілком інше. Внаслідок цього — довір'я до адресанта може виявитися підірваним, на що той, звичайно, не сподівався. У таких випадках адресатові доцільно ввічливо, з м'якими інтонаціями й щирістю в голосі сказати партнерові про збентеженість, спричинену невідповідністю між його словами і тоном, виразом обличчя тощо. Для цього можуть придатися фрази: Мені здасться, що...; Можливо, це тільки моє помилкове (суб'єктивне) враження, але...; Ви чимось занепокоєні (стурбовані; розгнівані), хоча переконуєте у протилежному...; Чи не могли б ми з'ясувати, що Вас непокоїть, і докладніше розглянути справу? Такий підхід виявиться корисним і для адресата, і для адресанта (Я. Радевич-Винницький).

Завдання 27. Прочитайте текст. Коротко з'ясуйте роль невербальних засобів спілкування в тележурналістці.

Погляд

...Етикетне функціонування очей регулюється певними нормами, неоднаковими в різних суспільствах. Так, у Малі молодші за жодних обставин не повинні дивитися в очі старшим, студенти — викладачам і т. п. А на островах Фіджі корінні мешканці під час розмови, мабуть, щоб не зустрічатися поглядом, відвертаються від співрозмовника, а не, як європейці, повертаються до нього обличчям. Японці під час розмови дивляться не в очі, а на шию партнера.

У нас неввічливо, розмовляючи з людиною, відводити очі вбік, роздивлятися довкола, вивчати своє відображення у дзеркалі чи нітрит. Проте й дивитися прямо в очі комунікативному партнерові потрібно десь від 30 до 60 (за американськими даними — до 70) відсотків часу розмови, не більше. Тим, що дивляться в очі менше третини тривалості розмови, рідко довіряють. Тому нервовим і сором'язливим людям потрібно практикуватись, щоб могти дивитися в очі співрозмовникам довше.

"Контакт очей" має періодично повторюватися, триваючи щоразу 1-7 секунд.

Спілкуючись із групою людей, виступаючи перед аудиторією, потрібно перебувати в зоровому контакті з якнайбільшим числом присутніх. Це подобається людям, оскільки засвідчує, що промовець бачить їх. А якщо промовець боїться дивитися в очі, щоб не зустрітись із недоброзичливим поглядом або щоб не збитися з думки, він може дивитися "між людей".

...У зорових контактах спостерігається деяка відмінність між статями: жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки частіше уникають прямого погляду.

Оскільки безпосереднє усне спілкування потребує зорового контакту, то, за нормами спілкувального етикету, під час розмови слід знімати сонцезахисні окуляри. Звичайно, ця вимога не поширюється на окуляри типу "хамелеон", які носять люди з вадами зору, та на різні екстремальні випадки, пов'язані з травмами, лікуванням очей тощо.

...Існує чимало характеристик погляду. В українській мові він має, серед інших, такі означення: байдужий, веселий, глибокий, довірливий, доброзичливий, життєрадісний, колючий, кривий, привітний, скептичний, холодний та ін. А ще є значне число дієслівних словосполучень: відривати, втопити, зводити, відводити, ловити, наводити, не зводити, не опускати, переводити, впіймати погляд; блудити, блукати, влипнути, впиватися, зміряти, зустрічатися, креснути, метнути, оббігати, обводити, обіймати, обпалювати, обсипати поглядом. Які з цих означень і словосполучень характеризують етикетну поведінку, а які неетикетну, читачеві, напевно, встановити не важко.

Залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника розрізняються погляди: діловий, світський, інтимний. Наприклад, діловий погляд не опускається нижче очей співрозмовника. Він спрямовується у трикутник, основу якого становить лінія між очима, а вершину — уявна точка посередині лоба. Світський погляд не виходить за межі трикутника, розміщеного між очима і ротом партнера; він спрямовується нижче лінії очей. В очі і водночас нижче спрямовують також інтимний погляд, але тут трикутник значно більший: він міститься між грудьми й очима, а з дальшої відстані — між очима й нижньою половиною тіла.

Цілком очевидно, що тип погляду має відповідати комунікативній ситуації... (з кн.).

Розділ 2

КУЛЬТУРА СЛОВА. ЛІТЕРАТУРНЕ СЛОВОВЖИВАННЯ

Серце тоді насичується, коли освічується.

Григорій Сковорода

Засоби масової інформації початку XXI століття зазнали суттєвих змін через вплив декількох чинників. По-перше, у світі активно відбувається перерозподіл пріоритетів унаслідок не тільки міжнародного співробітництва, інформаційного взаємовпливу, але й інформаційних війн, агресії, тиску, маніпулювання тощо. По-друге, кожна політична подія в Україні чи за її межами блискавично породжує процеси медіасприйняття, медіааналізу та медіарезонансу й, відповідно, медіатексту, основним промотором яких є професійна діяльність журналістів. По-третє, політика глобалізації в електронну епоху зумовила потребу в новій мові для масового спілкування, у мові з новими поняттями й значеннями, новою термінологією.

Останні події у світі ставлять перед людьми творчих професій проблему необхідності творити нову журналістику для нової епохи. Якою вона (журналістика) повинна бути? Не споглядальною, не угодовською, не безпринципною, не байдужою, а пристрасною в пошуку істини, в сприйнятті та об'єктивному передаванні новин, емпатичною (глибоко розуміти й співпереживати проблеми іншого народу, держави, окремої людини тощо). Здатність до емпатії сьогодні розглядають як важливу професійну рису журналіста. Нове тисячоліття має потребу в журналістиці мислячій, генеративній, аксіологічній (ціннісній, вартісній).

 

 

Якщо оцінювати ЗМІ з цих поглядів, то українська журналістика початку XXI століття активно інтегрується у світовий інформаційний простір. Але українською її не називають, частіше — вітчизняною. У ЗМІ щодня можна почути словосполучення вітчизняна опозиція, вітчизняний парламент, вітчизняний журналіст, вітчизняний товаровиробник, вітчизняний флот, вітчизняна мода, вітчизняний футбол, вітчизняний ринок і т. д. У новинах на першому каналі українського телебачення 24 січня 2003 року йшлося не про події в Україні, а про вітчизняні події, про вітчизняну державну інспекцію, про вітчизняний ринок. За Словником (ВТССУМ) слово вітчизняний є прикметником до вітчизна (Вітчизна, уроч. Батьківщина, рідний край). Позначка уроч. означає, що це слово урочистого звучання, піднесеності. Загальне тлумачення "Прикм. до Вітчизна" доповнено вказівкою на семантичний відтінок "Створений у своїй державі; не іноземний". Назва нашої держави за тим же Словником та й усіма іншими — Україна. Однак прикметник український відсунуто на периферію мовного вжитку. Основне значення Вітчизна — вітчизняний підмінено семантичним відтінком, навіть не другим значенням. Але ж, журналіст — це не винахід, не товар, щоб про нього писати й говорити вітчизняний журналіст, або про вітчизняний парламент, який не створений, а обраний народом. Отже, є українська журналістика, а не вітчизняна, є японський телевізор, швейцарський банк, китайський шовк, американський флот і т. д. Прикметники в аналогічних словосполученнях є важливим елементом етнопсихології: вони чітко вказують, якій державі належить та чи інша інституція, структура тощо. Це важливо також для формування іміджу України на міжнародному рівні. Тому все, що є в Україні, треба означати прикметником український. Адже саме українська журналістика покликана зберігати державну ідентичність у полікультурній мозаїці сучасного світу.

Зверніть увагу на прикметник-мутант в українських ЗМІ!