Теорії уваги. Фізіологічна основа уваги.

Варіант №4.

Поняття про увагу.

Увага - зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо (В.І. Страхов).Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного протікання психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі собою, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об'єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як пише С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі наявний момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема, до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень цікавиться математикою, вона, ніби в полон, бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над розв'язанням математичних задач.

2.Структурність.Принцип прегнантності.
Відчуття від предмета можуть відрізнятися своїми характеристиками, властивості предметів можуть відображатися більш або менш точно, послідовно чи одночасно, але попри це предмет сприймається як єдине ціле. Суть у тому, що сприймання являє собою не просто конгломерат відчуттів, у ньому відображуються взаємозв'язки різних властивостей, тобто структура предмета. Навіть якщо змінюються окремі відчуття від предмета, але зберігаються відношення між ними, загальна структура образу залишається незмінною. Наприклад, та сама мелодія на різних музичних інструментах чи в різних регістрах сприймається однаково. Деякі елементи можуть взагалі випасти, але інтегральна структура образу зберігається. Так, відтворення мінімальної кількості елементів людського обличчя цілком достатньо для його цілісного сприймання
ПРЕГНАНТНОСТИ ПРАВИЛО, принцип прегнантности – в психологии положение гештальт-теории связи, согласно которому характер включения (объединения) множества содержаний сознания в формообразующее целое, осуществляемое естественным путем, может быть принят только исходя из гештальт-качеств целого, возникшего благодаря объединению

3. Експерименти з побудови образів уяви.
4.А)аналітична двох півкуль

Варіант

1)Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не помічає, то довкола нього відбувається, хоч на виробничій ділянці вирує життя: метушаться люди, гуркочуть механізми. З того, що залишається в полі його зору, одне сприймається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається в зону ясного бачення.

Свідомість індивіда не спроможна відобразиш все, що робиться навколо нього, не може з'ясувати водночас усі питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів і явищ дійсності та послідовне їх відображення. Можливості ясного бачення дорослої людини обмежуються 4-6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних предметів і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію уваги можна порівняти з лінзою, яка збирає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і увага збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх на розв'язування проблем, що постають перед нею. Саме зосередженість на об'єктах дає змогу поглибити бачення, деталізувати явища та успішно розв'язати проблему. Якщо людина розпорошує пізнавальні і продуктивні сили одночасно на багатьох копаннях, у неї залишається менше сил, а звідси - слабкі результати. Послідовне зосередження уваги спочатку на одному питанні, а потім на іншому дає можливість глибше вивчати їх у всіх деталях і досягати вагоміших успіхів.

Із численних сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне для цілеспрямованої діяльності в даний момент, залежно від цього надаючи кожному об'єктові відображення певного значення. У взаємодії з навколишнім середовищем складається вибіркове відображення свідомістю предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, яка регулює пізнавальну й продуктивну діяльність, визначається можливостями особи та спрямованістю, метою її діяльності. Механізмами вибірковості уваги служать процеси довільної регуляції діяльності. В здатності довільно спрямовувати й зосереджувати увагу виявляється активність людини. Постановка й постійне уточнення мети діяльності викликають, підтримують, поглиблюють, розподіляють і переключають увагу.

Увага - не саме відображення, вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна умова, форма окремої відображувальної й продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Отже, увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об'єктах, що забезпечує її виразне відображення.

2)Атрибутивнсть – переживання суб’єктом комплексу відчуттів,що надходять від об’єкта як властивості цього об’єкту. всі властивості об’єктів, які відображаються чуттєво, переживаються нами як властивості цих об’єктів, тобв то їхні атрибути: колірні як колір, звукові як їх звучання тощо

Властивості об’єктів існують об’єктивно,тобто незалежно від того сприймає, чи якимось іншим чином відображає їх суб’єкт. Він здатен відображати і використовувати у своїх діях за для задоволення тих чи інших своїх потреб відповідних властивостей об’єтків

3) Розвиток пам'яті залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Педагоги мають створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти і зберегти в пам'яті знання. Особистість тільки тоді матиме вагомі успіхи, коли буде достатньо наполегливо докладати зусиль до запам'ятовування необхідного якнай-більше, загалом, і в деталях. Пам'ять погіршується від неповного її використання. Розвиток пам'яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Чим вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб'єкта, тим успішніші результати запам'ятовування. При цьому запам'ятовування є результативним незалежно від того, чи ставилася мета запа-м'ятати.

Виховання пам'яті нерозривно пов'язане з вихованням самої особистості. Для розвитку пам'яті в учнівської молоді треба виховувати передусім позитивні мотиви навчання і праці, любов до знань і трудової діяльності, зацікавленість у результатах діяльності та почуття відповідальності за виконання своїх обов'язків. Тільки повноцінна діяльність особистості сприяє розвиткові доброї пам'яті. Інтерес, зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам'ятовуванню.

Слабка пам'ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага і розпорошена спостережливість, спрямована одночасно на кілька предметів. Тому треба систематично розвивати вольову увагу й навички концентрації думки спеціальними вправами. Крім того, сила уяви залежить від ступеня вольової й вторинної уваги - репродукування в подробицях за допомогою уяви на тлі загального уявлення про предмет.

Чим більше людина знає, тим легше їй запам'ятати нове, пов'язуючи маловідоме з нагромадженим досвідом. Засвоєння понять та інших інформативних даних у процесі багаторазового повторення створює базу для подальших асоціацій з новим матеріалом запам'ятовування. Тому на початкових етапах навчання, коли нову інформацію нема з чим пов'язувати, виникають значні труднощі й доводиться багато разів повторювати, щоб добре запам'ятати. Оволодіння поняттєвим апаратом і знаннями певної галузі значно збільшує можливості швидкого й міцного запам'ятовування нової інформації завдяки смисловій пам'яті.

Є різні вправи для розвтку памяті, і всі вони мають ряд правил і вимог:визначення чіткої мети,завдання, розуміня матеріалу, хороший настрій, бадьорість і повторення матеріалу.

 

Варіант14

1) Класифікація відчуттів. Екстероцептивні.Контактні

Відчуття класифікують не за критерієм модальності,за джерелом надходження-ззовні чи з середини організму. Ті що надходять ззовні(зір,слух,смак,дотик,нюх) називаються екстероцептивні,а ті що від організму – інтероцептивні.

Екстероцептивні відчуття поділяють на 2 групи:

1. контактні

2. дискантні

Контакті виникають в результаті безпосереднього контакту,дотикання подразника до рецептивної поверхні. Смакові-виникають внаслідок потрапляння іонів водню,металів,вуглеводів та якихось інших речовин в ротову порожнину,рецептивну поверхню смакового аналізатора.

Водень дає кислий смак,метали – солений,вуглеводи-солодкий.

Інші речовини –всі відтінки гіркого. Поєднання цих смаків у різних пропорціях + нюхові відчуття утворює все різноманіття смаків. Приблизно 80% того що ми вважаємо смаком насправді є запахом.

Тактильні або дотикові-відчуваються як дотики або натискання. Відчувається структура подразника(гладка,шершава,гостра,тощо)

Є больові тактильні відчуття,які правильно слід називати тактильно-органічні. Найбільше тактильних рецептивних нейронів на пучках пальців,хоча вся поверхня тіла це тактильний рецептор.

 

2) Вибірковість сприймання. Фактори вибірковості

Вибірковість сприймання - це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду, настанов та інтересів людини.

Перший і головний фактор вибірковості сприймання – спрямованість уваги.

Проводили експеримент: короткотривала експозиція зображень декількох предметів різних за розмірами і кольором,кожен з досліджуваних бачить тільки окремі з цих предметів не більше 3,інші не бачать.

При цьому спрацьовують фактори: розміри,оригінальність форм,інтенсивність забарвленення,а найбільше – значущість для суб’єкта. Напр.: показують плями які сприймання може синтезувати в ті чи інші предмети. Одній групі після того як її учасники добряче попоїли,ніхто з них не побачив у цих плямах їжі,а іншій групі через 4 години було вже чимало образів їжі.Через 16 год. всі бачили у плямах їжу.

3) Піктограма. Ідеограма. Ієрогліф

Піктограма (від лат. pictus — мальований і грец. γράμμα — письмовий знак, риска, лінія) — умовний малюнок із зображенням яких-небудь дій, подій, предметів і тощо. Піктограми виходять з древніх часів, де вони використовувався в найдавнішому письмі.

 

Ідеограма — нефонетичний писемний знак, що передає, на відміну від букви, не звук певної мови, а ціле слово або його корінь.

 

Ієрогліф (зі старогрец. «ієро» + «гліф» = «святознак») — святознак, назва знаків (символів) в деяких системах письма. Назва пов'язана з тим, що ієрогліфи, мали певне богослужбове значення або були важливим способом збереження і передачі знань і мудрості.

 

 

4) в.репродуктивної

 

Білет

1. Ще древні греки розрізняли п'ять органів чуття і відповідні їм відчуття: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні. Сучасна наука заочно розширила уявлення про види відчуттів людини. В наш час нараховується близько двох десятків різноманітних аналізаторних систем, які відображають дію зовнішнього і внутрішнього середовища на рецептори. Щоб краще розібратися у цій різноманітності наших відчуттів, їх необхідно класифікувати і поділити на види.

Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:

1. За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні відчуття. Зір, слух, нюх відносяться до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні відчуття - контактні.

2. За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:

а) екстероцептивні (від лат. - зовнішній) - відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

б) інтероцептивні (від лат. - всередині) - рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;

в) пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

Інтероцептивні відчуття — це органічні відчуття, вони сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, доводять до мозку подразнення від стінок шлунка і кишечника, серця і кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Це найбільш древня і найбільш елементарна група відчуттів. Вони належать до числа найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди тісно пов'язані з емоційними станами.

2. Ілюзії сприймання — неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори

Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, зміною умов сприймання, дефектами зору тощо.

Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, людина в білому одязі здається повнішою, ніж у темному. Те саме стосується тканин у горизонтальні або вертикальні смуги. Дзеркальна стінка розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Зорові ілюзії були помічені й у тварин. На практичному використанні зорових ілюзій будується маскування, яке є захисним пристосуванням для звірів, риб, пташок.

Залежно від того, що людина в зображенні вважає основним, а що — тлом, змінюється зміст того, що вона бачить.Сприймання залежить від досвіду людини, про що свідчать ілюзії сприймання. Образ, який бачить людина, може зовсім не відповідати дійсності (Рис. 2.2.8, 2.2.9, 2.2.10, 2.2.11). Лінії на всіх 4-х малюнках паралельні, а здаються викривленими.

Ілюзії можуть виникати також і при сприйманні руху. Наприклад, нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим. Якщо в полі зору немає рухомого предмета, відносно якого сприймався б рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів повільніше (наприклад, рух літака на тлі безхмарного неба).

В ході сприймання часу виявляється схильність перебільшувати невеликі й зменшувати великі проміжки часу. Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, насичений цікавими, значимими справами, тече швидше. Якщо ж події нецікаві, малоістотні, час тягнеться повільно. На оцінці часу відзначається також установка особистості. Очікування неприємних подій викликає сприймання швидкоплинного часу і навпаки. Оцінка часу значною мірою залежить і від віку людини: дітям здається, що час іде повільно, дорослі дивуються, як швидко плине час.

 

Білет 19

1.Підвищення і зниження порогів чутливості в умовах перепадів сили подразника називається адаптацією відчуттів, яка характеризується амплітудою адаптивних змін та їх тривалістю.

Відомо, що в темряві наш зір загострюється, а при сильному освітленні — знижується. Коли ми заходимо в темну кімнату після інтенсивного освітлення, то деякий час нічого не бачимо, і навпаки, коли після темряви заходимо в освітлену кімнату, очі починають „сліпнути" і необхідний деякий час, щоб пристосуватися до освітлення. Згадаймо й інший приклад: у перші хвилини, коли людина заходить у річку чи море, вода здається їй холодною. Через деякий час відчуття холоду зникає, і вода здається досить теплою. Це є свідченням залежності чутливості від змін навколишнього середовища. Описані зміни чутливості існують і в слуховому, нюховому, дотиковому, смаковому аналізаторах і носять назву адаптація.

Адаптація — це пристосування чутливості до постійно діючого подразника, яке виявляється у зниженні або підвищенні порогів.

Зміни чутливості, які здійснюються в ході адаптації, відбуваються не відразу, вони вимагають деякого часу і мають свої часові характеристики. Ці часові характеристики різні для різних органів чуття. Міра адаптації різних аналізаторів неоднакова: висока адаптованість спостерігається в нюхових відчуттях (людина швидко звикає до запахів, у тому числі й неприємних), тактильних (не помічає тиску одягу на тіло), зорових; значно менша - у слухових. Температурна адаптація існує лише в середньому діапазоні, звикання до сильного холоду чи до сильної спеки майже не існує. Майже не існує адаптації в больових відчуттях, оскільки біль є сигналом про руйнування організму, і больова адаптація може призвести до загибелі. Виокремлюють три різновиди явища адаптації.

1. Адаптація як повне зникнення відчуття при тривалій дії подразника.

2. Адаптація як притуплення відчуття під впливом дії сильного подразника (зниження порога чутливості).

Ці два різновиди адаптації називають негативною адаптацією, оскільки її результат — це зниження чутливості аналізаторів.

3. Адаптація як підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника.

Явище адаптації пояснюється периферійними змінами у функціонуванні рецептора або тривалими впливами на нього подразника, а також процесами, що протікають у центральних відділах аналізаторів. При тривалому подразненні в корі головного мозку виникає внутрішнє охоронне гальмування, яке знижує чутливість.

Підвищення чутливості аналізаторів під впливом відчуттів тієї самої чи інших модальностей життєвої необхідності, основним проявом якої є дефекти і тренування. Сенсибілізація органів чуття можлива не лише шляхом застосування побічних подразників, але й шляхом вправ. Можливості тренування й удосконалення органів чуття дуже великі. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів чуття:

- сенсибілізація через необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

- сенсибілізація, зумовлена специфічними вимогами діяльності.

Явище сенсибілізації органів чуття простежується у людей, які довгий час займаються деякими спеціальними професіями. Високого рівня досконалості досягають нюхові і смакові відчуття у дегустаторів.

2. Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.

Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.

Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.

Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину, уява творча, а в інженера, який за словесним описом або кресленням створює образ цієї машини, — репродуктивна.

Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти.

Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість безпосередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її ставлення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.

Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів нових об’єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення.

Потреба в репродукції образів об’єктивної дійсності — постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти.

Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важливу роль у процесі спілкування людей, яке великою мірою спричинило її розвиток. Мовний опис явищ завжди потребує від людини створення відповідних образів. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літератури, при роботі з навчальними підручниками з географії, біології, анатомії тощо. Образи об’єктів формуються також на основі їх графічного опису, наприклад, в інженерній справі, при користуванні схемами, картами.

Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов’язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну. Цей зв’язок виявляється, з одного боку, у тому, що творча уява завжди базується на репродуктивній, містить її елементи. З іншого боку, складні форми репродуктивної уяви містять елементи творчої. Наприклад, у діяльності актора втілення сценічного образу є результатом діяльності творчої і водночас репродуктивної уяви.

Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація (від лат. aglutinare — склеювання). Це створення образу шляхом або частин, узятих з різних об’єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки — напівжінки, напівриби, кентавра — напівчоловіка, напівконя, у технічній творчості — тролейбуса — сполучення властивостей трамваю та автомобіля, танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна. Створити нові образи можна шляхом перебільшення (гіперболізації) характеристик об’єкта. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум’яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги. Фантазія - створення нових образів на основі колись сприйнятого. В цьому сенсі фантазія — це компонент творчої діяльності. Фантазія теж створює, однак насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним по­чуттям, зокрема, дитини. Одначе наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов'язані вже не з фантазією, а з уявою, фан­тазією стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи, інсайти тощо.

3. Є 3 групи поглинання пігментів, які перекодовуються у відчуття синього, зеленого, червоного кольорів. Ці відчуття називають простими, тому що вони є елементами поєднання, які у різних пропорціях утворюють всю гаму колірних відчуттів. Простими слуховими відчуттями вважають чисті музичні тони, які утворюють правильними, тобто однаковими за довжиною і висотою синусоїдальними коливаннями різної чистоти. Так, до першої октави (нота до) – це коливання частотою 250 Герц. Зливаючись, такі коливання породжують відчуття усіх звуків. Звуки мають різні тони, які поділяють на консонансні і дисонансні. В них хвилі коливань більш-менш співпадають. У дисонансних не співпадають. Прості смак. Відчуття: солодкий, кислий, гірких. З їх поєднання утворюється все розмаїття смаків (+запахи – 80%). Прості нюхові – гнилистий, мускусний, камфорний, гострий, м’ятний, квітковий. Тактильні – дотик, тиск, вібрація, тепло, холод, променеве і контактне. Є ще прості органічні і пропріоцептивні, які визначити не вдається.

Гіпотеза з високим ступенем вірогідності: кожне просте відчуття має свої спеціалізовані суто щодо нього рецептивні клітини, їх ділянки, аферентні канали та сенсорні нейрони їх ділянки. Прості відчуття поєднуються у все розмаїття відчуттів усіх модальностей у первинних сенсорних полях. Прості відчуття називають також основними.

Чисті і змішані відчуття До кожного з простих та утворених їх поєднанням складних відчуттів, наприклад фіолетовий колір, кисло-солодкий смак зазвичай домішуються у різних кількостях інші за якісним змістом відчуття тієї самої модальності. Чим менші такі домішки, тим виразніше, інтенсивніше просте чи складне відчуття. Так колірні відчуття поділяють на хроматичні та ахроматичні (неколірні). Ахроматичні – це всі відтінки сірого (від чорного до білого). Воно абсолютно брудні в тому сенсі, що в них перемішано багато різних кольорів, серед яких жоден не домінує. Відтінки сірого залежать від особливостей змішаних інгредієнтів, але і в кожному хроматичному кольорі є зазвичай домішки й інших, що спричиняє їх невиразність (розмитість), що називають сірим шумом. Чим більш насичений, соковитий, менш водянистий хроматичний колір, тим він чистіший, тим менше в ньому сірого шуму. Брудні слухові відчуття (шум, гамір, галас, різні звуки) так перемішані, що неможливо виділити якийсь домінуючий.

4. а) мисленнєві дії

Білет № 18

1)Закон Бугера-Вебера.Закон Вебера-Фехнера.

∆ І-величина зміни сили подразника.

І-величина сили подразника на момент зміни.

Ця залежність назив. законом Бугера-Вебера.Бугер відкрив ще у 17ст,а Вебер дослідив у 19ст. =сons

Для зору прибл-0,001

Для слуху -0,01

Блище до абсолютних порогів ця константа зазвичай порушується.

Нім.дослідник Теодор Фехнер методом інтегрального обчислення ввів формулу залежності між силою подразника та інтенсивністю відчуття(Е)

Е=log I+C

C-константа стала для кожної особи і різна у різних людей.

Назив.Закон Вебера-Фехнера.

Ця формула означає:якщо сила подразника зростає у геометричний прогресс то інтенсивність відчуття у арифметичний.Це вбирігає аналізатори від перевантажень.

Чинником зміни чутливості абсолютних порогів та інтенсивності відчуттів є сила і тривалість впливу подразника тієї самої модальності безпосередньо через вимірювання.

2)Послідовні та ейдетичні образи.Галюцинації.Сноведіння.Гіпнотичні стани.

Образ обєкта який виникає відразу після пильного погляду на цей обєкт,протягом не менш 30сек.на якомусь однорідно пофарбованому фоні або перед заплющеними очима і забарвлений у протилежно доповнюючий щодо забарвлення самого обєкта,колір наз. послідовний.

Ейдитичний образ виникає в такий самий спосіб,але по-перше-він забарвлений так само як обєкт(пильне зорове сприймання)по-друге-на відміну від послідовного він помітно збільшений,по-третє він не змішується з фоном.Ці образи вин.за відсутності обєктів у полі сприймання,але їх не відносять до власної уяви,тому що вони являють собою лиш сліди з перцептивних образів що сприймались безпосередньо перед їх появою.

Галюцинації- це порушення нормального функціонування психіки,субєкту який галюцинує здається ніби він відчуває подразники сприймає обєкти яких наспрвді немає,у його рецептивно перцептивному полі.

Галюцинації поділяють відповідно до органів чуття:

· Зорові

· Слухові

· Нюхові

· Смакові

· Тактильні

Галюцинаторні образи які продукуються у психіці субєкта частково або цілковито забивають,перекривають ту інформацію яка надходить через його органи чуття.

Сноведіння- в процесі їх перегляду субєкту здається що це реальність,тобто,коли він бачить сноведіння несумнівається що це реальність коли прокидається розуміє що бачене сноведіння йому тільки наснилось,тому сноведіння назвали галюцинаціями увісні.

Агалюцинації –сноведіння на яву.

Гіпнотичні стани -споріднені із сноведіннями і галюцинаціями якимось чином гіпнотизер навіює загіпнотизованому те чого немає реально від фізичних станів і відчуттів до цілковитої зміни його самосвідомості на якусь іншу.

3)Формування довільної уваги у процесі навчальної діяльності

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності протягом досить тривалого часу.

Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями.

Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів - одна з головних фізіологічних підвалин довільної уваги. Є всі підстави вважати, що одним з головних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є робота лобових ділянок кори великих півкуль головного мозку, які багато дослідників функцій головного мозку вважають механізмом розумової діяльності, а отже, й довільної уваги.

У довільній увазі провідним є вибір предмета зосередження, засобів дій, який супроводжується боротьбою мотивів. Усвідомлення процесу дій, кожного його етапу - головне, що викликає зосередження на кожному етапі діяльності й готує до зосередженості на наступному її етапі. Цей динамічний бік довільної уваги потребує уміння розподіляти увагу між усією діяльністю - від початку до кінця та між окремими її етапами.

Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Чим віддаленіша в часі мета і чим складніші умови та способи її досягнення, чим менше приваблює людину сама діяльність, тим більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги, вона потребує. Така діяльність, а саме такою є навчальна і трудова діяльність, вимагає належного зосередження уваги та її спрямування.

4)А.

Білет 25

Пороги чутливості

Є такі пороги чутливості: нижній абсолютний поріг чутливості, верхній абсолютний поріг чутливості та поріг чутливості до розрізнення.

Найменша сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.

Нижній поріг характеризує гостроту чутливості аналізатора. Між абсолютною чутливістю і величиною порога існує обернене відношення: що нижчий поріг, то чутливість вища і навпаки.

Найбільша сила подразника, при якій ще існують відчуття певного виду, називається верхнім абсолютним порогом чутливості.

Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини.

За допомогою органів чуття ми можемо не лише констатувати наявність того чи іншого подразника, але й розрізняти подразники за їхньою силою, інтенсивністю і якістю. Найменше збільшення сили подразника, яке викликає ледве помітну різницю відчуттів, називається порогом чутливості до розрізнення.

2.Уява і уявлення. Загальна характеристика.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини.

Увага. Функції уваги

Увага - зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо

Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного протікання психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням

Увага завжди тісно пов'язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти - означає бути уважним до об'єктів діяльності. Напруження в діяльності завжди пов'язане з відповідним напруженням уваги. Увага слугує внутрішньою умовою психічної діяльності, завдяки увазі чуттєве відображення об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить до свідомості Саме від зосередженості уваги залежать повнота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, вирішення повсякденних проблем.

Функції уваги

Спрямованість, перш за все, має на увазі вибірковість психічної діяльності. Також в це поняття входить здатність збереження діяльності на встановлений проміжок часу. Тобто, щоб бути уважним, недостатньо вибрати якийсь вид діяльності, необхідно ще й утримати цей вибір. Не так складно спрямувати свою увагу, як утримати його протягом потрібного часу.

Описуючи функції уваги, також необхідно згадати заглибленість і зосередженість. Ці функції залежать від труднощі розв’язуваної задачі, обраної діяльності. Чим вона складніша, тим більша заглибленість притаманна увазі. Поряд з цим зосередженість тісно пов’язана з відволіканням від сторонніх справ. Чим вище зосередженість, тим менш чітко людина сприймає навколишній.

Увага також забезпечує функцію контролю і регуляції діяльності. Це пов’язано з тим, що, будучи зосередженим на виконанні певного виду діяльності, людина відводить на периферію всі інші справи. Людина залишається зосередженою на вирішенні конкретної задачі, поки не буде досягнута певна мета.

Увага часто виражається в рухах, позі, міміці. Уважний слухач різко відрізняється від неуважного. Однак у деяких випадках увага може бути спрямована не на конкретний об’єкт, а на думки або образи, які знаходяться у свідомості людини. У такому випадку можна говорити про інтелектуальному увазі. У тому випадку, коли людина найбільш зосереджений на фізичних діях, вживають термін «моторне увагу». Таким чином, функції уваги лише забезпечують діяльність різноманітних процесів, але не володіє власним пізнавальним змістом.

Саме по собі увагу відноситься до пізнавальним функцій, як сприйняття, відчуття, уява, мислення і пам’ять. Отже, увага підвищує ефективність тієї діяльності, на яку воно спрямоване.

4.Судження (Точно не знайшла)

1. №7/

1. Загальна характеристика уяви.
Уява - психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов'язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюється знаково - у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажімо, як фантастичний твір). Учені вважають, що уява виникла в людини як відповідь на потребу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи. Уяву інколи досить важко відрізнити від мислення, особливо мислення образного. Саме тому вона не завжди розглядається самостійно. Разом з тим уява нерідко визначається як випереджальне відображення дійсності в образах, уявленнях на відміну від мислення, яке відбиває дійсність у формі понять. Такого підходу дотримується А. В. Петровський. Проте цей підхід, навпаки, зводить до уяви образне мислення. Який же вихід із цієї суперечності? Він полягає у визначенні уяви як створення нових образів (уявлень) на базі перетворення образів та уявлень, одержаних у попередньому досвіді. Уява створює образи результату діяльності, а також забезпечує розробку стратегії діяльності, зокрема розумової, у ситуаціях невизначених та ймовірних. Тому творча уява є психологічною основою багатьох видів творчої діяльності, що теж характеризується новизною як процесу, так і одержаного продукту. Однак ступінь принципової новизни уявного може бути різний. Від цього залежить поділ уяви на види й типи.Розрізняють уяву пасивну й активну. Пасивна уява - це щось на зразок сурогату реальності, її заміни в уяві. В активній уяві теж можна виділити два типи - відтворюючу і творчу уяву.Відтворююча уява створює образи на основі опису (в широкому смислі), який може проводитися в різних знакових системах, скажімо в словесній, числовій, формульній, графічній, нотній та ін.
процеси уяви: гіперболізація-характеризується збільшенням або зменшенням предмета; схематизація - окремі уявлення зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають чітко;; типізація - виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах (так створюється, як правило, художній образ); загострення - підкреслювання окрем; аглютинація-"поєднання" різних,не об'єднуваних я